Міжнародні організації Африки

1. Історичні передумови
Історія міжнародних організацій в Африці відображає складність політичних,
економічних і соціокультурних динамік регіону протягом довгих століть. Історичні
передумови для створення міжнародних організацій в Африці можна відстежити від
колоніальної епохи до сучасних дій.

Колоніальне володіння відіграло ключову роль у формуванні образу політичного,

економічного і соціокультурного життя Африки. Після десятиліть експлуатації
африканських ресурсів колоніальними державами, багато країн Африки отримали
незалежність у другій половині 20-го століття. Проте спадок колоніальної системи
залишився відчутним у вигляді національних кордонів, що були встановлені за межами
традиційних етнічних, культурних і лінгвістичних територій. Це спричинило конфлікти та
напруження між різними етнічними та культурними групами, що потребувало пошуку
спільних рішень та механізмів конфліктного врегулювання.

У зв'язку з цим, на початку XX століття виникла потреба у створенні міжнародних

організацій, спрямованих на спільне вирішення проблем розвитку, безпеки та співпраці.
Однією з перших таких організацій була Організація Африканської Єдності (OAS),
створена у 1963 році, яка покликана була сприяти політичному об'єднанню африканських
країн та вирішенню їхніх спільних проблем.

Незабаром після того з'явилися інші організації, такі як Економічна Комісія Об'єднаних
Націй для Африки (ЕКОНА), створена в 1958 році, яка сприяє економічному розвитку і
співпраці серед африканських країн. До інших міжнародних організацій, що активно
діють в Африці, належать Регіональна Економічна Спільнота, Спільнота
Східноафриканських Країн (SADC) та багато інших.

Зокрема, серед міжнародних організацій, які грають важливу роль у розвитку та співпраці
в Африці, можна виділити Митний і Економічний Союз Центральної Африки (МЕСАС) та
Економічне Співтовариство Держав Західної Африки (ECOWAS).

Митний і Економічний Союз Центральної Африки (МЕСАС) був створений з метою

сприяти економічному і соціальному розвитку країн центральної частини континенту. Ця
організація спрямована на зближення економік, політики і правових систем країн-членів,
що сприяє зростанню торгівлі та інвестицій у регіоні.

Банк розвитку держав Центральної Африки - це інший важливий актор у сфері

економічного розвитку регіону. Він забезпечує фінансову підтримку для проектів і
програм розвитку в країнах Центральної Африки, сприяючи стійкому економічному
зростанню та підвищенню рівня життя мешканців.

Додатково, Економічне Співтовариство Держав Західної Африки (ECOWAS) відіграє

ключову роль у співробітництві та інтеграції країн Західної Африки. Ця організація
працює над створенням спільного ринку, забезпеченням миру і безпеки в регіоні, а також
сприянням соціальному та економічному розвитку своїх членів.
Загалом історичні передумови для створення міжнародних організацій в Африці
відображають багатовимірні виклики і потреби, з якими стикається цей континент, і
прагнення спільно вирішувати їх через співпрацю та координацію зусиль всіх
зацікавлених сторін.

2. Організація Африканської Єдності

Організація Африканської Єдності (ОАЄ) — міжнародна організація держав Африки,

створена для подолання колоніалізму на континенті та сприяння внутрішнього і
міжнародного співробітництва. Створена в 1963 році на конференції голів урядів держав,
що звільнилися. У 2002 році була перейменована в Африканський союз.

Історія створення

Місцем проведення конференції щодо створення загальноафриканської організації було

обрано столицю Ефіопії Аддис-Абебу, тому що Ефіопія було єдиною державою на
континенті, яка зберегла свою незалежність.

На самій конференції голів держав і урядів в Аддис-Абебі 22-25 травня 1963 р. між
лідерами не було повної згоди щодо цілей і компетенції майбутньої організації. Існувало
два проекти організації. Перший, «серединний шлях» полягав у створенні такої
організації, яка сприяла би подоланню міждержавних, міжетнічних та релігійних
суперечностей, а також сприяти якомога швидшому звільненню решти країн що досі
знаходилися під колоніальною залежністю. Один з прибічників цього проекту, президент
Сенегалу Леопольд Сенгор, виступив з пропозицією створення Африканського спільного
ринку, для того щоб «перетворити слабкість на силу».

Проте існувало й радикальніше крило, яке є другим проектом організації, яке очолював
президент Гани Кваме Нкрума. Незадовго до саміту вийшла його книга «Африка повинна
об'єднатися». Насамперед Нкрума пропонував широкомасштабну економічну інтеграцію,
яка би дозволила пришвидшити процес розвитку та індустріалізації континенту. По-друге,
він наголошував на політичній єдності континенту, елементом якої було дистанціювання
від Радянського Союзу та США. Третім пунктом йшла боротьба з колоніалізмом. По-
четверте він пропонував прийняти спільну військову і оборонну стратегії, а також
створити Африканські збройні сили. І нарешті, країни мають узгодити спільну
зовнішньополітичну доктрину «щоб захистити і сприяти розвитку континенту».

25 травня 1963 року було підписано Статут Організації Африканської Єдності головами
держав і урядів 30 країн. Цей день став Днем визволення Африки. Статут набрав чинності
13 вересня 1963 р. Він складався з преамбули та 33 статей, що визначили цілі, принципи,
структуру організації, а також питання пов'язані з її функціонуванням.

Занепад і трансформація

Закінчення «холодної війни» мало важкі довгострокові наслідки для переважної більшості
країн Африки.
По-перше, вони залишилися сам на сам перед обличчям глибоких політичних,
економічних та соціальних проблем. По-друге, це спричинило нову хвилю насильства на
континенті, пов'язану передовсім з етнічними, економічними та релігійними чинниками,
оскільки континент перестав бути ареною двобою СРСР і США.

Стала зрозумілою і неспроможність Організації Африканської Єдності протистояти новим

викликам постбіполярного світу.

Трансформація ОАЄ в Африканський Союз, що закінчилася на саміті ОАЄ в Дурбані

(ПАР) 6-11 липня 2002 року надала якісно нового імпульсу розвитку системи
міжнародних відносин на континенті, а також поклало початок еволюції відносин країн
Африки з провідними акторами світової політики.

Функції ОАЄ включали:

Сприяння політичній стабільності: Організація прагнула забезпечити мир і безпеку в

регіоні шляхом політичного діалогу та співпраці між членами.

Підтримка економічного розвитку: Це включало сприяння торгівлі між африканськими

країнами, розвиток інфраструктури та спільних проектів, спрямованих на підвищення
економічного розвитку.

Боротьба з колоніалізмом та расизмом: ОАЄ виступала проти колоніального гніту та

расистських режимів на континенті.

Підтримка демократії та прав людини: Організація пропагувала демократичні цінності та

забезпечення прав людини в усіх країнах-членах.

Структура ОАЄ включала Генеральну асамблею, яка складалася з усіх членів, та Раду
міністрів, що включала міністрів закордонних справ членів. Організація також мала
Генерального секретаря, який керував її денним порядком.

Фактична діяльність ОАЄ варіювалася від сприяння звичайним відносинам між

країнами до розвитку соціальних та економічних програм. Вона також виступала
посередником у численних конфліктах на континенті та підтримувала розвиток демократії
в країнах-членах.

3. Митний і економічний союз Центральної Африки

Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК) створений у результаті

підписання угоди про створення організації в 1964 р. у м. Браззавіль (Конго), що набрала с
1 січня 1966 р. Країни-члени ЮДЕАК: Габон, Камерун, Конго, ЦАР, Чад, Екваторіальна
Гвінея (з 1983 р.).

У рамках блоку на міжкраїнну торгівлю припадає всього 0,9% сукупного експорту

держав-членів.

Цілями ЮДЕАК проголошені:

створення загального ринку шляхом поступового зняття обмежень у взаємній торгівлі;

узгодження економічних програм;

уніфікація податкових систем;

будівництво спільних підприємств;

фінансова взаємодопомога і створення пільгових митних умов для країн-членів, що не

мають виходу до моря (Чад, ЦАР).

У рамках ЮДЕАК функціонують такі фінансові організації, як Фонд солідарності, Банк

розвитку (БДЕАС), Банк держав Центральної Африки (БЕАС).

Правові основи діяльності здійснює вищий орган ЮДЕАК – Рада глав держав, що
проводить щорічні сесії. Головою ЮДЕАК призначається президент однієї з країн-
учасниць на рік. Штаб-квартира ЮДЕАК знаходиться в Бангі (ЦАР).

У ЮДЕАК зберігаються численні перешкоди на шляху міжкраїнного руху товарів,

капіталів і робочої сили. До основних причин, що перешкоджають розширенню
внутрішньорегіональної торгівлі, у першу чергу варто віднести:

загальний низький рівень розвитку її учасників;

однотипність їхньої спеціалізації в міжнародному поділі праці;

відсутність розвинутої транспортної мережі в регіоні.

4. Банк розвитку держав Центральної Африки

БАНК РОЗВИТКУ ДЕРЖАВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АФРИКИ (BDEAC) - інвестиційний

інститут Валютного союзу Центральної Африки (ЮМАС) і Митного та економічного
союзу Центральної Африки (ЮДЕАК), що забезпечує кредитне співробітництво Габону,
Камеруну, Конго, ЦАР і Чаду. Заснований у грудні 1975 р., а в листопаді 1978 р. розпочав
здійснення операцій.

Банк розвитку держав Центральної Африки має за мету сприяти економічному розвитку
та соціальному зростанню в регіоні через фінансування різноманітних проектів. Його
функції включають надання кредитів, інвестицій та технічної підтримки для реалізації
проектів у різних галузях, таких як інфраструктура, освіта, охорона здоров'я, сільське
господарство та інші.

Згідно зі статутом, головне завдання банку - сприяння процесу економічної інтеграції

країн - членів ЮДЕАК. Відповідно до цього щонайменше 50% ресурсів БДЕАС має
спрямовувати на фінансування спільних проєктів на пільгових умовах, решту коштів банк
може використовувати для кредитування національних проєктів, що слугують соціально-
економічному розвитку країн-засновників. Крім здійснення кредитної функції БДЕАС
бере участь у капіталі певних інвестиційних інститутів, а також виступає гарантом за
іноземними позиками. Капітал 16 млрд. франків КФА (1981). Кредитні ресурси
формуються також за рахунок внесків Африканського банку розвитку, фінансових
установ ФРН, Франції, Кувейту. Надає країнам-членам середньо- і довгострокові кредити
(до 75% вартості об'єкта, але не вище 400 тис. доларів) за субсидованими відсотковими
ставками (5,5-11% річних), виплачує відсотки за залученими депозитами, фінансує
проєктно-пошукові роботи. Місцезнаходження - м. Браззавіль (Конго).

Структура BDEAC включає управлінські органи, такі як Генеральна Асамблея, Рада

Директорів та Генеральний Директорат, які забезпечують керівництво та нагляд за
діяльністю банку.

Фактична діяльність BDEAC орієнтована на реалізацію різноманітних проектів,

спрямованих на розвиток економіки та соціально-економічне підвищення життєвого рівня
населення в регіоні Центральної Африки. Це можуть бути інфраструктурні проекти,
проекти у сфері освіти та охорони здоров'я, підтримка малих та середніх підприємств та
багато інших.

5. Економічне співтовариство держав Західної Африки

Економічне співтовариство країн Західної Африки (ECOWAS) — субрегіональна
організація, до якої входять країни Західної Африки. Метою створення Співтовариства є
просування економічної інтеграції країн регіону. Є одним зі стовпів африканської
регіональної інтеграції.

Штаб-квартира розташована в Абуджі (Нігерія).

Історія створення

У 1972 році президент Нігерії Якубу Говон та його тоголезький колега Еядема Гнассінгбе
виступили з ініціативою широкої інтеграції західноафриканських країн. Наслідком їхніх
зусиль стало підписання 28 травня 1975 року представниками 15 країн регіону Лагоської
угоди про створення Економічного співтовариства країн Західної Африки.

24 липня 1993 року угода про ЕКОВАС була переглянута у бік розширення сфери дії[4], 1
січня 2015 року країни-учасниці запровадили Спільний зовнішній тариф, фактично
перетворивши об'єднання на Митний союз.

Країни-учасниці

Країнами-засновниками ЕКОВАС у 1975 виступили Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гана,

Гвінея, Гвінея-Бісау, Кот-д'Івуар, Ліберія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал,
Сьєрра-Леоне та Того.

1976 року до ЕКОВАС приєдналася Кабо-Верде.

Мавританія залишила ЕКОВАС 2002 року, віддавши перевагу іншому регіональному

об'єднанню — Союзу Арабського Магрибу.
Нігер, Малі та Буркіна-Фасо оголошують про вихід з організації 28 січня 2024 року, що
стало безпрецедентною подією з моменту створення ECOWAS, стверджуючи, зокрема,
про недостатню допомогу з боку організації в боротьбі з тероризмом і звинувачуючи її в
тому, що вона знаходиться під контролем вплив іноземних держав.

Країни-члени: Бенін, Гамбія, Гана, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Кот-д'Івуар, Ліберія, Нігерія,

Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того.

Структура

 Згідно з переглянутою угодою 1993 року інституціями Співтовариства є:

 Асамблея глав держав та урядів;
 Рада Міністрів;
 Парламент Спільноти;
 Економічна та соціальна рада;
 Суд Спільноти;
 Виконавчий секретаріат;
 Фонд співробітництва, компенсацій та розвитку;
 Спеціалізовані технічні комісії;

Цілі

Боротьба з бідністю.

Забезпечення миру та безпеки в «гарячих точках» (Ліберія, Гвінея-Бісау), боротьба зі

злочинністю та незаконним розповсюдженням легкої стрілецької зброї, роззброєння,
боротьба з контрабандою. Для цього була створена Група моніторингу.

Фактично було зроблено

 Створення транспортної та енергетичної інфраструктури (будівництво залізничної

лінії, автомагістралі, газопроводу).
 Мораторій на імпорт, експорт і виробництво легкої стрілецької зброї.
 Введення туристських чеків, прийнятих до оплати усіма банками спільноти, вартістю
5, 10, 20, 50 і 100 ЗОРІ (західноафриканської розрахункова одиниця).

Миротворчі сили ЕКОВАС

Колективні миротворчі сили блоку під назвою Спостережна група ЕКОВАС були створені
1990 року з метою врегулювання громадянської війни у Ліберії. 2004 року міністрами
оборони Співтовариства були схвалені пропозиції щодо створення до 2010 року
боєздатного миротворчого контингенту ЕКОВАС, до якого мали увійти сили постійної
готовності (1,5 тис. осіб) і основна миротворча бригада (5 тис. осіб). Основну роль в
Спостережній групі відіграє Нігерія.

Окрім Ліберії війська ЕКОВАС також застосовувалися під час конфліктів у Сьєрра-Леоне
1997 року, Гвінеї-Бісау 1999 року, у Кот-д'Івуарі та у Гвінеї 2007—2010 років.
За результатами саміту, що відбувся 10 серпня 2023 року в нігерійській столиці Абуджі,
лідери держав-учасниць ECOWAS ухвалили рішення розгорнути свої війська з метою
«відновлення конституційного порядку» в Нігері, заявивши водночас про відданість
мирному врегулюванню.