«Франція у другій половині ХІVст.

Завершення політичного об’єднання

країни. Мартін Лютер як ідеолог німецької Реформації, його погляди і
діяльність.»
У другій половині XV ст. королівська влада досягла у Франції найбільшої
могутності, набуваючи вже рис абсолютної монархії. Найвидатнішим королем XV
ст. був Людовік XI (1461-1483), якого називають першим абсолютним королем
Франції. Більшу частину свого царювання він провів у нещадній боротьбі проти
великих феодалів. Феодали організували проти нього союз під гучною назвою «Ліга
суспільного блага». У 1436 р. Карл VII вступив до Парижа, а до 1453 р. всю
територію Франції, крім міста Кале, було визволено від англійців. Столітня війна
скінчилася, хоч і не було підписано ніякого миру. Столітня війна мала
далекосяжні наслідки. Крім розорення країни і значних людських втрат (50%
населення), головний з них — це об’єднання Франції та створення сильної
централізованої держави. Єдина армія та єдиний податок стали її головними
ознаками. Так, якщо раніше рицар йшов на війну тому, що був пов’язаний
з сенйором клятвою вірності, то солдат — із обов’язку перед державою. Раніше
побори на загальнодержавні потреби відбувалися за згодою тих, хто платив; тепер
податки належало платити за підданство, і ніхто згоди вже не питав. Отже,
Франція вийшла з війни зовсім іншою державою, що й визначило її подальшу
долю.
Завершення об`єднання Франції
По завершенні Столітньої війни деякі французькі володіння залишалися за
межами влади французького короля. Боротьбою за їх приєднання була заповнена
друга половина XV ст. Головну роль у завершенні об’єднання Франції
відіграв Людовік XI (1461 – 1483 рр.).
Людовік XI був видатним політиком і дипломатом свого часу, а ще — першим
із королів Франції, влада якого була необмеженою, тобто абсолютною. Своєю
зовнішністю він мало нагадував могутнього короля: худий, згорблений, вбраний у
потертий довгий камзол, постійно стурбований і заклопотаний справами. Саме ця
людина наводила жах на своїх ворогів і суперників. Війна, інтриги, підкупи, союзи
стали його зброєю. Крім збирання земель, він вельми переймався їхнім економічним
розвитком. Промисли і торгівля були його пристрастю.
Головною перешкодою на шляху Людовіка XI до об’єднання країни був герцог
бургундський Карл Сміливий, який мав значні володіння на сході Франції та в
Нідерландах. На відміну від інших великих феодалів, які чинили опір Людовіку XI,
Карл Сміливий у своїх володіннях проводив таку ж політику, що і його суперник.
Фактично конфлікт між Людовіком і Карлом був конфліктом між двома подібними
державами. У цій боротьбі перемогу здобув Людовік XI. Вирішальна битва
сталася у 1477 р. біля Нансі. Бургундці зазнали поразки, а Карл загинув.
Людовік XI був у захваті від смерті свого головного противника і відразу наказав
захопити його володіння. Бургундська держава припинила існування. Крім
Бургундії, Людовік зумів приєднати до своїх володінь Пікардію на півночі, Беррі в
центрі та Прованс на півдні Франції.
 Син Людовіка XI — Карл VIII (1483 – 1498 рр.) приєднав останнє володіння,
що зберігало самостійність — герцогство Бретань (1491 р.). Так завершився
тривалий процес політичної централізації Франції, що розпочався
за Капетингів, а завершився за династії Валуа. У XVI ст. Франція стала однією
з найбільш могутніх і централізованих держав Європи.
Реформація в Німеччині. Діяльність ідеолога Реформації Мартіна Лютера
Кінга.
Реформаційний рух в Німеччині очолив Мартін Лютер (1483-1546).

31 жовтня 1517 р. він вивісив на дверях церкви у Вітгенберзі «95 тез» проти
продажу індульгенцій. У тезах Лютера в загальних рисах були сформульовані
основи нового вчення. Чільне місце в ньому належало трьом постулатам: 1) людина
може порятуватися лише своєю вірою; 2) спасіння може дати лише Божа милість;
воно не залежить від будь-яких «заслуг» людини, бо не люди, а лише Бог знає
справжню вартість «добрих справ»; 3) єдиним авторитетом у справах віри є Святе
Письмо, Слово Боже. Вчення М. Лютера, яке можна стисло схарактеризувати як
«спасіння вірою», мало далекосяжні наслідки. Якщо спасіння залежить лише від
Божого милосердя, то виникало запитання: для чого потрібне посередництво
католицької церкви та всієї величезної церковної ієрархії на чолі з папою? Лютер
відкинув більшість таїнств, святих і ангелів, культ Богородиця, поклоніння іконам і
святим мощам. Всі шляхи порятунку - тільки в особистій вірі людини.
Затверджуючи незаперечність авторитету Писання, Лютер наполягав на праві
кожного віруючого мати власне розуміння віри і моралі, на свободі совісті, сам
перевів його на німецьку мову. Вже в 1519 році Лютер відмовився від
середньовічного уявлення про текст Писання як про таємничий шифр, який не може
бути зрозумілий без знання сталого церковного тлумачення. Біблія відкрита для
кожного, і жодна її інтерпретація не може бути визнана єретичною, якщо вона не
спростована очевидними розумними доводами.

Лютер не врахував можливих наслідків свого вчення, яке перекреслювало

обов'язковий для католика авторитет, поряд зі Святим Письмом, рішень папи та
церковних соборів. На його думку, про це не йдеться у Святому Письмі, а тому це
слід відкинути, як «людські вигадки».

Виступ Лютера підтримала значна частина населення Німеччини. Багато людей

почали перекладати тези з латини на німецьку і поширювати їх по всій країні.
Католицька церква засудила його виступ, а папа Лев X відлучив від церкви. Одначе
німецькі князі на з'їзді у Вормсі вирішили підтримати Лютера. А втім, ці зміни
задовольнили далеко не всіх. Міська біднота, селяни прагнули більшого. Вони
слухали проповідників, яких з'явилося дуже багато і які розповідали про
наближення Царства Божого на землі: все буде спільним і всі люди стануть рівними.
Такої Народної Реформації вони жадали та ладні були вести за неї боротьбу. У
багатьох містах і селах розпочалися стихійні виступи.

У Німеччині почалася Реформація, яка охопила всі верстви населення.

Реформація, що починалась як рух поміркованих суспільних верств, натхненних
гуманістичними ідеалами, проти католицької церкви, почала перетворюватись у
боротьбу народних мас за покращення свого становища. М. Лютер мав неабиякий
вплив на формування західноєвропейської моделі держави. Він сформулював
важливий правовий принцип - ідею рівності, рівної гідності людей. Хоча цей
принцип поширювався лише на християн, він відіграв важливу роль у становленні
ідейно-теоретичного потенціалу Нового часу.

Мислитель вважав, що держава створена для вирішення тих завдань, які не

вирішує церква як соціальний інститут. Завданням світської влади є примусове
застосування "зовнішньої" справедливості, нагляд за дотриманням норм законів. З
огляду на це держава має бути самостійною стосовно церкви, у всіх світських
справах церковні діячі мають підпорядковуватися правителю. З погляду М. Лютера,
правитель повинен бути слугою Бога, а не управителем народу. Державна влада - не
перевага, а обов'язок перед Богом. Влада є Божою службою лише тоді, коли
правитель не керується власними інтересами. М. Лютер розробив вимоги до
державної діяльності, причому вихідним положенням стало розуміння влади як
ремесла. Він критично ставився до права, оскільки у ті часи воно ґрунтувалось на
принципі нерівності: для мирян і священнослужителів існували різні системи права.
Критикуючи канонічне право, Лютер надавав перевагу світським праву й законам.

Політико-правовий аспект лютеранства був корисним у практиці

державотворення і правотворчості Нового часу. Ідеї рівності людей, свободи совісті,
незалежності особистості від держави, доступності закону були розвинуті в
доктринах діячів епохи Просвітництва.

Висновок : У історію Мартін Лютер увійшов як реформатор християнської

церкви, утворення, мови, музики. Велике значення мав виконаний Лютером
переклад на німецьку мову Біблії (1522-1542), в якій йому вдалося затвердити
норми общенемецкого національної мови. Однак самим успішною справою Лютера
з'явилася Реформація католицької церкви.

У обстановці підйому суспільного руху в Німеччині, критики католицької

церкви, Лютер виступив з 95 тезами проти індульгенцій. Ці тези містили основні
положення його нового релігійного вчення (розвинені ним потім в інших творах),
що заперечувало основні догмати і весь лад католицької церкви. Відкинувши
католицьку догму про те, що церква і духовенство є необхідними посередниками
між людиною і Богом, Лютер оголосив віру християнина єдиним шляхом
порятунку душі, який дарується йому безпосередньо Богом.

Лютеранський рух з часів Мартіна Лютера відмовляється від цінності живого

церковного досвіду - Священного Переказу, від шанування Діви Марії і святих, від
молитов за вмерлих, від адміністративного устрою Церкви, від святих таїнств, ікон,
від хресного знамення і вважає одну віру достатньою, щоб заслужити Царство
Небесне. Це лютеранське спотворення християнства створює провалля між ним і
вірою Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви.
 Успішним продовженням лютеранських починів з'явилася швейцарська
Реформація Ульріха Цвінглі і Жана Кальвіна. Мартин Лютер же не підтримував їх.

Загалом, еволюція діяльності і вчення Мартіна Лютера відбувалася таким

чином, що в них наростали елементи бюргерської обмеженості, низькокласового
політичного утилітаризму, релігійного фанатизму, що істотно заважали
подальшому розвитку Реформації.

Список літетатури:

1) Порозовська, Б. Д. Мартін Лютер. Його життя і реформаторська діяльність /

Б. Д. Порозовська- 170с.

2) Вебер, Макс. Вибрані твори / Макс Вебер - М.: Прогрес, 1990. - 274 з.

3) Практикум по новій історії. 1872—1917 (Уклала Н. І. Кочегарова). — М.,

1989.

4) Історія Франції: В 3 т. / За ред. А. З. Манфреда. — Т.2. — М., 1973.

5) Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — М.: Юридична

література, 1984.

6) Історія держави і права зарубіжних країн . Хома Н.М. -2012р, 164-172с.

7) Історія вчень про державу і право. А.І.Кормич// Київ 2009