Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Історичний факультет
кафедра Давньої історії
та архівознавства

Есе: Взаємовідносини гетьманської і митрополичої влади в період

Хмельниччини у дослідженнях С. Плохія.

Виконав:
студент групи ІСТ-32
Лавренюк А. В.
Перевірив:
Заяць А. Є.

Львів – 2021
 Взаємовідносини між митрополитом Сильвестром Косовим та гетьманом
Богданом Хмельницьким досить детально проаналізовано в праця Сергія Плохія.

Напередодні Національно-визвольної війни, стосунки козацької старшини та

православного духовенства важко було назвати ідеальним. Це було викликано тим
що, київський митрополит Сильвестр Косів був прямим продовжувачем Петра
Могили, який доволі критично ставився до козацтва, також київський митрополит
був прихильником компромісу із королівською владою.

Релігійні причини відіграли важливу роль в розгортанні Національно-

визвольної війни, проте перші офіційні документи, а саме універсали та листи
Богдана Хмельницького показують що основною причиною повстання було
порушення урядом Речі посполитою давніх козацьких привілеїв. Лише згодом
з’явились документи які висловлювали ідею захисту православ’я. Проте все ж,
релігійне питання було другорядним в політичні програмі козацької верхівки.

Важливість релігійного фактору в розгортанні повстання також

підтверджують стороні спостерігачі.

Реакція київського митрополита, Сильвестра Косова, та вищого духовенства

на початок повстання була досить неоднозначною. Як повідомляв Адам Кисіль 31
травня 1648, що найвищі духовні та світські особи покинули Київ напередодні
вступу Б. Хмельницького, С. Косів, зокрема направився до сейму, де мали
відбутись переговори про укладення «універсальної унії» [11 c. 315]

Враховуючи складні стосунки між козацькою старшиною та православним

духовенством, які були згадані вище, недивно що в перші роки Національно-
визвольної війни не відбулось спроби комунікації між київським митрополитом та
Б. Хмельницьким. Тільки в кінці 1648 – початку 1649 року відбулось зближення
козацької верхівки та київської митрополії.
1
Плохій С. Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні: монографія [Текст] / С. Плохій. – К.:
Критика, 2006. – 495 с
 Зокрема, наприкінці 1648 С. Косів разом із єрусалимським патріархом
Паїсієм особисто зустрічали Б. Хмельницького під час його в’їзду в Київ через
Золоті ворота, чим митрополит визнав провідну роль козацької старшини та Б.
Хмельницького для українського народу. Ця подія мала неабияке значення.

Встановивши свою владу Б. Хмельницький прагнув, перебрати на себе

право патронату та «подавання хлібів духовних». Така вага в православній церкві
зустріла спротив зі сторони православної ієрархії, оскільки митрополит С. Косів,
як послідовник П. Могили бу прихильником пошуку компромісу з королівською
владою. Успіхи Б. Хмельницького у військових компаніях 1649-1649 рр. посилили
його позиції в боротьбі з православною ієрархією.

Успішна Зборівська кампанія 1649 р. привела до підписання Зборівського

договору. Цей документ налічував 18 пунктів, 11 з них були присвячені
релігійному питанню, зокрема договір передбачав: ліквідацію унії на території
Речі Посполитої; повернення майна яким заволоділи уніатське духовенство
православним священикам; зрівняння в правах православне і католицьке
духовенство; гарантії існування православних церков в Кракові, Варшаві,
Любліні; заборона перебувати католицьким священикам на території Війська
Запорізького; призначення на цій території урядовців лише православної віри[22 c.
74].

Умови договору мали ратифікувати на сеймі, який відбувався у Варшаві з

листопада 1649 до січня 1650 р. На сеймі за умовами Зборівського договору мав
бути присутній київський митрополит С. Косів наполягав на поверненні
православному духовенству тих церков, якими володіли уніати, а також вимагав
сенаторського місця для себе. Напередодні поїдки митрополита на сейм Б.
Хмельницький пригрозив йому якщо той не буде стояти на позиції визначеної
договором то він викине митрополита в Дніпро[33 c. 318].
2
Крижанівський О.П.‚ Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. Кінець ХVІ – середина ХVІІ ст.
К.: Либідь‚ 1994. – 335 с
3
Плохій С. Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні: монографія [Текст] / С. Плохій. – К.:
Критика, 2006. – 495 с
 Київський воєвода, Адам Кисіль, запевняв сейм, що в разі невиконання
вимог козаки знову збунтуються, а Хмельницький віддасть наказ вкинути
митрополита в Дніпра. Під час переговорів у Варшаві С. Косів часто посилався на
погрозу Хмельницького й наголошував, що не може змінити своєї позиції,
оскільки на сейм його, проти власної волі, відрядили козаки.

Не дивлячись на важливість релігійного питання в Зборівському договорі,

воно було лише частиною, і навіть не найважливішою, вимог Війська
Запорозького. Після прибуття на сейм А. Кисіля, він повідомив, що переконав Б.
Хмельницького зняти питання про скасування унії.

В результаті, 20 січня Ян Казимир підписав привілей, який гарантував

звільнення православного кліру від повинностей і визнавав за православними
вітебсько-мстиславську єпархію в Білорусі, а в Україні - луцьку, холмську та
перемишльську єпархії[44 c. 76]..

Митрополит С. Косів точно не був повністю підвладний Б. Хмельницькому,

а навпаки часто виступав його супротивником в боротьбі за вплив на українське
суспільство. Це, можливо, було однією із причин чому Б. Хмельницький обрав
своєю резиденцією Чигирин, а не Київ.

Доволі часто київського митрополита звинувачували в пропольській позиції,

зокрема він вів активне листування з київським воєводою Адамом Киселем, який
так само як і С. Косів був прибічником українсько-польського компромісу.

Протягом наступних років А. Кисіль не раз користався послугами

київського митрополита. У серпні 1650 р. А. Кисіль звернувся до С. Косова,
дізнавшись про переговори Б. Хмельницького з послом Османської імперії.
Побоюючись несприятливих для Речі Посполитої наслідків, А. Кисіль відрядив
посланця до митрополита, із закликом втрутитися та перешкодити союзові з
«невірними».

4
Крижанівський О.П.‚ Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. Кінець ХVІ – середина ХVІІ ст.
К.: Либідь‚ 1994. – 335
 Впродовж 1650 р. релігійне питання знову вийшло на перший план у
відносинах із Речі Посполитою. Інструкції козацькому посольству, яке відвозило
до Варшави сорокатисячний реєстр, наполягало на скасуванні унії, також посли
нарікали на виконання уніатами королівського привілею. Навесні 1650 року
Климентій Старушич, уповноважений представник митрополита С. Косова прибув
до Варшави. Він отримав докладні інструкції, щодо переговорів з королівською
адміністрацією, де було чітко зазначено кожен випадок невиконання уніатами
привілею. Ці спроби гетьмана та митрополита не дали явного результату, з цього
огляду нова війна була неминучою.

До воєнної кампанії 1651 р. С. Косів відкрито не виступав проти гетьмана,

але коли в липні 1651 р. коли війська Януша Радзивіла підійшло до Києва
митрополит висловився за капітуляцію[55 c. 322]. Коли козацькі війська
відступили із Києва київське духовенство на чолі з С. Косовим вийшло привітати
нового володаря міста, митрополит присягнув на вірність Речі Политої писав, що
він сам і його духівництво провели чотири роки в неволі, в постійному страху
перед козаками та своїми власними вірянами. За свою прихильність митрополит
отримав певні привілеї, зокрема в універсалі від 31 серпня 1651 р. який Гарантував
королівську протекцію православному духівництву.

Вся ця ситуація конфлікту між гетьманом та митрополитом. З огляду на

велику непевність у своїх відносинах із С. Косовим, Б. Хмельницький намагався
укласти тісний союз зі східними патріархами, насамперед, для того, щоб
легітимізувати повстання та свою владу. Крім єрусалимського патріарха Паїсія,
важливу роль відіграв коринфський митрополит Йоасаф, якого Б. Хмельницький
зробив своїм придворним митрополитом.

Тоді ширились чутки що які представляли Йоасафа як

константинопольського патріарха, який нібито жив при дворі Б. Хмельницького.

5
Плохій С. Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні: монографія / С. Плохій. –
К.: Критика, 2006. – 495 с.
Підтримка коринфського митрополита символізувала підтримку церкви
повстання.

Коринфський митрополит взяв участь в битві під Берестечком. Доля

Йоасафа була трагічної він загинув під час відступу козацьких військ. Після
поразки під Берестечком жоден східний ієрарх не був настільки приближеним до
Б. Хмельницького.

Переяславська та березневі статті 1654 року, значно змінили характер

державно-релігійних взаємин в Україні. Відтепер, гетьману доводилось
відстоювати свій вплив на митрополита у боротьбі із царем та московським
патріархом, а не польським королем, як раніше. В цій ситуації коли стояв вибір
між підпорядкуванням царю та патріарху чи гетьману, С. Косів відав перевагу Б.
Хмельницькому.

Відразу після Переяславської ради виник перший конфлікт між київським

митрополитом та представниками Московського царства. Від так, в січні до Києва
прибув боярин Василій Бутурлін[66 c. 327], який в приватній бесіді поцікавився
чому митрополит нічого не писав цареві, про свої бажання перейти під його
царську руку. На це С. Косів відповів, що він нічого не знав про зносини царя та Б.
Хмельницького. Потім, митрополит взяв під захист своїх підданих, які
відмовились присягати на вірність московському царю, проте в результаті
київське духовенство було вимушено присягнути царю.

Новий конфлікт спалахнув вже в лютому, московські воєводили хотіли

збудувати фортецю на землі що належала митрополиту, і вони зіткнулись із
спротивом із сторони митрополита, який навіть погрожував збройним опором.

Не дивлячись, на тещо така позиція митрополита була, по суті, викликом

новій політиці гетьмана. Б. Хмельницький взяв митрополита під свій захист перед
царем та воєводами. З одного боку, гетьман усвідомлював непросте становище
6
Плохій С. Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні: монографія / С. Плохій. –
К.: Критика, 2006. – 495 с.
Косова, більша частина митрополії якого перебувала під владою польського
короля; з другого, він був зацікавлений взяти під захист свого старого суперника,
перетворивши його, в такий спосіб, на нового союзника.

Втручання гетьмана, спричинило не тільки до того, що митрополит пішов на

поступки воєводам, зокрема, митрополит погодився взяти в обмін на ділянку, на
якій мали розмістити фортецю, іншу ділянку. Також, С. Косів визнав владу
Хмельницького, в грамоті на ім’я царя митрополит назвав гетьмана «нашої землі
начальником та повелителем», як бачимо між Московією та гетьманом С. Косів
явно віддавав перевагу Б. Хмельницькому.

В цей період московські воєводи підозрювали митрополита в контактах з

Польщею та пропольській позиції, в цілому такі твердження були
небезпідставними. Сам гетьман також підозрював митрополита в факті
надсилання листів до Польщі, в яких були повідомлення по події в Києві та
Україні.

В решті решт, Московія звинуватила С. Косова, в тому що він був шпигуном

Варшави та чинив інші неподобства. Такі звинувачення були спричиненні, тому
що С. Косів не бажав визнати юрисдикцію московського патріарха. Також, на
митрополита тиснули царські воєводи через гетьмана. Хмельницький в цьому
питанні зберігав нейтралітет, але також він запропонував Москві компроміс, який
полягав в наступному нинішній митрополит залишається під юрисдикцією
Константинополя, а юрисдикція його наступника буде залежати від волі царя, по
суті в такий спосіб гетьман підтримав Косова.

Досягнувши компромісу із православною ієрархією, Б. Хмельницький

намагався захистити київське духовенство від втручання московських воєвод.
Після україно-російського договору митрополит визнав прерогативу гетьмана
щодо призначення вищих духовних осіб, зокрема в червні 1655 р. Б.
Хмельницький своїм універсалом призначав ігумена київського Михайлівського
Золотоверхого монастиря[77 c. 330], отож гетьман по суті перебрав на себе
повноваження, які до того належали королю.

В листопаді 1655 р. московські воєводи заарештували довірену особу

митрополита С. Косова, на його захист став київський полковник. Згодом після
скарги митрополита до гетьмана, останній змусила воєвод звільнити священика на
поруку С. Косова

Після смерті митрополита С. Косова, гетьман вирішив не чекати щоб цар чи

московський патріарх назве кандидатуру нового митрополита, а сам вирішив
скликати собор для обрання митрополита, по суті перебравши на себе королівське
право номінації.

Собор відбувся вже після смерті Б. Хмельницького. Із втратою єдиного

авторитету відбувся розкол. На соборі голоси розділились між висуванцями Івана
Виговського луцьким єпископом Гедеоном Балабаном та архимандритом
Йосифом Тукальським та кандидатурою львівського єпископа Арсенія
Желиборського.

В результаті, І. Виговському вдалось змінити перебіг собору на свою

користь. Митрополитом став Дионісія Балабана який був особисто вірний новому
гетьману.

Підсумовуючи вищесказане можна зробити декілька висновків:

По-перше питання взаємовідносин київського митрополита Сильвестра

Косова та гетьмана Богдана Хмельницького доволі детально проаналізовано в
працях Сергія Плохія.

По-друге, відносини між православним духовенством та козацькою

старшиною в період Хмельниччини були доволі складним, на це вплинули
попередні періоди. Доволі часто митрополити та гетьман виступали суперниками

7
Плохій С. Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні: монографія [Текст] / С.
Плохій. – К.: Критика, 2006. – 495 с.
в боротьбі за вплив на українське суспільство. Митрополит С. Косів був
прихильником компромісу із королівською владою.

По-третє, на характер взаємовідносин митрополичої та гетьманської влади

мали значний вплив мали іноземні держави, Московія та Річ Посполита.

Список Літерaтури:

1. Крижанівський О.П.‚ Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. Кінець ХVІ –
середина ХVІІ ст. К.: Либідь‚ 1994. – 335 с.

2. Плохій С. Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні: монографія] / С.

Плохій. – К.: Критика, 2006. – 495 с.
3. Плохій С. Божественне право гетьманів: Богдан Хмельницький і проблема легітимізації
гетьманської влади в Україні // Mediaevalia ucrainica: ментальність та історія ідей. - Т. III. - К.,
1994