Принципи права ЄС – це основні засади цієї правової системи, які визначають зміст

правотворчої, правозастосовної і правоохоронної діяльності Союзу в цілому і його держав-

членів.
Принципи права Європейського Союзу є основними принципами, які лежать в основі
функціонування ЄС. Їх мета полягає в забезпеченні єдності, ефективності та цілісності ЄС.
Вони визначають основні цілі та цінності, які об'єднують держави-члени. Система
принципів включає загальні принципи, які відносяться до всіх сфер діяльності ЄС, а також
спеціальні принципи, що регулюють конкретні сфери, такі як економічна конкуренція,
соціальна політика, та інші.
Принципи права ЄС розділяються на функціональні і загальні.
До функціональних принципів відносяться принцип верховенства права ЄС і принцип
прямої дії права ЄС.

– Принцип верховенства права ЄС означає пріоритет норм права ЄС над нормами

національного законодавства держав-членів, норми національного права держав-
членів не повинні суперечити нормам права ЄС.
– Принцип прямої дії права ЄС означає безпосереднє застосування права ЄС на
території держав-членів, дія норм права ЄС без якої-небудь трансформації в
правопорядок держави-члена. Дані принципи були вироблені практикою Суду
шляхом тлумачення установчих документів організації.

До загальних принципів права ЄС належать принцип охорони прав і свобод особистості,

принцип правової визначеності, принцип пропорційності, принцип недискримінації,
принцип субсидіарності, а також низка процесуальних принципів.

– принцип субсидіарності – Союз зобов’язаний діяти в межах своїх повноважень для

досягнення цілей ЄС, а в сферах де він не наділений компетенцією мають діяти
національні органи.
– принцип пропорційності – засоби, які використовуються органами ЄС не мають
виходити за рамки дій, які необхідні для реалізації цілей договору.

Загальні принципи права виражають основоположні цінності, якими Євросоюз повинен

керуватися у своїй правотворчій і правозастосовній діяльності.
Як загальні принципи права Співтовариства вони були сформульовані в рішеннях Суду
Європейських Співтовариств. Останній, у свою чергу, відштовхувався від принципів,
напрацьованих в правових системах держав-учасниць (починаючи з римського права), а
також в міжнародному публічному праві.
– обов’язковість дотримання основних прав особи і самі ці права (наприклад,
дотримання права власності як загальний принцип права Співтовариства). Таким
чином Суд заповнював прогалини в установчих договорах, які і в початковій, і в
діючій редакції не містять повноцінного “білля про права”;
 – процесуальні права і гарантії стосовно справ, що розглядаються наднаціональними
інститутами (наприклад, при накладенні Комісією штрафів на підприємства, що
порушують законодавство ЄС про конкуренцію): право на захист, конфіденційність
спілкування з адвокатом, право бути заслуханим, тощо;
– принцип правової визначеності, або правової безпеки, згідно з яким
законодавство ЄС має бути зрозумілим і передбачуваним для усіх суб’єктів. Даний
принцип, зокрема, не дозволяє надавати зворотну силу діям, які погіршують стан
осіб в порівнянні з діючим правовим регулюванням.

Спеціальні принципи права – це принципи, які діють у межах окремих сфер правового
регулювання Європейського Союзу.

З урахуванням того, що історично першою сферою інтеграції у рамках Співтовариств

служила економіка, найбільш важливими серед спеціальних принципів є принципи, що
визначають правовий режим внутрішнього ринку ЄС: принципи свободи руху товарів, осіб,
послуг і капіталів.
Існують також принципи обмеженої сфери дії: принципи бюджетного права, наприклад
принцип збалансованості прибуткової і витратної частини союзного бюджету (ст. 268
Договорів про ЄС); принципи екологічного права, наприклад принцип “забрудник платить”
(ст. 174 Договори про ЄС); принципи продовольчого законодавства Співтовариства,
наприклад “принцип обережності”.

Принцип прямої дії означає, що право Європейського Союзу наділяє суб’єктивними

правами і обов’язками не лише держав-учасниць, але і безпосередньо фізичних й
юридичних осіб. Останні можуть обґрунтовувати свої вимоги в національних судах,
“безпосередньо” посилаючись на статті установчих документів або правових актів
Євросоюзу.

При цьому в доктрині і судовій практиці розрізняються два види прямої дії – горизонтальну
і вертикальну:
а) горизонтальна пряма дія – це пряма дія в “горизонтальних” правовідносинах, тобто
відносинах між приватними особами (наприклад, зобов’язання з договору між двома
підприємствами-контрагентами);
б) вертикальна пряма дія – пряма дія у відносинах “індивід – влада”, тобто в
правовідносинах між приватними особами і державними органами та установами.
Принцип верховенства права Європейського Союзу означає, що норми цієї правової
системи мають вищу юридичну силу, ніж правила, встановлені у рамках держав-учасниць.

Іншими словами, у разі невідповідності (колізії) між законом або іншим джерелом
національного права, з одного боку, і джерелами права Європейського Союзу – з іншого,
слід керуватися останніми. Протиріччя між приписами Європейського Союзу і його
державами-учасницями найчастіше виявляються в національних судах при розгляді
конкретних справ. У подібних обставинах судові органи повинні віддавати пріоритет
Договору про ЄС, регламенту, директиві, іншому джерелу права Євросоюзу, при
необхідності “відкладаючи внутрішньодержавний закон в бік” внутрішньодержавний акт
який їм суперечить. Якщо національний суд зазнає труднощі або виникають сумніви, він
може припинити судовий розгляд і направити преюдиціальний запит до Суду
Європейських спільнот.
Зміст принципів субсидіарності та пропорційності та їх місце в системі принципів
права Європейського Союзу:
Принцип субсидіарності передбачає, що Європейський Союз має втручатися лише тоді,
коли дії національних урядів держав-членів є недостатніми для досягнення мети, яку можна
досягти краще на рівні ЄС.
Значення полягає у визначенні того, які питання повинні бути регульовані національним
рівнем, а які – на рівні ЄС.
Принцип субсидіарності виступає як гарантія автономії та самостійності національних
держав. Його мета - уникнення зайвого централізованого регулювання і захист
національних компетенцій.

Принцип пропорційності визначає, що заходи ЄС повинні бути обмежені та пропорційні

до досягнення конкретної мети.
Забороняє вживати заходи, які перевищують той рівень регулювання, який є необхідним
для досягнення цілей ЄС.
Принцип пропорційності слугує забезпеченню балансу між дією ЄС та збереженням прав
та компетенцій національних держав. Він гарантує, що заходи ЄС не будуть виходити за
межі того, що є необхідним для досягнення конкретної мети.

Обидва ці принципи входять до системи загальних принципів права ЄС, які визначають
його основи та цільові орієнтації. Вони доповнюють інші принципи, забезпечуючи баланс
між централізованим регулюванням ЄС та врахуванням особливостей та компетенцій
національних держав. Разом з загальними принципами утворюють основу для правової
системи ЄС, сприяючи її ефективності, справедливості та узгодженості.
Поняття, ознаки та особливості джерел права Європейського Союзу:
1. Поняття: Джерела права Європейського Союзу (ЄС) - це документи або акти, які
визначають чинне право ЄС і регулюють відносини між ЄС та його членами. Ці джерела
можуть бути розділені на первинне та вторинне право.
 Первинне право: Включає у себе Договори, на яких ґрунтується структура та
функції ЄС. Зокрема, це Договір про Європейський Союз та Договір про
функціонування Європейського Союзу.
 Вторинне право: Складається з актів, прийнятих на підставі Договорів, і включає
регламенти, директиви, рішення, рекомендації та висновки.
2. Ознаки та особливості:
 Імперативність: Джерела права ЄС є обов'язковими для всіх держав-членів та їх
громадян. Держави-члени повинні пристосовувати своє законодавство до норм ЄС.
 Єдність системи: Джерела права ЄС мають спільну мету - забезпечити єдність та
ефективність європейської інтеграції.
 Пряма дія: Деякі норми ЄС можуть мати прямий ефект, що означає, що громадяни
та підприємства можуть посилатися на них перед національними судами без
необхідності внесення їх у національне законодавство.
 Самостійність ЄС права: Суди в межах їхньої юрисдикції мають право
інтерпретувати та застосовувати право ЄС самостійно, незалежно від інших
національних чи міжнародних правових норм.
 Динамічність: Система джерел права ЄС постійно розвивається, особливо через
зміни в Договорах та прийняття нових актів.
 Специфічні процедури прийняття актів: Різні види актів ЄС можуть виникати за
допомогою різних процедур, таких як звичайна законодавча процедура, спрощена
процедура, консультативна процедура тощо.
Ці ознаки та особливості визначають сутність та функції джерел права ЄС, сприяючи
правовій єдності та функціонуванню європейської юридичної системи.
Система джерел права Європейського Союзу та їх класифікація:
Система джерел права Європейського Союзу (ЄС) включає різні види актів, які регулюють
правові відносини в європейському просторі. Ці акти можна класифікувати на дві основні
категорії: первинне право і вторинне право.
1. Первинне право:
 Договори (Трактати): Основні угоди, на яких ґрунтується сама структура та
функції Європейського Союзу. Основні трактати включають:
 Договір про Європейський Союз (Договір ЄС, або Маастрихтський Договір)
 Договір про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС, або Договір з
Лісабону)
 Договір про співробітництво в галузі ядерної енергії (Договір Євратом)
 Статути Європейського Союзу та Статут Європейського Співтовариства з
атомної енергії (EURATOM): Визначають основи та принципи діяльності ЄС та
Європейського Співтовариства з атомної енергії.
2. Вторинне право:
 Регламенти: Це юридично обов'язкові нормативні акти, що мають загальну
чинність та є безпосередньо застосовними в усіх державах-членах.
 Директиви: Акти, що зобов'язують держави-члени досягти певного результату,
залишаючи їм вибір форми та методу досягнення цього результату.
  Рішення: Зобов'язують конкретні суб'єкти (індивідів, компанії чи держави) в
конкретних випадках.
 Рекомендації та висновки: Невимушені акти, які містять поради чи специфічні
вказівки, але не є юридично зобов'язуючими.
Класифікація вторинного права (регламенти, директиви, рішення) базується на їхньому
впливі та характері застосування. Вони представляють собою інструменти для забезпечення
єдності правового простору та координації політик серед держав-членів ЄС.
Джерела "первинного права" Європейського Союзу: види та юридична природа:
Джерела первинного права Європейського Союзу включають угоди, на яких ґрунтується
сама структура та функції ЄС. Основні трактати, або договори, що становлять первинне
право, визначають компетенції, мети та принципи функціонування ЄС. Ось основні
джерела первинного права та їхні види:
1. Договір про Європейський Союз (Договір ЄС, або Маастрихтський Договір):
 Прийнято в Маастрихті 1992 року.
 Визначає основні цілі та принципи ЄС, такі як європейське громадянство,
економічна та монетарна унія.
2. Договір про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС, або Договір з
Лісабону):
 Прийнято в Лісабоні 2007 року, набрав чинності 2009 року.
 Замінює Договір про заснування Європейського Співтовариства (ДЗЄС) та
розширює компетенції ЄС.
 Визначає принципи європейського внутрішнього ринку, соціальні та
екологічні стандарти, закордонну політику, права громадян та інші аспекти.
3. Договір про співробітництво в галузі ядерної енергії (Договір Євратом):
 Прийнято в Римі 1957 року.
 Визначає правила співробітництва держав-членів ЄС в галузі ядерної енергії.
Юридична природа: Ці договори є юридично зобов'язуючими та найважливішими актами
в системі джерел права ЄС. Вони становлять основу для всього правового порядку ЄС та
надають правовий статус Європейському Союзу. Ці договори мають важливу роль у
формуванні та розвитку європейського права, а їхні положення визначають основні
принципи, цілі та компетенції Європейського Союзу.
Джерела "вторинного права" Європейського Союзу: регламент, директива, рішення,
рекомендації та висновки:
Другорядні (вторинні) джерела права Європейського Союзу виникають на підставі
повноважень, наданих в Договорах. Вони поділяються на кілька видів актів, кожен з яких
має свою специфіку та використовується для досягнення конкретних цілей.
1. Регламент:
  Законодавчий акт, який набуває чинності і має прямий юридичний ефект в усіх
державах-членах одразу.
 Має безпосередню дію та застосовується національними судами.
2. Директива:
 Законодавчий акт, що зобов'язує держави-члени досягти певного результату,
залишаючи їм вибір форми та методу досягнення цього результату.
 Вимагає транспозиції в національне законодавство кожною державою-членом.
3. Рішення:
 Законодавчий чи нормативний акт, що є обов'язковим для конкретних суб'єктів
чи адресатів (фізичних осіб, компаній, держав членів).
 Має безпосередню юридичну силу та не вимагає транспозиції в національне
законодавство.
4. Рекомендації та висновки:
 Акти, які не є обов'язковими юридично, але можуть надавати поради чи
рекомендації державам-членам.
 Не мають безпосередньої юридичної сили, але можуть впливати на практику та
політику держав-членів.
Ці види вторинного права використовуються для різних сфер регулювання в європейському
просторі і сприяють впорядкуванню та гармонізації правового середовища між державами-
членами ЄС.