1.Предмет і завдання ораторського мистецтва як навчальної дисципліни.

Предмет ораторського мистецтва зумовлюється змістом фактичної діяльності оратора і його можна
визначити як думкомовленєва діяльність і закони, що її розкривають. Завданням оратора є не тільки
донести інформацію, але й активувати зворотній зв’язок з аудиторією.

2.Ораторство – наука та мистецтво.

У перекладі з грецької мови слово rhetorike означає «ораторське мистецтво». Отже, можна сказати,
що риторика – це наука, яка вивчає ораторське мистецтво, майстерність публічного виступу перед
певною аудиторією. Риторика покликана навчити ефективно впливати на аудиторію, відстоювати чи
доводити свою точку зору через публічний виступ. Таким чином, риторика – це наука про мистецтво
публічного виступу.

3.Види публічного мовлення і сфери його застосування:

У сучасній риториці розрізняють такі види промов:

-громадсько-політичне ораторське мистецтво,

- академічне ораторське мистецтво,

- судове ораторське мистецтво,

- військове красномовство,

- промови з нагоди громадських урочистостей,

- дипломатичне ораторське мистецтво,

- церковно-богословське красномовство.

Публічне мовлення – це особливий жанровий різновид мовленнєвої діяльності, покликаний

організувати взаємини між людьми.

За метою проголошення публічні виступи можна поділити на:

-інформативні ( звіти, лекції, доповіді).Умова успіху – доступність, подання матеріалу від простого до
складного;

-переконувальні ( дебати, дискусії, суперечки). Умова успіху – виклад, звернений до розуму і почуттів
слухачів;

-розважальні. Умова успіху – визначити незвичайне, комічне, перебільшити значення події, але все на
серйозній основі.

3.1.Академічне публічне мовлення.

Основними принципами академічного красномовства вважають: наукову глибину висловлюваного

матеріалу, точність, логічність (обґрунтованість, доказовість, спрямованість на пошук істини),
урахування компетентності адресата [65].

Лекція є різновидом академічного публічного мовлення. Залежно від мети та інформаційного

наповнення лекції можуть бути:

- власне науковими, теоретичними (наукові доповіді та повідомлення);

- науково-методичними (навчальні лекції);

- науково-популярними (лекція-огляд, лекція-екскурсія, кіно- чи теле- лекція) [58].

Відповідно до іншої класифікації лекції поділяють на:

- навчально-програмові лекції, у яких послідовно викладають певну наукову дисципліну;

- настановні (вступні) лекції, які спонукають слухачів до подальшого вивчення дисципліни;

- оглядові лекції, що мають на меті систематизацію знань;

- лекції зі спеціального курсу, що присвячені певній вузькій галузі науки, дослідження

3.2.Політичне та дипломатичне публічне мовлення. політична доповідь, політичний огляд, соціально-

ділова доповідь, промова

3.3.Церковне публічне мовлення.

Слово «проповідь» походить від грецького προανακηρύσσειν, що означає «проголошувати». У

загальному сенсі це мова, яка має на увазі повчання і поширення певних знань. Проповідь здійснює
той, хто вірить в свої слова і в свою ідею. Найчастіше слово цей термін вживається в релігійному
значенні. Відповідно до словника Даля «проповідь - повчання, духовне слово, повчання священика
пастви, в церкві або народно». Вона завжди звернена до кількох слухачам і в більшості випадків
приймає усну форму. Проповідує може повчати, нести інформацію або знання або закликати до дій і
вчинків. Однокореневі слова: сповідь, заповідь, відати.

В релігії проповідь вимовляється служителем церкви для пояснення вчення Христа і для відповіді на
питання пастви. Раніше, коли християнство тільки зароджувалося, проповідь була бесідою виступає зі
слухачами. Багато зверталися до оратору з питаннями, просили роз'яснень, висловлювали
здивування. Зараз проповідник виступає один, народ же слухає мовчки, не перебиваючи і не задаючи
питань в ході промови.

Історія проповіді

Проповідь бере свій початок в XI-V столітті до н.е., коли відбувалося становлення світових релігій,
наприклад, буддизму в Індії, зороастризму в Ірані, навчань пророків в Ізраїлі, ионийской філософії в
Греції, вчення Конфуція в Китаї. У кожного руху був свій тип проповіді.

Техніка християнської проповіді запозичена у позднеантичного моралізму, чиїми представниками

були Сенека і Епіктет. Її теоретичні принципи були сформульовані Амвросій Медіоланський і Августин
Блаженний. У IV столітті виник жанр церковної проповіді, який тепер називається гомілетику

На сьогоднішній день крім релігійної проповіді існує політична проповідь, філософська проповідь і
т.д.

Усна форма проповіді

У проповіді може бути кілька мотивів її проголошення - кому, навіщо і як. Цілі проголошення можуть
бути різними: для інформування, для агітації і для маніпуляції. У інформаційної проповіді існує три
види: повчання, пророцтво і повідомлення.

Проповідь-повчання бере свій початок з традиції учительства дохристиянських часів. Засновників

найбільших релігій називали учителями, їх приймачів - проповідниками.

При проповіді-повідомленні виступає шукає в слухачі інтереси, які виникають з прагнення до

осягнення. Такі мови зустрічаються як в Старому, так і в Новому Завіті. Учитель, як засновник
основоположник релігії, ділиться знаннями, а його учні, як проповідники, кажуть від його імені.

Для розуміння проповіді-пророцтві важливе значення єврейського слова «нави», пророк. В даному
випадку пророк позначає не тільки провісника майбутнього, а й людину, що несе звістку іншої особи.

Мета агітаційної проповіді - отримати відповідну реакцію від слухачів. Такий реакцією може бути
зацікавленість або навіть дії. Оратор намагається переконати слухачів мислити і діяти в певному
напрямку.
Маніпуляційна мова є негативним прикладом релігійної проповіді. Оратор підміняє інтереси
аудиторії потрібними йому, і слухачі починають вірити в те, що саме такі інтереси є їх особистими

3.4.Суспільно-побутове публічне мовлення. соціально- ділова доповідь, промова

3.5.Юридичне публічне мовлення.

Судове красномовство є одним із найдавніших типів ораторського мистецтва. Природа правосуддя

визначає характер судового красномовства. У суді значне місце посідає змагальний момент між
стороною звинувачення та стороною захисту. Необхідними ознаками мовлення обох сторін мають
бути об’єктивність, чітка аргументованість і доказовість. Мовлення зазначених сторін звернене не
тільки до суддів, а й до совісті та свідомості громадськості.

Судовою вважається промова, яка звернена до суду та всіх учасників та присутніх під час розгляду
кримінальної чи цивільної справи, виголошена на судовому засіданні.

Для судових промов характерні розповідний тип мовлення, пов’язаний з передачею змістовно-
актуальної інформації. Висока частота вживання дієслів у судових промовах свідчить про переважне
використання розповідного типу мовлення. Завдяки використанню дієслів у мовленні створюється
динамічний функційно-змістовний тип мовлення, через яке повідомляється про розвиток подій.
Уживання прикметників є характерним для іншого функційно- змістовного типу мовлення - опису.
Уживання числівників у мовленні судових ораторів пов’язане з вимогою точності, конкретності
судового мовлення. Звинувачувальні промови можуть вирізнятися найбільшою виразністю,
образністю, емоційністю. Ці особливості мовлення зумовлені жанровими відмінностями судових
промов, а саме різними комунікативними намірами, різними адресатами судових звинувачень та ін.

Різновидами судових промов є:

- звинувачувальна промова (прокурорська);

- захисна промова (промова адвоката);

- промова підсудного на свій захист (самозахисна);

- промова постраждалого;

- промови позивача у цивільних справах та відповідача;

- промови громадських обвинувачів та громадських захисників;

- промови представників громадських організацій та трудових колективів;

- репліка як особливий вид судового мовлення.

4.Функції ораторського мистецтва.

Основними функціями ораторського мистецтва виступають конструктивна (формулювання думок),

комунікативна (функція передачі інформації і організації взаємодії), емотивна (вираз ставлення
людини до того, про що вона говорить), впливу на інших під час спілкування, переконання аудиторії
та моделювання спілкування.

5.Догматичність та критичність оцінки ораторського мистецтва.

1.Сформулюйте мету навчальної дисципліни «Ораторське мистецтво».

1. Засвоєння сучасних теорій і оволодіння практичними навичками у сфері публічних дебатів;

-2.Формування базових риторичних умінь – складання зв'язного тексту, публічного виступу,

впевненої самоподачі у виконанні змістовного тексту, мовленнєвої імпровізації;
 3.Розвиток навичок ефективної мовної поведінки в актуальних ситуаціях спілкування

2.Що таке публічне мовлення?

Публічне мовлення — це особливий вид тексту, створюваний за законами риторики, орієнтований на

переконання, що зумовлює його інтеграційну природу (письмово- усна форма реалізації, книжно-
розмовний тип.

3.Назвіть види публічного мовлення.

-громадсько-політичне ораторське мистецтво,

- академічне ораторське мистецтво,

- судове ораторське мистецтво,

- військове красномовство,

- промови з нагоди громадських урочистостей,

- дипломатичне ораторське мистецтво,

- церковно-богословське красномовство.

4.Дайте характеристику урочистому (епідейктичному) мовленні.

Урочисте мовлення - це мовлення із приводу свята чи урочистості. Формально урочисте мовлення

поділяють на два підвиди:

- офіційне (на офіційних урочистостях у вигляді вітальних промов)

- неофіційне (переважно пов’язане з традиціями та звичаями народу, родини, колективу і т.

ін.).

Соціально-побутове урочисте мовлення - це ювілейні чи похвальні промови, тости чи поминальні

промови. Таке мовлення є складником духовної культури суспільства.

Урочисті промови різноманітні за своєю тематикою, а також цільовою аудиторією. Наприклад,

існують два види ювілейних чи похвальних промов: перші присвячені визначній даті, ювілею
організації, а другі - визначній особистості. Особливістю таких промов є наявність певних висновків,
результатів діяльності. Другий вид промов покликаний висловити повагу і шану ювілярові, дати
характеристику як особистості й фахівцю, допускаються спогади. Також такі промови можуть
доповнюватися віршами.

Надгробна чи поминальна промова є теж різновидом урочистого публічного мовлення. Такі промови
вражають своєю трагедійною інтонацією і завжди наповнені сумом. Крім того, такі промови містять
характеристику людини, яка пішла з життя, її діяльності та звершень.

Урочисте застілля - прошарок людської культури, у якому відображаються національні особливості.

Під час таких зустрічей використання критичних зауважень не бажане, а от щирі почуття, побажання
здоров’я, добра та успіхів є атрибутами будь-яких застольних урочистих промов.

На жаль, у сучасному українському суспільстві культура урочистого мовлення має недостатній рівень.
Часом буває, що особи з певним статусом у своїх колективах не завжди володіють мистецтвом
урочистого слова в неофіційній ситуації.

Урочисте мовлення створює особливу атмосферу, привносячи особливі емоції та впливаючи на

психологічний стан присутніх. Тому саме такому мовленню має бути притаманна підвищена урочиста
енергетика мовлення.
Епідейктика – це похвальне, урочисте красномовство. В епідейктичних промовах хвалять,
прославляють, звеличують особу, факт, подію або, навпаки, гудять, засуджують, ганьблять.
Епідейктична промова – це урочиста промова з нагоди, що має своєю метою створення в адресата
певного емоційного стану, певного настрою – почуття задоволення, насолоди, гордості, радості чи,
навпаки, почуття гніву, презирства, обурення. Отож, епідейктична мова – це апеляція до активних
людських почуттів

5.Що таке доповідь та де найчастіше застосовується дана форма виступу?

Доповідь – це один із видів монологічного мовлення: публічне, розгорнуте, офіційне повідомлення з

певного питання, засноване на залученні документальних даних.

Вміст доповіді — це представлена інформація, що відбиває суть питання або дослідження щодо
певної ситуації. Часто складається з інформації про службову справу, що спрямовується керівництву
або вищій посадовій особі.

Мета доповіді — інформувати кого-небудь про що-небудь. Утім, доповіді можуть містити такі
елементи як рекомендації, пропозиції або інші мотиваційні пропозиції. Доповідь часто має структуру
наукового дослідження: вступ, методи, результати та обговорення.

Тези доповіді — опубліковані на початку наукової конференції (з'їзду, симпозіуму), матеріали

попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді.

Алгоритм тези можна подати так: теза — обґрунтування — доказ — аргумент — результат —
перспектива.

Типи і формати

Доповіді, як і звіти, можуть бути усними або письмовими. Формат доповіді може бути як простим, із
заголовками за темами, так і складнішим — в нього можуть включатися: діаграми, таблиці, малюнки,
фотографії, реферати, резюме, додатки, виноски, посилання, гіперпосилання та под.

У юриспруденції

Доповідь — юридичний термін, в цивільному суді означає виклад суті справи одним із суддів
(доповідачем), а в кримінальному суді (саме в апеляційній та касаційній інстанції) — виклад справи
одним з членів суду.

6.Що таке лекція та де найчастіше застосовується дана форма виступу?

Лекція (від лат. lectio – читання) – вид публічного виступу, під час якого лектор, взаємодіючи з
аудиторією, викладає навчальний матеріал в систематичній і послідовній формі, розкриває систему
уявлень про той чи інший предмет, допомагає слухачам осмислити проблему й дійти певного
висновку.

Лекція – традиційна форма навчання у закладах вищої освіти (ЗВО). ЇЇ використовують у практиці
професійної підготовки фахівців, тобто в умовах коли у студентів є певний досвід навчально-
пізнавальної діяльності. Під впливом лекції у студентів виробляється певний погляд на науку, її
завдання і перспективи розвитку, формуються наукові переконання та професійні вміння.

У закладах середньої освіти (ЗСО) лекцію використовують під час викладання нового або достатньо
об’ємного, складного матеріалу. Шкільна лекція, на відміну від вузівської, обов’язково має елементи
бесіди. Завдання вчителя не тільки повідомити учням нову інформацію, але й забезпечити засвоєння
її основного змісту, навчити учнів слухати лектора, виділяти головне, привчити конспектувати
матеріал.

7.Що таке проповідь та де найчастіше застосовується дана форма виступу?

8.Що таке промова та де найчастіше застосовується дана форма виступу?

Промова

Це агітаційний виступ на масових зборах. Він присвячується одній великій темі, яка хвилює слухачів
(звичайно до неї в цей час прикута загальна увага.)

Особливості промов:

емоційність;

підсилений голос - зазвичай є якась відстань між промовцем і аудиторією;

чим більша аудиторія, тим повільніший темп промови;

паузи у промові: логічні, психологічні, фізіологічні (більші ніж при доповідях).

Агітаційна промова має основне завдання роз'яснити щось, зорієнтувати в чомусь. Звернена
насамперед до емоцій, почуттів, уяви слухачів. Важливий психологічний вплив на слухачів,
використовуються яскраві образні засоби. Потрібно правильно і повно враховувати особливості своєї
аудиторії, знання аудиторії допоможе обрати найпереконливіші аргументи. Звичайно обмежена в
часі, торкається одного питання, має мобілізуючий характер.

Ювілейна промова звичайно присвячена певній даті. Промова відзначається святковістю,

урочистістю, може мати елементи підсумків. Невимушеність.

До особи - короткі, дружні, містять схвальні відгуки про ювіляра, добрі побажання.

Мітингова промова має політичний характер, присвячується злободенній, суспільно значимій темі.
Оратор повинен говорити вільно, звертатися насамперед до почуттів слухачів (навіть якщо говорить
про цифри).