Лекція 5

Тема: Загальна характеристика інституційної системи та інститутів

Європейського Союзу

1. Європейська Рада.
Європейська Рада – найвищий орган політичної координації і
планування Євросоюзу, який Лісабонським договором визнаний інститутом
Євросоюзу. Європейська Рада дає Союзу необхідний імпульс для розвитку і
визначає політичні орієнтири і пріоритети. Вона не здійснює законодавчих
функцій.
До складу Європейської Ради входять глави держав-учасниць ЄС або їх
урядів у складі 27 чоловік, а також дві вищі посадові особи ЄС: Голова
Європейської Комісії, як головного виконавчого інституту ЄС і Голова самої
Європейської ради (Верховний представник Союзу із закордонних справ і
політики безпеки тільки бере участь в роботі Європейської ради, але не є його
членом і не наділений правом голосу).
До основних повноважень Європейської Ради належать:
1) Визначення основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики
ЄС, яке здійснюється у формі висновків − підсумкових документів, що
формулюють політичні установки для держав-членів та інших інститутів ЄС,
перш за все, для Ради ЄС та Європейської комісії. У деяких випадках установчі
документи ЄС прямо передбачають вироблення Європейською Радою
стратегічних орієнтирів з певних питань. За своєю юридичною природою
висновки Європейської Ради є актами особливого роду, тобто політичними
документами, що не мають юридично обов’язкової сили. У сфері зовнішньої
політики ЄС Європейській Раді надано право формулювати керівні орієнтири
за допомогою юридично обов’язкових актів у формі рішень.
2) Повноваження щодо зміни і доповнення установчих документів
ЄС. Європейська Рада бере участь у процедурах перегляду положень
установчих договорів за звичайною процедурою (попередньо розглядає
проекти зміни установчих документів та в разі прийняття позитивного
рішення скликає Конвент) та спрощеною (самостійно, без скликання Конвенту
і міжурядової конференції, може приймати рішення, що змінюють окремі
положення установчих документів, а саме, положення про внутрішню
компетенцію і положення про порядок прийняття законодавчих та
незаконодавчих актів ЄС). Крім того, Європейська Рада має право змінювати
або доповнювати деякі положення установчих документів без подальшої
ратифікації державами-членами. Подібні зміни або доповнення вносяться за
допомогою юридично обов’язкових актів (рішень) Європейської Ради. Вона
також уповноважена встановлювати додаткові умови прийому в ЄС нових
держав-членів.
3) Повноваження в законодавчому процесі Європейської Ради
здійснюється двома способами. По-перше, в межах своїх повноважень по
визначенню основних напрямків внутрішньої і зовнішньої політики ЄС
Європейська Рада попередньо розглядає найбільш важливі ініціативи та
концепції майбутніх законодавчих актів ЄС. Її схвалення фактично гарантує
подальше утвердження законопроекту в Раді ЄС, яка складається з членів
уряду (міністрів) країн ЄС. По-друге, в межах своєї неофіційної (прямо не
передбаченої установчими документами) функції політичного арбітражу
Європейська Рада залучається для врегулювання найбільш серйозних
розбіжностей щодо законопроектів, які державам-членам не вдається
подолати в рамках інших інстанцій (на рівні міністрів в Раді ЄС, на рівні інших
посадових осіб національних міністерств, що входять до складу комітетів і
робочих груп при Раді ЄС).
4) Організаційні функції. Європейська Рада бере участь у
формуванні Європейської Комісії (спільно з Європейським Парламентом та за
участю Ради), пропонуючи кандидата на пост Голови Комісії, призначає і
може достроково припиняти повноваження Верховного представника Союзу
у закордонних справах і політиці безпеки, який входить до складу Комісії на
правах віце-голови; в разі констатації факту порушення основоположних
цінностей Союзу будь-якою державою-членом вводить санкції до держави-
порушника у вигляді зупинення його окремих прав, що випливають з членства
в Союзі. Європейська Рада також визначає критерії вступу до Союзу та
орієнтири для переговорів про вихід з ЄС.
Свої рішення Європейська Рада приймає консенсусом. Установчі
договори також передбачають ухвалення постанов Європейською Радою
одноголосно, кваліфікованою більшістю, простою більшістю.
Європейську Раду очолює Голова Європейської Ради, який одночасно є
одним з вищих посадових осіб ЄС. Пост постійного Голови Європейської Ради
був вперше введений Лісабонським договором; до його вступу в силу (1
грудня 2009 р.) в Європейській раді по черзі головували керівники держав-
членів ЄС, змінюючи один одного кожні півроку. Голова Європейської Ради
виконує свої обов’язки на постійній основі, отримуючи за їх виконання
платню з бюджету ЄС. До повноважень Голови Європейської Ради входять:
− внутрішньо-організаційні (очолює роботу Європейської ради;
забезпечує підготовку і спадкоємність роботи Європейської ради; намагається
полегшити досягнення згуртованості і консенсусу всередині Європейської
Ради; надає Європейському Парламенту доповідь за підсумками кожного
засідання Європейської Ради; складає порядок денний засідання Європейської
Ради, проектів прийнятих ним висновків та інших актів);
− представництво на міжнародній арені з питань, що належать до
спільної зовнішньої політики і політики безпеки, без шкоди повноваженням
Верховного представника Союзу з закордонних справ і політики безпеки.

2. Рада Європейського Союзу.

Рада Європейського Союзу (або Рада – скорочена назва, яка
використовувалась до Договору про злиття) є частиною двопалатного
законодавчого органу ЄС, яку представляють керівники держав-членів ЄС та
є інститутом, що забезпечує узгодження національних інтересів держав-
учасниць із виконання завдань та досягнення цілей інтеграційного об’єднання,
й діє як міжурядова конференція. Рада ЄС здійснює на рівні Союзу функції,
які в державах здійснюють органи як законодавчої, так і виконавчої влади.
До складу Ради, відповідно до ст. 16 ДЄС, входять «по одному
представнику від кожної держави-члена на міністерському рівні,
уповноваженому створювати зобов’язання для уряду держави-члена, яку він
представляє, і здійснювати право голосу». Рада ЄС немає постійного складу та
не проводить регулярних засідань. В залежності від характеру поставлених
проблем, вона скликається у складі профільних міністрів, що зумовлює її поділ
на кілька конфігурацій (формацій), до яких, відповідно до Лісабонського
договору входять: 1) Рада із загальних питань; 2) Рада із закордонних справ;
3) Рада з економічних та фінансових питань; 4) Рада з питань правосуддя і
внутрішніх справ; 5) Рада з питань зайнятості, соціальної політики, здоров’я
та споживачів; 6) Рада з питань конкурентоспроможності (внутрішній ринок,
промисловість, наукові дослідження); 7) Рада з питань транспорту,
телекомунікацій та енергії; 8) Рада з питань сільського господарства і
рибальства; 9) Рада з питань навколишнього середовища; 10) Рада з питань
освіти, молоді, культури та спорту.
Рада ЄС має складну внутрішню організацією. Її елементами
виступають:
1) Голова як керівний орган Ради. Головування в Раді (за винятком
Ради із закордонних справ) змінюється кожні півроку «відповідно до системи
рівноправній ротації» (§ 9 ст. 16 ДЕС). Перевагою ротаційного принципу
головування є надання можливості кожній країні якнайефективніше
реалізовувати спільні політики на основі пропозицій Комісії, у такий спосіб
стимулюючи конкуренцію серед держав-учасниць у досягненні цілей
європейської інтеграції. До обов’язків Голови належить скликання засідань
Ради (на вимогу одного з її членів або членів Комісії) та головування на них,
затвердження порядку денного на шестимісячний термін свого головування.
2) Секретаріат, що виконує допоміжну функцію. Очолюється
Генеральним секретарем який має заступника. Їх призначення відбувається за
одностайним рішенням Ради. Генеральний секретар є відповідальним за
діяльність Секретаріату та є його адміністративним головою.
3) Комітет постійних представників (скорочено Coreper від фр.
Comité des représentants permanents), що відповідає за налагодження
повсякденної роботи Ради й виконує функції, котрі визначила для нього сама
Рада (ст. 207 ДЄС). Засідання Кореперу проводяться щонайменше один раз на
тиждень. Корепер готує акти та рішення Ради. Ключовим у роботі Кореперу є
координування діяльності на технічному та політичному рівнях, що
здійснюється за допомогою робочих груп національних держслужбовців, які
розглядають кожне питання і подають відповідні звіти.
4) Спеціальні комітети і робочі групи − допоміжні органи Ради ЄС,
які несуть відповідальність за попередній розгляд проектів з конкретних
питань суспільного життя (аналогічно постійним комісіям Європейського
Парламенту). До складу спеціальних комітетів і робочих груп входять
представники профільних міністерств держав-членів, які мають необхідний
досвід в галузі сільського господарства, боротьби зі злочинністю, оборони,
інформаційних технологій, охорони навколишнього середовища та інших
сфер, віднесених до внутрішньої або зовнішньої компетенції ЄС.
Рада ЄС здійснює наступні повноваження:
1) Законодавчі повноваження, які включають в себе видання
законодавчих актів у формі регламентів, директив і рішень з різних питань,
віднесених установчими документами до компетенції ЄС. Після реформи
Лісабонського договору щодо більшості питань, віднесених до компетенції
ЄС, законодавчі акти видаються Європейським Парламентом і Радою за
допомогою «звичайної законодавчої процедури», тобто за спільною згодою
двох законодавчих інститутів. Те ж саме має місце в двох різновидах
«спеціальної законодавчої процедури», коли Європейський Парламент
приймає законодавчий акт після схвалення Ради або, навпаки, Рада приймає
його зі схвалення Європарламенту. Однак незалежно від типу
використовуваної законодавчої процедури всі законодавчі акти ЄС повинні
отримати схвалення Ради.
2) Бюджетні повноваження, до яких відносяться: затвердження
щорічного бюджету ЄС, багаторічного фінансового плану, що визначає
граничні суми бюджетних витрат на кілька років; законодавчих актів, які
стосуються виконання бюджету і захисту фінансових інтересів ЄС, в тому
числі фінансового регламенту ЄС; встановлення системи власних ресурсів ЄС,
тобто джерел фінансування дохідної частини бюджету ЄС. Як і законодавчі
повноваження, бюджетні повноваження здійснюються Радою спільно з
Європейським Парламентом.
3) Політико-адміністративні повноваження з координації політики
держав-членів і вироблення спільної політики ЄС, які реалізуються шляхом
видання Радою незаконодавчих актів − регламентів, директив і рішень; право
(а іноді і обов’язок) приймати різні заходи, пов’язані з управлінням
громадським життям на сукупній території держав-членів ЄС; припиняти
окремі права держави-члена, яка допустила серйозне і стійке порушення
цінностей Союзу, якщо факт порушення констатовано Європейською Радою
за погодженням із Європейським Парламентом.
Порядок роботи Ради ЄС здійснюється на непостійній основі. Вона
скликається на сесії Головою, як правило, за власною ініціативою. Він
зобов’язаний зробити це також на вимогу Європейської комісії або будь-якого
члена Ради (ст. 234 ДФЕС). Фіксована періодичність для проведення сесій
Ради ЄС не встановлена. Голова заздалегідь (не пізніше семи місяців до
початку відповідного півріччя) повинен в попередньому порядку намітити дні,
в які він планує провести сесії Ради. З правом дорадчого голосу в засіданнях
Ради, як правило, беруть участь також представники Європейської комісії, а в
деяких випадках і Європейського центрального банку. Рішення в Раді
ухвалюються голосуванням міністрів країн-членів. У більшості випадків
рішення приймаються кваліфікованою більшістю, проте в деяких випадках
необхідна одностайність. Залежно від питання, що розглядається,
застосовується один з трьох видів голосування: проста більшість (для
процедурних питань); кваліфікована більшість (коли кожна країна має
визначену «вагу» голосу) − застосовується за розгляду питань внутрішнього
ринку, економічних справ і торгівлі; одностайне рішення − застосовується,
зокрема, за розгляду питань про вступ нових членів, оподаткування, проблем
СЗБП і правосуддя та внутрішніх справ.

3. Європейська Комісія.
Європейська Комісія – це вищий орган виконавчої влади Європейського
Союзу, який приблизно відповідає ролі і функціям уряду у системах
національних держав.
До складу Комісії, відповідно до § 4 ст. 17 ДЕС входять «по одному
громадянину від кожної держави-члена». Комісія складається з 28-ми
незалежних членів (по одному від кожної країни-члена), разом з Президентом
і сімома віце-президентами, включаючи Першого Віце-Президента,
Верховного представника Європейського союзу із зовнішньої політики та
безпеки та 20 Комісарів. Комісію призначають на п’ятирічний термін за
згодою країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський
Парламент. Кандидат повинен мати підтримку більшості членів
Європарламенту аби прийняти участь у виборах. Комісії допомагає в роботі
адміністрація, до якої входять генеральні директорати та генеральний
секретаріат. Постійне управління справами Комісії здійснюється її
співробітниками (юристами, економістами тощо), які об’єднані в окремі
департаменти − Генеральні управління, кожне з яких відповідає за свою сферу
впливу. Кандидат на звання Президента вибирає, на основі рекомендацій
кожної країни-учасниці, потенційного Віце-Президента та Комісарів. Кожен
кандидат постає перед Європейським Парламентом, щоб представити свою
концепцію і відповісти на питання. Після цього Парламент голосує, кого
прийняти в свою команду. Врешті-решт відповідно до більшості голосів
кандидатура призначається на посаду Європейською Радою.
 Порядок формування Комісії, відповідно до § 7 ст. 17 ДЕС включає
наступні етапи:
1. Висування Європейською радою кандидата на пост Голови Комісії
кваліфікованою більшістю голосів.
2. Обрання Європейським парламентом Голови Комісії абсолютною
більшістю від складу Європарламенту.
3. Підбір Радою ЄС за спільною згодою з Головою Комісії та
враховуючи пропозиції держав-членів кандидатів в комісари.
4. Схвалення Європейським Парламентом всього складу Комісії. З
цією метою кандидати в комісари (включаючи Верховного представника
Союзу у закордонних справах і політики безпеки) заслуховуються на
пленарних засіданнях Європарламенту і в парламентських комісіях,
відповідають на запитання депутатів. Потім Європейський Парламент
простою більшістю голосів виносить Комісії в цілому вотум довіри або
відмовляє в такому.
5. Офіційне призначення Комісії Європейською Радою, яке
приймається кваліфікованою більшістю голосів приймає рішення про
призначення всіх членів Комісії.
Внутрішня організація Комісії є ієрархічною системою, заснованою на
засадах єдиноначальності, що має значні подібності з організацією
національних урядів. Її утворюють:
Голова Комісії: визначає орієнтири, в рамках яких Комісія здійснює свої
завдання; встановлює внутрішню організацію Комісії з метою забезпечити
послідовний, ефективний і колегіальний характер її діяльності; призначає з
числа членів Комісії інших заступників Голови (крім Верховного
представника Союзу у закордонних справах і політиці безпеки); має право
вимагати від комісарів достроково подати у відставку; розподіляє посадові
обов’язки між іншими комісарами; представляє Комісію перед іншими
інститутами, органами, установами ЄС, державами-членами.
 Віце-голови − несуть відповідальність за певні галузі управління, а
також заміщають Голову в разі його відсутності. Порядок розподілу
відповідних прерогатив встановлює Голова Комісії. Кількість заступників
Голови Комісії не є фіксованою та може визначатись га його ініціативою.
Комісари − інші члени Комісії, які не є виконуючими обов’язки Голови
або заступників Голови. Кожен комісар є повноправним членом Комісії і має
на її засіданнях правом голосу. Одночасно комісар здійснює загальне
керівництво конкретною галуззю управління або групою галузей. На цій
посаді комісарам підпорядковуються Генеральний директорат чи інші служби
Комісії.
Генеральні директорати та спеціальні служби, які здійснюють
підготовку рішень Комісії. Вони комплектуються зі службовців або інших
співробітників європейської адміністрації. На відміну від національних
міністерств, керівники генеральних директоратів Комісії (генеральні
директори) безпосередньо не входять до її складу. У своїй діяльності вони
діють під загальним керівництвом та згідно з вказівками комісара, який
відповідає за відповідну галузь управління.
Генеральний секретаріат є допоміжним апаратом Комісії в цілому,
який забезпечує підтримку офіційних відносин Комісії з іншими інститутами
ЄС, крім випадків, коли це роблять безпосередньо Голова і інші комісари.
Його керівник − Генеральний секретар Комісії − підзвітний безпосередньо
Голові і сприяє останньому в керівництві всією роботою Європейської комісії.
На Генерального секретаря також покладено інші обов’язки, пов’язані із
забезпеченням поточного функціонування Комісії.
Система повноважень Комісії відповідно до головних функцій
включає в себе три основні групи прав і обов’язків:
1) Ініціативні повноваження Комісії (звані також правом ініціативи)
− повноваження по розробці проектів нових джерел права ЄС (законодавчі
інститути ЄС − Європейський Парламент і Рада − можуть приймати
регламенти, директиви і рішення тільки в тому випадку, якщо Комісія
представила їм відповідний проект, і тільки на підставі проекту Комісії);
повноваженнями ініціювати прийняття незаконодавчих актів Радою ЄС;
ініціювати укладення міжнародних угод ЄС з третіми країнами і
міжнародними організаціями; ініціювати перегляд установчих документів ЄС.
2) Наглядові повноваження Комісії – полягають в постійному
спостереженні за дотриманням права ЄС державами-членами з можливістю
порушувати проти них справи в Суді ЄС, який включає в себе, як правило,
тільки виявлення порушень і вказівку на необхідність їх усунення державами-
порушниками, але без права накладати санкції.
3) Виконавчо-розпорядчі повноваження – повноваження з видання
юридично обов’язкових актів, що забезпечують втілення в життя установчих
документів, законодавчих актів та інших джерел права ЄС. Зміст і обсяг даних
повноважень з кожним роком зростають. Це обумовлено тим, що в більшості
випадків виконавчо-розпорядчі повноваження Комісії випливають із
затверджених Європейським Парламентом і (або) Радою законодавчих і
незаконодавчих актів, які доручають Комісії вживати заходів щодо їх втілення
в життя.
4) Делеговані повноваження − новий різновид повноважень Комісії,
яка вперше була передбачена Лісабонською угодою. Відмінною рисою цих
повноважень є те, що в їх рамках Комісії надається право вносити зміни і
доповнення до законодавчих актів ЄС, в той час як при реалізації виконавчих
повноважень вона цього робити не може.
5) Повноваження виконання бюджету ЄС: «Комісія виконує бюджет
у співпраці з державами-членами, під свою власну відповідальність і в межах
виділених асигнувань, згідно з принципом належного фінансового
управління» (ст. 317 ДФЕС). В рамках цих повноважень Комісія
розпоряджається коштами, виділеними бюджетній владою ЄС (Європейським
Парламентом і Радою) для фінансування різних програм.

6. Судова система ЄС.

 Суд Європейського Союзу є офіційною інституцією, яка забезпечує
дотримання права в ході застосування і тлумачення договорів (ст. 19 ДЄС).
Роль Суду полягає у забезпеченні дотримання права ЄС «у тлумаченні та
застосуванні» державами-членами. Для цього Суд виконує такі функції:
− юрисдикційна функція − вирішення правових суперечок та інших
юридичних питань, що виникають в процесі застосування права ЄС.
Відповідні справи порушуються Судом ЄС не за власною ініціативою, а за
зверненнями (позовами або запитам) інших інститутів Союзу, держав-членів
або їх органів правосуддя, а також фізичних та юридичних осіб, не обов’язково
громадян і юридичних осіб Союзу;
− інтерпретаційні функції, в межах якої він дає офіційне
тлумачення установчих документів, інших джерел права ЄС. Цим
тлумаченням керуються в своїй діяльності інші інститути, органи, установи
ЄС і всі держави-члени, в тому числі національні органи судової влади.
До складу судової системи ЄС входять:
Суд ЄС – є вищою судовою інстанцією Євросоюзу, та як незалежний
орган, в межах своєї юрисдикції забезпечує дотримання права при тлумаченні
та застосування відповідних договорів Євросоюзу.
Суд ЄС складається із суддів, по одному від кожної держави-учасниці
(28) та восьми Генеральних Адвокатів. Судді ЄС та Генеральні Адвокати
призначаються відповідно до загальної згоди між урядами держав-учасниць на
термін шість років. Кожні три роки відбувається ротація (часткова зміна)
суддів та адвокатів (відповідно до умов встановлених у Статуті Суду ЄС –
заміщуються по черзі вісім і сім суддів; адвокати – по чотири кожного разу).
Суддею ЄС може бути призначена особа, незалежність якої не підлягає
сумніву і відповідає вимогам, необхідним у її країні, для виконання вищих
судових функцій, або з числа юридичних експертів (юрисконсультів), що має
визнану кваліфікацію (більшість кадрових призначень – це практикуючі судді
й наукові працівники).
 Генеральні Адвокати зобов’язані неупереджено та незалежно, надавати
у відкритому судовому засіданні, обґрунтовані висновки.
Судді обирають зі свого складу Голову Суду ЄС на термін три роки з
правом переобрання. Суд ЄС призначає свого Секретаря і встановлює правила
його служби. Прийняті Судом ЄС його Правила Процедури схвалюються
Радою кваліфікованою більшістю голосів.
Трибунал (раніше – Загальний Суд першої юрисдикції), який розглядає
в межах своєї юрисдикції справи по першій інстанції. Або в касаційному
порядку справи, дозволені спеціалізованим судом. До складу Трибуналу
входять 28 суддів, які призначаються на 6-ти річний термін із правом
повторного призначення на цю посаду за спільною згодою урядів держав-
членів. Судді призначаються з числа осіб, незалежність яких не підлягає
сумніву, і які мають кваліфікацію, необхідну для призначення на найвищі
судові посади у відповідних країнах або які є компетентними юристами. Члени
Трибуналу можуть залучатися до здійснення функцій генерального адвоката,
роль якого полягає в тому, щоб публічно, з повною неупередженістю і повною
незалежністю, представляти вмотивовані висновки по деяких справах,
внесених на розгляд Трибуналу, в цілях сприяння останньому у виконанні
його завдання.
Трибунал у справах публічної служби Європейського Союзу −
спеціалізована судова палата Суду ЄС щодо вирішення спорів між органами
чи установами ЄС та їх службовцями. Складається із семи суддів, що
призначаються Радою ЄС терміном на шість років з правом повторного
призначення. Він розглядає справи з питань трудових відносин (оплата праці,
просування по службі, застосування заходів дисциплінарного примусу,
прийому на роботу тощо), і системи соціального захисту (нещасних випадків
на виробництві, стану здоров’я, старості, інвалідності тощо).
Юрисдикція Суду ЄС поширюється на всі сфери суспільних відносин,
які регулюються установчими договорами і заснованих на них джерелами
вторинного права Союзу, на всі сфери компетенції ЄС. Таким чином, Суд ЄС
в однаковому порядку і з однаковими повноваженнями вирішує справи, що
виникають в області єдиного внутрішнього ринку або загальної
сільськогосподарської політики ЄС, простору свободи, безпеки та правосуддя
або загальної торговельної політики ЄС і т.д. Крім основної юрисдикції Суду
ЄС, яка випливає з установчих документів ЄС, даний інститут може
наділятися додаткової юрисдикцією. Її джерелом виступають деякі спільні
акти держав-членів ЄС в формі договорів (конвенцій) між ними.

7. Європейський Центральний банк.

Європейський Центральний Банк, відповідно до Маастрихтського
договору, здійснює функцією управління єдиною європейською валютою, яка
знаходиться в готівковому обігу ЄС, а також відповідальний за визначення
економічної та монетарної політики ЄС. Повноваження ЄЦБ поширюються
тільки на питання, пов’язані з функціонуванням економічного і валютного
союзу. В рамках цих повноважень він самостійно або спільно з іншими
інститутами ЄС розробляє і визначає єдину грошову політику, яка віднесена
установчими документами ЄС до виключної компетенції ЄС. Ключову роль в
системі повноважень ЄЦБ в сфері грошової політики займає регулювання
грошової емісії. Європейський центральний банк − єдиний інститут,
уповноважений санкціонувати емісію єдиної валюти євро. Це його
прерогатива і одночасно обов'язок, при реалізації яких він керується
потребами грошового обігу в рамках «зони євро» в цілому.
Відповідно до § 1 ст. 129 ДФЕС управління Європейським Центральним
Банком і Європейською системою центральних банків в цілому здійснюють
керівні органи ЄЦБ очолювані Головою ЄЦБ.
Голова − вища посадова особа ЄЦБ, якому допомагає його заступник –
Віце-голова ЄЦБ. Голова і Віце-голова призначаються Європейською Радою
«з числа осіб, які володіють визнаним авторитетом і професійним досвідом у
фінансових або банківській сфері» (§ 2 ст. 283 ДФЕС). Термін повноважень
Голови та Віце-голови становить вісім років і не підлягає відновленню, що є
додатковою гарантією їх незалежності від держав-членів.
Дирекція − орган, відповідальний за поточне ведення справ ЄЦБ. До
складу Дирекції на постійній основі входять шість чоловік: Голова ЄЦБ
(керівник), Віце-голова і чотири інші члени Дирекції, які призначаються
виходячи з таких же умов і в такому ж порядку, як Голова та Віце-голова (на
термін вісім років без права на повторне призначення).
Рада керуючих − вищий керівний орган ЄЦБ. Від імені ЄЦБ Рада
керуючих приймає найважливіші правові акти та інші заходи, віднесені до
його повноважень, в тому числі рішення про емісію євро. До складу Ради
керуючих за посадою входять всі члени Дирекції, включаючи Голову ЄЦБ
(керівника) і керуючих національними центральними банками держав-членів,
грошовою одиницею яких є євро.
Загальний рада − додатковий керівний орган ЄЦБ, покликаний
забезпечити координацію грошової політики в рамках «зони євро» з грошовою
політикою держав-членів, що зберігають свої національні валюти,
Голова, Віце-голова і інші члени Дирекції здійснюють свої функції на
постійній основі. Відповідно до Статуту ЄСЦБ та ЄЦБ та регламенту Дирекції,
періодичність і час проведення засідань даного керівного органу визначає
Голова ЄЦБ виходячи з практичних потреб. Він же розробляє порядок денний
кожного засідання. Кворум на засіданнях Дирекції становить 2/3 від її складу
(тобто чотири людини). Рішення приймаються простою більшістю поданих
голосів. У разі рівності голос Голови ЄЦБ є вирішальним.

8. Рахункова палата.
Рахункова палата здійснює аудит Союзу. До складу Рахункової палати
входить по одному громадянину від кожної держави-члена. Її члени є цілком
незалежними у виконанні своїх обов’язків в загальних інтересах Союзу. Члени
Рахункової палати добираються з-поміж осіб, що належать або належали у
своїх відповідних державах до органів зовнішнього аудиту або мають
спеціальну кваліфікацію для таких посад. Їхня незалежність має бути поза
сумнівом.
Члени Рахункової палати призначаються строком на шість років. Рада
після проведення консультацій з Європейським Парламентом ухвалює
особовий склад членів, сформований згідно з пропозиціями кожної держави-
члена. Строк перебування на посаді членів Рахункової палати може
поновлюватись. Члени Рахункової палати обирають зі свого складу Голову
строком на три роки. Голова може бути обраний повторно.
Повноваження Рахункової палати:
− перевірка звітів про доходи і витрати Європейського союзу і всіх
його інститутів і органів, що мають доступ до фондів Європейського союзу;
− контроль якості управління фінансами;
− складання доповіді про свою роботу після завершення кожного
фінансового року, а також представлення Європарламенту і Раді укладення
або зауваження з окремих питань;
− допомога Європарламенту в контролі виконання бюджету
Європейського союзу.
З метою виконання покладених на Рахункову палату функцій, аудитори
здійснюють виїзні інспекції в інші інститути ЄС, держави ЄС чи інші держави,
які отримують фінансову допомогу від ЄС. Однак Рахункова палата не має
реальних повноважень. Якщо аудитори виявлять порушення вони інформують
про них Європейський антикорупційний офіс.