Лисичанський медичний фаховий коледж

Лекція № 8 «Медицина в
епоху Відродження (пізнє
середньовіччя)»

Викладач Олександр БЕЗДОЛЯ БЕЗ

 Могутнього, революційного за суттю розвитку медицина
набуває за доби Відродження. Оскільки церковні собори в
Латерані (1139 p.), Монпельє (1162 р.) заборонили
лікарям-ченцям займатися всіма лікувальними
процедурами, під час яких проливається кров ( Ecclesia
abhorret sanguinem), практична хірургія зовсім вийшла з
компетенції професорів-ченців. Ця галузь медицини в
Західній Європі, за винятком Італії, майже цілком
переходить до рук хірургів-ремісників, які об'єднуються,
за прикладом усіх ремісників тих часів, у цехи. Переважна
більшість таких ремісників робила дрібні хірургічні
втручання: кровопускання, виривання зубів; найчастіше
цих майстрів називали цирульниками. Назва цирульник
походить від зміненого слова хірург ( chirurgus, chirur-cus,
cirulicus).
 Видатну роль в розвитку середньовічної хірургії відіграв німецький цирульник
Герсдорф і французький Амбруаз Паре. Перший почав робити ампутацію
кінцівок з використанням шкірних клаптів без шва, другий вдосконалив
ампутації, застосувавши лігатуру артерій. А. Паре рішуче виступив проти
припікання ран розпеченим залізом або кип’яченою олією. Він однаково
ретельно лікував простих солдатів і воєначальників, прагнучи применшити
страждання поранених.

 З часом у Франції цирульники домоглися рівних прав з лікарями, і їхня

підготовка почала проводитись у спеціальних хірургічних школах, а в XVIII ст.,
незважаючи на опір дипломованих лікарів, в Парижі було відкрито вищий
навчальний заклад — хірургічну академію (1731).

 В містах, які відзначались щільною забудовою, вузькими вулицями і зовнішніми

мурами (бо феодалам потрібно було платити за землю), поширювались епідемії.
Окрім чуми, величезною проблемою була проказа. Міста запроваджують посади
міських лікарів, основним завданням яких була боротьба із занесенням
інфекцій. В портових містах вводиться карантин (40 днів), під час якого
корабель стоїть на рейді, а його екіпаж в місто не допускається.
 У XIII-XVI ст. мали місце великі епідемії тифу, прокази, чуми, віспи. Поширенню їх
сприяли розвиток торговельних відносин з різними країнами, переміщення народних
мас, пов'язані з хрестовими походами, скупчення населення в містах, затиснутих
мурами фортець. Згадки про ці епідемії подаються в тогочасних писемних пам'ятках під
загальною назвою «мор», «пошесть». У XIII ст. проказа була настільки поширена, що у
Франції і Німеччині для цих хворих було відкрито близько 10 тисяч притулків. Було
видано закони, за якими прокажені повинні були носити окремий одяг, при наближенні
людини вони подавали про себе сигнал дзвоником чи калаталом. З проказою в ті часи
нерідко плутали інші шкірні хвороби, такі, як вовчак, псоріаз, сифіліс.

 Найстрашнішою хворобою середніх віків була чума. Найбільша епідемія чуми з відомих
в історії спалахнула в 1333 р. в Індії і Китаї і протягом кількох років обійшла весь
знаний тоді світ під назвою «чорна смерть». З Індії вона поширилась на Месопотамію,
Малу Азію, Константинополь, Єгипет. Незнання причин хвороби, цілковита
безпорадність, швидка смерть тих, що захворіли на легеневу форму чуми (звичайно
помирали на четвертий день), змушували людство дивитись на цю хворобу як на
надприродне, неминуче лихо. Оскільки в пошесті передусім вбачали кару божу за
гріхи, то вважали за потрібне вдаватися до покаянь надзвичайними способами.

 Великі і часті епідемії дали змогу широкому колу лікарів переконатися в можливості
передачі цих захворювань через дотик і речі. У ці часи в багатьох країнах, включаючи і
наші землі, починають під час епідемій ізолювати вулиці, міста, де виявилось
захворювання. В Рагузі (нині Дубровник), у Венеції, Марселі та інших великих
портових містах від підозрілих суден почали вимагати перебування під особливим
наглядом до розвантаження протягом 40 днів (звідси карантин - сорокадення); було
введено в портах посади спеціальних санітарних доглядачів.
 Доба Відродження породила справжніх титанів людської думки і духу. Серед них слід згадати
Леонардо да Вінчі (1452–1519), вченого-енциклопедиста, який залишив 13 томів малюнків
людського тіла; Миколая Коперника (1473–1543), учня Юрія Дрогобича, який першим обґрунтував
геліоцентричну будову світу; Галілео Галілея, фундатора гідростатики і гідродинаміки тощо.

 Бок Прагнучи позбутись церковної опіки, деякі королі порушують папські заборони. Зокрема, в
1376 р. французький король дає дозвіл на розтин трупа медичному факультету в Монпельє, в 1460
р. такий дозвіл отримує медичний факультет у Празі. У 1490 р. Александро Бенедетті побудував в
Падуанському університеті перший анатомічний театр.

 В Падуанському університеті було здійснено видатні дослідження з анатомії і фізіології людини. Ці

дисципліни в ті часи ще не були відокремлені.

 Протягом багатьох сторіч після Галена фактично нічого нового в анатомії не було відкрито. Церква
суворо забороняла професорам-ченцям, які здебільшого були викладачами анатомії, робити
розтини людських трупів; перші легальні розтини для навчання в університетах (найчастіше один
раз на рік) почали робити більш як через тисячу років після Галена (XIII
(XIII ст.) '. В підручнику
анатомії, складеному професором Мондіно де Люцці в Болоньї, яким користувались в університетах
протягом 200 років, анатомія подавалася за Галеном; лише в 1520 р. Олександр Ахіліні в новому
виданні праці Мондіно описав клубово-сліпокишковий клапан та в слуховому апараті молоточок з
коваделком. В 1529 р. Бенердіно де Карпі в новому виданні Мондіно висловив сумнів щодо
можливості безпосереднього переходу крові з одного шлуночка серця в другий, як учив Гален.
 У Падуанському університеті було покладено початок напряму в медицині, який
розглядав процеси в організмі з погляду фізики, головним чином механіки. Прибічники
такого напряму в історії медицини дістали назву ятрофізиків. Як відомо, серед
представників цієї школи був такий видатний учений, як Галілео Галілей. Незважаючи на
всю помилковість поглядів ятрофізиків з позиції сучасності, в історії медицини цей
напрям відіграв велику прогресивну роль: у прагненні в усьому бачити закони фізики
знаходимо бажання звільнити науку про людину від таємничих «життєвих сил»,
«археїв», «всесвітньої душі», чим пояснювали особливості функцій людського організму
прибічники ідеалістичних напрямів.

 Основні життєві функції організму Санторіні, під впливом свого вчителя Галілея,
пояснював законами фізики: теплота тіла, на його думку, є наслідком тертя між собою
частинок крові, всмоктування їжі відбувається внаслідок скорочення й розслаблення
кишок.

 Санторіні запропонував багато різних інструментів: трокар для пункцій порожнин,

термоскоп для вимірювання температури (до Галілея), пульсограф для вивчення пульсу
та ін.

 Великий вплив на сучасників мали праці відомого представника ятрофізиків Джованні

Бореллі (1608-1679), професора з м. Пізи. Він також був учнем Галілея.
 Серед анатомів Падуанської школи перше місце належить Андреасу Везалію, праці якого
становлять цілу епоху в анатомічній науці.

 Андреас Везалій (1514–1564), народився в Брюсселі. Після закінчення Паризького

університету у 1537 р. був запрошений очолити кафедру анатомії в Падуанському університеті,
досконально володів грецькою, латинською і арабською мовами.

 Везалій, досліджуючи людські трупи, виправив усю тогочасну анатомію, відзначив близько 200
істотних помилок Галена. Він переконливо спростував твердження Галена, що правий
шлуночок серця у дорослих сполучається з лівим. Везалій критикував помилки Галена
спочатку дуже обережно, у формі шанобливих «коментарів». Та, зібравши свої анатомічні
дослідження і систематизувавши їх, він опублікував у 1543 р. великий твір « De humani corporis
fabrica, libri septem» («Будова людського тіла, в семи частинах»), який прекрасно ілюстрував
художник Каль-кар - учень Леонардо да Вінчі та Тіціана. У І книзі описано скелет, II - зв'язки
та м'язи, III - судини, IV - нерви, V - нутрощі, VI - серце, органи дихання, VII - мозок.

 Праця Везалія стала об'єктом шаленої критики прибічників Галена, які вважали авторитет
Галена непорушним. Учитель Везалія в Парижі Жак Дюбуа Сільвій прилюдно прокляв свого
учня, спалив його книгу, обізвавши його не Везалієм, а Везанусом ( vesanus - божевільний).
Доля Везалія була сумна. За намовою заздрісників його звинуватили в анатомуванні ще живої
людини, і він змушений був їхати замолювати свій гріх над «гробом господнім» в Єрусалимі. На
зворотному шляху корабель розбився, Везалій опинився на безлюдному острові Занте, де
помер від голоду й хвороби. Тут пізніше йому було встановлено пам'ятник.
 Передові мислителі епохи Відродження прагнули до пізнання дійсності на основі досліду,
відмовляючись від сліпого підкорення авторитетам.

 В 1495 р. виходить капітальна праця Джованні Піко (1462-1494) з 12 книг- «Disputationes adversus
astrologos» («Заперечення астрології»), в якій подається глибоко обгрунтована нищівна критика
ятроматематики, доводиться вся безпідставність науки про гороскоп. У ці ж часи засновник
Платонівської академії у Флоренції Марсіліо Фічіно (1453-1499) в праці «De abditidis morborum causis»
(«Приховані причини хвороб») доводить всю важливість і необхідність не тільки пильних
спостережень біля ліжка хворих, а й перевірки і зіставлення симптомів, які спостерігалися за життя, із
змінами в органах померлих. У його праці вперше наводяться результати 20 аутопсій.

 Особливо гостро цей протест виявився в діяльності Парацельса. Величезний вклад в розвиток
фармації вніс Парацельс (Філіпп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Ґоґенґейм) (1493–1541).

 Сучасники порівнювали його з Лютером, що дуже ображало Парацельса. «Alterius non sit, qui suus
esse posset (Нема потреби йти за другого, коли можеш бути самим собою)»,- казав він. Парацельс -
справжнє ім'я Філіпп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм (1493-1541) - був сином швейцарського
лікаря-хіміка. Медичну освіту здобув у Феррарі (Італія); по закінченні навчання, як було тоді прийнято
серед учених, він узяв собі латинізоване ім'я Para-Celsus - подібний до Цельса. Розчарувавшись у
медицині давніх греків і арабській медицині, він шукає нових знань в університетах і у лікарів-
практиків Англії, Франції, Німеччини, Польщі. Маючи вже авторитет видатного лікаря-новатора, він

повертається до Базеля, де дістає посаду міського лікаря з правом читання лекцій .

 У XV-XVI ст. праці багатьох учених з різних галузей науки показали, що не
можна задовольнятися тим, що дали великі авторитети античного світу; лише
наполегливе вивчення природи, пильні спостереження допомагають розгадати
закони природи і дають змогу застосувати її сили на користь людини.
Філософське обґрунтування цього дав англійський учений Френсіс Бекон.

 Френсіс Бекон (1561-1626) - видатний учений, філософ і політичний діяч. Він був
короткий час лорд-канцлером Англії. Бекон вивчав медицину, проводив
експерименти на тваринах. У своїх працях він обстоював думку, що знання є
сила (Knowledge is power), а воно неможливе без знання причин (vere scire est
per causas scire). Бекон справив великий вплив на формування світогляду
багатьох учених, у тому числі свого друга Уільяма Гарвея.

 Функції організму, за Беконом, можна правильно зрозуміти, осягнути лише за

допомогою експериментів на тваринах. Потрібно порівнювати будову тварин з
будовою людини, організм здорової людини з організмом хворої.
 Одночасно з Ф. Беконом гаряче виступав за необхідність докорінних змін у
вивченні медицини відомий французький філософ і вчений Рене Декарт (1596-
1650). «Медицина,- писав він,- могла б дати багато обґрунтованих вказівок як
для лікування хвороб та запобігання їм, так і для сповільнення процесу старіння,
якби вона достатньою мірою займалася вивченням природи нашого тіла».

 Вивчаючи протягом багатьох років за допомогою експериментів будову і функції

організмів, Декарт дійшов висновку, що тварина побудована за принципом
автомата, який діє за законами механіки: «Тіло живої людини відрізняється від
мертвої так само, як заведений годинник від зламаного». Декарт уперше
розробив схему безумовного рефлексу. Дотримуючись погляду, що і в організмі
людини все діється лише за законами механіки, він відрізняв людину від тварини
лише тим, що вона має душу, яка керує організмом через шишкоподібне тіло.
Основу пізнання він вбачав у свідомості свого існування: «Cogito - ergo sum (Я
мислю - отже існую)». Незважаючи на дуалізм Декарта і суто механістичне
розуміння життєвих процесів, його праці з фізіології, як і з математики, фізики,
астрономії, мали велике значення для розвитку матеріалістичних поглядів у
сучасну йому епоху і в наступних поколіннях. Він вірив у могутність людського
розуму. «Не слід ставити людському розумові будь-які межі»,- казав він.
 Уїльям Гарвей (1578-1657) народився в Фолькстоні в Англії, вивчав медицину в
Кембріджі, закінчив медичну освіту в Падуанському університеті.

 Під керівництвом свого вчителя Фабріція, який описав венозні клапани і вивчав
розвиток курчати в яйці, Гарвей почав досліджувати кровообіг. Повернувшись в
Англію, він працював у Лондоні в госпіталі св. Варфоломея, викладав анатомію,
хірургію, пізніше був двірським королівським медиком. Свої висновки про кровообіг
Гарвей зробив лише після багатолітніх сумлінних досліджень. Уже в 1605 р. в доповіді
колегії лікарів у Лондоні він виклав основи свого розуміння кровообігу в організмі,
але ще протягом 23 років усіма доступними йому засобами перевіряв свої положення і
лише в 1628 р. опублікував свою працю « Exercitatio anatomica de motu cordis et
sanguinis in animalibus» («Анатомічні дослідження руху серця і крові у тварин»).

 Гарвей описує роботу серця як м'язового насоса з клапанами. Висновки про кровообіг
він сформулював так: «Отже, кров тече по артеріях з центра на периферію, а по
венах від периферії до центра у великій кількості. Ця кількість крові більша від того,
що могла б дати їжа, а також від того, що потрібно для живлення тіла. Отже, треба
зробити висновок, що у тварин кров перебуває в коловому і постійному русі. І,
звичайно, рух серця і діяльність, що виявляється як пульс,- одне й те саме».
 З’являються нові ліки. В 1640 р. в Іспанію з Південної Америки було завезено кору хінного
дерева, яка виявилась ефективною при лікуванні малярії. Її дію ятрохіміки пояснювали властивістю
припиняти бродіння лихоманкових речовин, ятрофізики — фізичним покращенням густої або дуже
рідкої крові. Ефект використання хінної кори порівнювали з наслідками впровадження пороху у
військовій справі. Лікувальний арсенал поповнив корінь іпекакуани як блювотний та
відхаркувальний засіб, завезений в 1672 р. з Бразилії. Використовують арсен для припікання, а
також внутрішнього прийому в малих дозах. Були відкриті вератрин, стрихнін, кофеїн, етиловий
ефір, сульфат магнезії.

 Вдосконалюється процес приготування ліків. За доби середньовіччя складні прописи ліків сягають
свого апогею, число складових частин в одному рецепті зростає до декількох десятків. Особливе
місце займали протиотрути. Так, книжка Салернської школи носила назву «Антидотарій» і
вміщувала багато нових рецептів ліків. Однак панацеєю від усіх хвороб залишався теріяк (медова
каша з 57 інгредієнтів, до складу якої обов’язково входили зміїне м’ясо, опій тощо). Ці ліки
готувалися публічно, урочисто, в присутності представників влади і запрошених осіб.

 У Флоренції в 1498 р. видано перший міський «реєстр ліків» (фармакопею), який містив опис ліків
і правила їхнього виготовлення, та став взірцем для прийняття в інших містах і країнах власних
реєстрів. Назву «Pharmacopoea» вперше написав на титулі своєї книжки французький лікар Жак
Дюбуа (1548). У 1560 р. з’явилося перше видання Аугсбурзької фармакопеї, яка найбільше
поціновувалась у Європі. Перше видання Лондонської фармакопеї датоване 1618 р. Перша в
Польші фармакопея з’явилася в Ґданську 1665 р. Із фармацевтичних праць найбільшого
поширення в кінці XVI і на початку XVII ст. набула книга М. Хараса « Pharmacopoea Royale et
Gаlenique». В 1671 р. Даніель Людвіґ узагальнює наявні засоби лікування і видає свою
фармакопею.
Парацельс (1493—1541)
Андреас Везалій (1514—1564)
Малюнок скелета з атласу Везалія.
 Доктор медицини дає пораду, розглядаючи сечу
хворого. XV ст. (Національна бібліотека в Брюсселі).
Джіроламо Фракасторо
(1478—1553)
Перша лікарня («Нôtеl-Dieu») в Парижі,
збудована в 651 р.
Алхімік в лабораторії
 Середньовічна діаграма
діагностики хвороб за станом
сечі
Страннопріїмний будинок-госпіталь в
Середземномор'ї. Гравюра 1496 року
Візит до хворого. Джованні дель
Робіа. Фриз, 1525 рік
Урок анатомування в школі цирульників XVI
століття
Лікар і фармацевт.
Гравюра на дереві. 1489 р.
Епідемія чуми в середньовічному місті
Костюм середньовічного лікаря
Венеціанський аптекар.
Копія картини П. Лонги
Хворий, що тікає від аптекаря з клізмою
Передбачуваний портрет
Леонардо да Вінчі
 Вигляд черепа.
Леонардо да Вінчі. 1489 рік
Головні органи серцево-судинної
і статевої системи жінки.
Леонардо да Вінчі
Вивчення скелета.
Леонардо да Вінчі
Ілюстрація до твору «Про будову
людського тіла».
Гравюра І. С. ван Калькара. 1543 рік
Амбруаз Паре
Протези, сконструйовані А. Паре
Дякую за увагу !