Змалечку ми чуємо, що людина - істота соціальна. Нас виховують так,
щоб ми піклувалися про інших, діяли на благо рідних, друзів, колег. І дійсно, людина все своє життя живе у суспільстві, взаємодіє із ним та розвиває його. Та чи не набагато важливішою є індивідуальна складова людського буття? На мою думку, першочерговою є індивідуальна складова, і ціль життя - вдосконалювати себе, пізнавати себе. Це займає велику частку нашого часу, роздумів та зусиль. Для цього людина навчається, опановує навички, підвищує кваліфікацію і, врешті-решт, підвищує рівень свого життя. На сучасному етапі в публічному доступі є мільйони книжок, онлайн-курсів, можна навіть користуватися базами досліджень тощо. Проте ця індивідуальна складова є не самоціллю. Вона виступає сходинкою до успішного та комфортного соціального клімату. Тому що соціум і садається із багатьох менших сегментів - поглядів та успіхів кожного конкетного члена соціуму, його мотивації та можливостей працювати разом задля загального розвитку. Зараз популярною є концепція “Мислимо регіонально - діємо глобально”. Хоча вона застосовується до регіоналістики, можемо проводити паралелі із наукою соціальною та устроєм людського буття. Вдосконалюючи кожен із елементів соціуму, ми розвиваємо весь механізм в цілому. Проте такі алгоритми не є односторонніми. Соціум, як живий і духовний комплекс, має мотивувати кожного свого члена, надавати інструменти розвитку та заохочувати такі процеси. Для прикладу можемо розглянути трудовий колектив: робітників регулярно відправляють на підвищення кваліфікації, запрошують експертів, реформують процеси. Завдяки чому розвивається і кожен робітник як особистість, і колектив, який стає продуктивнішим та просунутішим. Отже, індивідуальна та соціальна компоненти тісно пов’язані у бутті людини. Вони впливають одна на одну задля однієї спільної цілі - підвищення рівня життя. Тому працюючи над собою, ти так чи інакше розвиваєш соціум, а виконуючи завдання та підтримуючи ініціативи свого оточення можна покращити свої навички та розширити світогляд.