Економіка України у

1991-2004 рр.

А В Т О Р : Р Е Ш Е Т Н И К К АТ Е Р И Н А
Економічну ситуацію, що склалася на початку незалежності, можна характеризувати як
економічну кризу, що через різні обставини за перші роки незалежності перетворилася у
стрімкий обвал економіки, котрий тривав до 1999 р. Звичайно, важко було уникнути кризи,
але можливо було скоротити її в часі та зменшити негативні наслідки політикою рішучих
економічних перетворень. Саме цього бракувало українській владі. Не можна твердити, що
вона нічого не робила, але її дії були неадекватними існуючій ситуації.
У перші місяці після розпаду Радянського Союзу (8 грудня 1991 р.) в Україні здійснюються кроки в
напрямку ринкових перетворень, які підштовхнула лібералізація цін, що почалася в Росії. В Україні
уряд В. Фокіна з початку 1992 р. ввів у обіг купоно-карбованець і став на шлях «шокової терапії»,
проголосивши лібералізацію ринкової торгівлі й повну свободу ринкових цін, за винятком регулювання
їх на деякі товари.
«Шокова терапія» — назва системи заходів для стабілізації економіки і становлення ринкових
відносин, які передбачають лібералізацію цін, фінансово-кредитної системи, зовнішньоекономічної та
інших видів діяльності, використання монетаристських методів регулювання економіки, скорочення
державних витрат на соціальні потреби.
У березні 1992 р. Верховна Рада України схвалила «Основи національної економічної політики
України», які передбачали роздержавлення і приватизацію, структурну перебудову та модернізацію
промисловості. Поряд з таким, ця економічна концепція передбачала відмову від ряду принципових
положень, прийнятих при утворенні СНД: Україна залишається в СНД, але повністю виходить з
рублевого простору; переорієнтація зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Ця програма стала для
України перепусткою до Міжнародного валютного фонду (МВФ), куди і була прийнята у квітні 1992 р.
Але в реальному житті лібералізація відбувалася без
проведення відповідних кроків зі створення
механізмів ринкової економіки та приватизації, як це
було в країнах Східної Європи; зберігався широкий
державний контроль. Усе це призвело до поглиблення
кризи, сприяло подальшому падінню виробництва і,
за відсутності конкуренції, закономірно спричинило
могутнє зростання цін, що, своєю чергою, зумовило
різке зниження рівня життя більшості населення.
Здійснена в 1992 р. лібералізація цін призвела до їх
вибухового зростання у 20 разів (рівень інфляції
2000%).
У листопаді 1992 р. прем’єр-міністром призначили Л.
Кучму. Він заявив про необхідність переходу до
справді ринкової економіки. А віце-прем’єр-міністр В.
Пинзеник розробив план перетворень. Зокрема,
передбачалось: обмеження пільгових кредитів,
скорочення субсидій, контроль Національного банку
над витратами, розгортання широкої приватизації,
жорстка економія енергоносіїв тощо.
Закони «Про селянське (фермерське) господарство», «Про форми власності на землю» започаткували
реформування колгоспно-радгоспної системи на основі розпаювання їхнього майна, а також почалося
створення фермерських господарств. Протягом 1992 р. паювання або акціонування провели близько 4
тис. колгоспів. Розпаювання не дало поштовх швидкому розвитку фермерського господарства.
Причинами цього були відсутність матеріальних і фінансових ресурсів, недостатня підтримка з боку
держави, а також психологічне несприйняття більшістю селян, що виросли за умов колгоспного ладу,
індивідуальних господарств, непідготовленість, а часто і нездатність багатьох із них вести самостійне
господарство.
Зазначені заходи не рятували економічну ситуацію, уряди фактично здійснювали управління не
економічними, а адміністративними методами. Приватизація майже не здійснювалася. Державні
підприємства у своїй більшості припинили роботу в умовах інфляції, неплатежів, розриву економічних
зв’язків і відсутності налагодженої системи збуту.
За період 1990-1994 рр. валовий національний продукт скоротився на 44 %, обсяг промислової
продукції — на 41 %, національний дохід — на 54 %. У 1994 р. спад промислового виробництва досяг
свого максимуму — 27,7 %. Рівень інфляції був найвищим у світі — понад 10155 %. За межею бідності
опинилося 64 % населення.
Економіка, стан якої погіршувався,
потребувала рішучих заходів, які б поєднували
невідкладні антикризові дії з реалізацією нової
соціально-економічної стратегії. Великі сподівання
покладалися на зміну влади. Влітку 1994 р.
президентом стає Л. Кучма.
З цього, по суті, починається другий етап економічних
перетворень в Україні. Однак рішучих кроків з
реалізації проголошеного курсу президент так і не
здійснив. Ситуація ж в економіці продовжувала
погіршуватися. Верховна Рада схвалила 144-
трильйонну емісію, яка призвела до вибуху начебто
приспаної інфляції, удвічі збільшивши курс долара і
більш як удвічі ціни. Громадяни зіткнулися з явищем
гіперінфляції.
Ускладнюються взаємовідносини з Росією і
Туркменістаном з приводу розрахунків за енергоносії.
Борг України цим країнам перевищив 1 млрд дол.
 Крім того, українські товари стрімко втрачали російський ринок. Відповідно скорочувалися доходи
країни, тому що втрати не компенсувалися збільшенням поставок на інші ринки. Українські товари у
своїй більшості були неконкурентоздатними. У цій ситуації Л. Кучма відкидає тезу про виняткову
орієнтацію на Захід, заявляючи про необхідність розвитку стратегічного партнерства з Росією і
країнами СНД.
Друга хвиля лібералізації цін, що почалася у жовтні-листопаді 1994 р., спровокувала новий вибух
інфляції, яка досягла у жовтні 70% і збереглася до лютого 1995 р. У 1994 р. промислове виробництво
скоротилося на 28,2%, сільське господарство — на 16,5%.
1995 р. характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфери. Рівень інфляції в Україні
становив 181,7% за рік.

Позитивні тенденції у ході фінансової стабілізації супроводжувалися суттєвими темпами приватизації.

У підсумку за 3,5 року частка державної власності в Україні скоротилася з 96 до 62%. Уже в середині
1995 р. на недержавних підприємствах України вироблялося понад 40% промислової продукції.
Активно продовжувалася приватизація і в 1996 р.
У 1995 р. зупинити спад виробництва не вдалося, але відбулося різке його уповільнення (12,2% проти
22,9% у 1994 р.). Також цього року було вперше подолано тенденцію зниження життєвого рівня
населення, зростання номінальної зарплати почало випереджати зростання цін на споживчі товари.
У 1996 р. в Україні починається новий, третій етап реформ, який характеризується проголошенням
коригування їх курсу на створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової
економіки.
Важливою подією стала грошова реформа. Протягом 2-16 вересня 1996 р. (для особливих випадків
термін подовжили) введено в дію повноцінну національну грошову одиницю України — гривню.
Обмін відбувався у співвідношенні 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців. У такій пропорції було
змінено і ціни. Реформа була неконфіскаційна, і, по суті, обмін здійснювався без обмежень.
Грошова реформа мала й позитивні сторони: зросла довіра до нової валюти; упродовж тривалого
часу валютний курс гривні залишався практично незмінним (з вересня 1996 р. до кінця 1997 р.).
Але такої стабілізації досягли за рахунок зростання заборгованості з виплати заробітних плат,
пенсій, стипендій (борг на 1999 р. становив 5 млрд грн.) та зовнішніх запозичень (якщо до 1993
р. Україна не мала зовнішнього боргу, то на 1999 р. його величина перевищує 10 млрд дол.).
Економіка продовжувала своє падіння.
Назва «гривня» бере свій початок з часів Русі-України. У 1918 р. у гривнях випускалися кредитні
білети Державного банку Української Народної Республіки. Після проголошення в 1991 р. Акта
про незалежність України було вирішено власну грошову одиницю назвати гривнею, зберігши
назву для розмінних монет — «копійка».
У вересні 1998 р. України сягнула грандіозна азійська фінансова криза. Держава виявилася
нездатною сплачувати свої як внутрішні, так і зовнішні борги. Але завдяки вмілому керівництву
НБУ обвального падіння курсу, як це сталося в Росії, не відбулося. Зрештою, курс вдалося
стабілізувати на співвідношенні 1$ = 5 грн.
У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя чітко окреслилися ознаки економічної стабілізації, а з 2000 р. — зростання. У
2001-2005 рр. приріст офіційного ВВП був найвищим серед країн СНД. Водночас в жодній із сфер економічної діяльності
країна не мала логічно завершеного, системного законодавчого забезпечення. Постійні зміни чинного законодавства
підривали ділову активність і спричинювали нерівномірність економічних показників.
Позитивні зрушення були зумовлені виваженими бюджетною та монетарною політикою, розширенням внутрішнього
попиту та ринку, поряд із сприятливою зовнішньою кон’юнктурою (високі ціни на метал і металопродукцію). На цій
основі відбулося підвищення рівня життя населення, особливо в столиці та великих містах.
Статистичні дані свідчать про утвердження в 2003 р. нової якості зростання, пов’язаної з розширенням внутрішнього ринку
і початком інтенсивного оновлення основних виробничих фондів, відчутним зростанням інвестиційного попиту. У 2004
р. прибуток підприємств збільшився у 1,5 раза порівняно з 2003 роком.
У 2000-2001 рр. завдяки діяльності уряду В. Ющенка вдалося подолати заборгованість держави перед пенсіонерами,
почалося повільне зростання розміру пенсій.
Для стимулювання малого бізнесу в 1998 р. указом президента Л. Кучми запроваджувалася спрощена система
оподаткування. За 11 років її існування кількість платників єдиного податку збільшилася майже в 14 разів, а надходження
до бюджету від сплати єдиного податку зросли в 32 рази (з 127 млн грн. в 1999 році до 4107,6 млн гри. в 2009 році).
Позитивні зрушення створили привабливі умови для іноземних інвестицій у різні галузі економіки. Україна
отримала високі рейтингові оцінки.
Іноземним інвестиціям сприяло і те, що з 1999 р. розпочалася грошова приватизація. До 2004 р. було
приватизовано основну масу привабливих для бізнесу підприємств. У країні сформувалися потужні фінансово-
промислові (олігархічні) групи Ахметова, Коломойського, Пінчука, Фірташа та інших.
Зміцнилися позиції української економіки на світовому ринку; вона стала однією з найбільш відкритих на
пострадянському просторі. Сформувалася стійка тенденція до збільшення українського експорту, що також
характеризує доволі високий рівень конкурентоспроможності відповідних галузей виробництва. За 2000-2004
рр. обсяги експорту зросли майже вдвічі. Зберігалося позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Валютні резерви
зросли до 9,9 млрд дол. США. Зовнішній борг на початок 2004 р. становив 23 811 млн дол.
Були продовжені реформи у сфері сільського господарства. У 2002 р. Верховна Рада затвердила Земельний
кодекс, який закріпив приватну власність на землю. Проте по теперішній день діє мораторій на продаж землі
сільськогосподарського призначення. Особливістю розвитку сільського господарства в Україні є створення
великих (декілька сот тисяч га землі) господарств, які виробляють продукцію на експорт.
Висновки • Початок самостійного економічного життя розпочався у
несприятливих умовах. Економіка перебувала у важкому
кризовому стані. Перші роки реформ не дали відчутних
результатів, економіка України стрімко падала вниз. Темпи
інфляції були найвищими у світі. У 1999 р. Україна вперше за
роки незалежності завершила рік з позитивними основними
показниками соціально-економічного розвитку. Десятиліття
економічного падіння завершилося. Тривалий процес
напрацювань почав давати свої результати. У 2001 р. Україна
показала найвищі темпи економічного зростання серед країн
СНД та Європи.
• Однак економічна ситуація залишалася складною. Існувала ціла
низка проблем, без вирішення яких було неможливо забезпечити
повноцінне та ефективне функціонування економіки.