1 ЗНАЧЕННЯ ПИСЬМА В ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Винайдення письма можна вважати за важливістю другим після мови винаходом людства. Поява письма знаменувала
інтелектуальну революцію. Люди отримали можливість передавати свій досвід прийдешнім поколінням, а нащадки
отримали можливість чути "голос минувшини". Це вплинуло на прискорення розвитку науки, техніки, культури та й
загалом усієї цивілізації. Досвід поколінь став загальносвітовим набутком, наукові ідеї та відкриття стали
загальнодоступними, зникла необхідність відкривати уже відкрите, а все це позначилося на інтенсифікації мислення й на
науково-технічному й культурному прогресі загалом.
Зросла й об'єднувальна роль мови, оскільки письмо сприяло оптимальній організації суспільного життя, виробництва,
торгівлі. Адміністративні документи, суспільно-політична й художня література згуртовували й етнос, який користувався
однією мовою, і цивілізовані народи всього світу.
Навіть у наш час, коли винайдені засоби зберігання й передачі на відстань звукового мовлення (технічні засоби
мовлення, радіо), роль письма в житті суспільства нітрохи не зменшилася.
Письмо виникло приблизно шість тисяч років тому. Правда, перші примітивні спроби графічної передачі інформації,
віднайдені в печерах на півночі Іспанії, належать до значно раннього періоду - 20 тис. років до н.е., однак достатніх
підстав назвати це письмом немає.
У науці трапляються твердження, що письмо з'явилося ще до виникнення звукової мови. Однак це не є достовірним, бо
про що могли писати безмовні люди. Все було якраз навпаки: між виникненням мови і винайденням письма минуло
багато часу.
Письмо виникло в епоху, коли в людей з'явилася потреба передати інформацію віддаленим членам роду чи іншим
племенам або щось увіковічнити, тобто в період уже складніших суспільних відносин.
Виникненню письма передував тривалий підготовчий період. Спершу були спроби передачі на відстань інформації
способами, які мало нагадували графічне письмо. Йдеться про так зване "предметне письмо", або протописьмо, - оптичні
мнемонічні системи, які не відтворюють безпосереднього мовлення, а є нагадуванням чи підказкою для особи, яка
приймає повідомлення. Такі засоби інформації практикували різні племена вже в епоху неоліту.
Так, зокрема, в північноамериканських індіанців передача томагавка означала оголошення війни, а спільне викурювання
люльки - укладення миру. В Україні символічні знаки використовували в обряді сватання. Якщо дівчина погоджувалася
вийти заміж за хлопця, що сватався, то пов'язувала сватів рушниками, а руку нареченого хусткою, коли ж ні, то вручала
хлопцеві гарбуз, звідки й пішли вислови гарбуза дістати, гарбуза з'їсти, які означають "відмову тієї, до кого сватаєшся;
зазнати невдачі".
2 ЕТАПИ РОЗВИТКУ ГРАФІЧНОГО ПИСЬМА
Графічне письмо пройшло декілька етапів у своєму розвитку. Першим етапом була піктографія. Піктографія -
відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків (малюнкове письмо).

У піктографії мистецтво і письмо нероздільні, хоча для функції письма художній рівень малюнків несуттєвий. Первісно
значення "малювати" і "писати" виражалися синкретично в одному слові, тобто не диференціювалися. Та й до цього часу
слово писати нерідко вживається в значенні "малювати": художник пише картину. Див. ще: писана красуня (гарна, як
намальована), писанка (розмальоване великоднє яйце).

Найдавніші зразки піктографії належать до епохи палеоліту. Правда, провести чітке розмежування між живописом
палеоліту і власне піктографією важко. Давні піктографії до цього часу збереглися на стінах печер, на скелях, камінні,
рогах та кістках тварин. В індіанців Америки, аборигенів Африки, Австралії та Сибіру піктографія була поширена аж до XX
ст. Піктографічне повідомлення може складатися з одного складного знака-повідомлення, в якому "прочитуються" його
складові елементи, і послідовності простих знаків-піктограм, розгорнутих у просторі у вигляді окремих "кадрів".
3 ПІКТОГРАФІЯ. ЗАСТОСУВАННЯ ПІКТОГРАФІЇ
Піктографія — одна з найбільш ранніх форм писемності через зображення предметів, подій тощо спрощеними
умовними знаками, схемами, малюнками; у деяких народів збереглася до новітніх часів. Також піктографією називають
зображення статистичних даних графіками, діаграмами, символами і подібними способами.
Типологічно примітивна форма графіки — піктографія (рисункове письмо) — засвідчена у ряду народів первісної
культури Північної Азії, Західної Африки і особливо Північної Америки і, як видно за збереженими образним написів на
скелях і в печерах, існувала у доісторичної людини. Вона являє собою поєднання малюнків, що передають поєднання
відомих найпростіших образів без їх озвучення. Відсутність умовного і традиційного моменту в піктографії робить її знаки
доступними розумінню при незнанні тієї мови, якою говорить автор піктографії, тобто при відсутності єдності мовної
культури у того що «пише» і у того що «читає» піктограму.
4 ІДЕОГРАФІЧНЕ ПИСЬМО. РІЗНОВИДИ ІДЕОГРАФІЇ
Малюнки поступово перетворювалися на умовні знаки, символи,набували переносного значення. Піктограми ставали
ідеограмами (позначками для понять, думок). Якщо раніше кружечок із крапкою посередині означав «сонце», то потім
став передавати поняття «день», тобто кожен знак став позначати слово у межах поняттєвих асоціацій, наприклад: знак,
що відображає ногу, міг позначати — стояти, стою, стояв.

Основною одиницею ідеографії є писемний знак, який, на відміну від букв, позначає не звук чи склад якоїсь мови, а ціле
слово або корінь слова, певне поняття.

Найдавніше відоме ідеографічне письмо — єгипетські ієрогліфи, шумерський клинопис, а також китайське ідеографічне
письмо. В Україні — це символи, накреслені на великодніх писанках; візерунки, вишиті на рушниках.
Ми й тепер користуємося ідеограмами, коли пишемо цифри 1, 2, 3 і т. д., позначаємо арифметичні дії +, -, х тощо.
Дорожні знаки — це теж своєрідні ідеограми.
5 ФОНОГРАФІЯ. ВИНИКНЕННЯ ФОНОГРАФІЇ.
Фонографія - різновид письма, в якому графічні знаки позначають звуки. Фонографічне письмо передає мову не тільки в
її граматичній будові, а й у фонетичному звучанні. Цей тип письма є найпродуктивнішим. Він виник на основі
ідеографічного. У давньоєгипетській мові, де переважали складні слова, головним було створення знаків - ребусів. Суть
цього методу полягає в тому, що письмові знаки для коротких слів можна було використати для позначення частин
довгих слів. Поступова спеціалізація знаків для передачі певних звукосполучень зрештою привела до утворення не
стандартизованого алфавіту, що складався з 24 знаків для окремих приголосних і 21 знака для сполучень приголосних.
У розвитку фонографії розрізняють три етапи: складове, консонантне, буквено - звукове письмо.
Складове, або силабічне письмо - це система графічних знаків, які передають звучання складів, тобто кожен склад
позначається окремим знаком.
Найдавнішим складовим письмом було шумерське пізнішого періоду ( 3 тис. до н.е.)
Суто складовим є давньоіндійське письмо деванагарі, яке існує з сьомого століття. Застосовувалося в санскриті, нині ним
пишуть ті, хто користується мовами гінді, мунда, гонді та ін.
Подальший крок у розвитку фонографії зробили фінікійці. Вони буквами позначали приголосні, які виражали лексичне
значення кореня, а голосні які чергуються в корені між приголосними для вираження граматичних значень, позначали
діакритичними знаками.
Отже, усі види алфавітного письма формувалися на основі давньосемітського фінікійського буквеного консонантного
письма, яке використовували у Фінікії, Палестині та Карфагені з 13 ст. до н.е. У класичному фінікійському алфавіті було 22
знаки, які фіксували мовлення за звуковим способом і легко та швидко запам'ятовувалися. Букви були введені в алфавіт.
Кожна буква мала назву, яка відповідала звичайному слову мови, що починалося з цієї букви: алеф «бик», бет «дім»,
далет «двері», вав «цвях», йод «рука» та ін. оскільки в цьому алфавіті букви позначають лише приголосні, то цей тип
письма називають консонантним.
6 КОНСОНАНТНЕ Й БУКВЕНО-ЗВУКОВЕ ПИСЬМО. ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
Консонантне письмо, в якому знаками позначалися лише приголосні звуки (консонанти), виникло в 2-й пол. 2 тис. до н.
е. і закріпилося переважно в тих мовах, де значення коренів слів пов’язане з приголосними звуками (угаритське,
фінікійське, давньоєврейське, арабське та ін.). Голосні звуки не мали окр. літер, і при читанні їх треба було вгадувати, що
утруднювало розуміння написаного. Вперше консонантно-звукові знаки з’явилися в єгипетському письмі., але вони тут
вживалися поряд з ідеографічними, складовими й детермінативами. Творцями консонантно-звукового П. в чистому
вигляді стали фінікійці та деякі ін. семітські народи в той час, коли в єгиптян уже існували консонантно-звукові ієрогліфи,
а в ассиро-вавилонян сформувалася складова система клинопису. Фінікійське П. взято за основу в більшості нині існуючих
літерно-звукових алфавітів. Його літери мали досить просту й зручну для написання й запам’ятовування форму.

Буквено-звукове письмо започаткували давні греки. Запозичивши букви у фінікійців, вони стали позначати ними не
тільки приголосні, а й голосні. Для цього використали фінікійські букви А, Б, І, О, що позначали такі приголосні, яких не
було в грецькій мові (наприклад, буква А, яка позначала у фінікійському алфавіті гортанний проривний звук, була
використана для позначення голосного [а]). На відміну від фінікійців греки стали писати зліва направо і відповідно
обернули зображення букв. Це сталося в VIII ст. до н.е.
Грецьке письмо - велике культурне досягнення людства. Це перший буквено -звуковий алфавіт. Він став основою
латинського, який виник у 6 ст. до н.е. і слов'янського, що виник у 9 ст.
Кирилиця була розроблена на основі візантійського грецького письма, до якого було додано ще 13 букв специфічних
слов'янських звуків. Букви ц і ш було взято з єврейського так званого квадратного письма, а інші винайдено спеціально.
На Русі кирилиця введена у 9 ст. у зв'язку з прийняттям християнства.
До нашого часу не розв'язано питання про походження іншого слов'янського письма - глаголиці. Повністю збігаючись за
складом, за порядком і значенням букв, кирилиця і глаголиця різко різняться за формою букв. Глаголиця була поширена
головним чином у південно-західних слов'ян - католиків Болгарії, Моравії Хорватії і перестала використовуватися у
пізньому середньовіччі.
Сучасні слов'янські системи письма ( українська, білоруська, російська, болгарська, сербська ) розвинулася на основі
кирилиці, яка пережила кілька реформ, внаслідок яких графіка спростилася й наблизилася до латинської.
На основі фінікійського письма виникло арамейське письмо, яке перейшло на схід до монголів і маньчжурів і на південь
до арабів.
Римляни переробили грецький алфавіт, а римський алфавіт (латиницю) запозичили всі романо - германські народи, фіни,
угорці, естонці, латиші, литовці та деякі слов'яни (поляки, чехи, словаки, хорвати, словенці, лучижани).
7 ГРАФІКА ТА ОРФОГРАФІЯ, ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОРФОГРАФІЇ
Орфографія - розділ мовознавства, який вивчає й опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання.
Орфографія будь-якої мови ґрунтується на певних принципах. Орфографічні принципи визначають вибір одного
написання там, де можливі два чи більше різних написань. На основі цих принципів установлюються орфографічні
правила.
Залежно від того, який принцип є провідним при позначенні звукового складу слів у тій чи іншій національній орфографії,
говорять про основний принцип цієї орфографічної системи загалом.
Існує чотири принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний та ідеографічний.

Фонетичний принцип.
Суть його полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють.
За цим принципом в українській мові пишуться префікси з- і с- (зробити, здерти, але спитати, стихати), а також слова
гарячий (пор. горіти), чорний (йор. черниця), та ін. У російській мові за фонетичним принципом пишуться префікси на -з (-
с) (разыграть, безвольный, але расписать, бессилие).
Морфологічний принцип.
Для нього характерне однакове написання однієї й тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції.
За морфологічним принципом пишуться слова боротьба, сміється, братський, пісня, агентство, де однакове написання
морфем зберігається, незважаючи на вимову. У російській мові за цим принципом, який, до речі, є в ній основним,
пишуться слова, що закінчуються на приголосний, як, наприклад, лад, род, друг, префікс с- сбить, сделать, сговор.
На відміну від російської орфографії, де переважає морфологічний принцип написання, українська орфографія
ґрунтується на двох принципах - фонетичному і морфологічному.
Історико-традиційний принцип.
Він полягає в тому, що зберігаються такі написання, які на сучасному етапі втратили свою мотивованість, тобто слова
пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні його морфемній структурі.
До традиційних написань в українській мові належать написання я, ю, є, ї, щ на позначення двох звуків, збереження
подвоєння приголосних в іншомовних власних назвах (Голландія, Руссо, Уатт) і написання без подвоєння іншомовних
загальних назв (каса, клас, колектив), а також написання е та и в ненаголошених позиціях таких слів, як левада, леміш,
лиман, кишеня тощо.
Значно більше традиційних написань у російській мові. До них належать написання и після твердих шиплячих (жизнь,
ширь, цирк), м'якого знака після твердих шиплячих у іменниках Ш відміни й у формах другої особи однини теперішнього
часу та формах другої особи однини і множини наказового способу дієслів (рожь, мышь, пишешь), закінчень -ого, -его в
родовому відмінку однини прикметників, порядкових числівників та деяких займенників чоловічого і середнього роду
(доброго, пятого, моего).
Дуже багато традиційних написань у французькій мові, а для англійської орфографії історико-традиційний принцип є
основним. Так, скажімо, тепер такі слова, як knight "лицар" і night "ніч" вимовляються однаково, однак пишуться по-
різному, і саме так, як вимовлялися і писалися в XIV ст. Однак рекорд за історико-традиційними написаннями утримує
ірландська мова, де розбіжності між вимовою і написанням надзвичайно великі. Наприклад, слово sambradh "літо"
читається як [saura].
Ідеографічний, або символічний, принцип
(Його ще називають диференційними написаннями). Опирається на смислові відмінності подібних написань.
Так, наприклад, в українській мові є слова компанія і кампанія. Слово компанія вживається тоді, коли потрібно виразити
значення "товариство", а кампанія, коли слово має значення "сукупність заходів для здійснення в певний період якогось
важливого громадсько-політичного або господарського завдання". За ідеографічним принципом пишуться різні
закінчення для різних значень у деяких словах. Наприклад: звука (в музиці, в лінгвістиці) і звуку (в інших значеннях),
блока (механізм) і блоку (об'єднання), апарата (пристрій) і апарату (установа; сукупність органів), органа (частина
організму) й органу (установа), центра (в математиці) і центру (в інших значеннях), оригінала (дивак) і оригіналу
(першоджерело). Цим принципом обґрунтовується також різне написання прийменника з іменником і ононімічних
прислівників (до дому і додому, на зустріч і назустріч, з боку і збоку), написання малої букви в загальних назвах і великої
у власних (віра і Віра, любов і Любов, орел і місто Орел), а також написання займенників ви і Ви (з великої букви Ви
пишеться у випадку підкресленої шанобливості). У російській мові диференційним принципом визначаються написання
ожёг (дієслово) й ожог (іменник), плачь (наказова форма дієслова) і плач (іменник).

У німецькій мові на цьому принципі ґрунтується написання з великої букви всіх іменників (пор.: leben "жити" і das Leben
"життя", lesen "читати" і das Lesen "читання", gut "добрий" і das Gut "маєток, товар"). Як приклади диференційного
написання можна навести Іа (артикль) і їй "там, туди" у французькій мові, di "скажи" і "я дав" - в іспанській.