Алхімія та зародження дослідницького знання у

середньовічній Європі
 
Алхі́мія (пізньолат. аlchemia, араб. ‫ خيمياء‬, від грец. χημία — букв.
плавлення чи лиття металу, перетворення речовини) — специфічна
область езотеричної філософії; донауковий напрям у розвитку хімії
.

 Особливого поширення алхімія набула в Західній Європі у добу

alchimia розвинутого Середньовіччя. Своїм головним завданням алхіміки
вважали перетворення («трансмутацію») неблагородних металів
(міді, свинцю) на благородні (золото, срібло) за допомогою уявної
речовини — «філософського каменю», а також створення «еліксиру
життя», що дає людині безсмертя.
  Зосередженість у Середні віки на вивченні лише Святого Письма не
задовольняла людей, які замислювалися над пізнанням навколишнього світу.

 Одним із перших цікавість до природничих наук виявив професор

Оксфордського університету монах францисканського ордену Роджер Бекон.
Він доводив, що знання можна отримати не в богословських суперечках, а
тільки вивчаючи природу за допомогою дослідів. Бекон зробив чимало
відкриттів. Особливого значення він надавав математиці, фізиці, хімії,
намагався створити мікроскоп і телескоп, пояснив походження райдуги.
Роджер Бекон Сучасники вважали Бекона магом і чарівником: розповідали, що він нібито
створив мідну голову, яка вміла говорити. Вчений був переконаний, що можна
побудувати саморухомі судна й візки, зробити апарати, які літали б у повітрі та
рухалися морським дном.

 Слава про його досягнення ширилася усією Європою. Заздрісники

звинуватили дослідника у зв’язках із дияволом. Монаха кинули до в’язниці, де
він провів 14 років і вийшов на волю лише перед смертю.
 Першим знаменитим європейським алхіміком став монах-
домініканець Альберт фон Больштедт (1193—1280),
відоміший як Альберт Великий(Albertus Magnus). Праці
Альберта Великого («Книга про алхімію», «Про метали і
мінерали», «Алхімічний свод» та інші) відіграли важливу
роль у тому, що натурфілософія Аристотеля стала
найважливішою для європейських вчених пізнього
середньовіччя та початку Нового Часу. Альберт Великий
першим з європейських алхіміків детально описав
властивості миш'яку, і тому йому часто приписують
відкриття цієї речовини. Альберт Великий мав думку про те,
що метали складаються з ртуті, сірки, миш'яку та нашатирю.
До основоположників містичних течій часто відносять іспанського
лікаря Арнальдо (Арнольда) з Вілланови (1240—1313) і Раймунда
Луллія (1235—1313). Їх праці («Заповіт, що викладає у двох книгах
всезагальне хімічне мистецтво» Раймунда Луллія, «Розарій
філософів» Арнольда з Вілланови та інші) також були присвячені
трансмутації (Луллій навіть стверджував, що йому нібито вдалося
отримати філософський камінь та золото), причому особливий
наголос робився на магічних операціях, необхідних для отримання
бажаних результатів.
До алхіміків можна віднести великого англійського фізика і
математика Ісаака Ньютона (1643—1727). Він віддав пошукам
філософського каменя та універсального розчинника багато часу і
сил. Але Ньютона цікавили не скільки способи отримання золота,
скільки вивчення перетворень речовин.
Не менш відомий сучасник Ньютона Роберт Бойль, автор трактату
«Хімік-скептик» та один із засновників наукової хімії, також не був
чужим алхімічній традиції. Його перу ймовірно належить цікавий
алхімічний трактат «Про деградацію золота», де описано «Анти-
Еліксир» — протилежність філософського каменя, що здійснює 
трансмутацію металів у зворотному напрямку
 Усі без винятку алхімічні вчення
відрізняються таємничістю та секретністю,
що в історії часто давало привід до їх
неправильного розуміння. Уявлення про
алхімію як про «примітивну хімію», що
склалося в науці до кінця XIX століття,
було повністю переглянуто у XX столітті.
 Реальні алхімічні традиції, напевно,
сполучають внутрішню роботу з
отриманням деяких речовин. Як і всі 
езотеричні знання, алхімія ґрунтується на
постулаті про подібність мікрокосму і
макрокосму.
 У всіх алхімічних традиціях виняткову роль має ртуть та її
сульфід — кіновар (HgS), які часом навіть дають назву всій
алхімічній системі. Наприклад, «расаяна» (один зі змістів —
«колісниця ртуті», «вчення ртуті») — індійська алхімічна
традиція, «дань»(«цинь») («мистецтво кіноварі») — китайська.
У європейській алхімії слово, яке позначає ртуть, збігається з
іменем покровителя алхімії — Меркурія (бога і планети) та її
легендарного засновника (Гермеса Трисмегіста). Дієвості
алхімічних методів, як вважали найчастіше, потрібне сприятливе
розташування небесних тіл, які спостерігали астрологи. Тобто є
також очевидним зв'язок між методами алхіміків та астрологів.
Крім того, використовується сірка, 6 традиційних металів.
  У всіх алхімічних системах важливе значення мають ідеї:
 очищення речовин, що беруть участь у роботі, шляхом

Ртуть та прожарювання, переплавлення, амальгамування, дистиляції;

 священного шлюбу, сполучення чоловічого та жіночого принципів, 

HgS поєднання протилежностей.
 Europe

 Алхімія в Європі з моменту свого

зародження знаходилась у
напівпідпільному стані. Однак
європейські правителі, як світські, так і
церковні, оголосивши алхімію поза
законом, водночас опікувалися нею,
розраховуючи на вигоди, які обіцяло
знайдення способу отримання золота.
Внаслідок цього європейська алхімія
початково була вченням, доступним лише
небагатьом. Цим пояснюється
характерний для європейської алхімії
надзвичайно туманний виклад досягнутих
результатів.
  Багато відкриттів мали сенсаційний характер. У 1602 р. чоботар та
алхімік Вінченцо Касціароло у горах Болонії знайшов камінь, який
був настільки важким, що Касціароло припустив наявність золота у
ньому. Намагаючись виділити золото з каменя, алхімік прожарив
Ба́рій його з вугіллям і селітрою та відразу ж помітив, що охолоджений

 (англ. barium;  продукт світиться в темряві червонуватим кольором. Звістка про це

вразила алхіміків, і важкий шпат (барій сульфат) став об'єктом

нім. Barium) хімічних досліджень. Він отримав низку назв: сонячний камінь,

болонський фосфор тощо. У 1774 р. було встановлено, що у
важкому шпаті міститься особлива «земля». Невідомий раніше
метал отримав назву «барій» від грецького слова «важкий»
 У середині XVII століття гамбурзький алхімік 
Генніг Бранд, у пошуках філософського каменя
 переганяючи людську сечу, виявив, що при
прожарюванні осаду останній світиться у темряві.
Це було щось нове та незвичайне. Цей фокус
Бранд показував любителям та отримував за це
плату, а потім продав свій «секрет» гамбурзькому
алхіміку Іоганну Крафту. Майже сто років
існувала «фосфорна спекуляція», оскільки спосіб
отримання фосфору тримався усіма в секреті.
Тільки у 1743 р. німецький хімік Андреас
Сигізмунд Маргграф (1709–1782) знайшов
досконаліший спосіб отримання фосфору та
опублікував його. Після цього почалося вивчення
фосфору та його сполук.
До середини XVI століття у європейській алхімії стало очевидним
розділення, що швидко посилювалося. З одного боку, це містичний
напрям, представники якого, як і раніше, намагались здійснити
трансмутацію металів за допомогою магії, з іншого — раціональні
течії. Найбільш значущими серед останніх були ятрохімія та
технічна хімія, що стали перехідним етапом від класичної алхімії
до нової наукової хімії.
Головним результатом алхімічного періоду, окрім накопичення
значного запасу знань про речовини, стало становлення
емпіричного (дослідного) підходу до вивчення властивостей
речовини. Алхіміки розробили ртутно-сірчану теорію (а згодом
теорію трьох принципів — ртуті, сірки та солі), що узагальнювала
дослідні дані. У цілому алхімічний період оцінюється істориками
науки як необхідний перехідний етап між натурфілософією та
експериментальним природознавством.
Алхімія була історично першою дисципліною, що поєднала теорію
 та експеримент. Протягом майже двох тисячоліть — з часів
античності до XVII століття нашої ери — алхіміки здійснили
велику кількість перетворень речовин. З цих експериментів потім
виросла наука хімія.

Підготувала Дяченко Олександра

ІІІ курс хорове диригування
2023