Бароко в ювелірній справі

Європейські срібні вироби доби бароко – уславлена сторінка західноєвропейського

ювелірства, що мала місце протягом 150-200 років і вплинула на розвиток ювелірної
справи і скульптури малих форм взагалі. В якості матеріалу брали золочені мідь і срібло
чи коштовні камені, мінерали і екзотичні речі, мішлі із тропічних країн, перш за все коралі.
Вельможі-голландці, данці, шведи, французи й італійці — шаленіли від краси цих келихів.
Створення подібних келихів відоме з доби середньовіччя. Крім золота, якого було
небагато, швидко почали використовувати срібло чи коштовні камені, мінерали й екзотичні
речі, перш за все корали. Згодом додалися кокосові горіхи і яйця страусів — і через їх
незвичність для європейців, і через магічні властивості, якими їх тоді наділяли. В добу
Великих географічних відкриттів до екзотичних речей, які завозили в Західну Європу,
додалися великі за розмірами мушлі з тропічних морів. Особливо виділялися ювелірні
майстерні XVII століття міст Німеччини — Гамбург, Нюрнберг, Аугсбург. Майстерні
європейські ювеліри, що вже мали значний досвід в обробці деревини, рогів, слонової
кістки, узялися обробляти й мушлі тропічних морів. Брудні і потьмянілі, мушлі набували
нетутешньої краси в яскравому освітленні після технологічної обробки. Їх відмивали від
бруду, декілька днів обробляли слабкими розчинами кислоти, а потім лужними розчинами
для нейтралізації кислот знімали верхній шар. Боки очищеної мушлі, що грала
перламутром, або залишали недоторканими, або додатково обробляли різьбленням чи
гравіюванням. І різьба, і гравіювання мали свої варіанти. Різьблений візерунок міг бути
рельєфним на тому ж тлі. Гравіювання нагадувало створення дошки-матриці на металі,
тільки в цьому випадку матеріалом слугувала поверхня мушлі, з якої не збирались робити
відбитків на папері. Малюнок міг бути рослинного характеру чи навіть сценою з
фантастичними чи міфологічними персонажами. Іноді виготовляли невеличкі комплекти
келихів із фантастичними істотами — келих-нереїда, келих-морський кінь і келих-одноріг.
Келих із зібрань Музею історії мистецтв (Відень), виготовлений з яйця страуса. Його
ніжка — золоте коло з червоними коралами, що підтримують фігурку самого страуса, який
і несе келих-яйце з кришкою, теж прикрашеною шматками коралів. Майстри-ювеліри з
Амстердаму поєднували дві мушлі наутилуса в одному золоченому глеку. Келих із
подвійного наутилуса у збірці Музею срібла (Флоренція) має різьблений рослинний
рельєф, пофарбований контрастно щодо тла. Міфологічні сцени на кришках келихів —
справжня енциклопедія популярних барокових персонажів.
Іноді робили дрібні кльопки, що утримували маленькі коштовні камінці. Мушлю кріпили на
ніжку, зазвичай скульптурну. Сюжетна скульптура могла бути і на верхівці келиха,
перетворюючи келих на справжній шедевр ювелірства. Келих на картині Віллема
Калфа «Келих Наутілус та китайська порцеляна» прикрашають фігурка бога
морів Нептуна та кит, що поглинає Іону.
Подібним келихом вже переставали користуватись і він переходив у статус унікуму,
парадного посуду, окраси пишного бенкету, часто був дипломатичним подарунком особі-
володарю іншої держави. Майстерні Гамбурга виготовляли золочені і срібні тарелі, вази,
келихи, підсвічники, розноси, чарки, курильниці — ароматниці. Данський королівський
двір 1628 року був вимушений закласти подібні ювелірні вироби в ломбарди, аби швидко
отримати гроші в казну, спорожнілу через Тридцятилітню війну. Невикуплені коштовні речі
перейшли іншим володарям. Частку коштовного посуду перевезли вітрильниками в порт
Московії Архангельськ, де його за золото придбали для царського двору.
Навіть у самому Гамбурзі залишилось не так багато подібних виробів доби бароко. В 18
столітті в скрутну годину урядовий сенат Гамбурга наказав переплавити срібні вироби
заради карбування срібних монет. Збереглися лише речі, що перейшли в інші країни як
дипломатичні дарунки.

У 20 столітті — келихи стануть надбанням державних скарбниць і великих музеїв в

містах Флоренція (Музей срібла), Нью-Йорк (Музей мистецтва Метрополітен), Санкт-
Петербург, Париж, Амстердам, Лос-Анджелес, Москва, Делфт, Дрезден, Гамбург,
Аугсбург, Нюрнберг тощо.

Особливо яскраво представлена чудернадськими келихами з дорогоцінних металів, та

різноманітних матеріалів таких як: коралі, мінерали, горіхи.. Була певна ейфорія на них і через
те, що ніби то у них закладені магічні властивості. Також були популярними срібні тарілки,
підсвічники, вази, розноси, курильниці, ароматниці, келихи.

Ми охарактеризували загалом стиль та визначили основні напрямки в яких він розвивався з

характерними йому ознаками. Зараз спробуємо коротко підбити підсумки та сформулювати
основні ідейно-смислові особливості цього стилю.

Бароковий художній метал Англії. Паралельно з французьким і німецьким, у ХVІІ ст.

переважало англійське ювелірство.Відродження англійської монархії, традиції двірцевого
етикету вплинули на формування романтичного характеру ювелірних прикрас. Специфічно
англійськими витворами стали пам*ятні й тротуарні персні. Найпоширенішим мотивом на
металі були герби. Довезення з британських колоній чаю та кави спричинило виникнення
нових форм металевого начиння. Своєрідними шедеврами багатої пізньобарокової пластики є
масині (100-200 кг) посудини- холодильники, а також великі резервуари для вина у вигляді
зооморфної скульптури: срібних левів, баранів і таке інше. Але вже за барокової доби в Англії
з*явилося срібне начиння архітектора Роберта Адама, популярність якого підтвердила,
найвідповідніші англійському відчуттю форми стилем був класицизм.В основу форм
«адамового срібла» були покладені овоїдні форми античних ваз з покришками.

Бароковий художній метал Нідерландів. У 17 ст в епоху розквіту стилю бароко золотарство

посілоо з чільних місць у вжитковому мистецтві нідерландів. Особливо славилися своїм
мистецтвом нідерландець Адам ван Віанен з Утрехта, творець хрящового орнаменту, та його
брат Паулус Ван Ніаікчі, автор числених фігурних зображень на посуді, Йоган Люта з
Амтердаму та Гербрант ван деЕкгоут, найпопурнішими виробами в цей час були парадні таці
на ніжці для овочів та чарки, які бачимо натюрмортах Кальфа та Геди. У декор любили
вписувати міфологічну, алегоричні та біблійні сцени, добре вгодованих путті рубенсівського
типу. Хрящовий орнамент близького серидини 17 ст поступається перед натуралістично
трактованими букетами та гірляндами, наростає примхливість ліній та багатство прикрас.

Бароковий художній метал Німеччини. Розвивалося у руслі стійких традицій майстрів

Нюрберга та Аугсбурга.Доступність цінних металів і коштовного каміння причинила різке
зростання кількості ювелірних прикрас. Але домінуючи сумнівних смак бюргерства негативно
вплинув на художній рівень німецького ювелірства.Значною заслугою німецьких ювелірів
стало вдосконалення Йозефом Страссером методу імітації діаманту кришталем з високим
коефіцієнтом заломлення світла. Дешевизна цього методу також позначалася на кількісному
зростанні прикрас для Німеччини 17 ст. стало зенітом розвитку пишних мінливих форм
срібного начиння.У формотворенні яскраво виявлялося застосування контрасних зіставлень
об’ємів, фактур, кольору. В орнаментиці начиння панували реалістичні плоди, квіти, гірлянди,
характерний для барокового ювелірства ремінцевий орнамент.З 40-х років 17 ст. у Аугсбурзі
розвинувалося виготовлення меблів з коштовного металу, здебільшого з білого не золоченого
срібла. Крісла, трони, столи творилися в руслі яскраво декоративних, вільних округлих
барокових форм.Їх мажорний характер, масивність та розкіш відповідали тогочасним замковим
і двірцевим інтрєрам.

Бароковий художній метал Франції, У Франці часів панування Людовіка 14 ст. сформувався
стиль французького бароко, який розширив просторові можливості формотворення, різних
видів ужиткового мистецтва, зокрема металопластики. Французький тип ювелірства у цей
період стриманіший у використанні декоративних деталей та активних форм порівняно з
німецьким бароко.Жіночі ювелірні прикраси творилися у вигляді легких ажурних форм бантів,
вінків, букетів, об’єднаних за стилістикою та призначенням у цілісні гарнітури. Серед
коштовного каміння домінуючи роль відігравали діаманти, які нерідко суцільно укривали
поверхню гарнітурних комплектів прикрас. Особливо помітного розвитку набули такі форми
прикрас, як брошки, діадеми, сережки й кольє.В останніх головною ознакою були камерно
подібні підвіски панделоки, або як їх ще називали жирандолі, вор утримувались скромною
оправою і завдяки постійному рухові ефектно заломлювали на гранях каменів променів
світла. Декоративними доповненнями до костюма служили підвісні до пояси шентелени з
ключами, тютюниці та інші дрібні предмети