Тема 4. Німеччина у першій пол. ХVІ ст.

Початок Реформації у Європі

1. Становище католицької церкви в Німеччині на початку XVI ст. Передумови
Реформації та її мета
Католицька церква претендувала на першорядну роль у житті Європи, а особливо
політично роздробленої Німеччини. Вона мала тут набагато ширше поле діяльності, ніж
у країнах із сильною центральною владою. Усю Німеччину заполонили продавці
індульгенцій, святих реліквій та різноманітні збирачі платежів на користь церкви.
Католицькій церкві належали величезні земельні володіння і навіть міста. Найбільші
прибутки зі своїх володінь Папа Римський отримував саме з Німеччини. Водночас він не
надто переймався порядками в німецьких монастирях, що підривало авторитет церкви в
очах населення.
У 1510 р. імператор Максиміліан І здійснив спробу домовитися з Папою Римським. Він,
зокрема, розраховував на обмеження платежів на користь Риму. За його дорученням було
підготовлено "Скарги німецької нації", де було зібрало основні претензії. Проте, ця
спроба зазнала повного провалу.
Ця ситуація на початку XVI ст. стала причиною того, що реформаційний рух проти
діяльності католицької церкви в Європі розпочався саме в Німеччині.
Передумови Реформації. Німецький гуманізм
Реформацією називають рух за перебудову церкви. Причинами Реформації в Німеччині
були засилля католицької церкви, що володіла великою територією країни, зростання
церковних зборів, необмежена торгівля індульгенціями (грамотами, купивши які нібито
можна спокутувати гріхи), роздрібленість Німеччини (імператор не міг протидіяти
католицькій церкві).
Критика католицької церкви була пов'язана з поширенням у Німеччині
ідеалів гуманізму.
Гуманізм (від. лат. humanus - людяний, людський) світське вільнодумство епохи
Відродження, що протистояло середньовічній схоластиці і духовному пануванню церкви.
В широкому розумінні - визнанні цінності людини як особистості, її права на вільний
розвиток і виявлення своїх здібностей.
На початку XVI ст. в Німеччині існували 16 університетів, у більшості з яких викладали
вчені-гуманісти. Найвищого розквіту гуманізм у Німеччині досяг напередодні
Реформації. Саме тоді сягнула свого піку гуманістична сатира, затверджувалися нові
суспільні ідеали, розгорталися пошуки нових форм розвитку релігійного життя. У
Німеччині з'явилися “Листи темних людей” — дотепна, гостра й талановита сатира, яка
викривала безкультурність і моральний занепад духовенства, його захоплення
нескінченними схоластичними суперечками з будь-якої дрібниці. Європейської слави
набула діяльність Еразма Роттердамського (1466—1536) та його молодшого сучасника,
рицаря-гуманіста Ульріха фон Гуттена (1488—1523).

Еразм Роттердамський був високоосвіченою людиною, вивчав твори італійських

гуманістів і античну літературу, перекладав і видавав їхні твори. Себе він гордовито
називав “громадянином Всесвіту”. Еразм Роттердамський писав твори, в яких викривав
розпусту католицького духовенства. Тонкою іронією відзначалася його сатира
“Похвала глупоті”. Він засуджував вульгарність, відсутність змісту, приховану за пустим
формалізмом в обрядах католицької церкви, політичне свавілля й тиранію королів і
князів. Філософ уважав, що релігія має прибрати форму безпосереднього й відвертого
діалогу між людиною та Богом. Він виступав за поширення в суспільстві віротерпимості,
набуття релігією особистого характеру, використання в церковних відправах мови
народу, що повинно було зробити їх зрозумілими простим людям.
Ульріх фон Гуттен був одним з авторів “Листів темних людей”, писав епіграми на папу
Юлія ІІ, у яких викривав розпусність папи і висміював продаж індульгенцій. Гуттен, із
притаманним йому темпераментом і палким патріотизмом, різкіше, ніж Еразм
Роттердамський, таврував католицьке духовенство, виступав за “свободу Батьківщини”.
Він вихваляв гуманістичні науки, які допомагають “прозріти Німеччині”, вбачав у розумі
“керівника життя” людини і рішуче засуджував “варварство” та “благочестиве
обдурювання” в церкві. Саме гуманісти — найближчі друзі Гуттена одними з перших
відгукнулися на виступ М. Лютера проти продажу індульгенцій.

Діяльність гуманістів підготувала суспільство до розуміння необхідності

реформування католицької церкви й розгортання боротьби за об'єднання
Німеччини.

2. Реформаційне вчення М. Лютера та поява лютеранства

31 жовтня 1517 р. німецький богослов Мартін Лютер у місті Віттенберг оприлюднив «95
тез» проти зловживань продажем індульгенцій. У цих тезах він у загальних рисах
визначив основи свого вчення. Чільне місце в ньому належало трьом положенням.

 1) Людина рятується тільки своєю вірою.

 2) Спасіння можна отримати лише Божою милістю та воно не залежить від будь-
яких заслуг людини, адже не люди, а лише Бог знає справжню ціну добрих справ.
 3) Єдиним авторитетом у справах віри є Святе Письмо, Слово Боже.

Вчення М. Лютера, яке можна стисло охарактеризувати як «спасіння вірою», спонукало

багатьох людей до подальших роздумів. Якщо спасіння залежить лише від Божого
милосердя, то виникає питання: для чого взагалі потрібне посередництво церкви, усієї
величезної церковної ієрархії на чолі з Папою Римським? Вчення М. Лютера
перекреслювало обов’язковий для католицизму авторитет поряд зі Святим Письмом
рішень Папи й церковних соборів. На думку богослова, про це не йдеться у Святому
Письмі, а тому його слід відкинути як «людські вигадки».

На виступ М. Лютера відгукнулася значна частина населення Німеччини. Католицька

церква його засудила, Папа Лев X відлучив богослова від церкви. Однак деякі німецькі
князі на з’їзді у Вормсі вирішили підтримати М. Лютера. У Німеччині почалася
Реформація, яка охопила більшість населення країни.

У розгортанні Реформації в Німеччині дослідники визначають два напрями. М. Лютер,

який започаткував Реформацію в країні, уособлював церковний, або магістерський
напрям. Його представники сподівалися шляхом реформування католицизму зберегти
церковні традиції. Цей напрям також став поштовхом до виникнення народного, або
радикального напряму Реформації, який узагалі відкидав традиційну церкву. У
Німеччині прибічники народної Реформації закликали до негайного встановлення
загальної соціальної рівності.

Із «95 тез» М. Лютера (1517 р.)

...Кожен християнин, якщо він лише справді розкаюється, дістає повне відпущення
провини, без індульгенції. Справжнім скарбом церкви є, звісна річ, не відпущення [гріхів],
а Святе Євангеліє величі й милості Божої.

Християн потрібно вчити, що той, хто бачить нужденного й попри це віддає гроші на
індульгенції, отримує не відпущення Папи, а гнів Бога...

Казати, що хрест відпущення, прикрашений гербами Папи і встановлений у храмах, має

однакову цінність із хрестом Христовим, є блюзнірством.

Основні положення лютеранства:

1. Церква і духовенство не є необхідним посередником між у відносинах між Богом і

людиною, тим самим Лютер виступив проти 9-ого розділу символу віри, де йдеться про
посередницьку роль церкви і її світської влади. Лютер вважав, що «порятунок душі дає
спокута вірою, яку людина отримує від Бога», тим самим церква виключалася, як
світська установа, і ставило завдання секуляризації сімейної та іншої власності.

2. Джерелом істини Лютер вважав тільки Святе Письмо, а не священний переказ.

Священне писання - це біблія, яка вперше була переведена Лютером з латини на
німецьку мову, що зробило її загальнодоступною; при цьому в роздробленою Німеччини
Лютер створив варіант німецької мови, зрозумілого в усіх німецьких землях.

3. Головне що Лютер відкинув тезу про непогрішимість пап, їх непідсудність земній

світському суду.

Реформувати церква Лютер припускав мирним шляхом, виступав противником

насильства. 1521 г. - рубіж у формуванні лютеранства, з цього часу Мартін Лютер
перестає бути ідеологом бюргерства, і стає ідеологом світських князів Німеччини.
Подальшу революцію відбив трактат «Про свободу християнина», в ньому Лютер
висунув зовні парадоксальний теза, про те, що християнин нікому не підпорядкований,
але всім слуга; в першій частині фрази мова йде про релігійну, духовної свободи, у другій
частині про підпорядкування світській владі. У цьому ж трактаті Лютер написав
«християнин бореться не мечем та насильством, а хрестом і стражданням»,
закономірно наступним став його трактат «Про кровожерливих і розбійницьких зграях
селян». Тим самим Лютер остаточно визначився як прихильник реформації, проведеної
зверху світськими князями Німеччини.

3. Радикалізм Т. Мюнцера
У кожному місті й селі, в кожній оселі люди сперечалися про те, якою повинна бути
церква. Не чекаючи ніякого дозволу, люди виганяли священиків, розганяли монастирі.
Користуючись із ситуації, князі захопили монастирські землі, а міська верхівка
відмовилася сплачувати церкві податки. Владу Папи Римського більше не визнавали.
А втім, ці зміни задовольнили далеко не всіх. Міська біднота, селяни прагнули
більшого. Вони слухали проповідників, яких з'явилося дуже багато і які розповідали про
наближення Царства Божого на землі: все буде спільним і всі люди стануть рівними.
Такої Народної Реформації вони жадали та ладні були вести за неї боротьбу. У
багатьох містах і селах розпочалися стихійні виступи. Реформація, що починалась як
рух поміркованих верств суспільства, натхненних гуманістичними ідеалами проти
католицької церкви, набула рис, притаманних боротьбі народних мас за покращання
свого становища.
У містах Німеччини з'явилися проповідники, які закликали людей жити так, як
написано в Євангелії: “І всі віруючі були разом, і мали все спільне: і продавали свої
володіння та будь-яку власність, і роздавали всім, за їхніми потребами”. Прихильників
цих ідеалів майнової та соціальної рівності
називали анабаптистами (перехрещенцями). Дітей вони не хрестили, вважаючи, що
хрещення слід приймати свідомо, дорослою людиною. Вступаючи до їхньої громади,
хрещення треба було прийняти вдруге, звідки й виникла назва. Одним із найвідоміших
проповідників ідеалів анабаптистів став спершу друг Лютера, а перегодом його
ворог Томас Мюнцер (бл. 1490—1525). Він закликав народ підняти меч проти панів і
встановити силою на землі Царство Боже. За його переконаннями, боротьбу належало
розгорнути не лише проти католицької церкви, а й проти всіх тих, хто жив, порушуючи
християнські заповіді, — князів, рицарів, лихварів. Усі повинні бути рівними перед
Богом, монастирі й замки слід знищити, а панам — покинути палаци, оселитись у
простих хатинах і працювати. Тих дворян, які виконають цю вимогу, буде прийнято до
нової ідеальної спільноти людей, а тих, хто чинитиме опір установленню справедливих
порядків, доведеться примушувати або страчувати.

Це був заклик до повстання для встановлення Царства Божого, і анабаптисти

чекали повстання та готували його. Коли влітку 1524 р. на верхньому Рейні розпочалися
окремі селянські виступи, туди рушили анабаптистські проповідники.
Ідеї Мюнцера та анабаптистів у Німеччині підтримала більшість найбідніших
верств населення. Лютера такі ідеї злякали. Як засвідчили подальші події, шляхи
Лютера і прихильників побудови на землі силою Царства Божого розійшлися.
Організаторські здібності та радикальні погляди виявилися в Томаса Мюнцера вже у
молоді роки. Так, 1512 р. у місті Галле він зорганізував невеликий таємний гурток
однодумців, незгодних з діяльністю магдебурзького архієпископа Ернста ІІ. Незабаром
гурток було викрито й розігнано, а Мюнцер був змушений залишити Галле. 1515 р. він
отримав посаду священика жіночого монастиря у містечку Фрозе та через те, що не
вельми старанно дотримувався католицьких догматів, і тут затримався недовго. 1517 р.
Томас Мюнцер короткий час працював учителем в брауншвейській гімназії Мартіна,
звідки також пішов «через неспокійну вдачу». 1519 р. став капеланом і духівником у
монастирі бернардинських черниць в місті Бейтіці, проте через кілька місяців отримав
відставку, адже запроваджував різні нововведення в богослужінні. Потім він
проповідував в Ютерборзі, а звідти відправився до Віттенберга, де познайомився з
основоположником руху Реформації Мартіном Лютером. У майбутньому вони стануть
непримиренними ворогами, але тоді під час першої зустрічі Мюнцер сподобався Лютеру.
На початку 1520 р., після перемовин з магістратом в Цвікау та за підтримки Мартіна
Лютера, він посів місце проповідника в головному міському соборі Святої Марії.

З часом ставлення Мюнцера до лютеранства починає змінюватися. Його не

задовольняють половинчасті реформи Лютера, невизначеність у низці соціальних і
релігійних питань. І хоч він продовжує називати Лютера «зразком і світочем друзів
Божих», звертається до нього за підтримкою в конфлікті з місцевими монахами-
францисканцями та духовними авторитетами, колишнього пієтету вже немає. Це
спонукає Мюнцера до подальших активних духовних пошуків. Він ретельно студіює
праці німецьких середньовічних містиків Йогана Таулера й Генріха Сузо, відкриває для
себе вчення відомого італійського богослова ХІІ ст. Йоахима Флорського – одного із
засновників середньовічного хіліазму – теологічного вчення про друге пришестя Ісуса
Христа та Його тисячолітнє земне царство. Спираючись на Біблію, останній розділив
історію церкви на три періоди: «Отця» – від Авраама до Івана Хрестителя, «Сина» – від
появи Ісуса Христа до 1260 р. (цю дату він визначив на основі аналізу «Об’явлення
Святого Івана Богослова») та «Святого духа» – від 1260 р. і далі. Існування сучасної
йому церкви Йоахим Флорський відносив до другого періоду. В третьому ж, на його
думку, мала панувати оновлена церква, без недоліків колишньої. Ідеї Йоахима глибоко
захопили Томаса Мюнцера.

Останнім штрихом у формуванні його релігійної доктрини стали ідеї «цвікауських

містиків» Нікласа Шторха, Марка Томе та Марка Штюбнера, які сформулювали основи
учення анабаптизму. Вони та їхні послідовники заперечували церковні обряди, зокрема
обряд хрещення, вважаючи, що хреститися мають дорослі й свідомі свого вибору особи,
а не немовлята. Саме тому цей обряд потрібно здійснювати повторно (звідси й назва, що
з грецької мови перекладається, як «знову занурюю», тобто «перехрещую»).
Анабаптисти проповідували суворий особистий та суспільний аскетизм: в їжі, сні, одязі,
виконанні соціальних і церковних обов’язків, прагнучи в цьому наслідувати перших
християн. Державу з її виправними засобами та покараннями вони називали «злом», а
тому вважали, що віруючим не можна йти на військову службу, давати присяги й клятви.
Стосовно ж власності, анабаптисти дотримувалися думки, що «християнин не повинен
мати ніякого майна, але серед християн повинна існувати спільність майна, так як це
було за апостольських часів». Особливу роль анабаптисти надавали безпосереднім
одкровенням і пророчим здібностям кожного члена громади.

Розділяючи ідеї анабаптизму, Томас Мюнцер поступово сконсолідував навколо себе

радикальне крило Реформації. Його проповіді ставали дедалі різкішими, у них він
акцентував увагу на необхідності пізнання людиною Божої істини – «роздумування».

Ідеалом суспільного устрою Мюнцер та анабаптисти вважали християнські громади

часів першої церкви й проповідували негайне встановлення «Царства Божого на землі»
через повернення церкви до її первісного стану й ліквідації всіх її пізніших установ.
«Царством Божим» вони вважали такий суспільний лад, де не існуватиме ні майнового
розшарування, тому що не буде приватної власності, ні протистояння людей та держави.
«Царство Боже» уявлялося їм як стан загальної рівності, єдина та неподільна народна
громада, заснована на спільності майна й роботи, де немає ні князів, ні будь-яких панів,
ні майнової ієрархії. Для того, щоб здійснити все це не лише в Німеччині, але й у всьому
християнському світі, Томас Мюнцер і його послідовники пропагували революційне
повстання проти панівних класів.

Спостерігаючи байдужість і скептицизм, а то й відкрите несприйняття, що межувало з

ворожим ставленням до нього як проповідника нових ідей, він рішуче влився в
революційні процеси, очоливши бунт низів, що ввійшов в історію під назвою «Селянська
війна в Німеччині».

На жаль, ідеї рівності та братерства, співжиття за зразком апостольських часів, які

проповідував Мюнцер, а тепер утілювалися на практиці, не дали переконливих
результатів.

Зорієнтований на апостольські часи, він пропагував і соціальні традиції раннього

християнства. Дати необхідне, їжу й одяг незаможнім, не заохочувати людей ні до
неробства, – з одного боку, ні до розкошів – з іншого – ось про що мріяв Мюнцер. Та
практика показала, наскільки руйнівні, небезпечні й дикі сили він вивільнив. На практиці
йому довелося зіткнутися із жадібністю, неробством, буйними пристрастями народу.

15 травня Томаса Мюнцера заарештували та після жорстоких тортур стратили.

Нищівна поразка, ймовірно, стала причиною того, що він переосмислив низку своїх
радикальних ідей та поглядів. Так, 17 травня 1525 р. Мюнцер написав останнього листа
однодумцям, в якому закликав: «Любіть один одного і не озлоблюйте своїх панів, як це
робить багато хто із себелюбства…Найбільше уникайте кровопролиття, про що прошу
вас з кращих почуттів.

4. Селянська війна у Німеччині та її історичне значення

Селянська війна розпочалася з окремих виступів улітку 1524 р., якими влада
попервах знехтувала. Але заворушення не припинялись і навіть поширювалися. Восени
повстання охопило південь Німеччини. Селяни розправлялися з панами, озброювались і
створювали загони. Вони палили замки, руйнували монастирі, а захоплене майно
розподіляли нарівно; до повстанців приєднувалися міщани і дрібні рицарі. З їхньою
допомогою було розроблено найпопулярнішу серед німецьких селян у роки війни програму
під назвою “12 статей”. У ній висувалися вимоги скасування особистої залежності
селян і десятини, зменшення оброку й панщини. Покарання селян мали відбуватися за
рішеннями суду, а не панами. Священика для кожного села мала обирати сільська
громада. Укладачі “12 статей” знали й розуміли побажання селян і вдало їх висловили.
У роки Селянської війни ця програма перевидавалася 25 разів.
Представники бюргерства та рицарства висунули “Гейльброннську програму”. У
ній висловлювалися вимоги посилення імперської влади, скасування митних зборів
усередині країни, запровадження єдиних монет і мір. Селяни мали звільнятися від
особистої залежності за викуп у розмірі 20-кратної вартості сплачуваних податків. У
здійсненні вимог цієї програми були зацікавлені насамперед підприємці, оскільки вони
створювали умови для розвитку ринкових відносин.
Полум'я Селянської війни охопило всю Німеччину. Селянські загони зазвичай вели
боротьбу в рідних землях. Звільнивши їх від ненависних панів, розходилися по домівках.
Коли поспіхом зібрані загони дворянської кінноти перейшли в наступ, селяни не змогли
виступити проти них разом.
 Розгубленість серед селян посилилася після того, як Лютер гнівно засудив
повсталих і закликав їх скласти зброю. Лютер проголосив, що особиста залежність
селян не суперечить Святому Письму, а тому виступати проти неї — гріх. Томас
Мюнцер від початку боротьби був разом із повсталими. Він особисто очолив повстання
в Тюрінгії (Центральна Німеччина).
Для придушення повстання німецькі князі зібрали велике, добре озброєне військо з
дворянської кінноти і найманців. У травні 1525 р. біля міста Франкенгаузена
повстанців було розгромлено. Із 8-тисячного селянського війська 5 тис. загинули.
Поранений Томас Мюнцер потрапив у полон і після жорстоких тортур разом із 92
прибічниками був страчений. Приблизно тоді ж було придушено повстання і в Південній
Німеччині. Коли селяни дізналися про цю поразку, багато з них відмовилися далі битись.
Хоча в окремих районах виступи тривали до середини 1526 р., Селянська війна
скінчилася поразкою.
По всій Німеччині чинилися розправи з повсталими, і дарма М. Лютер нагадував
переможцям про християнське милосердя, засуджував “...лютих, несамовитих, таких,
які не усвідомлюють, що роблять, тиранів, які навіть і по закінченні битви не можуть
погамувати свою жагу крові...”. Ще довго в Німеччині не вщухали страти. Кількість
загиблих і страчених у Селянській війні в Німеччині перевищила 100 тис. осіб.

Ситуація у Німеччині загострилася до краю. Неминучою була сутичка з прихильниками

та противниками старого порядку. Першими повстали рицарі. У1523 р. їх загони під
командуванням Франца фон Зікінгена були розбиті військами князів. Влітку 1524 р.
повстали селяни на півдні Німеччини. На початку1525 р. розгорілась Селянська війна. На
самому початку повстання прихильники Мюнцера звернулися до селян з листом, у якому
вимагали повного звільнення селян від гніту усіх панів і перебудови життя на основі
"Божественного права" (загальна і повна рівність). Панам також запропонували увійти у
це об'єднання, а їх замки і монастирі мали бути знищені. Це була найрішучіша програма
повсталих.
Проте не всі селяни діяли так, як пропонував Мюнцер. Зібравшись разом, вожаки
селянських загонів склали програму, яку було названо "12 статей". Повсталі добивалися
відміни особистої залежності селянина. Вони вимагали повернути захоплені общинні
землі, зменшити панщину, оброки і десятину, дозволити кожному селу обирати собі
священика.
Городяни також виклали свої вимоги. У місті Хейлбронні було складено програму, що
вимагала посилити владу імператора, запровадити спільні для всієї Німеччини закони,
єдину монету і міри , а також скасувати мито всередині країни. Усе це мало сприяти
об'єднанню країни і розвитку виробництва і торгівлі.
Повстання у Тюрінгії очолив Томас Мюнцер. Проте селянські загони не об'єдналися в
єдине велике військо і не мали спільного керівника. У кожній області селяни діяли
самостійно, тому вони не змогли допомогти один одному, коли дворяни перейшли в
наступ.
Лютер був наляканим розмахом Селянської війни і перейшов на бік феодалів. У своєму
творі "Проти розбійницьких і грабіжницьких селянських ватаг" він закликав князів
придушити і винищити повсталих.
Повсталих було в кілька разів більше, ніж дворян. Однак селяни не знали військової
справи, їм бракувало дисциплінованості. Вони були занадто довірливі і вступили у
переговори зі своїми ворогами.
У Тюрінгії князі виставили проти повстанців наймані війська. Мюнцер
із восьмитисячним військом розташувався на горі біля міста Франкенхаузен. Селяни
оточили свій табір возами і ровом. Проте загін Мюнцера був погано озброєний.
Князівські найманці пішли в атаку, їхня артилерія завдала селянам великої шкоди.
Найманці вдерлися у табір і перебили близько 5 тисяч чоловік. Мюнцера було поранено
в голову і забрано в полон. Він мужньо витримав жорстокі тортури, і за наказом князів
його було страчено.
Князі люто розправилися з розгромленими селянами. Полонених катували, вішали,
спалювали на вогнищах. Кількість загиблих перевищила 100 тисяч чоловік.
Причинами поразки Селянської війни були відсутність єдності дій і спільного
керівництва, перехід міських багатіїв і Лютера на бік феодалів, погане знання воєнної
справи, слабка дисципліна в повстанських загонах, нездатність німецької буржуазії
очолити повстання.

Значення Селянської війни в Німеччині полягає в тому, що це була перша спроба в

Європі революційним шляхом повалити феодальний лад. Унаслідок втни посилилася
феодальна залежність та ще на кілька століть усталилася політична роздробленість
Німеччини.

Після поразки Селянської війни протягом наступних трьох століть в Німеччині

зберігалася особиста залежність і феодальні повинності селян. Зазнала невдачі і спроба
об'єднати країну, створити централізовану державу. Князі добилися ще більшої
самостійності, а міста і рицарі потрапили у повну підлеглість до них.

5. Результати Реформації у Німеччині.

Після поразки Селянської війни справа Реформації в Німеччині перейшла до рук
німецьких князів, які використовували боротьбу з католицькою церквою у власних
інтересах.

Народження протестантизму.

У 1526 р. в боротьбу за реформу церкви вступили німецькі князі, які намагалися

використати ідеї Лютера для зміцнення своєї влади й незалежності від імператора й папи
римського.

У 1529 р. на рейхстазі в місті Шпейєр імператор Карл V зажадав суворого дотримання

католицького віросповідання на всій території Священної Римської імперії. П’ять
князівств і 14 міст висловили різкий протест. Вони вважали, що в справах віри й совісті
не можна підкорятися рішенню більшості. Від цього часу прихильників Реформації стали
називати протестантами. Князі-протестанти уклали військово-політичний союз для
продовження Реформації.

Розпочалася виснажлива війна між князями-католиками й князями-протестантами. Із

метою придушення Реформації Карл V переправив до Німеччини 40 тис. добірних
іспанських солдатів. Війна йшла з перемінним успіхом. Тільки в 1555 р. на рейхстазі в
місті Аугсбург був укладений релігійний мир. Мирна угода зафіксувала головний
принцип: «Чия влада, того й віра».
Аугсбурзький мир призвів до ще більшого розколу Німеччини, лютеранські князівства
вийшли з-під контролю папського Риму, розпад імперії став неминучим.

1555 р. - Укладення Аугсбурзького релігійного миру, що встановив принцип "чий князь,

того й віра".
Результати Реформації
 Секуляризовані земельні володіння католицької церкви Німеччини.
 З'явилося лютеранство - новий напрямок у християнстві, заснований на вченні
Лютера.
 Німеччина розділена на прибічників католицизму ( Захід і Південь) та лютеранства
(Схід і Північ).