ПЕЧЕРА ЛАСКО

Печера Ласко у Франції – одна з найважливіших палеолітичних пам’яток за кількістю, якістю і збереженням
наскельних зображень. Ласко часом називають «Сікстинською
капелою первісного живопису». Живописні та гравійовані малюнки,
що знаходяться там, не мають точного датування, вони з’явилися
приблизно в XVIII-XV тисячолітті до н. е. Довгий час їх приписували
стародавній Мадленській культурі, але останні дослідження показали,
що вони скоріше належать до більш ранньої Солютрейської
культури.
Печера розташована в історичному регіоні Франції Перигор на
території комуни Монтіньяк. Вона розташована на лівому березі
річки Везер у вапняковому пагорбі. На відміну від багатьох інших
печер регіону, Ласко – це «суха» печера. Шар непроникного мармуру
захищає її від
просочення води й
перешкоджає утворенню кальцитових відкладень.
Печера була випадково відкрита 12 вересня 1940 року
чотирма підлітками. Вони натрапили на вузький отвір, що
утворився після падіння сосни, в яку влучила блискавка.
Марсель Равіда, Жак Марсаль, Жорж Аньєль і Симон
Коенка повідомили про це відкриття своєму вчителеві Леону
Лавалю.
 Фахівець з історії первісного суспільства Анрі Брей став першим
дослідником, що відвідав печеру. А. Брей першим встановив справжність
наскельних малюнків, описав і вивчив їх. З кінця 1940 року він зробив безліч
вимірювань і провів кілька місяців на
цьому місці, вивчаючи первісний
живопис, який він відніс до
Перигорської культури.
Пізніше дав таке визначення Ласко:
«Якщо Альтаміра – столиця
печерного живопису, то Ласко її
Версаль»
Печера Ласко була класифікована як
історична пам’ятка Франції практично (Жорж, Жак і Марсель та їхній
відразу після її відкриття, з 27 грудня учитель Леон Лаваль)

1940 року. (Анрі Брей, французький дослідник)

У жовтні 1979 року Ласко ввійшла до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО разом з іншими
доісторичними стоянками й печерами з наскельним живописом у долині річки Везер.
ОПИС ПЕЧЕРИ
Печера Ласко порівняно невеликого розміру: сукупність галерей має довжину приблизно 250 м при середній
висоті 30 м. Розписана частина печери знаходиться переважно у верхній частині системи.
 Сучасний вхід відповідає доісторичному, попри те, що зараз він забезпечений системою тамбурів. Первісний
вхід мав бути трохи довшим, але стеля в давні часи там
завалилася й утворився скат, яким зараз спускаються
відвідувачі печери.
Щоб спростити опис, печеру за традицією розділили на
декілька зон, так званих зал у певній кольоровій гамі. Ці
образні назви, що існують зараз, запропонував А. Брей.
Перший зал – це «зал биків» або «ротонда»: довжина – 17
м, ширина – 6 м і висота – 7 м.
«Зал биків» переходить в так званий «осьовий прохід»,
більш вузьку галерею, що йде в той самий бік і має приблизно
таку саму довжину.
Із «залу биків» праворуч від «осьового проходу» можна
потрапити до «пасажу», галереї завдовжки 15 м.
За «пасажем» знаходиться «неф», він має більшу висоту й
довжину 20 м.
Сам «неф» переходить в частину, де немає наскельних
зображень, а за ним знаходиться «котячий лаз», вузький
коридор завдовжки 20 м.
«Апсида» – це круглий зал, який знаходиться на сході в
місці з’єднання «проходу» і «нефа». (план печери Ласко)
 За «апсидою» знаходиться «шахта» або «колодязь». Щоб потрапити туди, необхідно спуститися на 4-5 м
практично до початку нижньої системи.
АРХЕОЛОГІЧНІ ЗНАХІДКИ
Багато археологічних знахідок було зроблено Андре Глорі під час обладнання тамбурів біля входу до печери,
й самих залів, а потім при методичніших розкопках, які були особливо плідними у
«шахті». До археологічних знахідок належать предмети, зроблені з каменю (403
знаряддя), з кістки (28 знарядь), рослинного походження (113 фрагментів), прикраси
(10 мушель), численні вуглинки й залишки барвників.
У «нефі» було знайдено світильники, фарбувальні речовини й залишки їжі. У «апсиді»
також було знайдено велику кількість важливих предметів: вістря дротиків, шкребки,
різці і світильники. У «шахті» було виявлено залишки барвників, вістря дротиків,
просвердлені мушлі й світильники.
Знайдені барвники вивчалися під електронним мікроскопом. Чорні барвники
відповідали оксиду марганцю, а жовті, помаранчеві та червоні – оксиду заліза. Всі вони
використовувалися в чистому вигляді без будь-яких мінеральних домішок і без теплової
(Андре Глорі,
обробки.
французький священик,
археолог та історик) НАСКЕЛЬНІ ЗОБРАЖЕННЯ
У «залі биків» знаходиться найбільша живописна композиція Ласко. Її кальцитові стіни погано
підходили для гравірування, тому були прикрашені живописними зображеннями великих розмірів: деякі з них
сягають 5 м у довжину.
 Два ряди зубрів
розташовані один
навпроти одного,
два з одного боку
й три з іншого.
Двох зубрів з
північної стіни
супроводжують
десяток коней і
велика загадкова

(наскельні малюнки у «залі биків»)

тварина, на лобі якої зображено щось на кшталт рога, за що він і отримав назву «єдиноріг». На південній стіні
три великих зубра зображено поруч із трьома маленькими (червоного кольору), шістьма оленями і одним
ведмедем в печері, намальованим на животі одного із зубрів і тому
нерозбірливим.
В «осьовому проході» також зображені бики і коні, оточені
оленями і кам’яними баранами. На малюнку видно що обриси коня,
намальовані марганцевою крейдою на висоті 2,5 м від рівня ґрунту.
Деякі тварини зображені на стелі, так ніби вони перебігають з однієї
стіни на іншу. До цих зображень, виконання яких вимагало
будівництва риштовань, слід додати численні знаки (палички, точки і
прямокутники).

(наскельний малюнок коня, виконаний

марганцевою крейдою в «осьовому проході»)
 У «пасажі» багато зображень було сильно ушкоджено,
особливо через рух повітряних мас.
«Неф» налічує чотири групи фігур: відбитки, чорна корова,
плаваючі олені і бізони. Ці зображення доповнені численними
загадковими геометричними символами, в тому числі
кольоровою площиною, розділеною на рівні квадрати. А.
Брей назвав їх «гербами». Існують також інші гіпотези:
наприклад, що це пастки для тварин або курені або одяг з
розфарбованих шкур.

(«перебігаючи стелю» наскельні малюнки

в «осьовому проході»)

«Котячий лаз» названий через зображення групи тварин

родини котячих. Одна з тварин, судячи з усього, мітить
територію. У цю галерею досить складно потрапити, але там
можна побачити гравірування диких тварин, виконаних у
досить примітивному стилі. Зокрема там є кінь анфас, досить
незвичайний приклад палеолітичного мистецтва, оскільки
зазвичай коней зображали в профіль або за допомогою
прийому «кривої перспективи».
У «апсиді» представлено близько тисячі гравірованих
(Чорна корова, олені та бізон із загадковими
зображень, деякі з них накладені на мальовничі малюнки. Тут є «гербами» у «нефі» печери Ласко)
як тварини, так і символи, в тому числі єдине зображення
 північного оленя в Ласко.
У «шахті» знаходиться
одна з найзагадковіших
сцен Ласко: падаюча
людина між бізоном і
носорогом. У людини
пташина голова, бізон
вражений дротиком, а

(приклад зображених представників родининосоріг ніби віддаляється від цієї

котячих у «котячому лазі»)
увінчаний фігурою птаха, можливо, це планка, яку прив’язували до списа або
(сцена з «шахти»)
сцени. Поруч з людиною
зображено довгастий предмет,
гарпуна для посилення кидка. На
протилежній стіні зображено
коня. Крім того, у цій
(малюнок північного оленя у «апсиді»)
композиції є дві групи
цікавих знаків: між людиною і носорогами – три пари точок
(такі самі є в глибині «котячого лазу» і в найвіддаленішій
частині печери); під зображенням людини і бізона – складний
зубчатий символ. Практично ідентичні знаки можна знайти й на
інших стінах, на вістрях дротиків і на світильнику з пісковика,
знайдених неподалік від цього місця.
Швидше за все, в цій сцені різні предмети тісно
взаємопов’язані, і притому не через близьке розташування тварин і знаків на одній стіні, як найчастіше буває в
палеолітичної мистецтві. Вважається, що ця сцена відсилає до міфу, зміст і значення якого практично
неможливо відновити.
ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ЗОБРАЖЕНЬ
У печері Ласко було знайдено не дуже багато кістяних і крем’яних знарядь:
судячи з усього, в печері ніколи не жили, її переважно відвідували заради
наскельних зображень.
Тварини, зображені на стінах Ласко, – ті ж самі, що і в багатьох інших
печерах з наскельними зображеннями у франко-кантабрійському регіоні:
переважно це коні, зубри, бізони, олені й гірські барани. Інші зображення
тварин зустрічаються рідше й часто є потенційно небезпечними для людини
(наприклад, ведмеді, носороги й великі тварини з родини котячих).
Види намальованих тварин не відповідають тим, на яких полювали люди
палеоліту, і яких вони використовували з різною метою (заради м’яса, шкір,
кісток і т. д.). Тільки гравірований північний олень (хоча така інтерпретація
малюнка досі викликає сумніви), був визначений як тварина, чиї кістки є в
печері (понад 88% із знайдених).
Зображення оленя дуже реалістичні, особливо пози тварин, проте митці
Ласко не прагнули до вичерпного натуралістичного зображення дійсності: на (гравірований північний олень)
малюнках відсутні рослини та ландшафти, на відміну від багатьох інших
наскельних зображень.
 Деякі елементи малюнків мають, безперечно, символічне значення. Така інтерпретація стосується трьох пар
точок, які знашли в глибині «кошачого лазу» і в «шахті» на межах зображень. Це стосується і зазубрених
символів, «гербів» та окремих точок, розміщених в різних частинах печери.
Можна вважати, що печера Ласко була святилищем, своєрідним культовим місцем для людей того часу.
ДАТУВАННЯ
Ласко є однією з перших палеолітичних печер, датування якої визначалося за допомогою радіовуглецевого
датування, проведеного Віллардом Ліббі. Цей метод було застосовано для аналізу
деревного вугілля, знайденого в світильниках із «шахти». Перший одержаний результат
(15,5 тис. до н. е.) свідчив про часте відвідування Ласко в епоху мадленської культури,
проте цей результат було поставлено під сумнів А. Брейлем, який вважав, що наскельні
зображення належать до ґраветтської культури.
Згодом було проведено додаткові аналізи, результати яких свідчили все-таки про
приналежність пам’ятки до мадленської культури. Аналіз було проведено на основі
деревного вугілля, знайденного під час розкопок А. Глорі в «пассажі» та «шахті». Це
вугілля належало до періоду ранньої та середньої мадленської культури (бл. 17-15 тис. р.
до н. е.).

(Віллард Франк Ліббі, У 1998 році було одержано датування бл. 18,6 тис. років до н. е.: було проведено
американський фізико-хімік) радіовуглецевий аналіз і мас-спектрометрія фрагмента дерев’янної палиці з
«шахти»; результати свідчили про часті відвідування печери в епоху солютрейської
культури.
 Безпосереднє визначення віку живописних зображень та малюнків
за допомогою радіовуглецевого методу було б можливе, якби в
розписах використовувалося вугілля. Проте в Ласко немає таких
зображень, всі вони були виконані за допомогою оксиду марганця.
Фрагменти барвників, що обсипалися зі стін, були знайдені під час
археологічних розкопок в різних культурних шарах: вони дали
можливість визначити, що деякі зображення були створені в той
самий час, що й деякі знайдені предмети (кремнієві знаряддя,
дротики, загострені за допомогою кістки, світильники з жиром). Але
такі предмети характерні як для мадленської, так і для
(відбитки у «нефі»)
солютрейської культури.
ТУРИЗМ, ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ЛАСКО ІІ
У 1948 році вхід у печеру було обладнано для туристичних відвідувань, яких ставало з кожним днем дедалі
більше, що з часом стало загрожувати збереженню наскельних зображень. Було проведено серйозні земляні
роботи, які дозволили змінити рівень та властивості ґрунтів у печері. Крім того, було встановлено електричне
освітлення і побудовано спеціальні сходи, щоб спростити доступ до «зали биків». Вхід у печеру був закритий
важкими бронзовими дверима.
У 1955 році було помічено перші ознаки пошкодження зображень. Вони виникли внаслідок надлишку
вуглекислого газу, що з’явився від дихання відвідувачів. Вуглекислий газ і водяні випаровування вступили в
реакцію зі склянистою шкоринкою, що покривала зображення і захищала їх як шар лаку.
У 1960 році в Ласко з’явилася так звана «зелена хвороба»: надлишок вуглекислого газу, надто висока
температура й штучне освітлення стали причиною поширення колоній водоростей на стінах печери. 1963 року
мікроорганізми продовжували швидко поширюватися,
попри те, що було встановлено систему озоновой
фільтрації.
У квітні 1963 року Андре Мальро, міністр у справах
культури, ухвалив рішення заборонити доступ у Ласко для
широкої публіки.
Національний географічний інститут Франції провів
стерео-фотограметричне знімання всіх розписаних
поверхонь печери. Після цього товариство, яке має у
власності Ласко, запропонувало зробити точну копію
печери («осьового проходу» та «зали биків»). Проєкт
(Ласко ІІ)
частково фінансувався за рахунок продажу Ласко державі в
1972 році.
Було збудовано бетонну споруду, всередині якої точно
відтворили наскельні зображення вибраних частин Ласко,
використовуючи матеріали знімання.
Копія Ласко, названа Ласко II, знаходиться за 200 м від
справжньої печери. Вона була відкрита для відвідування 18
липня 1983 року. Деякі інші репродукції живопису Ласко
(оленячий фриз, два бізони та чорна корова з «нефа», сцена
з «шахти») були виставлені в парку То за кілька кілометрів
від Монтіньяка.