Кінець XV – перша половина XVII ст.

– переломна доба в історії

західноєвропейської цивілізації. Це був період, коли відбувалися глибокі
економічні та політичні зміни, трансформувалася соціальна структура
середньовічного суспільства. Ці процеси стали початком переходу від
традиційного, т. зв. феодального суспільства до індустріального. За таких умов
не могло не постати питання й про перегляд світоглядних орієнтирів і
цінностей. Ці завдання й виконувала Реформація – суспільно-політичний та
ідеологічний рух, що відбувався переважно у Західній і Центрально-Східній
Європі, який набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви та її
віровчення.

Домінуючою конфесією в Західній Європі до початку XVI ст. залишався

католицизм. Церква була важливим інститутом середньовічного суспільства.
Папа Римський як зверхник церкви виступав верховним арбітром у питаннях
міжнародної політики.

Перші усвідомлені вимоги реформувати релігійне життя й обмежити

світські претензії римо-католицької церкви пов’язані з іменами англійського
богослова Джона Вікліфа (1320–1384) та ректора Карлового університету в
Празі Яна Гуса (1371–1415). Вони вказували на падіння морального авторитету
церкви через наявні там порядки, засуджували церковне втручання у світські
справи, критикували перетворення священства й моральних чеснот на предмет
купівлі-продажу, закликали церкву повернутися до традицій раннього
християнства, відновити значення Святого Письма та справжню рівність
християн.

Отже, можемо зробити висновок, що основна причина зародження

Реформації – у релігійній площині. Однак своїм винятковим успіхам
Реформаційний рух завдячує й іншим чинникам. Серед головних передумов
реформації виокремимо такі:
 Економічні. Економічне життя того часу було тісно пов’язане з релігійним.
Основою економіки середньовічної Європи залишалося сільське господарство.
Церква, будучи консервативною організацією, залишалася прихильником
старих методів ведення господарства (панщина, натуральні оброки, церковна
десятина). Однак ці методи були малоприбутковими в умовах ринкового
господарювання й не могли задовольнити зростаючих потреб духовенства.
Тому католицька церква, яка не зуміла вчасно пристосуватися до нових
економічних реалій, намагалася компенсувати фінансові втрати зростанням
церковних податків і різноманітних поборів, що викликало невдоволення селян.
 Соціальні. Становлення ранньокапіталістичних відносин супроводжувалося
появою нових суспільних станів, у т. ч. буржуазії. Представники останньої
чимдалі більшого значення надавали не так усталеним суспільним цінностям
(походженню, становим привілеям) як новим якостям (підприємництву,
енергійності, здатності діяти нетрадиційно тощо). Це не могло не спричинити
переоцінки цінностей, зокрема й релігійних.
 Політичні. Економічний розквіт, що розпочався наприкінці XV – на початку
XVI ст., створив сприятливі умови для формування монархічних держав із
сильною централізованою владою. Їхні правителі намагались уніфікувати всі
сфери політичного, культурного, та релігійного життя країни, підпорядкувавши
своєму впливу й церкву.
 Ідеологічні. Нові економічні реалії (розвиток капіталістичного
підприємництва, торгівлі), нова духовна атмосфера (наукова революція)
породили нове мислення, в основі якого лежало світське вільнодумство, що
протистояло панівній релігії. В основу середньовічного світогляду накладено
теоцентризм – учення про Бога як джерело абсолютного, досконалого буття. В
епоху Відродження утверджується новий світогляд – гуманізм, що визнавав
цінність людини як особистості. Ідея нової людини стала основою
індивідуалізму – невід’ємного елементу світогляду молодої буржуазії.
Протестантська етика бере свій початок від загальної етики християнства.
Представники цього напряму були не задоволені тим, як Рим трактує Біблію.
Найбільший спротив викликали продажі індульгенцій, тобто прощення наперед.
Як відомо, після 1517 року римська-католицьке християнство розпадається на
дві основні течії: католицьку та протестантську церкви.

Вчення протестантів згодом розпалися ще на багато підтечій, в яких були свої

особливості.
Всі протестантські «під-вчення» тримаються на п’яти класичних принципах так
званих «П’ять тільки». Це такі принципи, які стверджують, що:
1) Біблія – це єдине джерело християнських доктрин. Кожний має право
тлумачити Біблію та проповідувати;
2) Прощення можна отримати тільки вірою, а справи на прощення не
впливають;
3) Прощення приходить тільки у формі милості, і воно ніколи не буває
заслуженим;
4) Ісус і тільки він є посередником між людиною та Богом;
5) Людина повинна вірити та поклонятися лише одному Богу. Ніякі святі, які
були названі так іншими людьми, не є вартими цього. Тільки віра в Єдиного
Бога може врятувати та не суперечить Біблії.

Відомий німецький богослов та ключовий засновник протестантизму

Мартін Лютер, звісно, виходив із загальної християнської настанови про дієву
любов до ближнього, зокрема, з апостольського повчання про те, що віра без
добрих справ мертва. Однак новим стало те, що найвищим проявом любові до
Бога та ближнього має бути повсякденна діяльність людини в рамках її
професії. У текстах цього ідеолога Реформації, як пише М. Вебер, «дедалі
сильніше починає підкреслюватись вказівка на те, що виконання повсякденних
мирських обов’язків за всіх обставин – це єдиний шлях догодити Богові, що це і
лише це є волею Божою, а тому всі дозволені професії принаймні рівні перед
Богом». Відтак, «моральна кваліфікація мирської професійної діяльності»
виявилася одним «із найдалекосяжніших наслідків Реформації».
Попри її релігійний зміст, протестантська етика поступово ставала
ідеологією для капіталізму, який розвивався у Європі. Буржуазний підприємець
був впевнений, що діє за волею Божою, і до того ж «релігійна аскеза надавала в
його розпорядження тверезих, добросовісних, надзвичайно працелюбних
працівників, котрі дивилися на роботу як на бажану Богові життєву мету», або,
за висловом Бакстера, «справу совісті» . Протестантська етика, принаймні у її
англомовному вираженні, має дуже показове поняття добросовісності. Саме це
слово «faithfulness» має корінь «віра» (faith). Йдеться про настанову бути вірним
Богові, коли працюєш «на совість». Недобросовісний (unfaithful) той, хто
зраджує віру, у своїй праці зокрема.
Протестантська етика засвідчила перехід від ідеалу багатогранної особистості,
митця до образу трудівника. Вебер розглядав капіталізм як долю людства, а
процес раціоналізації як щось, з чого неможливо вийти.
Сам Вебер застосовував методологію так званих ідеальних типів. Завдання
дослідника полягає в тому, щоб знаходити ті головні тенденції у множині вчень,
ідеологій та інших процесів, які справляють помітний вплив на соціальну
дійсність. На прикладі протестантизму в США це зробити, можливо, простіше,
оскільки самі умови соціального буття на нових землях сприяли принциповій
єдності різних церков у питаннях мирського покликання та християнського
ставлення до праці. Америка прийняла переселенців усіх типів протестантських
та інших віросповідань, людей різного соціального походження, але у Новому
світі вони зустрілися з однаковими викликами. Їх об’єднали ідеали свободи,
незалежності, потреба вижити, збудувати економіку, заможне життя у спільноті.
Усі протестантські церкви традиційно трималися засадничих ідей Реформації
про спасіння людини, а саме: «лише писання» (sola scriptura), «лише віра» (sola
fide), «лише благодать» (sola gratia), «лише Христос» (solus Christus) тa «лише
Богові слава» (soli Deo gloria).
Сучасна протестантська думка, сприймаючись на меґа-наратив спасіння
людства, акцентує мету покликання людини в її участі у перетворенні,
відновленні та виправленні світу згідно християнських моральних настанов,
враховуючи глобальні виклики і нові соціальні та інтелектуальні контексти.