Час у китайській мові

Інвентар засобів і структура

На відміну від більшості європейських мов, в китайській мові категорія
часу представлена системою різнорівневих показників, які функціонують в
умовах відносно «бідного» механізму словозміни. Ці показники («оператори»,
[Тань 2004, с. 347]) виражають універсальні смислові категорії, а значення, яке
вони передають, можна співставити зі значеннями ідіоетнічних граматичних
показників в інших мовах, але вони не тотожні, адже є відображенням картин
світу різних народів. Те, що у дієслів у китайській мові немає
граматикалізованої словозміни зовсім не означає, що в китайській мові не
існує системи показників часу.
Можна сказати, що показники часу в сучасній китайській мові
універсальні, поліфункціональні, можуть суміщати функції декількох
граматичних показників [李铁根, p. 11-15]. Взяте окремо дієслово в китайській
мові саме по собі не містить ніяких вказівок на час, вид, стан, тому має бути
відповідним чином оформлене, щоб функціонувати як фінітний присудок в
реченні, оформлення не обов’язково має бути граматичним, воно може бути
лексико-синтаксичним [Драгунов, с. 127].
Особливість такої реалізації категорії часу в китайській мові пов’язана,
перш за все, з особливостями китайської картини світу – час та простір тісно
взаємодіють, цей союз представлений парами антонімічних локативів «qián»
попереду – «hòu» позаду; «shàng» зверху – «xià» знизу; «lái» прийти – «qù»
піти [Тань 2002, с. 33]. Зазначені морфеми виступають у складі слів на
позначення часу: yǐqián раніше, qùnián минулий рік, xiàxún третя декада
місяця тощо, і, таким чином, час сприймається як система, в якій фіксується
минуле і майбутнє, а теперішній час – це момент мовлення чи точка відліку в
часі (xiànzài). Отже, утворюється пара guòqù минуле – jiānglái майбутнє, яка
існує на противагу теперішньому (xiànzài), адже якщо немає теперішнього, не
може бути ні минулого, ні майбутнього [Люй, с. 160; Тань 2002, с. 38].
З огляду на поліфункціональність засобів, які можуть реалізувати
категорію часу в китайській мові, на сьогоднішній день існує тлумачення
категорії часу як такої, що складається з двох аспектів – майбутнього і
немайбутнього часу (jiānglái shí; fēi jiānglái shí / future and non-future tense)
[孙英杰, р. 6; 竟成, р. 2; Huang, р. 406;袁莉容, p. 87-105]. Це пояснюється тим, що
«в китайській мові минулий і теперішній час можуть не маркуватися, а
майбутній часі – ні, і саме через протиставлення майбутньому часу
немарковані речення в минулому чи теперішньому часі реалізують свою
категорію часу» [孙英杰, р.7]. Таким чином, події можна умовно поділити на ті,
що належать до категорії yǐrán «уже» (те, що пройшло, або вже почало
відбуватися) та wèirán «ще не» (те, що ще не відбулося), а теперішній час –
це момент мовлення.
Проте, цю систему не можна вважати аналогом дієслівних часів в тих
мовах, де категорію часу граматикалізовано, адже ірреальна ситуація може
належати до таких, що мали відбутися, але не відбулися. Чимало досліджень
[ 袁莉容 , p. 87-105; Huang, p. 406] наразі дискутує з приводу того, як саме
представлена категорія часу в китайській мові, і не існує однозначної думки
про те, як доцільно охарактеризувати цю категорію. З огляду на зазначене
вище, можемо констатувати, що для китайської мови характерна зануреність
у «внутрішній час», де акцент при цьому робиться на аспектуальності дії.
Можна сказати, що категорія часу в китайській мові представлена певними
аспектуально-темпоральними категоріями з різнорівневими засобами
реалізації часу [Тань 2002, с. 488]. Отже, аспектуальні маркери, будучи
певною мірою поліфункціональними, за певних контекстуальних умов можуть
відігравати роль часових операторів.
Згідно з більшістю сучасних досліджень [孙英杰, р. 4; 袁莉容, p. 82], в
китайській мові граматична форма слова представлена не так чітко, як
більшості європейських мов, і тому категорія часу передається не через зміну
словоформи [Wu, p. 145], а через аналітичні і нульові форми, що є суттєвою
відмінною ознакою китайської мови. Засобів реалізації категорії часу доволі
багато, більшість з них є лексичними засобами (напр., іменники на позначення
часу zuótiān, hěn jiǔ yǐqián тощо), прислівники на позначення часу, а також
аспектуальні афікси (le, zhe, guo), неспеціалізовані граматикалізовані
показники (huì, yào), і прагматичний компонент також доволі чітко виражений
[竟成, р. 9]. Кажучи про те, що дієслово в китайській мові не має граматичного
часу, мається на увазі, що неоформлене дієслово без спеціалізованих
аспектуальних чи лексичних показників може в реченні вказувати реалізувати
як значення теперішнього, так і минулого й майбутнього часів, що додатково
визначається за контекстом. Можна сказати, що система китайських
дієслівних форм, які утворюються за допомогою аспектуальних афіксів, а
також нульова форма (неоформлене дієслово), система іменників і
прислівників на позначення часу, низка синтаксичних конструкцій,
комунікативний намір висловлення тощо разом формують категорію часу з
аспектуально-темпоральними категоріями (фреймами), до яких логічно
належать фрейми теперішнього, майбутнього й минулого часів, ускладнених
всередині додатковими видовими відтінками, які реалізуються у мовленні
низкою видо-часових форм. Зауважимо, що в системі засобів реалізації
категорії часу в китайській мові спостерігається високий ступінь
лексикалізації, наявність контекстуальних умов як визначальних для категорії
часу у висловленні.
Для реалізації ситуацій, що відбуваються у теперішньому часі, може
використовуватися неоформлене дієслово, яке контекстуально може
вказувати на теперішній час. Крім того, можуть застосовуватися аспектуальні
маркери zhèng, zài та zhe. Прогресивний маркер zài, знаходячись у препозиції
до дієслова, описує динамічну ситуацію, яка продовжується і не має точки
початку і кінця [Liu, p. 285]. Якщо в такому реченні немає обставини часу або
інших показників, які співвідносять ситуацію з певним часом, то вважається,
що процес співпадає з моментом мовлення, і акцентується увага на тривалості
дії в теперішньому часі: tā zài chàng gē [Тань 2002, с. 357]. Проте, експлікація
цього маркеру і його використання загалом визначається контекстом і
залежить від того, чи хоче мовець підкреслити, що суб’єкт в цей момент
зайнятий певною діяльністю.
Стативний показник zhe фіксує дієслово у певному стані чи
характеризує об’єкт, який знаходиться у певному стані [袁莉容, р. 288]. В таких
ситуаціях, аналогічно з маркером zài, якщо в реченні немає ніякої обставини
часу, ситуація вважається співвіднесеною з моментом мовлення і відбувається
у теперішньому часі: nǐ kàn, shūjià shang fàng zhe jì běn shū.
Прогресивний показник zhèng акцентує увагу на синхронності дії з
моментом мовлення, таким чином, оформлене цим маркером дієслово має
процесуальне значення або значення ситуації, що триває, а ситуація в реченні
в цілому може сприйматися як така, що співвідноситься з теперішнім часом
[Тань 2002, с. 371].
Для реалізації майбутнього часу використовується низка різнорівневих
засобів, як-от: морфема jiang [Huang, p. 406], модальні дієслова yào та huì,
певні синтаксичні конструкції, слова на позначення часу [袁莉容, p. 97], а також
нульова форма цілісних дієслів чи дієслівних предикатів з обмеженою
граничністю [Тань 2002, с. 476].
Модальні дієслова, як, наприклад, yào, néng, huì, можуть також
реалізувати майбутній час, проте, це не їхня основна функція, адже модальні
дієслова зазвичай вживаються в тих ситуаціях, де необхідним є уточнення
модусу пропозиції, і включають у висловлення компонент знання чи погляду
на ситуацію. Разом із модальними дієсловами опосередковано на майбутній
час вказує і потенційна форма дієслова: tā zuòdeliǎo.
Для ситуацій майбутнього часу одну з ключових ролей відіграють слова
на позначення часу, наприклад, míngtiān, xiàwǔ, адже вони самостійно можуть
вказувати на майбутній час: wǒ míngtiān qù huǒchē zhàn jiē péngyou.
Крім того, для позначення ситуацій майбутнього також може вживатися
низка прислівників lìkè, lìjí, jíkě, mǎshàng, jiù, gǎnkuài, gǎnjǐn, lìmǎ тощо, проте,
вони хоча й вказують на те, що ситуація відбулася після моменту мовлення,
але акцентують увагу на тому, що між моментом дії і моментом мовлення був
дуже короткий проміжок часу [ 袁 莉 容 , p. 98]. Такі речення потребують
додаткового оформлення більш спеціалізованими маркерами майбутнього
часу: Zhōngguó jiāng lìjí duì màoyì wèntí cǎiqǔ xíngdòng.
Іноді комунікативний тип висловлення чи певна синтаксична
конструкція можуть вказувати на майбутній час [Тань 2002, с. 476]. Так,
наприклад, в реченнях зі спонукальною модальністю дієслово може бути не
оформлене жодними граматичними маркерами і вказувати на майбутній час:
nǐ gǎnkuài zǒu!
Синтаксичні конструкції типу yào...le, kuài yào...le, jiù...le або
конструкції умовного типу (де контекстуально йдеться про майбутнє) можуть
вказувати на майбутній час: Yǎnchū jiù yào kāishǐ le.
До аспектуальних маркерів, які реалізують ситуації, що відбулися у
минулому, належать показники le та guo. Перфективний маркер le, який
оформлює безпосередньо дієслово, вказує на просту завершену дію, де час
події передує моменту мовлення: Експерієнтивний маркер guo може
вказувати на дію, яка відбувалася у минулому, і є певний досвід, проте дія
більше не продовжується. Слід наголосити, що основними функціями
зазначених маркерів є результативність і співвіднесеність з певним досвідом у
минулому відповідно. Крім того, ці маркери не можуть сполучатися з
дієсловом-зв’язкою shì, з дієсловами, які позначають існування, думки,
почуття, положення людини в просторі (tǎng лежати, zuò сидіти), а також з
модальними дієсловами.
Хоча зазначена вище інформація щодо організації категорії часу в
сучасній китайській мові дає загальне уявлення про неї, проте, цього цілком
достатньо, щоб зрозуміти специфіку цієї категорії в китайській мові та її
приналежність до «змішаної» аспектуально-темпоральної структури. Нижче
розглянемо особливості функціонування засобів на позначення часу в
китайській мові.
Функціонування засобів на позначення часу в китайській мові
З огляду на проаналізований інвентар засобів реалізації часу в сучасній
китайській мові, а також на те, що власне категорію часу в китайській мові
скоріше варто трактувати як видо-часову категорію, можна умовно поділити
комунікативні ситуації на три фрейми: 1) фрейм теперішнього часу (дія
співпадає з моментом мовлення або відбувається у теперішньому відтинку
часу); 2) фрейм минулого часу (дія передує моменту мовлення або
відбувається у минулому відтинку часу); 3) фрейм майбутнього часу (дія
відбудеться / може відбутися після моменту мовлення або у майбутньому
відтинку часу), які, втім, є комплексними утвореннями і реалізуються у
мовленні різними аспектуальними показниками, словами на позначення часу,
прислівниками часу тощо. Зауважимо, що розглядаючи категорію часу, ми
говоримо не лише про дієслівні, а й про прикметникові форми, які разом з
дієсловом утворюють категорію дії, тому можуть бути оформлені певними
видо-часовими афіксами. У пропонованій статті ми зосереджуємо увагу на
особливостях синкретичної реалізації абсолютного й внутрішнього часу в
сучасній китайській мові, адже більш вичерпні дослідження потребують
ширшого формату. Зауважимо, що у пропонованому дослідженні було взято
до уваги поліфункціональність аспектуальних показників і залежність їхнього
функціонування від контекстуальних умов.
Фрейм теперішнього часу. Розпочинаємо аналізом фрейму
теперішнього часу, адже його загалом розглядають як «фактичну точку
відліку» (Тань, 2002, с. 490) для самого мовця і слухача, і на цій часовій
координаті найчастіше за все час не маркується (виражається через нульову
форму дієслова, якщо не знаходиться у комунікативному фокусі). Для
китайців теперішній час не потребує спеціалізованих показників, адже,
збігається з моментом мовлення, крім того, потужну роль тут відіграє
контекстуальна складова. Розглянемо детально типові комунікативні ситуації
фрейму теперішнього часу в сучасній китайській мові.
Дія, що відбувається в момент мовлення. Така дія зазвичай
реалізується через нульову форму дієслова, при цьому за відсутності будь-
яких часових маркерів чи відповідного контексту ситуація розуміється як така,
що відбувається у момент мовлення: Wǒ chī fàn. – I am eating. Зауважимо, що
для ситуацій, які відбуваються в момент мовлення, характерними є неграничні
дієслова або дієслова стану, при цьому вони мають бути оформлені
відповідним додатком.
Дія, що відбувається в теперішньому (зокрема й широкому) відтинку
часу, при цьому необов'язково в момент мовлення. Для такої дії неважливі
конкретні вказівки на момент мовлення або відтинок часу, адже вона просто
відбувається у теперішньому часі і представлена дієсловом у нульовій формі
чи прикметником, крім того в теперішній відтинок часу може позначатися
через лексичні засоби, тобто, через іменники на позначення часу. Наприклад,
1) Māmā zhè jǐ tiān juédе hěn bú shūfú. – Mom feels quite bad these days.; 2) Wǒ
zhè ge xuéqí hěn máng. – I`m very busy this semester.
Дія-стан, що триває і відбувається в теперішньому відтинку часу
(теперішній тривалий час). Теперішній тривалий час представлений
спеціальною формою в сучасній китайській мові – аспектуальним афіксом zhe.
Через таку форму передається власне значення стану, а не того, що є
результатом певної дії чи зміни. Наприклад, Chuānghù dōu kāizhe. – All the
windows are opened. Якщо мовець хоче підкреслити не лише стан певної особи
чи предмета, визначеного підметом, а сам факт існування чи наявності цієї
особи або предмета, то він може вдатися до такої форми речення, де підмет
буде інвертовано – він буде розташовуватися після дієслова у формі стану:
Hòubian zhànzhe yīgè rén. – There is a person standing behind.
Ще однією формою реалізації тривалості дії є аналітична форма, яка
утворюється за допомогою службового слова zài у препозиції до дієслова. При
цьому дієслово може бути оформленим афіксом zhe, обидва маркери як
дублюють один одного, так і можуть використовуватися окремо: Tā zài chīzhe
fàn. – He is eating [now]. Проте, за допомогою службового слова zài мовець не
може виразити стан дії або ж підкреслити її безперервність.
Крім того, стан може знаходити своє вираження через форму минулого
завершеного часу, коли перфективний маркер le оформлює дієслово чи
прикметник, і така форма завершеного минулого часу може позначати не лише
дію або зміну стану (якості) в минулому, а й свідчити про стан суб’єкта, який
є результатом цієї дії чи зміни: Xiǎo Zhāng gāng huílái le. – Xiao Zhang just got
back [and is here now].
Слід також зауважити, що хоча стативний маркер zhe і є спеціалізованим
показником тривалого часу, проте, використання такої форми в реченні, де
йдеться про стан дії, є обов’язковим лише в тому випадку, якщо відсутній
об’єкт до оформленого дієслова. У тому ж випадку, якщо є об’єкт дії, маркер
zhe є факультативним, і мовець може оформити ним дію в тому випадку, якщо
хоче акцентувати увагу на тому, що дія відбувається у певний момент, вона не
є постійною, або відбувається паралельно з іншою дією
Дія, яка відбувається регулярно, безперервно або повторюється, є
звичкою. Така дія відбувається безперервно, є постійно наявною, або
повторюється, або є притаманною певній особі чи предмету та є характерною
ознакою чи властивістю цієї особи чи предмета: Tā dāng fānyì. – He is an
interpreter. Така дія також виражається через дієслово в нульовій формі, проте,
в реченні доволі часто наявні такі часові маркери, як слова на позначення часу
(měi tiān) або прислівники часу (cháng cháng). Наприклад, Yéyé měi tiān lái zhè
ge gōngyuán. Grandfather comes to this park everyday.
Позачасова дія. У таких ситуаціях представлено факти вічної істини,
звички, особливості характеру, закони, вони не залежать від минулого,
теперішнього чи майбутнього, проте, коли мовець вживає подібне речення, це
означає, що ситуація вже існувала до моменту мовлення, вона може
продовжуватися, проте це не є головним, адже вона вже почала відбуватися:
1) Tàiyáng cóng dōng fāng shēngqǐ. - The sun rises from the east. 2) Wǒ xǐhuān mǎi
dōngxi. – I like to buy things.
Фрейм майбутнього часу. Майбутній час фактично представляється як
те, що ще не відбулося (wèirán «ще не»), тобто постає як ірреальна дія.
Розуміння китайцями майбутнього часу пов’язується з суб’єктивним
сприйняттям тієї чи тієї ситуації, тому доволі часто реалізується в мовленні
через модальні дієслова можливості, необхідності, бажання, спонукання або ж
через прислівники достовірності. Навіть використання неоформленого
дієслова для реалізації майбутнього часу є ілокутивно вимушеним. Отже, такі
установки мають відображати ставлення мовця до дійсності. Крім того,
комунікативний тип висловлення також може слугувати маркером
майбутнього часу, як це відбувається з імперативними ситуаціями. На додаток,
певні синтаксичні конструкції у своєму значенні ірреальність певної дії. Це
можуть бути складнопідрядні речення, в яких у підрядній частині значення
майбутнього часу може експлікуватися через значення сполучників
(наприклад, сполучників умовності ruguo…dehua) або контекстуально. Нижче
описуємо типові комунікативні ситуації майбутнього часу, а також основні
засоби через які це значення реалізується у мовленні.
Immediate future Дія, що очікується чи відбуватиметься після
моменту мовлення (теперішньо-майбутній час). Така ситуація пов’язана з
дією, яка очікується або відбуватиметься у найближчому майбутньому.
Граматично така дія часто-густо реалізується в реченні через неоформлене
дієслово (нульову форму): Xiǎo Zhāng qù kāfēitīng. – Xiao Zhang will go to café.
Хоча висловлення такого типу і є граматично незалежними, проте,
використання мовцем такої форми майбутнього часу є ілокутивно вимушеним,
адже мовець зазвичай вживає її даючи відповідь або підтверджуючи те, що
певна ситуація відбудеться. На додаток, мовець інтонаційно виділяє дієслово,
роблячи тим самим експресивний наголос на відповіді на запитання або ж
підтверджуючи певну інформацію: Tā zuò zhè jiàn shì. – He will do this task.
Якщо йдеться про те, що певна дія не відбудеться у майбутньому, то така
ситуація реалізується через заперечний прислівник bù, який знаходиться у
препозиції до відповідного дієслова: Wǒ bú qù. – I'm not going.
Ситуації імперативного характеру також вказують на дію, що очікується
до виконання, адже така дія виступає як ірреальна в момент мовлення [Тань
2011, 475]. Наприклад, Nǐ gàosu Xiǎo Zhāng zǎo diǎnr lái. – Tell Xiao Zhang to
come a bit earlier. До таких ситуацій можна віднести і дію, виражену через
дієслово зі стативним маркером zhe, коли йдеться про дію, що потребує
негайного виконання після моменту мовлення. Хоча дія лише має відбутися,
мовцем вона представляється як така, що вже виконується, адже в нього є
певний намір виконати цю дію: Nǐ zuòzhe! – Sit down!
З огляду на те, що час може бути і не виражений за допомогою
відповідних афіксів, дія, що має відбутися одразу після моменту мовлення
може передаватися експліцитно через такі прислівники часу, як mǎshàng, jiù,
lìkè, які через свою семантику передають значення immediateness.
Також дія, яка очікується у найближчому майбутньому, може
реалізуватися через складний дієслівний присудок, який складається з
модального й основного дієслів. Проте, вибір мовцем такої форми
продиктований бажанням уточнити модус висловлення. Наприклад, Wǒ gāi
zǒu. – I should go.
Дія, що відбуватиметься у майбутньому відтинку часу, при цьому не
обов’язково після моменту мовлення. Така дія позначає звичайну ситуацію, що
відбудеться у майбутньому, при цьому неважливо, в який саме момент у
майбутньому. Вона може передаватися через неоформлене дієслово (нульову
форму), часто-густо вживаються прислівники типу cái, jiù, іменники на
позначення часу time phrases míngtiān，hòu nián тощо. Наприклад, Tā míngtiān
zǎoshang cái huílái. – He will come back only tomorrow morning.
Дія-стан, що триватиме і відбуватиметься у майбутньому відтинку
часу (тривалий майбутній час). Ситуація майбутнього тривалого часу вказує
на те, що дія відбуватиметься у майбутньому і триватиме певний період часу.
Аналогічно з ситуацією тривалого теперішнього часу такі ситуації
реалізуються у мовленні через оформлення дієслова дуративним маркером zhe
окремо чи разом зі службовим словом zài у препозиції до нього. Зазвичай це
складні речення, де є декілька дій, і дія, оформлена zhe, виступає як backgound
для основної дії: Tā míngtiān yīdìng chuānzhe xīfú qù cānjiā huódòng. – He will
be definitely wearing a suit to attend an event tomorrow.
Дія, що має відбутися і завершитися у майбутньому (завершений
майбутній час). Така ситуація вказує на те, що дія має цілком відбутися і
завершитися у майбутньому. Вона може передаватися через спеціальну форму
делімітативу, структурно дія представлена через подвоєння дієслова або ж
подвоєння дієслова та вживання числівника yi between the verb and the
reduplicated syllable. Наприклад, 1) Wǒ xiān kǎolǜ kǎolǜ zhè ge wèntí. – I will first
think over this question;2) Wǒ kàn yī kàn, zài liánxì nǐ. – I will take a look and then
contact you. Часто дієслово у формі делімітативу використовується в
імперативних ситуаціях пропозиції, поради тощо: Nǐ shì shì. – You try.
Завершений майбутній час може представлятися і у вигляді дії, що має
відбутися одразу після моменту мовлення, проте, акцент переноситься саме на
те, що дія буде завершеною. У такому випадку дієслово оформлюється
перфективним афіксом le. Наприклад, 1) Wǒ zǒule.I am leaving; 2) Láile láile. –
I'm coming.
Іноді така ситуація представляє дію, що має відбутися терміново для
запобігання небезпеки, або у разі невідкладних справ, реалізується через
дієслово, оформлене перфективним маркером le у контексті наказової
імперативності, адже, мовець уявляє ситуацію як таку, що вже виконана, у
зв’язку з тим, що є певна необхідність її термінового виконання (Li, Thompson,
p. 209): Guān le tā! – Turn it off! В таких ситуаціях мовець робить акцент на
важливості завершення справи. Така імперативна ситуація може бути
представлена і у вигляді заборони чи попередження, в такому випадку
дієслово з перфективним маркером le буде оформлюватися заперечним
прислівником bié, мовець може далі надати роз’яснення такої заборони чи
попередження: Nǐ bié hēle! – Don't drink it! Необхідність оформлення дієслова
перфективним маркером le в такому випадку пояснюється тим, що the speaker
is urging the situation not to be happened.
Дія, що відбуватиметься у майбутньому відтинку часу і підкріплюється
знаннями, думкою, намірами та бажанням мовця. Така ситуація завжди
містить уточнений модус і є певною мірою суб’єктивною, адже реалізується
за допомогою засобів реалізації суб’єктивної модальності – форми
потенційного способу дієслова та модальних дієслів можливості, необхідності,
бажання, спонукання, модальних прислівників достовірності. За допомогою
зазначеної вище форми способу і модальних модифікаторів мовець надає
суб’єктивну оцінку інформації про яку йдеться у висловленні. Доволі часто
висловлення оформлюється модальними частками de, ne, ba тощо, які
підкреслюють чи навіть самостійно вказують на модус. Наприклад, 1) Nǐ
zuòdewán zhè jiàn shì. – You can finish this task.; 2) Wǒ huì gàosù nǐ de. – I will tell
you.
Фрейм минулого часу. Як видно з аналізу фреймів теперішнього й
майбутнього часів, для китайців характерним є не стільки, коли відбувалася
дія, а те, як вона протікала у часі, як до ситуації ставиться мовець тощо. Для
минулого часу характерні спеціалізовані видо-часові маркери перфективності,
експерієнтивності, стативності, які характеризують дію з точки зору її
завершеності / незавершеності; характеру протікання дії, її тривалості тощо.
Таким чином, крім спеціалізованих аспектуальних показників минулий час
також може бути експліцитно реалізований за допомогою іменників та
прислівників на позначення часу. Розглянемо типові ситуації минулого часу,
а також засоби їхньої реалізації в мовленні.
Дія, що відбулася у минулому відтинку мовлення, при цьому не
обов’язково перед моментом мовлення. Така ситуація зазвичай реалізується за
допомогою неоформленого дієслова, з використанням noun phrases на
позначення часу (zuótiān, qùnián, yǐqián) або взагалі за контекстом. В таких
ситуаціях не йдеться про акцент на перфектності чи неперфектності дії, також
неважливо, як саме вона протікала, йдеться про те, що дія просто відбулася у
минулому. Наприклад, 1) Wǒ zuótiān wǎnshàng kàn diànshì. – I watched TV last
night.; 2) Nǐ shàng ge xīngqī qù nǎr? - Wǒ qù Běijīng. – Where did you go last week?
– I went to Beijing..
Дія, що була завершена у минулому (завершений минулий час). Така
ситуація реалізується у мовленні за допомогою оформлення дієслова
перфективним афіксом le. Це проста завершена дія (динамічні дієслова), де час
події передує моменту мовлення: Tā qiántiān xiě le yì piān wénzhāng. – He wrote
an article the day before yesterday. Зазвичай в таких ситуаціях перфективний
маркер le оформлює граничні чи результативні дієслова, у яких у самому
значенні закладено кінець дії і отримання певного результату. Проте, він
також може оформлювати й неграничні дієслова, тим самим не лише надає
завершеної в минулому дії, а й акцентує увагу на її результативності, вказуючи,
що вона не лише завершилася, але й є певний результат. В таких ситуаціях
маркер le оформлює одиничну дію, проте, це не означає, що вона є
однократною. На додаток, не лише дієслово може бути оформлене цим
афіксом, прикметник теж має структурну особливість утворення
перфективного значення. Така ситуація не лише вказує на те, що певна якість
(ознака) мала певні зміни в минулому, а й на стан (якість) суб’єкта, який є
результатом цих змін: Tā liǎn hóng le. – She blushed.
В таких ситуаціях мовець може використовувати іменники й
прислівники на позначення часу, які через своє лексичне значення також
будуть вказувати на те, що дія відбувалася у минулому: Tā gāng chūqu le. – He
just went out.
На особливу увагу заслуговують verbs with inherent bounded meaning, в
яких у самому значенні закладено кінець дії і які є idiosyncrasy of Mandarin
Chinese [Li, Thompson, p. 196]. Наприклад, 1) Tā sǐ le. – he died. 2) Wǒ wàng le.
– I forgot.
Відсутність завершення дії в минулому реалізується в мовленні за
допомогою заперечного прислівника méi (méi yǒu) у препозиції до дієслова,
яке зазвичай в таких випадках не оформлюється афіксом le, проте, іноді, якщо
мовець хоче підкреслити та посилити заперечення чи внести відтінок
спростування, він може й оформити дієслово перфективним маркером le.
Наприклад, Wǒ méi zuò zuòyè. – I didn't do my homework.
Дія, яка відбувалася у минулому протягом певного відтинку часу. Така
ситуація вказує на дію, яка почалася у минулому і відбувалася протягом
певного відтинку часу, продовжувалася аж до моменту мовлення, при цьому
невідомо, чи завершилася дія на момент мовлення. В таких ситуаціях
міститься обставина часу, яка вказує на продовжуваність дії, дія представлена
неграничним дієсловом, а маркер le не надає відтінку результативності.
Наприклад, Xiǎo Zhāng děng le yīhuìr. – Xiao Zhang waited for a while.
An event is viewed as a bounded with temporal, spatial or conceptual limits
on it.
Дія, що відбулася в певний невизначений момент в минулому, і наразі є
досвід (минулий невизначений час). В такій ситуації описується дія, яка
відбулася в невизначений момент в минулому і не є пов’язаною безпосередньо
з теперішнім моментом чи взагалі з моментом, про який йдеться [Яхонтов, с.
121]. В таких випадках дія виражається за допомогою дієслова, оформленого
експерієнтивного афікса guo. Таким чином формується минулий
невизначений час, який описує дію, що завершилася до моменту мовлення, і
вона може бути відновленою чи повтореною. Така форма утворюється майже
з усіма дієсловами, при цьому не виникає додаткових значень, лише
акцентується увага на тому факті, що дія відбувалася у певний момент в
минулому без конкретної вказівки на цей момент, і в результаті є певний
досвід: Wǒ chīguo kǎoyā. I have eaten roast duck. При цьому можуть часто
вживатися такі прислівники на позначення часу, як yǐjīng, céngjīng, céng тощо.
Наприклад, Wǒ céngjīng qùguo Shànghǎi. – I have been to Shanghai.
Заперечення дії, що відбувалася у невизначений момент в минулому
відбувається за допомогою заперечного прислівника méi (méi yǒu) у препозиції
до дієслова, суфікс guo при цьому зберігається. Така форма заперечує
наявність певної дії у минулому взагалі, а також вказує на те, що така дія до
сих пір ні разу не виконувалася, її ніколи не існувало. Така форма має
узагальнюючий, абсолютний характер, має значення «до сих пір ніколи не».
Наприклад, Wǒ yǐqián méi chōuguo yān. – I have not smoked before.
Дія-стан, що тривала і відбувалася у минулому відтинку часу. Така
ситуація описує дію, яка відбувалася в певний момент в минулому, і вона
описується не як така, що рухається чи змінюється, або йде одна за одною, а
як така, що знаходиться в певній часовій площині у певному стані. Зазвичай
ми можемо побачити таку ситуацію у складних реченнях з двома діями, де
одна дія виступає як background до іншої і оформлюється стативним маркером
zhe. Наприклад, Wǒ zuótiān wǎnshàng tǎng zhe kàn diànyǐng. - I was lying down
and watching a movie last night.
Дія, що почалася до моменту мовлення, а на момент мовлення
зберігається процес чи підсумковий стан (Li, Thompson, p. 198). Це ситуація,
яка описує перехід з одного стану в інший. (Тань, с. 402) або на дію, яка
почалася в минулому, а на момент мовлення зберігається процес чи
підсумковий стан. В таких випадках йдеться про дію, яка має неагентивний
стан або не контролюється суб’єктом: Xià xuě le. – It is snowing. In such cases
the first event is of interest as an unanalyzed whole, and the speaker signals that its
occurrence is bounded by the subsequent event: Tā láile, tāmen liǎ jiù zǒule. – He
came, and they both left.
Минулий миттєвий час. Така ситуація вказує на однократну подію в
минулому, яка відбулася і завершилася дуже швидко. Вона утворюється через
форму «числівник yi +дієслівний корінь (прикметник)» або за допомогою
форми делімітатива. Це ситуація, яка описує швидку, різку, раптову дію або
підкреслює раптовість результатів дії. Наприклад, 1) Tā xīnlǐ yī jīng dàn
biǎomiàn shàng què réng shénsè zìruò – He was taken aback, but managed to remain
calm; 2) Tā yī kàn jiù huǒ le – .He became angry upon seeing it.
Отже, можна побачити, що аспектуальні афікси, які оформлюють
дієслово чи прикметник в китайській мові, хоча й можуть бути граматичними
показниками часу, проте, вони вирізняються певною поліфункціональністю.
За таких умов більш чітку інформацію про час надають лексичні засоби, які
через своє значення конкретно реалізують функцію часу. В умовах вживання
нульової форми дієслова велику роль відіграють контекстуальні умови. Таким
чином, бачимо, що в китайській мові категорія часу представлена
аспектуально-темпоральним комплексом, засоби реалізації якого описують не
лише час, коли відбулася дія, а й характер, тривалість, завершеність її
виконання.
 1. Драгунов А. А. Исследования по грамматике китайского языка. М.,
Л.: Изд-во АН СССР, 1952. 230 с.
2. Люй Шу-сян. Очерк грамматики китайского языка. Часть первая.
Категории. М.: Наука, 1965. 349 с.
3. Тань Аошуан. Проблемы скрытой грамматики: синтаксис,
семантика, и прагматика языка изолирующего строя (на примере китайского
языка). М.: Языки славянской культуры, 2002. 898 с.
4. Тань Аошуан. Китайская картина мира. Язык, культура,
ментальность. М.: Языки славянской культуры, 2004. 240 с.
5. Wu Jiun-Shiung. Tense as a discourse feature: rethinking temporal
location in Mandarin Chinese. Journal of East Asian Linguistics, May 2009, Volume
18, Issue 2. Pp 145–165.
6. Liu Meichun. Tense and Aspect in Mandarin Chinese. William S.-Y.
Wang, Chaofen Sun. The Oxford Handbook of Chinese Linguistics. Oxford
University Press, 2015. Pp 274-290.
7. Huang C.-T. James, Li Y.-H. Audrey, Simpson Andrew. The handbook of
Chinese Linguistics. John Wiley & Sons, 2014. 680 p.
8. Huang Z. Nick. On Syntactic Tense in Mandarin Chinese. Proceedings of
the 27th North American Conference on Chinese Linguistics (NACCL-27). Volume
II. University of California, Los Angeles, Los Angeles, CA, USA. November, 2015.
P. 406–423.
9. Zhou Minglang. Tense/aspect Markers in Mandarin and Xiang Dialects,
and Their Contact. Department of Asian and Middle Eastern Studies, University of
Pennsylvania, 1998. 21 p.
10. 孙英杰. 现代汉语体系统研究. 哈尔滨黑龙江人民出版社, 2007. 页数：
257.
11. 竟成. 汉语时间原理论纲. 竟成主编.汉语时体系统国际研讨会论
文集. 上海：百家出版社, 2004. 第 1–11 页.
12. 李振中. 高师现代汉语表时标记“的”的教学新探索. 高师汉语语言学
课程设置及其教学实践新探索. 湘潭：湘潭大学出版社, 2014. 第 162–165 页.
13. 李铁根. 现代汉语时制研究. 沈阳：辽宁大学出版社, 1999. 页数：
145.
14. 袁莉容，郭淑伟，王静. 现代汉语句子的时间语义范畴研究. 成都：
四川大学出版社, 2010. 页数：229.