Степан Бандера (1909–1959) був одним із керівників Організації українських націоналістів

(ОУН), а згодом очолив Організацію українських націоналістів (бандерівців), або ж

Організацію українських націоналістів (революційну) – ОУН(б) чи ОУН(р).
На початку Другої світової війни Бандера нетривалий час ішов на співпрацю з нацистами,
сподіваючись використати їх для створення незалежної української держави.
Та після проголошення Акту відновлення Української держави на окупованій українській
території він був арештований нацистами і кілька років відбув у концтаборі Заксенгаузен.
Створена ОУН(б) Українська повстанська армія (УПА) відтак воювала і проти нацистських,
і проти радянських окупантів.
1959 року Степана Бандеру вбив у Мюнхені агент радянського Комітету державної
безпеки.
Діяльність Бандери стала важливою частиною українського національно-визвольного руху
20-го століття, а його ім’я стало одним із символів цього руху.