Ігна́тій Лойо́ ла (лат.

Ignatius Loyola; 23 жовтня 1491 — 31 липня 1556) —

іспанський католицький священник, теолог, святий. Засновник Товариства
Ісуса (Ордену єзуїтів), його перший генерал (1541—1556). Представник
наваррського роду Лойол. Народився в Аспейтії, Наварра. У молодості
служив у Кастилії, при дворі нахерського герцога. Брав участь у французько-
кастильській війні за Наварру. Зазнав серйозного поранення при обороні
Памплони (1521). Полишив військову кар'єру, присвятивши своє життя
служінню Ісусу та ближнім. Здійснив паломництво до Монсерратського
монастиря (1522) і Святої Землі (1523). Навчався в Італії, Кастилії та Франції
(1526—1534). Переслідувався іспанською інквізицією. Разом із групою
однодумців з Паризького університету організував чернечу громаду нового
типу — Товариство Ісуса (1534). Прийняв таїнство священства у Венеції (1537).
Добився від папи Павла III затвердження Товариства Ісуса (1540), став його
першим генералом. Був активним поборником Католицької Реформи і
захисником Святого Престолу. Разом із єзуїтами зміг зупинити поширення
протестантизму в Західній Європі, насамперед Італії, Франції та Південній
Німеччині. Помер у Римі. Автор «Духовних вправ» (1548). Діяльність і життя
описані в «Автобіографії». Вшановується святим у Католицькій церкві.
Беатифікований папою Павлом V (1609) і канонізований папою Григорієм XV
(1622). День пам'яті — 31 липня. Патрон Товариства Ісуса, країни Басків
(Наварри), вояків.

Ігнатій Лойола народився у заможній баскській шляхетній родині з Наварри

близько 23 жовтня 1491 року[1]. У 30-річному віці він був важко поранений
на війні з французами, захищаючи фортецю Памплони. Його перевезли до
родинного замку і він залишився надовго прикутий до ліжка. Не маючи чим
зайнятись, він попросив рідних дати йому почитати лицарські романи, які
йому дуже подобалися. Але в домі знайшлися лише дві книжки: «Життя
Христа» і «Життя святих». Почавши читати їх, радше з нудьги, аніж з цікавості,
він почав замислюватися над своїм подальшим життям. Чим далі, тим більше
він відчував прагнення наслідувати святих, про яких читав, і тим менше мав
бажання далі вести попереднє життя. Терпіння й читання зробили з нього
нову людину. Одужавши, він відмовився від придворної та військової
кар'єри, склав свій меч на престіл Пресвятої Богородиці, віддав дорогі шати
жебракові та став убогим паломником.