Події революції 1905–1907 рр.

в Україні
Мета: формувати в учнів знання про події російської революції1905–1907 рр. в Україні, а також
охарактеризувати процес активізації громадсько-політичного життя в Україні в даний період; розвивати в
учнів уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки під час аналізу історичних подій, самостійно
опрацьовувати історичні документи та інші текстові джерела, аналізувати матеріал, вміти виділяти головне і
другорядне, робити висновки; на прикладах боротьби українського народу в ході революції 1905–1907 рр.
виховувати в учнів патріотичні почуття.
Основні поняття: «революція», «Кривава неділя», «Маніфест 17 жовтня», «Державна Дума».
Обладнання: карта, документи, схеми, таблиці, ілюстрації.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Очікувані результати
Після цих уроків учні зможуть:
• показувати на карті регіони піднесення національно-визвольного руху, райони виступів робітників,
селян і військових у 1905–1907 рр.;
• визначати хронологічну послідовність подій революції 1905–1907 рр. в Україні;
• на основі аналізу різних джерел інформації характеризувати основні події російської революції на
українських землях;
• аналізувати діяльність української громади в Державній Думі.
Хід уроків
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
• Пригадайте, яким було становище різних верств українського суспільства на початку ХХ ст.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
У ч и т е л ь. Початок XX ст. для багатьох народів світу позначився революційними потрясіннями і
загостренням міждержавних суперечностей, що в результаті призвели до глобальної кризи — світової
війни.
Реформи 60–70-х років вивели Росію на шлях модернізації, змінили її соціальне обличчя. Однак процес
модернізації відбувався украй суперечливо. Царизм відкидав навіть обережні заходи з пом’якшення
соціальної напруженості в суспільстві, натомість уряд робив ставку на посилення боротьби з революційним
рухом.
ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
Причини революції 1905–1907 рр.
Економічні Політичні Соціальні
Суперечливі процеси Самодержавна форма правління • Існування станових привілеїв; 
модернізацію відсутність демократичних прав •жорстка експлуатація робітничо
нерозв’язаність аграрного і свобод го класу;
питання втрата царатом авторитету у зв’я тяжке становище народних мас;
збереження поміщицьких зку з поразкою в російсько-японсь- масове безробіття
землеволодінь кій війни тяжкий національний гніт
малоземелля і безземелля поява політичних партій, розшире-
селян ння сфери їхніх дій, посилення
впливу на народні маси
 У 1905 р. в Російській імперії почалася революція. Революція 1905-1907 pp. за своїм характером була
буржуазно-демократичною, бо її безпосереднім завданням було повалення царизму, встановлення
демократичної республіки, вирішення аграрного питання, покращання становища робітників
(восьмигодинний робочий день тощо). Буржуазна революція відображає потреби розвитку капіталізму,
оскільки вона розширює й поглиблює роз виток його основ. Тому революція не може не відбивати інтересів
буржуазії. Проте в ній також зацікавлені робітники, селяни й інтелігенція, оскільки революція спрямована
на ліквідацію залишків кріпосництва, скинення царату з його поліцейським режимом, розширення
демократії тощо.
Революція 1905-1907 pp. мала свої особливості, тобто відмінності від попередніх революцій в інших
країнах. По-перше, це була перша революція XX ст., коли протиріччя капіталізму досягли апогею, і Російська
імперія стала вузлом цих протиріч. По-друге, хоча революція була буржуазною за характером, буржуазія
імперії не могла в ній відігравати вирішальної ролі, як це було у країнах Європи раніше, оскільки була
недостатньо організованою і занадто прив'язаною до царизму. По-третє, у цій революції існували не два
політичних табори (революційний і контрреволюційний, урядовий, як у Європі), а три, крім вищевказаних,
ще табір ліберально-буржуазний. Це ускладнювало політичну боротьбу.
Періодизація революції: 1) піднесення (січень — грудень 1905 p.); 2) спад (січень 1906 р.-червень 1907 p.
Різною була й тактика партій у революції. Більшовики та есери виступали за збройне повстання як
основний засіб вирішення завдань революції (есери, крім цього, також за терор). Меншовики, кадети,
лідери українських національних партій — за парламентський шлях через вибори до Державної Думи.
Чорносотенні партії були за беззаперечне збереження існуючого ладу» тобто проти будь-яких змін.
Головні події революції в Україні:
• січень-березень 1905 р. страйки робітників — 177 страйків, 170 тис. учасників;
• повстання на броненосці «Потьомкін» (14-25 червня 1905 р.);
• загальний політичний страйк (жовтень 1905 р. — 120 тис. учасників);
• створення профспілок (3 листопада 1905 р.; у 1907 р. — 280 організацій);
• селянські виступи (за 1905 р. — 4 тис. у 7 тис. сіл);
• повстання матросів флотської дивізії у Севастополі (крейсер «Очаків» та ін., на чолі з лейтенантом
Шмідтом — листопад 1905 p.);
• повстання саперів у Києві на чолі з поручиком Б. Жаданівським — листопад 1905 p.;
• грудневе збройне повстання 1905 р. (у Донбасі).
У ході революції виникли нові опозиційні урядовим органам влади — Ради робітничих депутатів. В
Україні вони діяли в Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві та інших містах.
Зростання громадської активності й організованості привело до створення профспілок. Однією з перших
виникла профспілка залізничників Південно-Західної залізниці. Наприкінці 1905 р в Україні нараховувалось
близько 80 професійних об'єднань.
У ці роки значно посилився національний рух. Громадськість України виступала за рівноправність усіх
народів, проти великодержавної, шовіністичної політики царизму, за право вільно користуватися рідною
мовою. У цей час більшого поширення на буває українська преса. У 1905-1907 pp. виходило вже 24
україномовних газет і журналів.
Поряд з політичними партіями в цей час виникають і культурно-освітні організації — «Просвіти», які
керувались демократичними і ліберальними діячами української інтелігенції (М. Коцюбинський, Б.
Грінченко, П. Мирний, Л. Українка). Вони засновували бібліотеки і читальні, організовували літературні і
музичні вечори, лекції, спектаклі, створювали школи з викладанням українською мовою. В Одеському
університеті починається викладання історії України, а в Харківському — історії літера тури українською
мовою.
Українське питання обговорювалося і в Державних думах. Вибори у І Думу відбулися весною 1906 р. Від
України було об рано 102 депутати, найбільше було кадетів — 36 чол. У Думі сформувалася «Українська
думська громада», яка об'єднувала 45 депутатів. Основною її вимогою було надання автономії Україні.
Вибори до II Думи відбулися в січні 1907 р. Знову від України обрали 102 депутати, і знову була створена
«Українська думська громада». II Дума виявилася ще лівішою, ніж І Дума. «Думська громада» дещо
розширила свої вимоги, пропонуючи запровадити українську мову в систему освіти і державного
управління. Для цього вони вважали за необхідне утворити кафедри української мови та історії в
університетах, ввести українську мову в учительських семінаріях. Діяльності «Думської громади» активно
допомагав видатний український історик М. Грушевський, який спеціально для цього переїхав до
Петербурга. За його участю почали видавати журнал «Украинский вестник», а потім газети «Рідна справа»
(«Вісті з Думи»), де друкувались виступи депутатів, статті на актуальні політичні теми. Склад «Думської
громади» був дуже строкатим, неоднорідним, і, крім того, в умовах спаду революції і посилення реакції
майже неможливо було досягти якихось демократичних зрушень.
Революція зазнала поразки, проте:
• були скасовані викупні платежі, скоротилися напівфеодальні методи експлуатації селян і станові
обмеження;
• почалася аграрна реформа;
• робітники отримали право створювати профспілки, проводити економічні страйки, підвищилася їхня
заробітна плата, скоротився робочий день;
• реалізувалися громадянські свободи, була скасована попередня цензура;
• був створений двопалатний парламент, який обмежив законодавчі повноваження царя;
• проте головні питання революції не були розв’язані: суспільний лад і державний устрій не були
змінені, панівні верстви зберегли владу у своїх руках
• Виникли нові суспільно-політичні явища та тенденції, які надалі суттєво вплинуть на історичну долю
України:
• відбувся процес зближення робітничого, селянського та національно-визвольного рухів;
• відбулися широкомасштабні народні виступи;
• народні маси усвідомили ефективність спільного натиску на владу;
• розширилися межі легальної політичної та культурної діяльності;
• активізувався процес масової самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад,
профспілок тощо);
• був створений офіційний канал впливу на владу — Державна Дума
Народні маси здобули дуже серйозний досвід боротьби. Події тих років переконливо
продемонстрували, що поступок від самодержавства можна досягти лише шляхом широкого
революційного руху
VІ. Домашнє завдання
Опрацювати відповідний матеріал підручника.
 Додаток 1
Робітничий рух напередодні революції 1905-1907 pp.
Робітничий рух на початку XXст. зазнає суттєвих змін. Він охоплює нові райони. Провідну роль у ньому
починають відігравати більш організовані та грамотні робітники металообробноїпромисловості. Поряд з
економічними страйками робітників відбуваються страйки й демонстрації, де висуваються політичні
вимоги.
1900р. відбулися великі демонстрації і страйки в ряді міст країни. Особливо могутньою була
першотравнева демонстрація в Харкові, у якій взяло участь 10 тис. робітників. Було висунуто гасло «Геть
самодержавство!». Страйки і демонстрації відбулися в Петербурзі, Києві, Одесі, Катеринославі, Тифлісі
(Грузія).
1901р. відбулася сутичка робітників Обухівського заводу в Петербурзі з військами і поліцією.
На початку листопада 1902 р. в Ростові-на-Дону припинили роботу робітники залізничних майстерень.
Незабаром страйк став загальним. У ньому взяли участь усі підприємства міста. Страйкувало близько 30 тис.
чоловік.
Якщо у 1902 р. в Росії відбулося 164 страйки, то 1903 р. — 550 . Загальний страйк на півдні Росії почався в
Баку в липні 1903 p., а потім перекинувся в Тифліс, Батум, на Україну. У страйках брали участь росіяни,
азербайджанці, вірмени, грузини, українці. Страйк продемонстрував солідарність робітників різних
національностей. Робітники висували вимоги: підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці. На
зборах проголошували лозунги «Геть самодержавство!», «Хай живе демократична республіка!». Тільки з
допомогою військ урядові вдалося придушити страйк.
Позиція інших верств населення напередодні революції 1905—1907 pp.
Під впливом робітничого й селянського руху активізувалися демократичні верстви інтелігенції – вчителі,
лікарі, службовці. Особливо активним було студентство, яке почало висувати політичні вимоги й
застосовувати пролетарські форми боротьби – страйки. Деякі страйки студентів набирали
загальноросійського характеру.
1902 р. із залишків народницьких груп, що збереглися, утворилася партія соціал-революціонерів (есерів).
У політичній програмі есери виступали за демократичну республіку, політичні свободи, скликання
Установчих зборів, за прийняття робітничого Законодавства. Головним пунктом їхньої аграрної програми
була вимога передачі землі без викупу з приватної власності в загальнонародне надбання.
Селянський рух напередодні революції
Про назрівання революційної ситуації в Росії на початку XXст. свідчило й зростання селянського руху.
Селяни підпалювали дворянські маєтки, вирубували поміщицькі ліси, знищували посіви. 1902 р. особливо
великими були селянські заворушення на Україні. У Харківській і Полтавській губерніях вони переросли в
повстання, які охопили територію з населенням 150 тисяч чоловік. Військові команди, послані на
приборкання селян, чинили масові розправи. Селян сікли різками, били, примушували годинами стояти на
колінах. Близько тисячі з них були заарештовані й кинуті до в'язниць.
 Додаток 2
Початок революції 1905—1907 pp. «Кривава неділя»
Рано-вранці 9 січня 1905 року робітники Петербурга з дружинами і дітьми, по-святковому вдягнені,
вирушили до Зимового палацу (місце резиденції царя). У поході брали участь 140 тис. чоловік. Вони несли
портрети царя, корогви, ікони, співали молитви. Робітники несли складену ними петицію — прохання царю.
У своїй петиції робітники писали: «Ми, робітники і жителі міста Санкт-Петербурга..., прийшли до тебе,
государю, шукати правди й захисту. Ми зубожіли, нас пригноблюють, обтяжують непосильною працею, з
нас глумляться, нас не визнають за людей, до нас ставляться, як до рабів, які повинні терпіти свою гірку
долю і мовчати... Нас штовхають усе далі у світ злидні, безправ'я і неуцтва, нас душить деспотизм і
сваволя... Настав край терпінню. Для нас настав той страшний момент, коли краще вмерти, ніж терпіти далі
страшні муки».
Уряд ретельно підготувався до зустрічі робітників. Війська і поліція оточили вулиці й площі на шляху
походу; до бойової готовності була приведена артилерія. Проти беззбройних людей було кинуто добірні
війська — царську гвардію, козаків.
9 січня були вбиті й поранені близько 5 тис. чоловік. Обурення і гнів охопили робітників. Розстріл
остаточно розвіяв віру в «доброго царя».
Додаток З
Повстанняна броненосці «Потьомкін»
Ще навесні 1905 року розпочалася підготовка повстання на Чорноморському флоті.
Великою популярністю серед матросів користувалися Григорій Вакуленчук та Опанас Матюшенко, члени
команди одного з найбільших та найновіших кораблів «Князь Потьомкін Таврійський», спущеному на воду
1904 р. Вакуленчук і Матюшенко відіграли першорядну роль у повстанні матросів «Потьомкіна», більшість
команди якого була укомплектована українцями.
Г. Вакуленчук народився в бідній селянській родині у с. Великі Коровинці на Волині (тепер Житомирська
область). Змалку злидарював.
О. Матюшенко – також походив з селян-бідняків. Народився в с Деркачі на Харківщині, підлітком та
юнаком наймитував у поміщиків та заможних селян.
14 червня 1905 р. увідкритому морі команда броненосця відмовилась виконувати накази офіцерів.
Приводом до сутички стала відмова матросів їсти борщ із зіпсованим м'ясом. Під час сутички Г. Вакуленчука
було смертельно поранено, 7 офіцерів було вбито, а решту – заарештовано, а згодом висаджено на берег в
Одесі. На щоглі «Потьомкіна» вперше в історії російського флоту замайорів червоний прапор.
Кілька днів повсталий корабель борознив хвилі Чорного моря. Проти повсталих було вислано ескадру
Чорноморського флоту. Але матроси відмовилися стріляти у своїх товаришів, а один корабель навіть зробив
спробу приєднатися до «Потьомкіна». Лише нестача вугілля, харчів, прісної води змусила команду
повсталого броненосця 25 червня здатися румунськім властям в порту Констанці. Частина повсталих
залишилась в Румунії як політичні емігранти, частина повернулась нелегально додому. О. Матюшенка, який
повернувся нелегально до Росії, в м. Миколаєві було заарештовано і за вироком військово-морського суду
повішено в Севастополі.