ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Кафедра права

КУРСОВА РОБОТА
з фінансового права України
на тему: «ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВОГО
БОРГУ»
ОПП.03
Шифр

Галузь знань 08 «Право»

Спеціальність 081 «Право»
Освітня програма «Право»

Студента(ки) ____курсу, група ______ ________ ____________________

Шифр Підпис Ініціали, прізвище

Керівник _________________________ ________ ____________________

Посада, вчене знання, науковий ступінь Підпис Ініціали, прізвище

Кількість балів _____________

Оцінка за шкалою:
національною______/ЄКТС___

Члени комісії: ___________ _________________________

Підпис, дата Ініціали, прізвище
___________ _________________________
Підпис, дата Ініціали, прізвище
___________ _________________________
Підпис, дата Ініціали, прізвище

Хмельницький 2024
 2

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1 Теоретико-правові аспекти регулювання місцевого боргу ………..5

1.1 Поняття та сутність державного (місцевого) боргу ………………..5
1.2 Здійснення місцевих запозичень та управління державним місцевим
боргом …………………………………………………………………………..11
1.3 Теоретичні та нормативні підходи до регулювання місцевих
гарантій …………………………………………………………………………16

Розділ 2 Актуальні проблеми правового регулювання місцевого боргу під час

війни………………………………………………………………………………21
2.1 Обслуговування та погашення місцевого боргу у період дії воєнного
стану……………………………………………………………………………..21
2.2 Проблеми розвитку нормативно-правового регулювання місцевого
боргу в умовах воєнного стану та інтеграції до європейського
законодавства…………………………………………………………………...27

Висновки…………………………………………………………………………33

Перелік джерел посилання…………………………………………………….36

Додатки …………………………………………………………………………..40
 3

ВСТУП

Актуальність дослідження. Запровадження в нашій державі воєнного

стану вплинуло на усі галузі суспільних відносин, включаючи також й
фінансові. У цей важкий період існування нагальними виступають питання,
які раніше мали здебільшого теоретичне значення. Тимчасова окупація
окремих територій та війна суттєво вплинули на здійснення фінансування
місцевих боргів. Через це держава, органи місцевого самоврядування мають
ефективно та своєчасно реагувати на такі виклики з метою захисту прав та
інтересів місцевих громад, а також забезпечення стабільного фінансування
місцевих видатків. Не викликає сумніву, що війна є істотним
дестабілізуючим фактором динаміки фінансово-правових відносин. Тому
завданням правової доктрини у цей надзвичайно складний для держави
період є вирішення проблем правового регулювання місцевого боргу та
розроблення ефективних механізмів його подальшого нормативного
врегулювання. Крім того, проблема акумуляції боргових зобов’язань країни
впродовж останніх років, відсутність механізму управлінням, проблеми
правового регулювання спричинили перевищення допустимої межі,
закріпленої Бюджетним кодексом України. Зростання місцевого боргу
унаслідок війни, соціально-економічної нестабільності створили небезпеку та
загрозу для посилення негативних тенденцій у галузі фінансового контролю
та фінансової безпеки. Актуалізація проблеми нормативно-правового
регулювання місцевого боргу в рамках досягнення його оптимальної
структури, необхідності фінансування та обслуговування помітно зросла.
Теоретичною основою курсової роботи стали праці відомих вчених,
науковців, юристів, практиків. Вагомий внесок у розроблення цих проблем
зробили Є. Алісов, Л. Беновська, О. Дмитрик, В. Дудченко, О. Кириленко, Н.
Климаш, Д. Кобильнік, С. Нефьодов, К. Плотнікова, В. Радінська, Г.
Роганова, А. Сидоренко, К. Токарєва, К. Третяк та інші.
 4

Метою дослідження є комплексний аналіз проблем правового

регулювання місцевого боргу.
Для досягнення поставленої мети дослідження, було визначено такі
завдання:
1. Розкрити поняття та сутність державного (місцевого) боргу.
2. Визначити порядок здійснення місцевих запозичень та управління
місцевим боргом.
3. Встановити теоретичні та нормативні підходи до регулювання
місцевих гарантій.
4. Охарактеризувати обслуговування та погашення місцевого боргу у
період дії воєнного стану.
5. Дослідити проблеми розвитку нормативно-правового регулювання
місцевого боргу в умовах воєнного стану та інтеграції до європейського
законодавства.
Об’єктом дослідження є державний борг у вигляді загального розміру
накопиченої заборгованості як важливий інститут фінансового права.
Предмет дослідження становить актуальні проблеми правового
регулювання місцевого боргу.
Методи дослідження. З метою досягнення повноти, обґрунтованості,
всебічності дослідження, використано наступні методи пізнання: за
допомогою діалектичного методу здійснювалось дослідження та
обґрунтування основних понять, структурно-функціональний та формально-
юридичний методи були використані при вивченні місцевого боргу в умовах
воєнного стану, застосування порівняльно-правового методу дало
можливість здійснити порівняльну характеристику місцевих запозичень.
Структура роботи. Курсова робота (повний обсяг – 41 сторінка, із них
основний зміст – 35 сторінок) складається із вступу, двох розділів, висновків,
переліку джерел посилання (29 найменувань).
 5

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ

МІСЦЕВОГО БОРГУ

1.1 Поняття та сутність державного (місцевого) боргу

В сьогоднішніх умовах процеси, що пов’язані з утворенням,

обслуговуванням управлінням, державного (місцевого) боргу стають все
більш актуальними та пріоритетними у площині завдань фінансової політики
країни та органів місцевого самоврядування.
Наслідком використання місцевих запозичень с утворення місцевого
боргу. Аналізуючи наукові джерела, слід вказати, що під місцевим боргом, як
правило, розуміють «загальну суму боргових зобов’язань Автономної
Республіки Крим, обласної ради, міської, селищної чи сільської
територіальної громади з повернення отриманих та непогашених кредитів
(позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого
запозичення» [1]. Дане визначення збігається із поняттям. Закріпленим у
пункті 35, статті 2 Бюджетного кодексу України.
Ще одне визначення подано у пункті 49-1 Бюджетного кодексу України
– управління державним (місцевим) боргом – це «сукупність дій, пов’язаних
із здійсненням запозичень, обслуговуванням і погашенням державного
(місцевого) боргу, інших правочинів з державним (місцевим) боргом, що
спрямовані на досягнення збалансованості бюджету та оптимізацію
боргового навантаження» [1].
Отже, Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що
виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання
бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням
бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення
бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення
та погашення державного і місцевого боргу.
 6

Цивільний кодекс України найширше розглядає поняття «борг» на

рівні законодавчої бази України, але в різних трактуваннях, а саме:
1) п. 3 ст. 44, п. 2 ст. 366 розглядає поняття «погашення боргів», що
пов’язано з виконанням обов’язків;
2) п. 1 ст. 605 розкриває категорію «прощення боргів», що передбачає
звільнення від обов’язків;
3) п. 1 ст. 520 пояснює «переведення боргу» як перенесення обов’язків
з однієї особи на іншу, тобто заміну боржника, пояснення боргу як обов’язку;
4) п. 4 ст. 124 визначає термін «сплата боргів» як виконання обов’язків
[3].
Водночас, наявні дослідницькі трактування поняття «місцевий борг»
визначають об’єктом власне державний (місцевий) борг, а предметом –
процеси, пов’язані з управлінням, формуванням та обслуговуванням такого
боргу. Тобто, державний (місцевий) борг не досліджується як
відтворювальне явище, а лише як фінансове. Це пояснюється наявністю
суперечностей системи відтворення суспільного капіталу та впливає на її
пропорції. Відсутні також дослідження суперечностей, які трансформують
кредитні відносини, пов’язані з тривалим акумулюванням державного
(місцевого) боргу [28, с. 153].
Відповідно до вищевказаного, наголосимо, що місцевий борг виступає
одним із головних показників відповідного місцевого бюджету. Визначаючи
у конкретному рішенні про місцевий бюджет планові показники Верховна
Рада Автономної Республіки Крим або інша місцева рада вказує обсяги
місцевого боргу, граничні обсяги місцевих гарантій, що надаватимуться
уповноваженими органами у плановому бюджетному році.
У багатьох країнах світу існують обмеження стосовно максимального
рівня боргу органів місцевого самоврядування. Дані обмеження
безпосередньо застосовуються для зменшення ризику неповернення
позичених фінансових ресурсів. Тому оцінюючи місцевий борг слід
 7

визначати конкретні показники ефективності його обслуговування та

управління. До таких показників віднесемо: строк обігу місцевих облігацій,
процентна ставка за такими облігаціями. Проте показником, який дає
загальне уявлення про вплив боргу для місцевого бюджету, виступає
співвідношення місцевого боргу до боргоспроможності органів місцевого
самоврядування. Такий показник показує частку місцевого боргу, що
покривається після здійснення операційних витрат за рахунок поточних
доходів відповідного місцевого бюджету.
На боргоспроможність безпосередньо впливають такі фактори:
наявність ресурсів у органів місцевого самоврядування, динаміка видатків
місцевого бюджету, бажання кредиторів купувати боргові зобов’язання
місцевої влади. Тому коли місцевий орган виконавчої влади або виконавчий
орган місцевого самоврядування оцінює наявність ресурсів, він має
враховувати усі потенційні джерела доходів та всі можливі види
самофінансування на плановий бюджетний період. Необхідно також
врахувати вплив інших чинників, а саме: зростання чисельності населення,
зміни в економіці країни, наявний стан засобів та інфраструктури
виробництва, соціально-економічні показники, від яких залежатимуть обсяги
майбутніх видатків місцевого бюджету [21, с. 221].
Отже, від обсягу місцевого боргу, який сформувався за попередні
періоди, залежить ефективність боргового фінансування бюджету розвитку
місцевих бюджетів, поточний стан економіки конкретної території,
компетентності місцевих органів, від яких безпосередньо залежить
ефективність податкової, бюджетної політики на місцевому рівні.
Характеризуючи сутність місцевого боргу та особливості його
нормативно-правового регулювання, акцентуємо увагу на тому, що з метою
забезпечення дотримання граничних обсягів місцевого боргу та місцевих
гарантій Міністерство фінансів України веде Реєстр місцевих запозичень та
місцевих гарантій.
 8

Реєстр місцевих запозичень та місцевих гарантій є інформаційною

системою, що містить відомості про здійснені місцеві запозичення та надані
місцеві гарантії. Інформація з реєстру розміщується щоквартально в
розділі «Боргова статистика – Реєстр місцевих запозичень та місцевих
гарантій» [20].
Також відповідно до Бюджетного кодексу України, класифікація боргу
систематизує інформацію про всі боргові зобов’язання держави, місцевого
самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом
боргового зобов’язання.
Бюджетне законодавство встановлює також вимоги щодо граничного
обсягу боргу. Зокрема, граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього
державного боргу чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання
гарантій встановлюються на кожний бюджетний період згідно із законом про
Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
Загалом державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього
боргу держави. Внутрішній державний борг – це загальна сума
заборгованості держави чи місцевого самоврядування, яка складається з усіх
випущених і непогашених боргових зобов’язань держави або місцевого
самоврядування, включаючи боргові зобов’язання держави чи органів
місцевого самоврядування, що вступають у дію в результаті виданих гарантій
за ризиками або щодо зобов’язань на підставі законодавства або договору
[24].
Внутрішній борг України умовно можна поділити на боргові
зобов’язання двох видів:
- ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів;
- неринкові, що виникли за підсумками виконання державного
бюджету, інші позики та зобов’язання.
 9

Слід зазначити, що структура державного (місцевого) боргу до 2011

року визначалася Законом України «Про державний внутрішній борг
України», визначалася щорічно.
Зовнішній державний (місцевий) борг – це заборгованість перед
іноземними громадянами, іноземними державними органами, фірмами,
міжнародними фінансовими організаціями.
Основними причинами створення і збільшення державного (місцевого)
боргу зазначимо наступні:
- збільшення місцевих видатків без відповідного зростання місцевих
доходів;
- циклічні спади і автоматичні стабілізатори економіки;
- скорочення податків з метою стимулювання економіки без
відповідного коригування (зменшення) витрат;
- вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків
напередодні місцевих виборів для завоювання популярності виборців та
збереження влади [24].
Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами місцевого боргу і
дефіциту місцевого бюджету. Дефіцит місцевого бюджету може збільшувати
місцевий борг, а зростання боргу у свою чергу потребує додаткових витрат
місцевого бюджету на його обслуговування.
Також залежно від сукупності боргових зобов’язань державний
(місцевий) борг класифікують на:
- капітальний – містить у собі всю сукупність боргових зобов’язань
на певну дату;
- поточний – складається з платежів по зобов’язаннях, що
позичальник зобов’язаний погасити в звітному періоді.
Отже, сутність місцевого боргу – це внутрішній його зміст, що
виражається у єдності усіх багаточисельних властивостей місцевого боргу і
відносин. Тому, як економічна та правова категорія місцевий борг втілює у
 10

собі певні риси, що характеризують її як самостійний елемент фінансової

системи:
- є відносинами вторинного розподілу валового суспільного продукту і
частини національного доходу;
- залучення і надання коштів при запозиченні здійснюється на умовах
повернення і платності;
- має добровільний і ситуаційний характер.
Державний (місцевий) борг як об’єкт нормативно-правового
регулювання має наступні особливі риси:
- специфічним учасником відносин є місцевий орган держави або
держава, що має особливі права при здійсненні запозичень;
- кругообіг коштів у процесі здійснення запозичень здійснюється у
прямому та зворотному напрямі;
- існування боргу обмежено визначеним учасниками строком;
- має властивості до накопичення [17].
Використання місцевими органами держави у своїй фінансовій
політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування
державного (місцевого) боргу і необхідності чіткої системи управління ним
[27].
Таким чином, враховуючи велику кількість підходів до трактування
поняття «місцевий борг» іноземними та вітчизняними дослідниками,
вказуючи на його практичну важливість, пропонуємо під місцевим боргом
розуміти залучені органами місцевого самоврядування кошти від резидентів
та нерезидентів у процесі реалізації фінансових, кредитних відносин на
умовах строковості, повернення з метою підтримки належного фінансово-
економічного стану відповідної території. Місцевий борг є також сукупністю
економічних та юридичних відносин, за якими безпосередньо виникають
боргові зобов’язання відповідного місцевого органу влади як позичальника,
гаранта чи боржника.
 11

1.2 Здійснення місцевих запозичень та управління державним місцевим

боргом

Реформа децентралізації влади значно посилила роль особливо органів

місцевого самоврядування у галузі фінансового забезпечення розвитку
відповідних територій. Фінансова база місцевих бюджетів дає можливість
покращити якість послуг, створити можливості подальшого інвестиційного
розвитку. Розширення видиві джерел формування дохідної частини місцевих
бюджетів, поряд із податками, трансфертами, передбачає також й
використання місцевих запозичень. Зауважимо, що між трансфертами і
місцевими запозиченнями є важлива відмінність. Якщо трансферти
передають з державного бюджету до місцевих бюджетів на виконання
делегованих повноважень держави для фінансування, як правило, поточних
видатків, місцевим запозиченням притаманна інвестиційна природа, яка
передбачає отримання конкретного економічного ефекту.
Нажаль, ринок місцевих запозичень є доволі слабо розвиненим, а
муніципальні облігації не користуються попитом серед населення та
суб’єктів господарювання.
В Україні як незалежній країні державні гарантії як вид публічних
боргових зобов’язань став широко застосовуватися. В Бюджетному кодексі
України 2001 року державні гарантії визначалися як «гарантії щодо
виконання боргових зобов’язань» [26, c. 11].
Зростаюча роль місцевого боргу при здійсненні місцевих запозичень
може стати потенційною загрозою розвитку територіальних громад. Отже,
місцеві запозичення є відносинами з приводу залучення додаткових
фінансових ресурсів органами місцевого самоврядування. Економічний зміст
місцевих запозичень полягає в отриманні суб’єктами місцевої влади коштів
на умовах повернення, платності та строковості, внаслідок яких виникають
 12

зобов’язання органів місцевого самоврядування перед кредиторами [14, с.

51].
Згідно статті 16 Бюджетного кодексу України «Верховна Рада
Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради
мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком
випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу) та місцеві зовнішні
запозичення. Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених
рішенням про місцевий бюджет, з урахуванням статті 74 цього Кодексу
належить Автономній Республіці Крим, обласній раді, міській, селищній,
сільській територіальній громаді в особі керівника місцевого фінансового
органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
обласної, міської, селищної, сільської ради.
Під час здійснення державних запозичень, правочинів з державним
боргом відповідно до частини сьомої цієї статті та надання за рішенням
Кабінету Міністрів України державних гарантій Голова Боргового агентства
України має право брати зобов’язання від імені України, пов’язані із
здійсненням таких запозичень та правочинів, у тому числі щодо відмови від
суверенного імунітету в можливих спорах щодо таких зобов’язань.
Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого)
боргу здійснюються Борговим агентством України (місцевим фінансовим
органом) відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових
актів, за якими виникають державні боргові зобов’язання (боргові
зобов’язання Автономної Республіки Крим, обласних рад чи територіальних
громад), незалежно від обсягу коштів, визначеного на таку мету законом про
Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет)» [1].
Також згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 р.
№ 110 затверджений Порядок здійснення місцевих запозичень, який
передбачає здійснення таких операцій з дотриманням таких вимог:
 13

- встановлення мінімальної ставки дохідності придбання цінних

паперів, укладання договорів придбання цінних паперів – при придбанні
цінних паперів;
- укладання договору банківського вкладу (депозиту) з установою
банку – при розміщенні на депозитах [9].
Також «з метою ефективного управління державним боргом за
рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим із Комітетом Верховної
Ради України з питань бюджету, за сприятливих умов на фінансовому ринку
можуть здійснюватися державні запозичення понад обсяги, визначені на
поточний бюджетний період законом про Державний бюджет України, за
умови виконання у поточному бюджетному періоді плану державних
запозичень до загального фонду державного бюджету (з урахуванням
можливого збільшення такого плану в разі застосування положень частини
четвертої статті 15 Бюджетного кодексу України) в обсязі, що не перевищує
25 відсотків плану державних запозичень до загального фонду державного
бюджету на поточний бюджетний період, із збереженням отриманих коштів
на кінець поточного бюджетного періоду. Такі кошти спрямовуються на
фінансування державного бюджету в наступному бюджетному періоді з
відповідним зменшенням обсягів державних запозичень на наступний
бюджетний період, визначених законом про Державний бюджет України, з
дотриманням граничного обсягу річного дефіциту державного бюджету» [1].
Акцентуємо увагу на тому, що Міністерство фінансів України
30.09.2021 року своїм Наказом № 532 затвердило Методичні рекомендації
щодо погодження обсягу та умов здійснення місцевих запозичень і надання
місцевих гарантій. Метою цих Методичних рекомендацій є формування
єдиного підходу до підготовки матеріалів для погодження обсягу та умов
здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій для розширення
можливостей органів місцевого самоврядування щодо здійснення запозичень
та управління місцевим боргом. Ці Методичні рекомендації мають
 14

інформаційно-роз’яснювальний характер і можуть бути використані

органами місцевого самоврядування у процесі підготовки документів з
питань погодження обсягу та умов здійснення місцевих запозичень і надання
місцевих гарантій [11].
Як приклад, наведемо інформацію щодо здійснення місцевого
запозичення згідно Порядку ведення Реєстру місцевих запозичень та
місцевих гарантій – Додаток А.
Отже, гарантований місцевий борг як складна категорія виражається в
загальній сумі боргових зобов’язань суб’єктів господарювання – резидентів
України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату
кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними (місцевими)
гарантіями. Місцеві гарантії, з одного боку, є елементом гарантованого
місцевого боргу, а з іншого – способом державної підтримки окремих
суб’єктів господарювання, що здійснюють на певній території реалізацію
інвестиційних проектів, метою яких є розвиток комунальної інфраструктури
або впровадження ресурсозберігаючих технологій.
Надаючи місцеві гарантії, «Верховна Рада Автономної Республіки
Крим чи міська рада визначають пріоритетні інвестиційні проекти,
спрямовані на розвиток власної комунальної інфраструктури чи
впровадження ресурсозберігаючих технологій, підготовлені окремими
суб’єктами господарювання, і також фактично співфінансують їх за рахунок
коштів місцевих бюджетів. Тобто державні (місцеві) гарантії виступають
способом виконання зобов’язань публічно-правового сектору, одним із
методів публічних витрат, коли гарант надає фінансову підтримку окремим
суб’єктам господарювання з метою прискорення економічного розвитку
країни чи її окремої території. Фінансово-правові норми, що регулюють
надання державних (місцевих) гарантій, не лише включаються в інститут
публічного боргу, але й формують інститут публічних витрат, які виникають
лише у випадку невиконання принципалом зобов’язань за отриманим
 15

кредитом (позикою), забезпеченим державною (місцевою) гарантією» [26, с.

4].
Принципово різні підходи закладає законодавець до можливості
використання позики у сфері бюджетної діяльності. На рівні «Державного
бюджету інститут Державної позики є більш розроблений та сформований,
на відміну від місцевих бюджетів, де невстановлено єдиного підходу щодо
запозичень. Якщо розглядати це питання на місцевому рівні, то варто
зазначити, що залучення фінансових ресурсів для здійснення власної
політики займає провідне місце в діяльності органів місцевого
самоврядування. При цьому важливо враховувати принципове розмежування
та виокремлення в системі місцевих бюджетів місцевого самоврядування.
Справа в тому, що саме останні види бюджетів пов’язуються із певним
майном, яке може забезпечити територіальним громадам виконання
бюджетних показників. Законодавством закріплена можливість місцевих рад
або інших органів місцевого самоврядування (за делегування відповідного
повноваження місцевою Радою) щодо випуску місцевої позики, лотереї,
цінних паперів, отримання позички на покриття тимчасових касових
розривів. Обов’язковою умовою такого запозичення є погашення його до
кінця бюджетного року» [23, с. 79].
Таким чином, на сьогодні стан місцевих запозичень не знаходиться на
бажаному рівні. Існує багато об’єктивних чинників, що безпосередньо
вливають на місцевий борг. Варто зазначити, що місцеві запозичення є
досить важливим фінансовим інструментом, адже використання залучених
коштів виступає можливістю здійснення як важливих завдань, так й функцій
на місцевому рівні. На жаль, у нашій державі це питання остаточно ще не
вирішено, тому воно потребує подальшого вдосконалення.
 16

1.3 Теоретичні та нормативні підходи до регулювання місцевих гарантій

Відповідно до Закону України «Про державну допомогу суб’єктам

господарювання» державна допомога суб’єктам господарювання становить
собою підтримку у будь-якій формі суб’єктів господарювання за рахунок
ресурсів держави чи місцевих ресурсів, що спотворює або загрожує
спотворенням економічної конкуренції, створюючи переваги для
виробництва окремих видів товарів чи провадження окремих видів
господарської діяльності. У статті 4 зазначеного нормативно-правового акта
закріплені форми такої допомоги, однією з яких є надання державних та
місцевих гарантій [5].
Фінансово-правова доктрина розуміє місцеві гарантії як вид публічних
умовних боргових зобов’язань гаранта перед кредитором (бенефіціаром) з
повного або часткового виконання платежів на його користь за умов
невиконання принципалом (суб’єктом господарювання, що отримує кредит
(позику) від бенефіціара) боргових зобов’язань за одержаними
позиками/кредитами щодо повернення грошових коштів, за рахунок коштів
відповідних бюджетів. Таке розуміння інституту державних і місцевих
гарантій дозволяє їх відмежувати від суміжних категорій гарантій держави,
що використовуються в інших галузях права, зокрема в конституційному
праві й господарському праві, в яких гарантії держави розуміються в іншому
значенні, а саме як зобов’язання держави із забезпечення прав фізичних та
юридичних осіб [29, с. 292].
Стаття 17 Бюджетного кодексу України регулює державні та місцеві
гарантії. Так, «місцеві гарантії можуть надаватися за рішенням:
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної міської,
селищної, сільської ради для забезпечення повного або часткового виконання
боргових зобов’язань суб’єктів господарювання – резидентів України, що
 17

належать до комунального сектору економіки міста, селища, села або

Автономної Республіки Крим, розташовані на відповідній території та
здійснюють на цій території реалізацію інвестиційних проектів, метою яких є
розвиток комунальної інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих
технологій;
відповідної обласної ради для забезпечення повного або часткового
виконання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання – резидентів
України, що належать до комунального сектору економіки, розташовані на
відповідній території та здійснюють на цій території реалізацію
інвестиційних проектів, метою яких є розвиток комунальної інфраструктури,
відновлення та реконструкція об’єктів спільної власності територіальних
громад або державної власності, що перебувають в управлінні обласних рад,
обласних державних адміністрацій, або впровадження ресурсозберігаючих
технологій, а також реалізацію проектів будівництва, реконструкції,
капітального ремонту автомобільних доріг загального користування
державного, місцевого значення» [1].
Місцеві гарантії надаються на умовах платності, строковості, а також
забезпечення виконання зобов’язань у спосіб, передбачений законом.
Правочин щодо надання державної (місцевої) гарантії оформляється в
письмовій формі та має визначати: предмет гарантії; повні найменування та
місцезнаходження суб’єкта господарювання і кредитора (у разі гарантування
виконання зобов’язань за кредитним договором); обсяг кредиту (позики);
обсяг гарантійних зобов’язань та порядок їх виконання; права та обов’язки
гаранта і кредитора; умови настання гарантійного випадку; строк дії гарантії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2023 р. № 234
внесено зміни до Порядку здійснення місцевих запозичень, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.2011 р. № 110.
Уточнено істотні умови запозичення, а також вказано, що правочин щодо
надання державної гарантії на портфельній основі оформляється в письмовій
 18

формі та має визначати: предмет гарантії; повне найменування та

місцезнаходження кредитора; обсяг гарантійних зобов’язань та порядок їх
виконання; права, обов’язки та відповідальність гаранта і кредитора; умови
настання гарантійного випадку; строк здійснення виплат у разі настання
гарантійного випадку; розмір та порядок сплати до державного бюджету
плати за надання гарантії; порядок погашення заборгованості перед
державою за виконання гарантійних зобов’язань; строк дії гарантії [10].
Обов’язковою умовою надання державної (місцевої) гарантії, крім
державних гарантій на портфельній основі, є укладення договору між
Борговим агентством України (відповідним місцевим фінансовим органом)
та суб’єктом господарювання про погашення заборгованості суб’єкта
господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим,
обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною
громадою) за виконання гарантійних зобов’язань. Істотними умовами такого
договору мають бути зобов’язання суб’єкта господарювання: внести плату за
надання державної (місцевої) гарантії; надати майнове або інше забезпечення
виконання зобов’язань за гарантією; відшкодувати витрати державного
(місцевого) бюджету, пов’язані з виконанням гарантійних зобов’язань;
сплатити пеню за прострочення відшкодування зазначених витрат [16, с. 20].
Пеня нараховується у разі прострочення відшкодування зазначених
витрат більше ніж 30 календарних днів з дня виникнення такого
прострочення та за кожний день прострочення сплати заборгованості у
національній валюті з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки
Національного банку України за офіційним курсом гривні до іноземної
валюти, встановленим Національним банком України на день нарахування
пені;
надати гаранту права ініціювання дебетового переказу коштів з
поточних/депозитних рахунків суб’єкта господарювання на користь гаранта.
 19

Державні (місцеві) гарантії не надаються для забезпечення боргових

зобов’язань суб’єктів господарювання, якщо безпосереднім джерелом
повернення кредитів (позик) передбачаються кошти державного (місцевого)
бюджету (крім боргових зобов’язань, що виникають внаслідок залучення
кредитів (позик) від іноземних держав, іноземних фінансових установ і
міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних проектів,
включаючи рекредитування відповідно до пункту 1 частини четвертої статті
30 Бюджетного кодексу України) [1].
Прострочена заборгованість суб’єкта господарювання перед державою
(Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи
сільською територіальною громадою) за кредитом (позикою), залученим
державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською,
селищною чи сільською територіальною громадою) або під державну
(місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за
користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого
суб’єкта господарювання податковими органами, що є органами стягнення
такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом
України [2] або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості
за рахунок майна цього суб’єкта господарювання.
Забороняється надання державних (місцевих) гарантій суб’єкту
господарювання, який має прострочену заборгованість перед державою
(Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи
сільською територіальною громадою) за кредитом (позикою), залученим
державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською,
селищною чи сільською територіальною громадою) або під державну
(місцеву) гарантію, за кредитом з бюджету (включаючи плату за
користування такими кредитами (позиками) та пеню), іншу заборгованість з
погашення раніше отриманого кредиту (позики) у фінансовій установі або
податковий борг перед державним (місцевим) бюджетом.
 20

Також зазначимо, що граничні обсяги державного (місцевого) боргу та

державних (місцевих) гарантій встановлені статтею 18 Бюджетного кодексу
України. Так, загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною
Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською
територіальною громадою боргу станом на кінець бюджетного періоду не
може перевищувати 200 відсотків середньорічного обсягу доходів загального
фонду місцевого бюджету, які надійшли за три попередні бюджетні періоди,
що передують прийняттю рішення Верховної Ради Автономної Республіки
Крим, обласної, міської, селищної чи сільської ради про здійснення
місцевого запозичення та/або надання місцевої гарантії, без урахування
доходів, визначених пунктами 1, 1-1 частини першої статті 64, пунктом
1 частини першої статті 66 Бюджетного кодексу України, та міжбюджетних
трансфертів [1].
З метою забезпечення дотримання граничних обсягів державного
(місцевого) боргу та державних (місцевих) гарантій Боргове агентство
України веде Реєстр державного боргу і гарантованого державою боргу,
Реєстр державних гарантій, а Міністерство фінансів України веде Реєстр
місцевих запозичень та місцевих гарантій. Інформація з відповідних реєстрів
щомісячно публікується на офіційних сайтах Боргового агентства України та
Міністерства фінансів України.
Реєстр місцевих запозичень та місцевих гарантій є інформаційною
системою, що містить відомості про здійснені місцеві запозичення та надані
місцеві гарантії. Як приклад, інформація із даного реєстру подана у додатку
Б.
Таким чином, надання місцевих гарантій виступає досить складною
формою підтримки. На нашу думку, правовий механізм надання місцевих
гарантій потребує певного удосконалення. Зокрема, йдеться про потребу
усунення, подвійних стандартів, деталізації умов надання державних
гарантій особливо у період дії воєнного стану.
 21

РОЗДІЛ 2 АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

МІСЦЕВОГО БОРГУ ПІД ЧАС ВІЙНИ

2.1 Обслуговування та погашення місцевого боргу у період дії воєнного

стану

В умовах воєнного стану надзвичайно важливим є забезпечення

оперативного, належного та безперервного виконання місцевих бюджетів. З
метою забезпечення ефективного функціонування бюджетної сфери та
життєво необхідних потреб жителів територіальних громад у період дії
воєнного стану Офіс Президента України, Уряд, Верховна Рада України,
РНБО та інші центральні органи виконавчої влади прийняли низку швидких,
ефективних, оперативних рішень. Важливі зміни були також внесені й у
чинне законодавство.
Так, стаття 71 Бюджетного кодексу України вказує, що до витрат
бюджету розвитку місцевих бюджетів належать погашення місцевого боргу,
в тому числі за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам
на фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання
автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і
доріг комунальної власності у населених пунктах.
Стаття 91 Бюджетного кодексу України регулює видатки місцевих
бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів. Так, до
видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих
бюджетів, належать видатки на обслуговування місцевого боргу.
Також зазначимо, що стаття 103-1 Бюджетного кодексу України
регулює субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансове
забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання
автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і
доріг комунальної власності у населених пунктах [1].
 22

Така субвенція розподіляється таким чином: 90 відсотків загального

обсягу субвенції розподіляється між відповідними місцевими бюджетами
(крім бюджету міста Києва) залежно від протяжності автомобільних доріг
загального користування місцевого значення у відповідній адміністративно-
територіальній одиниці станом на 1 січня року, що передує плановому.
Зазначені кошти можуть спрямовуватися на будівництво,
реконструкцію, ремонт і утримання вулиць і доріг комунальної власності в
населених пунктах у розмірі не більше 20 відсотків обсягу такої субвенції,
затвердженого законом про Державний бюджет України для відповідного
місцевого бюджету, а також на погашення та обслуговування місцевого
боргу за місцевими запозиченнями, залученими для виконання ремонтно-
будівельних робіт на автомобільних дорогах загального користування
місцевого значення та комунальної власності, у розмірі не більше 30
відсотків обсягу такої субвенції, затвердженого законом про Державний
бюджет України для відповідного місцевого бюджету. Обсяги та напрями
використання коштів за рахунок таких місцевих запозичень затверджуються
відповідною обласною державною адміністрацією з подальшим погодженням
з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету [19, с. 157].
Також Бюджетним кодексом України встановлено, що у період дії
воєнного стану вільні залишки коштів місцевих бюджетів та залишки коштів
спеціального фонду місцевих бюджетів (крім власних надходжень
бюджетних установ та субвенцій з інших бюджетів, а також коштів місцевих
внутрішніх та зовнішніх запозичень), які утворилися на кінець бюджетного
періоду, спрямовуються за рішеннями відповідних місцевих рад (військових
адміністрацій) на оплату праці працівників бюджетних установ, нарахування
на заробітну плату, придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів,
забезпечення продуктами харчування, оплату комунальних послуг та
енергоносіїв, обслуговування та погашення місцевого боргу, соціальне
забезпечення, створення умов для лікування, відновлення та реабілітації осіб,
 23

які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти

України, заходи та роботи з територіальної оборони та мобілізаційної
підготовки, підтримку сил безпеки і оборони, проектування, будівництво,
ремонт захисних споруд цивільного захисту (сховищ, протирадіаційних
укриттів), споруд подвійного призначення та облаштування приміщень, які
плануються до використання для укриття населення, будівництво
фортифікаційних споруд, платежі, пов’язані з виконанням гарантійних
зобов’язань Автономної Республіки Крим, обласної ради чи міської
територіальної громади (з можливістю передачі таких коштів іншому
місцевому бюджету).
Установити, що виконання державного бюджету та місцевих бюджетів у
населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких
органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень,
перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, здійснюється з
урахуванням таких особливостей: погашення з обласного бюджету Донецької
області місцевого боргу Донецької міської ради, що виник за кредитом,
отриманим у публічному акціонерному товаристві «Державний експортно-
імпортний банк України» (кредитний договір № 151110К26 від 5 листопада
2010 року). Уповноважити Донецьку обласну державну адміністрацію,
Донецьку обласну військово-цивільну адміністрацію забезпечити погашення
заборгованості Донецької міської ради за таким кредитом.
Разом з тим у Розділ VI. «Прикінцеві та перехідні положення»
Бюджетного кодексу України встановлено, що частина шоста статті 16,
частина сьома статті 17 та частина сьома статті 74 цього Кодексу не
застосовуються щодо боргових зобов’язань, зазначених у статтях 1 та 2
Закону України «Про особливості здійснення правочинів з державним,
гарантованим державою боргом та місцевим боргом», протягом строку дії
рішення Кабінету Міністрів України або міської ради, прийнятого згідно зі
статтями 1 та 2 зазначеного Закону [6].
 24

Також відповідно до Закону України «Про внесення змін до

Бюджетного кодексу України щодо забезпечення підтримки
обороноздатності держави та розвитку оборонно-промислового комплексу
України» [4] Розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено
пунктами 22-8, 60 такого змісту:
«22-8. Установити, що у період дії воєнного стану вільні залишки
коштів місцевих бюджетів та залишки коштів спеціального фонду місцевих
бюджетів (крім власних надходжень бюджетних установ та субвенцій з
інших бюджетів, а також коштів місцевих внутрішніх та зовнішніх
запозичень), які утворилися на кінець бюджетного періоду, спрямовуються за
рішеннями відповідних місцевих рад (військових адміністрацій) на оплату
праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату,
придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів, забезпечення
продуктами харчування, оплату комунальних послуг та енергоносіїв,
обслуговування та погашення місцевого боргу, соціальне забезпечення,
створення умов для лікування, відновлення та реабілітації осіб, які
постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України,
заходи та роботи з територіальної оборони та мобілізаційної підготовки,
підтримку сил безпеки і оборони, проектування, будівництво, ремонт
захисних споруд цивільного захисту (сховищ, протирадіаційних укриттів),
споруд подвійного призначення та облаштування приміщень, які плануються
до використання для укриття населення, будівництво фортифікаційних
споруд, платежі, пов’язані з виконанням гарантійних зобов’язань Автономної
Республіки Крим, обласної ради чи міської територіальної громади (з
можливістю передачі таких коштів іншому місцевому бюджету);
60. Установити, що, як виняток з положень пунктів 1 і 1 -1 частини
першої статті 64 та пункту 1 частини першої статті 66 цього Кодексу, частина
податку на доходи фізичних осіб від оподаткування доходів у вигляді
грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних
 25

військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і

начальницького складу, що сплачується (перераховується) згідно з
Податковим кодексом України на відповідній території України та згідно із
зазначеними нормами цього Кодексу належить до доходів загального фонду
відповідних місцевих бюджетів, зараховується в повному обсязі до
спеціального фонду Державного бюджету України та спрямовується у
відповідних пропорціях за визначеними напрямами» [4]
Також було дано доручення Кабінету Міністрів України передбачити у
законі про Державний бюджет України на 2024 рік відповідні положення, які
стосувалися й обслуговування та погашення місцевих боргів.
Пріоритетністю здійснення видатків Казначейством та органами
Казначейства (Постанова Кабінету Міністрів України від 9 червня 2021 р. №
590) встановлено, що у другу чергу здійснюються видатки загального фонду:
оплата праці працівників бюджетних установ; погашення та обслуговування
державного та місцевого боргу, виконання гарантійних зобов’язань тощо [8].
Слід зазначити, що у період дії воєнного стану, формування та
виконання місцевих бюджетів здійснюється відповідно до бюджетного
законодавства з урахуванням особливостей, визначених Постановою
Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 №252 «Деякі питання формування
та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану» [7]. Названою
постановою серед іншого унормовано питання затвердження місцевих
бюджетів, обслуговування та погашення місцевого боргу.
Тож у разі створення відповідно до ст. 4 Закону України від 12.05.2015
389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» військових адміністрацій
населених пунктів, останні у строки, встановлені БКУ, затверджують місцеві
бюджети, складені місцевими фінансовими органами (п. 1 Постанови № 252).
Важливо відмітити, що видатки, здійснені у зазначений період, в
обов’язковому порядку мають бути враховані розпорядником та
одержувачем бюджетних коштів у затвердженому кошторисі, плані
 26

асигнувань загального фонду, плані спеціального фонду (за винятком

власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), плані
надання кредитів із загального фонду місцевих бюджетів, зведенні
показників спеціального фонду кошторису розпорядників бюджетних
коштів, плані використання бюджетних коштів та помісячному плані
використання бюджетних коштів, у всіх зведених планових показниках.
Виконання місцевих бюджетів з профіцитом в умовах війни має
неоднозначну думку. Інтуїтивно вона розуміється як якесь позитивне явище,
але де-факто може мати різні пояснення (зокрема, й через «замороження»
видатків спеціальних фондів, згортання інфраструктурних проектів,
заборгованості по низці виплат через відміну «захищених» статей бюджету
на час воєнного стану тощо). Водночас, зауважимо, що такий результат
досягнуто завдяки ефективно проведеній децентралізації, яка закріпила
можливості залучати додаткові фінансові ресурси, необхідні для надання
першочергових послуг, допомоги внутрішньо переміщеним особам,
підтримку релокованого бізнесу, підготовку та утримання в належному стані
укриттів тощо [22, с. 30].
В умовах дії воєнного стану місцевий бюджет може не виконуватися у
повному обсязі. З метою підвищення оперативності у прийнятті відповідних
рішень нормативними актами громадам надано право передавати кошти зі
спеціального фонду, які мають цільове спрямування, до загального фонду.
Також, обласним та міським радам надана можливість здійснювати нові
місцеві запозичення, а також надавати місцеві гарантії, особливо, коли в
процесі платежів з обслуговування та погашення місцевого боргу
безпосередньо порушено графік відповідних платежів, а також виникла
прострочена заборгованість чи нараховані штрафні санкції. Таким чином, в
умовах воєнного стану надзвичайно важливо забезпечити оперативне,
належне та безперервне виконання місцевих бюджетів.
 27

2.2 Проблеми розвитку нормативно-правового регулювання місцевого

боргу в умовах воєнного стану та інтеграції до європейського
законодавства

Місцеві фінанси виступають головною базою формування соціально-

економічного потенціалу, а тому від ефективності їх використання та
формування залежить добробут громад. Кошти місцевих бюджетів є базою
забезпечення стабільності розвитку країни, інструментом підвищення
добробуту. Від ефективного та раціонального їх використання безпосередньо
залежить якість та рівень життя у будь-якій частині держави. Достатній
рівень коштів, що сконцентрований у всіх бюджетах є базисом, що дає
можливість впевнено рухатися вперед у досягненні стратегічних цілей
розвитку економіки, вирішувати складні соціально-економічні, політичні,
екологічні та інші завдання, здійснювати розбудову сіл, міст, територіальних
громад, розширювати мережу та покращувати якість суспільних благ.
В умовах дії воєнного стану ускладнюються важливі процеси
формування, а також виконання бюджетів. Пріоритети напрямів
використання бюджетних коштів також змінюються кардинально. На
визначальне місце виходять проблеми забезпечення обороноздатності,
надання допомоги, створення фондів підтримки, допомоги постраждалим,
фінансування заходів стосовно релокації підприємств, малого та середнього
бізнесу.
Місцевий борг виступає також й суттєвою перешкодою, яка
безпосередньо впливає на саму стабільність фінансової системи під час
війни. Тому, в цих обставинах, боргова залежність стала додатковим важелем
тиску на місцеві фінанси, так і загалом на фінансову систему держави.
 28

Внесені зміни до законодавства в умовах війни, змінили фінансову

політику України, перенаправили бюджетні ресурси на пріоритетні напрями
[25, с. 5].
Також, зауважимо, що відповідно до статті 264 Угоди про асоціацію
між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським
співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої
сторони, сторони домовились, що вони застосовуватимуть статті 262, 263 (3)
або 263 (4) Угоди з використанням як джерела тлумачення критеріїв, що
випливають із застосування статей 106, 107 та 93 Договору про
функціонування Європейського Союзу, зокрема відповідну судову практику
Суду Європейського Союзу, а також відповідне вторинне законодавство,
рамкові положення, керівні принципи та інші чинні адміністративні акти
Європейського Союзу.
Повідомленням Комісії 2008/C 155/02 ЄС про застосування статей 87 та
88 ДФЄС до державної допомоги у вигляді гарантій встановлені основні
принципи та підходи щодо оцінки державної допомоги у формі гарантій.
Згідно з пунктом 1.3 Повідомлення ЄК щодо гарантій:
- «індивідуальна гарантія» означає будь-яку гарантію, що надається
підприємству та не надається на основі гарантійної схеми;
- «гарантійна схема» може надаватися підприємствам, що
дотримуються певних умов тривалості, суми, основної мети діяльності, типу
чи розміру підприємств.
У пункті 2.1 Повідомлення ЄК щодо гарантій передбачено, що у статті
87 (1) ДФЄС зазначено, що будь-яка допомога, надана державою-членом або
за рахунок державних ресурсів у будь-якій формі, яка спотворює або
загрожує спотворенням конкуренції, надаючи перевагу певним
підприємствам або виробництву певних товарів, оскільки впливає на
торгівлю між державами-членами, несумісна із спільним ринком.
 29

Гарантії, що надаються безпосередньо державою, а саме:

центральними, регіональними чи місцевими органами влади, можуть
становити державну допомогу [18].
Перевага державної гарантії полягає в тому, що ризик, пов’язаний із
гарантією, несе держава. Такий ризик із боку держави, як правило, повинен
бути відшкодований відповідною платою за надання державної (місцевої)
гарантії. Якщо держава відмовилася від всієї або часткової плати за надання
гарантії, це може бути вигодою для підприємства, а також є втратою доходу
державного (місцевого) бюджету. Отже, навіть якщо виявиться, що держава
ніколи не здійснює жодних платежів за гарантією, державна допомога все
одно має місце бути відповідно до статті 87 (1) ДФЄС. Допомога вважається
наданою саме в момент прийняття рішення про надання гарантії, а не тоді,
коли починають здійснюватися платежі згідно з умовами договору про
надання гарантій.
Відповідно до пункту 2.2 Повідомлення ЄК щодо гарантій зазвичай
бенефіціар допомоги є позичальником. Як зазначено в пункті 2.1
Повідомлення ЄК щодо гарантій, ризик невиконання позичальниками умов
кредитного договору зазвичай повинен бути відшкодований відповідною
платою за надання державної (місцевої) гарантії. Коли позичальнику не
потрібно вносити плату за надання державної (місцевої) гарантії, він отримує
перевагу. Порівняно із ситуацією без гарантій державна гарантія дає змогу
позичальнику отримати кращі фінансові умови позики, ніж ті, які зазвичай є
на фінансових ринках. Отже, державні гарантії можуть сприяти створенню
нового бізнесу та дозволяти певним підприємствам збирати гроші для
здійснення нової діяльності [18].
Також зауважимо, що згідно з пунктом 2 статті 71 Бюджетного кодексу
України погашення місцевого боргу належить до витрат бюджету розвитку
місцевих бюджетів [1].
 30

Відповідно до пункту 16.4. наказу Міністерства фінансів України від

23.08.2012 №938 «Про затвердження Порядку казначейського
обслуговування місцевих бюджетів» повернення запозичень, залучених з
метою фінансування бюджету розвитку місцевих бюджетів, здійснюється
Управлінням (відділенням) Казначейства за рахунок коштів спеціального
фонду місцевого бюджету. Виділення коштів на повернення запозичень
здійснюється на підставі розпорядження про виділення коштів загального
(спеціального) фонду місцевих бюджетів, наданого фінансовим органом у
порядку, встановленому законодавством. Для повернення запозичень,
класифікацією фінансування бюджету за типом боргового зобов’язання
передбачено код 402000 «Погашення». Крім того, класифікацією
фінансування бюджету за типом кредитора видатки класифіковано за
категоріями кредиторів або власників боргових зобов’язань. Також
класифікація передбачає розмежування боргу за типом кредитора та за типом
боргового зобов’язання. Тому, застосування кодів класифікації залежить від
виду та сутності витрат і платежів [13].
Отже, аналіз проблем розвитку нормативно-правового регулювання
місцевого боргу в умовах воєнного стану та інтеграції до європейського
законодавства різних дав змогу виокремити наступні:
- складна процедура випуску облігацій місцевих позик сповільнює
процес облігаційних позик;
- проблеми у сприянні в укладанні кредитних договорів, незважаючи
на високі ставки банківських кредитів;
- проблеми фінансової підтримки (гарантій) за рахунок коштів
місцевого бюджету;
- проблеми сприяння розвитку комунальних підприємств, їх
технічному переоснащенню.
Питання «можливості випуску облігацій місцевих позик
територіальними громадами залишається відкритим і потребує відповідного
 31

законодавчого врегулювання та внесення змін до Бюджетного кодексу

України. Такі нововведення можуть прискорити інвестиційний розвиток
територіальних громад, але потребують від них чималих організаційних
зусиль та високої фінансової спроможності місцевих бюджетів. Україна
належить до країн з регуляторним впливом держави на муніципальні
запозичення та борги, а отже, розвиток ринку муніципальних запозичень
напряму залежить від законодавчої, регуляторної та інституційної бази.
Вплив держави на ринок муніципальних запозичень здійснюється у двох
напрямках: регулювання місцевих запозичень та регулювання місцевого
боргу. Система місцевих запозичень в Україні має чимало слабких місць,
проте врегулювання законодавчої бази, врахування світового досвіду може
вивести їх на новий рівень розвитку» [14, с. 58].
Отже, діюча система нормативно-правового регулювання місцевого
боргу має ряд суттєвих недоліків. Поза межами нормативно-правового
регулювання існують певні умови обміну боргових зобов’язань, проведення
операцій з реструктуризації місцевого боргу, консолідації позик.
На сьогодні залишається актуальним питання щодо прийняття
окремого Закону України «Про державний борг та місцевий борг» як
комплексного правового акту, що врегульовує важливий процес управління
місцевим боргом, визначає головні принципи управління ним, регулює
особливості ведення контрою та обліку за його утворенням, визначає
операції з управління таким боргом.
Слід рекомендувати також «місцевим органам влади відповідно до
своїх повноважень та можливостей заохочувати малий та середній бізнес
відновлювати свою діяльність, сплачувати податки, відроджувати
економічну та фінансову спроможність громад. Відзначено, що одним із
пріоритетних управлінських завдань є підвищення кредитного рейтингу
України, що дасть змогу залучати більш дешеві позики і цим самим
зменшувати вартість обслуговування боргів у майбутньому» [15, с. 62].
 32

У 2024 році дія військового стану продовжується і ми погоджуємося з

тим, що видатки бюджетів потрібно спрямувати, переш за все, на
забезпечення нашої армії, оборонного комплексу. Вже сьогодні потрібно
передбачити й обсяги фінансування на реалізацію відновлення країни як
європейської держави. Таким чином, в умовах дії воєнного стану змінилося
саме бюджетне законодавство, зазнали змін способи та методи управління
фінансовими ресурсами місцевих бюджетів.
З початком російського вторгнення, доходи місцевих бюджетів суттєво
знизилися через зниження надходжень, зниження підприємницької
активності та зовнішньоекономічної діяльності. Зріс дефіцит надходжень до
місцевих бюджетів, виникли проблеми з обслуговуванням місцевого боргу та
й загалом змінилися умови формування і виконання місцевих бюджетів.
Найбільшу частку бюджетних надходжень склали міжнародні гранти від
країн-партнерів та міжнародних інституцій. Аналіз розподілу видатків
свідчить, що кошти місцевих бюджетів спрямовані на фінансування
дошкільної та загальної середньої освіти, як за рахунок власних коштів, так і
освітньої субвенції з державного бюджету. Натомість, сектор безпеки,
виплата пенсій, допомога внутрішньо переміщеним особам, компенсації,
грошове забезпечення та інше фінансувалося за рахунок коштів Державного
бюджету України.
Також в умовах дії воєнного стану, актуальними виступають проблеми
раціонального розподілу видатків усіх бюджетів, обслуговування місцевого
боргу з важливим акцентом на ефективності їх використання для посилення
спроможностей держави, відновлення зруйнованих об’єктів критичної
інфраструктури, фінансування життєво важливих бюджетних програм тощо.
Важливі на сьогодення питання місцевого боргу можуть виступати
напрямами подальших перспективних наукових досліджень. Адже потрібно
формувати вже зараз потужну базу матеріально-технічної та фінансової
допомоги на відновлення держави та кожної громади після перемоги.
 33

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі наведено теоретичне узагальнення наукового

завдання, що виявляється у дослідженні на основі аналізу теоретичних знань,
нормативних актів, особливостей відносин, що виникають під час правового,
регулювання місцевого боргу, визначення проблемних питань розвитку таких
відносин в умовах воєнного стану та вироблення шляхів удосконалення
інституту місцевого боргу в умовах модернізації українського суспільства.
Отримані у процесі дослідження результати дозволяють сформулювати
низку висновків:
1. Розкрито поняття та сутність державного (місцевого) боргу. Так,
Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у
процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування
про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і
питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також
визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого
боргу. Місцевий борг виступає одним із головних показників відповідного
місцевого бюджету. Отже, сутність місцевого боргу – це внутрішній його
зміст, що виражається у єдності усіх багаточисельних властивостей
місцевого боргу і відносин. Запропоновано під місцевим боргом розуміти
залучені органами місцевого самоврядування кошти від резидентів та
нерезидентів у процесі реалізації фінансових, кредитних відносин на умовах
строковості, повернення з метою підтримки належного фінансово-
економічного стану відповідної території.
2. Визначено порядок здійснення місцевих запозичень та управління
місцевим боргом. Акцентовано увагу на тому, що обов’язковою умовою
такого запозичення є погашення його до кінця бюджетного року. На сьогодні
стан місцевих запозичень не знаходиться на бажаному рівні. Існує багато
об’єктивних чинників, що безпосередньо вливають на місцевий борг. Варто
 34

зазначити, що місцеві запозичення є досить важливим фінансовим

інструментом, адже використання залучених коштів виступає можливістю
здійснення як важливих завдань, так й функцій на місцевому рівні. На жаль,
у нашій державі це питання остаточно ще не вирішено, тому воно потребує
подальшого вдосконалення.
3. Встановлено теоретичні та нормативні підходи до регулювання
місцевих гарантій. Стаття 17 Бюджетного кодексу України регулює державні
та місцеві гарантії. Місцеві гарантії надаються на умовах платності,
строковості, а також забезпечення виконання зобов’язань у спосіб,
передбачений законом. Правочин щодо надання державної (місцевої) гарантії
оформляється в письмовій формі та має визначати: предмет гарантії; повні
найменування та місцезнаходження суб’єкта господарювання і кредитора (у
разі гарантування виконання зобов’язань за кредитним договором); обсяг
кредиту (позики); обсяг гарантійних зобов’язань та порядок їх виконання;
права та обов’язки гаранта і кредитора; умови настання гарантійного
випадку; строк дії гарантії.
На нашу думку, правовий механізм надання місцевих гарантій
потребує певного удосконалення. Зокрема, йдеться про потребу усунення,
подвійних стандартів, деталізації умов надання державних гарантій особливо
у період дії воєнного стану.
4. Охарактеризовано обслуговування та погашення місцевого боргу у
період дії воєнного стану.
На погашення позик, наданих на покриття тимчасових касових
розривів місцевих бюджетів (за наявності заборгованості за такими
позиками) та обслуговування місцевого боргу спрямовуватимуться не всі
доходи загального фонду місцевих бюджетів населених пунктів, що
перебувають на територіях, на яких введено воєнний стан, а лише 80
відсотків.
 35

Слід зазначити, що у період дії воєнного стану, формування та

виконання місцевих бюджетів здійснюється відповідно до бюджетного
законодавства з урахуванням особливостей, визначених Постановою
Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 №252 «Деякі питання формування
та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану». Названою
постановою серед іншого унормовано питання затвердження місцевих
бюджетів, обслуговування та погашення місцевого боргу. Таким чином, в
умовах воєнного стану надзвичайно важливо забезпечити оперативне,
належне та безперервне виконання місцевих бюджетів.
5. Досліджено проблеми розвитку нормативно-правового
регулювання місцевого боргу в умовах воєнного стану та інтеграції до
європейського законодавства. В умовах дії воєнного стану ускладнюються
важливі процеси формування, а також виконання бюджетів. Пріоритети
напрямів використання бюджетних коштів також змінюються кардинально.
На визначальне місце виходять проблеми забезпечення обороноздатності,
надання допомоги, створення фондів підтримки, допомоги постраждалим,
фінансування заходів стосовно релокації підприємств, малого та середнього
бізнесу.
Місцевий борг виступає також й суттєвою перешкодою, яка
безпосередньо впливає на саму стабільність фінансової системи під час
війни. Тому, в цих обставинах, боргова залежність стала додатковим важелем
тиску на місцеві фінанси, так і загалом на фінансову систему держави.
Сформовано перелік проблем розвитку нормативно-правового
регулювання місцевого боргу в умовах воєнного стану та інтеграції до
європейського законодавства різних дав змогу. Отже, діюча система
нормативно-правового регулювання місцевого боргу має ряд суттєвих
недоліків. Поза межами нормативно-правового регулювання існують певні
умови обміну боргових зобов’язань, проведення операцій з реструктуризації
місцевого боргу, консолідації позик.
 36

ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАННЯ

1. Бюджетний кодекс України : Закон України від 08.07.2010 р. №

2456-VI. Відомості Верховної Ради України, 2010. № 50–51. ст. 572.
2. Податковий кодекс України : Закон України від 02.12.2010 р. №
2755-VI. Відомості Верховної Ради України, 2011, № 13-14, № 15-16, № 17,
ст. 112.
3. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 р. № 435-
IV. Відомості Верховної Ради України, 2003. №№ 40-44. ст. 356.
4. Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо
забезпечення підтримки обороноздатності держави та розвитку оборонно-
промислового комплексу України : Закон України від 08.11.2023 р. № 3428-
IX. Офіційний вісник України, 2023 р. № 104. стор. 9. стаття 6216.
5. Про державну допомогу суб’єктам господарювання : Закон України
від 01.07.2014 р. № 1555-VII. Відомості Верховної Ради України, 2014. № 34.
ст. 1173.
6. Про особливості здійснення правочинів з державним, гарантованим
державою боргом та місцевим боргом : Закон України від 19.05.2015 р. №
436-VIII. Відомості Верховної Ради України, 2015. № 30. ст. 274.
7. Деякі питання формування та виконання місцевих бюджетів у
період воєнного стану : Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2022
р. №252. Офіційний вісник України, 2022 р. № 25. стор. 412. стаття 1334.
8. Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною
казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану :
Постанова Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 р. № 590. Офіційний
вісник України, 2021 р. № 48. стор. 45. стаття 2974.
9. Про затвердження Порядку здійснення місцевих запозичень :
Постанова Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 р. № 110. Офіційний
вісник України, 2011 р. № 12. стор. 41. стаття 512.
 37

10. Про затвердження Порядку надання місцевих гарантій : Постанова

Кабінету Міністрів України від 14.05.2012 р. № 541. Офіційний вісник
України, 2012 р., № 45, стор. 160, стаття 1774.
11. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо погодження
обсягу та умов здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій :
Наказ Міністерства фінансів України від 30.09.2021 р. № 532. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0532201-21#Text (дата звернення 03 січня
2024 року).
12. Про затвердження Порядку ведення Реєстру місцевих запозичень та
місцевих гарантій : Наказ Міністерства фінансів України від 15.08.2012 р. №
866. Офіційний вісник України, 2012 р. № 66. стор. 31. стаття 2711.
13. Про затвердження Порядку казначейського обслуговування
місцевих бюджетів : Наказ Міністерства фінансів України від 23.08.2012 р. №
938. Офіційний вісник України, 2012 р. № 72. стор. 239. стаття 2918.
14. Беновська Л. Місцеві запозичення як інструмент розвитку
територіальних громад. Світ фінансів, 2022. № 1. С. 49–60.
15. Бліщук К. М. Особливості управління публічними фінансами у
воєнний період. Ефективність державного управління : зб. наук. пр. Вип.
1/2(70/71). Львів : НЛТУ України, 2022. С. 62–67.
16. Дмитрик О. О., Токарєва К. О. До питання про надання державних
та місцевих гарантій як форми державної підтримки суб’єктів
господарювання. Сучасні проблеми розвитку права та економіки в
інноваційному суспільстві : зб. наук. пр. за матеріалами ІІ Інтернет-
конференції 29 листопада 2019 р. Харків : НДІ ПЗІР НАПрНУ. С. 15–22.
17. Дудченко В. Державний борг як об’єкт регулювання. URL:
https://biem.sumdu.edu.ua/images/stories/docs/K_ME/Dudchenko_5.pdf (дата
звернення 03 січня 2024 року).
18. Європейське законодавство у сфері надання державних та місцевих
гарантій. URL:
 38

https://biem.sumdu.edu.ua/images/stories/docs/K_ME/Dudchenko_5.pdf (дата
звернення 05 січня 2024 року).
19. Ковалів М. В. Фінансове право України : навчальний посібник / [М.
В. Ковалів, С. С. Єсімов, І. М. Проць, Р. М. Скриньковський, Ю. Р.
Лозинський]. Львів : СПОЛОМ, 2022. 394 с.
20. Місцевий борг та місцевий гарантований борг. URL:
https://mof.gov.ua/uk/miscevij-borg-ta-miscevij-garantovanij-borg-osn-inf (дата
звернення 03 січня 2024 року).
21. Муніципальні фінанси : навч. посіб. / За ред. д.е.н., проф. О.П.
Кириленко. Тернопіль : Астон, 2015. 360 с.
22. Піхоцька О. М. Ющик Ю. В. Аналіз виконання бюджетів в період
воєнного стану. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права.
Серія економічна. Серія юридична. 2022. Випуск 35. С. 25-32.
23. Плотнікова К. О. Правовий аспект державних та місцевих
запозичень. Вісник Харківського національного університету імені В. Н.
Каразіна, 2018. № 26. С. 78–87.
24. Поняття та види державного боргу. URL:
https://pidru4niki.com/79361/pravo/ponyattya_vidi_derzhavnogo_borgu#google_v
ignette (дата звернення 03 січня 2024 року).
25. Радіонов Ю. Д. Формування і виконання державного та місцевих
бюджетів в умовах воєнного стану. Економіка та суспільство, 2023. № 53. С.
1–11.
26. Рядінська В. О., Нефьодов С. В. Фінансово-правове регулювання
надання державних (місцевих) гарантій в Україні. К. : Видавничий дім
«Гельветика», 2019. 212 с.
27. Сидоренко А. М. Теоретико-методичні основи формування
державного кредиту та державного боргу країни. URL:
http://www.pdaa.edu.ua/np/pdf5/12.pdf (дата звернення 03 січня 2024 року).
 39

28. Третяк К. В., Климаш Н. І., Роганова Г. О. Державний борг України :

виклики та загрози для економіки. Бізнес Інформ, 2022 . № 10. С. 152–161.
29. Фінансове право : підручник / О. О. Дмитрик, Є. О. Алісов, Д. А.
Кобильнік та ін. ; за ред. О. О. Дмитрик. Одеса : Видавництво «Юридика»,
2022. 466 с.
 40

ДОДАТКИ
ДОДАТОК А.
ІНФОРМАЦІЯ
ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ МІСЦЕВОГО ЗАПОЗИЧЕННЯ
ЗА ПЕРІОД З 01.01.2023 ПО 30.11.2023

Дата Міська рада, Сума Валюта Термін

запозичення яка Кредитор Вид запозичення запозичення запозичення
/ внесення здійснює запозичення
змін запозичення
Дніпровська Європейський
04.07.2023 міська рада банк Зовнішній 25 000 000,00 EUR до 4,5 років
реконструкції кредит
та розвитку
АТ
Новомосковсь "Державний
31.08.2023 ка міська експортно- Внутрішній 100 000 000,00 UAH 5 років
рада імпортний кредит
банк
України"
11.10.2023 АТ
(зміна "Державний
умов 2021 експортно- 80 000 000,00 UAH 60 місяців
року, імпортний
зменшення Мелітопольсь банк
відсоткової ка міська України" Внутрішній
ставки) рада кредит
11.10.2023 Запорізької АТ
(зміна області "Державний
умов 2020 експортно- 50 000 000,00 UAH 60 місяців
року, імпортний
зменшення банк
відсоткової України"
ставки)
Витяг з Реєстру місцевих запозичень та місцевих гарантій
 41

ДОДАТОК Б.
ІНФОРМАЦІЯ
ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ МІСЦЕВИХ ГАРАНТІЙ
ЗА ПЕРІОД З 01.01.2023 ПО 30.11.2023
Дата Міська рада, яка Суб’єкт Кредитор Вид Сума і валюта Відсоткова Термін
запозичення надає гарантію господарювання запозичення запозичення ставка запозиче
(гарантії)/ (Позичальник) запозичення ння
внесення змін

19.04.2023 збільшено на
5 385 EURIBOR 6M
(зміна умов Львівська Міністерст Внутрішній
ЛКП + 22 роки
2019 року, міська рада "Львівелектротранс" во фінансів кредит 656,48 EUR
спред до 2,5%
збільшення України (загальна сума
суми) до 17 385
656,48 EUR)
EURIBOR 6M
Хмельницька Зовнішній
21.04.2023 КП "Електротранс" ЄБРР 10 600 000 + 5,75% 13 років
міська рада кредит EUR
01.11.2023 Запорізька КП "Міжнародний АБ Внутрішній 12 628 000 5,50% 9 років
(зміна умов міська рада аеропорт "УКРГАЗБ кредит USD
2018 року, Запоріжжя" АНК"
зменшення %
ставки та
подовження
терміну
погашення
кредиту до
31.12.2027 )
07.11.2023 Чернівецька КП "Чернівецьке Міністерст Внутрішній 11 468 000 EURIBOR 6M 22 роки
міська рада тролейбусне во фінансів кредит EUR +
управління" України спред до 2,3%

Витяг з Реєстру місцевих запозичень та місцевих гарантій