Тема 5.

ООН як головний інститут урегулювання міжнародних

конфліктів і формування міжнародної політики ХХ ст.
1. Утворення ООН. Конференція у Сан-Франциско. Ухвалення Статуту
ООН.
2. Початок діяльності ООН в умовах «холодної війни».
3. Основи миротворчої діяльності та операції з підтримання миру ООН.
4. ООН та арабо-ізраїльський конфлікт.
5. Створення надзвичайних сил ООН.
6. Міжнародна система опіки ООН.
7. Проблема деколонізації в роботі ООН.

1. Утворення ООН.
Організація Об'єднаних Націй (ООН) була заснована 24 жовтня 1945 року 51 державою, які
підписали Статут ООН у Сан-Франциско. Статут ООН набув чинності 24 жовтня 1945 року,
коли його ратифікували Радянський Союз, Китай, Великобританія, Сполучені Штати
Америки та Франція.
Ідея створення ООН зародилась під час Другої світової війни, коли світові лідери зрозуміли,
що існуючі міжнародні організації не змогли запобігти війні. У 1941 році США та Велика
Британія підписали Атлантичну хартію, в якій вони проголосили свої принципи міжнародної
співпраці після війни. У 1942 році 26 держав підписали Вашингтонську декларацію
Об'єднаних Націй, в якій вони висловили свою відданість принципам Атлантичної хартії.
У 1944 році представники СРСР, США, Великої Британії та Китаю провели серію зустрічей у
Думбартон-Оксі, де вони обговорили проект Статуту ООН. На основі цих переговорів у 1945
році була проведена Сан-Франциська конференція, на якій 51 держава прийняла Статут
ООН.
Статут ООН визначає основні цілі та принципи організації. Цілями ООН є:
 Підтримання міжнародного миру та безпеки;
 Розвиток дружніх відносин між народами;
 Співробітництво у вирішенні міжнародних економічних, соціальних, культурних та
гуманітарних проблем.
Основними принципами ООН є:
 Суверенна рівність усіх держав;
 Невикористання сили або загрози силою;
 Мирне вирішення спорів;
 Невтручання в внутрішні справи держав;
 Повага до прав людини та основних свобод.
ООН є однією з найважливіших міжнародних організацій у світі. Вона відіграє важливу роль
у підтримці миру та безпеки, розвитку міжнародного співробітництва та захисту прав
людини.
Основні органи ООН:
 Генеральна Асамблея ООН - це головний орган ООН, до складу якого входять усі
члени організації. Генеральна Асамблея збирається щорічно для обговорення
широкого кола питань, включаючи міжнародний мир і безпеку, економічне та
соціальне співробітництво, права людини та гуманітарні проблеми.
 Рада Безпеки ООН - це найважливіший орган ООН з питань міжнародного миру та
безпеки. Рада Безпеки складається з 15 членів, п'ять із яких є постійними членами
(США, Росія, Китай, Франція та Велика Британія) і мають право вето на будь-яке
рішення Ради Безпеки.
 Економічна і соціальна рада ООН - це орган ООН, який відповідає за сприяння
міжнародному співробітництву в економічних, соціальних, культурних та
 гуманітарних сферах. Рада складається з 54 членів, які обираються Генеральною
Асамблеєю на трирічний термін.
 Рада з прав людини ООН - це орган ООН, який відповідає за сприяння та захист прав
людини. Рада складається з 47 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на
чотирирічний термін.
 Міжнародний суд ООН - це головний судовий орган ООН. Міжнародний суд
складається з 15 суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки на
дев'ятирічний термін.
 Секретаріат ООН - це адміністративний орган ООН, який очолює Генеральний
секретар ООН. Секретаріат відповідає за виконання рішень та рекомендацій інших
органів ООН.
Члени ООН:
Станом на 2023 рік членами ООН є 193 держави. Україна стала членом ООН 24 жовтня 1945
року.
Конференція у Сан-Франциско була міжнародною конференцією, що відбулася з 25 квітня
по 26 червня 1945 року у Сан-Франциско, Каліфорнія, США. У конференції взяли участь 50
держав, які були засновниками Організації Об'єднаних Націй. Конференція була скликана від
імені Республіки Китай, Великої Британії, СРСР і США.
Конференція мала на меті розробити Статут ООН, який був підписаний на конференції та
набув чинності 24 жовтня 1945 року. Статут ООН визначає основні цілі та принципи ООН, а
також структуру та функції організації.
Конференція у Сан-Франциско була значним успіхом. Вона привела до створення ООН, яка
стала однією з найважливіших міжнародних організацій у світі.
Ось деякі з найважливіших досягнень Конференції у Сан-Франциско:
 Прийняття Статуту ООН, який є основою ООН.
 Створення Ради Безпеки ООН, яка є основним органом ООН з питань міжнародного
миру та безпеки.
 Створення Генеральної Асамблеї ООН, яка є головним органом ООН, до складу якого
входять усі члени організації.
 Створення Економічної і соціальної ради ООН, яка відповідає за сприяння
міжнародному співробітництву в економічній, соціальній, культурній та гуманітарній
сферах.
 Створення Міжнародного суду ООН, який є головним судовим органом ООН.
Конференція у Сан-Франциско була важливим кроком у напрямку створення більш мирного
та справедливого світу.
Статут ООН був ухвалений 26 червня 1945 року на Конференції у Сан-Франциско. У
конференції взяли участь 50 держав, які були засновниками Організації Об'єднаних Націй.
Статут ООН визначає основні цілі та принципи ООН, а також структуру та функції
організації. Цілями ООН є:
 Підтримання міжнародного миру та безпеки;
 Розвиток дружніх відносин між народами;
 Співробітництво у вирішенні міжнародних економічних, соціальних, культурних та
гуманітарних проблем.
Основними принципами ООН є:
 Суверенна рівність усіх держав;
 Невикористання сили або загрози силою;
 Мирне вирішення спорів;
 Невтручання в внутрішні справи держав;
 Повага до прав людини та основних свобод.
Статут ООН набув чинності 24 жовтня 1945 року, коли його ратифікували Радянський Союз,
Китай, Великобританія, Сполучені Штати Америки та Франція.
Ухвалення Статуту ООН було важливим кроком у напрямку створення більш мирного та
справедливого світу. Статут ООН є основою ООН, і він визначає основні принципи та цілі
організації.
Ось деякі з найважливіших аспектів прийняття Статуту ООН:
 Статут ООН був прийнятий на Конференції у Сан-Франциско, яка проходила з 25
квітня по 26 червня 1945 року. У конференції взяли участь 50 держав, які були
засновниками ООН.
 Статут ООН визначає основні цілі та принципи ООН, а також структуру та функції
організації.
 Статут ООН набув чинності 24 жовтня 1945 року, коли його ратифікували Радянський
Союз, Китай, Великобританія, Сполучені Штати Америки та Франція.
Статут ООН є основою ООН, і він визначає основні принципи та цілі організації.

2. Початок діяльності ООН в умовах «холодної війни».

Початок діяльності ООН в умовах "холодної війни" був непростим. Радянський Союз та
Сполучені Штати Америки, які були двома наймогутнішими державами світу, перебували в
стані глибокого протистояння. Це протистояння призвело до того, що Рада Безпеки ООН, яка
є основним органом ООН з питань міжнародного миру та безпеки, часто була паралізована.
Однак ООН все ж таки змогла досягти деяких успіхів у період "холодної війни". Наприклад,
ООН успішно провела кілька миротворчих операцій, таких як операція ООН в Кореї (1950-
1953) та операція ООН в Конго (1960-1964). ООН також сприяла розвитку міжнародного
співробітництва в галузі прав людини, розвитку та гуманітарної допомоги.
Ось деякі з найважливіших досягнень ООН в період "холодної війни":
 Успішне проведення миротворчих операцій, таких як операція ООН в Кореї та
операція ООН в Конго.
 Просування міжнародного співробітництва в галузі прав людини, розвитку та
гуманітарної допомоги.
 Створення Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури
(ЮНЕСКО), Організації Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) та
інших спеціалізованих установ ООН.
Незважаючи на ці досягнення, ООН не змогла запобігти поширенню "холодної війни" на
інші регіони світу. Внаслідок цього виникли нові конфлікти, такі як Війна у В'єтнамі та
Афганська війна.
Загалом, діяльність ООН в період "холодної війни" була неоднозначною. ООН змогла
досягти деяких успіхів, але вона також зіткнулася з серйозними викликами.

3. Основи миротворчої діяльності та операції з підтримання миру ООН

Миротворча діяльність ООН - це діяльність, спрямована на запобігання або припинення
конфліктів, а також на сприяння встановленню та підтриманню миру. Миротворчі операції
ООН проводяться за мандатом Ради Безпеки ООН і можуть включати в себе широкий спектр
заходів, таких як:
 Роз'яснення та моніторинг припинення вогню;
 Забезпечення безпеки цивільних осіб;
 Надання гуманітарної допомоги;
 Підтримка політичного процесу;
 Реформування сектору безпеки.
Операції з підтримання миру ООН - це різновид миротворчих операцій, які проводяться в
умовах, коли конфлікт вже припинився, але існує ризик його відновлення. Операції з
підтримання миру ООН можуть включати в себе такі заходи, як:
 Моніторинг виконання мирних угод;
 Роззброєння та демобілізація колишніх воюючих сторін;
 Розбудова довіри та миру;
  Підтримка економічного відновлення.
Основні принципи миротворчої діяльності ООН:
 Неупередженість: миротворчі сили ООН повинні бути неупередженими щодо всіх
сторін конфлікту.
 Незалежність: миротворчі сили ООН повинні діяти незалежно від будь-яких
політичних чи інших інтересів.
 Пропорційність: миротворчі сили ООН повинні використовувати силу лише в
крайньому випадку і в пропорції до загрози.
 Невикористання сили: миротворчі сили ООН не повинні використовувати силу для
придушення конфлікту.
 Мирне вирішення спорів: миротворчі сили ООН повинні сприяти мирному
вирішенню конфлікту.
Миротворча діяльність ООН є важливою частиною роботи організації. Миротворчі операції
ООН допомагають запобігати конфліктам, відновлювати мир і сприяти розвитку.
Ось деякі з найважливіших досягнень миротворчої діяльності ООН:
 Запобігання ескалації конфліктів, таких як конфлікт у Кореї та конфлікт у Конго.
 Забезпечення безпеки цивільних осіб, таких як операція ООН в Сьєрра-Леоне.
 Підтримка політичного процесу, такого як операція ООН в Косово.
 Реформування сектору безпеки, такого як операція ООН в Ліберії.
Незважаючи на ці досягнення, миротворча діяльність ООН також зіткнулася з деякими
викликами. До них відносяться:
 Нестача ресурсів: миротворчі операції ООН часто страждають від нестачі ресурсів,
таких як фінанси, персонал та обладнання.
 Небажання сторін конфлікту співпрацювати з миротворчими силами ООН.
 Небезпека для миротворців: миротворці ООН часто піддаються ризику нападів з боку
воюючих сторін.
ООН продовжує розвивати і вдосконалювати свою миротворчу діяльність. Організація
прагне знайти ефективні способи запобігання конфліктам, сприяння миру і захисту
цивільних осіб.

4. ООН та арабо-ізраїльський конфлікт.

Арабо-ізраїльський конфлікт - це територіальний, етнічний та релігійний конфлікт між
арабами та євреями в регіоні Близького Сходу. Конфлікт триває вже понад 70 років і призвів
до численних воєн, терористичних актів та жертв.
ООН відіграла важливу роль у врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту. Організація
прийняла ряд резолюцій, які спрямовані на мирне вирішення конфлікту.
Ось деякі з найважливіших резолюцій ООН щодо арабо-ізраїльського конфлікту:
 Резолюція 181 (II) від 29 листопада 1947 року, яка запропонувала розділити
Палестину на дві держави, одну для євреїв і одну для арабів.
 Резолюція 242 (III) від 22 листопада 1967 року, яка закликала до повного виведення
Ізраїлю з територій, захоплених у ході Шестиденної війни, та до встановлення
справедливого і міцного миру в регіоні.
 Резолюція 338 (IV) від 22 жовтня 1973 року, яка закликала до припинення вогню в
ході Війни Судного дня та до відновлення переговорів про мир.
 Резолюція 425 (V) від 19 березня 1978 року, яка закликала до виведення Ізраїлю з
Лівану та до встановлення міжнародних сил нагляду в регіоні.
 Резолюція 672 (VII) від 26 травня 1990 року, яка закликала до виведення Ізраїлю з
Гази і на Західному березі річки Йордан.
 Резолюція 1397 (XIV) від 12 березня 2002 року, яка закликала до створення
палестинської держави на основі територіальних кордонів 1967 року.
ООН також створила ряд миротворчих операцій для врегулювання арабо-ізраїльського
конфлікту. Ці операції включали в себе:
  Організація Об'єднаних Націй для спостереження за виконанням умов перемир'я
(UNTSO) - найстаріша миротворча операція ООН, яка була створена в 1948 році для
спостереження за виконанням угоди про припинення вогню, укладеної між Ізраїлем та
арабськими країнами.
 Організація Об'єднаних Націй із роззброєння та розміщення військ (UNTSO) - була
створена в 1974 році для роззброєння та розміщення єврейських і арабських військ на
Голанських висотах.
 Організація Об'єднаних Націй з нагляду за дотриманням припинення вогню в Лівані
(UNIFIL) - була створена в 1978 році для нагляду за дотриманням припинення вогню
між Ізраїлем та Ліваном.
 Організація Об'єднаних Націй з нагляду за дотриманням припинення вогню на
Голанських висотах (UNDOF) - була створена в 1974 році для нагляду за дотриманням
припинення вогню між Ізраїлем та Сирією.
Незважаючи на зусилля ООН, арабо-ізраїльський конфлікт досі не вирішений. Конфлікт
залишається однією з найскладніших проблем у світі.
Ось деякі з основних проблем, які ускладнюють вирішення арабо-ізраїльського конфлікту:
 Відсутність довіри між сторонами конфлікту.
 Розбіжності щодо територіальних претензій.
 Релігійний фактор.
 Вплив зовнішніх сил.
ООН продовжує працювати над врегулюванням арабо-ізраїльського конфлікту. Організація
прагне знайти рішення, яке буде прийнятним для всіх сторін конфлікту і яке призведе до
встановлення довгострокового миру в регіоні.

5. Створення надзвичайних сил ООН.

Створення надзвичайних сил ООН - це пропозиція, яка була вперше висунута в 1992 році.
Пропозиція передбачає створення постійної сили швидкого реагування, яка могла б бути
застосована для запобігання або припинення конфліктів.
Прихильники створення надзвичайних сил ООН стверджують, що така сила була б більш
ефективною, ніж нинішні миротворчі операції, які часто створюються після початку
конфлікту. Вони також стверджують, що надзвичайні сили ООН могли б відіграти важливу
роль у запобіганні геноциду та іншим масовим злочинам.
Опоненти створення надзвичайних сил ООН стверджують, що така сила була б занадто
дорогою і складною в управлінні. Вони також стверджують, що вона могла б бути
використана для втручання у внутрішні справи держав-членів ООН.
У 1992 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, яка закликала до створення
надзвичайних сил ООН. Однак досі не було досягнуто домовленості про створення такої
сили.
Ось деякі з основних аргументів на користь і проти створення надзвичайних сил ООН:
Аргументи на користь:
 Більш ефективна реакція на конфлікти: надзвичайні сили ООН могли б бути
застосовані для запобігання або припинення конфліктів, перш ніж вони вийдуть з-під
контролю.
 Запобігання геноциду та іншим масовим злочинам: надзвичайні сили ООН могли б
відіграти важливу роль у запобіганні геноциду та іншим масовим злочинам.
 Більша прозорість та підзвітність: надзвичайні сили ООН були б підзвітні Раді
Безпеки ООН, що забезпечило б більшу прозорість і підзвітність їхніх дій.
Аргументи проти:
 Занадто дороге та складне управління: надзвичайні сили ООН були б занадто
дорогими і складними в управлінні.
 Втручання у внутрішні справи держав-членів ООН: надзвичайні сили ООН могли б
бути використані для втручання у внутрішні справи держав-членів ООН.
  Необхідність нових повноважень Ради Безпеки ООН: для створення надзвичайних сил
ООН необхідні нові повноваження Ради Безпеки ООН, які не всі країни-члени ООН
готові надати.
Чи буде створено надзвичайні сили ООН, залишається відкритим питанням. Однак ця
пропозиція залишається предметом обговорення і може бути розглянута в майбутньому.

6. Міжнародна система опіки ООН

Міжнародна система опіки ООН - це система, яка була створена для управління підопічними
територіями, які не були готові до незалежності. Система опіки була заснована Статутом
ООН, який був прийнятий у 1945 році.
Підопічними територіями вважалися території, які були колишніми колоніями або
протекторатами, які були передані під опіку ООН після Другої світової війни. Опіку над
цими територіями здійснювали країни-опікуни, які були обрані Радою Безпеки ООН.
Метою системи опіки було сприяти розвитку підопічних територій і підготувати їх до
незалежності. Для цього країни-опікуни повинні були виконувати такі обов'язки:
 Забезпечувати соціальний, економічний і політичний розвиток підопічних територій.
 Захищати права людини та основні свободи на цих територіях.
 Підготувати підопічні території до незалежності.
Система опіки ООН була успішною в досягненні своїх цілей. Більшість підопічних
територій, які були передані під опіку ООН, досягли незалежності.
Остання підопічна територія, Палау, здобула незалежність у 1994 році. Після цього Рада
Безпеки ООН прийняла резолюцію, яка оголосила про припинення існування системи опіки
ООН.
Ось деякі з основних досягнень міжнародної системи опіки ООН:
 Підготовка до незалежності багатьох підопічних територій.
 Сприяння соціальному, економічному і політичному розвитку підопічних територій.
 Захист прав людини та основних свобод на підопічних територіях.
Незважаючи на свої досягнення, система опіки ООН також мала деякі недоліки. До них
відносяться:
 Втручання країн-опікунів у внутрішні справи підопічних територій.
 Відсутність прозорості та підзвітності країн-опікунів.
 Небажання деяких країн-опікунів виконувати свої обов'язки.
Система опіки ООН була важливим етапом у процесі деколонізації. Вона допомогла
багатьом територіям досягти незалежності і стати суверенними державами.

7. Проблема деколонізації в роботі ООН.

Проблема деколонізації в роботі ООН була однією з найважливіших у післявоєнний період.
ООН відіграла ключову роль у процесі деколонізації, сприяючи досягненню незалежності
багатьма колоніями та протекторатами.
Стаття 73 Статуту ООН передбачає, що ООН повинна сприяти розвитку несамостійних
територій і готувати їх до незалежності. У зв'язку з цим ООН створила систему опіки, яка
передбачала передачу управління підопічними територіями країнам-опікунам, які були
відповідальними за їхній розвиток і підготовку до незалежності.
ООН також прийняла ряд резолюцій, які закликали до деколонізації. У 1960 році Генеральна
Асамблея ООН прийняла Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і
народам, яка закріпила право народів на самовизначення.
У результаті зусиль ООН більшість колоній і протекторатів досягли незалежності. До 1970
року понад 100 країн, які раніше були колоніями, стали незалежними державами.
Незважаючи на успіхи в процесі деколонізації, ООН все ще стикається з деякими викликами
в цій галузі. До них відносяться:
 Відсутність незалежності деяких територій, таких як Західна Сахара та Палестина.
  Конфлікти, пов'язані з деколонізацією, такі як громадянська війна в Алжирі та війна
за незалежність Родезії.
 Небажання деяких країн-членів ООН підтримувати процес деколонізації.
ООН продовжує працювати над вирішенням проблеми деколонізації. Організація прагне
сприяти досягненню незалежності усіма незалежними територіями і забезпечити мир і
стабільність у регіонах, які переживають конфлікти, пов'язані з деколонізацією.
Ось деякі з основних досягнень ООН у галузі деколонізації:
 Досягнення незалежності більшістю колоній і протекторатів.
 Сприяння розвитку незалежних держав.
 Захист прав людини та основних свобод у незалежних державах.
Незважаючи на свої досягнення, ООН все ще стикається з деякими викликами в галузі
деколонізації. Організація продовжує працювати над вирішенням цих викликів і сприянням
досягненню незалежності усіма незалежними територіями.