Естетичні погляди Байрона:

• правдивість в зображенні дійсності;

• вірність художника інтересам народу;
• мистецтво і боротьба за свободу народу невід'ємні один від одного;
• зображення життя народу — творця історії;
• показ людського характеру в його протиріччя;
• оспівування бунта самотнього бійця проти нікчемних звичаїв і законів суспільства;
• ідеал — захист прав пригнічених народів, наспівування «свобідної гармонійної
особистості»;
• гуманізм, який поєднав у собі любов до людей, біль за знехтувані права людини,
передбачення «віку свободи», заклик до знищення тиранів і експлуататорів;
• введення «непоетичної» лексики — сучасної йому наукової, розмовної, побутової мови;
• поєднання поетики (англійської і європейської) з дійсністю.
Байроні́чний геро́ й — тип літературного героя, створений Дж. Байроном: самотня
розчарована людина (часто із загадковим минулим), яка з гордим презирством ставиться до
інших й мститься суспільству, що відштовхнуло її, але при цьому й сама страждає — у нього
страдницька душа, сильний характер і бунтівлива вдача, вільнолюбний бунтар з вразливою
душею.

Типовий байронічний герой — титаноборець, бунтар, одержимий «світовою скорботою»,

мрійник, ідеаліст, що пережив тяжке розчарування, крах своїх ідеалів — це самотній
мандрівник, вигнанець. Зазвичай це винятковий характер, що діє за виняткових обставин:
для нього характерні глибокі та інтенсивні почуття, туга, меланхолія, душевні поривання,
палкі пристрасті, він відкидає закони, яким підкоряються інші. Тому такий герой завжди
вивищується над оточенням.
Характерні риси байронічного героя
Високий рівень інтелекту. Герой легко пристосовується до нових обставин, проявляє
кмітливість заради власної вигоди.
Цинізм та зарозумілість. Це проявляється у ставленні до людей чи подій. Герой вважає себе
вищим за інших. Навіть ставлення до влади є зневажливим. Через це така людина часто стає
вигнанцем.
Егоцентризм. Герой перестає відчувати докори сумління, вважає себе завжди правим.
Прямолінійність. Людина безкомпромісна, не визнає лицемірства.
Меланхолія. Байронічний герой дуже рано «переситився життям». Він шукає в житті
справжнього діла, але не знаходить. Його охоплює сильна нудьга і самотність.
Приємна зовнішність, стиль, такт. Така людина завжди намагається бути взірцем стилю.
Одна з причин — потреба в постійному завоюванні жінок.
Таємничість. Та риса, яка особливо приваблює жінок, а також провокує до різних
проблемних ситуацій.
У першому періоді творчості Байрона ще немає оригінальності. Він наслідує Бернсу. Вірш
“Хочу дитиною бути я вільною” написано в наслідування цьому шотландському поетові.
Ліричний герой бажає порвати зі світом, титулом, товаришами і з усім родом людським, так
як не може жити серед рабів. Він хоче злитися з природою, де все “гармонійне і немає
брехні”.
Сильний вплив на Байрона надали поети епохи Класицизму і Просвітництва. Романтизм
поета позначається
не в запереченні класицизму, а у відтворенні його. Йому близька форма класичних віршів,
наприклад, “На смерть майстра Фокса”.
У тематичному відношенні перші вірші Байрона – про рідний дім, школу, університет,
любов, а також переклади творів давніх авторів.

Другий період позначається у Байрона самим значним твором – “Паломництво Чальда

Гарольда”. У сучасників він мав фантастичний успіх. Цей твір відповідає заповітним
сподіванням сучасників, в ньому порушені найболючіші питання часу. У поемі відбилися
настрої розчарування, які широко поширюються в Європі після краху волелюбних ідеалів
французької революції.
Загальною темою поеми є трагедія післяреволюційної Європи, чий визвольний порив
завершився пануванням тиранії.
В основу твору ліг розрізнений щоденник записів Байрона в подорожі. Але є єдиний
стрижень, сполучна ланка – образ головного героя. Художник перебував ніби на зламі двох
епох, його погляди суперечливі. Байрон більше сучасників зберігає спадкоємність з
естетикою класицистів, освічених ідеями 18 століття. Вона виражається насамперед у тому,
що поет був прихильником мистецтва розумного, ясного, насиченого думкою і надав прямий
моральний вплив на читача.
У цьому сенсі Байрон був ворожий романтичній концепції мистецтва.
У “Паломництві Чальда Гарольда” Байрон наслідував класичним канонам. Автор уважний до
відтворення високих, героїчних сторін дійсності, осмислення в класичному світлі минулого і
сьогодення. Поема відрізняється піднесеністю поетичного словника і образної системи.
Тоді чому ця поема – шедевр романтичної літератури? Тому, що сучасники Байрона
зіткнулися з новим, незвичним явищем. Їх вразив вигляд головного героя, якого не знала
класична література. Він не був схожий на героя класицизму.
Слабкий, грішний, у всьому зневірений, Чальд Гарольд відправився в далеку дорогу,
слухняний лише покликам серця. У нього немає задумів і завдань. Але мандрівник стає
свідком гноблення, боротьби.

Завдяки прийому подорожі ми бачимо страждання Іспанії, громадянську війну в Албанії,

Греції. Все це описується в романтичній живописній манері, з великою кількістю
літературних відступів, вносить в поему пристрасно-ліричний тон, шаленість у вираженні
емоцій.
Байрон завжди вимагав правдивості в зображенні явищ. До кінця свого життя він був
справжнім патріотом Англії. Всією своєю творчістю він доводив необхідність боротьби з
насильством і злом. Поет завжди виступав за свободу вибору, дій кожної людини.
Ніхто так, як він, не показував характер людини в її глибоких суперечностях.
У своїй творчості Байрон торкався психологічних та суспільних питань. Поет став для своїх
читачів зразком чесності і незалежності. І зараз Байрон продовжує залишатися для нас
мудрим наставником.
Це був особливий романтичний умонастрій, який був повязаний з крахом традиційної
класицистичної культури та формуванням амбівалентного ставлення до християнства.
Поштовхом до його виникнення і розвитку були також політичні та культурні зміни в
Європі. Презирливе ставлення до людини, до її розуму та свободи в деяких літераторів
початку XIX ст. (Л.Бональд, Ж. де Местр), неприйняття раціоналізму та скептицизму,
спірітуалізація філософії (Й.Г.Фіхте, Ф.В.Шеллінг), створення Священного Союзу між
європейськими державами з метою захисту монархічної влади, а також багато інших явищ не
могли не спричинити ліберальної опозиції, яка залишилась вірною ідеям Просвітництва [60,
c. 98].

Значну роль у формуванні байронізму відіграла літературно-філософська спадщина

Ж.Ж.Руссо, пророка майбутнього романтизму, який створив потрійний культ особистості,
почуття та природи у своїй життєвій філософії та заклав перший камінь відродження дійсно
релігійних почуттів у суспільстві.

Баронізм, і насамперед творчість самого Байрона, з його любовю до всіх націй і захистом
індивідуальності та органічною суперечливістю як доказом людської природності, багато в
чому збігається з філософією Руссо [50, с. 37]. Творчість обох митців характеризується
глибокою людяністю, а також стихійною релігійністю, яка не припускала ніякого
догматизму. Від Руссо бере початок і така характерна риса байронізму, як поривання митця
до просторової та часової свободи, що її яскравими образами були море, степ, гори - ті
"вільні стихії", що були оспівані, крім Дж.Байрона, також О.Пушкіним, М.Гоголем,
М.Лєрмонтовим, А.Міцкевичем, Ю.Словацьким І.Срезневським, Є.Гребінкою, Дж.Леопарді,
Ф.Шатобріаном [60, c. 99].