Тема 7: Ессе з теми Види валютного курсу

Валютний курс представляє собою ціну грошової одиниці даної країни,

яка виражена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс, так само як і
ціна будь-якого звичайного товару, має свою вартісну основу та коливається
залежно від попиту та пропозиції. Валютний курс виконує низку важливих
економічних функцій:
   – подолання національних обмежень грошової одиниці;
   – локальна цінність грошової одиниці перетворюється в міжнародну;
   – виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин;
   – сприяє утворенню цілісної світової системи грошей.
На валютний курс впливають такі фактори як зміна обсягів ВВП, стан
торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня
пропозиція грошей, відсоткові ставки, перспективи політичного розвитку,
державне регулювання валютного курсу.
У реальній практиці міжнародних відносин в умовах паперово-грошового
обігу застосовуються наступні два види валютних курсів: фіксовані та
плаваючі або гнучкі.
Фіксовані курси – система, що припускає наявність зареєстрованих
паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів, що підтримуються
державними валютними органами. Фіксований валютний курс офіційно
встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній
країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану
торговельного балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за
умов внутрішніх кризових ситуацій в нестабільній економіці, тому що
забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовнішньоекономічної
діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.
Одним з головних питань встановлення валютного курсу є пошук певного
міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної
грошової одиниці. Як правило курси національних валют, у тому числі і
української гривні, перебувають у жорсткій відповідності з курсом долару
США. Вперше режим фіксованих валютних курсів був введений після Другої
світової війни. Після краху Бреттон-Вудської системи в середині 70-х років XX
ст. більшість країн перейшли до плаваючих валютних курсів.
Гнучкі (плаваючі) курси – це система, при якій у валют відсутні офіційні
паритети. Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від попиту
та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від попиту і
пропозиції на ринку, але корегуються валютними інтервенціями центральних
банків. В разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти
не впливає на грошову базу, і центральний банк може проводити свою
грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на
стан платіжного балансу. Системи валютних курсів у країнах, що
розвиваються, часто характеризуються одночасним використанням різних
валютних курсів, кожний з яких використовується з певною метою. Ці режими
називають системами множинних валютних курсів, які можуть бути:
   • валютним курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються
урядом;
   • вільними ринковими курсами, встановленими приватним попитом та
пропозицією.
2. Практичне завдання
a) Першою офіційною валютною системою можна вважати Паризьку. В
1867 році у Парижі проводилась конференція, яка розглядала шляхи розвитку
капіталістичної економіки і можливості удосконалення розрахункових
операцій, які б задовольняли потреби основних торговельних партнерів. Вже в
той час валюти найбільш розвинутих країн вільно обмінювалися на золото на
внутрішніх ринках своїх країн, але ця операція не завжди проводилась за
межами країни. Тому Паризька конференція юридично затвердила нову
валютну систему.
Згідно з угодою про валютну систему було визначено що:
 основою системи виступав золотомонетний стандарт;
 валютні одиниці країн-учасниць мали чітко визначений вміст золота і
були конвертованими в золото;
 золото вільно експортувалось та імпортувалось, продавалось на
міжнародних ринках, а золоті зливки могли вільно обмінюватися на монети;
 підтримувалось жорстке співвідношення між національним золотим
запасом і внутрішньою пропозицією грошей;
 діяв режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового
попиту та пропозиції.
З часом золотомонетний стандарт вичерпав свої можливості, оскільки не
відповідав зростаючим масштабам господарських зв’язків та умовам
регульованої ринкової економіки. Перша світова війна призвела до кризи і
занепаду цієї валютної системи. Золотомонетний стандарт перестав
функціонувати як грошова і валютна система.
Підсумки першої світової війни показали, що відбулося не тільки
руйнування економіки воюючих держав, але і занепад існуючої валютної
системи. Потрібно було сформувати і закріпити нові відносини. В 1922 році
відбулася Генуезька конференція, на якій було запропоновано нову валютну
систему.
Її основні риси:
 основою системи виступало як золото, так і девізи – іноземні валюти;
збережено золоті паритети, однак конвертованість валют у золото стала
здійснюватися не лише безпосередньо, а й опосередковано – через іноземні
валюти;
відновлено режим валютних курсів, які вільно плавали;
проводилася активна політика валютного регулювання у формі
міжнародних конференцій та угод.
Генуезька валютна система стабільно функціонувала тільки до світової
економічної кризи 1929–1933 рр., в результаті якої зазнав краху один із головних
принципів валютної системи – золотодевізний стандарт.
Девіза – боргові вимоги і зобов’язання виражені в іноземній валюті (переказ,
чек, акредитивів, вексель, тощо)
Внутрішньоекономічні проблеми призвели до девальвації багатьох
валют, утворилася маса “гарячих грошей”, що стихійно пересувалася від однієї
країни до іншої в пошуках антиінфляційних ніш.
Мілітаризація економіки багатьох країн, особливо Німеччини, важкий
стан Європейської економічної системи, загострення протиріч між державами
призвели до розвалу валютної системи. Почалися валютні війни, що
проводилися такими засобами, як валютна інтервенція, валютний демпінг,
валютні обмеження. Як наслідок – Генуезька валютна система втратила
стабільність і була розділена на валютні блоки.
В 1944 році (1–22 липня) в американському місті Бреттон-Вудс відбулася
нарада з приводу удосконалення світової валютної системи. На цій конференції
провідні країни світу узгодили основні принципи новоствореного
міжнародного валютно-фінансового механізму, відомого як Бреттон-Вудська
валютна система.
Бреттон-Вудська валютна система була за своїм характером золотодевізною
системою фіксованих валютних курсів. Офіційно цю систему назвали
золотовалютний стандарт, неофіційно – золотодоларовий.
Міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося в основному
через Міжнародний валютний фонд, який був створений на Бреттон-Вудській
конференції. Його основними цілями були:
 сприяння міжнародному співробітництву шляхом консультацій з
міжнародних валютних проблем;
 сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, яка б
сприяла зростанню виробництва та зайнятості;
 сприяння організації багатосторонньої платіжної системи з поточних
операцій та усуненню валютних обмежень;
  надання тимчасової фінансової допомоги країнам-членам для
врегулювання платіжних дисбалансів;
 скорочення періоду та розмірів платіжних дисбалансів країн-членів.
Протягом тривалого періоду ефективність функціонування Бреттон-
Вудської системи: “золото–долар–національна валюта” забезпечувалася
високим рівнем стійкості та довіри до долара, який виконував функцію
міжнародного засобу платежу та резервної валюти.Слід врахувати і
надзвичайно високу питому вагу США у світовій торгівлі та експорті капіталу,
а також бездефіцитність протягом тривалого часу платіжного балансу цієї
країни. За таких умов долар виконував функції резервної валюти Бреттон-
Вудської системи. Вважалося, що долар такий самий, як золото; долар є навіть
кращим за золото.
Наприкінці 60-х–на початку 70-х років ситуація істотно змінилася. США
значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги: виник
дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко
скоротилися запаси золота. За наступними причинами стався розпад Бреттон-
Вудської валютної системи:
1. Нестабільний та суперечливий розвиток світової економіки, що
неодноразово виявлявся у циклічних кризах 1969–1970, 1974–1975, 1979–
1983 рр.
2. Посилення інфляційних процесів негативно впливало на світові ціни і
конкурентоспроможність фірм, заохочувалося спекулятивне переміщення
“гарячих грошей”. Різні темпи інфляції у різних країнах впливали на динаміку
курсів валют.
3. Нестабільність платіжних балансів багатьох країн. Хронічний дефіцит
балансів одних країн (Англія, США) та активне сальдо інших (ФРН, Японія)
посилювали різкі коливання курсів валют відповідно вниз та вгору.
4. Невідповідність принципів Бреттон-Вудської системи новому
співвідношенню сил у світовому економічному просторі. Валютна система, яка
базувалась на міжнародному використанні валют–долара та фунта стерлінгів, –
внесла суперечність з інтернаціоналізацією світогосподарських зв’язків. Ця
суперечність ще більше посилювалася у міру того, як США та Великобританія
за допомогою своїх національних валют покривали дефіцит своїх платіжних
балансів зловживаючи їх статусом резервних валют.
5. Право володарів доларових авуарів обмінювати їх на золото ввійшло у
суперечність з можливістю США виконувати дане зобов’язання, а це, у свою
чергу, ще більше підривало довіру до долара. Офіційна ціна золота, яка і
виступала основою золотих та валютних паритетів, стала різко відхилятися від
ринкової ціни, її міждержавне регулювання стало неможливим. У результаті
цього штучні золоті паритети втратили свій зміст.
6. Активізація ринку євродоларів. Оскільки США покривали дефіцит свого
платіжного балансу національною валютою, частина доларів переміщувалася
до іноземних банків сприяючи розвитку ринку євродоларів. Цей ринок доларів
(у 1960 р.–2 млрд. дол., в 1981 р.–750 млрд. дол.) відігравав подвійну роль у
розвитку кризи та розпаді Бреттон-Вудської системи. Спочатку він
підтримував позиції американської валюти поглинаючи надлишок доларів, але
в 70-ті роки євродоларові операції, прискорюючи стихійних рух “гарячих”
грошей між країнами, наблизили крах цієї системи.
7. Дезорганізуюча роль ТНК у валютній сфері. ТНК володіли значними
короткостроковими активами в різних валютах, які більше ніж вдвічі
перевищують валютні резерви центральних банків. Вони перебували поза
межами національного контролю і в прагненні одержати прибутки брали
участь у валютних спекуляціях
У січні 1976 р. на черговій нараді МВФ в Кінгстоні (Ямайка) як друга
поправка до Статей Угоди МВФ були визначені основи нової світової валютної
системи, яка отримала назву Ямайська валютна система. Суть її полягає – в
проголошенні повної демонетизації золота у сфері валютних відносин
На Ямайській конференції було введено стандарт (СПЗ) – спеціальні
права запозичення з метою зробити їх основним резервним авуаром і зменшити
роль інших резервних валют. Спеціальні права запозичення були створені
МВФ в 1969 р. як простий кредитний інструмент. Однак потім було поставлене
завдання перетворити СПЗ в “головний резервний актив міжнародної валютної
системи”, як альтернативу золоту, і долару.
Курс СПЗ визначався на основі валютного кошика –(середньозваженого
курсу валют країн, зовнішня торгівля яких становила не менше 1 % світової
торгівлі). Валютний кошик – це метод зіставлення середньозваженого курсу
однієї валюти щодо певного набору інших валют.
За підсумками Ямайської конференції валютні відносини між країнами
ґрунтуються на плаваючих курсах. Водночас країнам надано право вибору
будь-якого режиму валютного курсу, тобто йдеться не просто про “плаваючі”,
а про “регульовано-плаваючі” валютні курси.
Ямайська валютна система розвивається за принципами поліцентризму:
вона, з одного боку, підпорядкована централізованим регулюючим діям
(відповідно до Статуту МВФ), з іншого – має досить розвинену мережу
автономних (регіональних) валютних структур.
Однією з особливостей міжнародної валютної системи є її розвиток на
принципах поліцентризму, або валютного “плюралізму”. Мається на увазі
взаємодія в межах єдиної системи локальних (регіональних) валютних
структур. Підпорядковуючись загальним принципам, що визначаються МВФ,
регіональні валютні структури водночас розвиваються і на власних
функціональних засадах.
b) Валютний ринок є найбільш значною сполучною ланкою світового
фінансового ринку, що представляє собою специфічну сферу міжнародних
економічних від- носин та включає кредитно-фінансові установи (інститути) та
інструменти, де відбувається мобілізація, розподіл і перерозподіл усіх видів
вільних грошових ресурсів на міжнаціональ- ному та поза національному
рівнях.
Денний оборот світового валютного ринку в 1995 - 2019 рр. наданий у
таблиці 1. За період дослідження денний оборот світового валютного ринку
збільшився майже у 5 разів. Однак, темпи зростання світового валютного
ринку неоднозначно оцінюються фахівцами. Це повязане з тим, що зростання
валютного ринку не набагато відрізняється від інших видів міжнародних
економічних відносин.
Таблиця 1: Денний оборот світового валютного ринку в 1995 - 2019 рр., млрд. дол.
США

Види ринків Роки

1995 1998 2001 2004 2007 2010 2013 2016 2019
-позабіржового 1190 1527 1239 1934 3224 3981 5345 5067 5476
валютного ринку
-біржового валютного 7 8 11 12 26 80 155 160 165
ринку
Ця загальна тенденція зумовлена поглибленням міжнародного поділу
праці, що, зумовило інтенсивне розширення обсягів міжнародної торгівлі
товарами і послугами та сприяло розширенню обсягів міжнародного руху
торгового та промислового капіталу. Всі ці операції опосередковуються
угодами на валютному ринку
Сучасний світовий валютний ринок характеризується використанням
різних інструментів та ускладненням валютних операцій, в основі яких є спот
операції, термінові і арбітражні операції.(таблиця 2 )
Зростання обороту валютного ринку пов’язано передусім зі збільшенням
торговельної активності на ринку фінансових інститутів(таблиця 3). Обсяги
торгівлі через дилерів, тоб- то банківську систему, зросли на 51,8%. Валютний
торговельний оборот інших фінансових установ зріс на 570,7%. У категорії
нефінансових установ також спостерігається нарощен- ня обсягів торгівлі на
95,3%. Зміни в обсягах торгівлі валютними цінностями учасниками світових
валютних ринків зумовили відповідні зміни у структурі щоденного обороту на
світовому валютному ринку за видами контрагентів
 Таблиця 2 : Структура та динаміка щоденного обороту на світовому
валютному ринку за типами угод
Типи валютних угод Роки Зміни
1998 2001 2004 2007 2010 2013 2016 2019 2019/
2016
млрд. дол. США
Валютні операції 565 386 631 1005 1489 2047 1652 1856 328,5
«спот»
Форвардні валютні 122 130 209 362 475 679 700 778 637,7
опера-ції «аутрайт»
Валютні операції 748 656 954 1714 1759 2240 2378 2579 344,8
«своп»
Опціони, ф'ючерси 91 67 140 243 250 391 337 257 282,4
та ін.
Загальний обіг 1527 1239 1934 3224 3981 5345 5067 5476 358,6
Відсотки до підсумку
Валютні операції 37,0 31,2 32,6 30,2 37,5 38,2 32,6 33,9 х
«спот»
Форвардні валютні 8,0 10,5 10,8 10,9 11,9 12,7 13,8 14,2 х
операції «аутрайт»
Валютні операції 49,0 52,9 49,3 51,6 44,3 41,8 46,9 47,1 х
«своп»
Опціони, ф'ючерси 6,0 5,4 7,3 7,3 6,3 7,3 6,6 4,7 х
та ін.
Загальний обіг 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 х

Таблиця 3: Структура та динаміка щоденного обороту на світовому

валютному ринку за видами контрагентів
Види контрагентів Роки Зміни
1998 2001 2004 2007 2010 2013 2016 2019 2019/
2016
млрд. дол. США
Дилери 1526 719 1018 1392 1545 2072 2121 2316 151,8
Інші фінансові 409 346 634 1339 1896 2812 2564 2743 670,7
інститути
Нефінансові 213 173 276 593 532 472 382 416 195,3
інститути
Загальний обіг 1527 1239 1934 3224 3981 5345 5067 5476 358,6
Відсотки до підсумку
Дилери 59,2 58,1 52,6 41,9 38,9 38,7 41,9 42,3 х
Інші фінансові 26,8 27,9 32,8 40,3 47,7 52,5 50,6 50,1 х
інститути
Нефінансові 14,0 14,0 14,3 17,8 13,4 8,8 7,5 7,6 х
інститути
Загальний обіг 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 х
На початку досліджуваного періоду ведучі позиції на світовому
валютному ринку зай- мали дилери – 59,2%, то на кінець періоду переважна
частка обороту світового валютно- го ринку перейшла до інших фінансових
інститутів – 50,1%. Окрім того, знизилася частка нефінансових інститутів до
7,6%, тобто практично наполовину.
Отже, одна з головних тенденцій світового ринку - зменшення частки
традиційної междилерської торгівлі
Протягом досліджуваного періоду спостерігається подальші процеси
глобалізації валютних операцій на світовому ринку (таблиця 4).
Як свідчать дані таблиці, обсяги торгівлі валютними цінностями як на
національному, так і на міжнародному ринках зростали – на національному
рівні приріст торгівлі валютними цінностями збільшився на 225,6%, на
міжнародному ринку – на 283,5%. Отже, збільшен- ня двох сегментів світового
валютного ринку відбувалося приблизно однаковими темпами зростання.
Відповідно, частка транскордонних валютних операцій зросла з 57% до 61%, а
частка валютних угод, що припадає на національні ринки, зменшилася з 43%
до 39%.
Таблиця 4:Структура та динаміка щоденного обороту на світовому
валютному ринку за видами ринків
Види ринків Роки Зміни
1998 2001 2004 2007 2010 2013 2016 2019 2019/
2016
млрд. дол. США
Національні ринки 656 525 743 1274 1394 2259 1798 2136 325,6
Міжнародні ринки 871 713 1185 2051 2579 3097 3269 3340 383,5
Відсотки до підсумку
Національні ринки 43 42 39 38 35 42 35 39 х
Міжнародні ринки 57 58 61 62 65 58 65 61 х
Загальний обіг 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 х

Розвиток валютного ринку спирається на сучасні технології торгівлі.

Згідно з даними BIS, найбільші темпи зростання світового валютного ринку в
останні роки спостерігалося у електронних торговельних системах та особливо
у сегменті алгоритмічної торгівлі. Ком- панія Client Knowledge
(Великобританія) досліджувала три групи учасників валютного рин- ку: хедж-
фонди, глобальні і регіональні банки щодо аналізу методів формування з
котиру- вань, що використовуються ними з управління ліквідністю. Рівень
автоматизації операцій, включаючи визначення цін і отримання котирувань,
виконання запитів і ризик-менеджмент, наданий у табл. 5.
Як показало дослідження, лідируючі позиції за рівнем автоматизації
операцій на валютному ринку припадає на хедж-фонди, в яких рівень
автоматизації операцій перевищує 50,0%, в той час як в глобальних і
регіональних банках вдосконалені електронні технологіїпокривають відповідно
33,0 і 25,0 % загальних операцій.
Таблиця 5: Рівень автоматизації операцій на світовому валютному ринку 2019 р.,%
 Участники валютного ринку Автоматизовано операцій Не автоматизовано операцій
Валютні хедж-фонди 50 50
Глобальні банки 33 67
Регіональні банки 25 75

Висновки: Таким чином, світовий валютний ринок функціонує в умовах

нових реалій розвитку світової валютної системи. Сучасними тенденціями є
значне уповільнення збільшення обсягів угод на світовому валютному ринку,
до кризи 2008 року високі темпи зростання обсягів угод на валютному ринку
були обумовлені впровадженням нових технологій, збільшення швидкості
поширення і передачі інформації, що активізувало зростання автоматизо- ваної
торгівлі на валютному ринку. За розглянутий період відбулися помітні зміни в
структурі обсягу валютних операцій - зменшення обсягів спот-операцій,
конверсійних операцій, скорочення міждилерської торгівлі. Також сучасний
валютний ринок зіткнувся з проблемою недостатнього рівня автоматизації
глобальних і регіональних банків у порівнянні з валютними хедж-фондами.
c) На валютному ринку України здійснюються операції з купівлі/продажу
безготівкової та готівкової іноземної валюти, а також банківських металів.
Учасниками валютного ринку України є банки та небанківські установи,
клієнти банків, а також Національний банк. Регулятор здійснює операції на
валютному ринку з метою згладжування надмірних коливань та накопичення
міжнародних резервів. Національний банк розраховує офіційний курс гривні до
іноземних валют та курс банківських металів.
Одним із важливих чинників поліпшення економічної ситуації в Україні
є оптимізація механізму державного регулювання валютного ринку. Його роль
як головного засобу реалізації валютної політики набуває особливого значення
у країнах, ринкові відносини в яких ще формуються, а національна валюта має
обмежену конвертованість, оскільки не користується сталим попитом на
світових фінансових ринках. В умовах глобалізації і фінансової інтеграції
вагомого значення набувають зовнішньоекономічні відносини країн з
перехідною економікою з рештою держав світу, які безпосередньо залежать від
ефективності функціонування механізму валютного регулювання, темпів
економічного зростання, рівня залучення, повноти й напрямів використання
іноземних інвестицій, тенденцій руху глобальних фінансових потоків капіталу,
кон’юнктури світових товарних ринків. В Україні система валютного
регулювання, хоча й зазнала істотних реформаційних змін, втім недостатньо
сприяє вирішенню зазначених проблем. Внаслідок цього в Україні
погіршується ситуація на валютному ринку, зростає його тіньовий сегмент,
значно зменшились обсяги валютних резервів Національного банку України.
d) Важливою передумовою забезпечення динамічного розвитку
національної економіки України є її інтеграція у міжнародний фінансовий
простір, що відповідає сучасним тенденціям глобалізації та необхідності
поглиблення зовнішньоекономічних відносин країни з іншими державами
світу. В першу чергу, це стосується проголошеного курсу на інтеграцію до
Європейського Союзу, що має забезпечити поступову інтеграцію національної
еко-номіки до світової економічної системи, а відтак іпідвищення глобальної
конкурентоспроможності за умови ефективного та виваженого державного
регулювання.Фінансова сфера за рівнем глобалізації стоїть на першому місці
серед інших сфер національних економік. Всі учасники ринку – уряди, банки,
біржі, фінансові установи, інвестори та позичальники відчувають на собі вплив
факторів та чинників фінансової глобалізації.
Прямі іноземні інвестиції в Україні у 2019 році (млн. дол. США)
Прямі іноземні інвес- Прямі іноземні ін-
Період Сальдо
тиції в Україну вестиції з України
І квартал 508 1 +507
ІІ квартал 578 -1 +579
ІІІ квартал 637 0 +637
IV квартал 1347 648 +699
Всього за рік 3070 648 +2422

Сучасне поглиблення фінансової глобалізації відбувається переважно за

рахунок зростання обсягів іноземного банківського капіталу, валютних
кредитів, іноземних прямих та портфельних інвестицій. У таких умовах
держави втрачають можливості ефективно використовувати традиційні важелі
макроекономічного регулювання, проте їхня роль в умовах фінансової
глобалізації неоліберального типу зростає і полягає, з одного боку, у
необхідності проведення послідовної й адекватної фіскальної політики, орі-
єнтованої на створення умов для зрос-тання конкурентоспроможності еко-
номіки у контексті базових національних інтересів, а з іншого – у активізації
своєї діяльності у процесах міжнародної фінансової координації,
стандартизації вимог, правил і норм, уніфікації таміждержавного узгодження
заходів економічної політики, зокрема для запобігання і нейтралізації наслідків
перманентних фінансових криз. Основними елементами стратегії виходу
України на світовий фінансовий ринок повинні стати реалізація
загальнодержавних проектів розвитку, визначення інвестиційного клімату та
інвестиційного потенціалу держави, збільшення ступеня впливу фінансових
інструментів на розвиток економіки. Така стратегія орієнтована на ви-значення
стратегічних перспективних цілей в умовах глобалізацій них процесів, які
корегуються зовнішньоеко-номічним середовищем та визначають економічну
незалежність України.

Тема 8: Ессе з теми Передумови та цілі економічної інтеграції

Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, що
приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму
міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.
 Економічна інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, що
у сукупності відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн:
взаємопроникненням і переплетенням національних виробничих процесів;
широким розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві,
науці і техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм;
глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць; необхідністю
цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробки
скоординованої економічної стратегії і політики; регіональністю просторових
масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються
між країнами, де установся тісні господарські зв'язки.
Передумовами інтеграції є:
1. близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової
зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна
інтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами,
що розвиваються;
2. географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у
більшості випадків загального кордону й історично сформованих економічних
зв'язків;
3. спільність економічних і інших проблем, що постають перед
країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки,
політичного співробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити
набір конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що
інтегруються;
4. Демонстраційний ефект. У країнах, що створ інтеграційні
об'єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів
економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості і т. д.), що
робить певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект
виявив себе, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати
членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;
5. «Ефект доміно». Після того, як більшість країн того чи іншого
регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишся за
його межами, зазнають деяких труднощів, пов'язаних з переорієнтацією
економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, одна на одну. Це нерідко
приводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишся за межами
інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне
об'єднання. Наприклад, після вступу Мексики в НАФТА, багато
латиноамериканських країн поспіш укласти з нею угоди про торгівлю.
Цілі економічної інтеграції:
 Збільшення обсягів виробництва та розширення номенклатури товарів, і
послуг
 Реалізація переваг економіки масштабу
формування сприятливого зовнішньополітичного середовища
 Рішення задач торгової політики
 Сприяння структурній перебудові національних економік
Підтримка галузей промисловості, сфери послуг, сільського господарства.