Використання фізичних вправ у фізичній терапії

Лекція 9.
Розвиток фізичних якостей.
Питання:
1. Поняття про витривалість, види витривалості.
2. Фактори, що визначають рівень анаеробних і аеробних
можливостей.
3. Загальні основи розвитку витривалості.

1. Під витривалістю розуміють здатність людини ефективно

виконувати роботу, переборюючи втому.
Рівень розвитку цієї якості обумовлюється енергетичним потенціалом
організму людини і його відповідністю вимогам конкретного виду діяльності.
Витривалість багато в чому залежить від обсягу м’язів, утягнутих у
роботу (локальні, регіональні, глобальні), режим роботи м’язів (динамічний,
статичний, змішаний), що переважно втягуються в роботу залежно від
потужності м’язових волокон та повільно скорочувальних волокон.
Велика кількість факторів, що визначають рівень витривалості в різних
видах м’язової діяльності, стимулювала спеціалістів до класифікування видів
діяльності на основі різноманітних ознак. Витривалість підрозділяють на
загальну і спеціальну. Крім, того в залежності від специфіки діяльності –
тренувальну і змагальну, локальну, регіональну і глобальну, аеробну і
анаеробну, м’язову і вегетативну, сенсорну і емоційну, статичну і динамічну,
швидкісну і силову. Поділ витривалості на ці види дозволяє у кожному
конкретному випадку здійснювати аналіз факторів, що визначають прояв
данної якості.
Загальна витривалість – визначається як здатність до тривалого і
ефективного виконання роботи неспецифічного характеру в різних видах
діяльності.
 Спеціальна витривалість – це здатність ефективно виконувати роботу і
переборювати втому в умовах, детермінованих вимогами змагальної
діяльності в конкретному виді спорту.
2. Рівень максимальної анаеробної потужності залежить від кількості
фосфатів (АТФ і КФ) у м’язах і швидкості їх використання. Під впливом
тренування спринтерського характеру показники анаеробної потужності
можуть суттєво зростати. Специфіка виду спорту суттєво впливає на
потужність анаеробної системи енерготворення: найвищі показники
спостерігаються у бігунів-спринтерів, метальників, стрибунів.
Рівень аеробної потужності обумовлюється можливостями киснево-
транспортної системи, яка абсорбує кисень із повітря і транспортує його до
працюючих м’язів та інших активних органів і тканин тіла, і системи
утилізації кисню, тобто м’язової системи, екстрагуючої і утилізуючої
киисен6ь, що постачається кров’ю.
Особливості адаптації аеробної системи енергозабезпечення тісно
пов’язані з специфікою змагальної діяльності у конкретному виді спорту.
Зокрема, діяльність веслярі, плавців чи велосипедистів не пов’язано з
необхідністю виконувати значну роботу проти сили ваги. Тому маса тіла
спортсменів може значно відрізнятися. Так, веслярі-академіти, які важать 70-
100 кг; велосипедисти-шосейники 70-75 кг; марафонці -50-60 кг. Тому за
умови однакових абсолютних аеробних можливостей явну перевагу мають
спортсмени з меншою масою тіла.
Рівень аеробної продуктивності визначається показниками центральної
гемодинаміки. Так, ЧСС при граничному навантаженні може зростати у 5-6
разів у тренованих спортсменів, у нетренованих лише 2,5-3 рази. Є випадки
коли ЧСС у спортсменів досягає 259 уд. за 1 хв. І більше.
В процесі тренування відбувається економічність функцій, яке визначає
співвідношення використання малоекономічних анаеробних джерел енергії
та економічних аеробних, а також величин загальних енергетичних затрат за
одиницю виконаної роботи характеризують рівень її економічності.
 Економічність роботи залежить від можливостей різноманітних
складових системи енергозабезпечення, досконалості техніки рухів і
дихання. Удосконалення організму спортсмени у цьому напрямку визначає
витривалість не меншою мірою, ніж величини анаеробної і аеробної
продуктивності.
3. Процес розвитку витривалості людини протягом тренувального
циклу умовно може бути поділений на три етапи:
1) розвиток змагальної витривалості:
2) диференційоване удосконалення окремих компонентів спеціальної
витривалості;
3) цілісний розвиток спеціальної витривалості.
Розвиток змагальної витривалості має два основні завдання: створення
перспективи для переходу до підвищених тренувальних навантажень і друге
перенесення витривалості на вибрані форми спортивних вправ. Це
передбачає суттєві відмінності у засобах і методах розвитку загальної
витривалості залежно від вимог, обумовлених специфікою різних видів
спорту.
На другому етапі підготовчого і в змагальному періодах склад засобів
змінюється в бік різкого обсягу спеціально-підготовчих вправ, максимально
наближені до змагальних за формою, структурою і особливостями впливу на
функціональні системи організму, а також поєднання вправ різної тривалості.
При цьому велика роль належить вихованню психологічного фактору, що
пов’язано з максимальною мобілізацією вольових якостей та поліпшення
психологічної стійкості спортсменів.
На третьому етапі використовуються найрізноманітніші вправи, що
різняться між собою структурою, тривалістю і потужністю роботи, кількістю
втягнених у роботу м’язів. Різноманітність вправ, що супроводжується
застосуванням різних методів, дозволяє забезпечити не лише цілісний
розвиток загальної чи спеціальної витривалості, але й сприяти поліпшенню
функціональних можливостей м’яза серця, ємкості капілярної мережі,
удосконалення економічності роботи.

Перелік дидактичних засобів: плакати, наукові статті.

Література основна: 1, 2, 6; додаткова: 1, 2, 3, 6; конспект лекцій.
Завдання на СРС: назвати від чого залежить економічність роботи.