Agresivna Ditina

Нерета В.
Агресивна дитина
Серия «А мій не такий, як усі»
титул
УДК 379.8
ББК 74.900.6
Н54
Нерета В. С.
Н54 Агресивна дитина [Текст] / В. С. Нерета / іл. Н. В. Кридченко. — Х. :
Видавнича група «Основа», 2015. — 187, [5] с. : іл. — (Серія
«А мій не такий, як усі»).
ISBN 978–617–00–2383-4.
Чому одна дитина б’ється, інша — мучить кота, третя — гризе нігті,
а четвертій сниться, що вона тікає від собак? Тема усіх цих історій одна —
агресія, тільки прояви — різні. Ця книга для батьків про дітей, які іноді сердять-
ся, і для батьків, які самі іноді сердяться. А ще ця книга про те, як бути зі злістю на
самого себе, про те, звідки вона береться і як її позбутися.
УДК 379.8
ББК 74.900.6
© Нерета В. С., 2015

© Кридченко Н. В., ілюстрації, 2015
ISBN 978–617–00–2383-4 © ТОВ «Видавнича група “Основа”», 2015
ВІД АВТОРА
Ця книга про дитячу (та й дорослих трохи теж) злість і про
те, як з нею бути.
Так, саме З НЕЮ БУТИ, а не без неї, не боротися з нею і не
позбуватися її. Злість — це почуття, хоч і неприємне, але його не
можна позбутися. Це невід’ємна частина нас самих, це почуття по-
трібно визнати, а найголовніше, навчитися виражати і навчити цьо-
го своїх дітей.
Дорогі мами й тата, бабусі й дідусі, агресивна поведінка —
це всього лише один зі способів прояву власного обурення, невдо-
волення — найдоступніший і найприродніший для дитини. Погодьте-
ся, що і для нас, дорослих, це теж найдоступніший і найприродніший
спосіб прояву своїх негативних емоцій, роздратування і злості. Іно-
ді нам складно впоратися з хвилею роздратування, агресії, а як це
може зробити наша дитина, адже приводів для агресії в неї — не
менше, ніж у дорослих?
А ще ця книга про те, як бути зі злістю на самого себе, про
те, звідки вона береться і як її позбутися. Чому одна дитина б’ється,
інша — мучить кота, третя — гризе нігті, а четвертій сниться, ніби
вона тікає від собак? Тема усіх цих історій спільна — агресія, лише
прояви її — різні.
Наше з вами завдання — допомогти дитині опанувати такі
способи поведінки в прояві своїх почуттів, які допоможуть навчити-
ся «злитися правильно», і тоді злість НЕ переросте в агресивність,
в агресію на себе або в зміщену агресію. Нам, напевно, в цьо-
му сенсі теж є чого повчитися, адже і дорослим іноді складно себе
контролювати, годі говорити про дітей.
ЩО ТАКЕ АГРЕСІЯ
І ЗВІДКИ ВОНА
В НАШИХ ДІТЯХ?
ПОРТРЕТ АГРЕСИВНОЇ ДИТИНИ
Агресивна дитина — яка вона? Їй
все не так, вона робить ніби на зло, ви-
кидаючи коники і випробовуючи наше
терпіння. А ще вона налітає з кулака-
ми на маму, ображає дітей у пісочни-
ці, тупотить ногами від злості, влаштовує
істерики в магазині.
У таких ситуаціях ми вже теж не хоче-
мо здаватися: «Хто кого?» Урешті-решт, свар-
ка, образа, ми сердимося на малюка, а він —
на нас. «Що ж ти за дитина така? Усі — діти як
діти, а мій?» — такі фрази нерідко можна почу-
ти з вуст батьків.
Про таку дитину кажуть — АГРЕСИВНА!
Напевно, в кожній групі дитячого саду або
в кожному класі знайдеться така дитина, а, може,
і не одна. Вона обов’язково скористається можли-
вістю когось штовхнути, вщипнути або вдарити, ві-
дібрати іграшку або обізвати. Вона неодмінно ла-
має іграшки, сперечається і свариться з батьками,
абсолютно нікого не слухає.
6 Агресивна
Агресив на дитина
Як мама двох дітей, я чудово розумію, що дово-

диться переживати батькам у подібних ситуаціях.
Коли стає страшенно соромно за «некероване»
чадо, коли хочеться «провалитися крізь землю», «при-
бити», «дати по м’якому місцю», коли почуваєшся не-
спроможним і безпорадним.
У ситуаціях, коли на дитячому майданчику або
в садку ображають мою дитину, відбирають щось або
штовхають, мене переповнюють далеко не гуманні по-
чуття до маленького агресора, мені понад усе хочеться
захистити свою дитину.
Що таке агресія
ресія і звідки вона в наших дітях? 7
Батькам, вихователям, вчителям та іншим дорослим

важко бути ніжним щодо агресивної дитини.
Що найчастіше чує така дитина про себе?
«Який забіяка! Хуліган!»
«І в кого ти тільки такий удався?»
«Який поганий хлопчик!»
Таку дитину частіше лають і лупцюють, ніж обійма-
ють і цілують.
Батькам і вихователям незрозуміло, чому дитина
так поводиться, адже вона заздалегідь знає, що її пока-
рають, насварять або навіть відлупцюють. Але агресивна
дитина, як і всі люди, потребує ласки, любові і розумін-
ня. І в такий спосіб вона шукає і навіть вимагає до себе
уваги, це своєрідний крик про допомогу: «Допоможіть!
Мені складно!». А у відповідь отримує крики і стусани.
Виходить, що така дитина почувається знедоленою,
нікому не потрібною, і в душі в неї поселяється упев-
неність, що її не люблять, що весь світ хоче образити
саме її.
Як же можна бути ніжним, якщо дитина повсякчас
провокує нас ставитися до неї абсолютно по-іншому?
Звісно, що ми сердимося, ми ж теж живі люди! Ось і ви-
ходить, що за дитиною поступово закріплюється ярли-
чок «Агресивна».
Дитина просто не вміє звернути на себе увагу по-
іншому, вона звикла робити тільки так. Виходить замкну-
те коло: агресивній дитині бракує любові та розуміння
з боку оточення, але своєю поведінкою вона відштов-
хує всіх, викликає «вогонь на себе», і тоді знову злить-
ся і мстить всьому світу.
Портрет агресивної дитини-підлітка зазвичай та-

кий: з нестійкими інтересами, нестабільною самооцін-
кою, з несформованими моральними уявленнями і цін-
ностями.
Такі підлітки найчастіше емоційно грубі, озлобле-
ні, особливо проти дорослих. Для них характерна під-
вищена тривожність, егоцентризм. Трапляється й таке,
що агресивність у підлітка — це засіб підняття прести-
жу, демонстрування своєї дорослості, «незалежності».
Агресивні підлітки перебувають у певній конфронтації
щодо дорослих.
Виникає безліч питань: а як же все-таки правильно
поводитися зі своєю дитиною? Що говорити?
Як реагувати? Як упоратися з дитячою агре-
сивністю? Про все це йтиметься на сторінках цієї книги.
АГРЕСІЯ — ЩО ЦЕ ТАКЕ?
З’ясуймо разом, що означає це поняття.
Якщо подивитися в психологічний словник, то про-
читаємо, що: агресія — це поведінка, яка суперечить
нормам і правилам існування людей у суспільстві і яка
орієнтована на нанесення шкоди живим істотам або не-
живим предметам.
Часто турботливим батькам здається, що дитина,
оточена любов’ю й увагою рідних, просто не має причин
злитися. І ця необґрунтована і незрозуміла, на їхню дум-
ку, злість змушує замислитися про те, чи все гаразд з їх-
ньою дитиною. «Звідки це в ній? Може, це ми винні? —
замислюються батьки. — Розпестили?» Звісно, що вони
не розуміють, як до цього потрібно ставитися. Якщо не
звертати уваги — чи не буде це заохоченням агресії?
Пояснювати і карати — але як це вчинити щодо тако-
го малюка?
Спробуймо з’ясувати, що керує маленькою дити-
ною, яка кидається з кулаками на кохану маму чи ба-
бусю. Найчастіше агресія дитини проти батьків починає
проявлятися до двох років. Що в цей час відбувається
з дитиною? Вона росте і дорослішає: вона навчилася
керувати своїм тілом, самостійно ходити, бігати, повза-
ти, досліджувати навколишній світ, а також навчилася
говорити. Тепер батьки можуть зрозуміти, що дитині по-
трібно саме зараз. І тут чадо розуміє: в якомусь сенсі
воно може командувати своїми батьками. Заплакав —
мама підійшла, намочив штанці — його переодягли,
захотів їсти — нагодували. Дитині здається, що тепер
батьки завжди вгадуватимуть всі її бажання. Малюк ще

не знає, що в суспільстві не прийнято агресивно діяти,
а тим більше — проявляти агресію щодо близьких. Йому
ще належить навчитися стримувати свою агресію.
Коли дитина маленька (приблизно до трьох років),
вона ще не може впоратися зі своїми негативними по-
чуттями. Тут недоречно говорити про агресивність. Прак-
тично всі малюки б’ються, іноді кусаються, якщо вони
чимось вкрай незадоволені, і «неадекватно» поводяться,
якщо втомилися, голодні чи зле почуваються. Якщо діти
посварилися, не намагайтеся знайти винного: все одно
для когось із дітей рішення, прийняте вами, буде неспра-
ведливим. Краще їх розняти і відволікти іншим заняттям.
У ситуації, коли ваша трирічна дитина б’ється з іншими
дітьми, у жодному разі не бийте її, і, звичайно ж, не
просіть іншу дитину дати здачі. Швидше за все, вона ще
дуже маленька, щоб поважати думку інших дітей. Цього

треба вчити наполегливо і поступово. У такому випадку
«войовничість» дитини потрібно зупинити своєю рукою,
сказати: «Це боляче, а робити боляче — не можна».
І подальші спроби такої поведінки теж потрібно припи-
няти і зупиняти, одночасно пояснюючи, що скривджено-
го малюка треба пожаліти, адже йому боляче.
Про агресивність як про форму поведінки можна
говорити, перш ніж дитині виповниться три роки. У цьо-
му віці маленька людина вже може відстоювати свої ін-
тереси за допомогою сили, прагне зробити комусь боля-
че. Тут треба звернутися до базових людських інстинктів.
Агресія — це один з них, так само як і інстинкт продов-
ження роду. Цей інстинкт проявляється тоді, коли треба
усунути якусь перешкоду на шляху свого бажання.
Хочеться, наприклад, дитині машинку, як у сусід-
ського хлопчика, і їй все одно, що вона чужа, їй просто
ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ САМЕ ЦЮ МАШИНКУ. Усі розсудли-
ві і розумні аргументи батьків або інших дорослих у цій
ситуації марні. Малюк просто забирає машинку. Годі,
проблема вирішена. Інше питання — що далі? Правда,
не всі діти реагують так на ситуації, коли не задоволь-
няють їхніх бажань. Інша дитина мовчатиме, вона не на-
важиться забрати чужу річ, вона може навіть не нава-
житися попросити це. Але хіба їй буде менше хотітися
цю машинку? — НІ! Вона просто цього не покаже, але
страждання буде всередині. А якщо вона звикла так по-
водитися завжди? Скільки таких маленьких страждань
накопичиться в душі дитини? Годі уявити! Як важко лю-
дині, а тим більше маленькій дитині, жити з усім цим.
Ми дійшли висновку, що агресія — це вроджений

інстинкт людини, і вона є у всіх.
В іншій людині немає нічого такого, чого немає
в нас. Гадаю, саме час розділити поняття здорової і руй-
нівної агресії.
• Здорова агресія
Дитині дуже важливо бути першою і найкращою,
вона відкрита світу і спілкуванню, вона цікава й ак-
тивна, їй потрібно дізнаватися щось нове, вчитися чо-
гось, ставати успішною й умілою. Батькам теж хочеться,
щоб їхня дитина була найкращою, краще за всіх роз-
повідала віршики на святах, швидше за всіх бігала на
фізкультурі, в дитячих іграх була головною, могла за
себе постояти. А коли дитина виросте, ми хочемо, щоб

вона здобула хорошу освіту, знайшла престижну робо-
ту, була успішнішою і щасливішою від усіх. Все це не-
розривно пов’язане зі здоровою агресією. Адже, реа-
лізуючи свої цілі і бажання, ми обов’язково стикаємося
з цілями і бажаннями інших людей, і тут вже без напо-
легливості, сміливості і впевненості не обійтися.
Отже, здорова агресія — це дуже навіть добре,
вона нам і нашим дітям конче потрібна!
• Руйнівна агресія
Існує й інший бік агресії — руйнівна, коли актив-
ність дитини або дорослого вже неадекватна як за си-
лою, так і за способами прояви. Для дорослої людини
з такими особливостями характерні конфліктність, над-
мірна упертість, злопам’ятність, зловтіха, цинізм, жорсто-
кість. Ця руйнівна сила, до речі, може бути спрямована
як назовні, тобто проти навколишнього світу, так і всере-
дину, тобто проти себе, своїх цілей і бажань. (А далі —
хвороба, наркоманія, суїцид…)
Як же не перейти цю межу, щоб була здорова
агресія, яка допомагає вижити в нашому світі, і щоб
вона не перетворювалася на погану, деструктивну агре-
сію? Як оцінити рівень агресії своєї дитини? Для цього
існують різні тести. Ось один із них.
• Критерії визначення агресивності

в дитини
Позитивна відповідь на кожне запропоноване твер-
дження — 1 бал.
Ключ до тесту:
висока агресивність — 15–20 балів;
середня агресивність — 7–14 балів;
низька агресивність — 1–6 балів.
1. Часом здається, що в неї вселився злий дух.
2. Вона не може промовчати, коли чимось неза-
доволена.
3. Коли хтось заподіює їй зло, вона обов’язково
намагається відплатити тим самим.
4. Іноді їй без причини хочеться вилаятися.
5. Трапляється, що вона із задоволенням ламає
іграшки, щось розбиває, патрає.
6. Іноді вона так наполягає на чомусь, що оточу-
ючим уривається терпець.
7. Вона не проти подражнити тварин.
8. Вона не сприймає вашу думку з приводу чо-
гось.
9. Дуже сердиться, коли їй здається, ніби хтось
з неї глузує.
10. Іноді має бажання зробити щось погане.
11. Прагне зробити все навпаки.
12. Часто не за віком буркотлива.
13. Вдає самостійну й рішучу.
14. Любить бути першим, командувати, підкоряти
собі інших.
15. Невдачі викликають у неї сильне роздратуван-

ня, бажання знайти винних.
16. Легко свариться, провокує бійку.
17. Намагається спілкуватися з молодшими і слаб-
шими.
18. Часто не в гуморі.
19. Не поступається, не ділиться.
20. Упевнена, що будь-яке завдання виконає кра-
ще за всіх.
Зрозуміти, що дитина агресивна, також можна за

певними «маркерами», тобто ознаками:
• стиснуті кулаки;
• зціплені зуби;
• підозрілість, недовіра до оточення;
• негативізм, дитина часто говорить «ні»;
• дитина схожа на «дикого звіра».
Отже, ви визначили рівень агресивності в дитини.

І що ж тепер з цим робити? Як його знижувати?
І чому, взагалі, він може бути високим?
Тепер визначимося з видами агресії.
ВИДИ АГРЕСІЇ
Дитячу агресію умовно можна розділити на чоти-

ри види:
фізична (може бути пряма і непряма);
вербальна (та, що проявляється в словах або

криком, також є пряма і непряма);
прихована;
аутоагресія
• Фізична агресія — це, звичайно, найпримітивніший

вид агресії — застосування фізичної сили проти ін-
шої людини: укуси, дряпання, штовхання, хапання
за волосся, нанесення ударів палицями, кубиками
та ін. Дитині властиво вирішувати питання з пози-
ції сили, це перший і найдоступніший спосіб.
Забрали в малюка лопатку в пісочниці або зруй-
нували щойно збудовану з піску «пасочку», одразу
ж виникає бажання турнути кривдника, щоб знав! Ма-
люк, який ледь вміє говорити, не може ще словами ви-
словити своє обурення кривдникові, це пізніше його на-
вчать (можливо) шукати ефективніші методи взаємодії.
А поки він ризикує наразитися на відповідну агресію. До
речі, той малюк, який зруйнував цю саму «пасочку», —

теж проявив фізичну агресію, тільки непряму. Виходить,
той, хто вдарив, — відповів такою самою фізичною
агресією, тільки вже прямою.
Трапляється, що дитина проявляє фізичну агресію
щодо неживих предметів. У цьому випадку спрацьовує
механізм зміщення, тобто: турнути тата чи маму (того,
на кого серджуся) не можу — гірше буде, а ось жбур-
нути іграшку, грюкнути дверима або заляпати фломас-
тером стіну — це і не так небезпечно, і водночас від-
бувається емоційна розрядка.
Діти, які проявляють фізичну агресію, зазвичай ак-

тивні, рішучі, схильні до ризику. Для них дуже важливо
суспільне визнання. Одночасно з цим вони люблять по-
казати свою владу, силу над іншими дітьми. Навряд чи
така дитина зробить висновки зі свого вчинку.
Зазвичай у сім’ї, де дитина проявляє фізичну агре-

сію, прийнятні фізичні методи покарання: стусани, запо-
тиличники, батьків пасок та ін. Дитині хтось показав, як
можна поводитися, ось вона й наслідує приклад.
На консультації психолога…
Мама шестирічного Артема розповідає, що
її син геть замучив кота. Прийшовши додому
з дитячого садка, одразу ж хапає кота Мар-
кіза і мучить його цілий вечір. Під час бесі-
ди з’ясувалося: тато Артема — суворий, щось
не так — синові запотиличника… Та й у сад-
ку, трапляється, частенько хлопчаки між со-
бою чубляться. Ось і зрозуміло: тато б’є Ар-
тема — Артем б’є кота і дітей у садку. Це
і є фізична зміщена агресія. Чому фізична —
зрозуміло, а ось чому зміщена? А тому, що вда-
рити тата син не може, а кота або дітей у гру-
пі — легко!
• Зміщена агресія — це вид фізичної агресії, коли

дитина не може висловити свої негативні почут-
тя безпосередньо об’єкту, якому вони адресова-
ні, а переносить їх на інший об’єкт (на іншу лю-
дину, тварину або предмети).
Наприклад, живе собі дівчинка — спокійна, некон-
фліктна, недурна; але чомусь може порізати сукенку,
відрізаючи етикетку, подряпати екран монітора, згриз-
ти кілька деталей від конструктора, переглядаючи ціка-
вий фільм. Це і є зміщена агресія. Негативному почуттю
дитини обов’язково потрібно кудись вийти, і саме такий
вихід для себе знаходить ця дівчинка. Для батьків це

може бути сигналом: дитина злиться на когось, її щось
турбує. Не потрібно дівчинку сварити, є привід поспо-
стерігати, більше говорити про почуття, про те, що по-
добається, а що — ні, що засмучує, сердить. Можливо,
ваші вимоги для дитини завищені або їй складно відпові-
дати вашим очікуванням, може, дитині просто не виста-
чає вашої любові, ніжності, або ваша турбота і контр-
оль так сильно тиснуть на малюка, що не дають йому
вільно розвиватися. Причини можуть бути різні, про них
поговоримо пізніше.
У дитячих малюнках свідченням фізичної агресії
можуть бути різні знаряддя або зброя, палиці, кулаки,
сильний натиск на олівець.
• Вербальна агресія
Інша дитина звикла висловлювати свої негативні
почуття за допомогою крику, вереску, включаючи і зміст
самого крику (різного роду лайки, погрози). Це і є вер-
бальна агресія.
«За словом в кишеню не полізе».
«Ти йому слово, а він тобі — десять».
Це якраз про ту дитину, яка звикла відповідати
вербальною агресією на якісь незадоволення, образи,
а іноді й не відповідати, а нападати першою. Звичні ди-
тячі образливі дражнилки: «Ябеда-корябеда, солоний огі-
рок», «дурень», «заплач, Матвійку, дам копійку»…
Мовленнєва або вербальна агресія — це вира-
ження негативних емоцій грубими, образливими сло-
вами.
Є й непрямі прояви вербальної агресії: скарга або

демонстративний крик: «Маріє Іванівно, а Ваня мене
штовхнув!», «А вони не прибрали іграшки на місце!»,
«Не заважай, набрид уже!», «Будеш вередувати — як
дам! — Полетиш звідси!».
Для дівчаток більш характерна вербальна «вну-
трішня» агресія. Їхні зауваження можуть бути сказані ти-
хим єхидним голоском, але завдають вони дуже сильно-
го болю. Агресія дівчаток може проявлятися в заздро-
сті, злості, образі.
Дитина, яка звикла проявляти вербальну агресію,
часто невпевнена в собі, сумнівається. Усередині цієї ма-
ленької людини — ніби є конфлікт, напруження.
Найменша неприємність може легко викликати роз-
дратування, злість, особливо якщо це стосується почут-
тя власної гідності.
Вербальній агресії запобігти важко, тому важлива
реакція дорослих на вже сказане дитиною.
Якщо висловлювання було на адресу дорослого,
то тут дуже важливо зрозуміти, чому дитина це сказа-
ла, що вона зараз відчуває. Можна висловити словами
почуття дитини. Наприклад: «Ти говориш мені так тому,
що дуже образився через те, що я не купила тобі нову
іграшку. Мені прикро чути такі слова!»
У малюнках вербальна агресія виявляється в особ-
ливо сильному натиску олівця на ділянці рота, підкрес-
лено червоних губах, гострих зубах, відкритому роті,
в прямій мові зображуваного персонажа.
• Прихована агресія
Уявімо ситуацію: лютий тато погрожує синові пас-
ком. А дитина — ані сльозинки не пустить, мовчить. Тата
це обурює: «Хоч би заплакав чи перепросив!»
А дитина не просто мовчить, вона мовчить, зціпи-
вши зуби. Хіба вона може відповісти татові майже дво-
метрового зросту, який, як гора, височіє над нею, і го-
товий її знищити? Звичайно, ні. Але від цього вона ні-
трохи не менше злиться на тата, вона така сама люта,
але все приховує глибоко в собі.
Спробувала б вона зараз проявити свої почуття!
Собі дорожче було б. Ось і терпить.
Це і є прихована агресія.
Мама з п’ятирічною донькою Анею. На перший
погляд — жодних проблем. Дівчинка, незважаючи
на свій вік, абсолютно дисциплінована, слухня-
на, дуже серйозна і «правильна». Прошу нама-
лювати сім’ю. Першого Аня малює тата, з особ-
ливим притиском тримає олівець, вертить його
в руках і в підсумку — ламає його навпіл. У роз-
мові з’ясувалося, що тато — дуже суворий, час-
то кричить або б’є доньку. Аня приховує, що
сердиться на тата, навпаки — каже, що тато її
виховує. Але в деталях малюнка і в зламаному
олівцеві простежується прихована агресія щодо
батька.
Маркери прихованої агресії дитини:

• дитина переживає, що з батьками щось може ста-
тися (отже, вона сердиться на батьків за щось);
• дитині сниться, що на батьків напав якийсь звір;
• дитина може забути намалювати того члена сім’ї,
на якого сердиться;
• дитина може, ніби навмисне, систематично забу-
вати виконувати чи не чути прохання дорослого,
причому вона насправді забуває або не чує;
• в пісочниці дитина може закопувати якісь агресив-
ні іграшки.
• Аутоагресія
Нерідко доводиться спостерігати, як дитина б’є
себе іграшкою по голові або каже: «Чого це я такий
поганий?! Від мене — самі неприємності!» Що це? Ви-

являється, це ті слова, які дитина чує часто або одного
разу, але вони настільки її вразили, що тепер є влас-
ними уявленнями дитини про саму себе.
Мама шестирічного Микити шокована тим, що
син, коли зробить щось не так — починає сам
себе бити по голові. Мама каже, що вони з чо-
ловіком дитину не б’ють, «так, хіба що злегка
можуть стусана дати і все». Дитина у них слух-
няна. У розмові спливає кілька фраз, якими тато
чи мама можуть прокоментувати поведінку сина:
«Ну що ж ти справді нічого сам не можеш зро-
бити?!»
«Що ж ти і здачі не міг дати?»
Дитині бракує сміливості відповісти кривдникові

(хай це буде тато з мамою чи сусідська дитина), а по-
чуття є, почуття злості, роздратування. Куди ж їм по-
дітися? Назовні — не можна, там ще більше отримає,
а спрямувати його на себе, показавши цим оточенню:
«Не лайте мене, я сам вже себе караю!», це — те, що
і відбувається, і закріплюється як звична модель пове-
дінки. Тобто, якщо в дитини є найменше відчуття, ніби
вона зробила щось не так, одразу «вмикається» само-
звинувачення, агресія, спрямована на себе, випереджа-
ючи агресію ззовні. Це такий захисний механізм, коли
дитина не може відповісти кривдникові, почувається за-
лежною, спрямовує агресію проти себе.
Найчастіше для дитини, схильної до аутоагресії,

характерні такі особливості:
• легко засмучується, часто плаче без особливого
приводу, рідко перебуває в доброму гуморі;
• низько оцінює свої здібності та можливості;
• сором’язлива;
• для такої дитини важливі авторитетні дорослі (бать-

ки, вчителі та ін.), іншими словами, дитина слух-
няна.
Виходить, що аутоагресія — це теж різновид агре-
сивної поведінки, але ворожі дії не можуть бути спря-
мовані на зовнішній об’єкт, тому спрямовуються на вну-
трішній.
Якщо батьки, бабусі і дідусі, вихователі в дитячо-
му садку пригнічують у дитині агресивні прояви, з часом
вона знатиме, що злитися погано, і за це буде пока-

рана. У цьому випадку дитина обере — тримати злість
у собі. І замість прояву злості вона гризе нігті, кусає
губи, б’є себе або щипає...
Агресія, спрямована на себе, не може виникнути
нізвідки. Так роблять діти, яких, можливо, карали в ран-
ньому дитинстві. Або ж батьки ніколи не застосовували
фізичні покарання, але критично ставилися до дитини,
карали словами, словом, демонстрували своє негатив-
не ставлення. Так дитина вчиться реагувати на власні не-
вдачі або «нехороші» вчинки, які можуть викликати не-
вдоволення батьків.
Аутоагресія проявляється, якщо дитина:
• б’ється головою об стіну;
• дряпає собі руки або обличчя;
• б’є себе, щипає, кусає;
• висмикує собі волосся;
• кусає губи і гризе нігті;
• видавлює прищі;
• негативно про себе висловлюється;
• уві сні бачить, як на неї хтось нападає.
Що ж робити, якщо ваша дитина завдає собі шкоди?
Зазвичай заборони не допомагають. Можна ска-
зати дитині, що бити себе не потрібно, що вам боляче
на це дивитися, і після цього бажано вийти з кімнати.
Швидше за все, дитина бити себе припинить і прибіжить
до вас засмучена, можливо, зі слізьми. Ось тепер —
заспокоюйте, цілуйте, кажіть, що любите її, посидьте по-
руч або візьміть маля на руки, словом, дайте відчути
свою любов!
РІЗНА АГРЕСІЯ В РІЗНОМУ ВІЦІ

У різному віці агресія проявляється по-різному.
Змалку можна спостерігати агресивні прояви в ди-
тині. Уперше мама зустрічається з агресією свою дити-
ни, коли їй ще не виповнилося року. Дитина може по-
чати щипати, прикушувати, штовхати материні груди.
Причинами цієї «малюкової агресії» є реакція на потре-
бу, яку не було вдвоволено (наприклад, прорізування
зубів). Іноді батьки не можуть зрозуміти причину агре-
сії з точки зору звичайної логіки — дитина сита, задо-
волена, переодягнена, проте... Неначе навмисне завдає
мамі болю. Природно, що вона може виявитися не го-
това до такого розвитку подій, і її власна реакція може
коливатися від розгубленості до відповідної злості.
Агресія з перших років життя проявляється в ім-
пульсивних діях, впертості, кусанні, бриканні, крику,
забіякуватості. Наприклад, прикрість може дуже роз-
сердити дитину. Дитина нічого не бачить і не чує, не
сприймає, не може контролювати себе.
У такі моменти малюк може падати на підлогу,
кричати, плакати навзрид та ін. Наприклад, 6–7-мі-
сячний малюк сердиться на те, що мама хоче закапа-
ти йому краплі в носик, він навіть може відштовхувати
її руку, пручатися. Згодом сюди додається розкидання
іграшок та інші форми поведінки, які підкреслюють не-
вдоволення дитини. Однорічний малюк може стукнути
долонькою по тарілці з кашею, яку він не бажає їсти,
або вдарити по щоці маму в ту мить, коли вона знімає
його з гойдалки.
Агресією це ще складно назвати тому, що малюк

не має наміру заподіяти шкоду кому-небудь.
Якщо дитина росте в атмосфері любові, турботи
і взаєморозуміння, в цьому випадку дуже мало переду-
мов для закріплення агресивної поведінки.
У спілкуванні з маленькою дитиною важливо

пам’ятати, що кожне обмеження (наприклад, не вила-
зити з коляски) може викликати природну злість. Але
малюк ще не вміє проявити її правильно.
Головне на цьому етапі — ваші терпіння і спокій.
Намагаючись реагувати цивілізовано, ви вже показуєте
дитині своїм прикладом — як потрібно реагувати на

злість. Нехай малюк ще не вміє говорити, хай він поки
не знає значення багатьох слів, але є ваша інтонація,
ласкавий погляд, спокійний тон. Умовляйте малюка, по-
яснюйте йому: «Не потрібно вилазити з колясочки, ско-
ро ми вже приїдемо додому, підемо їсти супчик». Можна
легко відволікати малюка від неприємного процесу, від
того, чим він обурений і незадоволений. Змалку увагу
дитини легко відволікти на щось інше. Зараз це найді-
євіший спосіб. Малюкові поки не потрібно та й склад-
но чути і сприймати довгі й нудні нотації.
Потрібно коротко сказати по суті і відволікти

увагу на щось інше.
Для прикладу: якщо дитина не хоче вдягати шапоч-

ку на прогулянку, мама каже: «Потрібно Марійці надіти
шапочку, щоб вона не замерзла, ми зараз одягнемося
і підемо пташок годувати на вулицю. Де там пташки?
Чекають Марійку. Коли Марійка їм принесе хлібець?
Підемо швидше». Ось приблизно так.
На другому році життя дитина стає активнішою
(починає ходити, можливості для дослідницьких здіб-
ностей збільшуються). Агресія може проявлятися саме
у сфері спілкування та освоєння основних правил по-
ведінки.
Спалахи гніву у дитини 2–3-х років можуть бути
досить сильні і буквально застати батьків зненацька.
Найчастіше першою реакцією батьків буде забо-
рона і звинувачення дитини в тому, що вона гнівається.
До трьох років розширюються можливості само-

стійних дій дитини і росте її незалежність.
Відоме «Я сам!» — висловлює перше бажання ма-
ленької людини наполягти на своєму всупереч бажанню
батьків. Від частого повторення слів «не можна» у дити-
ни може виникнути агресія. Це породжує почуття протес-
ту і бажання зробити на зло, а контролювати цей про-
цес складно. Батьки можуть придумати інші слова, які
пояснюють причини «не можна». Наприклад, не мож-
на чіпати газову піч, бо це небезпечно; або забороне-
но піднімати на вулиці брудну паличку і класти її в рот,
бо це «шкідливо для здоров’я» та ін. Важливо пояснити
дитині причину такого «не можна», тоді в неї буде мен-
ше приводів злитися.
Чому діти не розуміють і не відчувають чужого
болю? Їм важко поставити себе на місце іншої людини.
Саме в цьому може бути причина дитячої агресії або
навіть жорстокості. Але не треба цього лякатися, адже
милосердя в дитині ви можете виховати.
У три роки впертість сина або дочки сприймаєть-
ся легше. Як раз у цей час діти йдуть до дитячого са-
дочка, отримують перший досвід спілкування з одноліт-
ками. У цьому віці конфлікти між дітьми виникають за
право володіти річчю, зазвичай іграшкою. Прояв агре-
сивності в цьому випадку переважно залежить від реак-
ції і ставлення батьків до тих чи інших форм поведінки.
Якщо батьки або ж вихователі дитячого садка ставлять-
ся нетерпимо до проявів агресії, то врешті може фор-
муватися ниття, упертість, непослух та інші види опору
і прояви непрямої агресії.
Саме у три роки активізується «дослідницький ін-

стинкт», і в цей же час перед дитиною постає новий до-
свід заборон, обмежень, рамок і навіть обов’язків. Коли
дитина стикається одночасно, з одного боку, з дослід-
ницьким інтересом, а з іншого — з батьківським «не мож-
на», в цей час дитя відчуває розчарування, сприймає цю
ситуацію як відкидання з боку мами і тата. Саме від без-
виході, неможливості вирішити одночасно ці два завдан-
ня в дитині прокидається злість, гнів, агресивні реакції.
Трапляється, що раніше батьки на агресивність ди-
тини реагували ласкою, а пізніше вони почали застосо-
вувати погрози, позбавлення задоволень, ізоляцію.
Приблизно в три-чотири роки виникає поняття «Пе-
ренесення». Суть його в тому, що дитина не дозволяє
собі відкрито висловлювати свою злість на маму чи тата
(адже вони — найдорожчі люди в її житті) і переносить
свій гнів чи злість на інший нешкідливий об’єкт.
Прояви агресивності в дитини пов’язані зі статево-
рольовою ідентифікацією. Ми знаємо, що ігри хлопчи-
ків відрізняються більшою агресивністю, ніж ігри дівча-
ток. Якщо в дитини немає близького емоційного контакту
з татом, а мама дуже м’яка, хлопчик у такій сім’ї —
менш агресивний і більш залежний.
Є ще такий варіант: тато є, але він — м’який за
характером, а мама — авторитарна, — в такій сім’ї
хлопчик може рости залежним і неагресивним.
З віком змінюються і форми прояву агресії. Про-
ста фізична агресія змінюється суперництвом, образа-
ми, критикою, звинуваченнями. У хлопчиків дошкіль-
нят і молодших школярів спочатку переважає фізична
агресія, а у дівчаток — вербальна. Агресія хлопчиків

більше спрямована назовні, а агресія дівчаток — все-
редину. Пізніше у хлопчиків молодшого підліткового віку
вербальна агресія стає провідною.
Поведінка підлітків вже істотно відрізняється, відпо-

відно, і способи прояву агресії змінюються.
У хлопчиків протягом усіх вікових етапів стійкою
залишається фізична агресія і негативізм, а у дівчаток —
негативізм і вербальна агресія.
Що таке негативізм? Діти-підлітки не хочуть під-
корятися вимогам і правилам дорослих зовсім не тому,
що вважають ці правила чи вимоги нелогічними або не-
правильними, а лише тому, що ці вимоги до них вису-
вають. До самого цьому факту вони ставляться негатив-
но. У цьому віці формується самосвідомість особистості
підлітка, це необхідний етап, коли з’являється відчуття
«дорослості». Коли дитина-підліток відчуває, що її інте-

реси ущемлені, її потреби не поважають, — тоді вмика-
ється такий вид психологічного захисту, як негативізм,
щоб відстояти своє «Я», свої потреби і бажання. При-
близно до 16-ти років відбувається ослаблення реак-
цій як фізичної, так і вербальної агресії, але негативізм
може ще наростати.
Батьки обов’язково відчувають агресивні прояви
від підлітка. Це дуже ображає, засмучує і сердить од-
ночасно.
«Ми його ростили, все найкраще — йому, ночей
не спали, працювали, щоб у нього все було, а у відпо-
відь ... така невдячність!»
Як проявляється агресія в підлітковому віці:
• конфлікти в сім’ї і зневажливе ставлення до батьків;
• відмова виконувати вимоги старших;
• грубе ставлення до вчителів;
• відсутність спільної мови з однокласниками;
• ігнорування шкільних правил і норм поведінки;
• негативні вчинки;
• невміння поважати думку іншої людини;
• побиття слабких або молодших дітей.
У майбутньому і хлопчики, і дівчатка навчаються
придушувати свої агресивні спонукання, однак у хлопчи-
ків залишається більше можливостей бути агресивними.
Якщо ж у процесі розвитку дитина не навчиться
контролювати свої агресивні імпульси, то надалі дозво-
лятиме собі спонтанно висловлювати агресію в суспіль-
стві, здійснювати насильство, що веде до деструктивних
і неприйнятних у суспільстві дій.
ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ АГРЕСІЇ

Чому ж раптом сердиться наша дитина, чому вона
починає кидати іграшку, чому налітає з кулаками на ко-
гось, чому кричить на маму: «Ти — погана!», чому б’є
себе або лає?
Та з тих самих причин, із яким і ми з вами сер-
димося. Психологи пояснюють, що агресія — це форма
відповіді на який-небудь дискомфорт чи на незадоволе-
ні потреби.
«Які ще потреби?!» — скажете ви. Дитина нагодо-
вана, одягнена, взута, робимо їй подарунки, возимо на
море. У чому ж незадоволення потреб?»
У житті дитини існує набагато більше обмежень,

ніж ми можемо уявити. Вона не сама планує свій роз-
порядок дня, не сама вибирає, що їсти, часто не хоче
ходити в дитячий садок або школу, рано вставати зара-
ди цього садка і школи. Хтось ненавидить іти до ліжка
вечорами, комусь не подобається спати в кімнаті одному

або, навпаки, з двома іншими дітьми. Дитину не запиту-
ють, чи народжувати для нього молодших братів і сес-
тер, з нею не радиться погода за вікном і пори року,
від неї не залежить розлучення батьків, приїзд родичів,
від’їзд до бабусі або від бабусі (і характер цієї бабу-
сі), подорож на машині або автобусом, кількість і склад
дітей на дитячому майданчику, принципи виховательки
дитячого саду, вибір школи. Дитині не купили бажану
іграшку, ще не дозволили щось зробити, не дали ще
одну шоколадку — і все, дитина ображена.
Отже, будь-яка потреба може виявитися незадово-
леною, і це призведе до страждання. Виходить, що ди-
тина злиться, коли страждає.
Всі ми сердимося, коли щось йде не так, як нам
хотілося б. Згадайте, як не здійснилося щось, чого ви так
чекали, або коли вас незаслужено образили, та й хіба
мало таких випадків у нашому житті? У житті наших ді-
тей їх не менше, а, може, навіть більше, адже їм склад-
ніше, у них немає досвіду. Нам іноді дуже важко пере-
живати важкі і неприємні почуття. Важко нам, дорослим.
А дітям, маленьким дітям? Набагато важче. Нам
здається, що дитина все це робить спеціально, щоб нас
розсердити. А їй просто потрібна допомога, вона не
може впоратися зі своїми важкими негативними почут-
тями. Як допомогти в цьому своїй дитині і як реагува-
ти на її агресію — ми обов’язково з’ясуємо це разом.
Що може призвести до тієї руйнівної агресії, яка
вже не допомагає, а заважає і самій дитині, і близь-
ким їй людям?
Основні причини прояви «нездорової» агресії в ді-

тей можуть бути такими:
• виховання в сім’ї, починаючи з перших днів жит-
тя дитини;
• деякі хвороби або захворювання головного мозку,
порушення інтелектуального і психічного розвитку;
• психологічні проблеми, з якими дитина не може
впоратися.
• Виховання в сім’ї, починаючи з перших

днів життя дитини
• Байдужість або ворожість
Правильніше навіть було б сказати «Виховання
в сім’ї, починаючи з моменту зачаття дитини», тому що
нерідко напади агресивності проявляються в небажаних
дітей. Деякі батьки можуть бути не готові до того, щоб
у них з’явилася дитина. Хоча вони можуть не говори-
ти їй безпосередньо, що дитину не чекали або не хоті-
ли, але вона це відчуває, оскільки «зчитує» інформацію
з жестів, інтонації, реплік батьків.
Така дитина намагається будь-якими засобами до-
вести, що має право на існування, що вона хороша.
Вона намагається завоювати батьківську любов і, ціл-
ком можливо, робить це агресивно.
Дуже важко доводиться дитині, якщо її батьки бай-
дужі до неї, а іноді й ворожі. Батьки неусвідомлено мо-
жуть звинувачувати дитину в обмеженні своєї свободи,
у своєму поганому настрої та ін. Батьки можуть бути
зайняті чим завгодно: роботою, кар’єрою, хатніми спра-

вами, ремонтом, покупками, зустрічами з друзями —
тільки не своєю дитиною. У дитини складається стійке
відчуття, що вона — сама по собі, що батькам вона не-
цікава, отже, нецікава й усьому світові.
А це в розумінні дитини означає, що «світ мене не
любить». За що тоді малюкові любити цей світ?
• Зневажливе ставлення до особистості дитини

Неповага до дитини як до особистості, образли-
ві і принизливі зауваження, нехтування дитиною — все
це породжує в ній невпевненість у своїх силах, глибокі
і серйозні комплекси. Часто батьки вважають, що ось
зараз покритикують дитину (та так, щоб «зачепило»),
і вона одразу якось збереться і захоче бути такою, як
треба батькам: працьовитою, доброю, спокійною, слух-
няною, добре вчитиметься, допомагатиме та ін. А ця ча-
сом дуже різка критика не тільки не стимулює її до змін,
а дає дитині зрозуміти, що вона не така, що батьки її
взагалі не люблять.
• Надмірний контроль або його відсутність

Якщо контроль над поведінкою дитини надмірний
(гіперопіка) або він повністю відсутній (гіпоопіка), це теж
веде до некерованої агресії. Наприклад, дитині все за-
бороняють: це не можна, туди не ходи, тут не стій, ні-
чого не чіпай, не сердься, не плач, помовч… Що відчу-
ватиме дитина?
Злість накопичуватиметься і в якусь мить обов’язко-
во вирветься назовні. І наслідки будуть тим страшнішими
й неадекватнішими, чим довше ця злість накопичувала-

ся всередині. Часто причиною придушеної агресії може
бути жорсткий характер мами чи тата, їхня владність.
Батьки прагнуть керувати дитиною, не допускаючи жод-
ного прояву її особистої ініціативи, не даючи їй бути са-
мою собою.
Що відчуває дитина до своїх батьків? Любов?

Швидше, страх. Особливо небезпечно, коли батьки ка-
рають дитину позбавленням своєї любові. Досить часто
можна почути від мами: «Я не хочу тебе бачити, коли ти
не слухаєш — я тебе не люблю». Тоді дитина дивиться
на світ насторожено, не довіряє йому, протестує проти
підпорядкування, намагається захистити своє «Я» і гото-
ва проявити агресію навіть тоді, коли ніхто й не думав
на неї нападати. Зворотний варіант — «Що хочеш —
те й роби!»
У дитини немає обмежень і рамок, вона не розу-

міє, що робить комусь боляче. У такому разі її агресія
просто ллється безперервним бурхливим потоком. І тоді
дитині подобається бути головною, сильною, разом з тим
вона звикає нападати на всіх, порушувати всі правила.
Виходить, що дитині потрібна свобода, щоб вона
навчилася самостійно приймати свої рішення і відпові-
дати за них. Але не менше їй до певного часу потрібні
деякі зовнішні кордони і норми, щоб вана зуміла посту-
пово вибудувати свої внутрішні норми і принципи.
• Деякі хвороби або захворювання голов-

ного мозку, порушення інтелектуального
і психічного розвитку
Спалахи агресії можуть викликати захворювання
головного мозку і запальні процеси в організмі. Напри-
клад, у дитини може бути постійно підвищений внутріш-
ньочерепний тиск, вона збуджена, тому стає дратівли-
вою й агресивною.
Для виявлення і профілактики таких відхилень по-
трібна консультація психоневролога.
• Психологічні проблеми, з якими дитина

не може впоратися
• Брак батьківської уваги
Абсолютно зрозуміло, що будь-якій дитині від
народження потрібна любов мами і тата, їхня увага
і турбота. У присутності близьких людей дитина впев-

нена в собі, це створює в неї особливе відчуття без-
пеки. Чим дитина молодша, тим це важливіше. У такий
спосіб закладається так звана «базова довіра до світу».
Поширена ситуація, коли з малюком вперше при-
ходять у гості, до незнайомих йому людей, він ховається
за маму, не відпускає її руку. Але поступово звикнувши,
дитина вже може підійти до когось, хто їй сподобався
або зацікавив, при цьому повертаючись до батьків.
Що значить «приділяти увагу дитині»? Часто бать-

ки кажуть, що їм просто не вистачає для спілкування
часу. Головне тут зовсім не те, скільки часу ви витра-
тите для спілкування, а як ви проведете з дитиною цей
час. Досить звертати увагу на малюка, говорити з ним,
чогось навчати, цікавитися його «малюковими» справа-

ми, хвалити за нові вміння і старання, і дитина цьому
буде дуже рада.
Але найголовніше в спілкуванні з дітьми — бути

щирим і природним. На спілкування потрібно налашту-
ватися, забути на час свої турботи, бути веселим. Ось
саме тоді проведений разом з дитиною час принесе ба-
гато радості і вам, і вашій дитині.
Батьки впевнені, що дитина обов’язково знає про
те, як мама і тато її люблять, саме заради дитини бать-
ки цілодобово працюють, бачать її або перед сном
і вранці, або вже сплячою пізно ввечері. А все це
«заробляння» грошей дитині абсолютно не потрібно,
вона потребує абсолютно банальних речей: щоб мама
поцілувала вранці, щоб тато підкинув до стелі, прий-
шовши з роботи, і сказав: «Ну ти в мене — герой,
я тобою пишаюся!», щоб у неділю всі разом пішли гу-

ляти в парк чи в кіно, а потім вдома за чаєм — смія-
лися, згадуючи епізоди фільму.
Дитина не може сказати татові з мамою: «Приді-
ляйте-но мені побільше своєї уваги» (хоча іноді навіть
говорить). І ось якраз замість цих слів — сердиться, не
слухає, б’ється, робить все на зло. І не важливо, що
у відповідь на це тато чи мама насварять чи відлупцю-
ють, головне — звернуть увагу на улюбленого сина чи
дочку. Ось так і закріплюється в дитини певна модель
поведінки. Уваги хочеться. Позитивної немає, тож хай
буде хоча б негативна.
Кожній людині, а тим більше дитині, важливо і не-
обхідно, щоб її любили, нею цікавилися, щоб вона про-
сто була комусь потрібна. Нам просто потрібно частіше
показувати дітям свою любов: частіше ласкаво дивити-
ся, ніжно обіймати і цілувати, хвалити.
• Ідентифікація з агресором
Змалку дитина автоматично копіює жести, мову,
міміку, посмішку важливих для нього дорослих людей,
тобто мами і тата. Надалі діти привласнюють собі мо-
делі поведінки і внутрішні, часто навіть неусвідомлюва-
ні установки батьків. Дитина намагається бути у всьому
схожою на маму чи тата.
Цей механізм ідентифікації дуже важливий для ста-
новлення особистості дитини, її самопізнання та соці-
алізації.
Для дитини тато і мама — найголовніші люди у сві-
ті, їхній авторитет дуже високий. Є якісь звичні моделі
поведінки батька і матері, певне їхнє реагування один

на одного, на дитину, на оточення, на різні життєві си-
туації і труднощі. Дитина вбирає ці моделі як єдино мож-
ливі, інших для неї просто немає, саме тому, що мама
і тато — головні для неї. Дитина несвідомо вибирає собі
когось із них, і відповідно, бере модель тата чи мами,
того, чия йому ближче.
Якщо дитина живе в родині, де тато частенько як

міру покарання використовує пасок, або мама — крик
і образи, де батьки кричать один на одного або на дітей,
дитина буде робити те саме, вже перебуваючи в дитячо-
му колективі. Дитина, з якою грубо і жорстоко поводять-
ся батьки, неодмінно копіюватиме батьківську поведінку.
Іншими словами, батьки просто показують своєю
поведінкою приклад дитині — як можна поводитися, як
можна впоратися зі своїми переживаннями, як їх вислов-
лювати.
У такому випадку дитина ідентифікує себе з агре-
сією важливої людини. Сам цей механізм не завжди
правильно розуміється дорослими. Наприклад, дитина,

яку лають, може несвідомо копіювати розгніваного бать-
ка, його жести і міміку.
При цьому малюк не усвідомлює, що автоматич-
но копіює їхню агресію. Дорослі ж сприймають це як
кривляння і можуть покарати дитину, закріплюючи тим
самим її поведінку.
Згодом, приховуючи такі прояви за допомогою
захисних механізмів, можна помітити в дитині скутість,
м’язові затиски, постійну посмішку або усмішку, заро-
зумілість та ін.
Якщо психіка маленької людини обирає собі як за-
хист «ідентифікацію з агресором», дитина долає страх
перед дорослим, який може покарати, накричати, вда-
рити, поміщаючи всередину себе його образ, щоб і са-
мій стати такою самою злою, сильною і перемогти свій
страх. Такі діти стають копією своїх батьків, які їх жор-
стоко і суворо карали. У розмові з психологом такі
батьки зазвичай не говорять про те, що їхні батьки були
жорстокі з ними, вони вдячні їм за те, «що допомогли
вирости людиною».
На консультації психолога...
Тато дев’ятирічного Дані прийшов до школи на
запрошення психолога. Учитель Дані і психолог
помітили, що хлопчик надто переймається, коли
отримує оцінку нижче 10, особливо за контроль-
ну роботу. Плачучи Даня розповів, що тато би-
тиме його за це.
Також тато може вдарити сина за слабкість, че-

рез невдачу на тренуванні з карате, сказати
йому: «Ти що, слабак? Не міг перемогти?»
Під час консультації тато заперечував, що б’є
і лає сина, говорив: «Та хіба це я його б’ю? Ну
раз дам стусана. Він і не засмучується зовсім,
і не боїться». При цьому тато нервово посміхав-
ся, відводив очі, мружився, недбало махав рукою,
ніби говорив про щось зовсім неважливе.
Так, цього тата в дитинстві бив його батько, і він
тепер робить так само, бо вважає це нормальним.
Він виправдовує і дії свого тата (щоб не випробо-
вувати негативних почуттів), і свої дії відповідно.
Незважаючи на те що в кабінеті у психолога рід-
ко батьки такого типу кардинально змінюють свою точ-
ку зору, однак з ними варто говорити про цю проблему.
Можливо, вдома, вже не захищаючись від психолога, цей
тато замислиться про те, що може відчувати його дитина,
коли їй дають запотиличника або називають «слабаком».
• Невдоволення собою
Адже для маленьких дітей характерна завище-
на самооцінка. Батьки хвалять своє чадо, захоплюють-
ся його ще невмілими малюнками і виробами. Дитина
отримує запас впевненості в собі, який допоможе їй
упоратися з життєвими труднощами в дорослому віці.
Для дитини життєво важливо, щоб її любили просто
так, не за щось. Найжорстокіше покарання для дитини —
це відсутність її власної любові до себе. Якщо дитина
не отримує достатньо емоційного тепла, заохочень та
любові від батьків, тоді вона не може навчитися лю-

бити себе, вона просто вважає себе негідною любові,
відповідно, їй складно любити інших. У такому випадку
агресивне ставлення до оточуючих цілком логічне і за-
кономірне. З самого дитинства в дитини формується так
званий «комплекс неповноцінності», коли вона тільки по-
чинає пізнавати світ, вчиться нового, а батьки одразу
висувають до неї дуже високі вимоги.
Нерідко можна почути такі фрази: «І в кого ти та-
кий нетямущий удався»?», «Чого ти такий телепень?!»
Часті покарання, критика і насмішки пригнічують
у дитині бажання вчитися, породжують відчуття невпев-
неності, страх від того, що за будь-яку помилку може
перепасти на горіхи від батьків.
Нам, батькам, важливо пам’ятати, що ми самі
формуємо думку дитини про себе, і навпаки, — те,
якої думки дитина про себе, відображає думку про неї
близьких людей.
• Емоційна нестабільність і ситуативні причини

Для дитини цілком природні коливання емоцій, які
можуть здаватися примхами, особливо для дітей до 7
років. Дитина втомилася, вона голодна або погано почу-
вається, настрій її змінюється, а ви в цей час перебуваєте
в супермаркеті або в іншому громадському місці. Дитині
все одно, де ви перебуваєте, вона переживає сильні не-
гативні емоції, їй не до культури поведінки в громадських
місцях, їй зле, а мама здивована, що раптом ні з того
ні з сього малюк вигинається в колясці, кричить, кидає
іграшки або падає, плачучи, на підлогу. А може, малюк
просто не виспався вранці або йому не дали надягти

улюблену кофтинку — і все, малюк грубіянить дорослим,
мовчить або штовхає інших дітей. Це і є той випадок,
коли агресивна поведінка зумовлена певною ситуацією.
• Особисті особливості дитини

Усі ми, і діти в тому числі, відрізняємося за своїм
темпераментом. Саме він визначає силу і швидкість на-
шого реагування на життєві ситуації або події, можли-
вості емоційної та нервової дратівливості.
Для визначення темпераменту своєї дитини можна
скористатися нескладним тестом.
• Тест «Визначаємо темперамент своєї

дитини»
Відповідаючи на кожне питання, потрібно вибрати
варіант відповіді, який найбільше відповідає пове-
дінці вашої дитини.
1. Як зазвичай ваша дитина реагує на зауваження
батьків (вихователів, вчителів)?
а) Обіцяє, присягається, що це було востаннє, але
незабаром все робить так само;
б) обурюється і врешті вчиняє по-своєму;
в) спокійно визнає свою провину;
г) ображається, легко засмучується, плаче.
2. Як ваша дитина вчиняє в ситуаціях, що вимага-
ють швидких і рішучих дій?
а) Вона миттєво стає азартною;
б) діє швидко й енергійно;
в) поводиться спокійно і зосереджено;

г) діє нерішуче, несміливо.
3. Якої поведінкової лінії дитина дотримує в супере-
чці з однолітками?
а) активно відстоює свою позицію, але при цьому
намагається враховувати й чужі думки;
б) гаряча, дратується, нікого не хоче слухати;
в) говорить упевнено, без зайвих емоцій, послідов-
на у викладі своїх думок;
г) поводиться дуже нерішуче.
4. Як ваша дитина поводиться, опинившись у незна-
йомій обстановці, новому місці (наприклад, у гос-
тях, у кабінеті в лікаря)?
а) Швидко пристосовується до нових обставин, по-
водиться жваво, цікавиться навколишнім світом;
б) швидко збуджується, іноді (часто) нервує;
в) спокійно придивляється до незвичної обстановки;
г) жахається, соромиться, нерішуча, скута.
Підбиваємо підсумки
Переважання варіантів А вказує на те, що ваша
дитина швидше сангвінік. Якщо серед відповідей більше
варіантів Б, найімовірніше, ваш малюк — холерик. Якщо
ви вибрали як мінімум два варіанти В або Г, то ваша
дитина або флегматик (В), або меланхолік (Г).
Найчастіше риси різних типів темпераментів змі-
шані, і в «чистому вигляді» темперамент зустрічаєть-
ся рідко, але найбільш яскраві риси однак можна по-
мітити.
Перевиховати темперамент неможливо, зате ре-

ально враховувати особливості дитини з тим чи ін-
шим типом темпераменту, можна також використовува-
ти сильні і слабкі сторони певного типу темпераменту
в конкретних ситуаціях.
«Неагресивний» тип — це меланхоліки. Будь-яка
дрібниця може роздратувати дитину-меланхоліка, вона
швидко втомлюється, їй частіше потрібні перерви в грі
або заняттях. Така дитина чутлива, вразлива. Швидше
за все, для неї буде характерний такий вид агресії, який
спрямований на неї саму, тобто — аутоагресія.
Дитина-флегматик теж навряд чи відкрито проявля-
тиме агресію. Така дитина стійко переносить труднощі.
Дитина-сангвінік частіше вирішує конфліктні си-
туації мирним шляхом, вона товариська й оптимі-
стична. У випадку, якщо іншого виходу немає, і вона
в цьому переконається, тільки тоді така дитина вдасть-

ся до агресії.
Дітям-холерикам властиво спочатку зробити і тіль-
ки потім думати, як можна вчинити. Вони запальні і дра-
тівливі, а тому і частіше вступають у конфлікти, їх дуже
легко роздратувати.
Звідси і часта зміна настрою.
Підбиваючи підсумок всіх цих причин дитячої агре-
сивності, зазначимо, що агресивність проявляється, якщо:
• дитину б’ють;
• дитину більше критикують, ніж хвалять;
• до дитини висувають дуже високі вимоги;
• батьки невимогливі і неавторитетні для своєї ди-
тини;
• батьки занадто контролюють або опікають свою
дитину;
• батьки не вміють любити однаково своїх дітей;
• батьки живуть своїм життям, і в цьому житті немає
місця їхній дитині;
• дитина відчуває, що її не люблять.
• Причини агресії в підлітковому віці

• Порушення дитячо-батьківських стосунків
Якщо батьки вміють розуміти індивідуальність своєї
дитини, помічати зміни, які відбуваються в її душі, якщо
в міру дорослішання дитини батьки гнучко перебудову-
ються за способами взаємодії з нею, — тоді позитив-
ні стосунки батьків з підлітком зберігаються, переходять
на новий рівень.
Зазвичай у цьому віці у підлітків виникають проб-

леми з дорослими, зокрема, з батьками.
Батьки продовжують дивитися на свою дитину як
на маленьку, а вона вважає себе вже дорослою. Тому
взаємини зазвичай характеризуються підвищеною кон-
фліктністю, посилюється критичність щодо думок дорос-
лих, але при цьому стають більш значущими думки од-
нолітків. Змінюється характер стосунків зі старшими:
з позиції підпорядкування підліток намагається перейти
в позицію рівності.
Прірва нерозуміння між батьками і дітьми щодня

стає дедалі ширшою. У спілкуванні дітей та батьків пе-
реважають сварки, крики. І діти, і батьки впевнені, що
їх не розуміють. Діти, які не отримали уваги, ласки, ви-
ховання у своїй сім’ї, прагнуть до спілкування зі своїми
однолітками, у вуличних компаніях. Урешті вони нехту-
ють навчанням, віддають вільний час вулиці, безцільно-
му проведенню часу.
Порушення дитячо-батьківських стосунків проявля-

ються в початковій позиції батьків щодо дитини:
• позиція відкидання
Відкидання проявляється в постійній критиці, під-
кресленні недоліків дитини, в нетерпимості, коли дитина
сприймається як «тягар», якого прагнуть якомога швид-
ше позбутися;
• відсторонена позиція
Батьки зазвичай аргументують таку позицію надан-
ням дитині повної свободи, вихованням у неї самостійності.
А межує це з емоційною холодністю, байдужістю, відсут-
ністю інтересу до справ і життя дитини. Доглянута, вчасно
нагодована і модно вдягнена дитина може бути внутріш-
ньо самотньою, оскільки її настроєм, інтересами і проб-
лемами ніхто не цікавиться, а насамперед її батьки.
» позиція домінування
Для такої позиції батьків характерні жорстка дис-
ципліна і режим, загрози і покарання, суворість і непо-
хитність, обмеження свободи і потреб дитини, наказовий
тон, права дитини не визнають, ставлення до неї пере-
важно оцінювальне. Все це руйнує атмосферу взаємо-
розуміння і довіри.
• Незадоволеність життєво важливих для підлітка потреб

Перед підлітком стоять дуже важливі завдання
у формуванні особистості:
• відокремитися від батьків, а це можна зробити
тільки через прояв власної автономії.
Тобто спиратися треба на себе, приймати свої рі-
шення і нести за них відповідальність. Відокремити-
ся — значить, спростувати все те, що пропонують
дорослі, знайти своє рішення і сенс життя;
• відкрити себе і відкрити світ. Це означає — зрозумі-
ти, який ти є, що ти за людина, що ти можеш в цьо-
му житті, а що — ні, що в тебе виходить краще за
інших, а що — гірше, в чому ти унікальний і непо-
вторний. Зрозуміти — які правила взаємодії в дорос-
лому світі, в чому секрети спілкування чоловіка і жін-
ки, що робити з любов’ю і як побудувати стосунки.
До основних життєвоважливих потреб підлітка на-
лежать:
• потреба в увазі та підтримці без осуду й оцінок
(те саме — безумовне прийняття);
• потреба в повазі та визнанні (тоді є впевненість
у собі як в особистості);
• потреба в спілкуванні і визнанні однолітками — тут

підліток самостверджується, отримує любов, визнан-
ня, виробляє найбільш успішні моделі поведінки
в суспільстві;
• потреба в умінні впевнено відстоювати свою думку
(вона ґрунтується на загальній впевненості в собі) —
саме невміння це робити призводить до обмежен-
ня розвитку, саморегуляції, залежності, відмови від
успішності.
• Невпевненість у собі, підвищена тривожність

Через низку вікових особливостей підлітковий вік
часто називають «віком тривог». Підлітки тривожаться
з приводу своєї зовнішності, проблем у школі, взаємин із
батьками, вчителями, однолітками. І нерозуміння з боку
дорослих тільки підсилює це почуття. У підлітковому віці
максимально нестабільна самооцінка дитини: то вона за-
вищена, то абсолютно низька, немає стабільного «обра-
зу Я» зі своїми позитивними і негативними якостями: «Які
в мене є недоліки, коли зі мною складно, і тим не менш,
за що я себе поважаю, чим я пишаюся, за що мене
можна цінувати, любити, які у мене є позитивні якості».
• Підвищена образливість
Звісно, що нерозуміння з боку батьків викликає
в підлітка сильне почуття образи, яка тягне за собою
агресію на дорослих, які, як йому здається, не розумі-
ють і не хочуть зрозуміти.
Образа — це жалість до себе, як наслідок — злість
на незаслужене ставлення. Образа підлітка звичайно
пов’язана з відчуттям браку уваги, поваги, довіри, від-

сутністю підтвердження з боку батьків його власної цін-
ності та значущості.
• Негативізм і демонстративність
Підліток не просто хоче стати автономним, він ба-
жає бути з батьком на рівних. Звичайно, реальних переду-
мов для такої рівності немає жодних: ні в інтелектуальному,
соціальному або фінансовому сенсі. І тоді підліток озбро-
юється упертістю, він починає протестувати, в цій бороть-
бі він прагне перемогти. Тому без гонору й хамства тут не
обходиться. Демонстративність у поведінці підлітка прояв-
ляється як підкреслена виразність емоцій, інтонацій, форми
одягу і взагалі — поведінки, швидше за все, з неусвідомле-
ною метою привернути до себе особливу увагу оточення.
Вчинки і дії підлітка в такому випадку спрямова-
ні на те, щоб привернути до себе увагу, пробудити до
себе співчуття, жалість або налякати.
• Підвищена збудливість нервової системи, дратів-

ливість
Уся нервова система підлітка перебуває на ста-
дії розвитку. У цей період життя в організмі відбувають-
ся серйозні ендокринні зрушення, пов’язані зі статевим
дозріванням, що стимулює нестійкість нервових проце-
сів, яка в підлітків проявляється у вигляді емоційної збуд-
ливості. Тому в такому віці нерідко спостерігається під-
вищена дратівливість, запальність, різкість у поведінці,
слабкість самоконтролю та ін.
• Ендокринна перебудова організму

Від функції ендокринних залоз значною мірою за-
лежать біологічні особливості підліткового віку. Для під-
літків характерні підвищена емоційна збудливість, що
проявляється у психічній неврівноваженості, різких змі-
нах настрою, переходах від захопленості до депресії
і назад, наростанні загального збудження й ослаблен-
ні всіх видів гальмування. Це найважчий період психо-
логічного розвитку, формування волі, свідомості, мо-
ральності.
• Психічні порушення
Часто в підлітковому віці розвиваються психосома-
тичні порушення: розлади сну, головні болі, болі в жи-
воті. Ці фізичні розлади є виразом психічних проблем
і процесів, пов’язаних із перебудовою організму. Якщо
підліток страждає психосоматичними розладами, що не
мають в своїй основі будь-яких органічних причин, або
вигадує собі хвороби з метою привернути до себе ува-
гу батьків, необхідно якомога швидше з’ясувати причи-
ни такої поведінки.
Нормою в підлітковому віці вважають стан мелан-
холії, його не можна плутати з депресією.
Депресія поєднується зі скаргами на свої відчуття,
душевний стан. Підліток замикається в собі, стає него-
вірким, починає зневірюватися.
Підбиваючи підсумок про причини виникнення
агресивності дитини, можна сказати: «Справа в нас,
у батьках!» Батьки часто критикують своїх дітей, кричать
на них, а часом і лупцюють. Іноді вони вихлюпують своє
роздратування саме на дітей, потім, звичайно, шкодують

про це, усвідомлюючи свої помилки. Іноді батьки не до-
зволяють щось дитині не тому, що це справді небезпеч-
но для дитини чи оточення, а тільки для свого спокою.
Багато бажань дитини присікають і придушують. Харак-
тер дитини формується, і, як губка, вбирає в себе все,
що відбувається навколо. Діти вчаться у нас, дорослих.
Тому всі наші помилки у вихованні, як у дзеркалі, відо-
бражаються в поведінці наших дітей.
ТЕЛЕВІЗОР І КОМП’ЮТЕР —
НАШІ ДРУЗІ ЧИ ВОРОГИ?
Рідко в якій сім’ї в наш час немає супутникового або
кабельного телебачення. Телевізори в кожній кімнаті, комп’ю-
тер, Ipad, ноутбук, IPhone, PSP та ін. Все це стає в пригоді
нам у повсякденному житті, але є й зворотний бік медалі. Діти
менше гуляють на вулиці, майже не грають іграшками, не чи-
тають книг, мало спілкуються між собою і зі своїми батьками.
Кращий друг дитини — Ipad. Найбільш беззахисни-
ми і залежними є маленькі діти. У багатьох сім’ях, щой–
но дитина навчиться сидіти, її влаштовують перед екра-
ном, який дедалі більше замінює мамині і татові казки,
колискові, розмови. Екран стає «вихователем» дитини.
Дозволяючи дитині постійно дивитися телевізор, батьки
вважають, що малюк розуміє все, що відбуваються на
екрані. Але це зовсім не так. Маленька дитина не ро-
зуміє сюжету, його змісту, не розуміє багатьох дій ге-
роїв і не може ще зрозуміти їхніх стосунків, вона бачить
тільки яскраву картинку, яка привертає увагу. Звика-
ючи до цього, дитина починає відчувати потребу, шукає
яскраву мінливу картинку всюди. Їй вже все одно, куди
дивитися, — тільки б миготіло, рухалося, шуміло.
Саджаючи дошкільника перед екраном і звільня-
ючи себе від занять з ним, дорослі позбавляють його
права спілкування з батьками і порушують основний за-
кон розвитку психіки дитини:
становлення внутрішнього світу дитини відбу-
вається в її спільній життєдіяльності з дорослим
Дитина-підліток здатна критично оцінити те, що по-

казують, може перемкнути телевізор на інший канал або
просто його вимкнути, а малюки дивляться все, що пока-
зують. Причому вони не просто дивляться, вони вбирають
і засвоюють інформацію. Так формуються смаки і погля-
ди дитини на світ. Внутрішній світ маленької людини ще
тільки складається, і величезну роль у його формуванні
відіграє все, що малюк отримує від батьків: ігри, казки,
спільні заняття, у тому числі і телепередачі, все це — не
тільки спосіб проведення часу, але й засіб виховання.
Чим же наповнений вміст всіх цих див техніки?
З чим живе наша дитина? Фільми, ігри, мультики з сю-
жетами насильства, жахи, зомбі, вампіри, перевертні,
стрілялки — все це теж вносить свою частку у вихован-
ня агресивності та жорстокості дітей.
Особливо страждають діти, які в реальному житті
важко входять у колектив, їм складно спілкуватися, в них
немає друзів, вони не вміють висловлювати свої емоції.
У такому випадку фантастичний світ з його героями —
єдина відрада і захист такої дитини. Переживання, ви-
кликані пасивним спостереженням агресії та насильства,
що відбуваються на екрані, ведуть до порушення агре-
сії дитини. Дитина-спостерігач немовби проживає сюже-
ти фільмів, ігор або мультиків зі своїми героями, неначе
робить ті самі дії, відповідно, переживає ті самі почуття.
Агресія телевізійних та комп’ютерних героїв часто наго-
роджена, а позитивні персонажі можуть бути так само
агресивними, як і злочинці.
Нам, батькам сучасного світу, дуже складно ви-
тримати суперництво з телебаченням, Інтернетом,
новинками магазинів техніки. Телепередачі та ігри з сю-

жетами насильства та агресії збільшують імовірність агре-
сивних реакцій у тих дітей, які і так схильні до агресії.
Так, у повсякденному житті уникнути гніву, образ
або зіткнення з жорстокістю неможливо. Нам важливо
навчити дітей не уподібнюватися агресорам, вибирати
для себе і допомогти нашим дітям вибрати хороші філь-
ми, мультфільми, ігри, хороших героїв і правильно оці-
нювати їхні вчинки.
Однак не слід забувати про наш особистий при-
клад: якщо батьки люблять дивитися фільми жахів і бо-
йовики — дитина теж братиме з них приклад.
Тільки у близькому і безперервному, емоційному
спілкуванні з батьками можливий повноцінний розвиток
дитини. Жодні технічні засоби не в змозі замінити маму
і тата, не можуть відкрити сенс навколишнього світу.
Звичайно, неможливо й безглуздо виключати
з життя дітей всю сучасну техніку. Але спілкування ди-
тини з технікою може починатися тільки тоді, коли вона
готова до сприйняття того, що бачить, до розуміння, до
використання цієї техніки за призначенням.
ЩО РОБИТИ
З АГРЕСІЄЮ?
ПРИРУЧАЄМО
ЛЕВА
ЧИ СЕРДЯТЬСЯ ХОРОШІ БАТЬ-

КИ НА СВОЇХ ДІТЕЙ?
Звичайно ж, сердяться! Всі ми —
люди. У нас є почуття, і вони різні.
Причин для злості може бути безліч:
втома, власне безсилля, не завжди вдаєть-
ся заспокоїти галасливу дитину, вдома тре-
ба переробити купу справ, хочеться бути до-
глянутою, а в тата — неприємності на роботі,
і вдома не вдається відпочити, і дитина не слу-
хається абсолютно, а ще в неї півночі болів жи-
вотик, та й іграшки розкидані по всьому будинку.
Цей перелік безконечний. Загалом, все — як за-
вжди. Життя вирує! Важливо зрозуміти, що злити-
ся — це нормально!
Батьки, які б вони хороші не були, теж
обов’язково зляться на своїх коханих чад, хоч і люб-
лять їх понад усе.
Прийшла мама п’ятирічної Насті і трирічного Вані.
Мама дуже хвилюється, тихо розмовляє, голос
тремтить. Мама переживає, що іноді, дуже рідко,
коли діти зовсім не слухають, вона зривається на
дітей і голосно кричить. Це її лякає, в такі момен-
ти вона себе вважає поганою мамою.
«Я знаю, що роблю погано, але не можу себе
в такі моменти контролювати, відчуття злості не-
наче затьмарює здоровий глузд». Потім вона від-
чуває провину, просить вибачення у дітей, плаче
разом з ними. Такі муки повторюються приблиз-
но один раз на 2–3 місяці.
У звичайному житті у мами Насті і Вані дуже
спокійний характер, вона рідко підвищує голос,
а в стосунках зі сторонніми людьми для неї проб-
лематично відповісти на чиюсь агресію, захисти-
ти себе.
Так трапляється, коли людина блокує агресивні

прояви, негативні почуття не виплескуються, а накопи-
чуються всередині. Звичайно, вони руйнують людину, це
неймовірне напруження рано чи пізно проривається на-
зовні з величезною силою, іноді — руйнівною.
Ось чому недобре стримувати негативні почуття,
накопичувати їх у собі. Від цього погано всім: і дітям,
і батькам.
Повторимося: дорослі — приклад для дітей. Якщо
мама не може впоратися зі своїми почуттями, то як же
навчиться цього її дитина? У подібному випадку у дітей
несвідомо формується така установка:
Що робити
бити з агресією? Приручаємо лева 63
«Злість — це жахливо, мама стає страшною,

вона не може себе опанувати, злитися — це дуже
погано!»
Усі ми сердимося, навіть ті люди, які кажуть, що
ніколи не зляться, що вони «неконфліктні». Просто своє
почуття злості такі люди спрямовують не назовні, а все-
редину, пригнічують його. Багатьох з нас батьки вчили
в дитинстві, що злитися — погано, нашу злість просто
зупиняли, припиняли, за неї лаяли і не говорили, як пра-
вильно висловити свій гнів. Чи не говорили тому, що їх
самих не навчили. Усім знайомі фрази:
• «Битися погано».
• «Не можна злитися, будь хорошим хлопчиком /
дівчинкою».
• «Не кричи, припини злитися».
• «Хороші дітки не зляться».
Невиражені почуття «з’їдають» нас зсередини, з’яв-
ляються різні психосоматичні захворювання: виразка
шлунка, коліти, шкірні хвороби та ін. І в дитини, яка
блокує вихід агресії, можливі проблеми з животиком: за-
пори, розлади шлунку.
Якщо ми, батьки, не показуватимемо своїх нега-
тивних емоцій, дитині важко буде впоратися зі своїми
негативними почуттями.
Тому показувати дитині, що ви сердитеся — по-
трібно!
Головне — робити це правильно!
Отже, якщо дитина вас злить своєю поведінкою,
і ви вже кілька разів попросили її спокійно, а вона і не
думає припиняти, ви починаєте злитися.
Сердимося правильно:
• По-перше, не стримуємося і не терпимо до «точки
кипіння», доти, поки не настане страшна розв’язка:
«Годі! Терпець урвався!»
А даємо знати дитині про своє почуття одразу. Для
цього важливо просто озвучити те, що ви відчува-
єте: «Я злюся», «Мені неприємно». Це буде і попе-
редженням дитині про те, що мама або тато сер-
дяться, і одночасно буде прикладом для дитини.
Наступного разу вона теж скаже: «Я злюся». До
того ж ми висловлюємо свої негативні переживан-
ня в необразливій для дитини формі. Дитина має
змогу краще зрозуміти нас, батьків.
• По-друге, коли сердимося — не звинувачуємо і не
критикуємо дитину: «Бовдур!» А говоримо тільки
про її поведінку, про конкретний вчинок: «Прикро,
коли діти так поводяться», «Мене засмучує така
твоя поведінка». Адже це не дитина — не така,
просто поводиться вона погано.
А це — різні речі! Дитина повинна бути впевне-
ною, що невдоволення мами чи тата стосується
тільки її поведінки зараз, а не її в цілому. Якщо
мама каже: «Чого ти постійно вередуєш, коники
викидаєш?!», дитина буквально чує наступне: «Ти —
не така, як треба! Ти погана». І все, малюк робить
висновок: «Мене не люблять, я — поганий». Роз-
мовляти про поведінку дитини потрібно без свід-
ків, наодинці.
• Дуже хороший засіб від злості — гумор. Можна
замість того, щоб кричати на дитину, — скорчити
Що робити
смішну пику, покривлятися. Кричати при цьому зо-

всім не обов’язково, дозволено висловитися по-
шепки або постукати ложкою по столу.
Можна пробувати нові, більш правильні способи

вираження своєї злості, і ви знайдете, що підходить саме
вам: коли і емоційна розрядка відбувається, і ви не на-
копичуєте негативні почуття в собі, і дитина вас краще
розуміє, і вчиться при цьому «правильно злитися», а го-
ловне — все це не шкодить вашим із дитиною стосункам.
ПРО ШКІДЛИВІСТЬ ПРОЧУХАНКИ,

АБО ЯК ПРАВИЛЬНО КАРАТИ
Досить популярний метод пока-
рання дітей у багатьох сім’ях — фі-
зичний, інакше — лупцювання: пас-
ком, рукою, ляпас, запотиличник та
ін. При цьому батьки можуть себе ви-
правдовувати:
«Ну, це вже крайній метод,
коли слова не діють, коли вже нер-
вів не вистачає!»
«А якщо по-іншому не розуміє?»
«У мене уривається терпець!»
Такі слова дозволяють батькам виправдати будь-
які свої дії: крик, запотиличник, ляпаси, смикання, про-
чуханку. Ось тільки виникає питання: «Чому терпець все-
таки уривається?»
Адже дитина — це найдорожче, що в нас є, це
наше щастя. Чому тоді в нас бракує терпіння для її ви-
ховання? Так, трапляється, що ми кипимо, нам важко
себе опанувати, і багато батьків уважають такий вид
покарання «найефективнішим» і природним, а насправ-
ді він найпростіший і навіть зручний для них. Прояв гні-
ву, як ми вже з’ясували, природний для будь-якої лю-
дини, а от вміння себе опанувати в потрібний момент,
пояснити дитині, чому вона не має рації, порозумітися
з нею — це варто іноді серйозних зусиль з боку бать-
ків. З’ясуймо, що відбувається під час фізичного пока-
рання.
Що робити
Караючи дитину фізично, батько привчає її

застосовувати силу і в інших ситуаціях.
Це якраз той випадок, коли «поганий приклад —

заразливий». Лупцювання — це своєрідний прояв жор-
стокості. Дитина бачить, що в пориві гніву батько вда-
ється до жорстокості. Тоді і дитина в певних ситуаціях
застосовує саме цей метод для вирішення проблем і ви-
раження своїх негативних почуттів.
Так він відповість іншій дитині, якщо та розсердить
її, в такий спосіб виховуватиме молодшого братика або
сестричку, дасть прочуханки кішці у дворі. Адже бать-
ки самі показали, що можна користуватися своєю фі-
зичною перевагою.
Тут діє пряма залежність: чим більше агресії з ва-
шого боку, тим більше агресії зароджується в дитині.
Фізичні покарання руйнують стосунки батьків

і дитини.
Що відчуває дитина, коли її лупцює мама чи тато?

Це теж злість, неймовірна образа і навіть ненависть.
А чим дитина може відповісти? Як вона може вислови-
ти почуття? Та ніяк, спробувала б вона відповісти! Гір-
ше буде. І тоді ця злість, ненависть перетворюється на
страх. Дитина вже боїться не того, що вона зробила по-
ганий вчинок, а саме покарання за цей вчинок. Вихо-
дить, що батьки будують свій авторитет на почутті стра-
ху власної дитини. До чого ж може привести постійне
почуття страху дитини до найріднішої людини? Це при-

зводить і до заниженої самооцінки, і до невміння вста-
новлювати близькі стосунки в майбутньому.
Кожен із нас, дорослих, колись відчував почуття
болю і в фізичному, і в емоційному сенсі, впоратися ми
з цим почуттям можемо по-різному. Біль — це стан, що
несе з собою цілу бурю почуттів. Така сама буря, такий
самий емоційно-негативний заряд переповнює дитину,
коли її вдарили, дали запотиличника, смикнули, образи-
ли. Тільки висловити всі ці негативні почуття дитина вже
не може, щоб не отримати від дорослих такого болю
ще більше. І ось ця вся буря пригнічується і переростає
в накопичену злість. А надалі виникають захворюван-
ня, пов’язані з придушенням почуттів. Те саме стосуєть-
ся і душевного болю, який не минає з роками, а тіль-
ки посилюється.
Щодо ваших подальших стосунків із дитиною. Чи
зможе дитина поділитися своєю проблемою з мамою,
яка б’є її за непослух, розповісти їй про найпотаємні-
ше, порадитися?
Гадаю, відповідь очевидна.
Дитина повинна боятися не гніву нашого, а нашо-
го засмучення.
Фізичні покарання й образи принижують ди-

тину.
Діти, яких карають фізично, часто вважають, що

батьки правильно роблять, виправдовуючи жорстокість
батьків поганим настроєм, проблемами на роботі, своєю
Що робити
поведінкою та ін. У дитини не формується здорове по-

чуття провини, яке регулює її поведінку, а замість цьо-
го з’являється страх покарання. Іншими словами, дити-
на несвідомо вірить, що заслуговує такого, а значить,
і в майбутньому подібне поводження з собою вважати-
ме прийнятним.
Принижують і ображають дитину не тільки фізичні

покарання, а й слова, критика, саме її форма, яка за-
чіпає особистість дитини:
«Телепень! Як можна до такого додуматися?!»
«Ну який же ти ледащо, і за що мені це?!»
«Таких ідіотів світ не бачив!»
«Що за ненормальна дитина?!» (А може бути
й гірше!)
Після таких слів у дитини залишається повне від-
чуття, що вона — невдаха! І як же тепер з цим жити!
Дитина вже впевнена, що вона — найгірша, адже на-

віть рідні мама з татом так уважають.
Сварячи дитину, кидаючи образливі слова на її
адресу, ми самі втовкмачуємо малюку, що він ледачий,
нечупара, негідник, безсовісний, нетямущий та ін. Ди-
тина в це вірить. Виходить, що батьки самі формують
її самооцінку:
• «З тебе ніколи нічого доброго не вийде».
• «Ти невиправний».
• «Ти — ненормальний».
Це справжнісіньке навіювання. Хоча дитина щосили
намагається захищатися: вона ігнорує, грубіянить у від-
повідь, робить на зло, обіцяє стати іншою і продовжує
поводитися так само.
У цьому випадку в дитини є два шляхи:
• Або повірити у все те, що їй нав’язують батьки,
вчителі та ін., і змиритися (невдоволення собою,
аутоагресія, низька самооцінка та ін.);
• або не повірити і боротися далі, тоді, найімовірні-
ше, дитина дістане ярлик «агресивна».
Ми з вами дорослі люди, ми можемо контролюва-
ти свою поведінку, свої реакції, свої слова, які говори-
мо дитині (хоча деколи це складно!), ми в змозі зрозу-
міти очевидні речі: фізичні покарання і образи як метод
виховання потрібно виключити взагалі.
Не можна карати позбавленням любові

і байдужістю.
Що робити
Упевненість, що мама і тато люблять малюка за-

вжди, обов’язково повинна жити в дитині. Що б малюк
не накоїв — він повинен знати, що батьки його ніко-
ли не кинуть, не відвернуться, завжди підтримають. Так,
батьки можуть висловити своє негативне ставлення до
вчинку дитини, але вони все одно її люблять.
Іноді можна почути: «Іди геть, я тебе не люблю, ти
— неслухняний!», «Я з поганими хлопчиком не розмов-
ляю!», «Вередуватимеш — віддам тебе чужому дядькові!»
Ось воно — відкидання, нелюбов, ігнорування.
Ніколи не кажіть, що ви не любите дитину!
Якщо мама упродовж дня не розмовляє з дитиною

через її поганий вчинок, для дитини це означає лише
одне — нелюбов мами, її байдужість, а це дуже засму-
чує й ображає малюка.
Якщо ви сердитеся на дитину або засмучені її по-
ведінкою, їй потрібно дати зрозуміти про це, висловити
словами свої почуття. Наприклад, якщо дитина влашту-
вала істерику — скажіть їй: «Мені неприємні істерики,
я починаю сердитися. Ти кричиш, плачеш — тобі пога-
но. І мені зараз погано. Заспокоймося і потім погово-
римо». І можна вийти з кімнати. Тут немає відкидання,
але ви даєте дитині можливість впоратися зі своїми по-
чуттями, заспокоїтися і разом з тим зрозуміти, що від-
чуваєте ви, як ставитеся до цієї ситуації.
Отже, не можна:
• фізично карати;
• принижувати особистість дитини;
• карати байдужістю;
• карати нелюбов’ю.
А як же карати, якщо найпростіший і звичний ме-
тод виключено? Або не карати взагалі? «Тоді дитина
сяде на голову», — скажете ви.
Звісно, дитина — це дитина, і, звичайно, вона іно-
ді не слухає, поводиться зухвало, б’ється з одноклас-
никами, іноді навіть грубіянить дорослим. І ми, як бать-
ки, просто зобов’язані відреагувати на таку поведінку,
вжити заходів.
Визначимося: як будемо карати, виховувати.
Основа всього виховання і покарання в тому числі —
у встановленні допустимих меж: що можна, чого кате-
горично не можна, а що можна іноді. Дитина повинна
мати уявлення про це і розуміти це.
Караємо правильно!
Спочатку — встановлюємо межі, потім —

вимагаємо їх виконання.
Межі (або рамки), що обмежують поведінку ди-

тини, повинні співпадати у поглядах на виховання всіх
членів сім’ї, хто безпосередньо бере участь у вихован-
ні малюка. Це означає, що і бабуся, і дідусь, і тато,
і мама (а може, і няня) вимагають одного, за одне і те
саме — карають, за одне і те саме — заохочують. Якщо
ці умови виконують, у дитини немає дезорієнтації — що
можна, чого не можна, з ким можна щось, а з ким —
про це краще не згадувати. Вимоги дорослих дитині слід
Що робити
повторювати багаторазово — доброзичливо й автори-

тетно, чітко і зрозуміло. Це важливо.
Ще варто згадати про послідовності: якщо сьогод-

ні ви забороняєте дивитися мультики під час їжі, а за-
втра самі їх вмикаєте, то все ваше виховання безглузде.
Якщо за один і той самий вчинок, залежно від настрою,
сьогодні похвалили, а завтра — дали запотиличник, тоді
це — дезорієнтація.
Дитина може бути справді винна, і покарати її по-
трібно тільки тоді, коли вона щось вчинила навмисне по-
гано, проте знала, що цього робити не можна. Це єди-
ний привід для покарання.
Межі мають бути чіткі і недвозначні, але їх не по-
винно бути занадто багато. «Цього — не можна, того —
не можна, туди — не ходи, тут — у жодному разі». Що
тоді можна? Все має бути в межах розумного і реально-
го для дитини відповідно до її віку, потреб, можливостей.
Дуже часто батькам важко скласти єдині правила

поведінки для своїх дітей. Для цього можна використо-
вувати принцип чотирьох колірних зон, який придумав
американський психолог.
Зелена зона — це те, що батьки дозволяють ро-
бити дитині, тут — вона головна, вона вибирає, напри-
клад, яких друзів запросити на день народження, що
вдягнути на прогулянку, яку іграшку взяти в садок, яку
книжку вибрати почитати. Більшість психологів уважа-
ють, що в цій же кольоровій зоні повинні бути і дозвіл
на ті почуття та емоції, які відчуває дитина (радість, від-
чай, біль, гнів, образа та ін.), а також дозвіл на право
говорити про свої почуття.
У жовтій зоні батьки дозволяють дитині діяти за
власним вибором, за своїм бажанням, але в певних
межах. Наприклад, дитина може сама вирішити, у який
час вона готуватиме уроки, проте закінчити це робити
вона повинна до 20.00. Або що з’їсти на сніданок —
кашу або сирники. Вибір, наданий батьками, не пови-
нен бути надто широким, щоб дитина не розгубилася.
Орієнтуватися треба за віком: чим молодша дитина, тим
зрозуміліші і чіткіші умови вибору.
До помаранчевої зони входять такі дії малюка, які
батьки вже не вітають, але як виняток допускають. Не
треба боятися, що це розбалує ваше чадо. Готовність
батьків йти іноді назустріч викликає в дитині тільки готов-
ність і бажання дотримувати встановлених правил. На-
приклад, не можна лягати спати після 22.00, але якщо
цього вечора приїхав тато, який був у відрядженні, то
можна як виняток лягти спати о 23.00; або не можна
Що робити
залишати постіль вранці неприбраною, але якщо дитина

справді не встигала її прибрати (проспала, дуже поспі-
шала), то нехай прибере після приходу зі школи.
Дітям до 10 років потрібно періодично нагадува-
ти про ті правила, які вона начебто вже знає, про які
з нею не раз говорили. І чим молодша дитина, тим час-
тіше доводиться це робити. Нагадувати можна словами,
можна намалювати невеликі плакатики, написати запис-
ки. Можна дитину запитувати про ці правила. Найголов-
ніше при цьому — ваш доброзичливий тон і терпіння,
який не викличе в дитини протестної реакції.
До червоної зони входять ті дії дитини, які не при-
йнятні за жодних обставин. Це ваше категоричне бать-
ківське «не можна». Червона зона — найкращий спосіб
захистити дитину від біди: не можна йти кудись з незна-
йомою людиною, не можна грати з вогнем і ножем, не
можна йти з двору під час прогулянки та ін. До чер-
воної зони належать такі дії, які можуть завдати шкоди
життю і безпеці вашої дитини.
З власного досвіду знаю, що складно виробити
чіткі правила, але вкрай складно це зробити під час
розроблення батьками загального списку, при цьому
виникають розбіжності. Однак тільки чіткі й узгоджені
правила батьків допоможуть дитині звикнути до органі-
зованості і дисципліни. Щоб легше було уточнити, як по-
водитися в кожній зоні, можна спочатку написати повний
список того, що вас турбує в поведінці дитини, через що
виникають труднощі у її вихованні, а потім вже розподі-
лити вміст по цих чотирьох зонах. У деяких батьків ви-
ходить, що всі правила зведено в червону зону, тобто
це категоричні заборони: «не можна голосно говори-

ти», «не можна бігати, а то впадеш», «не можна бити-
ся» та ін. А найголовніше, неприпустимо, щоб у черво-
ну зону потрапила заборона на почуття, які переживає
дитина: «не можна ображатися», «не можна злитися»,
«не можна так розмовляти з мамою». Це може призвес-
ти до невротизації.
Після того як список написано, виробляють систе-
му заохочень та штрафні санкції з метою успішнішого
напрацювання навичок дитини. Коментувати дії дитини
потрібно якомога конкретніше, говорячи при цьому не
про особливості самої дитини, а про небажаний вчинок.
Покарання (санкції) повинні випливати безпосеред-
ньо з поганої поведінки. З приводу фізичних покарань
ми з’ясували, що це не є покаранням, а лише спосо-
бом прояву злості дорослого.
Якщо ж фізичні покарання — норма в сім’ї, то:
• по-перше, емоційний контакт батьків з дитиною по-
рушено;
• по-друге, чіткої виховної позиції немає;
• по-третє, у дорослих відсутні навички саморегуляції.
Краще карати дитину, позбавляючи її доброго, ніж
завдаючи їй шкоди. Будьте обережні у своїх погрозах
покарати дитину. Якщо ви не збираєтеся робити того,
чим лякаєте, то і не кажіть цього, інакше ви самі під-
риваєте свій авторитет. Дитина повинна зрозуміти, що
якщо ви, батьки, говорите про те, що щось зробите, то
і повинні це зробити неодмінно.
У разі встановлення покарань за порушення пра-
вил важливо пам’ятати, що покарання має йти одразу
Що робити
після вчинку і не повинно бути розтягнуто в часі, особ-

ливо для маленьких дітей. Наприклад, якщо чотирирічно-
му малюкові заборонити дивитися улюблену казку, яку
транслюватимуть через два дні по телевізору, то дити-
на може забути саму причину покарання.
Це образить малюка і викличе реакцію протесту.
Головна мета покарань — виховання в дитині сві-
домості і відповідальності, а не створення емоційного
дискомфорту.
Щоб діти знали про наявні правила, краще прого-
ворити ці правила і санкції, а зі старшими дітьми (мо-
лодшого шкільного віку) оптимально обговорити ці пра-
вила і прийти до спільного рішення.
Перш ніж карати, обговорюємо ситуацію.
Ситуації є різні: дитина справді може забути про

ваше прохання або вона може побитися, бо захищала
когось або давала здачі, або вона випадково розбила
чашку, або пролила компот на стіл, або просто чогось
не зрозуміла. Дуже важливо пролити світло на саму си-
туацію — що трапилося, чому, з’ясувати, якої думки ди-
тина щодо цього. Повчаючи дитину, ми маємо перекона-
тися, що вона в змозі це зробити. Знаючи заздалегідь,
що дитина не впорається, а потім ще й покарати за це —
не зовсім логічно. Покарати просто заради того, щоб
покарати? Адже мета покарання — щоби дитина засво-
їла певні норми і правила своєї поведінки. Покарання
повинно давати результат, а не просто викликати почут-
тя провини або страху в дитини. Давати результат —
це означає, що наступного разу дитина вже рідше по-

рушуватиме ці самі правила або не порушуватиме їх
узагалі.
Покарання «зопалу» часто несправедливі, вони
тільки погіршать стосунки дітей і батьків.
Актуальна тема особистого прикладу: не можна
вимагати від дитини того, чого самі батьки не вико-
нують. Якщо тато не прибирає за собою зі столу, не
можна вимагати цього від дитини; якщо мама кричить
і дає запотиличника малюкові, протипоказано сварити
за те, що дитина замахується на маму і кричить у від-
повідь.
Якщо покарання не допомагає, отже, воно —

безглузде.
Не допомагає — це значить не відповідає цілям

самого виховання. Для наочності розглянемо приклад.
Дитина бавиться, не слухає, не хоче прибирати
іграшки у своїй кімнаті, тягне час, не сідає за уроки, не
звертає уваги на 20 ваших прохань «нарешті припини-
ти і зайнятися справою». Ви доходите до «точки кипін-
ня» і нагороджуєте вередуна стусаном. Наступного дня
відбувається приблизно те саме. Ось це і означає — по-
карання «не спрацьовує», воно не виконує своєї функ-
ції, не призводить до бажаного результату. А призводить
воно до негативних наслідків: травмується особистість
маленької людини, страждає її самооцінка, ставлення до
себе, прищеплюється неадекватне почуття сорому і про-
вини, псуються стосунки батьків з дитиною.
Що робити
Повідомляємо про свої негативні почуття дитині.
Ми часто закриваємося від власної дитини мас-

кою дорослого, авторитетного батька. Іноді діти здиво-
вані, що батьки щось можуть відчувати. Розуміючи по-
чуття один одного, батьки і діти стають ближчими.
Важливо зауважити, що потрібно говорити про
свої почуття так: «Я засмучена...», «Мене ображає...»,
а не «Ти мене засмучуєш», «Ти мене розлютив». Це
принципово важливо!
Коли ми починаємо з «ти» — це вже звинувачен-
ня, яке пробуджує в дитині і злість, і протест, і почут-
тя провини. А починаючи з «Я, мені» — ми не оціню-
ємо дитину, ми говоримо про себе. І дитина має право
висловити свої негативні емоції, але не за допомогою

крику, а словами. Своїм прикладом треба одразу дати
зрозуміти, що агресивна поведінка вигоди не приносить.
Говорячи про свої переживання дитині, ви і її навчите го-
ворити про свої почуття, ділитися ними. А це вже полег-
шення і вихід цих самих негативних переживань.
Дитина повинна розуміти, за що її покарано.
Фраза «Ти покараний за погану поведінку» — не-

зрозуміла дитині.
Дуже часто діти кажуть, що батьки покарали їх за
те, що «погано поводився», «вередував», а як саме —
пояснити не можуть. Обов’язково проговоріть — за що
саме ви караєте дитину, що вона вчинила поганого, які
правила порушила. Можна запитати в самого малюка:
«Ти розумієш, за що ти покараний? Скажи сам — за
що». Якщо дитина це розуміє, вона може аналізувати
свої дії і, відповідно, контролювати їх у майбутньому.
Важливо, щоб наше пояснення було доступним для
розуміння дитини і звучало досить лаконічно.
Довгий текст нотації і незрозумілий (про що кон-
кретно?) і обтяжливий (увага дитини просто відклю-
чається). Можна сказати приблизно так: «Ми домов-
лялися, що, не зробивши уроки, ти за комп’ютер не
сідаєш. Так? (Так). Тоді — сам розумієш — завтра ти до
комп’ютера не підходиш. Ми так домовлялися і годі».
За один раз — одне покарання.

Що робити
Навіть якщо дитина скоїла кілька поганих вчинків

поспіль, покарання має бути одне. Щоб у житті малюка
залишалося щось приємне, крім покарань, — для цього
потрібно карати один раз.
Караємо одразу після скоєння вчинку.
В іншому випадку дитина просто забуває про свій

вчинок і не розуміє, за що вона зараз покарана.
Краще взагалі не карати, ніж покарати пізніше.
Або ось ситуація: дитина почубилася в школі з од-
нокласником, вчителі про це доповіли мамі, вона дала
синові прочуханки вдома, при цьому спересердя роз-
повіла все татові по телефону. Але тато зараз на ро-
боті. Мама з дитиною вже поговорили, зробили виснов-
ки, вже й помирилися. Начебто все добре, але тут
приходить з роботи тато. І тут — дубль два! Тато дуже
емоційно, так, щоб «дійшло», ще раз виховує сина. За
один і той самий вчинок хлопчика покарали двічі, та ще
й з перервою в кілька годин. Це вже занадто, правда?
Покараний — прощений — живемо далі.
Не потрібно згадувати про якийсь інцидент, про-

вину дитини, яку вона здійснила в минулому, — давно
або нещодавно — неважливо. Адже дитина вже відпо-
віла за свій вчинок. Це вже в минулому. Життя продов-
жується, у дитини повинен бути шанс стати хорошою,
отримати вашу увагу і любов. А що вона отримує, коли
їй періодично нагадують: «Знову ти вередуєш! Вчора
я тебе покарала, позавчора, сьогодні знову — те саме!
Це ніколи не закінчиться! Всі діти, як діти, а ти?!» Ви-
ходить, що і мама, і дитина неначе «запрограмовані»
на непослух, на те, що нічого хорошого вже не буде.
Обов’язково потрібно пробачити і забути, не зга-
дувати самим, не нагадувати дитині. Навіть якщо і вчо-
ра, і сьогодні були погані вчинки — після покарання
про це не згадуємо! Чекаємо хорошого, віримо і бачи-
мо в дитині хороше!
Оцінюємо тільки вчинок, а не дитину в цілому.
Тут без прикладу не обійтися, порівняймо два

звернення до дитини:
1) «Що ти за нероба такий! Ніколи не прибереш за
собою іграшки, все розкидав, а прибирати хто,
мама буде? Нечупара якийсь, а не син!»
2) «Синку, ти ж вмієш прибирати іграшки, я знаю,
який ти в мене помічник. Не годиться залишати
після гри такий безлад в кімнаті. Нумо прибирати».
Що робити
Начебто про одне й те саме, правда? Але різни-

ця — величезна. У першому випадку — образа, нега-
тивна оцінка дитини, безрадісний прогноз на майбутнє.
А в другому — опора на позитивні сторони дитини, не-
гативна оцінка тільки вчинку, а не дитині як особисто-
сті в цілому.
Вам би на місці дитини який варіант більше підій-
шов? Ще одна відповідь очевидна.
Не караємо працею і навчанням.
Тут теж усе логічно і просто. Покарання — це не-

гативна оцінка вчинку, неприємна процедура.
А якщо зв’язати те, що неприємно, з тим, що по-
трібно робити і навіть потрібно намагатися? Тобто бать-
кам хочеться, щоб дитина хотіла добре вчитися, читати,
допомагати мамі, татові. Але якщо мити підлогу або чи-
тати книгу — це покарання, тобто це погано, то і бажан-
ня робити це в дитини зникне або не виникне взагалі.
Обіцяне потрібно виконувати.
Погодьтеся: обіцяючи покарати дитину і не викону-

ючи цієї обіцянки жодного разу, ми самі руйнуємо свій
авторитет. Дитина припинить реагувати на наші погро-
зи, зауваження, умовляння, знаючи, що все одно не по-
карають, не виконають того, що говорять.
А нам з вами авторитет ох як потрібен, не буде-
мо його втрачати!
Караємо, позбавляючи хорошого, а не роб-

лячи погане.
Цей метод прийнятний у тому випадку, якщо до-

рослий заздалегідь проговорив із дитиною — за які
саме порушення вона буде позбавлена чогось значи-
мого, приємного, іншими словами, позбавлена якихось
привілеїв.
Тут підходить приклад з тим самим комп’ютером.
Дитина любить грати в свою улюблену гру, їй дозволя-
ють це робити, наприклад, 20 хвилин після виконання
домашніх завдань. Не зробив уроки — не граєш.
Усе справедливо. Але, знову обмовлюся, справед-
ливо, якщо це проговорено заздалегідь і дитина про це
правило знає.
Основа всього — похвала дитини.
Саме атмосфера тепла, любові, турботи і підтрим-

ки, почуття захищеності і впевненість у батьківській лю-
бові допомагають вибудувати гармонійні стосунки з ди-
тиною, сприяють здоровому розвитку її особистості.
Кожній людині, а тим більше дитині, важливо і не-
обхідно, щоб її любили, поважали, хвалили.
Тільки спираючись на позитивні якості дитини, мож-
на позбавити її від ярлика «агресивна дитина»!
І нехай вона бешкетник, як вам здається, але в ній
обов’язково можна знайти щось позитивне, за що мож-
на вхопитися, і показати дитині, що вона — хороша!
Що робити
Навіть якщо ви не знаєте, за що похвалити ди-

тину, висловіть віру в її можливості, щиро повірте, що
вона добра, хороша, подаруйте їй цю довіру авансом,
результат обов’язково буде!
Важливі моменти похвали:
• Обіймайте дитину багато разів на день (і тато,
і мама) — вранці, проводжаючи до школи, зустрі-
чаючи зі школи, перевіряючи уроки, читаючи пе-
ред сном, бажаючи добраніч та ін. Цього не може
бути багато. Любові багато не буває!
• Дивіться на дитину ласкаво. Звичайно, обійми
і ласкавий погляд — це банальні речі, але вони
найбільш дієві. Своїм виразом обличчя ви вже по-
казуєте дитині, що любите її, що вона для вас —
найдорожча!
• Говоріть доброзичливим тоном. Скажіть, що раді

бачити дитину після школи, що вам цікаво слуха-
ти її розповіді, що вам з нею добре!
• Помічайте і підкреслюйте моменти, коли дитина не
грає і поводиться добре, називайте позитивні яко-
сті малюка, його хороші вчинки.
• Намагайтеся рідко використовувати похвалу «Мо-
лодець». Це не «чіпляє». Назвіть конкретну якість
або конкретний вчинок, за який ви хочете по-
хвалити дитину. «Синку, як ти чудово склав усі
іграшки! Який ти у мене помічник!» — І поцілува-
ли. «Мені приємно, що ти говориш «Спасибі» піс-
ля вечері. Вихований син у мене!», «Як чудово ми
з тобою пограли! Мені було так весело з тобою!»,
«Завдання, яке ти виконав, було досить складним»,
«У тебе добре працює мислення, ти зрозумів!»
Не бійтеся перехвалити дитину, адже йдеться про

порожні лестощі. Помічаючи і промовляючи гарне про
дитину, ви зміните її негативне уявлення про себе, до-
поможете їй стати кращою, адже вона дуже цього хоче,
але сама не впорається!
Що робити
ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ВПОРАТИСЯ ЗІ

СВОЄЮ ЗЛІСТЮ Й НЕ БУТИ АГРЕСИВНОЮ
• Крок перший. Про рятівну роль любові

Звичайно ж, ми, батьки, шалено любимо наших
дітей. Ми це відчуваємо, знаємо і розуміємо. Але це
наше почуття і відчуття. Тут питання в іншому, чи відчу-
ває дитина, що ми її любимо? У цьому може бути вели-
ка різниця. Бути коханим — значить відчувати, що тебе
люблять, незалежно ні від чого, відчувати сталість бать-
ківської любові.
Психологи називають таку любов безумовною. Це
означає відчувати, що тебе люблять просто за те, що
ти є. Коли все благополучно, дитина успішна і слухня-
на, батькам досить легко демонструвати свою любов,
та й то не завжди. А от коли дитина розгнівана, неке-
рована або накоїла чогось… З проявами любові стає
куди складніше. Нас можуть охоплювати зовсім проти-
лежні почуття.
Ми нервуємо, кричимо, смикаємо, хапаємо, ла-
ємо, караємо ...
І виходить, що найчастіше в подібних ситуаціях ди-
тина сумнівається в батьківській любові. Виникає страх
втрати любові. Для дитини це настільки важливо, що за
найменшого приводу засумніватися в нашій любові ма-
люк, не бажаючи вірити, починає перевіряти, нескінчен-
но тестувати батьків — «А чи любиш ти мене зараз?»,
«А зараз?». І вона це робитиме постійно.
Чим гірше поводиться дитина — тим менше батьки

здатні проявляти свою любов — тим більше дитина по-
требує її. Знову про це замкнуте коло, яке так нелег-
ко, однак можна розірвати. Як?
ПРОСТО ЛЮБИТИ. Незважаючи ні на що!
Потрібно вміти донести до дитини свою любов,
щоб вона відчувала її постійно, навіть у складних, кон-
фліктних ситуаціях.
• Як проявляти свою любов?

Любимо без умов
Дитині потрібно відчувати, що ви її любите і бу-

дете любити завжди, незалежно від того, як вона пово-
диться. Це і означає любити без умов.
Просто за те, що вона є.
Поведінка, дії і слова батьків повинні завжди,
в будь-якій ситуації, відображати основне послання —
я тебе люблю!
Висловлюємо своє невдоволення, не виключа-

ючи при цьому любові
Любити без умов — не означає схвалювати будь-

яку поведінку. Важливо донести до дитини ваше невдо-
волення, не виключаючи при цьому вашої любові.
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, АЛЕ МЕНІ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ,
ЯК ТИ ЗАРАЗ ПОВОДИШСЯ... (як ти зробив, що зро-
бив, сказав та ін.).
Що робити
«Мені, може, не подобається, як ти поводишся,

я можу злитися на тебе, можу сердитися, засмучувати-
ся, але при цьому я не припиняю любити тебе», — про
це потрібно завжди повідомляти дитину, вона повинна
це не тільки знати, але й відчувати. Значить, це потріб-
но не тільки регулярно промовляти дитині, а й демон-
струвати своєю поведінкою.
Обмежуємо, забороняємо і зупиняємо дити-

ну, люблячи
Агресивна дія дитини має бути зупинена. Ми мо-

жемо використовувати для цього всілякі способи: утриму-
вати, відводити, брати на руки, але при цьому важливо
дати зрозуміти дитині: я роблю це тому, що люблю тебе.
Сформулювати це можна так: «Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ,
ТОМУ НЕ МОЖУ ДОЗВОЛИТИ ТОБІ» (так поводити-
ся, наражати на небезпеку себе та інших, ображати
інших...).
І пояснити, чому ж саме не можу дозволити. Тобто
описати можливі наслідки такої поведінки, висловити свої
побажання і сподівання щодо найближчого майбутнього:
«Мені хочеться, щоб дітки з тобою товаришували, щоб
до тебе добре ставилися; щоб ти навчився дружити…»
Ніколи не ставимо нашу любов під сумнів.
За жодних обставин не використовуємо заборо-

нені фрази:
«Я тебе не люблю!»
«Я тебе розлюбила!»
«Я не люблю тебе таким!»
«Йди геть. Ти мені не потрібен».
Для дитини «не люблю зараз» — значить «не люб-
лю взагалі». Найстрашніший висновок, який робить ди-
тина, — «Я нікому не потрібна. Мене не люблять!» По-
годьтеся, жити з таким відчуттям нестерпно. Тим біль-
ше, коли ще не склалося власне уявлення про себе.
Адже воно якраз і формується через засвоєння цього
самого ставлення до себе найближчих і значущих фі-
гур — батьків. Ставлення близьких неначе переноситься
всередину, перетворюючись на самооцінку. Не важко
здогадатися, як по життю ставитиметься до себе і по-
чуватиметься людина, яка отримувала таке на свою
адресу від батьків.
Не висуваємо умов для своєї любові.
Не маніпулюйте любов’ю. Не використовуйте умов-

них формулювань: «якщо» і «коли» щодо любові.
«Я не люблю тебе, коли ти так поводишся, б’єшся,
плюєшся, кричиш...
«Я не буду тебе любити, якщо ти будеш...»
«Я люблю тебе, коли ти...»
«Тепер я тебе люблю...»
«Я буду любити тебе, якщо...»
«Таким я тебе люблю» та ін.
Умовність вашої любові означає її нестабільність,
хиткість, мінливість. Це породжує тривогу і страх у душі
дитини.
Що робити
Не кидаємо дитину у важкій ситуації.
Не відвертайтеся, не ображайтеся, не йдіть. Будь-

те поруч. Поширені фрази і дії, які не можна викорис-
товувати за жодних умов:
«Я від тебе піду!»
«Я віддам тебе дядькові, тітці, міліціонерові!»
«Віддам тебе в дитбудинок!»
«Зникни з моїх очей!»
Дитина повинна відчувати, що ви завжди будете

поруч. Це запорука її безпеки, захисту. Тільки в цьому
випадку вона зможе опанувати себе.
У зворотному ж випадку виникає страх і тривога.

Всі внутрішні сили зосереджено на придушенні цієї три-
воги, бо почуватися кинутим — нестерпно. Контролюва-
ти себе і свою поведінку стає практично неможливо, на
це просто не залишається сил.
Повідомляємо про свою любов часто, багато

і різними способами.
Словами, очима, дотиками, погладжуваннями, обі-

ймами, поцілунками...
Цілющий засіб — любов — відчуття того, що тебе
люблять, що ти потрібен, що ти най-най… для когось,
незалежно ні від чого і незважаючи ні на що. Це окри-
лює, надихає, підтримує і допомагає.
Деякі батьки вважають, що любові не повинно
бути занадто багато, що любов’ю можна розпестити.
Одразу ж спростуємо цю думку. Багато любові
не може бути. Дитина або відчуває нашу любов, або
її немає. Маленькі діти, коли відчувають брак батьків-
ської любові, зазвичай говорять: «Мама (або тато) мене
не люблять», або ж коли хочуть висловити свої почут-
тя злості, образи, повідомляють: «Я тебе не люблю». Це
і є світовідчуття дитини. Тут немає градацій, немає мен-
ше або більше, є тільки так чи ні.
Розпестити любов’ю не можна. Розпестити мож-
на потуранням. А це абсолютно різні речі. Любити,
значить піклуватися, а турбота завжди передбачає
обмеження задля блага дитини. Коли мама у відпо-
відь на істерику дитини негайно купує їй сто двадцять
Що робити
п’яту машинку, це не прояв любові і турботи про ма-

люка. Любити — значить приймати, розуміти і допома-
гати безпечно освоювати навколишній світ і свої почут-
тя, а значить — заборони та обмеження, біль і образи,
злість і роздратування, розлуки і поразки, перемо-
га й успіхи, досягнення і радості. Тобто — і в радості,
і в горі, і в гніві.
Приділяємо дитині увагу.
Це означає бути виключно з дитиною й жити її

інтересами, проблемами, справами, іграшками. Не
займаючись при цьому паралельно прасуванням, пран-

ням, прибиранням, розмовами по телефону або іншими
важливими і потрібними батьківськими справами. Зрозу-
міло, що в нашій круговерті дорослих обов’язків і що-
денної завантаженості це виконати вкрай важко. Нехай
це будуть хоча б 30 хвилин на день, присвячені тільки
дитині. Якість часу завжди важливіша від його кількості.
Можна пробути з дитиною цілий день, а вона так і не
відчує вашої любові. А можна всього за 30 повноцінних
хвилин проведеного разом часу зробити свою дитину
щасливішою. Відведіть у режимі вашого дня спеціальний
час, коли ви будете тільки з дитиною, і використовуйте
цей час по максимуму.
З дошкільнятами або молодшими школярами кра-
ще разом пограти. Запитайте в дитини, чим би вона
хотіла зайнятися, у що б хотіла пограти з вами: в ліка-
ря або продавця, в доньки-матері або дитячий садок,
в машинки або ляльки, побудувати з конструктора або
пограти в лото. А, може, їй хочеться помалювати, щось
виліпити з пластиліну, розфарбувати картинки? Якщо
дитині важко відповісти, запропонуйте кілька варіан-
тів — нехай вибере сама те, що їй цікаво.
З дітьми старшого віку можна грати в різні на-
стільні ігри, разом готувати вечерю, пити чай з тістеч-
ками і ділитися новинами за день, ходити в кіно, кафе.
Головне у всіх випадках — це ваше спілкування з дити-
ною. Ви в такі моменти стаєте ближче, розумієте один
одного, ділитеся емоціями. Це — найголовніше у ваших
стосунках, основа для довіри, любові, поваги, розумін-
ня. Спілкуйтеся із задоволенням!
Що робити
Батькам на замітку
Агресивна поведінка дитини — це сигнал про
те, що вона потребує любові і ніжності більше,
ніж зазвичай. Збільшіть прояв ваших почуттів:
обіймайте, цілуйте, говоріть про свою любов
якомога частіше, без якого-небудь для цього
приводу.
Порахуйте, скільки разів на день ви даєте ди-
тині інформацію про те, що любите, що вона
вам дорога, збільшіть цю кількість як мінімум до
10 разів. Спілкуйтеся із задоволенням!
• Крок другий. Тест на міцність

Дорослі найчастіше дуже бурхливо й емоційно
реагують на прояви дитячої агресивності. Це може бути
виражено по-різному: крик, погрози, стусани, роздра-
тування, обурення, злість, страх... Ми заводимося іно-
ді навіть сильніше, ніж сама дитина. Своєю поведінкою
ми немов повідомляємо дитині, що це для нас нестерп-
но, і ми не можемо з цим впоратися. Що відбуваєть-
ся з дитиною? Її переповнюють почуття, з якими вона
не може і не вміє впоратися. Ці почуття і так непри-
ємні самі по собі плюс вони настільки жахливі, що
з ними не можуть впоратися навіть батьки. Дитина це
сприймає так: «Зі мною відбувається щось незрозумі-
ле, страшне, жахливе. Це руйнує і мене, і моїх бать-
ків. Це нікому не під силу».
Тому дуже важливо продемонструвати дитині, що

ви можете це витримати і контролювати, а значить —
розумієте, вмієте впоратися з цими незрозумілими і не-
безпечними почуттями.
Для цього необхідно:
• спокій;
• впевненість;
• послідовність;
• стабільність і сталість.
Дуже важливо опанувати себе, не метушитися, пе-
ребираючи різні варіанти впливу, а чітко тримати одну
лінію поведінки. Ваша стабільність, впевненість, чіткість
будуть зовнішнім стримувальним фактором, як рятівний
поручень, за який завжди можна вхопитися під час па-
діння.
Роль батьків полягає в тому, щоб прийняти почут-
тя дитини, зрозуміти їх, пояснити чаду, що з ним відбу-
вається, і продемонструвати здатність і можливість бути
з цими почуттями, переживати їх і висловлювати при-
йнятним способом. Ми, дорослі, здатні прийняти будь-
які почуття своєї дитини, впоратися з ними, витримати їх.
Важливо показати дитині, що це можна пережити,
з цим можна бути, з цим можна впоратися.
Отже, дитина несвідомо розуміє, що ці почуття не
такі вже й страшні, якщо батьки можуть їх контролю-
вати, батьки сильніші від них, а значить, дитина може
зробити висновок: «Я теж зможу навчитися контролюва-
ти ці неприємні почуття». Крім того, є ще одна велика
небезпека в бурхливому прояві батьківських емоцій. Це
Що робити
своєрідне підливання олії у вогонь — правильний спосіб

закріпити небажану поведінку.
Справа в тому, що емоція батька, навіть найбільш
негативна, може стати потужним стимулом для дитини,
закріплюючи в такий спосіб небажану поведінку. Це
особливо актуально в тих випадках, коли дитині бра-
кує батьківської уваги, і тим самим агресивна поведінка
є одним із найдієвіших способів привернути увагу. Кра-
ще негативна увага, ніж її повна відсутність — ось про-
стий постулат психології людських стосунків.
Отже, «Спокій, і лише спокій».
Намагаємося бути спокійними, впевненими й ви-
триманими.
Відзначте і проаналізуйте емоції, які переповнюють
вас під час дитячих агресивних витівок.
Що ви відчуваєте? Безпорадність, гнів, невпевненість,
обурення, образу, страх?.. Можливо, варто попрацю-
вати над собою і з’ясувати, що заважає нам самим
впоратися зі своїми почуттями?
А ще варто сказати собі: «Моя дитина тільки вчиться
спілкуватися, відчувати, контролювати себе, і я можу
допомогти їй у цьому». Адже ми так ніжно підтриму-
ємо наших діток, коли вони вчаться ходити. Тут те
саме. Тільки от навчитися бути людиною — набага-
то складніше.
Та й ще практично неможливо навчитися чогось з пер-
шого разу. Деяким потрібно чимало уроків для засво-
єння, проб і помилок... А батькам — терпіння й ро-
зуміння.
• Крок третій. Як зупинити агресора

Про введення правил
Для початку необхідно ввести в сім’ї і міцно закрі-
пити одне просте і важливе правило — обмеження: «Ро-
бити боляче не можна».
Сформулювати його можна по-різному: «Ми нікому
не робимо боляче» або «Робити боляче заборонено».
Головне, щоб правило було лаконічним, чітким
і постійним. Звичайно, можна вводити величезну кіль-
кість заборон: не можна битися, штовхатися, кусатися,
Що робити
віднімати, щипати, бити... Але чим більше «не можна»,

тим складніше їх засвоїти. Заборона на біль стосуєть-
ся практично будь-якого прояву агресії. Тому для почат-
ку важливо засвоїти одне правило-заборону і дотриму-
вати його.
Це правило має стосуватися кожного члена сім’ї.

Якщо хтось дозволяє собі це правило порушувати і його
ніхто не зупиняє, отже, це вже й не правило зовсім. Це
ще одна причина, чому не можна фізично карати дити-
ну за агресивну поведінку.
Якщо правило введено, необхідно стежити за його
дотриманням, а отже, не допускати його порушення.
Тому агресивну дію завжди має бути зупинено.
Щоб зупинити маленького агресора, є простий ал-
горитм дій:
1. Озвучуємо основне правило: «Робити боляче не
можна».
2. Фізично обмежуємо дії дитини: утримуємо, зупиня-

ємо, беремо на руки, обіймаємо.
Якщо дитина в такий момент емоційно перезбу-
джена, можливо, доведеться застосувати силу,
але силу стримувальну. Про це дуже важливо
пам’ятати. Намагайтеся не смикати, не штовхати,
не бити, не кричати. Вам потрібно створити рамки
й утримати в цих рамках. Необхідно на якийсь час
стати надійним зовнішнім кордоном, який захистить
вашу дитини від своїх власних емоцій, стримає їх.
Наприклад, сказати: «Дівчинці боляче. Робити бо-
ляче не можна». І спокійно притримати руку дити-
ни: «Ні, не можна».
Якщо дитина емоційно збуджена, вона, найімовір-
ніше, не відреагує на ваші слова і може всіляко чинити
опір вашим обмеженням: вириватися, бити у відповідь
вже вас, падати на землю, кричати та ін.
У такому випадку обійміть і міцно притисніть його
до себе, можна взяти на руки малюка і понести подалі
від «подразника». Такі обійми і є тими зовнішніми рам-
ками, що дозволяють стримувати агресію. Для дитини це
означає, що ви здатні витримати її агресію, а значить,
вона не зруйнує те, що любить.
Зовнішні рамки і ваш контроль поступово форму-
ватимуть внутрішні кордони дитини. Так вона опанує на-
вички стримування і контролю власних негативних емо-
цій, і незабаром навчиться їх контролювати.
У вас можуть бути свої фрази-правила, які підхо-
дять до ваших важких ситуацій:
«Ми розмовляємо ввічливо».
Що робити
«Брати чужі речі не можна».

«Ми погані слова не говоримо» та ін.
Одним із найбільш ефективних методів обмежен-
ня агресивної поведінки в дітей старшого віку (дошкіль-
нят і молодших школярів) є оголошення тайм-ауту, пе-
рерви. Тайм-аут — це тимчасове обмеження активності
дитини. Дитину можна посадити на стільчик або відпра-
вити в свою кімнату на кілька хвилин. Вдома чи в ди-
тячому саду можна виділити спеціальне місце і навіть
вигадати для нього назву, наприклад, «стільчик заспо-
коєння». Ця перерва — спосіб заспокоїти дитину. Це
правило-обмеження. Тому діяти потрібно спокійно і чіт-
ко. Коли ситуація загострюється або геть напружена,
оголосіть перерву: «СТОП! Перерва на три хвилини!»
Дитині потрібен час, щоб оготавтися, не варто при цьо-
му з’ясовувати стосунки, читати нотації або ж шукати
винних.
Дуже важливо, щоб не виникало плутанини, чому
сьогодні можна, а завтра не можна, або чому татові
можна, а мені не можна. Правило «робити боляче не
можна» — одне з основних правил, яке гарантує без-
пеку вашій дитині та іншим дітям, а тому його слід за-
вжди дотримувати.
Як пояснити, що означає боляче?

Якщо боляче робити не можна, то виникає абсо-
лютно закономірне питання, як же все-таки розтлумачи-
ти малюкові, що значить боляче?
Часто батьки вдаються до дії у відповідь на адре-
су дитини, тобто кусають, б’ють, штовхають. Іноді цей
спосіб працює, але проблема не зникає. До того

ж є причини, за якими краще не дозволяти собі поді-
бні виховні дії:
• по-перше, дитина отримує підтвердження, що так
робити можна, адже навіть батьки так чинять;
• по-друге, це чудовий урок для дитини — як потріб-
но чинити, коли ти розлючений;
• по-третє, дитина може дуже успішно засвоїти прин-
цип «зуб за зуб, око за око» і почати застосову-
вати його в житті;
• по-четверте, крім люті, злості, досади та інших по-
чуттів, які могли викликати агресивну дію, до цьо-
го всього додається ще й образа, причому на най-
рідніших — батьків.
Не потрібно спеціально створювати ситуації, щоб
пояснити своїй дитині, що таке «боляче» (це саме сто-
сується й поняття небезпеки). Подібні ситуації дає нам
саме життя.
Дитині дуже важливо навчитися співвідносити влас-
ні почуття і значення самого слова «боляче». Це точно
так само, як дитина вчиться співвідносити образ і сло-
во, і вже до року знає, що таке чашка, незалежно від
її кольору і розміру. Те саме стосується розуміння того,
що таке боляче. Малюк для себе повинен провести па-
ралель між словом і власним відчуттям. І в успішності
цього навчання величезна частка відповідальності лежить
на батьках та інших вихователях.
Починати це навчання слід з народження і в по-
всякденних життєвих ситуаціях. Життя саме створює
ситуації, коли дитина стикається з болем. Як би ми
Що робити
не намагалися вберегти її від цього, вона падає, вда-

ряється, відчуваючи при цьому біль. Дуже важливо
в такі моменти, заспокоюючи малюка, проявити спів-
чуття й обов’язково озвучити почуття дитини: «Я знаю,
це дуже боляче», «Тобі боляче, йди я обійму тебе» та
ін. Головне, щоб почуття, яке відчуває дитина, отрима-
ло своє словесне вираження і викликало емоційний від-
гук з боку батьків. Так само важливо озвучувати і власні
почуття і почуття оточення: «Мама вдарилася, мамі бо-
ляче ...», «Мишко впав, йому боляче...», «Ляля плаче, їй
боляче...» та ін.
Бажаючи якомога швидше заспокоїти дитину, ми

намагаємося відвернути, переключити увагу на щось:
«Дивись, яка іграшка», «Ой, а де киця...» та ін.
У такі моменти малюку дуже важливо дати мож-

ливість пережити свої почуття, бути прийнятим, а най-
головніше, отримати досвід співчуття, підтримки і спів-
переживання.
Отже, вводимо правила.
Коли ваша дитина впала, вдарилася або хтось її об-
разив:
• присядьте, обійміть і обов’язково поговоріть про
те, що «моєму сонечку боляче ...», проявіть спів-
чуття;
• не повчайте і не заохочуйте дитину в пікові мо-
менти переживань на кшталт: «Я ж казала, не
лізь...», «Наступного разу будеш знати...»;
• не будьте черствим;
• будьте поруч, коли ваша дитина особливо потре-
бує вашої підтримки;
Невдовзі ваш малюк навчиться не тільки розуміти, що
значить боляче, а ще і співчувати і співпереживати ін-
шому.
• Крок четвертий. Розуміння і підтримка

Усі люди зляться!
Ми вже розуміємо, що всі люди зляться. Звичайно
проявляють при цьому свою злість по-різному, але від-
чувають її всі без винятку. Ми часто сердимося і навіть
відкрито висловлюємо свою злість, але не дозволяємо
цього робити своїй дитині.
Що робити
Так ось, наступний крок не менш важливий і по-

лягає в тому, щоб прийняти почуття дитини, навіть най-
неприємніші, і дати можливість їх проявити. Це необхід-
но для того, щоб дитина змогла прийняти саму себе.
Малюкові важливо визнати, що в нього є злість,
ревнощі, заздрість, жадібність та інші «погані» почуття.
Відчувати їх — це не означає бути поганою людиною.
Відчувати їх — означає бути живою людиною. Завдання
батьків — визнати право дитини відчувати різні почуття
і навчити керувати своєю поведінкою, виражати почуття
«безпечним» для себе і оточуючих способом.
Не можна заборонити відчувати!
Найпоширеніші і «шкідливі», з точки зору вихован-
ня, формулювання:
«Не сердься!»
«Не можна сердитися!»
«Сердяться тільки погані дітки!»
«Ти — злюка», «Ти поганий!»
«З тобою ніхто не товаришуватиме!»
Злість — дуже неприємна емоція. Переживати її
важко, а тримати в собі для маленької дитини неймовір-
но важко. Але ще куди нестерпніше — відчувати свою
«поганість». Напевно, кожному знайоме це моторошне
відчуття! Не примушуймо свою дитину почуватися по-
ганою.
Пояснюймо ситуацію і почуття!
Описати, пояснити ситуацію, яка розлютила, за-

смутила, образила. Подібні почуття не виникають на
рівному місці, їм завжди передує певна причина. Важ-

ливо це озвучити. І не тільки озвучити ситуацію, але
й описати словами почуття і стан дитини. Це дає ди-
тині відчуття того, що вона не самотня, що її розумі-
ють. А ще це дає можливість дитині самій зрозуміти,
що ж таке з нею відбувається. Погодьтеся, що в пікові
моменти переживань нам найменше потрібні мораліза-
торство і повчання. Важливо, щоб з тобою були поруч
і щоб тебе розуміли. Просто розуміли... Це дуже дієво.
Коли ми озвучуємо почуття дитини, ми вчимо її ро-

зуміти, впізнавати і називати словами свої переживан-
ня. Це своєрідна азбука емоцій. Таким чином, у дитини
з’являється можливість виражати свої почуття не тільки
діями, а й словами. Опанувавши мову своїх почуттів,
дитині вже буде простіше сказати, що вона ображена,
засмучена, розсерджена, і вона не почне когось щипа-
ти або кидати на підлогу речі.
Що робити
Підтримуємо і заспокоюємо!
Підтримати — означає дати відчути, що вам зро-

зумілі почуття дитини, і найголовніше — допомогти усві-
домити, що відчувати подібні почуття — це нормально.
Дитина повинна знати, що всі люди іноді сердяться.
Злитися можна. Тільки потрібно навчитися проявляти
свої почуття. При цьому дуже важливо заспокоїти ди-
тину і пояснити, що вона скоро навчиться проявляти
свої почуття, що всі діти вчаться цього. «Скоро ти на-
вчишся цього, я допоможу тобі», — ось що важливо
пояснити дитині.
Отже, прояснюємо ситуацію, ПРИЙМАЄМО
ПОЧУТТЯ.
Діліться з дитиною своїм станом, своїми почуттями,
озвучуйте їх. Ви така сама жива людина. Погово-
ріть про те, що всі люди іноді зляться. Це трапляєть-
ся, коли щось відбувається не так, як їм хотілося б,
коли вони втомлюються або кепсько почуваються. Таке
може бути з кожним і це нормально. Пограйте у гру
«Що може розлютити?». Гра дуже проста: потрібно
просто подумати, що може тебе розізлити найбіль-
ше? А що може розлютити маму? тата? сестричку?
вихователя в дитячому садку? І так далі. До речі, такі
ігри розвивають уяву і допомагають краще розуміти
інших людей.
• Крок п’ятий
Висловлюємо свої почуття
Як можна злитися? Отже, ми вже окреслили сво-
їй дитині кордони дозволеного, домовилися й визнали,
що злитися можна, але не можна робити боляче, не
можна псувати речі та інші «не можна», які не прийняті
в суспільстві або в нас у родині. Почуття злості виникає
і йому треба знайти вихід. Відреагувати можна слова-
ми (сказати або крикнути) або дією (вдарити, штовхну-
ти, забрати...). Агресивна поведінка і є один із варіан-
тів реагування, тільки не завжди адекватний ситуації.
Найчастіше діти проявляють агресію тільки тому, що не
знають інших способів вплинути на ситуацію і вислови-
ти свої почуття. Необхідно надати малятам можливість
висловлювати свої почуття так, щоб це було безпечно
для себе й оточення. Один із найдієвіших варіантів ре-
агування — це озвучення, про яке вже йшлося. Важли-
во навчити дитину відверто говорити про свої почуття.
Ось просте правило:
Якщо щось не подобається — СКАЖИ!
Щоб це правило було успішно засвоєно дитиною,

необхідно:
• по-перше, дотримувати цього правила самим бать-
кам — у стосунках із дитиною, між подружжям
і з іншими людьми. Дитина копіює моделі поведін-
ки батьків і переносить їх у свої стосунки з інши-
ми людьми;
Що робити
• по-друге, допомагати дитині виходити зі складних

конфліктних ситуацій: «Поміняймося...», «Я хочу
пограти одна...», «Давай по черзі...», «Я пограю,
а потім дам тобі...»;
• по-третє, реагувати на те, що говорить вам дити-
на. Чути дитину дуже важливо. Навіть такі дратів-
ливі «Не хочу, не буду» — не варто ігнорувати,
адже це теж вираження почуттів. Якщо неможли-
во змінити ситуацію, поясніть дитині, чому. Якщо
ми не реагуватимемо на слова дитини, вона при-
пинить говорити і почне діяти. Швидше за все, ця
дія буде агресивною.
Отже, виражаємо свої почуття.
Якщо щось не подобається — скажи про це!
Спробуйте користуватися такою реакцією в своєму по-
всякденному житті, говоріть вашій коханій половинці —
що вас засмутило, чому ви розсерджені, що було
прикро. Говоріть людям про те, що для вас неприєм-
но. Це дасть їм можливість краще розуміти вас. І ва-
шій дитині буде значно легше впоратися зі своїми пе-
реживаннями.
• Крок шостий. Способи виходу злості

На що звертаємо увагу?
Коли ми сердимося, напруження в нас нако-
пичується. Частково його можна виразити словами,
проговорити своє почуття, поділитися з кимось. Важли-

во навчити дитину позбавлятися від накопиченого напру-
ження прийнятним у суспільстві способом.
У цьому можуть допомогти різні ігри, іграшки, ма-
лювання, ліплення, змагання, прогулянки, спорт. У дітей
повинно бути багато можливостей для того, щоб звіль-
нятися від напруження, енергії.
Можна використовувати такі прийоми для вира-

ження злості і роздратування:
• можна попросити дитину уявити поруч того, хто
її розлютив і висловити всю образу і злість, все,
що накопичилося (при цьому дитина може бути
і з вами поруч, і сама в кімнаті, адже дитина може
злитися і на вас, вона має на це право);
Що робити
• можна бити кулаками подушку, ногою м’яч, рва-

ти папір, написати на аркуші паперу про те, що
наболіло;
• порадьте дитині: в хвилину злості, перш ніж щось
сказати або зробити, — глибоко вдихнути тричі,
або порахувати до десяти;
• якщо дитина вдома — можна голосно поспівати,
покричати, покривлятися перед дзеркалом;
• можна помалювати або просто обляпати фарбою
папери; скористайтеся з дитиною мішечком для
кричалок: покричіть у мішечок, а потім — випус-
тіть злість у вікно;
• можна влаштувати бій із боксерською грушею;

• перетворити злість на творчість: малювати, ліпити,
вирізати, а можна і зламати потім виліплене, «за-
малякати», порізати ножицями або просто порва-
ти намальоване;
• влаштуйте змагання «Хто голосніше крикне. Хто

сильніше тупне. Хто швидше пробіжить»;
• зробіть кілька фізичних вправ.
Для того щоб зрозуміти свою дитину, батькам до-
поможуть деякі деталі, на які слід звертати увагу:
• у що дитина грає, адже в іграх діти втілюють свої
фантазії, мрії і страхи;
• обговорюйте з дитиною — на кого вона хотіла
бути схожою, які якості характеру їй подобають-
ся, а які — ні;
• стежте за тим, який приклад ви подаєте дитині,
можливо, вона повторює в спілкуванні з іншими
дітьми ваші слова;
• уважно вислухайте дитину, якщо вона хоче з вами
поділитися тим, що їй наснилося, особливо якщо
сюжет сну повторюється. У сні діти часто бачать
те, чого їм або не вистачає в житті, або те, що їх
лякає;
• заохочуйте, якщо дитина ділиться з вами своїми
почуттями, переживаннями, тривогами. Це дуже
важливо!
Тільки ми з вами особистим прикладом можемо
розвивати в дитині співчуття, співпереживання, прагнен-
ня допомагати тим, хто слабший, тільки ми можемо їй
дати приклад — як впоратися зі своїми негативними по-
чуттями, як із ними жити, як ними керувати, як відпові-
дати на агресію інших людей.
Що робити
БАТЬКИ, ПРАЦЮЙМО НАД СОБОЮ!
• Як виражати любов?
Ніжних почуттів ніколи не буває забагато!
Як часто ми проявляємо ніжність і ласку до своєї
дитини? Спробуймо порахувати, скільки разів на день
цілуємо, обіймаємо, говоримо ласкаві слова, тільки мо-
менти зустрічі, пробудження і засинання — не зарахо-
вуємо сюди.
Обійми кожній дитині вкрай необхідні для вижи-
вання, а щоб зберігати емоційну рівновагу, їх потріб-
но 8–10 у день.
Кожна людина, незалежно від віку, потребує теп-
ла, ніжності. Тепло маминих рук, ніжні дотики, погладжу-
вання й обійми забезпечують не тільки комфорт для ди-
тини, вони дають відчуття безпеки, захисту і найголовні-
ше відчуття в житті дитини — «я потрібна в цьому світі».
Відсутність такого емоційного контакту загрожує серйоз-
ними порушеннями в психічному розвитку дитини.
На жаль, у нашому суспільстві є думка про те, що
«телячі ніжності» можуть нашкодити, особливо хлопчи-
кові, мовляв, виросте «маминим синочком». Хлопчикам,
так само, як і дівчаткам, ніжність, ласка, любов необ-
хідна для існування.
Ласка і ніжність потрібні завжди: і хлопчикам, і дів-
чаткам, і немовлятам, і підліткам, і нам з вами — від
народження до старості. Звичайно ж, з віком повинні
змінюватися, а точніше, додаватися форми прояву ніж-
них почуттів.
Для прояву ніжних почуттів не потрібно багато

часу і будь-яких спеціальних умов. Добре слово, лас-
кавий погляд і ніжний дотик можуть допомогти віднови-
ти душевну рівновагу, підбадьорити і заспокоїти. Якщо
світ приймає тебе, то не потрібно так люто захищати-
ся і чекати нападу.
Перший засіб у разі агресивності — збіль-

шити прояв ніжних почуттів до дитини.
Прості рекомендації:
• Коли дитина прокидається — зустрічайте її як дов-
гоочікуване сонечко, навіть якщо ваше сонечко
прокинулося о шостій ранку. Подивіться на малю-
ка, посміхніться, обійміть і поцілуйте.
• Використовуйте будь-яку можливість доторкнутися,
погладити, взяти за руку. Просто так, гуляючи, гра-
ючи, під час сніданку або вечері використовуйте
кожну зручну хвилинку.
• Якомога частіше обіймайте свою дитину, притис-
кайте її до себе. Особливо у важкі для неї момен-
ти, коли втомилася, ображена, засмучена, стриво-
жена. Адже мамині обійми — найкращий спосіб
заспокоєння. Це можливість знову почуватися за-
хищеним.
• Робіть дитині масаж — добре перед сном або піс-
ля пробудження. Можна придумати свій власний
ритуал укладання спати — наприклад, десять по-
цілунків у різні частини тіла або щось на кшталт
«відпочивають ручки, відпочивають ніжки, відпо-
чиває спинка», супроводжуючи все це легкими
Що робити
погладжуваннями. Полоскочіть, походіть пальцями

по тілу, помалюйте на спинці що-небудь. Такі про-
цедури чудово розслаблюють.
• Цікавтеся в дитини, як минув її день. Що відбува-
лося, де була, що робила, що сподобалося, чого
навчилася, що засмутило або розсердило. Вислу-
хайте, поспівчувайте, порадійте і підтримайте.
• Танцюйте і бавтеся разом. Близький контакт заспо-
коює і зближує.
• Пам’ятайте про силу погляду. Як відомо, очі —
дзеркало душі. Часом один погляд може переда-
ти настрій без слів. Намагайтеся дивитися на свою
дитину з любов’ю, ніжністю. Адже так дуже важ-
ливо відчувати, що ваша присутність робить дити-
ну щасливою.
• Будьте уважними до дитини — реагуйте на її сло-
ва, сміх, плач, дії. Часто агресія — єдиний варіант
показати, що тебе не помічають, не чують. Діти

«читають» ставлення до себе по нашій поведін-
ці. Чи чують мене? Приділяють мені час? Грають
зі мною? Розмовляють чи зі мною? Бавляться зі
мною? Помічають мене? Дитині не настільки важ-
ливий час, який ви витратили на приготування,
прання, прасування і прибирання для неї, як час,
який ви присвятили виключно їй, тільки їй на всі
100 %. У батьків можуть бути свої тимчасові мож-
ливості, коли і скільки часу ви можете належати
виключно дитині.
• Частіше грайте в ніжні і «веселі» гри. Усілякі цілун-
ки, обнімання, підкидання, лоскотання та ін. Дітям
потрібно, щоб з ними просто «бавилися», «боро-
лися», «валялися», «борюкалися». Особливо корис-
но грати в ці ігри всією сім’єю!
• Якомога частіше говоріть дитині, що любите її. Така
проста і коротка фраза «Я тебе люблю!» здатна
творити дива. Проявляйте свої почуття і незабаром
це робитиме ваша дитина. Адже немає нічого при-
ємнішого, ніж почути: «Мамо, я тебе люблю!» або
«Люблю тебе сильно-сильно!» або «Давай покажу,
як я тебе люблю!» І настрій одразу поліпшується,
і злитися вже якось менше хочеться.
• Звертайтеся до дитини ніжно: лапочко, сонечко,
котику, солоденький, ластівко, мила, славна моя...
У нашій мові дуже багато всяких приємнихі ніж-
них слів. Виберіть свої звернення, щоб дитина зна-
ла, що вона найкраща. Прикро, але багато дітей
на запитання: «Як тебе ласкаво називають мама
Що робити
і тато?», можуть назвати тільки своє ім’я і то тільки

в його найпростішому формулюванні: Саша, Коля,
Владик, Настя…
• Сказати про свою любов можна по-різному:

«Чудово, що ти в мене є!»
«Ти — моє щастя!»
«Моя радість», «моє сонечко»
«У тебе все вийде...»
«Розумник»
«Поміркуймо разом»
«Я щаслива, що ти в мене народилася!»
«Люблю тебе сильно-сильно!»
• На кого схожа дитина?

Досить часто можна почути: «Так вона ж — копія
тата» або «Вона така сама, як і я».
Я маю на увазі не схожість рис обличчя, фігури,

а схожість рис характеру, схожість у поведінці.
Гадаю, що кожній дорослій людині спадало на
думку: «Я зараз поводжуся, як моя мама (або тато)».
І це може бути незалежно від того — подобалося нам
чи ні, як поводилися тато або мама.
Чому ж ми їх часом копіюємо? Ось так само
і в своїх дітях — ми часто помічаємо себе, чуємо свої
слова з вуст дитини, бачимо свою манеру поведінки.
Чому вони копіюють нас? Адже ми не вчимо їх
цього спеціально!
Дитина просто живе з нами разом, просто пере-
ймає нашу поведінку як єдино можливу. Саме наші мо-
делі поведінки в тій чи іншій ситуації вона переносить
у своє життя, використовує в своєму власному досвіді.
Ось і виходить, що ми копіюємо своїх батьків,
а наші діти — копіюють нас.
Наскільки ми вміємо поводитися зі своєю

агресією, настільки цього навчиться наша ди-
тина!
Як же ми можемо впоратися зі своєю агресією?

Тут знову можна повернутися до розмови про види
агресії: фізична, вербальна, зміщена, прихована, ауто-
агресія.
Усі ми проявляємо агресію по-різному. Швидше за
все, ми використовуємо всі ці види, однак якомусь виду
частіше віддаємо перевагу.
Що це означає?
Що робити
Людина (батько чи мати):

• Кричить на інших (вербальна).
• Одразу без розбору імпульсивно лізе в бійку (фі-
зична).
• На роботі — мовчить і терпить, а вдома — все ви-
хлюпує (зміщена).
• Мовчить і тільки лає себе (аутоагресія).
• Глузує або ігнорує кривдника (прихована).
Ми поводимося в певний спосіб, якось реагуємо
на неприємності, вирішуємо конфліктні ситуації. Наша
дитина несвідомо вчиться у нас цього, просто тому, що
ми — її батьки.
Якщо вам не подобається, як ваша дитина:
• Б’ється, кусається.
• Обзивається, кричить.
• Мовчить і терпить образи.
• Дражнить молодшого брата або мучить тварин,
варто замислитися над тим, як ви її цього вчите.
Чому малюк для себе обрав саме такі способи ви-
раження гніву. Звичайно, зробив він це неусвідом-
лено, автоматично.
Цілком природно, що наш приклад, наша поведін-
ка багато в чому визначає поведінку дитини.
Як дитина вибирає собі одного з батьків, точніше,
як вона обирає собі спосіб поведінки одного з бать-
ків? Є таке поняття — ідентифікація. У нормі дитина
обов’язково з кимось із батьків себе ідентифікує, тоб-
то саме мама чи тато для неї важливіші, саме його
(її) способи поведінки дитина приймає, знову ж неу-
свідомлено.
Мама з п’ятирічною дівчинкою. У сім’ї дві донечки:
старша (12 років) — поступлива, м’яка, слухняна;
і молодша (5 років) — часто ображає дітей у садку,
може образити маму, погано поводиться з бабусею,
командує всіма вдома. Мама не розуміє, чому в них
такі різні доньки.
У розмові з’ясували, що тато часто кричить на всіх
(частіше на маму і старшу доньку), запальний, нервує.
Молодшій доньці тато прощає образи, заплющує очі
на неповагу до бабусі, критику мами.
Молодша дівчинка несвідомо обрала собі батька,
якого вважає головним удома, вибрала його стиль
спілкування, його моделі поведінки.
Тато і сам поводиться так само, і в такий спосіб за-
охочує таку поведінку доньки.
Ось це і є ідентифікація з агресором, захисний

механізм людської поведінки, про який вже йшлося. Ін-
шими словами, коли дитина стикається з агресією бать-
ка, вона несвідомо приписує цю агресію собі.
Виходить, що дитина немов перетворюється з тієї,
кому можуть загрожувати, на ту, хто сам загрожує. Знову
наголошую — це відбувається несвідомо, тобто не навмисно.
Чому ж одні діти можуть ідентифікувати себе
з батьком-агресором, а інші — ні? Інші «обирають» собі
другого батька, не агресора, як у нашому прикладі.
У цьому відіграють роль багато чинників: і емоцій-
на прихильність, і властивості нервової системи (сила,
врівноваженість, динамічність, рухливість), темперамент
дитини.
Що робити
Якщо батьки в присутності дитини можуть підвищи-

ти один на одного голос, переходячи на особистісні об-
рази, то і дитина з часом переймає таку манеру пове-
дінки, вважаючи її нормальною.
Якщо на дитину «тиснуть» батьки, постійно лають,
докоряють, карають, це згодом може спровокувати пев-
ний протест, який виражається дитиною в агресивній по-
ведінці. Негативні наслідки можуть проявитися і в байду-
жості. Коли дитина не відчуває емоційної підтримки від
батьків, співчуття і переживання, тоді вона або «зами-
кається» в собі, почуваючись непотрібною, або ж при-
вертає увагу оточення до себе за допомогою агресивної
поведінки. Почуття непотрібності з часом перетворюєть-
ся на агресію — так дитина вибудовує собі захист від
навколишньої реальності.
Напевно, кожні батьки були в такій ситуації: ди-
тина не слухає, не чує, ігнорує ваші прохання, у вас
уривається терпець і ви вже не в змозі себе опанува-
ти. Ви голосно кричите на свою дитину, навіть можете
дати стусана. А трохи пізніше, коли «пристрасті» влягли-
ся, розум бере гору, ви розумієте, що «передали куті
меду». Тут приходить почуття провини, яке гризе вас,
ви згадуєте про свої почуття, коли на вас кричали ваші
батьки, і як ви говорили собі: «Я на свою дитину ні за
що не кричатиму!» І ось ви робите те саме! Чому?
Чому ж ми кричимо на наших дітей:
• Є приклад із власного дитинства.
• Немає часу і сил з’ясувати ситуацію, підібрати
слова.
• Поведінка дитини насправді переходить всі межі.
Причини зрозумілі. І що з цим робити?

Те, що ми розуміємо наслідки, до яких можуть при-
вести наші дії, що ми усвідомлюємо самі наші дії, це
вже саме по собі — велика справа! Значить, ми може-
мо контролювати свою поведінку і контролювати ситу-
ацію у стосунках із власною дитиною.
Усі ми — і дорослі, і діти — маємо свої особливо-
сті характеру, темпераменту. Звичайно, всі ми живі люди
і іноді можемо дозволити собі і підвищений тон, голов-
не, щоб під час спілкування з дитиною це було швидше
винятком, ніж правилом.
Кілька порад батькам підлітків:
1. Будьте послідовними у вихованні. Це все
про ті самі рамки і правила — одні правила
у батьків, систематичність, послідовність.
2. Перегляньте в процесі дорослішання дитини
правила ваших чотирьох колірних зон (про
якій йшлося вище), не вводьте багато забо-
рон, дайте підлітку почуватися вільним.
Що робити
3. Намагайтеся не підвищувати голос, не відпо-

відати агресією на агресію, зберігати спокій-
ний тон. У конфліктних ситуаціях дійте за мі-
німуму слів.
4. Цікавтеся друзями вашої дитини, її захоп-
леннями, чим вона живе, чим переймається,
чому радіє.
5. Покарання не повинні принижувати й обра-
жати.
6. Обов’язково знаходьте час для відвертих
розмов, не соромтеся пожаліти дитину, дай-
те їй можливість відчути вашу любов.
7. Пам’ятайте, що підліток з причини гормо-
нальної перебудови організму не завжди
може опанувати себе, іноді йому важко впо-
ратися зі своїми почуттями. Саме в моменти,
коли дитина, здавалося б, найменше заслу-
говує підтримки і любові батьків, тоді вона
найбільше потребує цього.
• Способи, які допоможуть упоратися

зі своїм гнівом
У нашому житті трапляється достатньо ситуацій, які
можуть нам «зіпсувати» ненадовго життя: нерозуміння
між подружжям, проблеми на роботі, матеріальні труд-
нощі, непослух дитини або просто накопичена втома.
Гнів і злість вимагає виходу і, на жаль, ми мимоволі зри-
ваємося саме на дитину.
Досить часто вираження негативних відчуттів пере-
буває під забороною. Нам змалку втовкмачували, що
всі такі прояви непристойні, що треба приховувати свої

почуття. А раціональніше було б навчати дітей того, як
правильно в соціально прийнятній формі можна вирази-
ти свої негативні емоції, а навчати можна просто своїм
власним прикладом.
Перший крок — усвідомлення негативних

почуттів.
Перш за все ми повинні зрозуміти, що маємо пра-

во відчувати роздратування, гнів, невдоволення чимось
або кимось. Тільки в цьому випадку ми можемо керувати
негативними почуттями. Якщо ж людина забороняє собі
ці почуття, то і можливості їх контролювати в неї немає.
Необхідно навчитися чітко усвідомлювати, що саме ви-
кликає роздратування, навчитися говорити про те, що
ви відчуваєте.
Ми можемо зрозуміти, що починаємо відчувати
роздратування чи гнів ще на початковому етапі їхньо-
го прояву. Намагайтеся згадати, які ознаки того, що ви
сердитеся. Це може бути прискорене серцебиття, ди-
хання, мимовільне стискання щелеп, напруження м’язів
обличчя, шиї, рук, запаморочення, підвищена пітливість.
Цей перелік індивідуальний для кожного з нас. Ви вже
знаєте, що ви відчуваєте, перш ніж захлинетеся хвилею
гніву. Важливо мати такі навички — час від часу стави-
ти собі питання: «А що зі мною зараз відбувається? Що
я відчуваю просто зараз? Кого це стосується?»
Запитуючи себе, по-перше, ви починаєте усві-
домлювати те почуття, яке захоплює вас, а по-друге,
Що робити
вмикаючи раціональне мислення, ви знижуєте нарос-

тання того самого негативного почуття.
Звичайно ж, бажано емоції виражати щодо ситуа-
ції, яка викликає роздратування, або щодо людини, чиї
дії вас зачепили. Однак це не завжди виходить, і не за-
вжди правильно й доцільно.
Аналізуйте, чому ви сердитеся, спробуйте уявити,
про що думає людина, на яку ви гніваєтеся, чого вона
хоче насправді.
Правильне й адекватне вираження своїх емоцій до-
помагає будувати стосунки з близькими і встановлюва-
ти кордони зі сторонніми людьми.
Другий крок — говоріть про свої почуття!
Просто говоріть про свої почуття людині, яка вас

дратує, скажіть, що вас зачепило, не тримайте образу
і злість у собі.
Навчитися боротися зі своєю злістю та іншими не-
гативними емоціями означає, що нам необхідно знайти
корисний для здоров’я і конструктивний вихід.
Ми — живі люди, і це абсолютно нормально —
почуватися іноді роздратованим чи злим, скривдженим
або похмурим. Розкажіть близькій людині, як почуваєте-
ся, про свої емоції, переживання, тривоги.
Як можна говорити про свої негативні пережи-
вання? Як правильно сказати дитині, що вона пово-
диться неприпустимо? Тут добре працює механізм
«Я-повідомлення».
Використовуємо механізм «Я-повідомлення»
«Я-повідомлення» — це прийом, за допомогою яко-

го дорослий повідомляє дитині (та й не тільки дитині) про
свої почуття і негативні переживання, а не саме про неї.
«Я-повідомлення», на відміну від «Ти-повідомлень», за-
вжди починаються з особових займенників: «я», «мені»,
«мене».
У чому різниця? На перший погляд, незрозуміло,
хіба має значення, з якого займенника почати пропо-
зицію? Має!
Зазвичай у моменти невдоволення ми говоримо,

починаючи із займенника «ти», далі йде наказ, погро-
за або критика:
«Знову ти не прибрав за собою зі столу!»
Що робити
«Досить перемовлятися!»
«Ти не зробив жодного уроку, вимкни телевізор!
Жодних мультиків!»
У відповідь на такі фрази батьків одразу ж діють
несвідомі реакції дитини — чинити опір, оборонятися,
протестувати, навіть якщо дитина розуміє, що не має
рації, все одно вона не погоджуватиметься.
«Ти-повідомлення» містять звинувачення, негативну
оцінку дитини. «Я-повідомлення» звинувачень не містять,
це повідомлення про наші почуття в необразливій для
іншою людини формі. До того ж «Я-повідомлення» до-
помагає нам регулювати свій власний емоційний стан,
оскільки ми говоримо про свої почуття, переводимо їх
на раціональний рівень. Повідомляючи про свої нега-
тивні переживання дитині, ми ніби передаємо їй відпо-
відальність за її «нехороші» дії, тепер їй вирішувати, що
робити. Як можна було б сказати вищенаведені фрази
за допомогою «Я-повідомлень»:
«Мені неприємно бачити на столі брудний посуд».
«Я б хотіла, щоб зі мною розмовляли шанобливо».
«Мене засмучує, що уроки досі не зроблено».
Знаю із власного досвіду, що спочатку перебуду-
вати свої звичні автоматичні фрази дуже складно, але
потім дивує і тішить результат.
У схематичному вигляді класичний варіант «Я-по-
відомлення» можна уявити так:
1) Ситуація 2) Які почуття вона

(факт спостереження) в мені викликає
Наприклад:
1) Коли я бачу брудний посуд на столі; 2) то по-
чинаю злитися і, взагалі, це мене засмучує.
Або навпаки — спочатку: 1) про почуття, потім 2)
ситуація (факт спостереження).
1) Мене засмучує, 2) що уроки досі не зроблено.
Далі можна додати конкретну пропозицію або
прохання:
«Помий, будь ласка, посуд».
«Я хочу, щоб ти зараз сів за уроки».
Такий спосіб спілкування допоможе вам не зану-
рюватися в конфлікт із дитиною, зберегти контакт і на-
лаштуватися на позитивний результат спілкування.
Для тренування навички «Я-повідомлень» пропоную
протягом тижня записувати ситуації, коли ви відчуваєте
негативні емоції.
Вправа для батьків

Відзначайте дії дитини в різних ситуаціях, які не-
покоять вас, і про те, які у вас виникають у цих випад-
ках емоції. Запишіть у таблицю ситуацію.
Ситуація Ваше відчуття
Спочатку може бути складно швидко перебуду-

вати фразу, однак невдовзі виходитиме дедалі кра-
ще. «Я-повідомлення» не змушують дитину (та й просто
партнера по спілкуванню) захищатися, а навпаки, дають
Що робити
можливість висловити свою думку, запрошують до діало-

гу. Але вирішення конфлікту після «Я-повідомлення» на-
стає незавжди. Як же нам не занурюватися далі в свої
негативні почуття, не «заводитися»?
• Як вирішити конфлікт із дитиною?

Вирішення конфлікту з дитиною передбачає три ва-
ріанти:
• коли виграють батьки;
• коли виграє дитина;
• коли виграють обидва.
Не потрібно володіти високим інтелектом, щоб

розуміти, що перші два варіанти — програшні для хо-
роших взаємин. Сторона, що програла (батьки або
дитина) почуватимуться кепсько. Конструктивний спосіб

вирішення конфлікту — третій, коли виграють обидва:
і батьки, й дитина.
Цей спосіб передбачає такі послідовні кроки:
1. Прояснення конфліктної ситуації
2. Збір пропозицій
3. Оцінка пропозицій і вибір найбільш прийнятної
4. Деталізація прийнятого рішення
5. Виконання рішення; перевірка
• Перший крок: прояснення конфліктної ситуації

Що значить — прояснення? Ми слухаємо дитину,
з’ясовуємо, в чому проблема, що вона хоче або, на-
впаки, не хоче, що для неї важливо, що — важко та
ін. Потім батьки формулюють своїми словами пробле-
му дитини (її бажання, потреби, труднощі) і після цього
говорять вже про своє бажання або проблеми у формі
«Я-повідомлення». Наприклад, ви просите дитину при-
брати в кімнаті.
Ви. Синку, прибери, будь ласка, у своїй кімнаті.
Дитина. Ой, не хочу, я зараз піду гуляти, мене че-
кають хлопці у дворі.
Ви. Ти домовився з друзями погуляти?
Дитина. Так, ми хотіли разом пограти, вони мене
чекають.
Ви. Розумію, і погуляти хочеться... А в кімнаті та-
кий безлад, неприємно дивитися.
Що робити
(Я-повідомлення). Як же бути?
(Перехід до другого кроку.)
Те, що ви чуєте дитину, розумієте її бажання (по-
гуляти з друзями) допоможе їй почути вас і взяти участь
у пошуку загального рішення. Тому так важливо вислу-
хати дитину.
Часом нам здається, що дитина просто упираєть-
ся, вередує, тоді й ми «йдемо на принцип», не здаємо-
ся. А коли ми вислухаємо дитину, то можемо зрозумі-
ти, що для неї це не впертість, а справжня проблема.
Тоді і ми готові піти їй назустріч. Не менш важливо, щоб
і дитина почула про наші проблеми, про наші пережи-
вання. Ще раз наголошую на тому, що сказане вами
має бути у формі «Я-повідомлення».
Користуючись «Я-повідомленнями» в конфліктній си-
туації, нам доведеться замислитися, яка саме наша по-
треба страждає через дії чи бажання дитини. На жаль,
дуже часто батьки не дозволяють чогось просто так, не
замислюючись, з принципу, щоб показати — хто голов-
ний. Відповідно, підстав для конфлікту немає, самого
конфлікту може і не бути. За подібними відмовами сто-
їть тільки бажання утвердитися у своїй владі, у своєму
батьківському авторитеті.
• Другий крок: збір пропозицій

Починаємо цей крок питанням: «Як же бути?»,
«Що ж нам робити?», «Як нам вчинити?», «Що ж нам
придумати?» А потім — чекаємо. Даємо можливість ди-
тині першій щось запропонувати, своє рішення, а по-
тім уже пропонуємо свої варіанти. Спочатку ми просто
«збираємо» різні пропозиції, здавалося б, навіть найне-

ймовірніші. Можна їх записати, щоб не забути.
• Третій крок: оцінка пропозицій та вибір найбільш

прийнятної
Після того як зібрано різні рішення спірної ситу-
ації, переходимо до спільного обговорення.
Остаточне рішення слід приймати одностайно
й спільно.
Плюси цього методу: кожен учасник конфлікту
буде вислуханий, немає критики, взаємних докорів, збе-
рігається позитивна атмосфера.
• Четвертий крок: деталізація прийнятого рішення

Іноді не достатньою тільки прийняти рішення. Якщо
дитина ніколи не виконувала чогось подібного, того, про
що домовилися, то її потрібно навчити.
Що робити
Наприклад, якщо сім’я вирішила, що дитина сама

стежить за часом, коли сісти за уроки, щоб залишався
час ще й погуляти, тоді дитину потрібно навчити доб-
ре визначати час.
• П’ятий крок: виконання рішення, перевірка

Продовжимо попередній приклад: сім’я вирішила,
що дитина сама стежить за часом, коли потрібно сісти
за уроки, коли закінчити їх виконання, щоб залишався
час на прогулянку.
Швидше за все, дитина не зможе правильно роз-
рахувати час, щось не встигне, адже раніше вона тако-
го не робила. Не варто її карати чи сварити за невдачу.
По-перше, даємо їй час і чекаємо, а, по-друге, спокійно
і ненав’язливо можна запитати дитину: «Як у тебе спра-
ви? Чи все виходить?»
Дитина сама поділиться своїми проблемами, тоді
вже варто обговорювати й уточнювати, в чому причи-
на, яка потрібна допомога.
У будь-якому випадку, користуючись конструктив-
ним способом вирішення конфліктів, виграють усі: і бать-
ки, і дитина, з’являється спільне бажання йти назустріч
один одному.
У такий самий спосіб дозволено вирішувати кон-
флікти між дітьми. Не завжди можна надати можли-
вість дітям самим упоратися зі своїми негараздами. Не
слід залучати когось із батьків допомогти у вирішенні
конфлікту. Батько в дитячому конфлікті може виступати
в ролі посередника. Це саме час для вирішення сварки
конструктивним способом.
Починаємо з вислуховування кожного з учасни-

ків конфлікту. Потім підбиваємо підсумок: прикро обом.
А далі — те саме питання: «Що ж ми будемо робити?»,
«Як вийти з цієї ситуації?». І знову чекаємо, нехай хтось
із дітей запропонує рішення, додадуться варіанти другої
дитини і ваші, звичайно.
Тепер дорослий просто допомагає дітям прийти до
варіанту, який улаштує всіх. Діти домовляються, кожен
з них погоджується, кожного вислухано, інтереси кож-
ного враховано.
Звичайно, конфлікти після цього не зникнуть, але та-
кий спосіб навчить дітей чути один одного і домовлятися.
• Як виразити гнів, нікому

не нашкодивши?
Ми розглянули з вами деякі можливі варіанти по-
ведінки в конфліктних ситуаціях, способи допомоги собі
в усвідомленні, прийнятті своїх негативних почуттів. Є ще
кілька способів, які допомагають висловлювати ці самі
неприємні почуття. Коли ви чуєте свої сигнали гніву
і у вас є можливість усамітнитися в тихому й спокійно-
му місці, щоб упоратися з цим, — це найбільш підходя-
щий варіант.
• Зосередьтеся на своєму диханні. Зробіть глибокий
вдих через ніс. Порахуйте до трьох, відчуйте, як
повітря наповнює ваші легені, а потім повільно ра-
хуючи до шести, видихніть ротом.
Повторіть так кілька разів.
Що робити
• Якщо місце вашого усамітнення дозволяє, то дуже

хороший спосіб висловити агресію — кричати.
Кричіть голосно, щосили. Людині, яка зазвичай
стримує свої негативні переживання, перший раз
буде дуже незручно і незвично — кричати. Але
треба себе змусити це зробити, чим голосніше —
тим краще!
• Підіть у ванну, спокійно, як ніби ви йдете «щось
випрати». Покладіть у ванну якусь білизну, уві-
мкніть воду. І станьте туди ногами. Топчіться, поки
не полегшає.
• Можна написати лист тому, на кого ви обража-
єтеся. Виплесніть на папір усе, що буде виходи-
ти з вас назовні, не соромтеся у висловлюваннях!
Вам неодмінно стане легше. Тільки от зберігати та-
кий рукопис не варто, краще його спалити або
порвати на дрібні шматочки і викинути.
• Так само, як і дитині, нам, дорослим, корисний
спорт: і для здоров’я, і для вираження негативних
емоцій. Злість можна зігнати на тренажерах, на
боксерській груші, в басейні. В принципі, будь-яке
фізичне навантаження (велосипед, біг, стрибання, те-
ніс, боротьба, бадмінтон) допоможе зняти напругу.
• Якщо активні способи вираження негативних почут-
тів — не ваше, тоді спробуйте зайнятися в’язанням,
йогою або релаксацією. Вам вибирати!
• Можна в мирне русло спрямувати киплячу енер-
гію: переставити меблі, викинути мотлох, зроби-
ти генеральне прибирання, вибити пил з килимів
і подушок та ін.
• Увімкніть голосно музику, танцюйте, рухайтеся кім-

натою так, як вам хочеться, безладно, різко або
плавно.
• Уявіть, що в кріслі навпроти вас сидить ваш крив-
дник, той, хто вас розлютив. Висловіть йому все,
що накопичилося, всі образи, всю злість. Уявіть,
що б він вам відповів, а потім — що б ви йому за-
перечили. Такі розмови завжди зменшують напру-
ження почуттів, допомагають прояснити свої потре-
би та бажання.
• Візьміть аркуш паперу, олівці (фарби, крейда, фло-
мастери) і малюйте! Малюйте все, що завгодно.
• Бийте щосили кулаками подушку (якщо є — бок-

серську грушу).
• Рахуйте до 10 і глибоко дихайте, опустіть плечі,
напружуйте дуже сильно руки, стискайте кулаки,
Що робити
а потім — різко розслаблюйте. Така зміна знижує

рівень напруження.
• Якщо не шкода — грюкніть дверима. (Імовірно, що
відломиться штукатурка.)
• Пробіжіться вгору сходами кілька прольотів — і за-
спокоїтеся, і м’язи ніг зміцните.
• Займіться спортом або танцями на постійній осно-
ві, контактні види спорту або танцю теж сприяти-
муть поліпшенню роботи з партнером.
• Прийміть на ніч ванну або почитайте товсту
книжку з хорошим кінцем. І жодних телевізорів,
комп’ютерів, дзвінків та ін.
Можливо, у вас є вже якісь свої, звичні способи.
Найдієвіший спосіб упоратися з гнівом і повсякденними
проблемами — чудовий настрій і почуття гумору.
ТВОРЧІСТЬ, СПОРТ,
ВПРАВИ Й ІГРИ
МАЛЮЄМО, ЛІПИМО,
СТВОРЮЄМО
Творчість — одне з найкращих
засобів самовираження. Можливість
виразити самого себе таким, яким ти
є. Будь-яке творіння — це відображення
наших фантазій. А як відомо, фантазії
відображають нашу внутрішню реальність.
При цьому фантазії практично не підвлад-
ні контролю свідомості і зовнішній цензурі.
У цьому і колосальна користь творчос-
ті, її діагностична та цілюща сила. Будь-яке
творіння, незалежно від «жанру», дуже бага-
то може розповісти про свого творця. Це мож-
ливість відчинити дверцята внутрішнього світу. Тут
можна проявити «заборонені» почуття прийнятним,
безпечним для всіх способом.
Зазвичай дітям складно говорити про свої «не-
хороші» переживання. А все тому, що вони не зна-
ють, як це все назвати. У цьому плані творчість —
своєрідна мова почуттів, завдяки чому внутрішні пере-
живання набувають зовнішнього змісту. А найголов-
ніше — проявляються назовні, і тим самим знижують
свою інтенсивність.
• Малюємо
Процес малювання вже
сам по собі — вправа тера-
певтична.
Простір для малювання:
аркуш паперу, шматок шпа-
лер, мольберт, асфальт, пові-
тряна кулька — це простір для
вираження себе.
У роботі з агресивними дітьми малювання надає
можливість проявляти і досліджувати свій гнів, скажімо,
на безпечній території. Це один із доступних і дозволе-
них способів висловити свою злість, не завдаючи при
цьому нікому реальної фізичної шкоди. Можливо, тому
діти так люблять малювати.
Якщо ви помітили, що ваша дитина роздратована,
напружена, знервована, запропонуйте їй помалювати.
Це може бути малюнок без певної теми, нехай малює,
що заманеться.. У вільному малюванні почуття дитини
обов’язково знайдуть своє вираження — у виборі ко-
льору, характері ліній, силі натиску, інтенсивності штри-
хування, обраному сюжеті. Не втручайтеся, не виправ-
ляйте, «мовляв немає чорного сонечка» або «не тисн
олівцем, геть дірки вже...». Не варто оцінювати, хвалити,
критикувати. Просто будьте поруч. Дайте малюку «ви-
говоритися» в малюнку. І тільки, коли процес буде за-
кінчено або дитина сама звернеться до вас, можна об-
говорити з нею те, що зображено. Це малюнок, а на
малюнку можна все!
Творчість, спорт, вправи й ігри 141
Проявами агресії в малюнках можуть бути:

• сюжети зіткнень, аварій, вибухів, війн, боїв, пере-
стрілок, стихійних лих — грім, ураган, злива, по-
вінь, землетрус;
• надмірне виділення агресивних частин тіла — зу-
бів, кігтів, шипів; використання всіляких видів зброї;
• різкі переривчасті лінії;
• інтенсивне штрихування, іноді виходить за межі.
У дитячій діагностиці психологи часто застосову-

ють так звані проектні методи. Вони засновані на вияв-
ленні певних проекцій, які в подальшому інтерпретують-
ся. Процес проекції протікає без достатнього контролю
свідомості, однак відображує свідомі установки дитини.
Таких проективних методик — безліч. Часто для ді-

агностики агресивності використовують такий тест, як
«Малюнок тварини, яка не існує». Ця методика дозволяє
з’ясувати риси особистості дитини, її установки і пси-
хологічні проблеми. Та тварина, яку зобразить дитина,
має тісний зв’язок з її емоціями і реальними проблема-
ми. Дитині пропонують намалювати тварину, яка не іс-
нує, і химерно її назвати.
В аналізі малюнка враховують усе: і розташуван-
ня в просторі, і характер ліній, і, звичайно, зміст ма-
люнка. Малювання тварини завершується бесідою. Уточ-
нюють стать, вік, розміри тварини, спосіб добування
їжі, взаємовідносини з іншими істотами, наявність дру-
зів і ворогів, характер поведінки. Чим вище дитина оці-
нює здібності тварини, тим сильніше вона ідентифікував-
ся з цією твариною.
До ознак підвищеної агресивності в малюнку «Тва-
рина, яка не існує» належать:
• Сильна, впевнена лінія малюнка
• Неакуратність малюнка
• Велика кількість гострих кутів
• Велике зображення
• Голова повернена праворуч або анфас
• Хвіст піднятий вгору, пишний
• Загрозливий вираз
• Загрозлива поза
• Наявність знарядь нападу (зуби, кігті, роги)
• Хижак
• Вожак або самотній
• У разі нападу «б’ється на смерть» або «всіх вбиває»
• Б’ється традиційними способами (зуби, кігті, роги,

хобот та ін.)
• Нічна тварина
Щоб допомогти дитині впоратися зі своїми почут-

тями, запропонуйте їй зобразити їх на аркуші паперу.
Просто попросіть намалювати свою злість.
Дитячий малюнок, як лакмусовий папірець, відобра-
жає те, що відбувається в душі в дитини. При цьому
малюнок — не привід ставити своїй дитині діагноз.
Емоційні переживання дитини змінюються і знаходять
своє відображення у творчості. Це просто настрій,
може, ситуативний, може, завтра буде зовсім інший.
Це як ще один спосіб краще зрозуміти свою дитину —
що вона відчуває, що переживає.
Для корекції агресивної поведінки дитини можна:

• Малювати пальчиковими фарбами, розфарбову-
вати великі картинки.
• Рвати папір і робити аплікацію. Можна на арку-

ші намалювати нескладний контур (квітка, сонце,
гриб, рибку). Запропонуйте дитині порвати арку-
ші кольорового паперу на дрібні шматочки — і на-
клеїти ці кольорові шматочки на намальоване зо-
браження.
• Намалювати «жахливе чудовисько». Запропонуйте
дитині намалювати дуже-дуже страшне чудовись-
ко, дати йому назву, розповісти, де воно живе,
що любить і про що мріє.
• Зробити конфетті. Запропонуйте дитині кольоро-
вий папір і діркопробивач, навчіть ним користува-
тися, і — вперед!
• Намалювати портрет кривдника. Запропонуйте
дитині намалювати портрет того, хто її ображає.
Коли портрет готовий, з’ясуйте: «Хто це?» — від-
повіді вам підкажуть ступінь агресії дитини, допо-
можуть проаналізувати її поведінку.
• Намалювати злість. Запропонуйте дитині намалю-
вати її злість, використовуючи на її розсуд олівці,
крейду, фломастери. Коли малюнок буде готовий,
запитайте: «Що ми робитимемо з твоєю злістю?»
Можна з нею потоваришувати, придумати для неї
друзів, прикрасити її чимось, причепурити, задоб-
рити та ін.
• Намалювати свій страх. Запропонуйте дитині на-
малювати свій страх і запитайте, що вона нама-
лювала і що треба зробити з цим страхом.
• Намалювати настрій. Увімкніть спочатку весе-
лу музику, попросіть намалювати картинку, яка
підходить до цієї музики, потім увімкніть сумну му-

зику, запитайте: «Чим відрізняється ця музика? Яку
картинку можна намалювати під неї?».
• Намалювати себе. Запропонуйте дитині намалю-
вати себе, коли вона радіє і коли сердиться. Коли
обидва портрети будуть готові, можна запитати:
«А що тебе може розсердити?» А тата? А маму?
А що тебе може потішити, а батьків?»
• Ліпимо
Чудове заняття, яке розвиває уяву і приносить ко-
ристь психіці дитини, — ліплення.
Воно допоможе навіть наймолодшим дітям висло-
вити свої емоції, дати вихід накопиченому напруженню.
Можна ліпити з:
• пластиліну;
• глини;
• маси для ліплення;
• солоного тіста.
Заняття ліпленням допоможуть дітям не тільки роз-
вивати фантазію і просторове мислення, а й навчитися
доводити до кінця задумане і відчувати задоволення від
отриманого результату. Ще один великий плюс — роз-
вивається дрібна моторика, що, врешті, сприяє розви-
тку мовлення.
Заняття ліпленням захоплюють не лише дітей, але
і батьків. Разом можна виліпити колекції виробів, які зго-
дом можуть стати предметом сімейної гордості.
Активно використовують в арттерапії глину. Уважа-

ють, що вона сприйнятлива до психічного стану люди-
ни і може допомогти відреагувати на негативні емоції.
Працюючи з глиною, агресивна людина дає вихід сво-
їй агресії.
У 1,5–2 роки найкраще ліпити з солоного тіста.
Воно дуже м’яке, пластичне, не забруднює, на відмі-
ну від пластиліну. Та до того ж, якщо малюк і вирішить
спробувати його на зуб, нічого страшного не трапиться.
Рецептів солоного тіста сила-силенна, ось один
з них.
Змішати 1 частину борошна і 1/2 частини солі.
Додати трохи теплої води, замісити круте тісто.
Додати 1 столову ложку рослинної олії.
Щоб тісто вийшло кольоровим, додайте в нього
гуаш.
Готове тісто можна зберігати в холодильнику в це-
лофановому пакеті близько 10 днів.
Коли дитина ще маленька, щоб ліпити якісь фігур-
ки, досить того, що вона пробуватиме відщипувати шма-
точки тіста, розплющувати їх, тикати в тісто пальчика-
ми, катати «ковбаски» і «колобки», плющити «колобки»
в коржі, різати «ковбаски…
Що можна зробити ще:
• На розкатаному тісті формочками вирізати фігурки.
• Намалювати на аркуші будь-яку фігуру (трикутник,
квадрат, ромб, коло) і заліпити її тістом, а по кон-
туру приліпити «ковбаску».
• На коржику з тіста робити різні відбитки (іграшки,
монетки, ключик).
• З квасолі і різних круп скласти візерунок, втиска-

ючи їх у тісто.
• Обліпили солоним тістом маленьку баночку, а ди-
тина нехай прикрасить її квасолинками, макаро-
нами, можна ще й прикрасити фарбами. Красива
вийде вазочка.
Далі — ваша фантазія!
У психотерапевтичній грі «Коржик» (придумав її ди-

тячий психотерапевт Гюнтер Хорн) якраз використовують
фігурки з пластиліну. Вона розвиває уяву, навички спіл-
кування, покращує дитячо-батьківські стосунки.
Одним із важливих моментів цієї гри є виготов-
лення фігурки. Деякі діти надають цьому процесу дуже
великого значення. Кубик у цій грі зроблений теж

із пластиліну.
Опис гри
Ігрове поле для цих ігор можна виготовити власно-
руч. Залежно від кількості гравців вам потрібно:
• Одна пластикова дошка або біле оргскло будь-
якої товщини, розміром 54 на 54 см (аркуш ват-
ману).
• Сім чи менше різних самоклеючих кольорових плі-
вок. Тих кольорів, які ви виберете для гравців, на-
приклад, для п’яти гравців: червоного, синього, зе-
леного, жовтого, бузкового.
• П’ять шматочків пластиліну аналогічних відтінків
(червоного, синього, зеленого, жовтого, бузково-
го) або просто різних за кольором.
• Один кубик (можна виготовити кубик із пластиліну).
Квадратними і прямокутними шматочками плівки
вказаних кольорів наклеюмо «доріжку» від «старту» до
«фінішу», на кшталт ігрового поля будь-якої гри з фіш-
ками (зигзагом, змійкою, по колу).
Гравці самі ліплять з пластиліну свої ігрові фішки.
У ході гри між її учасниками постійно виникають най-
різноманітніші стосунки, іноді і такі, коли когось пере-
творюють на «коржик», що відбувається дуже рідко. Це
не мета гри. У грі відпрацьовується досвід взаємних зви-
нувачень, важливих вибачень, висловлювань подяки та
прохання про допомогу. Гравці вчаться боротися з агре-
сією у прийнятний спосіб, а неприйнятну поведінку ка-
рають.
Мета гри — першим прийти до кінцевого пункту —

«фінішу». Потрапити туди можна, тільки пройшовши всі
клітинки-будинки на ігровому полі. Сам же процес ігри
часто захоплює настільки, що забувається формальна
мета, а справжньою метою гри стають живі стосунки
учасників один з одним.
Правила гри
1. Перед початком гри кожен учасник ліпить із плас-
тиліну свою фігурку тварини, яка потім править за
фішку. Старт гри починається на полі «старт».
2. Кожен гравець є одночасно власником всіх полів
того самого кольору, що і його фігурка. Це його
будиночок.
3. Гравці по черзі кидають кубик і переставляють
свою фігурку-фішку через відповідну кількість полів-
будиночків. Починає гру наймолодший із гравців.
Він кидає кубик, робить хід і потрапляє зазвичай
на поле-будиночок іншого кольору.
4. Гравець, який у ході гри потрапив на поле іншо-
го кольору, повинен умовити господаря будиноч-
ка впустити його до свого будиночка, іноді госпо-
дар будиночка висуває деякі умови, наприклад, не
смітити, не стрибати на ліжку та ін.
5. Якщо власник будиночка задоволений поведінкою
гостя, то гість залишається в будиночку господа-
ря, якщо ж гість порушив встановлені правила, то
господар може покарати гостя в такий спосіб —
зім’яти фігуру, яка потрапила до нього на поле,
або як завгодно змінити її форму.
6. У своєму будинку фігура може залікувати рани,

змінити себе, відпочити.
7. Гру можна проводити кілька разів, змінюючи геро-
їв, міняючись ними, встановлюючи додаткові пра-
вила (сьогодні ми будемо добрими чи злими, або
впертими та ін.).
Грайте із задоволенням!
• Творимо
І малювання, і ліплення, і гра — творчість відіграє
дуже важливу роль у житті дитини.
Ще одним видом творчості є казка. Діти і багато
дорослих люблять казки слухати, читати і вигадувати.
Придумана чарівна казка допоможе дитині відре-

дагувати свої переживання, а батькам — зрозуміти емо-
ційний стан своєї дитини. І до того ж це — час, який ви
проведете разом, це ВАШ час, ВАША чарівна історія.
Як складати?
Спочатку пропонуємо дитині обрати головного ге-
роя. Якщо важко, можна поставити йому навідні питання:
— Хлопчик чи дівчинка? (Іван або Марія)
— Син царя або бідняк?
— Розумний чи ні?
— Сирота або рідна дочка?
Багато часу витрачати на визначення героя не
варто, оскільки в дитини зникне інтерес.
Отже, початок. Наприклад, у тридев’ятому царстві,
в тридесятому державі... або жили-були...
Далі — «зав’язка». Тут працює ваша фантазія.
Як варіант:
• Головному герою наказують принести те, не знаю що.
• Заборона на щось і його порушення (царівна-
Жаба, гуси-лебеді, «не пий з копитця — козенят-
ком станеш», «не ходи в ліс далеко»).
Основна частина казки — герой стикається з різ-
ними труднощами, допомагає тому, хто потрапив у біду,
виконує основну свою задачу. Потім іде повернення до-
дому і винагорода. У кінці розв’язка — наприклад, ве-
сілля з царською донькою.
Складену казку можна ілюструвати вашими з ди-
тиною спільними малюнками, записати. А оформлений
варіант збережіть, через роки вам і вашій дитині буде

приємно згадувати цей щасливий час.
Як ще один варіант казки — ви можете задавати
сюжет, ставити питання. Наприклад, можна скласти каз-
ку про хлопчика, який постійно бився, кусався і вереду-
вав. Запитуйте, що може йому допомогти стати хоро-
шим, як йому потоваришувати з хлопцями?
Якщо дитину переповнюють негативні почуття, ви
обов’язково це відчуєте і з вибору головного героя, і за
самим сюжетом казки. Не зупиняйте дитину, не соромте,
нехай у казці вона виллє свої негативні емоції. Наступна
казка, складена нею, вже не буде такою агресивною.
Поступово, під час спільного читання, прослуховування
казок, музичних творів, граючи, розвивайте в дітях спів-
переживання героям, емпатію. Обговорюйте з дитиною
прочитане, заохочуйте її у вираженні почуттів.
• Розслаблюємося
Усім дітям потрібно розслаблятися! А для хлопців,
у яких є труднощі з вираженням негативних емоцій, це
вкрай необхідно. Напруження від невираженої агресії
часто супроводжено затисканням різних груп м’язів. На-
вчити дитину розслаблятися — не таке просте завдан-
ня, як здається на перший погляд. Легко зрозуміти і ви-
конати команду чи прохання: сісти, встати, пострибати,
побігти, зупинитися, а ось, що значить — розслабитися,
не зовсім зрозуміло.
Правило, яке може допомогти дитині розслабити-
ся, просте:
Після сильного напруження м’язів слід їх роз-

слабити
Вправи, засновані на цьому принципі, можна ви-

користовувати для дітей будь-якого віку, навіть для ма-
люків.
Другий принцип розслаблення, на якому засновані
деякі вправи, — це здатність дітей фантазувати.
Розслабитися допоможе фантазування
Коли дитина уявляє якісь картини, особливо щось

приємне і спокійне, її тіло розслаблюється. Однак цей
спосіб розслаблення можна застосовувати тільки з ді-
тьми старшого дошкільного віку, тобто з 5–6 років.
Ну і, звичайно ж, для розслаблення добре вико-
ристовувати тактильний контакт з дитиною: обійми, по-
гладжування, масаж.
Ігри для розслаблення

• Вдати, що ви вступаєте в бійку
Попросіть дитину уявити, що вона посварилася зі
своїм другом і дуже на нього розлютилася. І зараз на-
чебто хочеться дати другові прочуханки. Попросіть ди-
тину дуже сильно стиснути кулаки.
Щелепи теж зімкнуті, напружені, зуби сильно стис-
нуті. Навіть подих потрібно затримати на кілька се-
кунд. Попросіть дитину згадати, що це — ваш кращий
друг, що колись він вам допоміг, захистив від когось.
Можливо, не варто битися? Можна мирно про все до-

мовитися. Дитина видихає і розслабляється.
• Рот на замок
Ця вправа навчить розслаблюва-
ти м’язи обличчя, губи. Попросіть дити-
ну зобразити образний вислів
«Рот — на замок!» Нехай ма-
люк сильно стисне губи. Потім підбе-
ре їх так, щоб їх було зовсім не ви-
дно. Так потрібно протриматися кілька
секунд, потім — розслабити губи. Ска-
жіть дитині, що тепер її губи знову ста-
ли м’якими і розслабленими. Цю гру можна урізноманіт-
нити командою «Слон!», коли дитина повинна витягнути
губи трубочкою вперед, зображуючи хобот слона, а по-
тім — знову розслабляючи їх.
• Повітряна кулька
Ця гра навчить розслабляти
м’язи живота. Пам’ятаєте, як надува-
ли повітряні кульки? А тепер потріб-
но уявити, що ви — повітряна куль-
ка. Зробіть разом з дитиною повільно
дуже глибокий вдих і затамуйте по-
дих. Попросіть дитину (і самі так зро-
біть) покласти руку на живіт і відчути,
який він став круглий і напружений.
Тепер можна видихати і відчути, як
приємно, коли живіт розслаблений.
Так можна повторити кілька разів. Простежте, щоб у ди-

тини напружувався тільки живіт, плечі не повинні підні-
матися, а видих повинен бути зроблений без зусилля.
• Вітрильник
Уявіть, що вам з дитиною потрібно допомогти ві-
трильнику плисти хвилями, зробити вітер. Вдихніть бага-
то повітря, сильно напружте щоки, а потім шумно видих-
ніть повітря через рот, неначе цей вітер зараз пожене
кораблик. Повторити можна тричі.
• Новорічний подарунок
Для того щоб розслабити м’язи обличчя, особли-
во навколо очей, можна пограти в те, скоро наста-
не новий рік. Уявіть, що під ялинкою повинен лежа-
ти подарунок, якого ви чекали цілий рік. Ви підходите
до ялинки, міцно-міцно замружуєтеся і глибоко вдиха-
єте. Затамуйте подих на кілька секунд. Тепер видих-
ніть і розплющте очі. Ура! Довгоочікувана іграшка пе-
ред вами! Посміхніться! (До того ж можна обговори-
ти, хто про що мріє.)
• Черепашки
Запропонуйте дитині перетворитися на черепашку.
Грайте обов’язково разом з дитиною, можна по черзі.
Вам потрібно сильно напружити всі м’язи — вони по-
винні стати твердими, як панцир. І починайте перевіря-
ти... Торкайтеся ручок, ніжок, спинки, животика, паль-
чиків, кажіть, що дитина справді схожа на черепашку,
ось яка стала тверда! У такому напруженні потримай-
те малюка секунд 10, підбадьорюючи його. Далі уявіть,
що вийшло сонечко, і черепашки зігрілися під його про-
менями. Вони скинули панцир і стали м’якими-м’якими.
І тепер перевіряємо, щоб всі частини тіла розслабили-
ся. Не забувайте про м’язи шиї, обличчя, їх теж потріб-
но розслабити. Похваліть, якою м’якою і розслабленою
стала ваша черепашка.
• Насос і м’яч
Це гра в парі. Спочатку тато чи мама грають роль
насоса, а дитина — м’яча. «М’яч» стоїть обм’яклий на
напівзігнутих ніжках, розслаблені руки, шия, корпус
нахилений уперед, голова опущена. Наприклад, тато по-

чинає надувати м’яч, супроводжуючи рух звуком «с».
З кожною подачею повітря м’яч надувається дедалі біль-
ше: випрямляються ноги в колінах, тулуб, піднімається
голова. М’яч надутий. Далі — наче висмикнули з м’яча
шланг насоса і ... повітря почало швидко виходити зі
звуком «ш». Тіло дитини знову обм’якло. Потім варто
помінятися ролями.
• Чарівна подорож (для дітей 5–6 років)

Запропонуйте дитині сісти зручніше і заплющити
очі. Можна увімкнути якусь повільну приємну мелодію
(без слів). Поясніть, що зараз ви гратимете в чарівну
подорож. Попросіть дитину розслабитися, зробити гли-
бокий вдих, видих і намагатися уявити те, про що ви
говоритимете.
«Уяви, що ми сидимо в кімнаті і дивимося у вікно,

а там синє-синє небо. Небом неквапливо пливуть хма-
ри. Дуже красиво. Раптом ми бачимо, що одна пухна-
ста хмаринка наближається до нашого вікна. Її форма
нагадує поні. Ми замилувалися цим видовищем, а хма-
ра підпливла зовсім близько. Дивись, вона махає нам
лапкою, неначе запрошує присісти! Ми обережно від-
чиняємо вікно і сідаємо на теплу хмару. Влаштовуйся
зручніше, відчуй, як тут м’яко і затишно. Можна навіть
полежати. Куди ж ми полетимо? Напевно, треба поду-
мати про місце, де тобі завжди добре. Подумай про
таке місце.
Хмаринка почала рухатися. Ось уже наш будинок
здається крихітним, нижче пролітають зграї птахів.
Чудово! Ось, здається, ми починаємо знижувати-
ся. Хмара опускає нас на землю. Тепер ти можеш йти.
Ми там, де ти спокійний і щасливий, де тобі дуже доб-
ре. Подивися, що там навколо? Які в цьому місці запа-
хи? Що ти чуєш? Чи є тут, крім тебе, якісь люди або
тварини? Тут ти можеш робити все, що заманеться. По-
будь у цьому місці ще трохи, поки я порахую до десяти,
а потім ми знову підемо до хмаринки (повільно рахуйте
від одного до десяти). Ну от, нам час повертатися, за-
лазь на хмаринку. Ми знову летимо найблакитнішим не-
бом. Ось уже видно наш будинок. Хмара обережно під-
пливає до самого вікна. Ми з тобою заходимо в нашу
кімнату просто через вікно. Ми дякуємо хмаринці за чу-
дову прогулянку і махаємо їй рукою. Воно повільно пли-
ве вдалину. Коли я порахую до п’яти, вона розчиниться
в небі, а ти розплющищ очі (рахуйте до п’яти)».
Після того як дитина розплющить очі, запитайте

її, чи приємно було плавати на хмарі? Яке місце вона
уявила? Як почувалася?
• Водоспад світла (для дітей 5–6 років)

У цій грі також розивається уява дитини.
«Уяви, що ти стоїш біля незвичайного водоспаду.
У ньому немає води, а замість неї вниз струмує м’яке
сонячне світло. Підійди ближче до цього водоспаду,
стань під його струмінь. Відчуй, як це світло падає на
твою голову. Від нього розслабляються всі м’язи. Ось
розслабленими стали лоб, рот, шия. Скрізь, де пройшов
такий світловий промінь, тіло спокійне, тепле і ніби сві-
титься. Тепле світло стікає до плечей, до рук — вони ста-
ли дуже податливими, м’якими. Цівки світла стікають по
спині, і ти відчуваєш, як у ній зникає напруження. Водо-
спад змиває напруження і з твоїх грудей, з живота. Тобі
приємно відчувати, що ти спокійно і легко дихаєш. Ців-
ки світла рухаються твоїми руками, ліктями, пальцями.
Ніде не залишається навіть краплі скутості. Світло тече
і по ногах, до ступнів, до пальців ніг... Тепер все твоє
тіло світиться теплим світлом. Воно розслаблене і м’яке.
Тобі легко дихається. Ти відчуваєш, як твоє тіло скину-
ло напруження і наповнюється свіжими силами. Побудь
під цим водоспадом, поки я рахую до десяти, а потім
ти розплющиш очі бадьорий і радісний».
Подібні вправи допоможуть зняти перезбудження,
напруження або втому. Розслаблення м’язів тіла є ре-
зультатом і психологічного розслаблення. І цей закон
діє як для дорослих, так і для маленьких.
Не забувайте, будь ласка, про своє обличчя! У нас
часто обличчя від постійного контролю перетворю-
ється на маску. М’язи костеніють і цементуються.
Розслабити м’язи обличчя дуже складно. У момен-
ти, коли поруч нікого немає, можна перед дзерка-
лом, а можна і без — дуже сильно напружте мак-
симально м’язи обличчя. І різко розслабте ...
Чудово, правда?!
А ще можна покривлятися перед дзеркалом.
Це і м’язи обличчя підтягне, і настрій поліпшить.
ГРАЄМО
Про користь гри
• Навіщо грати?
— Тому що дитині подобається грати. Вона може,
хоче і любить це робити.
— Тому що гра — це доступно і зрозуміло. Це
територія дитини, її світ. І якщо до нього придивити-
ся, в ньому все як у нас, дорослих: ті самі справи, їжа
й одягання, прибирання та укладання спати, образи, ра-
дості, засмучення, досягнення, успіхи... тільки все це лег-
ко, без примусу та із задоволенням.
— Тому що гра — це можливість безпечно опано-
вувати новий досвід. У грі можна можна все переграти
заново, виправити, повернути, і тому не боятися наслід-

ків. Можна бути добрим і злим, слухняним і розпеще-
ним, коханим і ненависним.
Адже так важливо почуватися в безпеці, мати мож-
ливість бути самим собою і вміти отримувати задоволення.
Тому нам, дорослим, так потрібно і важливо гра-
ти з дитиною, щоб легше зрозуміти її, доступніше по-
яснити, швидше навчити, допомогти впоратися з труд-
нощами.
І нічого важливішого бути не може. Гра — універ-
сальна для дитини, вона і РОЗВИВАЄ, і НАВЧАЄ, і ВИ-
ХОВУЄ, і ЛІКУЄ, а найголовніше — ПРИНОСИТЬ ЗА-
ДОВОЛЕННЯ.
• Як грати?
Основні правила для дорослих «Як грати зі своєю
дитиною в «корисні» ігри? Як організувати гру?»
«Пограй зі мною», — часто чуємо ми від свого
чада. Це таке запрошення в його світ, до нього в гос-
ті. Йому дуже потрібна наша компанія для спілкування
на своїй території. Там, де він господар і може керува-
ти процесом, бути з нами на рівних. Нам, дорослим,
важливо це пам’ятати і, як прийнято в гостях, дотри-
мувати елементарних правил поведінки, норм пристой-
ності.
Ось основні правила:
1. Грати із задоволенням. З відчуттям того, що ро-
биш найважливішу, найпотрібнішу і найзахопливі-
шу справу. Не можна грати через силу, за прин-
ципом: «Гаразд, давай, тільки швиденько». Важливо
«долучитися» до гри, захопитися. Станьте ненадов-

го дитиною. Це так чудово, вам обов’язково спо-
добається.
2. Не відволікатися. Це означає — займатися тільки
однією справою — грою. А свої справи — розмо-
ви по телефону, миття посуду, готування або пе-
регляд улюбленої передачі попередньо закінчити
або відкласти на потім.
3. Грати на одному рівні з дитиною. Навчіться сиді-
ти на килимі, валятися на підлозі, повзати рачки,
кривлятися і корчити пики, «скакати» на паличці та
ін. І найпростіше і головне — не стояти над дити-
ною, а присісти біля неї. Це тільки зблизить вас,
допоможе краще зрозуміти один одного.
Ваша дитина зрозуміє, що вам з нею цікаво, вона
зі своєю грою для вас важлива і значуща.
4. Не командувати, не керувати дитиною, а надава-
ти їй ініціативу. Грати можна не обов’язково за
інструкцією. Адже якщо незвично, по-новому, по-
іншому, значить неочікуваніше і цікавіше.
Це гра вашої дитини, хай вона буде тут головною,
нехай сама вигадує сюжет гри і вибере собі сво-
го героя. Просто «йдіть за дитиною» у вашій грі,
грайте в те, що цікаво дитині. Заохочуйте, стиму-
люйте дитину. Просто спостерігайте, це розвиває
її самостійність.
5. Припиніть бути правильним. Це означає — розсла-
битися і забути більшість обмежень: не розкидай
іграшки, не галасуй, не бігай, не, не… У вільних
і веселих іграх прихована величезна користь.
Намагайтеся заздалегідь продумати наслідки, під-

готуйтеся морально. Ну, врешті-решт, що такого
жахливого станеться?
6. Не критикуйте і не оцінюйте. У грі не може бути

правильно і неправильно, добре чи погано.
Однак може бути цікаво і здорово!
7. Зацікавити, а не примушувати. Значить, проявляти
фантазію і пробувати різноманітні варіанти, щоб
спонукати дитину грати. Захопити можна своєю
зацікавленістю, запалом, своїми емоціями.
8. Не надто захоплюватися. У будь-якої гри є кінець,
обов’язково настає пересичення. Важливо піймати
цей момент, коли гра ще приносить задоволення,
коли дитина ще не перезбуджена.
Зупинитися потрібно вчасно.
• У ЩО ПОГРАТИ? Які ігри запропонувати?

Грати в такі ігри, у яких можна вільно виявляти свої
почуття, навіть негативні, жахливі і важкі.
В ігри, у яких можна розслабитися і зняти м’язове
напруження.
В ігри, які допоможуть зрозуміти свої почуття і по-
чуття інших людей.
Ігри, які допоможуть навчитися чекати, оцінювати
свої сили, керувати своїми емоціями і опановувати себе.
В ігри, у яких можна спробувати поводитися по-
різному, бути різним. В ігри, з яких стане зрозуміло, що
таке добре і що таке погано.
В ігри, які допоможуть зрозуміти наслідки своїх дій.
В ігри, які навчать правильно злитися.
Ігри для «випускання пари»

Це такі ігри, у яких можна відкрито виявляти «за-
боронені почуття» гніву, злості, роздратування й обра-
зи. Це як відкрити кришку в каструлі із окропом. Не
зняв кришку вчасно — отримуй воду, яка геть википіла,
додаткову роботу з наведення порядку і зіпсований на-
стрій. Зняв трохи, випустив пар — і все гаразд. Так ось
ці самі ігри якраз і дозволяють нашим дітям «випусти-
ти пару», розрядитися емоційно. Причому розрядитися
фізично, тобто всім тілом. Це має своє особливе зна-
чення. Тому що, коли ми сердимося, у нас автоматично
напружуються певні м’язи, наше тіло готується «до напа-
ду». Згадуйте — стиснуті кулаки, зціплені зуби і «шерсть
дибки». Природний спосіб розрядки цього напруження —
фізична реакція, тобто дія — вдарити, вкусити, стрибнути,
крикнути. Звісно, неприпустимі в суспільстві. Але будь-

яке напруження має знайти свою розрядку, інакше воно
може вилитися у комплекси і болячки. Гра — це чудова
можливість у доступній і дозволеній формі відредагува-
ти свої почуття. Саме тому так важливо грати зі своєю
дитиною в ігри для «випускання пари». Особливо ко-
рисними ці ігри будуть діткам, які з тих чи інших при-
чин схильні придушувати свої емоції і довго стримува-
ти їх. У подібних випадках потрібні додаткові зусилля
з боку дорослого. Це ігри галасливі й активні, часто ля-
кають і заважають дорослим. Такі ігри діти дуже люб-
лять і часто використовують абсолютно інтуїтивно і са-
мостостійно, при чому зупинитися їм дуже важко. Тому
дорослим (мамі, татові, бабусі, дідусеві, вчителю, вихо-
вателю) важливо взяти ініціативу в свої руки і під своїм
керівництвом організувати таку гру.
Що потрібно враховувати, граючи в такі ігри зі

своєю дитиною
По-перше, організувати безпечний простір. Нада-
ти вільне місце, закрити всі гострі кути і прибрати все,
що може розбитися і поламатися.
По-друге, вибрати відповідний час. Оскільки така
гра може дуже «завести» дитину, потрібні додатковий
час і певні техніки, прийоми для завершення гри. Тому
не раджу грати в подібні ігри перед сном або коли ви
обмежені в часі.
По-третє, обов’язково потрібно враховувати фі-
зичний стан дитини. Не грати, коли дитина хвора, вто-
милася, не виспалася... Такі ігри слід дозовано й обе-
режно застосовувати з дітками, у яких є неврологічні
проблеми.
Правила гри
Існує два правила-обмеження:
• МИ НІКОМУ НЕ РОБИМО БОЛЯЧЕ.
• ПРАВИЛО СТОП. Це означає, що за сигналом
«СТОП» гру слід припинити, але не обов’язково
закінчити. Це правило дозволяє контролювати без-
пеку процесу. А ще — розвиває самоконтроль.
В іншому дозволено все.
УВАГА, БАТЬКИ!
• Необхідно обов’язково донести до дитини те, що
це — гра. А те, що можна в грі, не завжди можна
застосовувати в житті. Для гри є обмежений час,
місце та умови. Наприклад, можна кидати один
в одного паперовими кульками під час гри, але
не можна кидатися піском у пісочниці та ін. Пояс-

нення просте — це небезпечно і може образити
або зробити боляче. А значить, заборонено (адже
робити боляче заборонено).
• Стежте за дотриманням правила СТОП.
Таких ігор може бути сила-силенна. І ви напевно
вже використовуєте багато з них. Головне, підібрати свій
арсенал, те, що сподобається, полюбиться і приживеть-
ся саме у вашій родині. Можна придумувати різні мо-
дифікації та варіації, пропонувати свої авторські назви,
які будуть смішними і зрозумілими для дитини. І ще дуже
здорово, коли до гри будуть залучені і мама, і тато,
а дитина при цьому буде головною дійовою особою.
У такі ігри можна грати не тільки вдома, але
і в дитячому садку, школі — під керівництвом вихова-
теля і вчителя.
Ігри-руйнувалки і розкидалки
Сенс гри досить простий — потрібно щось створи-
ти (побудувати, зліпити, намалювати, скласти ...), а по-
тім це весело і дружно поламати.
Грати в такі ігри корисно в будь-якому віці.
Для наймолодших
• «Будівельники-руйнівники»
Тато і мама будують вежу з кубиків, проговорю-
ючи всі свої дії: «Кладемо один кубик, зверху — інший,
тепер — ще один». Ого! Яка вежа виходить! Чудово! І ла-
мають її зі словами: «А тепер — поламали, поламали!»
Потім — знову будують і пропонують малюкові: «Нумо,
тепер Іванко поламає!». Ось так і граємо: будуємо-

ламаємо, знову будуємо, знову ламаємо. Потім —
додаємо ще кубики, щоб вежа була вищою. А потім —
можна пропонувати різні варіанти руйнувань. Напри-
клад, ламаємо ногою, рукою, пальчиком, продовжуємо
використовувати всі частини тіла. А ще чудово не тіль-
ки поламати, але і розкидати кубики кімнатою, а потім
разом зібрати і знову будувати...
Користь від такої, здавалося б, примітивної за-

бави, колосальна. Крім емоційного задоволення, ди-
тина вчиться дуже важливого вміння — чекати. Адже
вміння чекати — це і є здатність контролювати себе.
Чим вищу вежу будує батько, тим більше потрібно часу
дитині стримувати себе, чекаючи закінчення будівни-

цтва. Тому важливо заохочувати вміння дитини чекати.
Ну, а якщо малюк не витримує і ламає завчасно, —
не біда. Не змушуйте чекати до кінця. Адже це гра.
І тут можна все. Та й дитина тільки опановує ази са-
моконтролю.
Варіанти і модифікації: можна замість вежі бу-
дувати потяги, будинки, міста ..., замість кубиків —
використовувати пірамідки, конструктор, подушки ..., бу-
дувати і ламати пасочки з піску (до речі, найулюблені-
ше заняття діток від 1 до 2 років), малювати і замальо-
вувати фігури на піску, папері, в повітрі.
Старшим діткам можна запропонувати дещо
ускладнений варіант гри «Будівельники-руйнівники».
• Гра «Ведмідь», «Слон» або «Кінг-конг». Зміст гри —
той самий. Тільки будуємо не вежу, а ціле місто,
замок. З подробицями і розселенням мешканців.
Потім дитина в ролі якого-небудь руйнівника це
все руйнує. І найголовніше — рятує жителів, витя-
гуючи їх з-під завалів. Чим
більший населений пункт ви
побудуєте, тим краще.
З виховною метою можна
запропонувати історію-казку, яка
пояснює, що відбувається, а саме —
чому тварина розлютилася і як її
можна заспокоїти (посміхнутися,
погладити, потоваришувати, по-
жаліти або просто дати можли-
вість позлитися). Пробуйте різні
варіанти і зверніть увагу, що найбільше сподобається

чи що роздратує вашого малюка.
• «Паперовий сніг»
Для цих ігор будуть потрібні непотрібні газети, ру-
лон туалетного паперу або пачка серветок. Два остан-
ніх варіанти краще для маленьких діток, оскільки цей
папір м’якший і не залишає слідів від друкарської фар-
би. Суть першої гри проста: потрібно розривати папір
на дрібні шматочки і розкидати паперовий сніг. Весе-
ло! Гамірно!
Користь потрійна — і емоціям даємо вихід, і разом
спілкуємося, і дрібну моторику розвиваємо.
• «Злюка, злюка, злюка злюща»

Ця гра — аналог усім відомого «аркуша гніву». Та-
кий «аркуш гніву» зараз дуже часто можна побачити на
стінах громадських приймалень та в офісах. Наприклад,
лист із зображенням якої-небудь лютої істоти з написом
«У разі припадку люті зім’яти і жбурнути в кут!». Подіб-
ну штуку можна запропонувати і дітям.
Пропонуємо намалювати дитині «злюку, злюку,
злюку злющу», а якщо дитина ще маленька, малюємо
самі під її керівництвом. Вішаємо цю красу на стіну. І як
тільки хтось із членів сім’ї розсердиться, відправляємо
його проявити весь свій гнів на «злюці злющій». Для по-
чатку репетируємо і демонструємо, що її можна рвати,
кусати, тріпати, тупотіти, жбурляти доти, поки відчуття
злості не зменшиться. Потім збираємо все до єдиного
шматочка і урочисто викидаємо у сміття.
Користь від гри потрійна. По-перше, є можли-

вість деталізувати та опрацювати почуття, зобразивши
«злюку-злющу». По-друге, емоційно розрядитися, роз-
правившись над нею. А по-третє, додати в свій арсенал
один із доступних і дозволених способів прояву злості.
Надалі в такий спосіб можна легко нівелювати «го-

стрі» кути у стосунках, відправляючи до «злюки-злющої»
того члена сім’ї або члена дитячого колективу, який ось-
ось закипить від гніву. Зазвичай замість криків все закін-
чується сміхом і веселощами. Формується важлива здат-
ність розпізнавати емоційний стан іншої людини.
Ігри-стрілялки, потраплялки
Основна дія в цих іграх — кидати щось, основ-
на мета — потрапляти кудись. Важливо, щоб те, що ми
кидаємо, було легким і безпечним. Весело і користі до-
статньо! Випускаємо пару, тренуємо влучність, втомлю-
ємося і розслабляємося.
Варіантів можна придумати безліч, ось деякі з них.
• «Паперові сніжки»
Для початку готуємо поле бою. Ділимо територію,
наприклад, за допомогою тропічного поясу або мотуз-
ки. У кожного виходить своя територія, перетинати кор-
дон заборонено. Видаємо «зброю», точніше, заготовки
до зброї — папір і газети. За сигналом тривоги швид-
ко бгаємо паперові сніжки, звісно, якомога швидше,
і обстрілюємо ними протилежний табір. Головне — бути
швидким і влучним. По закінченню баталій підраховує-
мо кількість сніжків на території обох сторін, у кого їх
виявиться більше, той програв, значить, його обстріля-
ли сильніше.
У груповому варіанті проведення організовуємо ді-
тей у дві команди, а в іншому граємо так само. У цьо-
му випадку обов’язкова присутність арбітра — вихова-
теля, вчителя чи психолога, який стежить за безпекою
та дотриманням правил.
• «Піф-паф, ой-ой-ой»
Використовуємо будь-яку безпечну «зброю», на-
приклад, поролонові кульки або пістолети з м’якими «ку-
лями» або мильними бульбашками, та обстрілюємо один
одного. Можна кидатися навіть речами, тільки щоб без

ґудзиків і блискавок, наприклад, використовувати для
цього рушники або чисті шкарпетки.
• «Водні баталії»
Суперкласні гра! Це літня гра, для її проведення
потрібен відкритий простір, мінімум одягу і наявність во-
дяної зброї: водяних пістолетів або найпростіших бриз-
калок, можна навіть саморобних із пластикових пляшок
або, пам’ятаєте, як у нашому дитинстві з пляшечок шам-
пуню з дірочкою в кришечці. Завдання — наздогнати
й обстріляти водою. Хто наймокріший — той і програв.
• «На полі танки гуркотіли»

Більш стриманий у просторовому відношенні варі-
ант гри. Грати потрібно в парі. Потрібен аркуш паперу —
це і є поле бою, і два олівці, бажано різного кольору.

Кожен учасник гри на своєму боці аркуша малює рів-
ну кількість військової техніки (танчики, гармати, літаки,
все, що завгодно). Якщо дитина ще мала, поле бою ма-
лює дорослий.
Потім кожен учасник вибирає одне зі своїх зна-
рядь і приставляє до нього олівець. За сигналом «Зна-
ряддя до бою!» одночасно починається обстріл табору
супротивника. Траєкторія обстрілу відповідає сліду від
олівця, а каляки-маляки — це сам вибух. Завдання —
підірвати якомога більше техніки супротивника. Так від-
бувається доти, поки в одному з таборів не залишить-
ся боєздатної техніки.
Оскільки дії точаться на єдиній території, може ви-
йти справжнісіньке фізичне зіткнення двох олівців. Такти-
ку і стратегію кожен обирає сам. Обов’язково звуковий
супровід подій бою, так корисніше і веселіше.
Ігри-штовхалки («Два барани», бої

з подушками, боксерські груші)
Усе дуже просто, гра полягає в тому, щоб когось
або щось штовхнути. А значить, потрібно мати можли-
вість м’яко приземлитися, тобто встигнути. Тому зазда-
легідь готуємо «соломку», стелемо мати, граємо на ки-
лимі подалі від меблів і стін.
• «Два барани»
Граємо в парі. Зі словами: «Рано-рано два бара-
ни зустрілися на мосту. Відійди — не відійду!» учасники
гри широко розставляють ноги, впираються долоньками
і лобами один в одного і намагаються, не рухаючись

з місця, змістити свого супротивника.
Звісно, якщо дитина грає з мамою чи татом, то

дорослий повинен стояти навколішки, не в повний зріст.
Ну і, звичайно, не штовхатися в повну силу. Порівнюйте
ваші можливості з можливостями дитини. Не піддавай-
теся занадто. Створіть атмосферу справжньої боротьби.
І пам’ятайте: дитині важливо відчути як радість перемо-
ги, так і гіркоту поразки.
Ігри для виходу агресії

• Збиваємо кеглі. Розставляємо кеглі і збиваємо їх
м’ячем.
• Стрибаємо з купини на купину. Дитина з татом чи
мамою стрибають із килимка на килимок (з подуш-
ки на подушку), намагаючись не оступитися.
• Влуч у мішень. Це завжди виходить весело. Мішен-
ню може бути обруч, що лежить на підлозі, таз,
іграшкова каструлька, намальована мішень. Кида-
ємо в мішень по черзі кульку або м’ячик.
• Тупотимо ногами. Покажіть дитині, як потрібно

сильно тупотіти ногами. Попросіть повторити. Кра-
ще це робити на вулиці, щоб не налякати сусідів
поверхом нижче.
• Ухилися від м’яча. Дитина з батьками кидають лег-
кий надувний м’яч один в одного. Навчіть дити-
ну ухилятися від м’яча. Замість м’яча можуть бути
шишки, якщо ви гуляєте в лісі.
• Граємо в тигри. Запропонуйте дитині голосно гар-
чати, як тигр чи лев, бігати рачки квартирою, стри-
бати з дивана на підлогу і гарчати.
• Дощ із мильних бульбашок. Хтось один пускає,
а решта ловлять мильні бульбашки, щоб не упус-
тити жодну.
• Пройдемо по мотузці. Покладіть на підлогу мотуз-
ку, зав’яжіть очі дитині. А самі (або інша дитина)
проведіть її, тримаючи за руку. Потім поміняйте-
ся місцями.
• Дзеркало. Спочатку дорослий показує певний рух,
а дитина його повторює. Потім — міняються місця-
ми. Можна міняти темп, робити швидше або по-
вільніше.
• Танцюємо. Під музику танцюємо разом з дитиною,
а потім — падаємо на подушки.
• Відгадай тварину. Діти з батьками по черзі зобра-
жують яку-небудь тварину, а решта повинні відга-
дати, хто це.
• А на червоний не можна! На підлозі розкладають
аркуші кольорового паперу (як класики) — сині,
жовті, зелені, червоні. Дитина і дорослий по черзі
на одній ніжці повинні стрибати на всі аркуші, крім

червоних.
• Піжмурки. Всім відома гра — зав’язуємо очі хус-
тинкою або шарфиком, плескаємо в долоні і ло-
вимо один одного.
ЗАЙМАЄМОСЯ СПОРТОМ
Чудовим способом «випустити пару» може бути
спортивна секція або гурток. Спорт і здоров’я додає,
і допомагає виплеснути зайву енергію. Слід пам’ятати,
що не можна примушувати дитину займатися тим чи ін-
шим видом спорту. Фізкультура корисна, навіть простий
біг наввипередки з дитиною. Перш ніж ви з дитиною
знайдете те, що їй подобається, ви можете спробувати
використати різні види спорту. Трапляється, що дитина
швидко захоплюється чимось, а потім так само швидко
байдужіє до нового заняття. Коли дитина вередує, не
хоче йти на заняття, слід з’ясувати причини цього. Мож-
ливо, дитина надто втомлюється або недостатньо фізич-
но підготовлена, щоб займатися в певній секції. Дітям
дуже важливо почуватися успішними. Тому, якщо ваша
дитина не може впоратися з навантаженням, слабша
або незграбніша, ніж інші діти, слід перевести її в ін-
ший гурток.
ФІНІШ
• Який вид спорту вибрати для дитини?

Іноді у своїй практичній діяльності психологи і лі-
карі рекомендують заняття спортом. Лікарі — за медич-
ними показаннями, а ось психологи зважають більше на
особливості особистості дитини. Заняття спортом допо-
магають знімати м’язові блоки, які найчастіше прихо-
вують заблоковані почуття. Дитячий спорт активно до-
помагає впоратися з емоційними проблемами, він дає
саме ту потрібну розрядку, яка вкрай необхідна дитині
після довгого сидіння за партою. Перерахуймо, яким же
видом спорту може займатися дитина і з якого приблиз-
но віку:
• Акробатика (з 6 років)
• Біатлон (з 9 років)
• Плавання (з 0 років з батьками, з 6 років окремо)
• Фехтування (з 9 років)
• Хокей (з 5 років)
• Гірські лижі (з 3 років)
• Волейбол (з 8 років)
• Футбол (з 6 років)
• Баскетбол (з 8 років)
• Легка атлетика (з 10 років)
• Бокс (з 12 років)
• Художня гімнастика (з 5 років)
• Велоспорт (з 7 років)
• Фігурне катання (з 5 років)
• Теніс (з 5 років)
• Ушу (з 4 років)
Саме спираючись на особливості особистості дити-

ни і наявність психологічних проблем, ми можемо допо-
могти вибрати дитині якийсь вид спорту, щоб психологіч-
ні труднощі могли не розвиватися далі, а коригуватися.
Найголовніше — інтерес дитини. Походи на тре-
нування повинні приносити обов’язково радість і задо-
волення, трапляються, звичайно, і труднощі, але й вони
потрібні.
Не менш важливі обмеження за станом здоров’я.
Якщо є проблеми, то певні види спорту за медичними
показаннями одразу не приймаємо.
Індивідуально або в групі? Тут можна керуватися
ось чим.
Якщо дитині важко спілкуватися, знайомитися, бу-
дувати стосунки з однолітками — варто подумати про
командні види спорту (футбол, хокей, волейбол, баскет-
бол) або про ті групи, де дитині доведеться взаємодіяти
з іншими дітьми (теніс, ушу, фехтування). Таким чином,
маленька людина вчитиметься відчувати партнера, чути
його, будувати з ним стосунки.
Якщо ж дитині важко знайти спільну мову з іншими
дітьми через підвищену агресивність, тоді краще спро-
бувати «заспокійливий» вид спорту, наприклад, плаван-
ня. Також басейн рекомендовано гіперактивним діткам,
з підвищеною емоційністю. Вода добре впливає на нер-
вову систему, розвиває м’язи. До речі, плавання — єди-
ний вид спорту, який майже не має протипоказань.
Агресивним дітям протипоказані агресивні види
спорту (бокс, боротьба та ін.), вони ще більше поси-
люють агресивність.
Товариській дитині підійдуть командні види спорту.

Якщо дитині потрібно розвивати рухові здібно-
сті, велику і дрібну моторику, здатність орієнтуватися
в просторі, вольові риси характеру, дисциплінованість,
то можна порекомендувати фехтування, ушу або інші
схожі види спорту.
Тихій і замкнутій дитині може зовсім не захотітися
групової активності і загальної уваги.
Активній дитині бажано вдома мати шведську стін-
ку або спортивний куточок, велосипед.
А дитині, якій не вистачає уваги, захочеться видо-
вищності (фігурне катання, художня гімнастика).
Упевненість у собі допоможуть розвинути заняття
єдиноборствами. Наприклад, заняття ушу та айкідо роз-
вивають координацію, почуття рівноваги, вчить шанобли-
во ставитися до супротивника.
Дівчатка дуже люблять заняття бальними танцями.

Танці розвивають гарну поставу, гнучкість, відчуття ритму.
Якщо дитині важко дається дисципліна, їй можна
займатися гімнастикою: художньою (для дівчаток) або
спортивною (для хлопчиків).
Усі ми різні, з різними особливостями характеру
і темпераменту. Як можна, враховуючи темперамент ди-
тини, вибирати їй спортивну секцію?
Для дитини-меланхоліка підійдуть стрілянина, метан-
ня диска. Чудовий спосіб виразити себе — танці.
Верхова їзда також підійде, оскільки меланхолік
добре ставиться до тварин.
Дитині-холерикові спорт необхідний, потрібно зна-
йти, куди подіти невгамовну енергію. Однак без контро-
лю тренера тут не обійтися. Футбол, хокей, теніс, во-
лейбол, баскетбол, бокс — все це для неї.
Флегматикам підійдуть інтелектуальні види спор-
ту: більярд, гольф, шашки, шахи — тут діти можуть про-
явити себе, продумуючи комбінації ходів і розрахову-
ючи силу удару. Також витривалим флегматикам піді-
йде біг, роликові ковзани, лижі, велоспорт, плавання
і єдиноборства.
Сангвініки ж можуть займатися будь-яким видом
спорту, їм все цікаво, але більше підходять командні
види спорту.
Чого не можна робити!
• Примушувати, змушувати, «ламати» дитину.
• Гнатися за спортивними досягненнями. Не зайвим
буде запитати себе: «Кому це треба — мені чи
дитині?»
• Постійно критикувати дитину. Так, ваш малюк лише

зненавидить той спорт, у якому він не був успішним.
Який би вид спорту ви не вибрали разом з дити-
ною, не забувайте, що займатися потрібно систематич-
но, хоча б двічі на тиждень.
Якщо після закінчення тренування у вашої дитини
гарний настрій, вона охоче розповідає про свої успіхи,
отже, ваш вибір правильний.
Вести активний спосіб життя, займатися спортом,
гуляти, веселитися з дитиною можна не тільки в спор-
тивних секціях, а й у повсякденному житті. Добре мати
вдома спортивний куточок. Він розвиває спритність,
гнучкість, силу. Змалку грайте з дитиною в рухливі ігри:
сніжки, футбол, велосипед, лижі, ковзани. Частіше хва-
літь спортивні вміння дитини, підтримуйте в ній бажан-
ня займатися спортом. І навіть якщо вона ще не достат-
ньо спритна і сильна, ваша підтримка надасть їй наснаги
рости і розвиватися.
185
ЗАГОРТАЮЧИ КНИГУ
Ну от, начебто все про агресію, чим я хотіла по-
ділитися з вами. Ми ознайомилися з причинами, вида-
ми агресії, підібрали кілька прийомів, щоб допомогти
собі і своїм дітям боротися з нею, жити з нею. Ми на-
віть дізналися, що в деяких прийнятних рамках агресія —
це добре!
Саме вона допомагає нам приймати рішення, са-
мостверджуватися, перемагати, досягати чогось. Зви-
чайно, страшно, коли агресія накопичується і виплес-
кується на інших людей люттю. Але в разі правильного
поводження з цією енергією, навчившись усвідомлювати
свої емоції і грамотно їх спрямовувати в потрібне русло,
саме вона допомагає нам досягати свого щастя.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гиппенрейтер Ю. Б. Общаться с ребёнком. Как? /
Ю. Б. Гиппенрейтер — М. : АСТ : Астрель, 2009. —
238 с.
2. Большой психологический словарь /под ред. Ме-
щерякова Б. Г., Зинченко В. П. — М. : Прайм-
Еврознак, 2003. — 672 с.
3. Лютова Е. К., Монина Г. Б. Шпаргалка для взрослых :
Психокоррекционная работа с гиперактивными,
агрессивными, тревожными и аутичными детьми /
Е. К. Лютова, Г. Б. Монина — М. : Генезис, 2000. —
192 с.
4. Суркова Е. Г. Проективные методы диагностики:
Психологическое консультирование детей и по-
дростков: Учеб. пособие для студентов вузов /
Е. Г. Суркова. — М. : Аспект Пресс, 2008. — 319 с.
5. Трофимова Е. В. Психологическая игра для всей
семьи // Журнал практического психолога. —
1996. — № 6.
6. Фурманов И. А. Детская агрессивность: психодиаг-
ностика и коррекция / И. А. Фурманов. — Минск :
Ильин В. П., 1996. — 192 с.
187
ЗМІСТ
ВІД АВТОРА
ЩО ТАКЕ АГРЕСІЯ І ЗВІДКИ ВОНА В НАШИХ ДІТЯХ?

Портрет агресивної дитини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
Агресія — що це таке? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9
Види агресії .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16
Різна агресія в різному віці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
Причини виникнення агресії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33
Телевізор і комп’ютер — наші друзі чи вороги? . . . . . . . . 57
ЩО РОБИТИ З АГРЕСІЄЮ? ПРИРУЧАЄМО ЛЕВА

Чи сердяться хороші батьки на своїх дітей? . . . . . . . . . . . . 61
Про шкідливість прочуханки,
або як правильно карати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66
Як допомогти дитині впоратися зі своєю злістю
й не бути агресивною . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87
Батьки, працюймо над собою! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113
ТВОРЧІСТЬ, СПОРТ, ВПРАВИ Й ІГРИ
Малюємо, ліпимо, створюємо. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139
Граємо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 161
Займаємося спортом. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179
Загортаючи книгу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185
Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186
ДЛЯ НОТАТОК
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
__________________________________________________
ʯˉʳ˒˓ʶʻʰʧʽ˓ʺʰˀʫʶʽʺʫʻʪ˄˒ʺʽ:
ʯ̨̛̹̯̞̭̖̬̞̟ͨ̚ʿ̛̖̬̹̜̯̬̖̦̞̦̐»
ʻ̸̡̛̛̛̛̯̯̦̱͕̖̬̞̯̬̱̙̦̞̌̏̌̔́̍̐̌̔̚
̸̨̡̡̛̛̛̭̯̭̱̦̞̦̹̥̯̬̖̥̣̖̱͕̍̌̌̚̚
̸̨̨̡̨̛̯̥̱̺̥̣̖̦̖̦͕̪̬̣̦̌̌̌̿́̌̏̽̚
̸̶̨̨̛̛̛̛̪̯̭̯̞̜̞̦̹̞̜̭̯̱̞̟̏̔́̏̌͘
ʯ̵̨̨̛̦̦̬̭̣̌̏̔̌́̔Ͷ̸̡̛̛̦̯̥̣̞̌̏̌̀̏
̨̨̨̡̛̛̛̱̪̬̣̯̭̟̥̦̞̥͕̪̬̬̱̯̌̏́̏̐̏̍̏̌
̶̨̛̛̛̛̖̥̞̟͕̭̯̬̥̱̯̙̦̦̬̯̏̌̍̌̌́̏̔̌
̡̨̨̭̐̽͘
ˉ̞̦̌
ϱϬ̬̦̐
̨̛̹̯̌̚̚
ˉ̨̡̛̖̜̹̯̭̯̦̖̯̥̌̍̌̽̌̚
̸̡̨̡̨̛̛̬̺̥̪̥̞̦̥̌͘
ʿ̨̨̨̛̛̯̦̞̖̬̟̪̬̯̏̐̐̌̀̽̚
ʻ̌̏̌̚ ʺ̨̏̌ ʦ̡̞ ʶ̨̔
̶̨̡̡̛̛̛̯̦̞̞̞̬͕̞̔̀̏̌̏̐́̚ ʺ̡̛̛̬̣̌ ̡̱̬ ϯͲϰ ʿʪʺϬϮϭΎ
̨̨̨̨̛̪̥̙̱̯̟̜̪̖̬̖̥̯̔̽̐ ʺ̡̛̛̬̣̌ ̡̱̬ ϱͲϲ ʿʪʺϬϮϮΎ
̸̛̛̛̛̛̬̖̭̞͕̦̯̭̥̬̯̭̌̐̀̌̏́́
̨̛̞̦̜̯̯̬̱̞̌̍̌̐̌̔̏̚̚͘ ʺ̡̛̛̬̣̌ ̨̬̭ ϯͲϰ ʿʿϭϱΎ
˄̨̛̛̹̯̞̦̜̖̯̖̏̌̔͗̚̚
ͻ˃̴̡̨̡̨̨̛̛̛̖̭̯̱̦̦̬̞̦̦̣̞̯̦̭̯̞̹̟̯̦̏̌́̏́̏̌̔͘
ͻʿ̸̵̨̡̡̨̨̨̨̛̛̛̬̪̬̯̱̪̭̣̌̔̌̀̐̐̌͘
ͻϱϬ̶̵̵̡̨̡̛̛̞̯̬̞̦̥̦̞̯̦̦̣̥̣̞̌̏̌̌̌̏̔̌̽̔́̌̀̏̚̚͘
ͻʯ̨̨̨̡̨̨̨̨̨̬̱̥̞̣̞̪̭̦̖̦̦̙̦̦̖̖̦̦̦́́̔̐̌̏̔̐̌̏̔̌́̚̚͘
ͻʿ̡̡̨̨̛̛̖̬̖̣̞̬̭̦̟̣̞̯̖̬̯̱̬̌͘
ʸ̛̹̖ϭϱ̵̨̨̨̛̛̣̦̦̖̦̪̥̙̱̯̏̌̔̽̔̽
̨̡̨̛̛̛̛̹̞̜̯̦̞̭̯̯̞̣̹̯̬̭̏̌̔̌̍̽̏̌̽̀͊
ʯ̨̨̨̛̛̛̛̹̯̥̙̦̥̯̌̌̏͗̚ Ɖ://www͘ϰŵĂŵĂƐͲĐůƵď͘ĐŽŵ͘ƵĂ
̴̨̨̯̖̣̖̦̥̌̚;ϬϱϳͿϳϯϭͲϵϲͲϯϱ
Ύʦ̨̛̜̖̦̖̬̥̔̌̍̌̚
ПРО НАС
Як обрати правильну стратегію для розвитку своєі дитини у світі, що стрімко
змінюється? У що вірити? На що зважати? І де взяти час?
Ми ставимо собі ці запитання щодня.
Ми — це чотири успішні мами, які працюють!
Розвиваючись у своїй основній професії, ми бага-
то вчилися. Не дивно, що коли в нас народилися діти,
ми почали шукати книги, які допомогли б нам швидко
й ефективно опанувати нову для нас професію —
професію батьківства.
Ми переглянули багато посібників, що вчать дітей
писати-читати-рахувати, але не вчать того, як товаришувати і спілкуватися,
виховувати в собі впевненість і оптимізм, ставити мети і долати страхи —
всього того, без чого неможливо стати щасливою й успішною людиною.
Ми зрозуміли, що хочемо знайти для себе і дати вам — знання і прак-
тичні інструменти для виховання в дитині гармонійної особистості, готової до
викликів сучасного світу.
Ми окреслили основні сфери,

що визначають цілісний світ людини
СТОСУНКИ РОЗВИТОК ЗДОРОВ’Я ДОБРОБУТ
За цими сферами ми пропонуємо батькам зошити

і книги, які можна і потрібно одразу застосовувати на прак-
тиці. Ми турбуємося про те, щоб допомогти батькам витра-
чати якомога менше часу на пошук інформації, натомість
більше часу проводити з дітьми.
Наші автори — найкращі психологи-практики
і педагоги, які не тільки поділяють ідеї свідомого батьківства, але й служать їм
словом і ділом.
Ми віримо, що наші поради допоможуть виховати
нове покоління вільних, талановитих, розумних
і щасливих людей, які змінять наш світ на краще.
Чотири мами — для всіх мам, з любов’ю!

Ми у соціальних мережах!
Підпишись на нашу групу ВКонтакте та читай корисні поради з виховання свого
малюка
http://vk.com/4mamasclub
Ділися цікавими фактами, що знайдеш на нашій сторінці у Фейсбуці, зі своїми

друзями
https://facebook.com/4mamasbook
Корисні поради, цікаві новини, актуальна

інформація та дотепний гумор — знайди
те, що тобі потрібно саме у нас!
Довідкове видання
Серія «А мій не такий як усі»
НЕРЕТА Вікторія Сергіївна

Агресивна дитина
Редактор: Юрченко Н. Ф.
Підп. до друку 30.04.2015. Формат 60 90/16. Папір газет.
Гарн. Ньютон. Ум. друк. арк. 12,0. Зам. №15-05/18-05.
ТОВ «Видавнича група “Основа”». 61001 м. Харків, вул. Плеханівська, 66.
Тел. (057) 717-99-30 e-mail: office@osnova.com.ua.
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2911 від 25.07.2007 р.

Agresivna Ditina

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Agresivna Ditina

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Нерета В.

© Нерета В. С., 2015

Як мама двох дітей, я чудово розумію, що дово-

Батькам, вихователям, вчителям та іншим дорослим

Портрет агресивної дитини-підлітка зазвичай та-

батьки завжди вгадуватимуть всі її бажання. Малюк ще

дуже маленька, щоб поважати думку інших дітей. Цього

Ми дійшли висновку, що агресія — це вроджений

себе постояти. А коли дитина виросте, ми хочемо, щоб

• Критерії визначення агресивності

15. Невдачі викликають у неї сильне роздратуван-

Зрозуміти, що дитина агресивна, також можна за

Отже, ви визначили рівень агресивності в дитини.

Дитячу агресію умовно можна розділити на чоти-

фізична (може бути пряма і непряма);

вербальна (та, що проявляється в словах або

• Фізична агресія — це, звичайно, найпримітивніший

речі, той малюк, який зруйнував цю саму «пасочку», —

Діти, які проявляють фізичну агресію, зазвичай ак-

Зазвичай у сім’ї, де дитина проявляє фізичну агре-

• Зміщена агресія — це вид фізичної агресії, коли

вихід для себе знаходить ця дівчинка. Для батьків це

Є й непрямі прояви вербальної агресії: скарга або

Маркери прихованої агресії дитини:

поганий?! Від мене — самі неприємності!» Що це? Ви-

Дитині бракує сміливості відповісти кривдникові

Найчастіше для дитини, схильної до аутоагресії,

• для такої дитини важливі авторитетні дорослі (бать-

вона знатиме, що злитися погано, і за це буде пока-

РІЗНА АГРЕСІЯ В РІЗНОМУ ВІЦІ

Агресією це ще складно назвати тому, що малюк

У спілкуванні з маленькою дитиною важливо

дитині своїм прикладом — як потрібно реагувати на

Потрібно коротко сказати по суті і відволікти

Для прикладу: якщо дитина не хоче вдягати шапоч-

До трьох років розширюються можливості само-

Саме у три роки активізується «дослідницький ін-

агресія, а у дівчаток — вербальна. Агресія хлопчиків

Поведінка підлітків вже істотно відрізняється, відпо-

«дорослості». Коли дитина-підліток відчуває, що її інте-

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ АГРЕСІЇ

У житті дитини існує набагато більше обмежень,

вечорами, комусь не подобається спати в кімнаті одному

Основні причини прояви «нездорової» агресії в ді-

• Виховання в сім’ї, починаючи з перших

зайняті чим завгодно: роботою, кар’єрою, хатніми спра-

• Зневажливе ставлення до особистості дитини

• Надмірний контроль або його відсутність

й неадекватнішими, чим довше ця злість накопичувала-

Що відчуває дитина до своїх батьків? Любов?

У дитини немає обмежень і рамок, вона не розу-

• Деякі хвороби або захворювання голов-

• Психологічні проблеми, з якими дитина

і турбота. У присутності близьких людей дитина впев-

Що значить «приділяти увагу дитині»? Часто бать-

чогось навчати, цікавитися його «малюковими» справа-

Але найголовніше в спілкуванні з дітьми — бути

я тобою пишаюся!», щоб у неділю всі разом пішли гу-

поведінки батька і матері, певне їхнє реагування один

Якщо дитина живе в родині, де тато частенько як

правильно розуміється дорослими. Наприклад, дитина,

Також тато може вдарити сина за слабкість, че-

любові від батьків, тоді вона не може навчитися лю-