1. Причини Селянської вiйни в Нiмеччинi.

Селянська війна у Німеччині — народне повстання в центральній Європі,

перед усім, на території Священної Римської імперії у 1524—1525 роках. Як і
війни, що передували цій, Рух черевика й Гуситські війни, селянська війна
складалась із масових заворушень економічного та релігійного характеру,
рушійну силу яких складали селяни, городяни й дворяни. Загальної програми
у цих виступів не було.

Конфлікт, що проходив в основному у південних, західних та центральних

областях сучасної Німеччини, також зачепив сусідні Австрію та Швейцарію,
досягнув апогею навесні-влітку 1525 року, коли в подіях брали участь
близько 300 тис. селян-повстанців. За сучасними оцінками, кількість
загиблих склала близько 100 тис.

Посилення поборів з селян, розширення «панських» прав над сільським

населенням, несприятливі зміни у загальних соціальних умовах селянського
побуту, що стались наприкінці XV й початку XVI століття, хвилювання,
спричинене Реформацією, — такими були головні причини Селянської війни.
Вимоги селян яскраво видно у різних програмах, що з’являлись у ті часи у
великій кількості — особливо у так званих «дванадцяти статтях» й у
гейльброннському проекті.

Посилення на рубежі XV-XVI ст. феодального натиску на селян — явище,

загальне для всіх німецьких земель. В основі його лежали різко зростаюча
потреба феодального класу в грошах і пов’язане з цим прагнення
максимально використовувати сприятливу ринкову кон’юнктуру для
підвищення прибутковості своїх господарств, забезпечити необхідний
суспільний статус і спосіб життя, що відповідає представленням епохи
Відродження. Особливо сильні ці прагнення були в дрібного і середнього
дворянства, лицарства.

Бурхливий економічний підйом рейнських міст і зростання товарного

виробництва породили у феодалів прагнення до розширення їхніх власних
господарств і збільшенню селянських повинностей.

Велике значення в цих умовах надавалося відновленню вже з початку XVI ст.
кріпосного стану і поширенню його на маси вільних селян. Статус
“особистого пана” давав сеньйору особливі права на селянське майно і
землю, можливість присвоєння майже всіх доходів селянського господарства.
Стосовно селянської маси поміщик і сеньйор виступав як їх особистий,
поземельний та судовий пан, якому усі вони були зобов’язані спадкоємними
чиншами і панщиною. На поширення інституту кріпосництва на рубежі XV-
XVI ст. і його посилення в XVI— початку XVII ст. істотно впливало
формування суверенної князівської влади. Територіальний князь
привласнював стосовно усіх своїх підданих права особистого пана;
кріпосницький стан зливався з підданством. Лицарські фільварки в Заєльб’ї і
дворянські маєтки на захід від Ельби ввійшли в систему територіальної
державності як її складова частина, елемент податкової системи і
поліцейського нагляду.

Відновлення крайніх форм феодальної залежності, перебудова доменіального

господарства на панщинно-кріпосницькій основі підривали прогрес
німецького села. Припинялася можливість розвитку великих селянських
господарств по шляху підприємництва, поширення вигідних селянству форм
іздольної і грошової оренди, вільного використання у великих господарствах
найманої праці сільської бідноти. Підривалися й інші форми господарської
діяльності заможного селянства — торгівля, візництво, готельна справа.
Феодальний натиск важко позначився на положенні середніх і дрібних
селянських господарств, прибутковість яких під впливом зростаючих
платежів усе зменшувалася, а їхні власники все частіше виявлялися в
лихварській кабалі і на грані руйнування.

З настанням феодальної реакції зростала боротьба селян. Самій Селянській

війні передували виступи селян, змови і бунти. Особливий розмах вони
одержали наприкінці XV — початку XVI ст.

Боротьба селян з 1476 р. до початку Реформації говорить про тісне

переплетення в їхніх вимогах соціально-економічних і політичних питань.
Передові діячі селянства почали розуміти необхідність створення організації,
що поєднувала б селян, міську опозицію і плебеїв. Однак як сама діяльність
змовників, так і їхні плани не виходили за рамки дуже обмеженої території,
хоча і висувалися задачі загальнонімецького значення. У програмах таємних
організацій ставилося питання про захоплення влади й у зв’язку з цим про
створення збройних сил. Передбачалися конкретні міри проти старих
суспільних установ. Усе більш наполегливо розглядалася “божественна
справедливість” як засіб, що повинний додавати руху законність.
Селянському руху не вистачало навчання, на котре можна було б обпертися в
боротьбі з феодалами.

У кожному місті й селі, в кожній оселі люди сперечалися про те, якою
повинна бути церква. Не чекаючи ніякого дозволу, люди виганяли
священиків, розганяли монастирі. Користуючись із ситуації, князі захопили
монастирські землі, а міська верхівка відмовилася сплачувати церкві
податки. Владу Папи Римського більше не визнавали.

А втім, ці зміни задовольнили далеко не всіх. Міська біднота, селяни

прагнули більшого. Вони слухали проповідників, яких з’явилося дуже багато
і які розповідали про наближення Царства Божого на землі: все буде
спільним і всі люди стануть рівними. Такої Народної Реформації вони
жадали та ладні були вести за неї боротьбу. У багатьох містах і селах
розпочалися стихійні виступи. Реформація, що починалась як рух
поміркованих верств суспільства, натхненних гуманістичними ідеалами
проти католицької церкви, набула рис, притаманних боротьбі народних мас
за покращання свого становища.

Революційна обстановка в Німеччині все більше загострювалася. Мала

відбутися збройна боротьба між тими, хто виступав проти існуючого
порядку, і тими, хто його відстоював. Першими піднялися на збройне
повстання лицарі, які прагнули покінчити із засиллям церковних і світських
князів. Вони уклали військовий союз строком на шість років, на чолі якого
став Франц фон Зиккенген. Ідейним натхненником лицарського повстання
був Ульріх фон Гуттен. Лицарі боролися за створення єдиної імперії, в якій
би безроздільно панувало дворянство. Лицарі не могли розраховувати на
допомогу селян і городян, і їх повстання з самого початку була приречена на
провал. Коли шеститисячний загін західнонімецьких лицарів під проводом
Зіккенгена обложив місто Трір, на допомогу архієпископу Трірського
прийшло велике тридцятитисячне військо князів, і лицарі зазнали поразки.
Зіккенген з невеликими силами сховався у своєму замку Ландштуль, який
незабаром був захоплений князівським військом. Зіккенген загинув у битві.
Гуттен втік у Швейцарію, де незабаром помер.

Це був заклик до повстання для встановлення Царства Божого, і анабаптисти

чекали повстання та готували його. Коли влітку 1524 р. на верхньому Рейні
розпочалися окремі селянські виступи, туди рушили анабаптистські
проповідники.

Ідеї Мюнцера та анабаптистів у Німеччині підтримала більшість найбідніших

верств населення. Лютера такі ідеї злякали. Як засвідчили подальші події,
шляхи Лютера і прихильників побудови на землі силою Царства Божого
розійшлися.

У цілому рух наприкінці ХV — на початку XVI ст. був антифеодальним і

спрямованим насамперед проти сеньйоральної реакції і феодальної
роздробленості. Він також був могутньою опорою у визвольній боротьбі
швейцарського народу в 90-х роках XV ст. і допоміг Швейцарії відстояти
свою державну незалежність.
2. Особливостi селянського повстання в Тюрiнгiї та Саксонiї.
Дiяльнiсть Томаса Мюнцера. «Листи-тези» – основний тактичний
матерiал мюнцерiвської партiї.
Кульмінаційним пунктом С. в. стало повстання у Пн. Франковії і Тюрінго-
Саксонському районі. Повстанням у Тюрінго-Саксонському районі керував
Т. Мюнцер. Тут центром стало м. Мюльгаузен, де 17.III 1525 відбувся
переворот і було встановлено революц. правління. Об'єднані війська місц.
князів 15 травня 1525 розбили повстанців біля м. Франкенгаузена. Т.
Мюнцера, який потрапив до рук князів, було страчено.

Найдовше боротьба тривала в Тіролі під проводом прихильника Т. Мюнцера

М. Гайсмайра. С. в. показала, що рушійною силою у боротьбі проти
феодалізму на світанку капіталізму були селяни, а їхніми союзниками —
міський плебс. Наслідком поразки С. в. було посилення феод. реакції та
закріплення політ. роздробленості Німеччини.

Томас Мюнцер – релігійний, громадський діяч, реформатор.Ставши на

священичий шлях повністю присвятив  своє служіння  Богу. У 1521 році в
місті Прага у тримовному варіанті опубліковує «Маніфест» (використані
чеська, латинська, німецька мова).

На відміну від Лютера першим зробив різкий виступ перед католицькою

церквою, підтримуючи анабаптистів.

Проповідь реформатора поширювалася на землі Саксонії та Тюрингії, які

охопила Селянська війна. Навесні 1525 року – в Мюльхаузені та Торингії
очолює селянський рух, прочитавши раніш укладену програму «Статейний
лист». Мюнцер почав втілювати свій план щодо конфіскації земель в одних і
їх віддання убогим людям.

Створює таку собі невеличку комуну, дає розпорядження ученикам аби ті

піднімали на боротьбу сільські та місцеві верстви населення.  Задуми
Мюнцера були миттєво зупинені Лютером. Усвідомлюючи до чого б це
могло дійти, Лютер особисто вимагає страти. 15 травня 1525 року – в
містечку Франкенхаузен  Мюнцер потрапив у стиснуте кільце  чотирьох
союзних армій німецьких князів і був  повністю розгромлений зі своїм
загоном. Йому було влаштовано допити, навесні 1525 року – страчено
(відрубали голову).

«Лист-тези» був написаний наприкінці 1524 р. або в січні 1525 р. при-

хильниками Мюнцера. Цей документ був для повсталих селян найбільш
революційною програмою, бо вимоги, які містилися в ньому, означали рі-
шучу боротьбу проти всіх панів. З самого початку Селянської війни «лист-
тези» вручався повсталими селянами багатьом містам і общинам.

Шановні, мудрі, доброзичливі панове, друзі і ласкаві сусіди! Оскільки до.

цього часу на бідний і простий люд у містах і селах всупереч богу і всякій
справедливості накладалися великі тяготи духовними і світськими панами і
властями, яких вони і мізинцем не чіпали, то з цього випливає, що такий
тягар і тяготи не можна ні переносити, ні терпіти, якщо тільки проста бідна
людина не хоче пустити з торбою по світу – себе саму, своє потомство і
потомство потомства../ Тому програма і план (der anschlag und fürnemen)
цього християнського об’єднання полягає в тому, щоб з допомогою бога
визволитися, і до того ж, наскільки не можливо, без зброї…

…[Це] зрештою, не може бути здійснене без братерського заохочення і

об’єднання в усіх справах, які стосуються загальної християнської користі і
містяться в цих доданих статтях, які подаються далі. Отже, в тому наше
дружнє прохання, бажання і братерське прагнення, щоб ви добровільно і
дружелюбно вступили в це християнське об’єднання і братство для того, щоб
справа загально-християнської користі і братерської любові була відновлена,
з Віллінгенської хроніки (161-а – 163-а) – з екземпляра, передано о 8 травня
1525 р. місту Віллінгену, піднесена і приумножена. Якщо ви так зробите, то
це буде виявом волі бога на виконання його заповіді про братерську любов
Якщо ж ви відхилите це, чого ми все ж ніяк не сподіваємось то ми
оголошуємо вас світським відлученими (in den welttlichei bann) i в силу
даного листа будемо вважати вас в цьому стан до того часу, поки ви не
відмовитесь від вашого наміру і не вступите з доброю волею в це
християнське об’єднання. Все це мі з кращими намірами не хочемо
приховувати від вас – наши: ласкавих панів, друзів і сусідів. Бажаємо
одержати від ради общини писану відповідь на цей лист через цього ж
посланця В цьому полягають божі заповіді.

Світське відлучення полягає ось у чому. Всі, хто перебуває в цьому

християнському об’єднанні, повинні вважати справок своєї честі і найвищим
обов’язком з тими, які відмовляються вступати в братерське об’єднання і
сприяти загальній християнській користі, не мати і не підтримувати ніяких
стосунків: з ними – ні їсти, ні пити, ні купатися, ні молоти, ні ловити рибу..,
також не привозити для них і не давати їм їжі, ні напоїв, ні дров, ні м’яса, ні
чого-небудь іншого; не купувати у них і не продавати їм нічого. Нехай вони
будуть залишені, як відрізані і мертві члени, оскільки вони в цих справах не
тільки не допомагають загальній користі і земському мирові, а навпаки,
перешкоджають їм. Нехай їм буде відмовлено в допущенні до всіх ринків, в
общинні ліси, води і луки, які не перебувають в їх розпорядженні. І коли хто,
вступивши в наше об’єднання, порушить це, хай також буде виключений з
громади і покараний тим же відлученням і вигнаний до противників разом з
жінкою і дітьми.
3. Особливостi селянського руху у Швабiї. Програма «Дванадцять
статей».
Селянська війна розпочалася в червні 1524 р. в районі Верхнього Рейну,
поблизу кордону зі Швейцарією. Поступово виокремилися три основні
райони дій повстанців: 1) Швабія; 2) Франкенія; 3) Тюрінгія і
Саксонія. Уже навесні 1525 р. у Швабії діяло майже 40 тис. повстанців.
Вони розробили свій головний програмний документ – «12 статтей». Серед
повсталих Франкенії широкого поширення набув «Статейний лист», який
проголошував необхідність взяття влади народом, а також «Гейльбронська
програма», що вимагала покласти край свавіллю князів і зосередити владу в
руках імператора.

«12 саттей» складаються з преамбули та дванадцяти пунктів. Основна ідея

документа – служіння законам духовним (Євангелію та Святому Письму) та
світським. У пунктах простежується прагнення залишити старі права і звичаї,
протест проти численних нововведень, які обминають традиційну “букву
закону” та йдуть урозріз із Священним Писанням. Таким чином,
реорганізація існуючого ладу уявляється селянам тепер не як корінна ломка
феодальних традицій, не як революційні перетворення , а логічно допустимі
еволюційні зміни в рамках законності та державності.

12 статей є протилежні Стиайтейному листу. Тут: відмова від будь-яких угод

з феодалами; усі землі князів, рицарів, духівництва повинні були перейти до
общин.Феодали які відмовлялись підкорятися христ. союзу підлягали
світському відлученню.

4. Особливостi повстання у Франконiї. «Гейльбронська програма».

Навесні 1525 селяни Південної Франконії утворили ряд повстанських загонів,
що склали кілька великих з'єднань. Селян Неккарской долини очолював Яків
Рорбах - виходець із селянського середовища. На чолі «Чорного загону»,
який діяв в окрузі Роттенбурга, стояв розорився лицар Флоріан Гейер. Ці
загони діяли рішуче, відкидаючи будь-який компроміс з феодалами. За
вироком революційного трибуналу, створеного Рорбахом, були піддані
ганебної страти - прогону крізь піки - граф Людвіг Гельфенштейн і його
наближені, почали військові дії проти повстанців. Це внесло паніку в середу
франконских феодалів і паралізувало на перших порах їх опір. Однак
керівництво повстанням в цілому захопили заможні бюргери, які зуміли
направити боротьбу за вигідним для них руслу. Прихильник помірної
тактики Вендель Гиплер створив зведений «Світлий загін», в якому став
начальником польової канцелярії. Командувачем був запрошений лицар Гец
фон Берлихинген, що переслідував корисливі цілі і "згодом зрадив селян.
Прихильники рішучих дій - Якоб Рорбах і Флоріан Гейер були відтіснені від
керівництва в загоні і пішли з нього разом зі своїми прихильниками. Гиплер
прагнув використовувати селянське повстання для реалізації програми
бюргерства . Він запропонував виправити «12 статей» і відкласти їх
здійснення до проведення імперської реформи. Він і.его прихильники
підготували проект імперської реформи в дусі анонімних трактатів
«Реформація імператора Сигізмунда» і «Реформація Фрідріха III», який
отримав назву Гейльброннськая програми. Гейльброннская програма була
спрямована проти князів, яких пропонувалося позбавити незалежності та
перетворити разом з лицарями в посадових осіб імперії, які перебувають на її
утриманні. Природно, що така перспектива могла задовольнити тільки
розоряють лицарство. Не відкидаючи в принципі станових привілеїв, проект
програми вводив загальне для всіх «природне і божеське право» і
встановлював равеяство перед законом за вчинені злочини. При цьому
передбачалося усунути римське право і вигнати з країни докторів римського
права, що служили знаряддям княжого абсолютизму. Автори проекту
прагнули забезпечити політичний вплив бюргерства в імперії і пропонували,
зокрема, залишити в імперському суді більшість місць (10 з 16) за
представниками міст.

Як і в «12 статтях», на першому місці в Гейльброннськая програмі стояли

вимоги Реформації: виборність пастирів і їх відповідальність перед громадою
віруючих за правильну проповідь Євангелія «без всяких людських додавань»,
позбавлення духовенства світської влади, закриття монастирів і розпуск всіх
чернечих і духовно -рицарскіх орденів, секуляризація церковної власності.

В інтересах розвитку торгівлі та підприємництва передбачалося введення

єдиної монети, єдиної міри і єдиного ваги, а також ліквідація внутрішніх
митних перегородок. Разом з тим встановлювалися заходи по обмеженню
великого торгово-лихварського капіталу і скасування монополістичних
компаній: розмір установчого капіталу не повинен був перевищувати 10 000
гульденів. Для розвитку вільного підприємництва пропонувалося ліквідувати
гірську і інші регалії.

Таким чином, ця бюргерська програма намічала ряд буржуазних перетворень

і перш за все була спрямована на централізацію Німецької держави. Для
свого часу вона була прогресивною. Про її автора Вендель Гиплер Ф. Енгельс
писав: «З усіх вождів руху Вендель Гиплер найправильніше розумів
існуючий стан речей ... прийшов до передчуття сучасного буржуазного
суспільства » '.

У той час коли Гиплер і його прихильники готувалися скликати в

Гейльбронна з'їзд для обговорення проекту програми, У Франконії вторглися
війська Швабського союзу під проводом Трухзеса. Зіткнувшись з чисельно
переважали повстанськими військами, збройними артилерією і займали
добре укріплені позиції, Трухзес не наважився вступити в бій і запропонував
укласти перемир'я. Потім він раптово напав на загони Рорбаха і Гейера і
завдав їм поразки. Яків Рорбах був захоплений в полон і відданий болісній
страті - засмажений на повільному вогні. Флоріан Гейер, втративши майже
всіх своїх воїнів, героїчно загинув у битві. Гец фон Берлихинген потайки
пішов до Трухзеса. Патриціат що приєдналися до повстання міст вступав в
переговори про умови здачі і відкривав ворота перед військами Швабського
союзу. До кінця червня 1525 р повстання в Південній Франконії було
придушене.

Трухзес поспішив повернутися в Верхню Швабію, де почали розпалюватися

нові вогнища повстання. Селяни області Гега занячі місто Фрейбург і
успішно наступали. І на цей раз Трухзеса допомогла довірливість селян.
Найсильніший з повстанських загонів - Приозерний - строго дотримувався
умов угоди з феодалами і допоміг приборкати гегаускіх селян. К 25 липня
повстання в Швабії було придушене остаточно.

Селянська війна в Середній Німеччині. На початку квітня 1525

розгорнулося масове селянське повстання в Північній Франконії і Тюрінгії-
саксонському районі, де воно набуло найбільш організований і
цілеспрямований характер. У Тю-ринг центром руху став імперський місто
Мюльхаузен, а його натхненником був Томас Мюнцер. У місті відбувся
давно готувався політичний переворот, який покінчив з пануванням
патриціату і поставив при владі обраний народом

'Енгельс Ф. Селянська війна в Німеччині. - Маркс К., Енгельс Ф. Соч., Т. 7, с.

413.

«Вічний рада». Томас Мюнцер розгорнув тут енергійну діяльність,

намагаючись втягнути в рух широкі плебейські маси, і перш за все
тюрінзькому рудокопів. Він мав намір перетворити повстанський табір в
Тюрінгії в центр революційної боротьби для всієї Німеччини.

У Мюльхаузене, здавалося, були всі умови, щоб здійснити на ділі соціальну

програму Мюнцера, але досвід переконував у повній фантастичності цієї
програми. «... Мюльхаузен залишився республіканським імперським містом з
кілька демократизувати політичним устроєм ... і з наспіх імпровізованою
організацією натурального забезпечення бідних» '. Революційний уряд
Мюльхаузена проіснувала не більше трьох місяців і його діяльність протікала
в умовах підготовки до рішучого зіткнення з військами князів.

Мюнцер зібрав всі сили повсталих і створив у Франкенгау-Зена укріплений

табір. Він сподівався ще до приходу Трухзеса У Франконії об'єднатися з
загонами франконских селян і спільно розбити війська противників, а потім
рушити в Південну Німеччину. Середньо-князі спішно зібрали військо і
рушили на Франкенгаузенскій табір, який налічував не більше 6 тис. Воїнів з
декількома гарматами. Князі намагалися і тут використовувати тактику
переговорів, але Мюнцер діяв рішуча, наказавши стратити двох зрадників,
які висловлювались за капітуляцію. Противник, який мав явним | перевагою,
зміг швидко зім'яти оборону і увірватися в табір. Близько 5 тис. Повстанців
було вбито. Тяжко поранений Мюнцер підпав в полон і після жорстоких
тортур був обезголовлений. 25 травня здався Мюльхаузен, повстання було
повсюдно придушене.

Найдовше чинили опір селяни в альпійських землях Габсбургів. У Тіролі

селянське повстання очолив Михайло Гейсмайер - один з найвидатніших
діячів Селянської війни. У складеному ним в 1526 р програмному документі
«Земське пристрій» пропонувалося заснувати в Тіролі народну республіку і
здійснити докорінні соціально-економічні та політичні перетворення -
створити демократичний суд, провезти секуляризацію церковного майна і
конфіскацію всіх | володінь феодалів на користь народу, націоналізувати
рудні копальні , серйозно полегшити становище бідноти. Володіючи
[неабияким талантом полководця, Гейсмайер створив боєздатне військо з
селян і гірників Тіролю і провів ряд | вдалих операцій проти військ
ерцгерцога і Швабського союзу. [Під натиском переважаючими силами
противника, Гейсмайер [вивів своє військо до Венеціанської область і
готувався до нового (наступу. У 1532 р відважний селянський полководець
загинув від руки найманого Габсбургами вбивці.

З «Гейльброннської програми»

По-перше, щоб всі духовні, як Бог наказав і заповідав їм в XXVIII розділі

Матвея, були реформовані і отримували зміст згідно з їх дійсними
потребами, а не поглядаючи на їх породу і походження, високий або низький
чин і корінь.

До цієї статті чотири декларації. Перша торкається важливих добродіїв,

якось: єпископів, пробстов, деканів, каноников і тому подібних.

Далі, щоб все чернечити, як иноки, инокини, нолльгарди [14], тевтонські

рицарі і інші, тому подібні, які з очевидністю пізнані як хижі вовки в
духовній личині, були реформовані згідно з велінням Божим, як написано в
Бутті і в XIX розділі Матвея.

Далі, щоб кожна община дістала собі хороших пастирів, які б старалися пащі
своїх овець тільки словом Божим, заснованим на писанні: щоб община могла
ставити і зміщати їх.
Далі, щоб всі священики і вибрані особи на службі Божій показували приклад
людям, подібно тому, як це робив наш спаситель Христос. Містити їх
повинне чесно, але з таким розрахунком, щоб залишок йшов на бідних,
потребуючих людей і на загальну користь.

По-друге, повинні бути реформовані всі світські князья, графи, добродії,

рицарі і дворяни, щоб бідна людина не була отягощен ними так сильно,
понад християнської свободи.

До цієї статті також чотири декларації. По-перше, щоб нижчим проти князів і
добродіїв, бідним проти багатих виявлялося рівне, швидке і дійсне
правосуддя.

Далі, щоб всі, що мають льон від Священної імперії і членів її, починаючи від
князів і кінчаючи дворянами, отримували чесний зміст, - кожний згідно
своєму народженню. За це вони повинні вірно ставати Священній Римській
імперії, охороняти слухняних і благочестивих, вдів і сиріт, карати
неслухняних і злих.

Далі, щоб все ленники чесно служили єдиному римському імператору, як

вказано в Писанні, більш, ніж іншим своїм ленним добродіям, світським
князьям Імперії, для християнського світу і множення імперії; щоб вони без
подальшого обтяження охороняли бідних підданих; щоб вони будь-якій
людині надавали допомогу, раду і правий суд, щоб ніхто не скаржився на
безправ'я.

Далі, щоб всі князья, графи, рицарі, дворяни, служиві - все одно, чи отримали
вони льон від імперії і імперських князів чи ні - повинні поводитися по-
божеському, по-братському, по-християнському, чесно, щоб ніхто не терпів
від них несправедливих обтяженні...

По-третє, всі без виключення міста, комуни і общини в Священній імперії

повинні бути реформовані і затверджені по божеському і природному праву,
згідно з християнською свободою.

Далі, щоб купцям було безпечне пересування і щоб на продаж будь-якого

товару був встановлений порядок, якого б і трималися при торгівлі, щоб
досягала успіху і множилася загальна користь.

В-четвертих, ніяких докторів, духовних або світських, не можна допускати ні

засідати, ні говорити, ні давати ради, ні діяти в якому б те не було князівській
раді і в якому б те не було суді...

По-п'яте, добре б було, щоб ніхто з духовних, будь він високого або низького
чину, не приймався в Пораду Імперії або іншого світського князя, пана або
комуну, бо це ним заборонене, як ясне видно в писанні. [...]
В-шестих, добре було б, щоб в імперії було усунене все світське право, яке
вживалося досі, і затверджено було право божеське і природне, як вказано
вище і нижче; тоді бідняк мав би стільки ж доступу до права, скільки самий
головний або самий багатий.

Нехай імператорський камергерихт в Священній імперії німецької нації

складається з 16 хоробрих, чесних, бездоганних мужей, саме: 2 від князів, 2
від графів і добродіїв, 2 від рицарства, 3 від імперських міст, 3 від
князівських міст, 4 від всіх комун в імперії.

Вони повинні будуть вибрати собі [в голови] імперського камеррихтера з

графів або добродіїв. І з числа цих 16 осіб позивач і відповідач повинні
вибирати собі заступника і радника по своїй справі. Взяті в камергерихт осіб
до цього повинні, принаймні, 10 років засідати і діяти на суді. [...]

В-сьомих, добре було б усунути ті, що всі мали доселе місце мита, провізні
побори (Glait)[15], мито на їстівні запаси (Ungelt) [16] і інші податі і
отягощения, за винятком самого необхідного, щоб проста людина не терпіла
від користі. ..

Далі, необхідне мито на підтримку загальнокорисних потреб - мостів, доріг,

шляхів - повинні продовжуватися, а залишок від них повинен відкладатися на
загальну користь.

В-восьмих, всі дороги в німецькому народі повинні міститися вільно і без

примушення, без насильств і провізних поборів, без всякого виключення, бо
князья і добродії тримають їх на правах льону від Римської імперії. А якщо в
області якого-небудь князя або пана хто-небудь потерпить збиток або у нього
буде віднято його майно, то нехай цей самий князь або пан цілком за це
заплатить і відшкодує збиток. [...]

В-десятих; вся золота і срібна монета повинна бути переплавлена і приведена

до одного зерна і ваги, однак без збитку для вільності і прав кожного. І щоб
всяке гірництво було зроблене вільним, будь те золото або срібло, ртуть,
мідь, свинець або що інакше, без всякого виключення. Крім того,
необхідність вимагає, щоб весь видобуток золота, срібла, свинця і міді
приймалася імперською камерою і купувалася за справжню плату...

В-одиннадцатих, треба звернути увагу на великі втрати бідних при купівлях і

продажу. У імперії повинна бути введена одна міра, один лікоть, один віз,
однакова вага, одна довжина для сукна, бумазеи і для всіх інших товарів.
Звідси слідує, що всі пряности і інше, що продається на центнер, буде мати
однакову вагу. Але які пряности або подібні товари продаються на фунти, ті
повинні мати вагу міста Труа.[17]
В-дванадцятих, щоб компанії, як Фугтери, Гохштегери, Вельзери і т. п., були
відмінені, бо від їх свавілля багаті і бідні однаково терплять обтяження у всіх
товарах.

Чи Складається компанія або хто торгує один, в торгівлі не можна мати

більше 10 тис. гульденов. А у кого виявиться більше, у того відняти в
скарбницю основний капітал і надлишок наполовину.

Далі, купець, який зверх 10 тис. гульденов має надлишок в грошах, може,
кому хоче, давати всякі позики і допомагати по-євангельському.

Далі, якщо купець зверх свого вкладеного в торгові справи капіталу має
надлишок в грошах, то він може віддати їх пораді свого міста і в рік брати 4
гульдена з 100. А господа радники можуть позичати їх бідним людям під
забезпечення і брати 5 гульденов з 100, і бідному і здатному при цьому
можна буде годуватися...

[...] На закінчення, щоб були усунені всякі союзи князів, добродіїв і міст і
щоб всюди дотримувався тільки імператорський мир, без всяких провізних
поборів і інакших отягощений, і всякі приватні розпорядження, встановлені з
цією метою, повинні бути усунені і ніколи не повинні встановлюватися
надалі під загрозою втрати всієї вільності, ленов і регалії.

5. Характер та iсторичне значення Реформацiї i Селянської вiйни у

Нiмеччинi.
Реформацію і Селянську війну багато істориків називають
ранньобуржуазною революцією в Німеччині і звичайно датують 1517-
1525/26 рр.., тому розгром бунтівних селян тлумачиться як кінець
ранньобуржуазної революції. Поразка Селянської війни була кінцем
«критичного епізоду» цієї революції, але аж ніяк не самого революційного
процесу, що тривав і в Німеччині (вже в інших формах), і в інших країнах.

Західна Європа знала чимало великих селянських рухів, але жодне з них за
своїм розмахом і значенням не може зрівнятися з повстанням 1525 р.
Величезні території – від Швейцарії та альпійських земель до відрогів Гарца і
Рудних гір – були охоплені повстанням. У багатьох районах до повстання
приєдналася велика частина населення, здатного носити зброю. Це відразу ж
виявило труднощі, які рідко вдавалося долати: не вистачало ні спорядження,
ні людей, які можуть об’єднати розрізнені виступи в єдиний і
цілеспрямований революційний потік.

Особливої гостроти набували повстання на землях, які належали церкви:

лунали заклики секуляризації церковного майна і позбутися від
підпорядкування духовним феодалам. По відношенню до світської влади теж
виявлялася достатня рішучість. Селяни наполягали на знищенні феодальної
експлуатації або принаймні вимагали значних послаблень. Повстання
набувало найбільшого розмаху там, де далекоглядні вожді усвідомили
необхідність виступати в єдності з іншими опозиційними силами. Але тим не
менш воно зазнало поразки.

Хоча Селянська війна бушувала в багатьох землях Німеччини, нею була

охоплена лише частина імперії. У Баварії відбувалися хвилювання, але
правителям вдалося втримати країну від загального заколоту. У саксонських
землях, де встановилися ранньоабсолютистські форми влади і відповідні
кошти примусу були дійсно використані для запобігання повстання. У
північних землях імперії становище селян було відносно благополучним. Тут
натиск феодалів-землевласників на селянські права не носив ще загального
характеру, обстановка була менш вибухонебезпечним.

Найбільш лютими і масовими були виступи там, де тяжкість феодальних

повинностей ставала абсолютно нестерпною. Однак створення
централізованої національної держави не сприймалося повсталими як
головна мета. І німецькі гуманісти, і діячі Реформації сприяли пробудженню
національної свідомості, а німецька нація як така ще тільки складалася.
Усунення територіальної роздробленості не стало першочерговим завданням,
хоча в Гайльбронській програмі шлях до цього вже намічався. Політичні
сподівання повсталих були в значній мірі зосереджені на посиленні сільських
громад. У різних проектах «земського пристрою» охороняти інтереси
«бідного простого люду» повинні були ландтаги, а сама держава, утворена з
окремих земель, мислилася як противага влади імператора. Характерна була
й інша тенденція: повсталі хотіли обмежити вплив територіальних князів,
особливо духовних, і таким чином змінити співвідношення сил на місцевому
рівні, не маючи на увазі перетворення всієї імперії.

Селяни не могли добитися перемоги без надійного союзника і гегемона в

особі міського класу – буржуазії або найманих робітників. Але ні той, ні
інший клас в ту пору ще не склався. Прилучилися в багатьох місцях до
повстання середнє бюргерство не могло піднестися над місцевими
узкосословнимі інтересами і врешті-решт зрадило селян. Селянство у
вирішальний момент залишилося на самоті. Проти нього виступили всі
експлуататорські верстви суспільства. Мартін Лютер, ідеолог бюргерської
Реформації, що перетворився в холопа князів, закликав в травні 1525 р. до
розправи над повсталими селянами: «Всякий, хто може, повинен їх бити,
душити, колоти таємно або явно і пам’ятати, що не може бути нічого
ядовитее, шкідливіше, нічого більш диявольського, ніж заколотник. Його
треба вбивати як скажену собаку».
У Селянській війні в Німеччині з особливою наочністю проявилася
провінційна роз’єднаність, обмеженість політичного кругозору селян і їх
ватажків. Повстання проходило в трьох різних районах при відсутності
єдиного центру. Єдності не було і в межах окремих областей. Повсталі
створювали свої місцеві загони, які діяли порізно, і кожен окремо вступав у
переговори з противником. Тільки Мюнцер і його прихильники, які
представляли явну меншість в керівництві повстанням, боролися за ідейне та
організаційне єдність. Але вони були не в змозі подолати стихійну селянську
роз’єднаність.

Поразка Селянської війни, яка була кульмінацією всього суспільного

реформаційного руху в Німеччині, важко позначилося на становищі
німецького селянства і бюргерства, на історичній долі всього німецького
народу. Розпочата ще до війни сеньйоріальної реакція все більш
посилювалася. Від поразки Селянської війни в найбільшому виграші
виявилися князі, що підпорядкували собі городян і дворян і збагатилися за
рахунок секуляризації церковної власності. Роздробленість Німеччини
прогресувала.

Розгром повстання спричинив за собою незліченні жертви. Народу дорого

обійшлася його спроба звільнитися: у 1524-1525 рр.. за зброю взялися більш
200 тисяч селян і приблизно половина з них поплатилася за це життям.

6. Iсторiографiя проблеми Реформацiї i Селянської вiйни в

Нiмеччинi.