Практична робота з теми

«Соціальна організація, побут і військова
майстерність українського козацтва».
 ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО КОЗАКІВ
Запорозьке військо поділялося на піхоту, кінноту, артилерію. Козаки-піхотинці
здобули неперевершену славу в Європі. Піхота майстерно билася з ворогами на
суходолі, шикуючись зазвичай у три шеренги. Перша — стріляла, друга —
подавала, а третя — заряджала рушниці. Запорозька піхота воювала і на морі у
складі славнозвісних вітрильно-веслових козацьких флотилій.
Кіннота в запорожців була менш численна за піхоту, але і її дії відзначалися
військовою майстерністю. Запорозька кіннота вела наступ так званою «лавою»,
шикуючись півколом, атакуючи в такий спосіб ворога не лише з фронту, а й з
флангів.
Козаки були озброєні шаблями й списами, а також вогнепальною зброєю —
мушкетами, пістолями, рушницями. Запорожців називали «рушничним військом».
Крім того, у козаків були також бойові молоти, якірці та рогульки — їх
застосовували проти ворожої кінноти. Хоча в меншій кількості, ніж рушниці, але
козаки використовували й луки. Адже лук стріляв набагато швидше за тодішню
рушницю, тож один лучник міг доволі ефективно прикрити десяток козацьких
стрільців під час заряджання вогнепальної зброї.

Окрім зброї і належної амуніції, кожен вояк мав сокиру, косу, лопату, мотузки, щоб
насипати вали й будувати укріплення, а також зв’язувати вози в табір. На кожні 5
—10 козаків був один віз, який перевозив зброю, боєприпаси, продукти, фураж
для коней, лопати, сокири, пилки та інше. На окремих возах перевозили гармати.
 Тактика Запорозького війська
Похідний порядок козацького війська будувався за всіма правилами тогочасного військового мистецтва.
Першим рухався козацький розвідувальний загін. За ним — загін кінноти, якому передували роз’їзди
охоронної розвідки. На відстані 11—15 км за передовим загоном ішли під захистом табору головні сили
війська. Своєю чергою від табору на відстані 2—3 км висилали дозори фронтальної і бокової сторожової
охорони. Козаки добре вміли будувати земляні укріплення. Вони блискавично споруджували вали, засіки,
шанці, редути.
Під час битви у центрі бойового порядку ставала кіннота, вишикувана в три-чотири шеренги. На флангах
піхота ставала в три шеренги і, ведучи невпинний вогонь із гармат та мушкетів, підтримувала атаку кінноти.
Між окремими піхотними підрозділами ставили легкі гармати.
Запорожцям були відомі досить складні бойові прийоми: лава, трикутник або колони — під час атаки,
тришеренговий стрій — під час оборони. Навальне охоплення ворога з флангів, вихід йому в тил, створення
резерву та засідки, раптовість удару та вміле використання рельєфу місцевості — характерні риси
військового мистецтва запорозьких козаків.
Французький офіцер П’єр Шевальє про тактику козаків
Щодо способу ведення війни на суходолі, то козаки ліпші піхотинці, ніж кіннотники; вони витривалі й
невтомні, підкоряються своїм керівникам, з надзвичайною вправністю виконують земляні роботи та
укріплюються не лише за допомогою шанців, а також використовують свої вози на марші. Вони такі сильні
за цими пересувними укріпленнями, конче потрібними на безлюдних степах, де раз у раз наскакують татари,
що тисяча козаків, захищена так, чинить опір шести тисячам невірних, які зовсім не злазять з коней і яких
затримує будь-який рів чи найменша перепона.
 Історик Дмитро Яворницький про зброю козаків

Уся вогнепальна й холодна зброя, вживана козаками, була частково власного виробу, а частково —
чужого. Холодну зброю найчастіше виготовляли в Січі...
За свідченнями багатьох письменників минулих століть, кожен запорожець, ідучи в похід, брав із собою 5
чи 6 рушниць... Немало було в запорожців і рухомих гармат. Так, якщо запорожці виступали в морський
похід середньою кількістю в 60 і найбільшою в 300 чайок, кожна з яких була озброєна 4—6 фальконетами,
то отримаємо від 240 до 1800 залізних пересувних фальконетів.

Козацька зброя: ручна зброя, порохівниці, артилерія (фальконети на вертлюгах та ожига

— багатоствольна гармата)
 КОЗАЦЬКИЙ ПОБУТ
Історик Дмитро Яворницький про головні риси і побут запорозьких козаків
За описами сучасників, козаки переважно були середнього зросту, плечисті, ставні, міцні, сильні, на обличчі
повні, округлі, а від літньої спеки й степового повітря смагляві.
Життя запорізьких козаків у самій Січі й життя в зимівниках значно різнилися. В Січі жили нежонаті козаки...
зовсім не допускали в Січ жінок, будь вона навіть матір'ю чи сестрою.
...Січовий козак зовсім не був хліборобом чи торговцем: обробляти землю за безперервної війни він не міг;
займатися торгівлею вважав принизливим для себе...
Цілком інакше складалося життя козаків-зимівчан, котрі жили у степу. Зимівниками на Запоріжжі називали
невеликі хутори чи фільварки, в яких «мешканці мали худобу і завжди жили з нею, а в деяких утримували й
риболовлю». В кожному зимівнику було дві-три хати для людей і різні господарські будівлі; хати будували
часом з рубленого дерева, часом плетені з хмизу й обмазані глиною. Всередині кожної хати була кімната й
окрема комора; хати будували серед великого подвір’я, оточеного тином або частоколом; на подвір'ї були
хліви, клуні, стайні, льохи або погреби, омшаники або зимові приміщення для бджіл.
Гійом Левассер де Боплан про лікування у козаків
Я бачив козаків, хворих на лихоманку, які, щоб одужати, не вживали нічого іншого, окрім півзаряду
гарматного пороху: розвівши його навпіл з горілкою, усе добре розмішували і випивали, а потім
лягали спати, щоб уранці прокинутися цілком здоровими. У мене був візник, який не раз це робив і
одужував завдяки цим лікам, про які не здогадуються ні лікарі, ні аптекарі. Я бачив також, як інші
брали попіл і змішували його з горілкою, як говорилося вище, і випивали з таким самим результатом.
Теж неодноразово я бачив, як вони, поранені стрілою, перебуваючи далеко від хірургів, перев’язували
себе жменею землі, замішаною в долоні з дещицею власної слини, і це заліковувало так добре, як
найкращий бальзам.
Козацький суд
1 — А. Монастирський. Запорожець;
2 — М. Струнников. Козак з люлькою;
3 — І. Рєпін. Фрагмент картини «Запорожці пишуть
листа турецькому султану»;
4 — Н. Папірна, О. Кулаков. Запорозький гопак
 З матеріалів клубу «Козак-Мамай»

На Січі козаки мешкали в казармах — куренях. Вони зазвичай поділялися на

дві частини — сіни та житлову частину — приміщення. Всередині стояв
довгий стіл з лавами, а попід стінами були дерев'яні помости для спання. На
покуті ставили ікони, лампадки та карнавку для грошей на купівлю
продуктів, на стінах розвішували зброю. Такий курінь міг уміщувати до 150
козаків.
...Харчувалися козаки колективно, страву готували тричі на день у великих
казанах. Варив їжу курінний кухар. Страви розливали у ваганки (дерев'яні
миски), напої наливали у коновки, на які вішали михайлики (черпаки).
Звичайно готували: саламаху — густо зварене на воді житнє борошно;
тетерю — зварене на квасі пшоно; щербу — рідко зварене борошно на
риб’ячій юшці.
Риба була найголовнішим продуктом харчування — варена, сушена та
в'ялена, вживали кав'яр — солену ікру. Мамалигу (кукурудзяну кашу)
вживали з бринзою, пастромою. Хліб не пекли, а вживали пшеничні коржі —
загреби.
...Козаки носили простий та зручний одяг крою східного походження.
Традиційно носили сорочку, шаровари, пояси, жупани, киреї чи сіряки
(верхній розстібний одяг), високі шапки та чоботи з м'якої шкіри. Було у
козаків і хороше вбрання, яке носили на релігійні свята.
Курінь – це як військовий козацький підрозділ, так і своєрідна військова казарма, в якій жили козаки. Таке приміщення
поділялося на дві частини – сіни та житлове приміщення

У сінях козаки облаштовували куток для курінного кухара. Обов’язкова його У житловому приміщенні були сирно (маленький низенький столик), стіл з
складова піч із відкритим вогнем, так звана кабиця, та казан однієї товстої і широкої дошки, та лави

У правому куті житлового приміщення облаштовували покуття з іконами.

Саме в цьому місці і сидів за столом курінний отаман Так званий піл – місце для відпочинку козаків
 Звичаї та традиції козаків
Французький мандрівник Жан Бенуа Шерер про звичаї і традиції запорожців (1788
р.) голови чуб, великий, наче жмуток пір’я. Решту
Запорозькі козаки носять як відмінний знак на маківці
голови вони голять... Якщо один козак має таку злостивість, що вб'є другого з умисним наміром, то його
кладуть на тіло вбитого і їх ховають в одній могилі. Цей звичай зберігався в запорозьких козаків аж до
кінця їх існування.
У запорожців курені стоять завжди відчинені. Будь-який мандрівник чи перехожий може туди зайти і з’їсти
все, що він знайде їстівного, якщо навіть нікого немає вдома... але він не може нічого забрати з собою... А
хто знайде яку-небудь річ на Січі, має прив’язати свою знахідку до високого стовпа й лишити її там
протягом трьох днів, після того, якщо не з’явиться її власник, він може вважати її своєю. Та якщо він
забере річ, не виставивши її на огляд, і не відкриється, тоді його самого прив’язують до високого стовпа
посередині майдану й кладуть поряд чимало київ. Кожен, хто проходить повз прив’язаного, повинен узяти
кия і тричі вдарити винного. І якщо навіть перший удар стане смертельним, то ніхто не докорятиме, а всі
негайно схвалять цю дію оплесками.

Історик Дмитро Яворницький про традиції козацтва

 «Хоча в Січі, — розповідає католицький патер Китович, — жили люди різного стану — втікачі й
відступники від усіх релігій, але там панувала така чесність і така безпека, що приїжджі з товарами, чи за
товарами, чи за якимись іншими справами люди не боялися й волосини втратити зі своєї
голови....Воєнну здобич запорізькі козаки ділили між усіма членами товариства порівну, нерухоме майно
козаків було, в принципі, власністю всього війська.
 Із праці О. Апанович «Побратимство у запорозьких козаків»

Серед січовиків був поширений звичай «побратимства», корені

якого сягають у первіснообщинний період історії людства.
Два одинокі запорожці укладали між собою «вічний союз» про
взаємне піклування. Вони зобов'язувалися вчасно поспішати на
допомогу один одному, відводити несподівану небезпеку,
визволяти і навіть жертвувати життям один заради одного,
якщо це буде необхідно.
Присягу на взаємну вірність і відданість до скону вони
скріплювали своєрідним ритуалом: тримаючи чашу
побратимства обіруч, пили з неї...
Щоб дружба мала силу закону, побратими йшли до церкви й тут
у присутності священика давали «заповітне слово»...
Потім побратими ставили власноручні підписи, слухали
молитву або відповідне місце з Євангелія, дарували один
одному хрести й ікони, тричі цілувалися і виходили з церкви
наче рідними братами до кінця життя...
 Козацька кухня
Саламаха Заквашене на воді житнє борошно, вимішане з вареним пшоном.

Тетеря Пшоняна каша, до якої під час кипіння додавали кисле житнє тісто.

Братко Пшоняна каша, до якої під час кипіння додавали пшеничне чи якесь інше прісне тісто.

Куліш Добре промите, а потім повністю розварене з овочами та зеленню пшоно, затерте
салом з цибулею та часником.

Малай Каша з підсоленої води, в яку, постійно помішуючи, досипали пшоняне борошно.

Коржі «Закреби» Коржі з пшеничного тіста на житній заквасці чи без неї. Для випікання їх «загрібали»
жаром від згорілих дров.
Практична робота
  Завдання 1. Який із описів військової майстерності козаків відповідає
зображенню?

1....У Січі були особливі військові 2. Поділяючись на піхоту, кінноту й

чини, так звані пушкарі, які відали артилерію, запорожці, однак, не
військовою артилерією, а для самої настільки спеціалізувалися, щоб
артилерії існувало окреме приміщення, піхотинець мав силу лише будучи
пушкарня. Звичайно, воюючи із
швидким і невтомним ворогом,
пішим, а вершник - лише на коні. У
переважно з татарами, запорозькі запорожців часто практикувалося і
козаки повинні були завжди мати легку спішування кінноти, і дії піхоти з
і рухливу артилерію; тому ми й бачимо, гарматами («водними арматками»),
що збережені до нашого часу так звані і дії кінноти в пішому строю.
запорозькі армати рідко важать більше Зрештою, такі методи
6-7 пудів. використовували в той час і
поляки...

3. Випустивши кілька зарядів і обстрілявши ворога з усіх боків, козаки далі висилали зі свого табору
найбільш сміливих, спритних і гострих на язик вершників для так званих «герців» чи «гречі», або «татарських
танців», тобто окремих поєдинків, молодецьких сутичок і верхових перестрілок. Кружляючи на своїх конях
перед неприятелем, знущаючись над ним і під’юджуючи до битви в’їдливими словами, козаки вимахували в
повітрі своїми кривими шаблями, випускали кулі у ворожий стан і потім блискавично кидалися в табір. Герці
давали козакам можливість роздивитися сили й розташування неприятеля, ще не розпочинаючи справжньої
битви, - це була лише прелюдія до справжньої навальної баталії...
Завдання 2. Установіть відповідність між зображенням та висловом

А) Стаціонарний та пересувний
козацькі табори 

Б) Тришеренговий бойовий
порядок козацьких мушкетерів 

 В) Напад чайок на турецьку галеру

(зображення XVII ст.)

Г) Атака козацької кінноти лавою

Завдання 3. Опрацюйте уривок із твору «Опис України» французького інженера Гійома Левассера де
Боплана. Назвіть людські якості, що цінувалися в козацькому товаристві. Які традиції шанували козаки? 

Із «Опису України» Гійома Левассера де Боплана про козаків

«Вони надзвичайно міцної статури, легко перемагають холод та спеку, голод та спрагу, не
втомлюються на війні, є мужніми і часто настільки зухвалими, що не цінують своє життя... Вони
дотепні, кмітливі й щедрі, не прагнуть до великого багатства, але кохаються у своїй свободі, без
якої не уявляють життя... Вони шанують грецьку віру, яку по-своєму називають руською
(православною), шанують святкові дні, дотримуються постів, які у них тривають 8 або 9 місяців на
рік і полягають в утриманні від м’яса».

Завдання 4. Прочитайте уривок із «Записки...» секретаря нунція Папи Римського в Речі Посполитій
Карло Гамберіні. Вкажіть, як використовували козаки рельєф і кліматичні умови при виборі місця
проживання. Визначте особливості помешкання запорожців. Поміркуйте, чому саме такі матеріали були
найбільш придатними для його спорудження.

Із «Записки...» Карло Гамберіні про побут козаків

«...(козаки) мешкають у куренях із хмизу, вкритих очеретом. Живуть з рибальства, ловецтва і татарської
добичі. Дерева там багато, і вони (козаки) так уміють боронити себе засіками, що й зимою, як Дніпро
змерзне, не бояться ніякого ворога. Для більшої певності вирубують довкола острова (на якому живуть)
лід і будують з нього вали. (А влітку) з обох боків (Дніпра) тягнуться милями болота так, що тих островів
не можна не то що здобути, але й знайти тому, хто не знає дороги».
 Завдання 5. Прочитайте уривок зі «Щоденника» посланця імператора Священної Римської
імперії Рудольфа II Еріха Лясоти. Дайте відповіді на запитання. Хто мав право брати участь у
козацькій раді? Чому посланець імператора був присутній на козацькій раді? Поміркуйте, про
що це може свідчити.

Зі «Щоденника» Еріха Лясоти про козацьку раду на Базавлуцькій Січі, учасником якої він був

«Вони (козаки) зажадали, щоб кожен висловив свою думку. Але

коли вони на перший і другий запит гетьмана вперто мовчали, то
розділились і утворили два кола, в одному було начальство, а в
другому простолюд (чернь)... А як порадилися тут і там, чернь своїм
вигуком схвалення погодилася відправитися на службу Й.І.В. (Ного
імператорської величності). (Щоб домовитися про умови) вони
вибрали дванадцять представників... (вони) в центрі великого кола
утворили знову мале коло, сидячи на землі, ... (ми також) сіли
посередині між ними. Цього самого вечора кілька впливових
козаків пішли до простолюдинів, пояснюючи їм, що дорога далека,
небезпечна; попереджали, щоб вони добре дивилися, що роблять,
аби не обманули самих себе. ... (А) коли наступного дня знову
прийшли в коло, то (прийняли рішення), ... що вони при таких
непевних обставинах не можуть йти в дорогу».
 Завдання 6. Опрацюйте уривок із твору італійського мандрівника П’єтро делла Валле
«Подорожі, описані в 54 листах». Які військові звитяги козаків описував італійський мандрівник?
Визначте результати морських походів козаків.

Із твору П’єтро делла Валле «Подорожі, описані в 54 листах» про морські походи козаків

«Взимку (козаки) сторожують морські судна і зброю, водночас верхи

на конях б’ються з татарами (кримськими), що сусідять із ними. Влітку
вони вирушають у морські походи. Тоді з’їжджаються багато козаків
із навколишніх земель, з усіх-усюд Польщі. Вони вибирають з-поміж
себе найкращих провідників. Пливуть озброєними чайками, що
вміщують інколи від чотирьох, а то й до семи чи восьми тисяч
відбірних вояків, які насправді добрі веслярі та моряки. Майже всі
міста на березі Чорного моря пошарпані ними. Їхнього гніву
скуштував Синоп, не могла вирватись із козацьких обіймів і Кафа,
кілька разів перебував у небезпеці Трапезунд: якщо це місто і
врятувалося в минулому, то це не означає, що уникне згодом лихої
долі. Османи не мають на Чорному морі жодного міста, яке б не взяли
козаки. Вони сьогодні така значна сила на Чорному морі, що, якщо
докладуть більше енергії, будуть повністю його контролювати».