Вступ

Послання до Галатів займає одне із привілейованих місць в павлівському корпусі.

Лютер символічно називав послання до Галатів своєю нареченою. Традиційно воно
вважалося «хартією християнської свободи» або «правдою Євангелія». Окрім того, послання
до Галатів часто називають «старшою сестрою» послання до Римлян, які разом
представляють осердя вчення Павла, оскільки послання до Галатів містить богословські
інтуїції, які будуть розвинуті Павлом в посланні до Римлян 1. У всякому разі, послання до
Галатів є одним із найбільш революційних творів Павла, оскільки воно містить як сміливі
парадокси, так і палкі реакції Павла. Текст послання яскраво випромінює аспекти особистості
тарсянина: його юдейське походження та греко-римську формацію Павла як компетентного
ритора. Це простежується із детального аналізу тексту Послання, його екзегетичних
тенденцій та підходів.
Послання до Галатів справедливо можна назвати одним із найбільш павлівських творів,
оскільки виражає не лише його богословські переконання та почуття, але й імпульсивний та
живий стиль комунікації та аргументації щодо вирішення кризи в Церквах Галатії, в яких
наживо проглядаються риси Апостола народів. Текст послання до Галатів випромінює як
сплеск емоцій Павла, так і багатство та оригінальність богословської доктрини; об’являє не
лише характер Павла, але й відкриває багатство його аргументації: новизна життя у Христі
через віру та Хрещення, яка кличе жити у відповідності до цієї динаміки нового життя.
Послання містить як автобіографічну інформацію про Павла, так і дуже важливі відомості про
життя Церкви в І ст. Послання до Галатів подає цінну автобіографічну інформацію щодо
особи Павла, яка не є центральною в тексті, але є вміло використана на користь павлової
аргументації щодо змісту та сутності Євангелія, яке він отримав через обявлення Ісуса Христа.
Доктрина про оправдання вірою в Христа, викладена в Посланні до Галатів, не може
вичерпнути глибини змісту всього тексту. Павло вирішує зовнішню проблему Галатів
(прозелітизм та обрізання) за допомогою глибоко богословської аргументації – викладом
змісту Євангелія Христа, яке є в основі побудови автентичних відносин з Богом та покликане
воплотитися в житті кожного християнина. Таким чином, заклик Павла жити та ходити в Дусі
по дорозі приготованій Христом є викладом наслідків від прийняття Євангелія та життя
відповідно до нього.

Авторство

Автором послання є Павло, який в Гл 1:1 називає себе автором, проте, співавторами
Павла є брати (пор. Гл 1:2). Таким чином ассемблея Церкви ї у згоді із вченням Павла та
намагається подати поради Церквам Галатії для виправлення неправильного розуміння
Євангелія. Пізніше, Гл 1:6-9 підтверджує роль тарсянина як засновника2 спільнот християн в

1 Послання до Римлян в ширший спосіб трактує та розвиває теми послання до Галатів. Можна виділити
наступні зв’язки між Рм та Гл, які відображають важливість тексту та тем в Гл для композиції Рм:
- Рм 1:1-5 // Гл 1:15-16;
- Рм 3:19-28 // Гл 2:15-21;
- Рм 4:1-25 // Гл 3:6-25;
- Рм 6:3-5 // Гл 3:26-28;
- Рм 8:12-17 // Гл 4:1-7;
- Рм 9:6-13 // Гл 4:21-31;
- Рм 13:8-10 // Гл 5:13-15;
- Рм 7:15-23 // Гл 5:17;
- Рм 8:12 // Гл 5:16-26;
- Рм 9 — 11 // Гл 6:16.
2 2 Тм 4:10 також засвідчує відносини Павла із Галатами.
1
Галатському регіоні, до яких він спрямовує однойменне послання. Авторство Апостола Павла
є безсумнівно підтверджене його особистим свідченням (див. Гл 1:10). Ще одним прямим
свідченням авторства Павла є його автограф в Гл 6:11. Одним із особистих моментів відносин
із Галатами є те, що він перебував поміж ними в часі своєї важкої хвороби (пор. Гл 4:13). А
текст Гл 4:20 свідчить бажання Павла прийти до них знову, проте він очевидно мав певні
перешкоди. Причиною до написання була особиста драма Павла: після того, як Павло був
проінформований щодо кризи віри в Галатії, він сумнівається чи не надаремно трудився
проповіддю для Галатів (пор. Гл 2:2; 4:11). Тому, Павло апелює в емоційний спосіб до
центрального питання послання – прийняття Євангелія, слідування його «правді» та життю у
відповідності до його змісту (Гл 1:6-10; 3:1; 4:11; 5:2-3; 6:17). Павло готовий проголосити
анатему на тих, які фальсифікують правду Євангелії (Гл 1:9). Тому, в тексті об’являються не
тільки богословські переконання Павла, але яскраво виражається його особа через емоційну
реакцію на ситуацію Галатії та відхід від правди Євангелія Христа (пор. Гл 1:6-9).

Адресати та обставини написання

Павло звертається до адресатів «Церквам Галатії» в Гл 1:2 та «о нерозумні галати» в

Гл 3:1 без подальших уточнень. Гл 1:2 вказує на адресатів послання, якими є Церкви Галатії.
Дана назва не окреслює окрему спільноту, але відноситься до більшого числа спільнот. Хто ж
є цими Галатами? Варто сягнути до пре-історії послання та зрозуміти, ким є адресати
послання та які обставини їхнього походження, обставини проповіді Павла для Галатів.
Галатія – регіон північно-центральної частини Малої Азії, заселений галатами - нащадками
древніх кельтів (Κέλτοι)3, які емігрували в Анатолію в ІІІ ст. до Р.Х. Еміграція відбулася
приблизно в 281 році до Р.Х. Поселення кельтів розмістилося на території навколо сучасного
міста Анкари, сучасної столиці Туреччини. В 189 році до Р.Х. Галатія перейшла під
домінування Римом. Проте, в складі Римської Імперії Галатія зберігала свій статус залежного
царства. Галати допомогли Помпею в 64 році до Р.Х. в Мітрадатовій війні. В 40-25 рр. до Р.Х.
етнічне Галатське царство розширилось. В 25 р. до РХ після смерті останнього царя Галатів –
царя Амінти – ця територія стала частиною римської провінції, та включала в себе також
територію Пісідії, Фригії, Лікаонії, Іконії, Лістри і т.д. Тобто, Галатія була реформована в
римську провінцію та її кордони розширилися. Термін «Галатія» в часи Павла вказував саме
на етнічних нащадків древніх кельтів, тобто термін окреслював центрально-північну частину
римської провінції Галатії, яка включала в себе також і південні території (Антіохія, Лістра,
Дерби, Лікаонія)4. Тому, адресатами послання є етнічні галати, а не Галатія як римська
провінція загалом.
Згідно свідчень Євангелиста Луки, Павло та Тимотей близько 48-49 рр. в часі ІІ
місіонерської подорожі «… пройшли через Фригію і Галатський край, а Дух Святий
заборонив їм звіщати слово в Азії» (Ді 16:6). На даній території з цього моменту
формувалися певні групи християн, заснованих Павлом, оскільки вже в Ді 18:23 (53-54 рр.)

3 Приголосні букви Κλτ слова «кельти» пізніше стануть основою для слова «галати» в латинській рецепції
Celtae, Galatae i Galli. Галати зберігали свою власну античну кельтську мову та традиції, навіть під тиском
гелленізації. Св. Єронім згадує, що в його часи в даному регіоні етнічної Галатії говорили кельтською мовою.
Галати відрізнялися участю у бойових діях та війнах. Вже 1 Мк 8:2 говорить про них в контексті військової
боротьби проти римлян; також 2 Мк 8:20 згадує подію війни юдеїв проти галатів на боці Селевкидів.
4 Також 1 Пт 1:1 та 2 Тм 4:10 говорять про регіон Галатії – нащадків древніх кельтів, який продовжував
незалежно існувати як етнічний регіон (центрально-північна частина Анатолії навколо сучасного м. Анкари),
хоч і був включений в римську провінцію Галатію, яка включала в себе також південні регіони — Іконію,
Лістри, Дерби (див. Ді 13:13 – 14:26). Ні Діяння апостолів, ні Послання Павла ніколи не номінують ці міста
Іконії, Лістри чи Дерб як «Галатія». Тим не менше, не було звичним називати «Галатами» пісідійців, фригів чи
лікаонців, хоч вони і були включені в римську провінцію Галатії. Тому, коли Павло говорить про «церкви
Галатії» (Гл 1:2; 1 Кр 16:1) – він веде мову про нащадків древніх кельтів, етнічну Галатію.
2
Лука інформує нас: «… він рушив далі і пройшов за порядком Галатський край та Фригію,
утверджуючи всіх учнів». Згадка про учнів підтверджує факт, що перша подорож до Галатії
принесла свої плоди. Текст Гл 4:13 припускає ці 2 подорожі Павла в Галатію перед
написанням послання. Тому, і Гл 4:13 говорить про те, що Павло «звістував … перший раз
Євангелію», що співпадає із Ді 18:23, оскільки згідно Гл 16:6 «Дух Святий заборонив їм
звіщати слово в Азії». Гл 4:13 підтверджує факт євангелізації Галатів Павлом в часі його
важкої хвороби. Ді 18:23 говорить, що Павло утверджував Галатію, в той час як південні
регіони Галатії як римської провінції (Іконія, Лістра, Дерби) вже були давно раніше
утверджені у вірі, оскільки там жили здебільшого юдео-християни, а етнічні галати були
язичниками за походженням, про що згадує сам Павло в Гл 4:8.
Проте, Павло викриває драматичні обставини, які починаюся ентузіастськив
прийтянням Євангелії та, нажаль, пізніше втілюються в зміну курсу християнського життя
Галатів, що й стало причиною написання Послання. Тому Павло часткого представляє також
історію кризи в Галатії:
- пер
ед зустріччю з Євангелієм та Павлом Галати були поганами (див. Гл 4:8) та поклонялися
силам природи (див. Гл 4:3,9), що й чинило їх підневільними рабами (див. Гл 5:1);
- Пав
ло був прийнятий ними, незважаючи на важку хворобу, і проповідував їм (пор. Гл 4:13),
представляючи їм Христа розп’ятого, виклавши керигму християнської віри (див. Гл 3:1) та
переносячи труднощі перед лицем навернення Галатів (див. Гл 4:11,19). Як наслідок, Галати
готові були віддати йому найдорожче — «вирвали були б свої очі» (Гл 4:15)5, оскільки вони
прийняли Євангельську проповідь Павла (Гл 1:9). Павло представив їм зображення
розпятого Христа (пор. Гл 3:1), також і у своїй особі (Гл 6:17), і через Хрещення вони
ввійшли в спільноту Церкви (Гл 3:27). Відповідь віри Галатів є свідченням того, що вони
стали синами Божими (Гл 3:26). Галати прийняли керигму вірою в Христа через послух
проповіді (Гл 3:2); супровідною обставиною віри в Христа було прийняття Духа Сина
Божого, Який вчинив їх причасниками Божого Синівства у Христі (Гл 4:6). Дух наділив їх
синівським відношенням із Богом (Гл 4:6) тадав їм змогу ввійти в особисті відносини із
Богом (Гл 4:9), стаючи Його вибраними синами (Гл 3:26; 4:6). Дух демонстрував багато
чудес в спільноті (Гл 3:5), що є демонстрацією присутності Божого плану спасіння (пор. 2 Кр
12:9-12).
- Вка
зівка в Гл 1:6 «так швидко» говорить про те, що невдовзі після проповіді Павла сталася
апостазія. Певна група юдаїзаторів — облудні брати (Гл 2:4)6 — крадькома ввійшла в
спільноти хрещених Галатії з метою переміни правди Євангелії, яку проповідував Павло (Гл
1:7). Павло описує цей процес термінами – «Хто вас зачарував…» (Гл 3:1). Біда в тому, що
Галатські християни так легко відійшли від правди Євангелії (Гл 1:6) та повернулися до
поганського способу життя, практикуючи «діла закону» (Гл 4:9), що є протилежним до дару
оправдання вірою в Христа. Павло драматично запитує їх: «Де ж воно, те ваше щастя?»
(Гл 4:15). Галати «бігли добре» (Гл 5:7а), проте під впливом місії фальшивих братів –
5 Дехто вважає, що Павло переносив важку хворобу очей. Проте, це не є підставою для таких однобічних
висновків. У всякому разу, в такий спосіб Павло виражає готовність Галатів пожертвувати йому найцінніше, що
вони мали, та піти на великі жертви заради нього.
6 Послання до Галатів віддзеркалює кризу в житті первісної Церкви. Згідно Ді 15:1 група традиційних юдео-
християн (навернутих із фарисеїв, які продовжувал бути запеклими прихильниками Закону Мойсея) наполягали
на необхідності обрізання етнічних християн, оскільки без нього неможливо спастися. Вони наголошували на
цілісному виконанні всіх приписів закону Мойсея, з особливим акцентом на виконанні «діл закону» (Гл 5:3; Ді
15:5). Їхні вимоги до поган, навернених у християнство, відображалися харакетристикою прозелітизму. Вони
спровокували кризу віри Галатів, які, бувши поганами, стали прозелітами. Павло згадує їх на фоні тексту свого
послання в Гл 1:7,9; 4:17; 5:7-10,12; 6:12-13.
3
 юдаїзуючих, вони відійшли від правди Євангелії, проповіданої їм Павлом. Мета цих
агітаторів виражена в Гл 5:11; 6:12. Галати занедбали розуміння віри в Христа та
практикують «діла закону», що є тотожним до повернення до попереднього поганського
життя (Гл 4:9). Вони хочуть покинути свободу, яку мають у Христі, та добровільно піддатися
ярму рабства (Гл 5:1). Галати були ведені Духом – духовні (Гл 6:1), отримали свободу дітей
Божих (Гл 5:1,13), відкинувши остаточно фальшивих ідолів (Гл 4:8), пожадливості тіла (Гл
5:24), проте під впливом «дезінформації» піддалися впливу невластивих для них практик
«діл закону» (Гл 3:13). Через відхилення від правди Євангелія та прилягання до фальшивої
проповіді юдаїзуючих Галати ризикують відпасти від благодаті Христа (Гл 4:17; 5:4). Ці
облудні брати (пор. Гл 2:4) сіяли також і сумніви щодо апостольського покликання Павла
(пор. Гл 1:11-12)7. Метою їхньої діяльності була реставрація юдейських практик в контексті
віри в Христа новонавернених із поганства Галатів;
- Як
наслідок, Павло закликає їх не піддаватися під кормигу рабства (Гл 5:1) та в метафоричний
спосіб закликає їх прогнати з-поміж себе фальшивих братів (Гл 4:29-30). Павло засуджує їх в
Гл 5:10б та закликає Галатів бути вірними Євангелії, яку він їм пропоідував. Павло ніжно
звертається до них «дітоньки мої» в Гл 4:19, оскільки він породив їх до віри в Христа, щоб
життя Христа відобразилося в їхньому житті (Гл 4:19). Павло проте, не вагається називати їх
нерозумними та безглуздими в Гл 3:1,3. Павло готовий наново «породити» їх до життя у
Христі і здійснює їм виклад не лише походження та змісту його Євангелія, але і життя у
відповідністю із ним. Послання, хоч і має відношення до дискусії чи проблеми обрізанння
та дотримання приписів Закону Мойсея, продовжує в сьогоднішні дні відживлювати та
оновлювати християнську ідентичність.

Дата і місце написання

Дискутується щодо дати написання та місця послання до Галатів. Вихідною точкою

датування часу написання послання до Галатів є час після 3 місіонерської подорожі Павла
згідно Ді 18:23 (53-55 рр.). Деякі дослідники вважають, що Павло його написав протягом
перебування в Ефесі між 55-57 рр. Інші дослідники наполягають на тому, що Павло написав
його в Македонії (див. Ді 20:2), після того, як написав 1 Кр та 2 Кр та перед написанням Рм.
Тексти Гл 2:10 та 1 Кр 16:1 подають інформацію щодо збору коштів для Церкви в Єрусалимі,
що вказує на обставини написання Послання до Галатів у близькості перед написанням до
Рм. В 1 Кр 16:1 Павло говорить про те, що здійснював збірки для Єрусалимської Церкви в
спільнотах Галатії. Із цього видно, що криза в Галатії ще не була настала. Тому, цілком
ймовірно, що написання Галатів є після написання 2 Кр. Схожість із 2 Кр 10-13 та Рм вказує на
те, що Послання до Галатів було написане в Македонії між 54-57 рр. після Єрусалимського
Собору в 49 р. Тому, послання до Галатів могло бути написане в Ефесі або в Македонії між
53-57 р.

Канон

Послання до Галатів є знаним таким античними церковними письменниками як

Климент Римський, Ігнатій Антіохійський, Полікарп. Згідно свідчення Тертуліана, Послання до
Галатів займало перше місце в списку Павлівських Послань в Каноні Маркіона. Канон
Мураторі згадує його на 5 місці серед послань Апостола Павла. Увесь текст Послання до
Галатів міститься в найбільш античних манускриптах – Р 46 та Р 51.

7 Вони звинувачували Павла в тому, що відкидає «діла закону» (пор. Гл 5:11).

4
 Жанр

Щодо літературного жанру, то не є просто визначити окремий окреслений жанр

послання до Галатів, оскільки воно містить характеристики базових жанрів античної
риторики та є полівалентним з точки зору літературного жанру. Наприклад, тексти Гл 3:6-
4:7,21-31; 5:1-25 містять доктринальний виклад, часто змішаний із полемічними
характеристиками. Послання до Галатів містить і апологетичні мотиви поряд з наративно-
автобіографічними елементами, кінцева мета яких є педагогічне спрямування змісту
послання та περιαὐτολογία8 (Гл 1:13 – 2:21). Послання відповідає на питання необхідності
обрізання для етнчних християн, де Павло звертається до аргуметнації на зразок мідрашів (Гл
3:6-14; 4:21-31). Метою Павла є переконання адресатів у правді Євангелія та користь вірності
Євангелії (Гл 3:7,9; 4:28; 5:13а; 6:8; 2:21). Послання є відповіддю на конкретну ситуацію
Галатів, в межах якої Павло обґрунтовує та демонструє правду Євангелія. В своїй основі
послання до Галатів використовує широкий спектр літературних прийомів:
- апе
ляція до емоцій Галатів (Гл 4:12-20; 5,1-12) та етосу Павла (Гл 1:13 — 2:21);
- Гл
4:12-20 поадає автобіографічні дані із закликом до наслідування на основі жанру про
дружбу (de amicitia);
- екзг
ортативні заклики морально-етичного харакетру (Гл 5:13-26) та їхня аплікація (Гл 6:1-10);
- Пав
ло наводить приклад юридичної практика заповіту (Гл 3:15-18);
- по-
відношенню до закону застосовує метафору педагога та тюремника (Гл 3:19-25);
- в Гл
3:1-5; 5:12 явною є присутність іронії;
- Пав
ло діалогує із адресатами, що відображає вживання так званих verba dicendi на основі
вербальної риторичної аргументації: Гл 4:21; 5:2 і т.д.
- в Гл
1:20 присутня форма присягання, яка стосується правдивості того, що Павло звістує
Галатам. Павло використовує дієслово «пишу», щоб максимально надати правдивості
розказаним подіям;
- в Гл
1:6-9; 3:1-5 Павло картає адресатів, на поумляючи їх, а вже в Гл 4:12-19;5:7а він хвалить їх та
має за мету відрадити адресатів від фальшивого вчення облудних братів;
- Пав
ло в посланні до Галатів вживає великі антитези між: Богом, Який кличе до свободи у
благодаті (Гл 1:6; 5:8; 5:1,13) та законом Мойсея – принципом рабства (Гл 3:23-24; 4:21-31)
та відкиненням благодаті (Гл 5:4); між вірою та «ділами закону» (Гл 2:16; 3:2,5); між
дитячим та дорослим станом Галатів (Гл 4:1-7); між Богом та елементами Всесвіту (Гл 4:8-
10); між тілом та Духом (3:3; 5:16-25); між старим та новим створінням (6:15) і т.д.

8 Гл поряд із 2 Кр та пасторальними посланнями подають багато цінних автобіографічних даних про Павла, які
не лише мають на меті подати інформацію про певні події життя Павла, але стають властивою аргументацією
на осонові подання життя Павла як парадигматичного прикладу для наслідування. Якщо класичний жанр
περιαὐτολογία полягав у самопохвалі автором, то Павло змінює принципи даної аргументації, перетворюючи
самопохвалу у Гл 1:13-14 в похвалу Христа в Гл 2:19-20. Тому текст Гл 1:13 — 2:21 часто називають як
«парадоксальна περιαὐτολογία».
5
 В минулому дослідники наголошували на «дзеркальному читанні» (mirror reading)
послання до Галатів, тобто необхідно будувати бачення ідентичності противників Євангелії
відповідно до слів Павла щодо них і, таким чином, збагнути жанр та мету послання до
Галатів. Проте, це не є метою Павла. Його мета — виклад Євангелії. В своєму розпорядженні
Павло містить багато засобів для переконання Галатів: гнучкість аргументації, знання греко-
римської риторики, раввіністичних правил аргументації, що відображає юдейську
«матрицю» ментальності Павла. Тому вільне та обдумане їхнє використання робить із Павла
літературного генія. Насправді, особливий жанр послання до Галатів не є передбачений
античними риторичними трактатами та традиційним канонам риторики та епістолографії.
Наполягання, заклики, запальний стиль послання до галатів, тонкощі його аргументації,
відчуття аудиторії та адресатів, різка зміна солодкості на різкість скомбіновані Павлом в
креативний спосіб на службі побудови аргументаці.
Усна форма Галатів чітко видна із використання Павло традиційного для риторики
дієслова πείθω, базовим значенням якого є «переконувати», що і переслідує ритор —
переконати свою аудиторію у певних правдах. Проте, Павло уникає ментальності риторів
його часу у шуканні власної вигоди від переконання. Об’єктом переконання Галатів з боку
Павла є Євангеліє та його правда. Це помітно із явної присутності даного слова в Гл 1:10
«запобігаю» (πείθω); Гл 5:7 «не повинуєтесь» (μὴ πείθεσθαι); Гл 5:10 «Я певний» (πέποιθα) —
Павло переконує у правді Євангелія. Як результат, Гл 1:20 посилається вже на письмову
діяльність Павла та є максимальним свідченням правдивості того, про що Павло до них
пише.

Структура

Виникає необхідність збагнути текст в його літературній логіці, що пізніше сприятиме

кращому розумінні богослов’я Павла. Послання до Галатів демонструє лаконічність,
майстерність, ефективність логіки аргументації, де кожна частина та уривок має своє місце,
логіку та функцію в динаміці аргументації тексту. Занадто поверховим було б ділити
послання в класичний спосіб: вступ (Гл 1:1-12), апологія (Гл 1:13 — 2:21), богосов’я (Гл 3:1 —
4:7), відступ (Гл 4:8 — 5:12), морально-етична частина (Гл 5:13 — 6:10) 9 та епілог (Гл 6:11-18),
оскільки в такий спосіб втрачається відчуття геніальності тексту послання до Галатів,
обрамлюючи його нашими уявленнями. Тому, виходячи із попередніх вказівок щодо
глобальної перспективи послання до Галатів, варто наголосити на тому, що герменевтичним
рівнем композиції послання є Євангеліє Павла, яке він отримав через обявлення Ісуса Христа
(Гл 1:11-12). Це Євангеліє Павло і викладає у посланні до Галатів, яке розвивається у 3
частинах:
1. Про
лог: Павло, Євангеліє та Галати (Гл 1:1-12);
2. Осн
овна частина: Євангеліє Павла (Гл 1:13 — 6:10);
3. Епіл
ог: Нове творіння у Христі (Гл 6:11-18).
Щодо глобальної перспективи тексту послання до Галатів, то існує тісний богословський
та термінологічний паралелізм між прологом (Гл 1:1-12) та епілогом (Гл 6:11-18), що надає
тематичної єдності тексту:
- Гл
1:3.6 // Гл 6:16.18 — терміни «благодать» і «мир» в літургійному аспекті обрамлюють текст
послання до Галатів та є головною темою, оскільки благодать та мир вказують на

9 Насправді, доктринальний і моральний виміри тексту послання до Галатів присутні впродовж всього тексту і
часто не є в такий ригористичний спосіб відокремлені, як це пропонує традиційний поділ структури послання.
6
 добровільний дар Христа та сповнення спасіння, до участі в якому Павло заохочує Галатів і
намагається наново їх включити в благодать Христа, від якої вони добровільно відпали
(пор. Гл 5:4). Цей зв’язок творить велику інклюзію послання до Галатів і лише вторинним
його аспектом є мотив єдності усіх народів у Христі та союзі Його жертви («Ізраїль» в Гл
6:16 вказує на всі народи у Христі та абсолютну єдність Церкви). Текст Гл 6:14,18
контекстуалізує та уточнює текст Гл 1:1-5 та увесь зміст послання до Галатів: адресати
закликані Павлом переосмислити зміст та сутність Євангелія Павла, запрошені до
пригадування автентичного значення реальності «бути у Христі»;
- Гл
1:4 // Гл 6:14-15 — Христос видав Себе за нас, що і є джерелом нового творіння у Христі
тих, які беруть участь у Його смерті та Воскресінні через Хрещення. Хрест Христа є єдиним
об’єктом хваління Павла, в той час як облудні брати хваляться лише тілом та обрізанням
(пор. Гл 6:12). Тому, Павло «обіймає» хрест та його славу (пор. Гл 2:19-20; 3:23-26; 4:1-17,8-
9; 5:1). Хоч Галати на даний час є «поза хрестом», Павло має на меті їх наново включити в
спасительну економію. Окрім того, те, що Христос видав себе за гріхи людства (пор. Гл 1:4),
виявлено ефективно в тому, що «…для мене світ розп'ятий, а я - світові» (Гл 6:14) –
розп’яття християнина перед пристрастями та спокусами світу;
- Гл
1:7.10 // Гл 6:12-13 — щодо ідентичності облудних братів в Галатії та автентичності Павла
як того, який шукає подобатися Господеві;
- Гл
1:10 // Гл 6:14,17 — апостол не лише на словах є рабом Христа, але це виявляється
конкретно в його тілі — «…я ношу на моїм тілі рани Ісуса» (Гл 6:17).
- Епіл
ог (Гл 6:11-18) привертає увагу, оскільки текст подає узагальнення змісту всього послання:
протиставлення обрізання-хрест, віра-діла закону, старий світ-нове створіння, формула
благословення. Павло синтезує все вище написане та формує «правило» (κανών), яка
відображає норму життя згідно Євангелієм.
Варто представити потрійну артикуляцію основної частини послання в Гл 1:13 — 6:10,
яка в ефективний спосіб розвиває тему Євангелія. Структура Гл 1:13 — 6:10 враховує мету та
функцію кожного уривка послання в мозаїці всього твору, та відображає аргументаційний
плин думки та богословської перспективи Павла. Варто проаналізувати роль кожної частини
послання у його остаточній канонічній структурі:
1. ЖИТТЯ ПАВЛА – ВТІЛЕННЯ ЄВАНГЕЛІЇ (Гл 1:13 — 2:21):
- Павло та Євангеліє (Гл 1:13-24);
- Одне Євангеліє, дві місії (Гл 2:1-10);
- Вірність у слідуванні правді Євангелія (Гл 2:11-14);
- Живу вже не я, а живе Христос у мені (Гл 2:15-21).
Гл 1:13 — 2:21 є першим ширшим текстуальним розвитком чи секцією основної частини
послання. Даний текст характерний міметичним аспектом наративної аргументаційної 10.
Павло починає побудову аргументації, виходячи із власної особи, демонструючи як Євангеліє
ввійшло, змінило, переорієнтувало та спрямувало його життя. Павло не лише представляє
10 Павло базує аргуменатцію Гл 1:13 — 2:21 на основі жанру, який носить назву περιαυτολογία. Традиційно цей
жанр зупинявся на похвалі своєї особи, проте намір Павла рухається в якісно новому порядку. Парадоксальна
само-похвала Павла, тобто похвала його минулого життя в юдействі, є переображена в похвалу його
теперішнього життя у Христі (пор. 1 Кр 9; 2 Кр 11:16-33; 2 Кр 12:1-13; Фл 3). Тому Апостол прогресивно
зміщує увагу від свого «я» та власного досвіду до Христа, Який стоїть в його основі, до «я» кожного
християнина (пор. Гл 2:20). Таким чином він демонструє Галатам Божественне походження його Євангелія, яке
він їм проповідував, та від якого Галати відступили. Павло стає парадигмою та прикладом вірності та
послідовності у дотриманні «правди Євангелія», модель вірності Євангелії. Це демонструє гнучкість Павла у
використанні принципів риторики та їх адаптації по події Христа.
7
момент прийняття Христа в його життя, але представляє як Євангелія діяло через його життя
та які плоди приносило. Павло накреслює парадигматичний маршрут свого життя у
відношенні до Євангелії та вибирає деякі події (не є описом всіх моментів curriculum vitae
Павла), які мають важливе значення, виходять із подій Галатії. Павло представляє Божу
ініціативу, яка зволила щоб він став учасником цього процесу у його особливій місії –
проповіді Євангелія Христа поганам. Вартим уваги є перехід від часово-простоірних
координат в Гл 1:13 – 2:14 до богословської вершини розповіді в Гл 2:15-21, та динамізм від
біографії Павла до її богословського обгрунтування. Драматична прогресія має свою вершину
в Гл 2:15-21 — життя у Христі.
Проповідь Євангелія та життя у відповідності до нього лежить в основі життя та місії
Павла. Тому, дотримання «правди Євангелії»11 Павлом є парадигмою для наслідування його
способу життя спільнотами Галатії (Гл 1:13 – 2:21). Павло демонструє звідки походить
Євангеліє Павла: «об’явлення» (Гл 1:12) Христа є в основі життя Павла (Гл 1:16) та спрямовує
все його служіння на користь Церкві (Гл 2:2), а Євангеліє (Гл 1:11) є об’єктом та засібом
служіння Павла (Гл 1:16; 2:2) та його місії проповіді Євангелія поганам. Тому, це об’явлення
Сина в Павлі воплочується у євангелізації та проповіді про Сина.
Щодо тематичної єдності, то її забезпечують наступні текстуальні зв’язки. Перший існує
між «об'явити в мені Сина свого» в Гл 1:16 та «Живу вже не я, а живе Христос у мені» Гл
2:20, тому Павло показує себе якпарадигму переображуючого досвіді розп’ятого та
воскреслого Христа. Таким чином, Життя Павла є воплоченням Євангелії («в мені» в Гл 1:16
та Гл 2:20). Інша велика інклюзія стосується тематики юдаїзму чи юдейства: «юдействі» в Гл
1:13 та «юдеї… по-юдейському» в Гл 2:13-14, що вказує на колишній релігійний досвід та
переконання Павла, які Павло полишив, демонструючи «христологізацію» його віри. Інша
текстуальна інклюзія існує між виразами «благодаттю» в Гл 1:15 та «благодаті» в Гл 2:21,
чим Павло демонструє, що дар спасіння у Христі («благодать») та нове життя знаменує
служіння Павла, натомість Галати відпали від поклику благодаті Христа. Мета Павла –
допомогти Галатам відновити своє відношення до благодаті Євангелія — заклик до Галатів
повернутися до цілковитої принадлежності Христові та Його Євангелію благодаті. З огляду на
це, Павло відчитує своє життя виходячи із події Христа, Який є центром його Євангелія. Перед
лицем апостазії Галатів Павло ставить приклад та критерії власного життя у Христі. Саме
через цей живий звязок є можливим осягнути спасіння, виражене термінами «оправдання»
(Гл 2:16).
2. ЗМІСТ ЄВАНГЕЛІЯ ПАВЛА: СИНИ БОГА ЧЕРЕЗ ВІРУ В ХРИСТА (Гл 3:1 – 4:7):
- Непослідовність віри Галатів (Гл 3:1-5);
- Оправдання вірою в Христа та «діла закону» (Гл 3:6-14);
- Христос, сповнення обітниць Авраама та роль закону (Гл 3:15-25);
- Сини Бога через віру в Христа (Гл 3:26 — 4:7).
Текст Гл 3:1 — 4:7 є осердям вчення Павла в посланні до Галатів і безпосередньо
стосується викладу змісту Євангелія. Павло базує свою аргументацію як на основі прикладів
та цитат С.З., так прикладів світу грецької культури в конткесті досвіду Хрещення. Павло
прибігає за допомогою як до мідраша в Гл 3:6-14, чи до греко-римських законодавчих чи
юридичних прикладів (Гл 3:15-18; 4:1-7), так і до поширеного стилю діатриби в Гл 3:19-22, та
узагальнень щодо історії спасіння в Гл 3:23-29. Спасительна подія Ісуса Христа — Його хресна
смерть і Воскресіння — та віра в Нього є основою оправдання та автентичних відносин із
Богом Отцем у Христі через Хрещення та усвідомлене та зріле синівство у Святому Дусі. Тому,
зміст Євангелії Павла – статись сином у Сині через Хрещення та віру у Христа під діянням
Святого Духа (Гл 3:1 – 4:7).

11 «Правда Євангелії» є технічним терміном у вжитку Павла (див. пояснення в Гл 2:1-10).

8
 Дана секція має христологічне забарвлення, про що натякає присутність тематичної
інклюзії між «Ісус Христос розп'ятий» в Гл 3:1 та «Бог послав свого Сина…щоб викупити» в
Гл 4:4-5. Таким чином, розп’яття Христа є в основі автентичних відносин з Богом та
визволення від рабства гріха та закону. Також помітним є пневматологічний тон: Дух є Тим,
який реалізує це синівство через визнання свого синівства «Авва, Отче» (Гл 4:6). В тексту існує
інша текстуальна інклюзія між виразами «Духа» в Гл 3:5 та «Духа» в Гл 4:6, яке також
обрамлює текст Гл 3:1 — 4:7. Саме Дух Сина актуалізує та реалізує цю обітницю, дану ще
Авраамові Гл 3:16-18. Павло використовує приклад віри Авраама та мотив його обітниці та
благословення, що відображено в використанні термінів семантичного поля
«благословення», «обітниця» та «спадкоємець» в Гл 3:14,22,29; 4:7 — саме такий численний
вжиток даних слів підкреслює та підсилює пояснення теми синівства. Павло поєднує віру в
Христа та прийняття дару Духа, який є знаком нової ери спасіння (пор. Гл 3:2,5,14). На
першому плані стоїть мотив синівства та дар Духа, які є безпосередньо пов’язані. Дійсно,
саме вирази «Духа, духом, Духа» (Гл 3:2,3,5; 4:6) та «сини, Сина, син» (Гл 3:7; 4:4,6,7) творять
свого роду текстуальне включення, яке обрамлює та виражає першочергову тематику тексту
Гл 3:1 — 4:7. На вторинному фоні аргументації тексту знаходиться тема відношення віри в
Христа та «діл закону», значення та функції закону Мойсея, ролі обітниці Божої. Важливою
особою в Гл 3:1 – 4:7 є Авраам, який представлений Павлом як модель віри, адресат Божих
обітниць та батьк усіх тих, які вірують у Христа12.
3. ОСТАТОЧНИЙ ВИБІР: ЄВАНГЕЛІЄ ЧИ РАБСТВО (Гл 4:8 – 5:12):
- Повернення Галатів до минулого способу життя (Гл 4:8-11);
- «Де ж воно, те ваше щастя?» (Гл 4:12-20);
- Cини рабині чи сини вільної? (Гл 4:21 — 5:1);
- Свобода від обрізання для віри, чинної в любові (Гл 5:2-12).
В характерному стилі Павла, текст Гл 4:8 — 5:12 комбінує патетичну апеляцію до емоцій
Галатів (Гл 4:8-11.12-20) поряд із посиланням на авторитет Павла (Гл 4:12-20) в перспективі
алегоричної актуалізації СЗ через мідраш у Гл 4:21 — 5:1, чим Павло в педагогічній формі
закликає адресатів до усвідомлення правдивої свободи у Христі та ставить Галатів перед
лицем остаточного вибору: Євангеліє свободи дітей Божих чи рабство закону Мойсея. А текст
Гл 5:1-12 є практичним завершенням попередньої аргументації, актуалізовуючи попередню
аргументацію в Гл 3:1 – 4:7 до конкретної ситуації Галатів13. Тематичну інклюзію становить
зв’язок термінів «колись»; «тоді» (Гл 4:8.9.29) та «тепер» (Гл 4:9.29), що відображає
поганське минуле Галатів (яке порівнюється до життя того, хто «народився за тілом» в Гл
4:29) у порівнянні із абсолютною новизною життя у Христі «тепер». Йдеться про
фундаментальну тезу щодо оправдання – спасіння та оправдання базується на вірі в Ісуса
Христа, чим Павло ставить Галатів перед лицем остаточного вибору: Євангеліє свободи дітей
Божих чи рабство закону Мойсея (Гл 4:8 – 5:12). Посиланням Павла на цикл Авраама,
зосереджуючись на історії відносин його дружин та синів він використовує особу Ізмаїла,
щоб показати, що погани не стають спадкоємцями обітниць Авраама через обрізання. Тому,
Павло не критикує Закон Мойсея, але тільки його неправильне застосування щодо поган. І
лише на фоні заклику Галатів про остаточний вибір Павло вміщує викриття противників
Євангелії в Гл 4:17; 5:10,12.
4. ЖИТТЯ ЗГІДНО ЄВАНГЕЛІЄМ (ГЛ 5:13 — 6:10):
- Свобода для любові та етика Духа (Гл 5:13-26);
- Закон Христа (Гл 6:1-10)

12 Павло демонструє здійснення обітниць Авраама у Христі. Одним із важливих пунктів прозелітів було
ствердження, що саме обрізання та культові практики чинять синами Авраама.
13 Гл 4:8 — 5:12 є розширенням теми спадкоємства Авраама (пор. Гл 3:29 та Гл 4:28,30).
9
 Гл 5:13 — 6:10 посідає екзгортаційний тон та характеристики паренези 14. Цей великий
заклик Павла до життя згідно Євангелії базується та є наслідком попереднього викладу змісту
Євангелія, переосмислення його доктринального викладу та передбачає остаточний та
радикальний вибір Євангелія. Формат тексту побудована у вигляді руху від представлення
історії спасіння та оправдання до досвіду віруючого в Христа через Хрещення: індикатив
змісту Євангелія Павла в Гл 3:1 — 4:7 трансформується у імператив життя згідно Євангелія у
правдивій свободі християнського життя згідно динамізму та плоду Духа в Гл 5:1 — 6:10. Гл
5:13 — 6:10 посідає прагматичну функція та відображає наслідки оправдання вірою в Христа.
Оправдання вірою в Христа та синівські відносини з Богом провадять до морально
досконалого життя у любові під проводом Духа, який зрощує у вірних свій плід – любов, яка
втілюється у інші добрі діла, які є її виявом (Гл 5:13 – 6:10). Етика Духа не є просто новим
способом життя, який є альтернативою способу життя «під законом» — це є цілком нова за
якістю поведінка, ініціатором та двигуном якої є Дух.
Заклики Павла в Гл 5:13 — 6:10 першочергово служать для представлення етики Павла:
хресна смерть та Воскресіння Христа є умовою та фундаментом нового життя віруючого,
єство та діяння якого є трансформовані в буття та діяння згідно Духа. Тому, етика Павла –
етика христологічна і пневматологічна: заснована на єдності віруючого із Христом та Його
замешкання в ньому. Таким чином, життя синів кормиться Духом, а будучи синами Бога у
Сині, ми маємо дихання Бога – Дух, який чинить нас спроможними сповнити та зреалізувати
цей дар оправдання вірою, чинною в любові, та плодами Духа. В Гл 5:13 — 6:10 домінують
терміни «Дух» (11 разів) та «любов» (Гл 5:13,22). Отож, Дух чинить християн бути
спроможними подолати владу плоті через взаємну любов, яка є сповненням закону (пор. Гл
5:13-14), та має за мету впорядкувати християнську мораль та поведінку. Життя оправданих
вірою в Христа кормиться Духом та є ведене Духом у Христі, де Дух – основний двигун та
рушій нового життя оправданих та охрещених у Христі.

Богословські теми

Представивши структуру послання до Галатів, варто здійснити короткий підсумок

ключових богословських тем, розуміння яких є суттєвим для інтегрального сприйняття змісту
та логіки тексту. Серед багатства послання до Галатів виділимо лише певні ключові теми, які
допоможуть поглибити наше розуміння богословського маршруту тексту:
1) Євангеліє
2) віра в Христа, Хрещення та оправдання
3) синівство та життя синів

Євангеліє
Тема Євангелія є найбільш об’єднуючою темою всього послання до Галатів. Термін
εὐαγγέλιον в посланні до Галатів не є тотожним до канонічного тексту чотирьох Єванеглій
(Мт, Мр, Лк, Ів), але вказує на Особу Христа та подію Його спасіння. Таким чином, змістом
Євангелії Павла є об’явлення Христа (Гл 1:12; 4:4-6), Його спасительна смерть (Гл 1:4; 3:13)
та інавгурація нового творіння (Гл 6:15), заснованого на оправданні вірою в Христа,
Хрещенні та усиновленні чи синівському відношенні до Бога (Гл 2:15-21; Гл 3:26 — 4:7). Це
є фундаментом та основою змісту Євангелія Павла, яке він проповідував Галатам. Це є
перехресним пунктом Павлової аргументації в Посланні до Галатів, який є богословським
горизонтом, що дає відповіді на кризу в спільнотах Церков Галатії. Павло виправляє
неправильне розуміння Євангелії Галатами (пор. Гл 1:6-9) та виправляє його, подаючи
розуміння концепції спасіння. Єванеліє – послання, спрямоване до всіх людей, незалежно від
етнічно-культурного походження (пор. 1 Кр 15:11), тому погани, які вірують в Христа, є
14 Паренеза (παραίνεσις) — етично-моральний заклик (від дієслова παραινέω — закликати).
10
вільні від дотримання релігійної спадщини юдаїзму та знаків їхньої ідентичності («діла
закону»: обрізання, дотримання приписів, культу і т.д.).
Оскільки в основі Євангелія є подія Христа, то Павло висловлюється про її епохальне
значення для спасіння (пор. Гл 1:4; 2:19-20; 3:1,13-14; 4:4-5; 6:12-14). Він говорить про Його
прихід на світ (Гл 4:4) та воскресіння (Гл 1:1), проте, Павло присвячує багато значення хресній
смерті Христа (theologia crucis), її сотеріологічному та навіть космологічному сенсі (пор. Гл
6:15). Перш за все, Христос Своїм хрестом та розп’яттям визволив нас від злого віку (Гл 1:4),
тому хрест позначає все життя християнина, який — як наслідок — стає спів-розпятий із
Христом: «Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого
Ісуса Христа, яким для мене світ розп'ятий, а я - світові» (Гл 6:14-15). Текст Гл 2:19-20
висловлює той самий христо-центричний аспект спасіння: «…я -розп'ятий з Христом. 20
Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого
Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гл 2:19-20). Саме від цього розуміння
глибини таїнства спасіння і відійшли Галати, згідно Гл 3:1. Павло і Галати живуть актуально в
часі, коли план спасіння сповнився, Бог вирвав всіх від цього злого віку (Гл 1:4), оскільки у
Христі всі стались новим творінням (Гл 6:15). Прийшла повнота часу (пор. Гл 4:4), в якій
Христос зреалізував всі обітниці Авраама (Гл 3:15-18). Старий вік закону минув, настав новий
вік оправдання та автентичних відносин з Богом.

Віра в Христа, Хрещення та оправдання

Як ми побачили, Павло викладає зміст Євангелії на основі спасительної події смерті та
воскресіння Христа, які є фундаментом оправдання та спасіння християнина. Поряд із цим,
Павло заперечує будь-яку користь дотримання «діл закону» 15 для оправдання, тобто для
побудови автентичних відносин із Богом. Тому, лише Христос репрезентує цей автентичний
шлях осягнення спасіння, оскільки Він помер, щоб «визволити нас від цього віку злого» (Гл
1:4). Бог Отець воскресив Його із мертвих (Гл 1:1), тому Він є завершенням спасительного
плану Бога Отця. Божественний план спасіння осягає свою повноту в особі Христа, Який є
справжнім потомком обітниць Бога Авраамові (Гл 3:16; 4:4-5). Христос своїм розпяттям та
Воскресінням вирвав нас із влади цього злого віку (Гл 1:4), розбивши ярмо рабства (Гл 2:4-5;
4:7,9). Христос Сам прийняв на Себе прокляття закону, щоб нас від нього звільнити (Гл 3:13).
Свобода, дарована нам у Христі, вириває нас із рабства земного Єрусалиму та його синів (Гл
4:21-31).
Грецький термін «оправдання» (δικαιοσύνη — Гл 2:17.21; 3:6.21; 5:4.5) базується на євр.
терміні ‫צְדָ קָ ה‬, який вказує на автентичні відносини з Богом, які базуються на відповідній
поведінці (пор. Бт 44:16 Вх 23:7; 2 См 15:4 – сенс є «правильно робити».). Євр. дієслово ‫צדק‬
(оправдати) вживається в формі пієл (чиню справедливим \ оправданим) та в формі гіфіл
(спричинюю стан бути оправданим). В основі ж грецького слова δικαιοσύνη стоїть корінь δικ
(яке вказує на порядок), яке було також частиною імені грецької богині, завданням якої було
встановлення справедливості, тому для поган людина вважалася оправданою на основі
відповідності її вчинків до встановлених богинею законів. В той час як термін δικαιοσύνη
подає етичний сенс, ‫ – צְדָ ָקה‬містить сенс автентичних відносин. Контекст С.З., з якого Павло
безперечно черпає, виражає ідею справедливої людини, справедливість якої відображається
перш за все у правильності її вчинків по-відношенню до Божих законів. Тому, оправдання –

15 Варто пригадати про 4 стовпи юдаїзму часів Павла: монотеїзм, Тора, Божий вибір та Храм. Павловий вираз
«діла закону» (ργα νμου) вказують передовсім на практику культових приписів Закону Мойсея, виконанням
яких юдеї хвалилися (пор. Рм 2:23). Цим вони гарантували собі оправдання та прощення гріхів, вважаючи, що
вони це заслужили (обрізання та інші культові практики; пор. Гл 4:8-11; 5:2-4). Павло ж підкреслює, що
оправдання та прощення гріхів можна осягнути тільки через дар віри у Христа (див. Рм 3:28; Гл 2:16), розп’яття
та воскресіння Якого є її причиною та основою (див. Рм 3:21-26). Вираз «діла закону» з часом став identity
marker, який відокремлював юдеїв від поган. Тому закон перейняв радше соціальну функцію, окрім
богословської.
11
спільність нового життя у Христі, радикальне зречення життя у грісі, внутрішнє
переображення віруючого. Дієслово «оправдати» (δικαιόω — означає буквально «правильно
сісти») вказує на засвідчення та свого роду декларацію статусу бути «оправданим» через віру
в Христа (онтологічний аспект оправдання), проте вказує також і на відповідний етичний
спосіб поведінки після осягнення оправдання (моральний аспект – моральне відродження
до нового способу життя). Проте, в розумінні Павла, оправдання не є особистою заслугою, а
декларацією Богом, що хтось є оправданий, яка встановлює новий рівень відносин і на
морально-етичному рівні. Тому, оправдання є даром та безпосередньо пов’язане із Хрестом
та Воскресінням (Хрещення) і є синонімом спасіння, прощення гріхів та освячення віруючого,
що відображається у відповідних наслідках в етичному житті людини (пор. Гл 5:13 — 6:10 як
продовження та реалізація дару оправдання вірою у Христа).
На фоні проблеми із фальсфиікацією Євангелія в спільнотах Галатії (пор. Гл 1:6-10)
Павло подає виклад сотеріологічних правд, які становлять один із центральних мотивів
послання до Галатів: прощення гріхів (Гл 1:4), дар Духа (Гл 3:2-5), оправдання (Гл 2:16,17,21;
3:8,11,21,24; 5:4,5), вхід в Царство Боже (Гл 5:21) та вічне життя (Гл 6:8). Для Павла
оправдання базується на вірі в Христа, Який «дав себе самого за гріхи наші» (Гл 1:4), а не на
обрізанні та виконанні «діл закону». Саме віра в Христа, а не обрізання, чинить християн
спадкоємцями обітниць, даних Богом Авраамові (Гл 3:14). Павло ставить перед Галатами
вибір: або Христос або «діла закону» - Гл 2:21; 5:2,4 (згідно Рм 10:4, Христос є метою закону).
Віра в Христа долає національні, етнічні, культурні та соціальні відмінності, оскільки Божа
благодать є дана, незважаючи на ці відмінності. Охрещений у Христі отримує новоу
ідентичність через співучасть у події Христа (Гл 3:26). Християнин через віру в Христа стає
«спів-природний» Христові (Рм 6:5), та посідає онтологічну участь в Божій Природі Христа. В
особливий спосіб Павло виражається про це в Гл 6:15 (див. 2 Кр 5:17) виразом «нове
створіння» у Христі – цим Павло виражає онтологічну новизну життя у Христі. У Христі
руйнуються барєри відокремлення та ворожості (Гл 3:28), в Ньому знаходиться фактор
єдності та взаємовизнання через Хрещення.
Таким чином, Христос – інтерпретаційний ключ розуміння історії спасіння.
Благословення, дане Богом Авраамові (Гл 3:8), наспаравді відноситься до всіх, хто вірує у
Христа, Який є автентичним спадкоємцем та потомком Авраама (Гл 3:16). Згідно цього текст,
доступ до оправдання є однаковим як для юдея, так і для поганина (Гл 3:28). Накидати на
етнічних християн цю практику рівнозначне чинити їх рабами закону, від якого Христос їх
визволив – бо ні обрізання, ані не обрізання не мають цінності у Христі, але лише віра, чинна
любов’ю (пор. Гл 5,6). Павло показує, що «претензія» бути оправданим на основі виконання
«діл закону» не є відповідним із С.З. Коли Авраам був оправданий вірою, ще не прийшов
Закон Мойсея, який набув чинності лише після 430 років (Гл 3:17). Тому закон не може бути
причиною оправдання. Закон не може скасувати те, що було встановлене в обітницях
Авраама (пор. Рм 4:10-11).
Павло протиставляється богословській концепції «спасатися» та формулює свою
позицію «бути спасенним». Противники вваважи людський горизонт більш важливим для
спасіння: «діла заклону» (обрізання і т.д.). Тому, справедливість чи оправдання Бога
протиставляється людській справедливості чи оправданню. Саме участь у досвіді смерті та
Воскресіння Христа через Хрещення є метою та змістом віри (Гл 2:19-20). Віра в Христа не є
ділом чи заслугою людини, а є радикальною відкритістю на ініціативу спасіння Бога Отця,
здійснену та реалізовану у Христі. Через віру в Христа людина оправдовується (Гл 2:16).
Тільки єдність із Христом через віру творить людину вільною від гріха та чинить ї
спроможною увійти у єдність із Богом. Віра, як участь у житті Христа, не є статичною, але
динамічно природно продукує добрі плоди любові (Гл 5:6). Віра в Христа є орієнтиром

12
фундаментальної відповіді на Божу ініціативу спасіння: Бог кличе до віри в Христа та до
динамізму любові.
У Христі кожен є новим створінням (Гл 6:15), тому ані обрізання, ані необрізання не
мають остаточної важливості для Бога, бо єдине, що є важливе – це «віра, чинна любовю» (Гл
5:6), що є наслідком стану бути новим творінням у Христі. В Гл 6:2 Павло вживає цікавий
вислів – «закон Христа»: саме «закон Христа», тобто принцип життя, основою якого є
Христос, взаємна любов та динамізм Духа, Павло протиставляє безплідним «ділам закону».
Саме взаємна любов (Гл 5:14) є реалізацією закону та його основною вимогою, якою закон
нехтував. «Оправданим» в очах Бога є той, хто активував сенс любові, яка обявилася у Христі
та виражається у слідуванні динаміці Духа та у зрощенні його плоду (Гл 5:22-23). Бог входить
у відносини із тим, хто довіряє себе до Його проекту спасіння у Христі, живучи в активному
динамізмі любові.
«Діла закону», таким чином, втрачаються свою цінність (пор. Гл 2:16,19,21; 5:2,4). Закон
та «діла закону» були дані Богом через грішність людської природи (Гл 3:19). Закон Мойсея
має тільки посереднє походження від Бога, оскільки «обітниця, проголошена ангелами
через посередника» (Гл 3:19)16. Тому, закон був даний через Мойсея, щоб виявити гріх.
Період його існування характерний посередництвом між сповненням обітниці та її
реалізацією. Причиною цього є те, що закон неспроможний дати життя (Гл 3:21). Йдеться не
просто про закон, але його вимоги, які відірвані від автентичного способу життя віри, та які
стали серією вимог, з допомогою яких людина претендує на осягнення оправдання
власними силами. Тому, Павло стверджує педагогічну функцію закону (Гл 3:24). В античній
ментальності педагог – раб, який виховував дітей господарів дому за допомогою строгої
дисципліни. В такий самий спосіб і закон: тримаючи людину в полоні вимог, які вона
потенційно не може виконати, дав відчути потребу бути спасенним Христом. Зовсім інший
вимір посідає «закон Христа» (Гл 6:2), який полягає у виконанні заповіді любові (Гл 5:13-14).
Цей закон є можливо виконати та реалізувати, але лише шляхом життя згідно Духа (Гл 5:18-
23).

Синівство
Вісь послання Галатів та центральна теза змісту Євангелія Павла виражена в Гл 3:26 –
синівство та Хрещення. Тому, прийняте вірою Євангеліє чинить нас синами Бога у Сині під
16 Той факт, що закон був проголошений ангелами через посередника (пор. Гл 3:19) показує нижчий рівень
закону Мойсея у порівнянні із обітницями Авраама:
· Оправдання не є через виконання закону та його діл (Гл 2:16; 3:11)
· Закон є нижчий від обітниці (Гл 3:15)
· Закон спричинює гріхопадіння (Гл 3:19)
· Закон не дає життя (Гл 3:21)
· Християнин є мертвий для закону (Гл 2:19)
· Християнин є визволений від закону (Гл 3:25; 5:1)
· Христос є метою закону (Рм 10:4)
Перша функція закону – обявити гріх (Гл 3:19; Рм 7:7-12). Друга функція – педагогічна. Ця функція не є
некорисною, але триває лише певний визначений відрізок часу. Після того, як дитина виростає, стає вільною від
наглядання педагога (Гл 3:25). Павло наголошує на тимчасовій функції закону: після осягнення повноліття,
людина стає вільною від педагога та опікуна (пор. Гл 4:7). Проте, Павло говорить і позитивно про закон,
моральний аспект якого не втрачає своєї цінності:
· Закон є святим (Рм 7:12)
· Закон є духовним (Рм 7:14)
· Він є втіленням правди (Рм 2:20)
· Заповідь є для життя (Гл 3:12)
· Увесь закон є зосереджений у заповіді любові (Гл 5:14; 6:2; Рм 13:8,10). Павло говорить про різницю
між виконанням всього закону (Гл 5:3), до чого змушує прийняття обрізання, та сповненням закону — тобто
його реалізацію — через практику взаємної любові (Гл 5:14). У Павла теж наявні традиційні мудрісні
елементи опису цінності любові, виконання закону для спасіння (пор. Рм 2:13; 7:12,14; 8:4; 13:10; Гл 5:14; 2
Тм 4:14). Євангеліє є законом віри (Рм 3:27), законом духа (Рм 8:2), законом любові (Рм 13:10), законом
Христа (Гл 6:2; 1 Кр 9:21).
13
проводом Духа та черех «ходіння у Дусі» (пор. Гл 5:25) до тої міри, що Павло називає Галтів
«духовними» (пор. Гл 6:1). Подія спасіння інавгурує «нове творіння» (Гл 6:15), яке стає живим
та присутнім у християнах через дію Святого Духа (Гл 5:5-6.13-26). Автентична свобода
християнина17 і єдність всіх у Христі – центральні богословські теми щодо синівства як
ідентичності християн. Участь у розп’ятті Христа ідентифікує учня Христа (Гл 2:19; 5:24) як
нове створіння у Христі (Гл 6:15). Ця віра – цілковите прийняття та участь у події Христа та у
динамізмі любові, який є вираженням оправдання вірою (Гл 5:6). Тому, християнин є
звільнений від виконання «діл закону» (пор. Гл 5:2-12), але покликаний до набагато вищої
якості життя — життя у Христі під проводом Святого Духа (пор. Гл 5:13 — 6:10), що є
реалізацією дару оправдання через віру в Христа та Хрещення, які чинять нас синами
Божими.
Нове життя у Христі є фундаментом, на якому будується, та із якого виростають
наслідки моральності життя синів. Саме ця нова реальність життя у Христі є установлена
Духом, а не дією людини: нове життя синів кормиться Духом. Саме Дух уможливлює
морально добре діяння християнина, занурюючи його у Божу присутність та в спільноту віри
через безперервний потік любові (пор. Рм 5:5; 15:30; Еф 3:16-19). Моральне життя людини є
підсилене динамікою Духа, який є джерелом синівських відносин із Богом, що є
фундаментом християнського життя (пор. Гл 4:6). Прийняття Духа є знаком інавгурації події
Христа та досвіду Його Особи (Гл 3:2,5; 4:6). В Гл 5:13 – 6:10 Павло наголошує на динамізмі
Духа у веденні християнина до досконалості. Християнин є ведений Духом (Гл 5:18), який
продукує свій плід, згідно Гл 5:22-23а. Дух активізує подію спасительної дії Христа у віруючих
та спричинює усвідомлення синівства Божого (Гл 4:6). Саме Дух провадить віруючими в
їхньому житті із Богом, надихаючи бажання, протилежні до бажань тіла (Гл 5:16-26). Тому,
хто належить до Христа, той розіп’яв тіло і його похоті (Гл 5:24).
Таким чином, через оправдання вірою в Христа Бог об’єднує Церкву, яка в божому
проекті спасіння стає правдивим Ізраїлем (Гл 6:16) – вибранийм народом есхатологічних
часів. Церква є небесним Єрусалимом, яка породжує своїх синів через життя у вірі та любові.
Церква є відкрита для всіх народів, оскільки єдність у Христі творить єдність між усіма
народами (Гл 3:28). Церква пропонує новий спосіб життя у Христі, згідно якого долаються
соціальні, сексуальні, культурні, національні бар’єри, які відокремлюють братню спільноту
людства. Церква – універсальна спільнота віруючих у Христа, основною опцією життя якої не
є легалістична орієнтація виконання «діл закону», але її фундаментальною опцією є віра та
втілення віри через вчинки любові. Церква є відкритою до всіх людей, незважаючи на
національні, соціальні чи сексуальну приналежність (Гл 3:28). «Закон Христа» (Гл 6:2) є
центральною нормою для життя в спільноті, а статус бути новим творінням у Христі та житті
відповідно до цього статусу, що є вираженням життя, гідного Євангелії, є центральним
прписом, чи «каноном», який Павло залишає спільнотам Галатії, та який є актуальний для
християн всіх часів. Характеристикою спільноти християн є те, що вони живуть згідно Духа та
приносять Його плід у любові (пор. Гл 5:22-23).

17 Свобода не означає свавілля по-відношенню до етичних норм чи моральних вимог закону. Свобода від
виконання «діл закону» не є рівнозначним до того, щоб бути вільним від виконання будь-яких законів чи норм.
Осягнення правдивої свободи, здобутої для нас Христом, надає сенсу для виконання та реалізації моральних
вимог заповідей в любові, яка чинить діяльною вірою та приносить плід Духа Святого (Гл 5:13 — 6:10). Пор. Як
2:14-26.
14