Справа «Рифи» - це агентурна справа, яка заведена на Греко-Католицьку

Церкву, звинувачування її в антирадянській пропаганді. Вона вважає, що ГКЦ

ставить собі за мету відокремити Україну від Радянського Союзу і створити
Києво-християнську Церкву, підпорядковану Ватикану. Натхненником і
організатором цієї змови вважали митр. Йосифа Сліпого. Завдяки цій справі
радянська влада намагалася знищити Українську Греко-Католицьку Церкву і
зламати морально її духовенство. Ці документи стали основою фільму з
однойменною назвою «Справа Рифи». В основу також лягли «Спогади» патр.
Йосифа Сліпого, свідчення учасників і очевидців цих подій, коментарі
визначних істориків, документальні відеокадри цього періоду.

Фільм «Справа Рифи» розповідає про життя мужнього і незламного

керівника Греко-Католицької Церкви – патріарха Йосифа Сліпого (1944-
1984). Окрім цього кінокартина описує події з історії Греко-католицької Церкви
в період її ліквідації та переходу в катакомбний стан та переплітає їх з подіями,
які переживав весь світ: Друга світова війна, небезпеки, що ніс комунізм та
його політика, загострення стосунків між Радянський Союзом і США, ІІ
Ватиканський собор.

Проте, щоб краще охарактеризувати постать митр. Йосифа Сліпого,

важливо переглянути контекст, в якому перебував праведник і Його Церква, а
також його реакція на ці події.

1939 року радянська влада вперше приходить на терени Галичина за

поділом пакту Молотова-Ріббентропа, який був підписаний між нацистською
Німеччиною та Радянським Союзом. Уже від початку радянська влада готувала
документи, щоб знищити Греку-Католицьку Церкву, проте за браком часу (в
вересні 1941 р. Німеччина розпочала війну проти Радянського Союзу) план
здійснити не вдалося. Галичина перейшла в руку «нової» влади і намагалася з
нею знайти компроміс. Проте в битві під Ленінградом в січні 1943 р. напрям
війни змінився і німецькі війська поступово стали відступати назад. 27 липня
1944 р. радянські війська вдруге входять у Львів і розпочинають впроваджувати
свій лад в цій місцевості. Галицьке населення дуже добре пам’ятало про
радянські репресії 1939-41 рр. і тому їх тривожив цей прихід. Тоді керівником
УГКЦ був митр. Андрей Шептицький, проте 1 липня 1944 р. він помирає. Його
наступником стає єп. Йосиф Сліпий, який 22 грудня 1939 р. був таємно
висвячений на єпископа з правом наступництва голови ГКЦ. Митр. Андрей
Шептицький передбачав важкий період в житті Церкви, тому обрав своїм
наступником саме Й. Сліпого, оскільки в ньому бачив такого, хто зможе
провадити Церкву в цей нелегкий час. Він вважав, що був одним з небагатьох,
кому вдасться подолати усі труднощі, які несе прихід радянської влади.

Слова митрополита Шептицького дійсно були пророчими. Адже вже від

початку, коли радянська влада вдруге зайняла Галичину, вона почала
завершувати розпочату справу по ліквідації Греко-Католицької Церкви. Для
Радянського Союзу УГКЦ була чужою та Католицькою, тобто підвладна
Ватикану, що було неприйнятно для цієї системи, оскільки в цей час стосунки
між цими державами були під високою напругою. Митр. Йосиф Сліпий
намагався досягти компромісу з «новою» владою, однак чіткої позиції
радянське управління не дало.

Початок цілеспрямованого наступу на ГКЦ пов'язаний з появою 8 квітня

1945 р. статті Я. Галана під псевдонімом В. Росовича «З хрестом чи мечем». У
ній ГКЦ звинуватили у співпраці з німцями і зв’язках з ОУН. Після
пропагандистської роботи щодо дискредитації УГКЦ як «ворога народу» у ніч з
11 на 12 квітня в підлий спосіб арештовано весь єпископат ГКЦ, а також інших
представників прогресивного духовенства. Слідство над митр. Й. Сліпив вели 2
роки. Через тортури, голод, безсонні ночі, постійні допити радянська каральна
система намагалася зламати дух праведного митрополита Йосифа і змусити
його в такий спосіб зректися від своєї віри. Йому пропонували навіть високі
церковні посади в Російській Православній Церкві (митрополита Київського).
Однак він не йшов на таку співпрацю і тримався своїх переконань до кінця. За
звинувачення у шпигунстві на користь Ватикану його назвали «ворогом»
народу та словом контрреволюції, в результаті присудили 8 років строгого
режиму.
 Тоді у Львові була створена «ініціативна група» на чолі з о. Гавриїлом
Костельником, яка 8-10 березня 1946 р. скликала собор у Львові і проголосила
про перехід під юрисдикцію Російської Православної Церкви, розірвання
стосунків з Римом і ліквідацію УГКЦ. Радянська влада вважала, що в такий
спосіб вони вирішили національне питання в Галичині, а також знищили
католицький осередок в своїй державі. Проте радянська влада помилялася,
оскільки ГКЦ і надалі продовжувала свою діяльність, але вже підпільно.

Єпископи і духовенство, які не підтримали план з «воз’єднанням», після

тортур і допитів були відіслані на важку роботу в Сибір, Магадан та інші
спеціальні табори. Зі «Спогадів» патр. Й. Сліпого можна чимало дізнатися про
життя в цих умовах. Він пригадує, що після суду його та багато інших людей
завантажили у вагони поїздів, і так розпочалася їх подорож по так названих
“етапах”. Холод, голод, дизентерія — все це призводило до різних хвороб і
смертей. Це були нелюдські умови перевезення, при чому подорожі могли
тривали кілька тижнів. Потім відбувалася зовсім нелегка дорога до самих
таборів.

Праведний Йосиф пригадує, що на самих поселеннях над ним вівся

постійний нагляд, йому забороняли служити літургії, в часі свят його
направляли в спеціальних кайданах в карцер, весь час підсилали шпигунів і
провокаторів, відмовляли в лікуванні, принижували. Проте все це не зламало
дух митрополита. Він демонстрував силу волі і віру, які допомогли йому
витримати випробування. Перебуваючи в ув’язнені, продовжував виконувати
свої душпастирські обов’язки: таємно висвячував священників, хрестив дітей і
освячував різні речі, проводив Служби Божі, влаштовував лекції і дискусії для
в’язнів, багато писав і працював. Окрім цього він ніколи не забував про
підпільну Церкву в Україні і свій народ на батьківщині, питався у кого міг про
їх стан, а також надсилав різні листи, щоб підтримати людський дух. Це була
велика Особистість, яка власним прикладом надихала багатьох людей до
боротьби і витривалості.
 Після смерті Й. Сталіна 1953р. розпочинається боротьба за владу між
Берією і Хрущовим. На прохання Берії Й. Сліпий прибуває до Москви, де б мав
стати посередником між Кремлем і Ватиканом для покращення їх стосунків.
Йому доручили також написати історію Вселенської Церкви в Україні. На
зустрічі він домагався покращення стану життя для католиків в Радянському
Союзі, на що отримав позитивну відповідь. Проте після поразки Берії і приходу
до влади Хрущова, Й. Сліпого знову засуджують до ув’язнення 1958 р.,
оскільки він вкотре не погодився на співпрацю з радянською владою. Цього
разу йому пропонували посаду замісника Патріарха Російської Православної
Церкви, однак вимагали офіційного виступу проти Папи, на що Й. Сліпий не
погодився. Тоді його засудили на 7 років за державну зраду. Причиною до
висунення звинувачення стало кілька листів і 2 томи історії Вселенської Церкви
в Україні. До другого ув’язнення 1958р. він перебував в Маклаковському
будинку інвалідів, одній з найгірших установ для неповносправних і він був
максимально віддалений від культурних і наукових осередків, а найголовніше
— далеко від України. Там виникали нові проблеми. Це було дуже небезпечне
місце, оскільки кишіло злочинцями. Там за ним і надалі стежили, а також
робили постійні доноси. Проте він не нарікав, а молився за направлення своїх
ворогів. А також були важкі умови проживання як природні, так і фізичні:
холод, важка праця, літом докучала маленька мушка. На цей час так він уже був
дуже хворим і покаліченим.

Після Другої світової війни у світі наростає нова напруга між Радянським
Союзом і США. Всі жили затамувавши подих, оскільки вважали, що скоро
може вибухнути нова війна, яка принесе масове знищення. Посередником для
врегулювання цього конфлікту вирішив стати Папа Римський. Через Норманда
Казана вдалося ліквідувати протистояння. Одніє з умов папи Івана ХХІІІ і
президента США Джона Кенеді до Радянського Союзу — відпустити з
ув’язнення праведного митр. Й. Сліпого, якого папа хоче бачити присутнім на
ІІ Ватиканському соборі. Завдяки переговорам з Хрущовим вдалося дійти до
цієї згоди і в січні 1963 р. повідомили про те, що його звільнять. І вже 8 лютого
праведник прибуває до Риму, деякий час перед цим перебувавши в Москві. Там
він нічого не їв, оскільки боявся, що його можуть отруїти. Й. Сліпий виступив
на ІІ Ватиканському соборі і лише його промову зустріли оплески усіх
учасників.

Коли після вісімнадцяти років страшного ув’язнення та заслання Йосифа

Сліпого врешті відпустили до Риму вмирати, як вважала радянська влада, він
прожив ще майже двадцять років, сповнених праці. Його глибока віра в Бога,
любов до своєї країни і народу дали сили. Він об’єднав свою паству, розсіяну
по світові, проголосив Патріархат УГКЦ, побудував монастирі і храми, видав
наукові праці. Голови великих держав приймали нашого Патріарха з великими
почестями, як представника України. Він став третім кардиналом в історії
УГКЦ.

Патр. Йосиф Сліпий – мученик, праведник за віру, людина з великим

серцем і любов’ю до своєї Церкви і народу, вірний пастир свого стада.
Перебуваючи у важких умовах він не втратив людяності і любові, віри і надії до
Бога. Він був готовий віддати найдорожче – своє життя аби розцвітала його
Церква і народ в Україні і поза її межами. Митр. Андрей Шептицький дійсний
пророк своєї Церкви, який обрав гідного наступника, що міг провести Церву в
нелегкий час per aspera ad astra.