1.

Рада Європейського Союзу: особливості формування, порядок

функціонування, повноваження та порядок прийняття рішень
Рада Європейського Союзу – «міжурядовий» інститут, що складається з
посадових осіб виконавчої влади держав-членів, зазвичай в ранзі міністра. «До
Ради входять по одному представнику від кожної держави- члена на
міністерському рівні, уповноваженому створювати зобов'язання для уряду цієї
держави-члена» (ст. 203 Договору про ЄС).
Із створенням Європейських співтовариств, кожне з них мало окрему
«Раду Міністрів», але у 1965 р. був підписаний «Договір про злиття»,
відповідно до якого утворилась єдина «Рада Міністрів», яка була
перейменована у 1993 р. на «Раду Європейського Союзу».
Розташована Рада ЄС у м. Брюссель, деякі зустрічі Ради проводяться у м.
Люксембург. Згідно зі ст. 203 Договору про функціонування ЄС Рада
складається з представників усіх держав членів-членів міністерського рівня,
уповноважених до діяльності урядом своєї країни.
На відміну від Європейського Парламенту, члени Ради висловлюють і
захищають інтереси своїх держав і пов’язані вказівками органів, які їх
направили.
Договір про функціонування ЄС, безпосередньо, не визначає, яких
міністрів державам-членам належить направляти для участі в засіданнях Ради.
Оскільки на цих засіданнях обговорюються і приймаються рішення з широкого
кола суспільних проблем, Рада стала збиратися в різних складах. Вони
отримали назву формації Ради.
Всього в даний час в Раді функціонують дев’ять формацій. Серед них
пріоритетну роль відіграє Рада із загальних питань і зовнішніх відносин (у
складі міністрів закордонних справ), який відповідає за прийняття рішень у
сфері зовнішньої політики, Рада економічних та фінансових справ, внутрішніх
справ і цивільної оборони, правосуддя, сільського господарства, внутрішнього
ринку, наукових досліджень, навколишнього середовища, рибальства,
транспорту та телекомунікації, зайнятості та соціальної політики,
промисловості та енергетики, бюджету, прав споживачів і туризму, освіти та
молоді, здоров’я, культури.

Наприклад, Рада з питань правосуддя і внутрішніх справ приймає

нормативні акти у сфері охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю, а
також в галузі цивільного судочинства, візової, імміграційної політики і
притулку. Членами Ради даної формації виступають міністри внутрішніх справ
або юстиції держав-членів.
Рада з питань навколишнього середовища в складі компетентних міністрів
держав-членів розглядає і затверджує заходи у сфері екологічної політики ЄС.
Рада ЄС – єдиний з інститутів Європейського Союзу, який не має
фіксованого складу членів і терміну повноважень. До складу входять, як
правило, міністри, але можуть бути і заступники міністрів, і навіть
держсекретарі та їх заступники. Однак, тільки члени Ради, які мають статус
міністра, можуть голосувати на засіданнях Ради, тобто держсекретар може
замінити міністра, але без права голосу.
У засіданнях Ради бере участь один представник від кожної країни,
уповноважений своїм урядом, тобто, у Раді представлені інтереси країн-членів
Євросоюзу. Рада ЄС не проводить своїх засідань регулярно. Залежно від сфери
справ, які розглядаються, окремі уряди делегують на засідання Ради
відповідних представників.
Головує у Раді Європейського Союзу певна країна за принципом ротації
(півроку) у послідовності, затвердженій одноголосно всіма державами-членами,
тобто визначається головування (президентство) країни, а не конкретної особи.
Голова Ради виконує насамперед організаційні та представницькі функції. До
його повноважень належить скликання засідань Ради, складення проекту
порядку денного, плану роботи Ради, проведення голосування, а також
підписання протоколів і правових актів, прийнятих Радою самостійно або у
співпраці з Європейським Парламентом. Крім того, Голова представляє Раду в
контактах з іншими органами Європейського Союзу і третіми суб’єктами.
 Рада Європейського Союзу працює в сесійному порядку. Засідання Ради
ЄС переважно проходять закрито. Протягом року проходять в середньому 100
сесій Ради в різних формаціях; кожна сесія триває, як правило, один день.
Кількість сесій Ради і дати їх проведення визначаються заздалегідь, в про- грамі
країни яка головує в Раді.
Рішення приймаються шляхом голосування звичайною більшістю,
кваліфікованою більшістю і одноголосно. Звичайною більшістю приймаються
рішення з технічних питань. Кваліфікована більшість і одноголосність є
необхідними при прийнятті юридично-зобов'язальних актів.
Більшість при голосуванні, розуміється як половина плюс один член Ради.
Під час голосування кваліфікованою більшістю прийнято так звану систему
зважених голосів, які повинні забезпечити рівновагу між великими та малими
за чисельністю мешканців країнами. Кожна країна має певну кількість голосів
(Німеччина, Франція, Італія - по 29 голосів, Іспанія, Польща - 27, Румунія - 14,
Нідерланди – 13 і т.д. Разом 345 голосів, щоб прийняти рішення - 255 голосів).
Згідно з положеннями установчих договорів ЄС, до повноважень Ради
Європейського Союзу належить:
– готує пропозиції щодо стратегії у сфері спільної зовнішньої політики і
політики безпеки;
– спільно з Європейською Комісією забезпечує реалізацію та узгодженість
зовнішньополітичної діяльності Союзу;
– накладає санкції на держави-члени, які порушують визначені у
засновницьких договорах принципи Союзу;
– забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів;
– бере участь у процесі законотворення ЄС, співпрацюючи з Європейською
Комісією та Європарламентом;
– може зажадати проведення Комісією будь-яких розслідувань, які визнаються
необхідними для досягнення спільної мети;
– укладає міжнародні договори та угоди від імені Євро- союзу;
– уповноважена скликати конференції представників держав-членів для
перегляду положень установчих договорів;
– має певний вплив на формування інших інституцій ЄС, зокрема призначає
членів соціально-економічного Комітету, Комітету регіонів і Суду
аудиторів. Може змінити кількість членів Європейської Комісії і збільшити
кількість суддів в Європейському Суді.

2. Місце Європейської Ради в інституційному механізмі Європейського

Союзу: порядок формування, склад, структура, організація роботи та
процес прийняття рішень
Європейська Рада надає Союзові необхідні для його розвитку імпульси і
визначає його загальні політичні орієнтири та пріоритети. Вона не виконує
законодавчих функцій. Свій офіційний статус Європейська Рада отримала в
Маастрихтському договорі 1992 року. У Лісабонському договорі від 1 грудня
2009 року, Європейська Рада стала одним з семи інститутів Євросоюзу.
Засідання Європейської ради проводяться зазвичай у Брюсселі (Бельгія), який у
теперішній час прийнято вважати неофіційною столицею Європи, або на
території головуючої держави.
Входять представники держав-членів на найвищому рівні (голова держави
або прем’єр-міністр)
До складу входять (30 осіб):
 голова Європейської Ради – без права голосу
 голова Європейської Комісії – також без права голосу
Європейська Рада обирає свого Голову кваліфікованою більшістю строком
на два з половиною роки з правом переобрання на один строк. У разі
виникнення перешкод або вчинення серйозного проступку Європейська Рада
може припинити повноваження Голови згідно з тією самою процедурою.
Голова Європейської Ради:
 очолює Раду та керує її роботою;
 забезпечує підготовку й послідовність роботи Європейської Ради
Європейська Рада збирається двічі кожні шість місяців; її скликає Голова.
Якщо того вимагає порядок денний, члени Європейської Ради можуть
вирішити, що кожному з них мають допомагати в роботі міністри, а
Голові Європейської Комісії – член Комісії. У разі потреби Голова скликає
спеціальне засідання Європейської Ради.
Свої рішення Європейська рада приймає консенсусом. Установчі договори
також передбачають ухвалення постанов Європейською радою одноголосно,
кваліфікованою більшістю, простою більшістю.
На кожному засіданні Європейської ради виступає голова
Європарламенту. У свою чергу, Європейська рада надає Європарламенту
доповідь про хід кожного засідання і щорічний письмовий звіт про результати
своєї діяльності. Голова Європарламенту може бути запрошений Європейською
радою для заслуховування звіту.
Основні напрями діяльності Європейської ради стосуються стратегічного
планування розвитку Союзу, зовнішньополітичної сфери, ухвалення постанов, а
також урегулювання суперечок між державами-членами ЄС.
Для здійснення своїх функцій Європейська рада наділена широкими
повноваженнями з ухвалення постанов. Більшість її постанов ухвалюється у
формі рішень. Вони мають обов'язковий характер, проте не можуть бути
законодавчими актами, ухвалюватись з метою уніфікації чи гармонізації
внутрішнього законодавства держав-членів.
Європейська рада може виробляти загальні політичні пріоритети і
орієнтири розвитку Союзу. Вони містяться у висновках, що не мають
обов'язкової сили. їхній пріоритет обумовлений тим, що вони ухвалюються
вищими посадовими особами держав-членів і тому мають бути імплементовані
іншими інститутами ЄС.
Більшість повноважень Європейської ради зосереджена у
зовнішньополітичній сфері. Своїми рішеннями вона встановлює стратегічні
інтереси, фіксує цілі і визначає загальні орієнтири Союзу у сфері СЗППБ та
інших сферах, які належать до зовнішньополітичної діяльності.
Європейська рада вирішує організаційні питання. Вона встановлює квоти
держав-членів при виборах до Європарламенту, визначає порядок ротації
держав-членів при призначенні членів Комісії, висуває кандидатуру на посаду
голови Комісії, призначає Високого представника Союзу із зовнішніх справ і
політики безпеки, поширює повноваження Європейської прокуратури на тяжкі
злочини транскордонного характеру.
Європейська рада визначає критерії вступу до Союзу, а також орієнтири
для переговорів про вихід з ЄС.

3. Суд ЄС як основоположний інститут ЄС: загальна характеристика.

Суд ЄС був створений з метою вирішення суперечок між суб’єктами ЄС, а
також забезпечення цілісності та узгодженості права європейських
інтеграційних організацій шляхом відповідного тлумачення його норм права
ЄС.
Суд ЄС виконує функції касаційного, конституційного і частково
адміністративного судів. Від кожної держави-члена до складу Суду входить
один суддя, цим суддям допомагають вісім генеральних адвокатів. Обов’язком
Генерального адвоката, який діє абсолютно неупереджено та незалежно, є
подання у відкритому суді обґрунтованих позицій у справах, які вимагають
його участі. Термін повноважень усіх членів Суду – шість років. По його
закінченні судді і генеральні адвокати, як правило, призначаються знову.
Кількість повторних призначень не обмежена, так що деякі члени Суду
перебувають у його складі десятиліттями.
Часткова зміна суддів та Генеральних адвокатів відбувається кожні три
роки. Відповідно, в цей період заміщуються посади частини суддів (вісім або
сім) і генеральних адвокатів (чотири).
Суд ЄС виконує дві основні функції:
– перевіряє документи, видані європейськими інституціями та урядами, на
відповідність договорам;
– на запит національних судів тлумачить право Спільноти.
При розгляді поданих справ, Суд ЄС зобов’язаний діяти як незалежний і
неупереджений арбітр, який виносить свої рішення виключно за правовими
мотивами.
Суд ЄС виконує функції міжнародного, адміністративного, федерального,
конституційного суду.
 Функції Суду ЄС знаходять своє відображення у його юрисдикції.
Міжнародна юрисдикція полягає у можливості розгляду спорів між державами
– членами ЄС і закріплена у ст. 273 Договору про функціонування ЄС. Так, Суд
має юрисдикцію в будь-яких спорах між державами-членами, що пов’язані з
предметом регулювання Договорів, якщо спір передано йому за спеціальною
угодою між сторонами.
Функції Суду ЄС знаходять своє відображення у його юрисдикції.
Міжнародна юрисдикція полягає у можливості розгляду спорів між державами
– членами ЄС і закріплена у ст. 273 Договору про функціонування ЄС. Тобто
Суд має юрисдикцію в будь-яких спорах між державами-членами, що пов’язані
з предметом регулювання Договорів, якщо спір передано йому за спеціальною
угодою між сторонами. Якщо держава-член не виконує зобов’язання за
установчими договорами, то будь-яка інша держава-член може передати
відповідну справу до Суду (ст. 259 Договору про функціонування ЄС). Але в
практиці Суду ЄС кількість позовів за міжнародною юрисдикцією є мізерною.
Частіше до Суду звертається Комісія й опосередковано приватні особи, які
можуть звернутися до Комісії, яка у свою чергу, ініціює судове провадження за
ст. 258 Договору про функціонування ЄС. Саме на Комісію покладений
обов’язок контролювати дотримання державами – членами ЄС своїх
зобов’язань за установчими договорами. Приватні особи відіграють при цьому
значущу роль, оскільки переважна більшість розслідувань Комісії ініціюється
завдяки їх зверненням.
Крім того, Суд ЄС може виконувати роль і міжнародного третейського
суду, коли він реалізує свою юрисдикцію за ст. 271 Договору про
функціонування ЄС й ухвалює рішення відповідно до арбітражних застережень,
які містяться в контрактах, укладених ЄС.
Суд ЄС виконує функції адміністративного суду, здійснюючи захист прав
приватних осіб та держав-членів від неправомірних дій (нелегітимних актів чи
бездіяльності) інститутів, органів, агентств ЄС. У цій ролі Суд ЄС виступає
найчастіше, оскільки за цим видом юрисдикції надходить найбільша кількість
позовів.
 Крім того, йому відповідно до статей 263 і 265 Договору про
функціонування ЄС дозволяється розглядати спори за позовами від інститутів
ЄС і приватних осіб по оскарженню актів інститутів ЄС, а за ст. 268 Договору
про функціонування ЄС – щодо відшкодування збитків, завданих інститутами
або службовцями Союзу.
Конституційна і федеральна юрисдикція Суду ЄС, що здійснюється, коли
Суд здійснює перевірку актів Союзу на відповідність установчим договорам,
які, по суті, виконують роль конституції ЄС, і ч. 11 ст. 218 Договору про
функціонування ЄС щодо сумісності запланованої міжнародної угоди із
установчими договорами.
Конституційний контроль допомагає зберегти один із фундаментальних
принципів права ЄС – його верховенство, що дозволяє успішно функціонувати
наднаціональному правопорядку на рівні із 27 національними правопорядками.
Конституційна функція Суду ЄС також полягає в тому, що Суд розглядає
звернення національних судів щодо тлумачення установчих договорів,
дійсності й тлумачення актів інститутів ЄС, органів або установ ЄС.
По суті, Суд ЄС втілює базові принципі права ЄС, а саме: його прямої дії,
верховенства права і відповідальності держав-членів за його порушення.
Саме через це Суд ЄС є основою і наріжним каменем усієї правової
системи Союзу.

4. Правовий статус Європейського Центрального Банку ЄС

«Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) розташований у м. Франкфурт
(Німеччина). Він є головним інститутом в Європейській системі центральних
банків (ЄСЦБ), яка складається з ЄЦБ та національних центральних банків.
З набуттям чинності Лісабонськими договорами ЄЦБ отримав статус
інституту Союзу. Йому надали додаткові повноваження і наділили
правосуб’єктністю.
Найвищим органом ЄЦБ є Рада керівників ЄЦБ, до якої входять члени
Дирекції ЄЦБ і керівники національних центральних банків.
До функцій ЄСЦБ належать:
 1) визначення та здійснення валютної політики ЄС;
2) проведення міжнародних валютних операцій;
3) підтримка та регулювання офіційних резервів іноземних валют держав-
членів;
4) сприяння належному функціонуванню системи платежів держав-членів.
Європейський центральний банк є суб’єктом права. Лише він може давати
дозвіл на емісію євро. Він є незалежним у здійсненні своїх повноважень та в
управлінні своїми фінансами. Для виконання своїх повноважень ЄЦБ видає
різні акти, які є обов'язковими для національних центральних банків.
Європейський центральний банк несе відповідальність за вироблення та
втілення економічної та монетарної політики ЄС. Разом з національними
центральними банками країн-членів ЄС він утворює європейську систему
центральних банків. Одне з найголовніших його завдань – зберегти цінову
стабільність в зоні євро і, таким чином, забезпечити купівельну спроможність
євро.
До складу Керівної ради Європейського центрального банку входять члени
Правління Європейського центрального банку та керівники національних
центральних банків держав-членів, валютою яких є євро. До складу Правління
входять Голова, Заступник голови та чотири інші члени.
При виконанні своїх повноважень члени керівних органів ЄЦБ і
національних центральних банків не можуть запитувати чи отримувати
інструкції від інститутів, органів і установ Союзу та урядів держав-членів (ст.
130 ДФЄС).
Голову, Заступника голови та інших членів Правління призначає
Європейська Рада, діючи кваліфікованою більшістю, з-поміж осіб, які мають
визнаний статус та досвід професійної діяльності в монетарних або банківських
питаннях, за рекомендацією Ради після проведення консультацій з
Європейським Парламентом та Керівною радою Європейського центрального
банку.
Їхній строк перебування на посаді становить вісім років без права
переобрання. Лише громадяни держав-членів можуть бути членами Правління.
 Компетенція та порядок прийняття рішень Європейським Центральним
Банком.
Установчі договори визначають цілі, завдання і функції ЄСЦБ і ЄЦБ.
Головною метою ЄСЦБ є підтримка стабільності цін. Окрім цього ЄСЦБ надає
підтримку загальній економічній політиці Союзу.
Завдання також зазначені в Статуті Європейської системи центральних
банків (ЄСЦБ) і Європейського центрального банку (ЄЦБ). Відповідно до
Договору про заснування Європейського співтовариства (стаття 105.2), основні
завдання: визначення та реалізація грошово-кредитної політики в зоні євро;
проведення операцій з іноземною валютою; проведення і управління
офіційними валютними резервами країн зони євро (управління портфелем),
сприяння нормальному функціонуванню платіжних систем.
ЄЦБ здійснює управлінську, виконавчу, оперативну, консультативну та
контрольну функції.
ЄЦБ може ухвалювати регламенти, рішення, рекомендації та висновки. Він
також вирішує питання про необхідність опублікування своїх рішень,
рекомендацій і висновків (ст. 132 ДФЄС). Що стосується регламентів Банку, то
вони підлягають опублікуванню у «Офіційному віснику Європейського союзу»
разом з іншими незаконодавчими актами.
Банк може накладати штрафи на підприємства у випадках невиконання
його регламентів і рішень (ст. 132.3 ДФЄС).
ЄЦБ уповноважений санкціонувати емісію євро. Разом з національними
центральними банками він може випускати євро. Держави-члени можуть це
робити за умови схвалення обсягу емісії з боку ЄЦБ (ст. 128 ДФЄС).
Європейський центральний банк консультує інститути Союзу та
національні органи. Звернення за консультаціями передбачено у випадках
підготовки актів інститутами ЄС, здійснення національними органами проектів
регулювання у сферах компетенції Банку тощо (ст. 127.4 ДФЄС). Банк може
надавати висновки інститутам, органам і установам Союзу і національним
органам; може укладати міжінституційні угоди (ст. 287.3 ДФЄС); може
звертатися до Суду ЄС із позовами проти інститутів Союзу з метою захисту
своїх прерогатив, а також проти національних центральних банків у випадках
порушення ними зобов’язань, встановлених установчими договорами (ст. 271
ДФЄС).
Європейському центральному банку допомагає Економічно- фінансовий
комітет (далі — ЕФК). До його складу входять особи, призначені державами-
членами, Комісією і ЄЦБ. Цей комітет формулює висновки на запити від Ради
чи Комісії або за власною ініціативою; сприяє підготовці роботи Ради; наглядає
за економічною і фінансовою ситуацією у сфері пересування капіталів і
свободи платежів (ст. 134.2 ДФЄС).

5. Правовий статус Рахункової палати ЄС

Рахункова палата - це інституція ЄС, яка перевіряє законність і
правильність прибутків і видатків ЄС і здійснює управління фінансами.
До складу Рахункової палати входить по одному громадянину від кожної
держави-члена. Її члени є цілком незалежними у виконанні своїх обов’язків в
загальних інтересах Союзу.
Члени Рахункової палати обираються з-поміж осіб, що належать або
належали у своїх відповідних державах до органів зовнішнього аудиту або
мають спеціальну кваліфікацію для таких посад. Їхня незалежність має бути
поза сумнівом.
Члени Рахункової палати призначаються строком на шість років. Рада
після проведення консультацій з Європейським Парламентом ухвалює
особовий склад членів, сформований згідно з пропозиціями кожної держави-
члена. Строк перебування на посаді членів Рахункової палати може
поновлюватись. Члени Рахункової палати обирають зі свого складу Голову
строком на три роки. Голова може бути обраний повторно.
Члени Рахункової палати під час перебування на посаді не можуть
займатися будь-якою професійною діяльністю, оплачуваною або
неоплачуваною. Під час виконання своїх обов’язків члени Рахункової палати не
можуть отримувати вказівки від своїх урядів.
 Рахункова палата перевіряє звітність про всі надходження та видатки
Союзу. Вона також перевіряє звітність про всі надходження та видатки усіх
органів, служб та агенцій, заснованих Союзом.
Рахункова палата надає Європейському Парламенту та Раді висновок про
достовірність звітності та правомірність і правильність всіх витрат. Цей звіт
публікується в Офіційному віснику Європейського Союзу.
Рахункова палата перевіряє, чи всі надходження отримано та чи всі
видатки здійснено законно та правильно, а також чи було управління фінансами
раціональним.
Функції Рахункової палати:
1) перевірка звітів про доходи і витрати Європейського союзу і всіх
його інститутів і органів, що мають доступ до фондів Європейського союзу;
2) контроль якості управління фінансами;
3) складання доповіді про свою роботу після завершення кожного
фінансового року, а також представлення Європарламенту і Раді укладення або
зауваження з окремих питань;
4)допомога Європарламенту в контролі виконання бюджету
Європейського союзу.
З метою виконання покладених на Рахункову палату функцій, аудитори
здійснюють виїзні інспекції в інші інститути ЄС, держави ЄС чи інші держави,
які отримують фінансову допомогу від ЄС. Однак Рахункова палата не має
реальних повноважень. Якщо аудитори виявлять порушення вони інформують
про них Європейський антикорупційний офіс.

6. Консультативні органи Європейського Союзу

Окрім інститутів, у системі інституційного механізму Євросоюзу задіяна

велика кількість допоміжних органів і установ. З-поміж них найбільш
впливовими є Економічний і соціальний комітет та Комітет регіонів.
Економічний і соціальний комітет (далі — ЕСК) складається з
представників організацій роботодавців, найманих працівників і інших
суб’єктів, які відносяться до громадянського суспільства. Зокрема, це можуть
бути об’єднання, які функціонують у соціально- економічній, громадській,
професійній, культурній та інших сферах. Усього в ЕСК може засідати не
більше 300 членів. Вони призначаються на 5 років з числа осіб, запропонованих
державами-членами.
Свої постанови ЕСК ухвалює після консультації з Комісією (ст. 302
ДФЄС).
ЕСК збирається на засідання на запит від Європарламенту, Ради чи
Комісії, а також за власною ініціативою.
У випадках, передбачених установчими договорами, Європарламент, Рада
чи Комісія консультуються з ЕСК. Останній може готувати висновки за
власною ініціативою (ст. 304 ДФЄС).
Комітет регіонів представляє в Союзі інтереси регіональних і місцевих
спільнот, які мають виборчий мандат в межах політико- територіальних
утворень чи несуть відповідальність перед виборчими зборами.
До його складу входять до 350 членів, які призначаються державами-
членами на 5 років.
Комітет регіонів збирається на засідання на запит від Європарламенту,
Ради чи Комісії, а також за власною ініціативою.
У випадках, передбачених установчими договорами, Європарламент, Рада
чи Комісія консультуються з Комітетом регіонів. Він може готувати висновки
за власною ініціативою (ст. 307 ДФЄС).
Комітет регіонів може звертатися з позовом проти інститутів Союзу з
метою захисту свої прерогатив (ст. 263 ДФЄС). Як прави- ло, такі звернення
можуть стосуватися неправомірності актів, ухвалених інститутами Союзу без
проведення передбачених установчими договорами консультацій з Комітетом
регіонів, а також при порушенні принципу субсидіарності (ст. 8 Протоколу про
застосування принципів субсидіарності і пропорційності).
На постійній основі функціонують інші органи і установи ЄС.
Органи Союзу сприяють роботі інститутів ЄС. Їхня діяльність має
допоміжний характер. Вони виконують переважно консультативні функції.
Органи Союзу включають Комітет з соціального захисту, Європейського
контролера з захисту даних, Європейське відомство з боротьби з шахрайством,
Європейську прокуратуру тощо.
Установи Євросоюзу є юридичними особами. Їхній статус передбачає
наявність елементів автономії. Серед установ Союзу можна виділити
Європейський інвестиційний банк, Європейське оборонне відомство, Європол,
Євроюст, Європейську агенцію з управління оперативним співробітництвом на
зовнішніх кордонах держав-членів Європейського союзу, Європейське
відомство з поліпшення умов праці, Європейське відомство з підготовки,
Європейську агенцію з повітряної безпеки, Відомство з гармонізації на
внутрішньому ринку, Агенцію Європейського союзу з основних прав тощо.