КУРСОВА РОБОТА

на тему:
«Еволюція характеру Андрія Болконського у романі Л. Толстого "Війна 
і мир"»
 ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1: Особливості психологічного аналізу у романі Л. Толстого
«Війна і мир»………………………………………………………………………5
РОЗДІЛ 2: Духовні пошуки та становлення характеру князя
Болконського…………………………………………...………………………...13
2.1 Погляди Андрія Болконського на роль особистості в історії під час
Шенграбенського бою…………………………………………………………..13
2.2 Роль битви під Аустерліцем в еволюції характеру
А.Болконського…………………………………………………………………..17
2.3 Висновки, до яких приходить А.Болконський після Бородинської
битви……………………………………………………………………………..22
ВИСНОВКИ………………………………………………………………29
СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..32

2
 ВСТУП

Актуальність теми. Роман Л.Н. Толстого «Війна і мир» знайомить

читачів з долею співвітчизників за часів російсько-французької війни. Герої
роману показують читачам життєвий приклад, їх образи морально сильні, так
як героям доводиться пройти складний шлях до того, як вони знайдуть мир у
своїй душі.
Однією з центральних проблем роману є пошуки гармонії особистості
із самою собою і навколишнім світом. З неї випливають питання про
доцільність світоустрою і про співвіднесенні цілей окремого,
індивідуального існування з цілями загального буття.
На думку Толстого, життя складається з сотень випадковостей, які при
певних обставинах переростають в закономірності, в яких чітко
прослідковуються фаталістичні впливи, але лише сама людина може свідомо
і рішуче вплинути на свою долю. Ми можемо прослідкувати це, коли ланцюг
випадкових подій зводить разом знесилену від переживань та моральних
потрясінь Наташу Ростову і пораненого князя Андрія Болконського. Доля
поєднує та пов'язує воєдино життя і смерть, коли дружина Андрія
Болконського княгиня Ліза народжувала свого сина; смерть Платона
Каратаєва і інстинктивне небажання П'єра знати про неї; раптову загибель
Петі Ростова і набуття свободи Безуховим. Ось такий кругообіг життя,
кругообіг буття. Життя і смерть в їх протиставленні і взаємодії створюють в
романі загальний контекст того, що відбувається.
У романі Толстой вдається до свого улюбленого прийому - в моменти
виходу зі стану буденного життя, у душах головних героїв настають кризові
моменти, коли людина ніби проривається крізь повсякденне протягом часу, в
результаті для нього стає можливим досягнення миру на новому, вже більш
високому рівні. Таким поштовхом до прозріння героїв служить війна.

3
 Під час написання даного роману автор ставив мету дослідити
еволюцію характеру Андрія Болконського у романі Л. Толстого «Війна і
мир».
Для виконання мети були поставлені наступні завдання дослідження:
1) узагальнити засоби психологічного аналізу, а саме портретні
характеристики, внутрішні монологи, потік свідомості героїв та
проаналізувати кожен з прийомів.
2) прослідкувати зміни в світогляді героя протягом Шенграбенської,
Аустерлицької та Бородинської битв.
Об’єкт дослідження є роман Л. Толстого «Війна і мир».
Предметом дослідження є еволюція характеру Андрія Болконського в
романі «Війна і мир».
Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу,
двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг
роботи – 30 с.

4
 РОЗДІЛ 1: Особливості психологічного аналізу у романі Л.
Толстого «Війна і мир»

Чи у світовій літературі знайдеться ще твір, який настільки широко

зумів охопити всі сфери життя тогочасної людини? При цьому Л.Н. Толстой
завжди умів не просто показати мінливі життєві ситуації, а правдиво
показати в цих ситуаціях взаємодію почуття і розуму у людей будь-якого
віку, національностей, рангів і положень, схожих за своїм моральним станом.
Не тільки переживання наяву, а й область сновидінь, мрій, напівзабуття
зображувалася в «Війні і мир» з неперевершеною майстерністю автора.
Душевний світ героїв письменника, як правило, зазнавав змін під
впливом зовнішніх факторів, які в свою чергу, змушували головних героїв
роману заглиблюватися у роздуми про сутність буття. Небо Аустерліца,
побачене пораненим Андрієм Болконським; вид Бородинського поля, який
так вразив П'єра Безухова на початку бою, французький офіцер, взятий в
полон Миколою Ростовим – всі ці великі і незначні подробиці радикально
змінювали душі персонажів.
Життя, зображене Л.Н. Толстим в романі «Війна і мир»,
представляється «единым и гармоническим целым»: у всьому письменник
умів «увидеть руку Провидения» [20, с.91], стверджуючи, що людина
«жалкая и беспомощная, когда подходит к жизни только рационально»,
оскільки «сущность жизни постигается каким-то особым чутьем,
внеразумным»[15, с.340].
У романі Толстой зберігає вже сформовану в ранній творчості систему
характерів: у ньому діють персонажі, яких слідом за Ю.М. Лотманом ми
назвемо «героями саморазвития и самооценки», і «герои существования,
которые не подлежат оценке» [13, с. 386]. До першого типу належать
«герои, находящиеся в пространстве между добром и злом и ищущие
пути вырваться из мира зла и переместиться в мир добра», а світ героїв
другого типу лежить здебільшого поза моральних оцінок, оскільки є

5
виправданий своїм буттям, який має безумовну цінність [13, с. 386]. До цього
ж типу «примыкают персонажи, чье бытие тоже ценно именно фактом
своего наличия, но на сущностном, интуитивном уровне нравственно
ориентировано»[14, с.12].
Однією з центральних проблем роману є пошуки гармонії особистості
із самою собою і навколишнім світом. З неї випливають питання про
доцільність світоустрою і про співвіднесення цілей окремого,
індивідуального існування з цілями загального буття.
Найбільша межа між життям і смертю проявляється на війні. Війна як
особливий стан світу і людини вже займала Толстого в військових
оповіданнях і з точки зору певного «показника» внутрішньої суті людини, і з
точки зору страшної «трагедії людства». І тепер знову війна виступає у
письменника як життєвий матеріал, що дає «возможность провести
переоценку ценностей» [20, с.73].
Заради прагнення до людської слави, реалізувати яке можливо на війні,
Андрій Болконский залишає свою безпорадну жінку; в «пушечное мясо»
перетворюються тисячі захисників вітчизни, і під загрозу поставлена його
доля; в результаті Болконський гине через смертельну рану, отриману на
Бородинському полі; гине пристреленний конвоїрами Платон Каратаєв; гине
всіма улюблений хлопчик Петя Ростов - особисті і загальні трагедії героїв у
даному романі мають першопричину в війні.
У романі Толстой вдається до свого улюбленого прийому - в моменти
виходу зі стану буденного життя, у душах головних героїв настають кризові
моменти, коли людина ніби проривається крізь повсякденне протягом часу, в
результаті для нього стає можливим досягнення миру на новому, вже більш
високому рівні. Таким поштовхом до прозріння героїв служить війна. У
П’єра Безухова вона стимулює пошуки сенсу буття; дозволяє знайти вихід
«чистой» духовності князя Андрія; допомагає максимально розвинутися
моральним якостям Миколи Ростова; вторгається в життя Наташі, змушуючи

6
її заглянути «по ту сторону жизни»; дарує Петі Ростову можливість бути
залученим до «торжественного гимна» життя [19, т. 7, с. 72].
І все ж війна, що виконує роль «провідника» до нового духовного
рівня, яка веде до прозріння, залишається для Толстого перш за все
страшною трагедією. Війна вчить людину вбивати, її супроводжує смерть.
Війна страшна не просто тим, що всюди чатує смерть. Смерть в
філософському плані роману не сприймається письменником як катастрофа:
вона здатна нести «пробудження» не тільки вмираючому, а й його близьким:
смерть як пробудження приймає князь Андрій; смерть Петі Ростова несе нове
пробудження до любові, а значить, і до життя, його сестрі Наташі. Війна
жахлива тим, що її сутністю є насильство над життям.
Війна не починається в одну мить, вона має передумови, причини які
передують війні, аж доки ці причини не виливаються у військовий конфлікт.
Буде війна — буде й ціна, яку сплачуватимуть невинні й винуваті за привілей
бути нарівні з монархами, творцями історії. І це творення відбувається навіть
тоді, коли герої займаються особистим життям. Через те імператор
Олександр винний у ганьбі під Аустерліцом, той страхополох, що крикнув
"Ну, братцы, шабаш!", П'єр Безухов, який саме в цей час одружується з Елен
Курагіною [19, т. 4, с. 351]. Всі ці події дають чітко зрозуміти: саме війна
являється причиною всіх нещасть у даному творі і кожен несе
відповідальність за свої вчинки. Винні всі однаково, і Толстой нікому не
залишає виправдання.
Але цей погляд на перебіг історичного процесу був тоді невідомий, він
був власним відкриттям автора, через те роман "Війна і мир", який базувався
на цій теорії, можна назвати філософським твором. Авторові довелося багато
що згадати і багато чого навчитися. Через це роман "Війна і мир" є не просто
відображенням якихось процесів крізь призму життя окремих людей, а є
авторським роздумом над сенсом буття окремої людини, а звідси і людства
взагалі.

7
 У «Війні і мир» вже немає опису «фізіологічних» жахів війни, якими
був наповнений «Севастополь в травні»; скажімо, опис похідного госпіталю,
куди був доставлений поранений Андрій Болконський, подається Толстим
інакше, ніж подібна картина в названому оповіданні: враження від «голого,
белого человеческого мясо» з фізичного рівня страждань переносяться на
духовний, моральний [19, т. 6, с. 141].
Це відбувається тому, що видовище страждань зображується через
призму натхненного погляду князя Андрія, і тому, що в романі Толстой
переходить на якісно новий етап зображення війни.
Якщо смерть в романі є частиною життя, навіть її продовженням
(наприклад, для князя Андрія), то війна не становить її частину, вона
протилежна життю. Протягом усього роману величезне «море войск» лише
Кутузов охоплює своїм внутрішнім поглядом, і те, що він береже кожне
людське життя, є символічним. Сам Михайло Кутузов наділений рисами, які
властиві абсолютно будь-якому талановитому полководцю: він має
інтуїтивне осягнення та усвідомлення того, що відбувається як на полі бою,
так і за його межами. Це так само характеризує його позицію у військовій
кампанії 1812 року. У своєму переслідуванні французького війська він
представляє собою образ чуйного мисливця, що вистежує звіра [15, с. 29].
Кутузов вичікує момент, коли сили звіра слабшають: «...он, как опытный
охотник, знал, что зверь ранен..., но смертельно или нет, это был еще
неразъясненный вопрос» [19, т.7, с.121 ].
У Миколи Ростова, який вперше бере участь в бою на Енському мосту
під обстрілом французів з’являється гостре почуття причетності до миру і
життя: він бачить небо, це небо для нього «голубое, ясное», «страх смерти и
носилок, и любовь к солнцу и жизни » зливаються «в одно мучительное
впечатление» [19, т. 4, с. 204]. Гостре, майже звірине відчуття свого «я»
виникає в страху перед можливою смертю. Людина відчуває свою
індивідуальність і неповторність в світі, побоюється за свою безпеку, це
почуття подається Толстим як сума розрізнених, не пов'язаних логічною
8
послідовністю відчуттів, думок і спогадів, проте підтверджуючих
присутність людини в світі, цінність його буття. Вигук Миколи Ростова:
«Убить меня? Меня, кого так любят все? »[19, т.4, с.278], потім, здавалося б,
забувається. Яскраве і гостре відчуття життя дано багатьом, проте не всім
воно допомагає накопичувати моральний досвід. У Миколи Ростова від
сутички на Енському мосту, як тільки пройшла небезпека, в пам'яті не
залишилося і сліду. В його образі ми знову зустрічаємося з героями такого
типу, які просто насолоджуються життям абсолютно без якихось роздумів
над ним, а якщо реальна загроза смерті дійсно настає, то герой починає
дивитися на своє життя через призму роздумів, духовних переживань, як ц
було і в Миколи під час війни та поранення.
Героям роману усвідомлення зазначеного протиріччя западає глибоко в
пам'ять і служить моральним орієнтиром надовго. Як будь-яка подія в
людському житті, на думку Толстого, відбувається не тільки з волі випадку,
так і смерть не носить характер випадковості, несподіванки. Уже в «Війні і
мир» Толстой розробляє систему підготовки героя до смерті: вона виступає в
вигляді переживання смерті, у вигляді поганих снів, у вигляді символів.
Переживання смерті в художній системі Толстого неминуче пов'язане зі
страхом перед нею, страх же багато в чому є життєздатною силою, яка
віддаляє героя подалі від смерті, до життя. Толстой пов’язує відмову від
страху смерті з її прийняттям.
Якщо брати до уваги психологічний аналіз особистості, то тут Толстой
використовував різні психологічні прийоми, які він застосовував і в
подальшому. Найбільш певним прийомом розкриття душевних переживань
головного героя є внутрішній монолог. Здебільшого, Толстой використовує
пряму мову, звісно, показуючи душевні переживання героя. Дуже часто
герой під час "монологу" із самим собою або зі своїм уявним
співрозмовником зтикається із протиріччями у власному світогляді.
Внутрішні монологи в романі розкривають і переживання героями
своїх власних вчинків, а також і вчинки інших другорядних персонажів,
9
самооцінку героя. В цьому проявляється їх характер. Якщо Андрій
Болконський та П'єр Безухов стараються раціонально аналізувати події, що
відбуваються навколо них і свої власні вчинки, то, наприклад, Микола Ростов
не може споглядати на події та вчинки аналітично тільки тому, що всі події
він сприймає здебільшого на емоційному рівні. Під час усього твору в
Миколи було тільки два внутрішніх монолога, в яких Толстой демонструє
нам, як ця "мучительная работа мысли" є нетиповою для його героя [19, т. 4,
с. 163]. Микола більш схильний до емоційного сприйняття світу, і в певній
мірі він схожий із своєю сестрою Наташею. Але Толстой значно більше
наводить в романі внутрішні монологи Наташі. Скоріш за все, це спричинено
тим, що саме завдяки внутрішнім монологам більш детально, ніж у вчинках і
діалогах, показуються таємні наміри та поступові зміни в душі героя. Якщо
взяти до уваги внутрішні монологи Наташі, то здебільшого саме завдяки ним
можна цілком усвідомлено зрозуміти внутрішній світ героїні, побачити
динамічність характеру та зрозуміти усю напруженість ситуації, у якій
перебуває персонаж.
Толстой доволі часто поєднує внутрішній монолог з власне-непрямою
мовою, тобто занурюється в особисті думки героя, іноді перериває їх своїми
роздумами, аналізує, шукає першопричини певних вчинків, від себе передає
враження персонажа.
Внутрішній монолог трансформується в певній мірі іншу форму
зображення подій, духовного світу, яку в літературознавстві називають
«потоком свідомості». "Литературный энциклопедический словарь"
тлумачить цей термін, як «способ повествования, имитирующий работу
человеческого сознания и подсознания» [12, c. 138]. В подальшому (а саме у
20 столітті) цей прийом, дійсно, будуть використовувати й інші письменики,
прозаїки; з цього ми можемо зробити висновок, що Толстой зумів
використати цей прийом ще задовго до того, як він почав широко
використовуватися. Дуже влучно Толстой зображує даний прийом у романі
за допомогою снів. Сни часто описані у романі виключно як засіб та спосіб
10
показати душевні переживання героїв навіть у напівсвідомому стані. Інакше
кажучи, сни виконують свою природну функцію – показують підсвідомий
світ людини та її думки, які непідконтрольні розуму. Достатньо згадати й сни
Андрія Болконського після поранення у Бородинській битві, коли внаслідок
одного із таких снів герой прокидається з думкою, що любов є життя.
Ідеалом християнської самовідданості керується княжна Мар'я
Болконська, один із перших жіночих образів, який зустрічається у творі і так
детально розкривається і описується Толстим. Так само, як Соня, вона
поставлена в складні умови життя, і її релігійність також є своєрідним
виходом з ситуації, що склалася в її житті. Княжна Марія в певній мірі є
образом абстрактної духовності; недарма в епілозі Миколу Ростова лякає її
неземний погляд і він думає про ймовірність її смерті. Це є однією із
особливостей і один із прийомів Толстого: портретна характеристика. Ми не
побачимо у Толстого конкретних образів у персонажів, але Толстой звертає
увагу лише на певну особливість зовнішності, як це ми і спостерігаємо у
прикладі з княжною Марією. Тим не менше, навіть в складних життєвих
обставинах княжна Марія зберігає мету досягти особистого щастя. Смерть
батька будить надії княжни Марії: «То, что годами не приходило ей в голову
– мысли о свободной жизни без страха отца, даже мысли о возможности
любви и семейного счастья, как искушения дьявола беспрестанно носились в
её воображении» [19, т.6, с.144].
Земне життя з усіма її особистими пристрастями не здатна вмістити в
себе ідеали самовідданості і забуття власного «я». Толстой з'єднує княжну
Марію і Миколу Ростова, і цей союз є символічним - у ньому як би
зливається світ Миколи Ростова: поетичний, але який лежить поза моральних
оцінок, виправданий тим, чим виправдане життя - фактом свого існування, і
світ княжни Марії, що шукає шляхи постійного духовного та морального
зросту.
Платон Каратаєв вписується в ряд героїв, орієнтованих в своєму
світогляді на змішану християнсько-пантеїстичну модель буття. Він
11
морально не змінюється, йому властиве «выражение радостного умиления»,
у нього немає особистих прагнень [19, т. 7, с. 182]. Каратаєв – важливий
персонаж в концепції усього твору. Він виконує своє призначення і зникає зі
сторінок роману, залишивши важливий і потрібний слід в душі П'єра. Суть
світогляду Каратаєва виражається в реалізації ідеалу єдності і згоди людини
зі світом. Образ цього персонажа буде в подальшому зустрічатися в інших
творах і в подальшій творчості Толстого. Його приклад пояснює смерть, яку
П’єр порівнював з краплею: «Вот он Каратаев, вот разлился, и исчез» [19, т.
7, с. 184]. І в його прикладі протиріччя, що народжує страх смерті, знято. У
пізній творчості Толстого ряд героїв, подібних Каратаеву, продовжиться.
Смерть для них безболісна настільки, наскільки прекрасне життя. У романі
світ безмірно більше і багатше будь-якої людини, це проявляється в тому, що
художня концепція всього твору не зводиться до долі окремого героя. Після
смерті князя Андрія роман продовжується, оскільки доля окремих героїв так
само залишається цікавою для читача. Більше того, навіть після смерті князя
Андрія П'єр все ще продовжує свої духовні пошуки і доводить своєю долею,
що людина може бути щасливою.
Так, "Війна і мир" справді взірець роману-епопеї, тобто твору про долю
людини, народу, людства. Про помилки і пошуки. Про нестримне прагнення
до того, щоб знайти істину життя, розкрити таємницю щастя і нарешті
винайти спосіб жити розумно й красиво, хоча і за велінням почуттів.
Таким чином, повертаючись до персонажів твору, то ми можемо
зробити висновок, що герої протягом усього роману не раз змінювали свої
погляди і переконання. Звичайно, перш за все, це було пов'язано з
вирішальними, переломними моментами в їхньому житті. Ті шукання
головних персонажів, до яких вони прийшли, тривали у них не один рік. І це
закономірно. Це і є прояв людської природи. Тільки пройшовши через
важкий життєвий шлях, можна пізнати істину, до якої прагне душа.

12
 РОЗДІЛ 2: Духовні пошуки та становлення характеру князя
Болконського
2.1 Погляди Андрія Болконського на роль особистості в історії під
час Шенграбенського бою

"Литературный энциклопедический словарь" тлумачить епопею як

«монументальное по форме эпическое произведение общенародной
проблематики, становление характеров главных героев подчиняется
событиям национального исторического масштаба» [12, c. 356]. Роман Л.
Толстого "Війна і мир" повністю відповідає цьому визначенню і, ймовірно,
сам став причиною такого формулювання.
Надзвичайно важливі процеси, що поставили під сумнів саме буття
Росії як держави, стали головним змістом твору. Роман починається словами,
які одразу занурюють читача у вир конфліктів: «Генуя и Лукка — поместья
фамилии Бонапарте». [19, т. 4, с. 5]. Неважливо, що то є італійські міста, а
слова прозвучали у Петербурзі: письменник уже тоді зрозумів, що історія
людства неподільна і те, що відбулося десь далеко, все одно стосується нас
усіх. Тому так легко і невимушено дія переноситься з аристократичної
вітальні в Росії до селянського будинку десь у Австрії.
У романі «Війна і мир» Лев Миколайович Толстой говорить про шляхи
розвитку Росії, про долі народу, його ролі в історії, про взаємини народу і
дворянства, про ролі особистості в історії. Письменник розкриває в романі
значення Вітчизняної війни 1812 року, допомагає зрозуміти риси російського
національного характеру. Улюблені герої Толстого шукають відповіді на
питання, поставлені часом, вони прагнуть знайти собі гідне місце в житті. До
цих героїв відноситься і князь Андрій Болконський. Уперше ми
зустрічаємося з ним у салоні Ганни Шерер. Його гарна особа «с
определенными и сухими чертами» затьмареним вираженням нудьги й
невдоволення [19, т. 4, с. 18]. Толстой пояснює це тим, що «все бывшие в
гостиной не только были знакомы, но уж надоели ему так, что и смотреть на

13
них, и слушать их ему было очень скучно» [19, т. 4, с. 18]. Князь здається
людям холодним і недоступним. У розмові із Шерер він різко виражає свою
неприязнь до моральних норм придворного суспільства. Андрій говорить:
«Эта жизнь — не по мне» [19, т. 4, с. 31]. Він хоче робити виключно
благородні вчинки, мріє здійснити подвиг в ім’я людей.
Андрій Болконский проявляє характер істинного патріота, усвідомлює
важливість і необхідність служіння царю. Для того щоб потрапити в штаб
Кутузова, Андрію Болконському довелося заручитися допомогою батька,
завдяки якому він і відправляється до Шенграбену [4, c. 124]. Надзвичайно
важливим моментом у розкритті князя Андрія є відношення солдатів до князя
Андрія. Дійсно, воно є неоднозначним: «Одни, меньшая часть, признавали
князя Андрея чем-то особенным от себя и от всех других людей, ожидали от
него больших успехов, слушали его, восхищались им и подражали ему; и с
этими людьми князь Андрей был прост и приятен. Другие, большинство, не
любили князя Андрея, считали его надутым, холодным и неприятным
человеком. Но с этими людьми князь Андрей умел поставить себя так, что
его уважали и даже боялись» [19, т. 4, с. 149]. З цього уривку ми можемо
побачити, що авторитет князя Андрія в армії навіть у людей, які не любили
його, був великим. Як великого полководця Андрій Болконский розглядає
Наполеона Бонапарта: «Нельзя не сознаться, — продолжал князь Андрей, —
Наполеон как человек велик на Аркольском мосту, в госпитале в Яффе, где
он чумным подает руку…» [19, т. 4, с. 27]. Фактично Андрій вважає своїм
ідеалом саме Наполеона, але всі ці роздуми відбуваються до
Шенграбенського бою, де певні зернини сумніву були посіяні в серці Андрія.
Елементи внутрішнього монологу князя Андрія допомагають зрозуміти
справжню мету подвигів князя Андрія. Війну він розглядає як засіб досягти
слави та поваги з боку суспільства: «Известие это было горестно и вместе с
тем приятно князю Андрею. Как только он узнал, что русская армия
находится в таком безнадежном положении, ему пришло в голову, что ему-то
именно предназначено вывести русскую армию из этого положения, что вот
14
он, тот Тулон, который выведет его из рядов неизвестных офицеров и
откроет ему первый путь к славе! Слушая Билибина, он соображал уже, как,
приехав к армии, он на военном совете подаст мнение, которое одно спасет
армию, и как ему одному будет поручено исполнение этого плана» [19, т. 4,
с. 198]. Власне непряма мова в двох останніх реченнях показує яскраво
виражену функцію такого прийому, як внутрішній монолог, за допомогою
якого показується психологічний стан героя, виявляються його найбільш
потаємні думки і переживання.
Події починають стрімко розвиватися, а саме розпочинається
Шенграбенська битва. Для князя Андрія це певний момент істини, він
відчуває, що момент слави наближається: «Началось! Вот оно!» — думал
князь Андрей, чувствуя, как кровь чаще начинала приливать к его сердцу.
«Но где же? Как же выразится мой Тулон?» — думал он» [19, т. 4, с. 220].
Під час битви Андій Болконський спостерігає за усією армією, але його
погляд падає на одного з воїнів російської армії, а саме капітана артилерії
Тушина. Спершу князь Андрій демонструє своє зневажливе ставлення до
цього капітана: «Князь Андрей оглянул Тушина и, ничего не сказав, отошел
от него» [19, т. 4, с. 247]. Проте в подальшому ми бачимо кардинальну зміну
Андрія до Тушина. Це ми можемо побачити на прикладі зустрічі князя
Багратіона та Тушина: «Багратион окликнул офицера, и Тушин, робким и
неловким движением, совсем не так, как салютуют военные, а так, как
благословляют священники, приложив три пальца к козырьку, подошел к
генералу» [19, т. 4, с. 223]. До цього моменту князь Андрій не відчував, що
він є частиною народу, але саме Тушин дав зрозуміти Болконському, що
війна в цілому не є засобом для кар’єрного зросту, а що війна – це важка,
небезпечна та антигуманна справа, яка лише калічить життя людей. Це
яскраво демонструє одна з чергових зустрічей князя Андрія з Тушиним:
«Отступать! Все отступать! – прокричал он издалека. Солдаты засмеялись.
Через минуту приехал адъютант с тем же приказанием. Это был князь
Андрей». [19, т. 4, с. 240]. Водночас із цим наказом князь Андрій бачить
15
жахи війни, які до того моменту він не бачив, і саме в цей момент він
починає роздумувати не над славою, а над збереженням власного життя:
«Первое, что он увидел, выезжая на то пространство, которое занимали
пушки Тушина, была отпряженная лошадь, с перебитою ногой, которая
ржала около запряженных лошадей. Из ноги ее, как из ключа, лилась кровь.
Между передками лежало несколько убитых. Одно ядро за другим пролетало
над ним, в то время как он подъезжал, и он почувствовал, как нервическая
дрожь пробежала по его спине» [19, т. 4, с. 240]. Одразу після таких
потрясінь та переживань Андрій, здавалося б, робить доволі несподівану як
для себе справу, а саме допомагає Тушину відвести гармати в тил: «Я не могу
бояться», — подумал он и медленно слез с лошади между орудиями. Он
передал приказание и не уехал с батареи. Он решил, что при себе снимет
орудия с позиции и отведет их. Вместе с Тушиным, шагая через тела и под
страшным огнем французов, он занялся уборкой орудия» [19, т. 4, с. 240].
Для себе Андрій приймає доволі несподіване рішення, що й підтверджує
репліка самого Тушина: «А то приезжало сейчас начальство, так скорее
драло, — сказал фейерверкер князю Андрею, — не так, как ваше благородие»
[19, т. 4, с. 240].
Остання зустріч Андрія із Тушиним відбувається у штабі князя
Багратіона. Справа в тім, що Багратіон залишився дуже невдоволеним тим,
що Тушин залишив гармату й відступив без неї. Ситуація залишалася дуже
напруженою, але саме в цей момент князь Андрій вступається за Тушина і
каже, що «успехом дня мы обязаны более всего действию этой батареи и
геройской стойкости капитана Тушина с его ротой» [19, т. 4, с. 246]. Тушин
вдруге дякує Болконському за таку допомогу: «Вот спасибо, выручил,
голубчик, — сказал ему Тушин» [19, т. 4, с. 246].
Дійсно, Шенграбенська битва в певній мірі змінює князя Андрія:
відбуваються певні сумніви в ідеальності Наполеона. Саме завдяки подвигу
батареї Тушина (свого співвітчизника) він змінює своє уявлення щодо війни.
Але всі ці уявлення будуть остаточно закріплені в битві під Аустерліцем.
16
 2.2 Роль битви під Аустерліцем в еволюції характеру
А.Болконського
Переживання смерті в художній системі Толстого неминуче пов'язане
зі страхом перед нею, страх же багато в чому є рушійною силою, яка може
змусити героя зробити нелогічні та неординарні вчинки. Відмова від страху
смерті у Толстого пов'язана з її прийняттям.
У зв'язку з цим показовою є духовна еволюція Андрія Болконського
перед битвою під Аустерліцем. Саме в тій битві князь Андрій перебував на
межі життя і смерті. Навіть сам Андрій починає допускати думки щодо
можливої смерті під час битви: «Да, очень может быть, завтра убьют...» [19,
т.4, с.333]. З цього переживання смерті починається систематизація його
поглядів і уявлень про життя і його сенс, в цей момент починається його
внутрішнє поступове сходження від суєтних цілей марнославства до пізнання
загальної любові. Подібне психологічне переживання, з одного боку, є
несподіваним для героя: за хвилину до того, як він побачив над собою
«высокое небо», він не міг припустити, що його прагнення до слави, заради
якої він готовий пожертвувати щастям близьких, обернеться роздумами над
власною нікчемністю [19, т.4, с.367]. Перед битвою вночі князь Андрій
роздумує над тим, як здобути слави. Більше того, він навіть готовий
пожертвувати власною родиною та близькими людьми заради почестей:
«Смерть, раны, потеря семьи, ничто мне не страшно. И как ни дороги, ни
милы мне многие люди — отец, сестра, жена, — самые дорогие мне люди, —
но, как ни страшно и ни неестественно это кажется, я всех их отдам сейчас за
минуту славы, торжества над людьми, за любовь к себе людей, которых я не
знаю и не буду знать, за любовь вот этих людей» [19, т. 4, с. 331]. Весь
духовний шлях князя Андрія направляється цими зовнішніми поштовхами,
що приводять до вирішальних внутрішніх змін в герої.
Тим не менше, шанс проявити себе Болконський отримує саме в битві
під Аустерліцем. На початку бою французи вдарили у фланг і тил російської
армії: «Французов предполагали за две версты от нас, а они явились вдруг
17
неожиданно перед нами» [19, т. 4, с. 351]. Звісно, в рядах російської армія
розпочалася дезорганізація позицій, війська почали відступати. І ось саме в
цей момент в Андрія з’являється блискуча думка, що ось, момент слави
настав: «Вот она, наступила решительная минута! Дошло до меня дело» [19,
т. 4, с. 351]. Коли, здавалося б: армія відступає, немає надії на перемоги у
цьому бою, князь Андрій проявляє відвагу та піднімає загін у наступ. Князь
Андрій бере до рук прапору та веде за собою військо: ««Вот оно!» - думал
князь Андрей, схватив древко знамени и с наслаждением слыша свист пуль,
очевидно направленных именно против него» [19, т. 4, с. 352]. Дух воїнів
пробуджується під виглядом прапора, адже прапор є символом війська. Князь
Андрій навіть вбиває декількох французів, але все ж таки Андрія
Болконського поранили. Він падає на землю обличчям до неба.
Саме в цей момент, коли князь Андрій лежить на полі бою, він
споглядає на небо і починає усвідомлювати, що не слава та почесті повинні
бути головними в житті людини, і в його житті зокрема: «Как тихо, спокойно
и торжественно, совсем не так, как я бежал, — подумал князь Андрей, — не
так, как мы бежали, кричали и дрались; совсем не так, как с озлобленными и
испуганными лицами тащили друг у друга банник француз и артиллерист, —
совсем не так ползут облака по этому высокому бесконечному небу» [19, т. 4,
с. 353]. Князь Андрій навіть починає дивуватися, що раніше він не бачив
цього неба: «Как же я не видал прежде этого высокого неба?» [19, т. 4, с.
353]. І саме момент, коли він лежить на полі бою, дивиться на небо, повністю
змінює його відношення до життя в цілому: «И как я счастлив, что узнал его
наконец. Да! все пустое, все обман, кроме этого бесконечного неба. Ничего,
ничего нет, кроме его. Но и того даже нет, ничего нет, кроме тишины,
успокоения. И слава Богу!..» [19, т. 4, с. 353].
Не менш важливим моментом у романі є зустріч Андрія із його
кумиром та ідеалом, а саме Наполеоном Бонапартом. Тільки якщо після
Шенграбенської битви лише певні сумніви почитають закрадатися до Андрія
(щодо неідеальності Наполеона), то після Аустерлицької битви відношення
18
до Наполеона повністю змінюється, оскільки Андрій починає дивитися на
світ та його устрій зовсім іншими, оновленими очима: «Глядя в глаза
Наполеону, князь Андрей думал о ничтожности величия, о ничтожности
жизни, которой никто не мог понять значения, и о еще большем ничтожестве
смерти, смысл которой никто не мог понять и объяснить из живущих» [19, т.
4, с. 369]. На перший погляд може здатися, що відношення до Наполеона
змінювалося достатньо довго внаслідок довгих роздумів, але при першому
погляді Андрія на Наполеона, Болконський розуміє, що цей образ для нього
більше не є ідеальним: перед Андрієм «был Наполеон — его герой, но в эту
минуту Наполеон казался ему столь маленьким, ничтожным человеком…»
[19, т. 4, с. 367].
Після Аустерліца життя Андрія змінюється радикально та незворотньо.
В його житті відбувається певне відродження, воскресіння. Можна згадати
момент, коли у полоні князь Андрій згадує настанови та повчання його
сестри Марії: «Хорошо бы это было, — подумал князь Андрей, взглянув на
этот образок, который с таким чувством и благоговением навесила на него
сестра, — хорошо бы это было, ежели бы все было так ясно и просто, как оно
кажется княжне Марье. Как хорошо бы было знать, где искать помощи в этой
жизни и чего ждать после нее там, за гробом» [19, т. 4, с. 370]. Якщо раніше
князь Андрій взагалі не дослухається до слів своєї сестри, то після
Аустерліца Болконський починає, як мінімум, роздумувати над її словами.
Ну й звісно, небо Аустерліца залишається у житті Андрія та у його
свідомості назавжди. Характерно, що в розмові з П'єром у Богучарові небо
Аустерліца знову спливе з глибин його душі, як нереалізований
євангельський ідеал любові і самовідданості: «и в первый раз после
Аустерлица он увидал то высокое, вечное небо, которое он видел, лежа на
Аустерлицком поле, и что-то давно заснувшее, что-то лучшее, что было в
нем, вдруг радостно и молодо проснулось в его душе» [19, т. 5, с. 127].
І з цього моменту почнеться новий етап в його житті - від егоїстичної,
замкнутої відособленості він буде прагнути вийти у великий світ. Особисті
19
надії і прагнення не можуть згаснути, вони дуже сильні у князя Андрія. Сила
життя стихійна і впливає на раціоналіста Болконського: вплив стихійної сили
життя підкреслюється Толстим в образі дуба і поведінкою Наташі, яка
наштовхує героя на усвідомлене бажання жити разом з іншими: «Чтобы не
жили они так, как эта девочка, независимо от моей жизни, чтобы на всех она
отражалась и чтобы все они жили со много вместе!» [19, т.5, с.172]. Любов в
поданні Толстого двояка: вона одночасно відгороджує людину від світу і
з'єднує з ним. Художня тканина роману «Війна і мир» демонструє, що його
герої в своїй любові часто слідують внутрішнім прагненням і спонуканням,
керуються «ритмом життя», за висловом Камянова [11, c. 15]. У творчості
Толстого 1850 - початку 60-х років «ритм життя» вдавалося вловити лише
деяким героям. У «Війні і мир» ситуація змінюється: цей ритм постійно
відчуває Наташа, в певному сенсі їм керується Микола Ростов, але після
полону йому підпорядковується і П'єр, часом «ритм життя» з’являється і в
світосприйнятті князя Андрія.
Однак князь Андрій не може долучитися повністю до згаданих вище
героїв. Після знайомства за Наташею Ростовою, Андрій мав спуститися з
висот своєї нематеріальної духовності до рухомого, вічноплинного життя.
Любов, в стані якої постійно живе Наташа Ростова, стає в подальшому і
стимулом, і сенсом життя Болконського.
Після отримання звістки про зраду дружини всі мрії про те, як буде
влаштована сім'я Андрія, руйнуються. Він не може простити Наташу: «я
говорил, что падшую женщину надо простить, но я не говорил, что я могу
простить» [19, т.5, с. 406]. Небо немов стало для нього важким і стало
тиснути на нього всім своїм тягарем. Цей гнітючий звід неба був ясний, але
не ніс в собі чогось таємничого і вічного. Після отримання цієї звістки князь
Андрій знову прагнути забутися, тому він повертається до своєї стихії - армії.
Саме в армії головний герой отримує можливість забути про власні інтереси і
задуматися про інтереси своєї Батьківщини. Болконський з головою
занурився в рішення бойових задач, до участі в справах свого полку.
20
 Свою турботу і ласку він став дарувати тим людям, які його зараз
оточували. Від солдатів свого полку він отримав ласкаве прізвисько «наш
князь» [19, т. 6, с. 139]. Перед Бородинською битвою князь Андрій
Болконський був сповнений впевненості в тому, що майбутня битва для
російської армії виявиться переможною. Він був упевнений в своїх солдатах,
був вірний своєму народу і своїй Вітчизні: «Сражение выиграет тот, кто
твердо решил его выиграть» [19, т. 6, с. 233].
Розрив князя Андрія з Наташею неминучий, в своїх складних пошуках
герой не в силах остаточно зрозуміти та осягнути свій внутрішній світ. Однак
цей неминучий розрив стає для Андрія драмою, яка в подальшому допомагає
Андрію в подальшому пізнанні себе і буття.

21
 2.3 Висновки, до яких приходить А. Болконський після
Бородинської битви
Опис Бородінської битви займає двадцять глав третього тому «Війни і
миру». Це - центр роману, його кульмінація, вирішальний момент в житті
всієї країни і багатьох героїв твору. Тут перехрещуються шляхи
головних дійових осіб: П'єр зустрічає Долохова, князь Андрій - Анатоля, тут
кожен характер розкривається по-новому, і тут вперше проявляє себе
величезна сила, яка виграла війну, - народ, мужики в білих сорочках.
Картина Бородинської битви в романі показана очима цивільної
людини, П'єра Безухова, самого, здавалося б, непридатного для цієї мети
героя, який нічого не розуміє у військовій справі, але серцем і душею
патріота сприймає все, що відбувається. Почуття, що опанували П'єром в
перші дні війни, стануть початком його морального переродження, але П'єр
ще не знає про це. «Чем хуже было положение всяких дел, и в особенности
его дел, тем Пьеру было приятнее» [19, т. 6, с. 205]. Він вперше відчув себе
не самотнім, нікому не потрібним володарем величезного багатства, а
частиною єдиного народу. Вирішивши їхати з Москви до поля бою, П'єр
відчув «…приятное чувство сознания того, что все то, что составляет счастье
людей, удобства жизни, богатство, даже самая жизнь, есть вздор, который
приятно откинуть в сравнении с чем-то…» [19, т. 6, с. 206].
Фінальна зустріч Наташі Ростової і Андрія Болконського відбувається,
коли останній знаходиться вже на смертному одрі. На той час Наташа стала
дорослою, сформованою, так як пізнала всі тяготи воєнного часу. У цей
момент Наташа усвідомлює всю гіркоту своєї зради, у неї є прекрасна
можливість попросити вибачення у князя за свою дитячу захопленість:
«Простите меня за то, что я сделала, – чуть слышным, прерывным шепотом
проговорила Наташа и чаще стала, чуть дотрогиваясь губами, целовать руку»
[19, т. 6, с. 427]. Стоячи на колінах, Наташа вимовляє слова щирого каяття [3,
с. 125].

22
 Андрій Болконський проявляє співчуття і милосердя до Наташі, тому
він прощає її, знову відчуває що є в ньому зсередини почуття любові. Це ми
можемо простежити із роздумів самого Болконського: «Я испытал то чувство
любви, которая есть самая сущность души и для которой не нужно предмета.
Я и теперь испытываю это блаженное чувство. Любить ближних, любить
врагов своих. Все любить — любить Бога во всех проявлениях. Любить
человека дорогого можно человеческой любовью; но только врага можно
любить любовью Божеской» [19, т. 7, с. 426]. Ця любов носить вже
позаземний характер. В останні дні свого життя Андрій Болконський
відчуває колишню любов до Наташі.
Епізод, коли поранили князя Андрія, не може залишити читача
байдужим. Але тут важливою деталлю є те, що друге поранення Андрія
цілком відрізняється від поранення під Аустерліцем. Він не кинувся вперед з
прапором - він лише ходив по полю, рахуючи кроки і прислухаючись до
шуму снарядів. І в цей момент вороже ядро досягнуло цілі. Можемо згадати,
як в цей час ад’ютант Болконського ліг на землю і закричав: «Ложись!», а
Болконский стояв і думав про те, що не хоче вмирати, і «…вместе с тем
помнил о том, что на него смотрят» [19, т. 6, с. 281] . Князь Андрій не міг
вчинити інакше. Він, з його почуттям честі, з його благородною доблестю, не
міг лягти. У будь-якій ситуації знаходяться люди, які не можуть бігти, не
можуть мовчати і ховатися від небезпеки. Такі люди зазвичай гинуть, але в
пам'яті інших залишаються героями [10, с. 51].
Участь князя Андрія, смертельно пораненого на полі Бородіна, багато в
чому була подібна долям тисяч російських воїнів, які загинули на цій битві.
Але свою жертву герой роману приносив в такому художньому світі, де
передбачалася виняткова моральність. Останні тижні на землі стали для
вмираючого Болконського часом остаточного переосмислення свого життя:
«Чем больше он, в те часы страдальческого уединения и полубреда, которые
он провел после своей раны, вдумывался в новое, открытое ему начало
вечной любви, тем более он, сам не чувствуя того, отрекался от земной
23
жизни. Всё, всех любить, всегда жертвовать собой для любви, значило
никого не любить, значило не жить этою земною жизнию. И чем больше он
проникался этим началом любви, тем больше он отрекался от жизни и тем
совершеннее уничтожал ту страшную преграду, которая без любви стоит
между жизнью и смертью. Когда он, это первое время, вспоминал о том, что
ему надо было умереть, он говорил себе: ну что ж, тем лучше.» [19, т. 7, с.
68]. Просто і безпосередньо герой відкривав в собі ті самі цінності, в ім'я
яких він і йшов в бій.
Бородіно остаточно позбавило князя Андрія від його мстивих планів,
його честолюбних надій. До нього прийшла любов до всіх людей, після того,
як він побачив ридаючого на операційному столі його минулого ворога -
Анатоля Курагіна. Але ця нова любов, набута героєм з майже неможливою
на землі повнотою, вже віщувала його неминучий відхід: «Он вспомнил
теперь ту связь, которая существовала между им и этим человеком, сквозь
слезы, наполнявшие распухшие глаза, мутно смотревшим на него. Князь
Андрей вспомнил все, и восторженная жалость и любовь к этому человеку
наполнили его счастливое сердце» [19, т. 6, с. 285].
Князь був смертельно поранений; стікав кров'ю, але тим не менше,
російські війська стояли на зайнятих рубежах. Наполеон був в жаху, він ще
не бачив подібного: «двести орудий направлены на русских, но что русские
все так же стоят» [19, т. 6, с. 287]. Тобто цей момент з роману підкреслює
незламний дух усього російського війська, в тому числі й Андрія
Болконського. Він смів писати, що «поле сражения было великолепно», але
його встеляли тіла тисяч, сотень тисяч убитих і поранених, але це вже не
цікавило Наполеона [19, т. 6, с. 287]. Наслідки та результати битви для
Наполеона є очевидними: він не здобув нищівної і яскравої перемоги – і все
це завдяки неймовірній сили волі, яку проявила російська армія разом з
Болконським. Так само результат цієї битви можемо спостерігти за зміною
зовнішнього вигляду Наполеона: він в цей час «жёлтый, опухлый, тяжелый, с
мутными глазами, красным носом и охриплым голосом... сидел на складном
24
стуле, невольно прислушиваясь к звукам пальбы ... Он с болезненной тоской
ожидал конца того дела, которого он считал себя причиной, но которого он
не мог остановить» [19, т. 6, с. 287].
Для того, щоб зрозуміти та осягнути масштаби й наслідки цієї битви,
можна приділити увагу опису воєначальника російської армії: «Кутузов
сидел, понурив седую голову и опустившись тяжелым телом, на покрытой
ковром лавке, на том самом месте, на котором утром его видел Пьер. Он не
делал никаких распоряжений, а только соглашался или не соглашался на то,
что предлагали ему» [19, т. 6, с. 274]. Він не метушиться, довіряючи людям
проявляти ініціативу, де це потрібно. Аналізуючи бій, він розуміє, що його
накази суттєво не змінять загального перебігу подій: все буде так, як буде,
він не втручається в керування армією на завершальному етапі битви, а
вірить в високий дух російської армії. З цих рядків ми можемо зробити
висновок, що битва при Бородіно змінила життя майже усіх учасників битви,
в тому числі й Андрія Болконського і масштаб цієї битви є дуже великим.
Але князю Андрію не судилося оговтатися від рани. У Ярославлі, куди
перевезли Болконського, він зрозумів, що вмирає. У напівсвідомому стані, в
години усамітнення він болісно роздумує про те, що таке вічна любов, і
приходить до усвідомлення того, що вона вимагає зречення від життя: «Всё,
всех любить, всегда жертвовать собой для любви, значило никого не любить,
значило не жить этою земною жизнию» [19, т. 7, с. 68]. Це була явна ознака
корінних змін в душі Андрія.
Однак, коли поруч з ним знову опинилася Наташа, князь Андрій знову
повертається до думки про життя і про земну любов. «Все есть, все
существует только потому, что я люблю», - міркує він [19, т. 7, с. 71]. Так
борються в його душі два суперечливих твердження: любов є життя і любов є
смерть.
Князь Андрій обирає друге твердження. «Душа его была не в
нормальном состоянии», - пояснює автор [19, т. 6, с. 425]. Князь Андрій
приходить в кінцевому підсумку до ідеалістичного розуміння любові і
25
смерті: «Любовь есть бог, и умереть — значит мне, частице любви, вернуться
к общему и вечному источнику» [19, т. 7, с. 71]. Він сам розумів, що в цих
думках чогось бракувало, що в них «что-то было односторонне личное,
умственное — не было очевидности» [19, т. 7, с. 71].
Незадовго до смерті йому сниться важкий сон. Уві сні він знову
бореться за життя, відчуваючи болісний страх смерті: «Он идет, спешит, ноги
его не двигаются, и он знает, что не успеет запереть дверь, но все-таки
болезненно напрягает все свои силы. И мучительный страх охватывает его. И
этот страх есть страх смерти: за дверью стоит оно» [19, т. 7, с. 71]. Але
смерть і уві сні перемагає, і князь Андрій прокидається з думкою, що смерть
- це звільнення: «Да, это была смерть. Я умер — я проснулся. Да, смерть —
пробуждение!» [19, т. 7, с. 71]. З цією думкою він і вмирає.
Його передсмертні думки - це думки людини, яка надломлена
хворобою і стражданнями, хоча раніше такі думки були невластиві
матеріалістичному розуму князя Андрія. Для духовного портрету князя
Андрія характерні не ці передсмертні роздуми, забарвлені містицизмом, а
його допитливий, тверезий, матеріалістичний розум, його прагнення до
громадської діяльності, його любов до народу, боротьбі за щастя якого він
присвятив би своє життя, якби не помер від рани. Смерть обірвала його
пошуки.
Наприкінці роману ми, бачимо ще одного Болконського. Це Ніколенька
Болконський - син Андрія. Хлопчик майже не знав свого батька. Коли син
був маленький, Андрій спочатку приймав участь у двох війнах, потім
надовго затримався за кордоном через хворобу. Андрій Болконський помер,
коли синові було 14 років. Але Толстой робить Ніколеньку Болконського
спадкоємцем і продовжувачем ідей свого батька. Уже після смерті князя
Андрія молодшому Болконському сниться сон, у якому батько приходить до
нього, і хлопчик дає собі клятву жити так, що його «все узнают, все полюбят
меня, все восхитятся мною» [19, т. 7, с. 338].

26
 Таким чином, у романі Толстой представив нам кілька поколінь
Болконських. Спочатку бойового генерала - діда батька Андрія Миколи. Ми
не зустрічаємо його на сторінках «Війни і миру», але про нього згадується в
романі. Потім старого князя Миколу Болконського, якого Толстой описав
дуже детально. Представником молодого покоління показаний Андрій
Болконський, один з улюблених героїв Толстого. І нарешті, його син
Ніколенька. Саме йому необхідно буде не тільки зберігати традиції сім’ї, але
і продовжувати їх.
На підставі виконаної роботи зробимо деякі висновки по проведеному
дослідженню. «В это время в гостиную вошло новое лицо. Новое лицо это
был молодой князь Андрей Болконский», - так в круговороті осіб салону
Ганни Павлівни Шерер з'являється один із головних героїв роману [19, т. 4, с.
18]. Князь Андрій елегантний і модний. Його французька вимова бездоганна.
Навіть ім'я Кутузов він вимовляє з наголосом на останньому складі, як
француз [8, т. 1, с. 110].
Його риси обличчя бездоганні, мундир ад'ютанта начищений до блиску
і тихий, повільний, старечий крок. Завершує картину загальна нудьга в очах
всіх запрошених.
Князь Андрій - світська людина. У цьому сенсі він схильний до всіх
змін моди не тільки в одязі, але перш за все в поведінці, в стилі життя.
І «всё в его фигуре, начиная от усталого, скучающего взгляда до тихого
мерного шага» - все видає в ньому прихильника, початківця входити в
світський європейський і російський побут [19, т. 4, с. 18]. І дійсно, князь
Андрій надзвичайно абстрагований від запрошених до салону. Його обличчя
псує гримаса, зауважує Толстой: «С гримасой, портившею его красивое
лицо…» [19, т. 4, с. 18]. Йому набридло все і вся, навіть обличчя його
дружини: «Из всех же прискучивших ему лиц лицо его хорошенькой жены,
казалось, больше всех ему надоело» [19, т. 4, с. 18].
Бородінська битва - кульмінація в житті князя Андрія. Передсмертні
страждання допомогли йому зрозуміти сутність християнської любові,
27
співпереживання, любов до братів, до друзів; до тих, хто ненавидить нас,
любов до ворога, яку проповідував Христос на землі і якої Андрій раніше не
розумів.

28
 ВИСНОВКИ

Підсумовуючи вищевикладене слід зазначити, що над романом «Війна і

мир» Толстой працював з 1863 по 1869 роки. Роман вимагав від письменника
максимальної творчої віддачі, повної напруги всіх духовних сил. У цей
період письменник говорив: «В каждый день труда оставляешь в
чернильнице кусочек себя» [19, т. 15, с. 86].
У романі «Війна і мир» розповідається про події, що відбувалися на
трьох етапах боротьби Росії з бонапартистською Францією. У 1-му томі
описуються події 1805, коли Росія воювала в союзі з Австрією на її території;
у 2-му томі - 1806-1811 рр., коли російські війська перебували в Пруссії; 3-й
том - 1812 р, 4-й том - 1812-1813 рр. Два останніх томи присвячені широкому
зображенню Вітчизняної війни 1812 року, яку вела Росія на рідній землі. В
епілозі дія відбувається в 1820 р. Таким чином, оповідь в романі охоплює
п'ятнадцять років.
Одночасно з історичними проблемами епохи Вітчизняної війни 1812 р
в романі розкриті і актуальні питання 60-х рр. 19 століття про роль
дворянства в державі, про особистість справжнього громадянина
Батьківщини, про емансипацію жінок і ін. Тому в романі відображені
найбільш значні явища політичного і громадського життя країни, різні ідейні
течії (масонство, законодавча діяльність Сперанського, зародження в країні
декабристського руху). Толстой зображує великосвітські прийоми, розваги
світської молоді, парадні обіди, бали, полювання, святкові забави панів і
дворових. Картини реформ в селі П'єра Безухова, сцени бунту
богучаровських селян, епізоди обурення міських ремісників розкривають
характер соціальних відносин, сільського життя і життя міста.
П'єр Безухов, як і багато толстовських героїв, проходить складнний
шлях духовного розвитку, і на цьому шляху він повинен витримати
випробування стражданням, щоб розв’язати хвилюючі його питання про сенс
власного життя, її зв'язку з життям інших людей і об'єктивним порядком
речей. Сновидіння відображають підсумок цих пошуків, являючи сновидцу
29
модель світобудови, відкриваючи шлях до гідного життя, радикально змінити
його, або померти так і не завершивши духовних пошуків.
Назва роману образно передає його зміст. «Мир» - це не тільки мирне
життя без війни, але і та спільність, те єднання, до якого повинні прагнути
люди.
«Війна» - не тільки кровопролитні битви і битви, що несуть смерть, а й
роз'єднання людей, їх ворожнеча.
Образ Андрія Болконського в романі «Війна і мир» є особливим, автор
всіма можливими способами намагається сформувати у читача власне
уявлення про головного героя як людину освічену і розумну.
Цю особу відрізняє благородство, властиве далеко не кожній світській
людині, все це дозволяє герою відповідати своєму званню. Князь з любов’ю
ставиться до своєї сім'ї, проявляє повагу до батька, який теж є старим князем
і користується пошаною в суспільстві.
По-особливому образ Андрія Болконського розкривається під час його
участі у військових діях. Так, при черговій розмові з П'єром Безухова
Болконский визнає, що вітальні, бали і все інше - це зачароване коло.
Князь Андрій подається нам в романі повністю сформованою
людиною, на відміну від П'єра Безухова, становлення якого відбувається і
після одруження з Наташею.
Толстой проводить князя через головні події європейської та
вітчизняної історії, через любов і смерть. Всі його випробування, всі сюжетні
лінії зводяться до пошуків істини, точки або події, яка допомагає зрозуміти
сутність головного героя; за тілесним єством знаходиться душевне і,
найважливіше, духовне.
Його передсмертні думки - це думки людини, яка надломлена
хворобою і стражданнями, хоча раніше такі думки були невластиві
матеріалістичному розуму князя Андрія. Для духовного портрету князя
Андрія характерні не ці передсмертні роздуми, забарвлені містицизмом, а
його допитливий, тверезий, матеріалістичний розум, його прагнення до
30
громадської діяльності, його любов до народу, боротьбі за щастя якого він
присвятив би своє життя, якби не помер від рани. Смерть обірвала його
пошуки.
Підводячи підсумок роботи, можна сказати, що роман-епопея «Війна і
мир» з гідністю може носити звання шедевра російської літератури. Тут не
тільки в повній своїй широті відображені головні події початку XIX ст., а й
показані головні принципи суспільства: як його вищого стану, так і простих
людей. Все це в єдиному потоці є відбиток духу і життя російського народу.

31
 СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анненков П.В. Критические очерки. СПб., 2000. С. 123-125, 295-296,

351-376.
2. Анненков П.В. Литературные воспоминания. М., 2010. С. 438-439.
3. Ахундлу Я. М. С. Ордубади (Жизнь, среда и творчество) / Я. М.
Ахундлу. Баку : Сабах, 2010. 350 с.1.Шестов Л. Добро и зло в учении гр.
Толстого и Ф. Ницше / Л. Шестов. Вопросы философии, 2010. № 7. С. 85-
93.
4. Ахшарумов Н.Д. Война и мир. Сочинение гр. Толстого. Том 5 /
Всемирный труд. № 4. Отд. 2. URL:
http://dugward.ru/library/ahsharumov/ahsharumov_voyna_i_mir.html.( дата
звернення: 11.04.2021 р.).
5. Бочаров С. Г. Роман Л. Толстого «Война и мир». М.: Худож. лит.,
1978. 103 с.
6. Вересаев В.В. Живая жизнь: Избр. произведения. / В.В. Вересаев. –
Киев: «Днипро», 1988. 522 с.
7. Гулин А.В. Лев Толстой и пути русской истории. М., 2011. С.120-
178.
8. Джафаров М. Дж. На пути творчества / Мамед Джафар Джафаров. –
Баку : Гянджлик, 1975. 3. Толстой Л. Н. Война и мир. Лев Николаевич
Толстой / Толстой Л. Н. Собр. cоч. в двадцати двух томах. М. : Худож. лит.,
1979–1981. Т. 4–7. (Все ссылки датюся на это издание с указанием тома и
страницы).
9. Достоевский Ф.М. Полное собрание сочинений в 30 т. Л., 1986. Т.
29. С. 109.
10. Ибрагимкызы Ш. Современность романа “Меч и перо” М. С.
Ордубади / Ш. Ибрагимкызы. Баку : Изд-во ун-та Хазар, 2009. 76 с.
11. Камянов В. Поэтический мир эпоса, о романе Толстого «Война и
мир». - М., 1978. С. 14-21.

32
 12. Кожевников В.М, Николаев П. А. Литературный
энциклопедический словарь / под общ. ред. В.М. Кожевникова, П.А.
Николаева. – Москва : Сов. энцикл., 1987. – 751 с.
13. Лотман Ю.М. О русской литературе классического периода / Ю.М.
Лотман / Ю.М. Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. М.:
«Гнозис», 1994. С. 380-394.
14.Нагина К.А. Пространственные универсалии и характерологические
коллизии в творчестве Л. Толстого / К.А. Нагина. Воронеж: «Научная
книга», 2012. 443 с.
15.Нагина К.А. В «лабиринте сцеплений» между войной и охотой:
волки в романе Л.Н. Толстого «Война и мир» / К.А. Нагина. Вестник
Воронежского государственного университета. Серия: Филология.
Журналистика. 2017. № 1. С. 28-32.
16. Ордубади М. С. Меч и перо. Исторический роман. В двух книгах /
Мамед Саид Ордубади. Баку : Азгосиздат., 1973–1974. Кн. 1–2. (Все ссылки
датюся на это издание с указанием тома и страницы).
17.Падучева Е. В. Семантические исследования. М.: Школа «Языки
русской культуры», 1996. 464 с.
18.Тихомиров В.В. Н.Н. Страхов о своеобразии литературно-
эстетической позиции Л.Н. Толстого / Тихомиров В.В. От Радищева до Л.Н.
Толстого: статьи о русской литературе и литературной критике. Кострома:
КГУ им. Н.А. Некрасова, 2015. С. 35-36.
19.Толстой Л.Н. Собр. соч.: В 22 т. / Л.Н. Толстой. М.: Худ. лит., 1978-
1985.
20. Шестов Л. Добро и зло в учении гр. Толстого и Ф. Ницше/Л.
Шестов. Вопросы философии, 2010. № 7. С. 85-93.
21.Янковский Ю.З. Человек и война в творчестве Л.Н. Толстого / Ю.З.
Янковский. Киев: Вища школа. Изд-во при Киев. ун-те, 1978. 144 с.

33