Оноре де Бальзак, знаменитий французький

письменник, народився 8 (20) травня 1799 року в Турі

Його життя — це історія трудівника, який невтомно

прагне йти вперед, завойовувати собі славу й
багатство.
 Батько і мати

Батько Бернар Франсуа Бальса, син

селянина, згодом змінив прізвище на
Бальзак, вигідно одружився і завдяки
фаху нотаріуса зумів розбагатіти на
Бернар Франсуа Бальса земельних оборудках під час
Французької революції. Анна -Лаура Саламбьє
 В сім’ї було 4 дітей:
Оноре, Лора, Лоранса, Анрі

Сестра Лора – близька подруга Оноре

У 7 років Оноре почав навчання у
Вандомському коледжі, закритому
навчальному закладі, під керівництвом
монахів-ораторіанців.

Бальзак мав мало друзів і вважався

похмурим і несумлінним учнем
Коли письменнику
виповнилося п'ятнадцять
років, його батька переводять
по службі до Парижа.
Оноре вступив у Школу права (1816).
Працює писарем у конторі адвоката Гільйоне де Мервіля, а
потім у конторі нотаріуса Пассе.

Навчається на факультеті права у Сорбонні.

Мрія – стати письменником
Бальзак заявляє батькам про своє рішення стати літераторам.

На сімейній раді вирішено дати синові два роки випробувального строку,

упродовж якого він мав виявити свій талант.

«Що він не доробив мечем, я дороблю пером»

З 1831 р. Бальзак жив у мансарді, спілкувався з журналістами
і створив низку готичних романів, спочатку в співтоваристві,
а потім самостійно.

Перші свої твори Бальзак видає під різними псевдонімами:

Віларгія, Оранс де Сент-Обен, граф Олександр, Альфред
Кудре.

Постійна боротьба з кредиторами.

Безрезультатно закінчились його спроби зайнятися

видавничою діяльністю, висунути свою кандидатуру в палату
депутатів у 1832 і 1848 рр. .
Перший успіх

Славу Бальзаку приніс роман «Останній Шуан, або

Бретань у 1800 році» (1829)
1830 – 1848 роки стають надзвичайно плідними для
письменника.
У 1834 році Оноре де Бальзак об’єднав свої твори в
єдину епопею під назвою «Людська комедія».
Головна тема – влада грошей над людиною першої
половини ХІХ століття.
Іноземка

У 1832 р. письменник отримав перший лист з Одеси,

у якому були цікаві думки щодо його творів.
Підписаний він був – Іноземка.
Це була Евеліна Ганська…
Верхівня. Житомирська область. Маєток Евеліни Ганської.

Після зустрічі, вони розпочали писати свій унікальний роман у

листах. Бальзак написав Ганській 444 листа. Кохання росло, тому у
1843р. письменник поїхав до Росії.
В Україні Бальзак перебував у 1847 та 1848-1850 рр. і жив у маєтку
Ганських в селі Верхівні.
Бальзак про Україну
• «...Це пустеля, царство хлібів, це мовчазні прерії Купера,
- захоплено зазначав він. - Тут починається український
чорнозем, шар чорного і тучного ґрунту завтовшки футів
п’ятдесяти, а іноді навіть і більше. Його ніколи не
угниють...»
• Разом з Ганською Бальзак відвідав Київ і так описав його
красу і велич у листі до Лори де Сюрвіль: «...Ось я і
побачив цей Північний Рим, це татарське місто з
трьомастами церквами, з багатствами Лаври і Святої
Софії українських степів. Добре поглянути на це ще
разок...» .
• У 1847, 1848 і 1850 роках відвідав Київ. Зупинявся у
будинку польських магнатів Ганських на Печерську,
почав писати нарис «Лист про Київ». Бував у
Контрактовому будинку на Подолі під час контрактових
ярмарків.
• Певний час жив у селі Верхівня (нині Житомирська
обл.), в маєтку Ганських.
«Той, хто шукає мільйони, вельми рідко їх знаходить,
проте той, хто їх не шукає, — не знаходить ніколи!»
— написав колись Оноре де Бальзак, не підозрюючи,
що свій головний скарб він знайде в Україні.

І будуть це не гроші, не слава й не

літературне натхнення, а любов Евеліни
Ганської
Бердичів - місце, де збуваються мрії і сподівання.

Саме тут 14 березня 1850 р. у костьолі Святої

Варвари Бальзак взяв шлюб зі своєю «Північною
зорею» - Евеліною Ганською.
18 серпня 1850 р. письменника не стало.

Його поховано на цвинтарі Пер-Лашез.

В. Гюго сповістив друзям: "Європа втратила велику людину".

Історія створення повісті

1830р. – Бальзак створює нарис про лихваря. Твір

надрукований в журналі “Ля Мод” під назвою
“Лихвар”. Згодом включає його до повісті “Небезпека
непослуху”
1835р. – Назва змінилася на “Батечко Гобсек”
1848р. – Остаточна назва “Гобсек” утвердилася з
виходом у світ епопеї “Людська комедія”
 Композиція твору
• Експозиція: Події в салоні віконтеси де Гранльє, її розмова з родинним другом
адвокатом Дервілем про молодого графа Ернеста де Ресто, якого кохає її донька
Камілла.

• Зав’язка: Розповідь Дервіля про історію свого знайомства з лихварем Гобсеком.

• Розвиток дії: Загадкова історія життя та збагачення лихваря, стосунки Дервіля з

ним. Драматична історія Анастазі де Ресто, життєва доля Фані Мальво.

• Кульмінація: Знищення графинею де Ресто документів на спадок. Надзвичайне

накопичення та скупість Гобсека, що досягають божевілля. Монолог Гобсека, в якому
він засуджує суспільство, де все купується та продається.

• Розв’язка: Доля Гобсекового майна та “скарбів” після смерті лихваря. Одруження

Дервіля та Фані Мальво, Ернеста де Ресто
та Камілли де Гранльє.
Ім’я Гобсек (із франц. “живоїд”, “глитай”, “сухоглот”)
виявляє сутність героя: Гобсек поглинав, збирав,
накопичував золото, а золото поглинало його.
Зовнішність та “матеріальний світ” Гобсека
У портреті домінують кольори благородних металів:
- «місячний лик»
- «жовтувата блідість»
- риси обличчя здавалися «відлитими з бронзи»
- очі були «жовтими»

Житло Гобсека:
- убоге помешкання
- будинок похмурий, схожий на монастир

Поведінка лихваря:
- добуваючи гроші, бігав сам «по всьому Парижу на
тонких, сухорлявих, як у оленя, ногах»

Характеристика героя:
- «людина-вексель»
- «людина-автомат»
Позитивні Негативні
Поміркованість Скупість Риси вдачі Гобсека
Розум Жадібність
Мудрість Жорстокість
Діловитість Черствість
Спостережливість Цинічність
Проникливість Корисливість
Справедливість Підступність
Урівноваженість Ненаситність
Отже, образ Гобсека суперечливий.
Самотність
Йому притаманні як позитивні, так і
Владність негативні риси вдачі. Лихвар постає як
особистість, яку знищує зростання
згубної пристрасті. Сила Гобсека стає
його слабкістю, призводить до безумства,
руйнує свого носія.
Життєва філософія Гобсека

• «Життя… машина, яку приводять у рух гроші»

• «Влада і втіха - хіба не основи нашого нового суспільного ладу?»
• «Я досить багатий, щоб купувати людську совість»
• «У золоті зосереджені всі сили людства»
•
• «Найтривкіше марнославство - це наше “я”»
• «Краще самому утискувати, ніж дозволяти, щоб тебе утискували
інші»
•
• «Я володію світом…, а світ не має наді мною ані найменшої влади»
•
• «Я читаю в серцях, від мене ніщо не сховається»
Романтичні традиції в образі Гобсека
• 1. Зовнішність: перевага кольорів золота, срібла, бронзи, тобто дорогоцінних
та благородних металів.
• 2. Спосіб життя: самотність; найбагатший чоловік Парижу не поміняв будинок
на графський маєток, лише наймав його кімнати, щоб жити на самоті.
• 3. Вчинки, поведінка: замкнутість, беземоційність; діє безпристрасно як
людина-автомат; вік неможливо визначити одразу: жив довго, заощаджуючи
енергію, приборкуючи в собі всі почуття.
• 4. Загадкове минуле: об`їздив увесь світ як юнга, корсар чи торговець
діамантами та людьми, добре обізнаний у державних справах колоній.
• 5.Життєва доля: життя сповнене жорстоких випробувань, які його духовно
загартували.
• 6. Матеріальне становище: таємниця отримання величезного капіталу.
• 7. Фанатизм, абсолютизація ідеї: любить владу, яку дають йому гроші,
сприймає їх як символ володіння світом.
• 8.Рішення стосовно капіталу: передає весь свій спадок онуці сестри - для нього
родинні зв’язки важливіші за багаторічну дружбу з Дервілем.
Реалістичні традиції в образі Гобсека

Професійна діяльність: лихвар-професіонал; кмітливість ділка.

а) Купівля діамантів у графині де Ресто та перепродаж їх її чоловіку.
б) Обман графині: сплачує частину її боргу готівкою, а решту
векселями Максима де Трая.
в) Знаючи, що гроші підуть на картярство, переграв молодика, адже
свої боргові векселі Максим де Трай ніколи сам не зможе сплатити.
Людські почуття та добре знання законів бізнесу: співчуває графові.
Повертає йому діаманти не за 100 000 франків, а за 80 000, при цьому,
за законами бізнесу, заробляє на операції з діамантами 30 000
франків.
Діловитість і професійна чесність:
а) радить графові перевести нерухомість на іншу людину, з правом
повернення старшому синові;
б) виступає в ролі благодійника, розпоряджаючись нерухомістю графа:
здає в найм маєток, влітку живе в ньому, будує ферми, лагодить млини,
шляхи, саджає дерева.
Схильність до філософії та життєва мудрість: висловлює настільки
мудрі міркування стосовно практичних речей, що з ним не можна не
погодитися.
“Скнара та філософ, підла людина та
велична”

Гобсек - символічна постать, що уособлює силу і владу

грошей та руйнівний вплив багатства на людську душу
 Батько Горіо

«Батько Горіо» - роман французького письменника Оноре де

Бальзака , написаний у 1832 році, що згодом увійшов до
зібрання творів «Людська комедія» .
Вперше був опублікований в грудні 1834 — лютому 1835 в
журналі «Паризький огляд».
У романі “Батько Горіо” дія розгортається в Парижі,
на вулиці Сент-Женев’єв, де розташований
чотириповерховий будинок, що належить пані Воке.
Це своєрідний пансіон, у якому за різну плату
проживають непомітні, потерті люди. Тут можна
зустріти колишніх крамарів, дрібних чиновників у
відставці, вдів на пенсії, тихо доживають свій вік.
Коли Горіо тільки з’явився в пансіоні кілька років
тому, то був ще досить міцним чоловіком. Він вразив
уяву пані Воке своїми дорогими костюмами,
столовим сріблом та іншими речами, явно вказують
на те, що він людина заможна. Господиня пансіону,
неохайна і некрасива жінка в літах, подумувала про
те, щоб одружити його на собі, але на її очах Горіо
перетворився на старезну руїну, жалюгідного бідняка.
Замість новенького фрака став носити на тілі якесь
ганчір’я, перестав пудрити перуку, відмовився від
тютюну.
З кращої кімнати пансіону поступово
перекочував у комірку на горищі і з шанованого
постояльця перетворився на відігнаного.
Пані Воле не знала, чим пояснити таку зміну і
стійке неувага до своєї особи, а тому
налаштувала проти старого всіх мешканців
пансіону. Тільки один з них – студент Растиньяк
– дивився на старого з співчуттям. Від нього ми і
дізнаємося історію життя Горіо. І історія ця дуже
сумна.
У молодості Горіо був робочим-вермішельником,
“спритним, бережливим і настільки заповзятим, що в
1789 році купив всю справу свого господаря”. Він
нажив стан на тому, що під час післяреволюційного
голоду продавав борошно за нечувано високими
цінами. “Всі його розумові здібності пішли в
торгівлю хлібом”, а всі почуття – на любов до родини
– дружині і двом дочкам. Дружина Горіо померла
рано, і він сам ростив і виховував дочок.
Він віддав їм усю свою любов, наряджав, балував
їх. Його “батьківське почуття… перейшло всі
розумні межі “, доньки стали його кумирами.
Горіо “підносив їх над собою, любив навіть те зло,
яке терпів від них”.
А з роками це зло ставало дедалі відчутнішим.
Доньки виросли, і тато Горіо, наділивши кожну
багатим приданим, видав їх заміж. Старшу, Анастазі –
за графа де Ресто, молодшу, Дельфіну – за банкіра
Нусингена. Вони стали світськими дамами і
соромилися того, що їх батько торгує борошном.
На догоду їм старий кинув свою справу. Він бачив,
що дочки соромляться його, і раз вони люблять своїх
чоловіків, то він перешкода для зятів.
Старий Горіо зрозумів, що настав час принести
жертву, і він пожертвував собою: сам себе вигнав з
їхніх будинків і оселився в пансіоні матусі Воке.
Він думав, що буде жити на спокої, час від часу
відвідуючи своїх дочок, але ті пускали його до себе
дуже рідко і то потай, з чорного ходу. Їм потрібні були
тільки його гроші. Коли вони не могли отримати
грошей у чоловіків на яку-небудь примха, вони
кидалися до батька, і поступово він віддав їм все, що
в нього було. Постарілий, що опустився, він годинами
простоював на вулиці, щоб хоч мигцем поглянути на
своїх кумирів.
У передсмертному маренні Горіо будує божевільні
плани, як добути багатство, щоб допомогти своїм
“ангелам”. Він вмирає, а дочки так і не приходять
проводити батька в останню путь. Поховання
батька Горіо оплачують чужі люди.
Перед смертю Горіо усвідомлює причину свого
нещастя. Він не потрібен їм тому, що він бідний:
“Ах, коли б я був багатий, якщо б я не віддав їм
своє багатство, а зберіг би у себе, вони були б тут,
у мене б щоки лисніли від їх поцілунків”.
Що може почерпнути для себе читач в романі«Батько Горіо»?

З одного боку, люблячий батько, який не може

похвалитися блискучою освітою або приналежністю
до стародавнього аристократичного роду, однак
уособлює ідеал батьківської любові. З іншого боку -
дочки головного героя, які, як тільки батько вдало
видав їх заміж, поспішно відвернулися від нього. В
кінці роману головний герой помирає, проте
насправді він був мертвий ще на початку розповіді,
тому що без залишку віддав себе власним дітям.
Фінал твору трагічний і психологічно важкий: лежачи
на смертному одрі, Горіо не проклинає своїх дочок,
навпаки, він прощає їх і благословляє. Розуміючи
безмірну прагматичність своїх дітей, він не може
звинувачувати їх, навіть більш того - виправдовує їх
вчинки
Що ж сталося з дітьми цього нещасного людини?
Чи винен батько, що балував їх?
Після його смерті цей факт стає очевидним. На жаль,
Оноре де Бальзак змушений визнати, що справжня
любов не в честі в Парижі - її замінили на щось
зовсім інше. Як зауважує автор роману вустами однієї
героїні - все життя парижан будується на титулах і
грошах, щирість тут не вважається чеснотою, а
скоріше, поганим тоном або навіть пороком.
Значення роману

Твір Оноре де Бальзака «Батько Горіо» вніс

величезний внесок у світову літературу, поповнивши
її скарбницю гідним романом. Вперше читач мав
можливість зіткнутися з твором, настільки яскраво і
реалістично передає атмосферу повсякденного життя.
Гідність реалізму в тому, що він не усуває і не
згладжує темні сторони людської натури, а допомагає
по-новому поглянути на суспільство, переосмислити
пріоритети і задуматися над перспективами.
Список використаної літератури
•Бальзак, О. Гобсек / Переклад з французької мови М. Рильського. – Київ:
Дніпро, 1983.
•Бальзак, О. Батько Горіо / Переклад з французької мови М. Рильського. –
Київ: Дніпро, 1983.
•Булгаков М. О. Бальзак і Україна. – Всесвітня література в сучасній школі.
– 2012. – № 7-8. – С. 54-56.
•Жила О. М. До історії українських перекладів роману Бальзака "Гобсек". –
Українське літературознавство. – 1977. – № 5. – С. 77-82.
•Коваленко Л. М. Мотиви українського фольклору в романі Бальзака
"Гобсек". – Наукові записки Київського державного університету. – 1973. –
Т. 16, вип. 9. – С. 112-117.
•Ніколенко О. М. Бальзак і українська література. – Вісник Київського
університету. – 1978. – № 15. – С. 72-77.