Самостійне вивчення 1. Особливості військового дискурсу.

Методичні рекомендації щодо опрацювання питання для самостійного

вивчення:
Самостійне вивчення передбачає опрацювання матеріалу про
особливості військового дискурсу формування вміння аналізувати,
порівнювати та виявляти відмінності, характеризувати основні явища в
контексті умов і завдань службової діяльності офіцера НГУ.
Для опрацювання матеріалу рекомендується користуватися джерелами:
Посмітна В.В. Українська мова у професійному вимірі : навч. посіб.
Харків : Акад. ВВ МВС України, 2014. С. 91–97.
Мовна комунікація в діяльності сил охорони правопорядку : навч.
посіб. / С.Т. Полторак, Л.М. Пелепейченко, В.В. Посмітна, С.М. Ревуцька ; за
заг. ред.. С.Т. Полторака. Харків: Акад. ВВ МВС України, 2013. C. 38–59.
Посмітна В.В., Пелепейченко Л.М. Мовний вплив у військовому
дискурсі : монографія. Харків : Наці. академія НГУ, 2014. С. 98–116.
Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення мовного впливу.

2. Чому кожен мовець повинен памʼятати про відповідальність за власні
слова?
3. Чому необхідно вміти виявляти комунікативні цілі свого
співрозмовника?
4. Який мовний вплив називають маніпулятивним?
5. Що розуміють під комунікативною стратегією?
6. Від чого залежить вибір комунікативних тактик?
7. Назвіть етапи мовної дії та поясніть необхідність їх дотримання у
спілкуванні.
8. Поясніть роль комунікативної компетенції в професійній діяльності.
9. Назвіть умови ефективності комунікації.
10. Схарактеризуйте принцип кооперації, назвіть його основні максими.
11. Що являє собою принцип увічливості в комунікації?
12. Схарактеризуйте ціннісну домінанту та цілі військового дискурсу.
13. Якими є визначальні ознаки військового дискурсу?
14. Яку роль відіграє знання особливостей військового дискурсу в
досягненні ефективності професійної комунікації?
 Особливості військового дискурсу
Дискурс розглядають як текст у сукупності з позамовними чинниками; як мовну
діяльність. Це мовлення, що розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент,
що бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах).
Галузевий дискурс – мовна діяльність у певній галузі. Відповідно, військовий
дискурс – мовна діяльність, пов’язана з військовою сферою. Це спілкування між
військовослужбовцями у процесі професійної діяльності.
Основна мета професійної діяльності військовослужбовців – зберігати безпеку народу
і країни; їх обов’язок – бути готовими до захисту. Тому основні цілі військового
інституційного дискурсу – підготовка до захисту, організація заходів для збереження
безпеки держави та кожного громадянина.
Військова галузь характеризується обов’язковою наявністю ієрархічної структури:
кожен військовослужбовець у професійній діяльності постійно керується наказами й
розпорядженнями командирів, точніше, його щоденна службова діяльність полягає в
точному і своєчасному відданні та виконанні наказів, його самостійне рішення можливе
тільки в чітко визначених межах, і від вищого до нижчого рівня межі самостійності
чимдалі звужуються.
Отже, захищають і готуються до захисту обов’язково керуючись наказами, а значить,
у процесі спілкування командирів із підлеглими. Тому типовими учасниками комунікації
у військовому інституційному дискурсі є командир і підлеглий, причому, в якій ролі
виступить той чи інший комунікант, залежить від іншого учасника спілкування, оскільки
кожен командир є одночасно чиїмось підлеглим. Навіть у симетричній ситуації
спілкування комуніканти обов’язково діють у межах наказів і розпоряджень вищого
керівництва, отже, керівник також бере участь у спілкуванні, хоча й опосередковано, і
учасників такої комунікативної ситуації можна визначити як командир і підлеглі.
Важливою ознакою дискурсу армії є визначальна роль статусних ознак, підкреслення
належності особи до того чи іншого ієрархічного рівня: у звертанні або в розмові про
когось із військовослужбовців завжди називається військове звання, натомість у
службовому спілкуванні військових практично не вживаються нейтральні форми звертань
(шановний колего; Іване Івановичу). Таким чином акцентується увага на нерівності
учасників типової ситуації спілкування, а отже, одразу стає зрозумілою функція кожного з
комунікантів (командир чи підлеглий).
Основними учасниками інституційного дискурсу прийнято вважати представників
інституту (агентів) і людей, які звертаються до них (клієнтів). Проте учасниками
військового інституційного дискурсу є самі військовослужбовці, і специфіка цього виду
дискурсу полягає передусім у його закритості, він не передбачає залучення інших до
специфічних статусно-рольових відносин. Звичайно, військовослужбовці у професійній
діяльності спілкуються не тільки між собою, тому поняття професійна комунікація
військовослужбовців є ширшим за поняття військовий дискурс (дискурс армії).
Спілкування із цивільними особами – з тими, кого захищають, із партнерами по
захисту чи підготовці до нього (правознавцями, психологами, лікарями, педагогами), а
також із правопорушниками, – не можна віднести до військового інституційного дискурсу.
Спілкування з військовим супротивником теж не визначається єдиними вимогами,
оскільки різні армії та військові угруповання мають різні дискурсивні практики. Отже,
єдині вимоги до спілкування у військовій сфері стосуються саме військовослужбовців
певної армії.
Розглянемо інші ознаки військового інституційного дискурсу. Типові умови
спілкування визначаються Статутами ЗСУ та розпорядком дня в кожному підрозділі.
Вони не передбачають ні вільного обміну думками, ні довільного визначення часу
спілкування, ні тривалої підготовки до кожного комунікативного акту.
Прототипними місцями реалізації військового інституційного дискурсу є плац,
казармене приміщення, вартове приміщення, контрольно-пропускний пункт, тир, штаб,
тактичне поле, полігон, кімната зберігання зброї, військова машина, кабінет керівника,
місця проведення масових заходів (стадіони, майдани тощо), а також навчальна аудиторія
(поєднуються риси військового та наукового дискурсу).
Типовими ситуаціями спілкування можна вважати військові навчання, несення
варти, парад, навчальне заняття, службову нараду. Військова комунікація не має чітких
часових і територіальних меж: навіть у час, відведений для відпочинку, і перебуваючи за
межами прототипних місць спілкування, військовослужбовець зобов’язаний бути готовим
до виконання наказу, – така особливість отримала у дискурсі армії назву «боєготовність».
Цінності військового дискурсу сконцентровані в його ключових концептах:
ЗАХИСТ, СИЛА, ЗАХИСНИК. Ціннісна домінанта військового інституційного дискурсу
– готовність до захисту – передбачає наявність сильного захисника (сильного у
широкому розумінні: розвиненого фізично, морально свідомого, підготовленого
теоретично і практично, добре озброєного), а отже, і сильної, боєздатної армії.
Стратегії військового інституційного дискурсу зумовлюються конкретними
комунікативними цілями: 1) визначити основний напрямок підготовки до захисту;
2) виявити конкретні завдання комунікативної ситуації; 3) визначити, якими пунктами
Статутів регламентуються комунікативні дії; 4) сформулювати задум; 5) обрати відповідні
мовні засоби; 6) викласти думку; 7) проконтролювати правильне розуміння викладеної
думки адресатом.
Основні комунікативні стратегії військового дискурсу: підпорядкування,
спонукання до дії, орієнтування на узгодженість дій, формування позитивного іміджу
армії. Сьогодні стає чимдалі помітнішою стратегія співробітництва. Основні тактики –
розпорядження і доповідь, до специфічних тактик відносимо також зауваження,
акцентування на недоліках і необхідності їх усунення (оскільки готовність до захисту не
допускає недоліків); досить поширені також пропозиція, переконання, прохання.
Стратегія формування позитивного іміджу застосовується в суто офіційних умовах,
особливо якщо спілкування виходить за межі одного військового колективу (за участі
представників громадськості, вищого керівництва, інших військових колективів). Такі
комунікативні ситуації військового дискурсу слід розглядати окремо, їх обʼєднує спільна
комунікативна мета – демонстрування сили, боєздатності, тобто готовності до захисту (як
результат усієї попередньої підготовки до захисту), і спільна стратегія формування
позитивного іміджу силових структур (військового формування, окремого структурного
підрозділу), основними тактиками – демонстрування високого рівня боєздатності,
замовчування недоліків. Застосування названих тактик обумовлюється базовими
чинниками ефективності іміджу: його цілісністю та привабливістю.
Відповідно до визначених стратегій і тактик виділяємо жанри дискурсу армії. У
писемному мовленні: військово-наукові тексти; військово-технічні тексти; військово-
публіцистичні тексти; статути і настанови; військово-інформаційні тексти; військово-
ділові тексти; військові мемуари. Жанри, властиві тільки для письмового дискурсу армії, -
статути і настанови, основне призначення яких – регламентувати життя і діяльність
військ у різних умовах повсякденного життя та бойових дій. Визначальна ознака цих
жанрів – адресат одразу ставиться в певні межі, його подальші дії чітко регламентуються, і
він повинен суворо дотримуватись усіх приписів. В усному різновиді військового
дискурсу основними жанрами вважають команду, наказ (командир → підлеглий) і рапорт
(підлеглий → командир), вони характерні тільки для військового дискурсу і належать до
мовленнєвих жанрів із чіткими межами. До усних жанрів із чіткими межами належать
також привітання, прощання та ін. – жанри, характерні не тільки для військового
дискурсу, а й для будь-якого службового спілкування, проте в дискурсі армії вони мають
специфічні особливості, визначені Статутами ЗСУ.