Позитивне значення 

Рішення Паризької та Вашингтонської конференцій заклали основу

Версальсько-Вашингтонської системи післявоєнних міжнародних відносин. Її створення
забезпечило вихід із війни, дало можливість розрядити післявоєнну напруженість і заклало
основу для відносної стабільності в міжнародних відносинах у 20-ті рр. Ці рішення містили
низку положень, які засвідчували розуміння державами необхідності змін у системі
міжнародних відносин‚ а саме: визнання права на самовизначення народів‚ відмову від війни як
засобу вирішення конфліктів і т. ін. Важливим прецедентом стало створення Ліги Націй. Було
визнано незалежність ряду європейських держав, за що довго боролися їх народи. Попри ці
досягнення, сама система виявилася нетривкою, і її розпад призвів, кінець кінцем, до нової
світової війни.
Вади Версальсько-Вашингтонської системи. 
Слабкість системи була обумовлена тим, що її творці поставили занадто багато держав і народів
у таке становище, за якого вони не могли не боротися проти такої системи. Країни Антанти не
виявилися милосердними переможцями. Весь тягар післявоєнних змін було покладено на
переможені народи, хоча вони вже скинули режими, які брали участь у розв’язанні війни.
Умови миру здавалися ще більш несправедливими для цих народів, тому що їхні країни не
капітулювали перед державами Антанти. Війна закінчилася, коли жоден солдат Антанти так і
не ступив на територію Німеччини.
Встановлені репарації аж ніяк не відповідали реальним можливостям переможених країн. Через
ці обставини хвиля шовінізму й націоналізму, піднята Першою світовою війною, не вщухла,
тепер її силу підтримувало почуття національного приниження.
Не сприяло послабленню націоналізму і рішення відносно кордонів. Проголосивши принцип
самовизначення народів як основу для національно-державного розмежування, переможці
неодноразово порушували його самі та заплющували очі, коли порушували інші. За такого
переділу кордонів у багатьох державах виникли райони з компактним проживанням
національних меншин, які потрапили туди у більшості випадків не з власної волі. Німці — в
Чехо-Словаччині, Франції, Бельгії та Польщі; угорці — в Чехо-Словаччині, Югославії та
Румунії; українці — у Польщі, Румунії, Чехо-Словаччині тощо. Розраховувати на підтримку
Версальсько-Вашингтонської системи цим народам навряд чи доводилося.
Поза Версальською системою залишилася Росія, що стало значним дестабілізуючим чинником.
Для держав Антанти Росія була насамперед зрадницею, яка уклала сепаратний мир із ворогом
(Брестський мир 3 березня 1918 р.). До того ж більшовизм викликав у країнах Антанти
ворожість, що привело до інтервенції в Росію (1918-1922 рр.), а після її провалу — до ізоляції
Росії на міжнародній арені.
Ще однією серйозною вадою Версальсько-Вашингтонської системи були її гарантії збереження.
Нові політичні лідери, які прийшли до влади в США, Англії, згодом і Франції, прагнули
відмежуватися від закладених їхніми попередниками несправедливості. Першим сигналом, що
система є вразливою, стало рішення конгресу США не ратифікувати Версальський договір (у
1921 р. США уклали окремий договір з Німеччиною, який включав всі основні положення
Версальського, крім Статуту Ліги Націй). Одночасно Конгрес США анулював франко-
американський договір про взаємодопомогу. Англія, за прикладом США, також анулювала
англо-французький договір. У таких умовах Франція, щоб зберегти своє домінування над
Німеччиною, пішла на створення союзу східноєвропейських держав, які були зацікавлення у
збереженні Версальської системи. До того ж ці держави утворювали «санітарним кордоном»
навколо СРСР, як перешкода проникнення комунізму в Європу. Так, у 1921 р. Франція уклала
політичний пакт і воєнну конвенцію з Польщею. У 1920-1921 рр. за підтримки Франції
Чехословаччина, Румунія, Югославія утворили Малу Антанту.
Таки чином Франція, Польща і Мала Антанта утворили союз, який на деякий час став гарантом
збереження Версальської системи. Але не на довго.
Отже, Вісім договорів, укладених у Парижі та Вашингтоні і склали Версальсько-
Вашингтонську систему міжнародних відносин. 
Сильні сторони: стабілізація міжнародного становища, принаймні до поч.. 30-х рр.., утворення
нових держав у Європі, Ліги Націй – прототип сучасної ООН, постановка питань про
роззброєння. 
Слабкі сторони: творці Версальсько-Вашингтонської системи вилучили з неї таку велику
державу, як Радянська Росія, а США відмовилися бути її гарантом, що позбавило систему
всезагального, універсального характеру, робило її вразливою і недієздатною; територіальне
розмежування та визначення кордонів нових держав у Європі здійснювалося довільно, без
урахування етнічного складу населення, що породило майбутні німецько - чехословацькі,
польсько-німецькі, угорсько-словацькі, угорсько-румунські та інші суперечки; колоніальну
систему збережено, колонії переможених держав лише поміняли господарів, що викликало
піднесення національно-визвольного руху – Китай, Індія, Туреччина; проігноровані повоєнні
економічні проблеми, окрім надмірних репарацій з Німеччини та її союзників, розірвано
традиційні економічні зв’язки, звідси економічна та фінансова руїни в ряді країн та
утвердження на цьому грунті тоталітарних і авторитарних режимів; Німеччину як велику
державу було принижено статтями Версальського договору – роззброєння, репарації;
розброєння було лише формальним, воно стосувалося держав, що програли війну; «договір 5-
ти» обмежував виробництво лінкорів, але не підводних човнів, середніх кораблів, сухопутних
сил, авіації, артилерії; неефективність Ліги Націй через корисливі позиції учасни