XV.

ПОСЛАННЯ ДО ФИЛИМОНА

Незважаючи на свою стислість, послання до Филимона має особливе значення. З

одного боку, воно показує нам людську сторону Павла. З іншого, — відображає
богословський зміст, центром якого є взаємозв'язок між вірою і ділами.

15.1. Обставини Флм

Раб Филимона, якого звати Онисим, втік із його дому, можливо, через
крадіжку грошей чи цінностей. Через страх покарання він не хоче повертатися до свого
господаря (Филимона); поки тікав, Онисим зустрів Павла, який перебував у
в'язниці. Завдяки доброті та завзяттю серця Павла, Онисим невдовзі пізнає
Євангеліє і приймає християнську віру. Можливо, на початку Павло думав
утримати Онисима, щоб допомогти йому, але незабаром він передумає і вирішить
повернути його до Филимона, написавши кілька слів його власнику (Филимону),
послання-клопотання, яке вміщує шлибокий богословський зміст.
Літературний стиль, способи вираження та аргументація Флм характерні для
Павла. Оскільки єдиним конкретним фактом щодо історичної ситуації є той факт,
що Павло є в’язнем, не можна з упевненістю уточнити дату написання Флм,
оскільки Павло був ув'язнений кілька разів. Швидше за все, Павло написав цей
лист в Ефесі, між 54 - 57 р. Це найближче місце до Колоссу, де Павло був ув'язнений,
і де він міг би зустріти втікаючого раба з цього місця. Однак можливо, що
послання було написане у Римі, під час 1 римського ув’язнення Павла; в такому
випадку Фил повинне бути датоване між 61 і 63 рр.

15.2. Структура і зміст Флм

Це «доброзичливе» послання, яке у своїй стислості та простоті відповідає

звичайній моделі послань Павла.
Привітання, яке включає ім’я адресанта та
Флм 1-3 адресатів, текст рясніє ідеєю, що християни - це
спільнота братів
Подяка за любов та віру Филимона в
Флм 4-7 поєднанні з бажанням, щоб його віра була
справді діяльною
Ці вірші по-різному висловлюють, яка
Флм 8-16 «нова умова» Онисима після прийняття віри
та Хрещення, і як це приносить користь не
тільки Онисиму, але й Павлові та Филимону.

Флм 17-20 Павло подає прохання на користь

Онисима
Флм 21-25 Завершення та заключне привітання.

Лист до Филимона
 Послання до Филимона є найкоротшим посланням апостола Павла, написаним
в ув’язненні, ймовірно, також в Ефесі у 55 р. Щодо нього теж існує версія пізнього
датування (60 р.), яка залежить від того, що ув’язнення Павла локалізують в Римі.
Історичний контекст
Филимон, до якого Павло адресував свого листа, був, мабуть, християнином
громади в Колосах (Онисим був звідти – Кол 4,9), в домі якого збиралася
християнська громада на молитву (Флм 1,2). Цей Филимон мав раба на ім’я Онисим,
який від нього втік і, як свідчить текст, забрав зі собою деякі гроші господаря (Флм
1,18-19).
Перебуваючи у бігах, Онисим зустрівся з Павлом, якого той одразу вподобав.
Онисим, очевидно, повірив у Христа і охрестився. Апостол, мабуть, хотів залишити
Онисима біля себе, але не хотів приймати такого рішення самотужки без згоди
господаря, якого знав. Тому спочатку він вирішив відправити Онисима назад до
господаря, написавши цього невеликого рекомендаційного листа, в якому просив
пробачити свого раба за цей вчинок і знову прийняти його як свого брата у Христі.
Структура листа
1-3 Прескрипт (вітання)
4-7 Характеристика Филимона, відкликання до його чеснот (captatio
benevolentiae)
8-21 Прохання Павла про прощення і прийняття Онисима
22 Надія на звільнення з в’язниці та відвідини громади в Колосах
23-25 Постскрипт

Богословʼя листа
На перший погляд виглядає, що лист Павла до Филимона не містить жодного
богословського навантаження, а є просто заступницьким листом апостола. Однак,
якщо вдатися до детальнішого аналізу, то стає зрозумілим, що лист таки несе певне
богословське навантаження, звісно, не таке, як, наприклад, листи до Римлян, Галатів
чи Коринтян, однак його теж не слід ігнорувати з богословської перспективи.
1) По
слання до Филимона говорить про прощення і примирення
В листі Павло нічого не згадує про смерть та воскресіння Христа. Павло
просить Филимона простити Онисима і прийняти його так, як самого Павла: «Отож,
коли маєш мене за друга, то прийми його, як мене. Коли ж він чим скривдив тебе
або винен тобі, порахуй це мені» (Флм 1,17-18). Христос теж взяв наші гріхи на себе,
хоч нічим і не завинив. Тож Павло, наслідуючи Христа, сам ставить себе на Його
місце: готовий сплатити борг Онисима, тільки щоб примирити його з Филимоном.
Павло сам наче стає тим місцем примирення колишніх раба і господаря, а сьогодні –
братів у вірі.
2) По
слання до Филимона – також про спільноту
Павло хоче сказати Филимону, що і він, і Онисим, і Павло є рівними перед
Богом, адже Він взяв на себе гріхи всіх людей. Павло вживає у вірші 17 термін
κοινωνός – приятель, спільник, друг. Це слово – спільнокореневе з κοινωνία, яке
Павло також використовує у Флм 1,6 і йдеться тут про спільність віри з ділами.
Тобто Павло просить Филимона, щоб його віра заприятилювала з ділом, була ним
підтверджена, а станеться це тільки тоді, коли Филимон пробачить Онисиму і
прийме його як свого брата і вони обоє творитимуть спільноту (κοινωνία) віри.
 Павло покладається на свій авторитет перед Филимоном і надіється, що
Онисим не буде покараний за свою втечу та крадіж, бо вже навернувся від свого зла і
покаявся. Апостол заступається за раба, називаючи його своїм сином (Флм 1,10), і
навіть – своїм серцем (Флм 1,12).
Апостол намагається пояснити Филимону, що християнська дійсність
переносить охрещених у цілком інший модус існування: тепер вони всі є слугами
Христа, включно з господарями. Тому тепер, з огляду на цей новий статус Онисима,
він стоїть не підпорядковано, а поруч з Филимоном, як його брат.
Пишучи навіть цього короткого листа, Павло також користується правилами
античної риторики з метою переконати адресата вчинити згідно його проханням, а
саме – не карати раба-втікача, а прийняти його до себе назад. Для цього у Флм 1,7
Павло також використовує відомий риторичний прийом captatio benevolentiae, який
полягає на тому, щоби одразу завоювати увагу адресата, налаштувавши його
позитивно щодо змісту листа. Це, зазвичай, якась особиста похвала адресата, який за
її посередництвом має відчитати, що автор листа відчуває вдячність і відкритість
перед адресатом.
Це послання теж є цінним з історичної точки зору, оскільки тематизує стосунки
між рабами та їхніми господарями, які були членами християнських громад. В
Римській імперії рабство було доволі поширеним. В часи Павла раби становили
більше ніж третину всього населення Імперії. Раби могли бути лікарями,
музикантами, вчителями, бібліотекарями чи бухгалтерами, з єдиною відмінністю –
вони комусь належали, були власністю якихось господарів, який мав владу над їхнім
життям. Згідно з римським правом, раби не вважалися людьми, а були знаряддям
праці господарів. Однак ставлення до них не завжди було суворим. Нерідко
зустрічалися в античні часи випадки дружби між господарем та рабом, особливо,
якщо він був мудрим порадником. З 20 р. по Хр. рабам було дозволено говорити під
час судових процесів.
В Новому Завіті ніде не зустрічається пряме висловлювання проти рабства,
адже подібні твердження могли би спричинитися до повстання проти рабства,
християнство було би звинувачене у державному перевороті і найімовірніше –
засуджене до повного знищення. Державний переворот чи встановлення класової
справедливості не було ціллю раннього християнства.
Раннє християнство не мало на меті скасування рабства як певного прошарку
античного сутспільства, але воно відкрило християнам новий погляд на своїх братів
у вірі, які можуть бути різного походження, але це не має значення, бо всі охрещенні
тепер об’єднані в Христі.

15.3. Богословські аспекти Флм

Аргументація Флм обертається навколо Ісуса Христа. Поза конкретною

історичною ситуацією можна сказати, що цей текст стосується відносин, які
повинні існувати між християнами, дітьми того самого Отця і, отже, братами.
Павло не критикує інститут рабства. Більше того, схоже, він визнає чимось
логічним, що Филимон, який також став християнином, все ще має рабів. Це
правда, що Филимон, як християнин, повинен ставитись до них благодійно (пор. 1
Сол 3,12), і обидва повинні виконувати свої відповідні зобов’язання (пор. Кол. 3,22;
4.1; Еф 6,5.9; 1 Тим 6,1 -2; Тт 2,9). У цьому сенсі вчення про повагу, покірність та взаємні
обов'язки, які повинні дотримуватися у всіх людських стосунках, залишаються
дійсними.
 Послання Флм йде далі: Онисим навернувся, його особа змінилася, і як
християнин, він став братом Филимону і по плоті, і в Господі (пор. Фил 16; Гал
3,28; 2 Кор 5.17). Отже, поведінка Филимона щодо Онисима не може залишатися
такою ж, але повинна керуватися любов’ю (agápē), що є як тісний зв’язок між
братами, в межах церковного братерства. Щоб Филимон зрозумів це, Павло
використовує безліч ресурсів.

15.3.1. Еклезіологія

У Флм еклезіологічна думка безпосередньо не є розвинена. Однак весь текст

обертається навколо теми сопричастя, його основи та його практичних наслідків.
Віра в Христа надає набагато більш близьку єдність, ніж просто людська єдність.
Не дивно, що стосунки, які будуть встановлені між Филимоном та Онисимом, будуть
тривати вічно (Флм 15), що не відбулося б раніше. І це те, що потрібно розуміти у
всій його глибині.
Євангеліє не тільки дає нову ідентичність для тих, хто має віру, але й нове
розуміння їхньої цінності як віруючих — розуміння, яке перетворюється, серед
іншого, на братню agápē. На початку послання (Флм 1-7), і в кінці (Флм 22-25) Павло
говорить про християн як про сім'ю. Церква, описана Павлом, - це місцева церква,
що характеризує дію духа, який панує в ній: віра, любов, благодать, співпраця,
гостинність. До цього додається союз молитов, якому апостол надає велике
значення (Флм 4; Флм 22)

15.3.2. Христологія та Боже діло

Христос та віра в Нього надає «забарвлення» всьому християнському життю.

Разом з Отцем Христос надає благодать та мир (Флм 3; 25), Христос є джерелом
покликання, як християнського, так і безпосередньо апостольського (Флм
1.9.10.13.23), Христос є об'єктом віри (Флм 5), причина доброго діла (Флм 6.20),
походження апостольської влади (Флм 8), основа братських зв’язків (Флм 16). Коли
людина контактує з Христом, все її життя змінюється у всіх його сферах та вимірах,
які складають його. У Флм також йдеться про Боже діло, зокрема про провидіння.
Як відображено у Флм 15 («15 Можливо, що він на те лиш відлучився на час від тебе,
щоб ти прийняв його навіки»), Бог також може використовувати людські події для
втручання у життя людей з позитивною метою: надати характер вічності тому, що у
нас було лише тимчасовим.
15.3.3. Хрещення

Навернення, віра в Ісуса Христа, Хрещення надають людині нову ідентичність.

Павло описує це дуже практично: «породив» (Флм 10). Це докорінна зміна, яка має
не тільки внутрішні наслідки, але й зовнішні, зокрема у стосунках з Богом та з
іншими людьми. Це відродження є Божою дією, але відбувається через людину, в
даному випадку Павла, конкретно при здійсненні хрещення.

15.3.4. Християнська поведінка

Флм зупиняється переважно на ділі Филимона. З цієї точки зору чесноти віри
та любові висвітлюються понад усе.
–  Віра в Ісуса Христа — основа любові, тобто це діяльна віра, яка втілюється в
конкретних ділах на благо братів.
 – Любов - чеснота, яка повинна керувати усім християнським життям.
Павло просить Филимона виявити цю діяльну віру. Новий фактор, що
з’являється тут, - це свобода: добре діло повиннк бути добровільним, а не результатом
зобов’язань. Таким чином, свобода та добровільність стають визначальними для
морального діяння християнина. Павло закликає Филимона, щоб Дух вільно діяв
через діяльну любов. Павло не може змусити його прийняти конкретні рішення.
Однак він відчуває потребу та відповідальність, щоб збудити ці чесноти в душі
Филимона, щоб той якомога більше посприяв добрій справі щодо Онисима.

15.3.5. Апостольський авторитет Павла і праця євангелізації

Павло досить скромно представляє свій авторитет у Флм. Але це

повноваження та авторитет є дані Христом для євангелізаційної діяльності. Ця сила
походить від самого Ісуса Христа, і її влада сягає, можливості сказати християнину,
як він повинен діяти для свого блага та блага Церкви: «8 Через те я, хоч і маю повну в
Христі сміливість тобі наказувати, що маєш робити» (Флм 8). Павло розуміє, що він є
важливою людиною в структурі Церкви. Флм відображає богослов’я авторитету
Павла не як апостола, а як в'язня через свою віру та вірність.

15.3.6. Рабство і християнство

Питання рабства фігурує в Флм. Павло, однак, не займається ним

безпосередньо, і не можемо сказати, що він здійснює судження щодо рабства, ні для того,
щоб виправдати його, ні засудити. Чи мотивація Павла якимось чином орієнтує Филимона
на конкретне рішення? Оскільки Онисима є у статусі раба Филимона, є узгодженість
між вченням Павла про свободу християн (Гал 3,28; 1 Кор 7,21-23; 12,13) та його
позицією у випадку з Онисимом.
Чи є сумісними християнське вчення та практики із рабством? Хто думає, що це
дві несумісні речі, базуються переважно на текст Флм 21. Соціальний наслідок Флм
полягав би в тому, що з християнством розпочався процес, який обов'язково
закінчить рабство. Що саме означає, коли Павлоговорить про братство «тілом» (Флм
16)? Це питання, на які немає прямої відповіді в тексті, але це, безумовно, було
явним для Филимона. Здається, що християнська віра і любов - це початок процесу,
який призведе до скасування рабства.
В Флм 4-7 закладена основа петиції, яка звертається до чеснот, які Филимон
повинен практикувати. Завдяки різним риторичним ресурсам підкреслюється
центральність віри у Христа Ісуса, що виявляється у любові до інших християн. Віра і
любов визначають відносини між ними; пізніше Павло звернеться до цієї любові
(Флм 9.20). Найважливіший ресурс, який тут використовується, - це поворот між
любов / святих та вірою / Господом («5 бо чую про любов твою і віру, що її ти маєш
супроти Господа Ісуса й супроти всіх святих», Флм 5), пізніше розширеним у Флм 6
(віра) і Флм 7 (любов). Таким чином виділяються обидві чесноти, але віра
залишається першою в якості основи. Цими віршами вводяться центральні
елементи Флм: молитви спільноти (Флм 4.22), любов (Флм 5.7.9), добрі діла (Флм 6.14),
спільність (Флм 6.17), Павлове серце (Флм 7.10.12.16.20).
Дієслово akouōn («чую») в Флм 5 має значення безперервності та повторення:
чесноти, через які Павло хвалить Филимона, є звичними та часто повторюваними, а
не пунктуальними; тобто його віра і любов - це щось визнане серед інших християн,
«святих» (пор. Рим 1,7; 16,15; 1 Кор 1,2; 16,15; 2 Кор 1.1; 13.12; Фил 1.1; Сол 3.13).