Вогнища

напруженості в
міжнародних
відносинах у
1920-х роках
Автор: Білик Поліна
 10 квітня – 19 травня 1922 р. – Генуезька
конференція(представлено 29 країн, іздомініонами Англії – 34).
Перша представницька міжнародна конференція, де брали
участь країни Четверного союзу та Росія (СССР).

План Голови делегацій

Розгляд економічних та фінансових
питань після закінчення ПСВ.
Фінансові претензії до Росії – 18 млрд.
дол.
Росії до капіталістичних країн – 39
млрд. дол.
Франції – Луї Барту (міністр закордонних
справ);
Англії – Девід Ллойд Джордж (прем'єр-
міністр);
Німеччини – Карл Йосип Вірт(канцлер);
США (спостерігач) – Чайлд (посол у Римі).
Західні держави пред'явили
Росії спільні вимоги:
компенсувати борги царського
і Тимчасового урядів (18 млрд.
руб. золотом); повернути
націоналізовану більшовиками
західну власність на території
колишньої Російської імперії;
скасувати монополію
зовнішньої торгівлі і відкрити
дорогу іноземним капіталам;
припинити революційну
пропаганду в їхніх країнах.
Радянський уряд висунув свої умови: компенсувати шкоду, заподіяну
іноземною інтервенцією в роки громадянської війни (39 млрд. руб.);
забезпечити широке економічне співробітництво на основі довгострокових
західних кредитів; прийняти радянську програму загального скорочення
озброєнь і заборони найбільш варварських методів ведення війни.
Переговори зайшли в глухий кут через взаємну неготовність до політичного
компромісу (20 травня 1922 р. Генуезька конференція закрилась).
Німеччина в силу свого важкого політичного та економічного становища
пішла на співпрацю з Радянською Росією. У Рапалло, маєток Генуї, був
підписаний радянсько-німецький договір. З боку Німеччини він означав
політичне визнання Радянської Росії, встановлення з нею дипломатичних
відносин і широкого економічного співробітництва. На основі
Рапалльськогодоговору 1922 р. радянсько-німецькі відносини розвивалися в
20-х рр. в дружньому напрямку.

16 квітня 1922 р. – Рапалльський договір:

Стаття 1. Протиріччя регулюються на наступних засадах:

а) країни взаємно відмовляються від відшкодування воєнних
сплат;
б) відносини … будуть врегульовані на основах взаємності;
в) держави відмовляються від сплати на утримання військовополонених.
Стаття 2. Німеччина відмовляється від претензій до російських територій.
Стаття 3. Поновлення дипломатичних та консульских відносин.
Стаття 4. Врегулювання взаємних торговельнихта господарських відносин.
Стаття 5. «У доброзичливому дусі взаємно йти назустріч господарським потребам обох країн».
Стаття 6. Договір вступає в силу негайно.

15 червня – 20 липня 1922 р. – Гаагська конференція

У роботі конференції взяли участь представники держав-учасниць Генуезької конференції, крім
Німеччини.

Основні проблеми:
1) ті ж питання, що і на Генуезькій конференції;
2) центральне питання - питання про долю експропрійованої іноземної власності в Росії.

Тривалі переговори не дали ніяких результатів; зближення позицій сторін не відбулося. На

закінчення європейські держави проголосили спеціальну резолюцію, що закликала
приватний капітал не брати у більшовиків концесій.

Гаазька конференція закінчилася безрезультатно.

5-16 жовтня 1925 р. – Локарнська конференція: (представники
Німеччини, Італії, Великобританії, Бельгії, Франції, Польщі,
Чехословаччини:

1) Рейнський гарантійний пакт: недоторканність післявоєнних кордонів Німеччини з Францією і Бельгією, а

також зобов'язання цих держав не порушувати статті Версальського договору про демілітаризовану
Рейнську зону. Німеччина, Франція та Бельгія зобов'язалися не нападати один на одного і вирішувати всі
спірні питання тільки мирним шляхом;
2) збереження Рейнської демілітаризованої зони;
3) були укладені німецько-французька і німецько-бельгійська арбітражні угоди: спори, що виникають між
Німеччиною та її західними сусідами, передавалися на розгляд спеціально створеного Міжнародного
арбітражного суду;
4) Німеччина підписала з Польщею та Чехословаччиною тільки арбітражні договори: всі спірні питання у
відносинах між цими країнами передавалися на розгляд Постійної погоджувальної комісії;
5) вступ Німеччини до Ліги Націй (вересень 1926 р.), зайняла 5 місце постійного члена в Раді Ліги Націй.
1929 – 1930 рр. – Гаазька конференція з репарацій

(Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Італія, Польща, Португалія,

Румунія, Франція, Чехословаччина, Югославія і Японія. США офіційно не брали
участь у роботі конференції; однак, були ініціатором «плану Юнга»):
затверджено «план Юнга».

«План ЮНГА» - другий план репараційних виплат Німеччини після ПСВ, що

змінив «план Дауеса»:
1) загальна сума німецьких репарацій визначалась у 113,9 млрд. марок і була
розподілена на 59 років (до 1988 р.);
2) скасовувались усі види міжнародного економічного і фінансового контролю
над Німеччиною;
3) репараційна комісія розпускалась;
4) західні держави погодились на достроковий вивід окупаційних військ із
Рейнської зони.

 Висновок
Незважаючи на мирне врегулювання повоєнних відносин у між­народних
відносинах зберігалися вогнища напруженості. У Централь­ній та Південно-
Східній Європі кожна з країн мала територіальні пре­тензії до сусіда. Тут значну
роль у запобіганні збройних конфліктів відігравала Ліга Націй.
Зростала напруженість у колоніальних та напівколоніальних володіннях, де
розгорялася національно-визвольна боротьба.
– Створення мандатної системи для колишніх німецьких ко­лоній і володінь
Османської імперії задумувалось як засіб послаб­лення колоніального гноблення.
Однак із відмовою США вступити до Ліги Націй у Раді залишилися ті країни, які
отримали мандат на управління і до того ж мали найбільші колоніальні
володіння (Франція, Англія, Бельгія, Японія), через що опіка з боку Ліги Націй
виявилася формальністю. Життя підмандатних територій не відрізнялося від
колоній. Це додатково продемонструвало народам колоній схильність великих
держав до збереження колоніалізму, що викликало піднесення
антиколоніального руху напередодні Другої світової війни.