Казка про маленьких жабок

Автор: Ладига Марія Сергіївна

 Казка про жабку

Видавництво для дітей

ЛАДИГА МАРІЯ
 Казочка про жабок

Жили були собі дід і баба і їх внучка Оленка.

Проживали вони поблизу річки. Пора року

була осінь. Вже листячко жовтіло , а жабки все
ще були в річці.
 Не розлучались вони з рідним домом своїм ,
адже там так затишно було..
Одного разу підбігла Оленка до річки та побачила
там жабок. Бачила вона їх вперше , адже ранішеи
їх в цій водоймі не було, не водились вони тут.
Одразу як вона підійшла , подивилась на них з
подивом та сказала:
-Цікаві!!Як же ж вони звуться?
А жабки їм у відповідь:
-Ми-жабки,водні істоти-відповіли хором
-Ого!Вперше чую про таких тваринок , як жабки.
Та й побігла в будинок.

Жабки одразу зрозуміли , що то дівчинка

хороша , з русою косою, з гарними очима та з
добрим серцем, але познайомитись не
встигли тому що дівчинка побігла в дім.
Оленка тим часом розповідала бабусі та
дідусеві про цих тварин . Бабуся з цікавістю
слухала онучку, а дідусь ледве не заснув під час
розмови.От і кажуть вони:
-Оленко, добре що ти їх побачила, відразу
розповіла нам!То є дуже добрі тварини,які
оберігають нашу околицю від мух.Адже ти
знаєш що мухи є переносниками інфекційних
захворювань? Крім того вони ще літаючи ,
можуть залишити свої личинки на стравах,
які ми виносимо на двір , щоб остудити.
Вони є шкідливими,тому дуже добре що саме
жабки поселились в водоймі поблизу нашого
будинку.Тепер все буде як раніше.Ні хвороб,ні
шкоди від мух не буде.
Дівчинка, почувши це все вибігла надвір та
зразу до річки , але там водних не було!
Наступного ранку Оленка вийшла надвір
та побачила як жабки розмовляють між
собою.
Вона дуже хотіла з ними познайомитись. І
коли вона підійшла до них,вона сказала:
-Привіт, жабки! Я хочу з вами
познайомитись. Мене звуть Оленка. Я
бабусина та дідусева внучка, проживаю в
цьому будинку. Давайте жити дружно,
давайте дружити-з радістю сказала дівчинка.
-Давай,-відповіли вони,-ми жабки , ми добрі
тваринки, любимо мушок. Ми не проти
дружити,Оленко!

І жили вони дружно, поки не почались

водитись змії біля того будиночку коло річки.

-Де вони взялись? Звідкіля вони тут?-сказала

Оленка-А все ж таки я знаю відповідь на це
питання. Вони ж водяться в лісі,а там і боліт
багато, звідти вони прибули в наш край. Що ж
робити?
Побігла дівчинка додому та й каже дідусеві:
-Дідусю,дідусю! Що ж робити? Зміїв повно, а
вони ж і людям роблять шкоду , і мабуть
жабок їстимуть. Що робити?
-Онучко,це справді дуже погано, що вони
з'явилися, але давай не будемо панікувати, а
краще підеш і повідомиш жабкам. Їм
потрібно це знати і стерегтись зміїв.
-Добре дідусю!-і пішла.
Розповіла вона те все діло жабкам і прийшла
додому.

Засмучена,з повними очима сліз дівчинка

зайшла в будинок , та й сіла на коліна.
Плаче, й плаче , тому що добре розуміє , що
жабкам прийде кінець, бо змії не маючи
ніякої поживи будуть їсти жабок.
Бабуся як побачила що плаче онучка, підійшла
і запитала:
-Чому ти плачеш донечко? Щось сталось?
-Та нічого бабусю,-захлинається плачем
Оленка ,- погано все,змії завелись.

Бабуся оніміла.

-І невже ти не будеш рятувати жабок від

зміїв? Невже не допоможеш?-запитав дідусь.
-Як? Як їм допомогти?
-Ну дивись,-сказав дідусь,- ти можеш убити
зміїв, або жабок забрати в будинок на той
період поки вони не сховаються в землю.
-Ні дідусю,ти що? Жабки не будуть жити в
будинку , вони ж без води не можуть, і вода їм
потрібна з річки, а не з криниці, і ще великий
простір, щоб плавати. Це не підходе! І вбивати
зміїв ніхто не буде теж,- наполегливо сказала
Оленка,- бо вбивство це погане діло.
Я краще поговорю поговорю з зміями та
домовлюсь з ними, щоб не чіпали наших
друзів.
Коли настала ніч, Оленка вийшла надвір , і
вичікувала головну змію зі зміїним
сімейством, тобто з багатьма зміями.
Була пора вечірняя, Оленка сиділа та все
чекала,чекала,і дочекалась. Почувши шелест,
який чувся біля дерева Оленка підвелась і
пішла назустріч.
Коли змії побачили Оленку, одразу ж тікати ,
бо вони людей бояться.
А Оленка:
-Постривайте! Не тікайте,я хочу поговорити.
Змії зупинились.
-Що ти хотіла?-зі злістю відповіла змія
Прожора-В нас часу немає говорити з тобою.
Нам поживу треба шукати.
-Я б..,-незнаючи як сказати,-я б дуже хотіла у
вас дещо попросити. Не чіпайте жабок! Вони
нас рятують , зрозумійте нас . Не їжте їх!
-Хм..-сказала головна змія Прожора-Ти що
думаєш що я справді тебе послухаю, і не буду
давати постанову своїм підлеглим зміям, щоб
не робили цього. Ні, нам треба їсти щось, а тут
окрім жаб більше нікого і нічого нема.
Тому давай більше таких прохань не буде з
твоєї сторони. Ми- хижаки! І все,крапка –і
поповзли.
Оленка була в розпачі, але знала, що плакати
це не вихід, і вирішила ще трішки посидіти
надворі, подумати як діяти далі.
І тут вона
дивиться, а до
неї летить фея
Енімал.

Фея з золотим
волоссям, з
унікальним
золотим
кольором очей, в
зеленому
костюмі та з
дуже гарними
золото-
зеленими крильми.

-Що сталось, красуне? Чому не спиш, а сидиш

ти на дворі?
-Розумієш тут така справа….
Та й розповіла всю історію.
 - Так чому ти до мене не звернулась?-
запитала фея Енімал- Я зможу тобі
допомогти, справа не важка.
- Будь ласка , допоможи!-зразу ж засяяли
очі в Оленки- Що потрібно робити?
- Ну тобі потрібно буде затримати на
хвилинку зміїв, заговорити так
скажемо,щоб я зачаклувала їх, щоб вони
стали добрими.
- Без питань, дякую тобі-відповіла Оленка.
Оленка вийшла надвір , вичікувати змій, і фея
була поблизу неї, але над будинком.
Чекала,чекала,дочекалась.

Вдалось затримати
зміїв.Оленка задавала дуже
багато їм питань,запитувала
чим вони харчуються ще,
окрім жаб, запитувала про
пустелю в якій вони
перебували, про їхню
поживу, яку вони там
добували , а фея тим часом
зачаровувала їх.
Зачарувала вона зміїв.
Стали вони щирими, не злими
дружелюбними , турботливими
товариськими.

І жили змії з жабками довго й щасливо,як

бабуся,дідусь і їх онучка.

ОТ І КАЗОЧЦІ КІНЕЦЬ,А ХТО СЛУХАВ

МОЛОДЕЦЬ!