Християнська церква у V—XI ст.

Хронологія
313 р. — дозвіл римського імператора Константина I Великого християнам відкрито
сповідувати свою віру.
325 р. — перший церковний собор у місті Нікея.
381 р. — церковний собор у Константинополі.
756 р. — утворення папської держави за підтримки Карла Великого.
800 р. — проголошення Карла Великого імператором Священної Римської імперії
Папою Римським.
1054 р. — церковний розкол.
X—XI ст. — «Клюнійський рух» — рух за посилення влади католицької церкви.
1077 р. — «ходіння в Каноссу».

Назви
Біле духовенство — священнослужителі, які несуть службу серед мирян та їх
помічники (диякони).
Католицька церква (від грец. — вселенська) — одна з найбільших християнських
громад, що у своїй вірі та назві ототожнює себе зі вселенською церквою. Остаточно
сформувалася після 1054 р.
Клюнійський рух — рух за реформу чернецького життя в Західній церкві у X—XI
ст., центром якого було Клюнійське абатство.
Папа Римський — глава католицької церкви.
Патристика (латин. — батько) — учіння «отців церкви» — св. Амвросій, св. Ієронім,
св. Августин, папа Григорій I (католицька церква); св. Афанасій Александрійський, св.
Іоанн Златоуст (православна церква).
Православна церква (від грец. — істинна) — одна з найбільших християнських
громад, що існує як самостійна з 1054 р. На відміну від католицької церкви, не має
єдиного духовного центру та єдиного глави (її очолюють патріархи і митрополити).
«Ходіння в Каноссу» — епізод, який ознаменував перемогу Папи Римського
Григорія VII над імператором Генріхом IV. Під «ходінням у Каноссу» розуміють саму
подорож Генріха IV зі Шпейєра в Каноссу і пов’язані з цим події, що відбулися в січні
1077 р.
Християнська церква — у християнському розумінні це спільнота людей, які
сповідують Ісуса Христа Богом.
 Чорне духовенство, ченці (монах — від грец. — одинак, отшельник) — соціальна
релігійна група, члени якої повністю присвятили своє життя служінню Богу — уходили до
монастирів або в одиночні скити.

Поняття й терміни
Абат — настоятель католицького монастиря.
Анафема — у християнстві відлучення єретиків або непокаянних грішників від
церкви з оголошенням довічного прокляття.
Аскетизм — форма поведінки, яка передбачає придушення бажань, відмову від
розкоші й навіть більшості зручностей, обмеження в їжі та сні, заподіяння собі фізичних
страждань із метою спокутування гріхів.
Єресь — переконання або вчення, дуже відмінні від загальноприйнятих або
традиційних поглядів, зокрема релігійне вчення, сукупність теологічних або релігійних
доктрин, ідей, що суперечать визнаному в церкві або релігійній громаді догмату віри
(вироблені Вселенськими соборами) або не збігаються з ним, і пов’язане із цим виділення
зі складу Церкви нової громади, релігійне вчення, що заперечує основи (догми) та
організаційні форми «панівної церкви». Поширено в християнстві.
Єретик — особа, що виступає проти загальноприйнятого в суспільстві вчення,
віровідступник. Слово «єретик» переважно пов’язане з релігією.
Індульгенція — 1) грамота про відпущення гріхів; 2) молитва, якою відпускаються
гріхи, відпущення тимчасових покарань церквою за гріхи, які були раніше прощені Богом
у таїнстві примирення (Сповіді).
Конклав (латин. — під ключ) — зібрання кардиналів для обрання Папи Римського.
Монастир — місце проживання ченців, відділене стінами від зовнішнього світу.
Реформи — зміни, перетворення якихось сторін життя.
Симонія — продаж і купівля церковних посад або духовного сану, які
практикувалися християнською церквою у Середні віки.
Схизма — розкол у християнський церкві — відокремлення частини церкви або
поділ на кілька частин через канонічні суперечності.
Целібат — так зване «безшлюб’я» духовенства.
 Історичні постаті

Святий Григорій I, також Григорій Великий, (бл. 540—604 рр.) — 64-й Папа
Римський (590—604 рр.), християнський теолог, богослов. Один із чотирьох великих
латинських отців церкви.

Святий Лев IX (1002—1054 рр.) — Папа Римський (із 1049). Саме за часів його
правління церквою конфлікт між Римом і східною Церквою привів у 1054 р. до розколу
християн на католиків і православних.

Григорій VII (бл. 1021—1085 рр.) — Папа Римський (1073—1085). Один із

найуспішніших пап-реформаторів. Найбільш відомий через боротьбу за інвеституру з
німецьким імператором Генріхом IV, внаслідок якої було затверджено первинність
папської влади і встановлено новий канон у справі обрання папи Колегією кардиналів.
 Генріх IV (1050—1106 рр.) — німецький король з 1056 р. та імператор Священної
Римської імперії між 1084 і 1106 рр. За часів правління Генріха IV спалахнув конфлікт
між ним і Папою Римським Григорієм VII, який отримав назву боротьби за інвеституру.