MINISTRY OF EDUCATION AND SCIENCE OF UKRAINE NATIONAL

AVIATION UNIVERSITY
FACULTY OF INTERNATIONAL RELATIONS

Department of International Law and Comparative Law

COURSEWORK

On the discipline "Comparative Civil Law" on the topic "The main civil legal systems
of the modern world and trends in their development."

2nd year student of group 204

Speciality 293 International Law
Merkulov Kyrylo Volodymyrovych

Supervisor:

Docent Kibets Daria Victorovna

Kyiv – 2024

1
 CONTENT

Introduction…...................................................................................................... 3

Chapter I THEORETICAL FOUNDATIONS OF CIVIL LEGAL

SYSTEMS......................................................................................................... 6
1.1 The concept of the civil legal system (family) and its main features..
……..................................................................................................... 6
10
1.2 Classification of civil legal systems of the modern world.……………..…

Chapter II CHARACTERISTICS OF THE MAIN TYPES OF

LEGAL SYSTEMS OF MODERNITY............................................................ 15

2.1 Characteristic features of the Romano-Germanic and Anglo-American 15

Legal Systems.………………………………………………………………..

2.2 Characteristics of Religious and Mixed Legal Systems…………………. 22

Chapter III TRENDS IN THE DEVELOPMENT OF CIVIL LAW

34
SYSTEMS IN THE MODERN WORLD…………………………………….

3.1 The impact of globalization on civil law systems……………………..... 34

3.2 Legal integration and its impact on modern legal systems of the
world…………………………………………………………………………. 36
3.3 Development trends of the civil legal system in Ukrainian law………….. 39

CONCLUSION……………………………………………………………… 43
REFERENCES…………………………………………………………….... 46

2
 INTRODUCTION
Актуальність дослідження. Сучасний світ характеризується
динамічністю та глобалізацією, що робить дослідження правових систем світу
та їхніх тенденцій розвитку надзвичайно актуальним. Розуміння особливостей
та закономірностей функціонування різних правових систем дає можливість
порівняти їх з українською правовою системою, визначити її місце у світі, а
також запозичити досвід інших країн для удосконалення правового
регулювання в Україні.
Дане дослідження має високу актуальність з огляду на декілька причин.
Першою причиною можна вважати процес розвитку правових систем, що
зумовлює постійну еволюцію та адаптацію до нових викликів та потреб
суспільства, саме тому вивчення сучасних тенденцій розвитку цивільно-
правових систем дозволяє краще розуміти напрямки їх змін та прогнозувати їх
майбутнє. Другою причиною є процес глобалізації, який беззаперечно
призводить до зростання міжнародних зв'язків та взаємодії між правовими
системами різних країн, тому розуміння особливостей цих систем стає
необхідною умовою ефективної співпраці та врегулювання конфліктів
інтересів. Третьою та четвертою, вже вищезазначеними причинами є прагнення
України до інтеграції до європейського та світового правового простору та
пошук шляхів удосконалення української правової системи, пов'язано це з тим,
що для інтеграції нашої держави до світового простору необхідно не лише
адаптувати своє законодавство до міжнародних стандартів, але й глибоко
розуміти особливості правових систем інших країн, а вивчення досвыду інших
країн, в свою чергу, може допомогти Україні у пошуку шляхів удосконалення
власної правової системи, підвищення її ефективності та справедливості.
Для проведення цього дослідження було використано праці багатьох
зарубіжних вчених. Рене Давид запропонував класифікацію правових сімей, що
стала основою для подальших досліджень. К. Цвайгерт та Х. Котц детально
проаналізували романо-германську та англо-американську правові сім'ї.

3
Українські вчені, такі як О. В. Петришин, В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк та Д.
В. Лук'янов, досліджували особливості різних правових систем з акцентом на
Україну. Інші науковці, як-от Ф. П. Шульженко, М. В. Маркарян, Л. А. Луць та
М. Г. Хаустова, поглиблювали знання щодо окремих правових сімей та
української правової системи зокрема.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є вивчення
теоретичних основ правових систем та основних ознак цього поняття,
усвідомлення основних принципів класифікації систем права сучасного світу та
характеристики кожного виду, виявлення тенденцій розвитку систем
цивільного права в сучасному світі, з акцентом на вплив глобалізації, правову
інтеграцію та особливості українського правового простору.
Для досягнення поставленої мети визначені наступні завдання
дослідження:
1) Охарактеризувати основні правові сім'ї світу: романо-германську,
англо-американську, релігійні та змішані.
2) Дослідити систему права та інші особливості кожної правової сім'ї.
3) Визначити основні тенденції розвитку цивільно-правових систем у
сучасному світі.
4) Оцінити вплив процесів глобалізації та інтеграції на розвиток
цивільно-правових систем.
5) Визначити вид правої системи України, охарактеризувати вплив
багатьох чинників на її розвиток.
Об'єктом дослідження є цивільні правові системи світу, їхні особливості,
класифікація, тенденції розвитку та вплив на сучасне право.
Предметом дослідження є матеріали наукової літератури, конференцій
та семінарів, нормативно-правові акти, інтернет-ресурси, які стосуються
об’єкта дослідження.
Методи дослідження. Основними методами дослідження є історико-
правовий, порівняльно-правовий, системний та аналітичний методи.
4
 Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається із
вступу, трьох розділів, якими охоплюються сім підрозділів, висновків та
списку використаних джерел (38 найменувань). Загальний обсяг курсової
роботи – …. сторінки, у тому числі список використаних джерел – ….сторінок.

5
 CHAPTER I
THEORETICAL FOUNDATIONS OF CIVIL LAW SYSTEMS.
1.1 The concept of the civil legal system and its main features.
Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, має свою
організаційно-технічну побудову, яка пов’язує усі правові норми в певному
порядку, що сприяє ефективному пізнанню та застосуванню цих норм [1, c. 19].
Поняття правової системи почало активно застосовуватися лише у ХХ ст.
Його виникнення було наслідком визнання необхідності формування
теоретичної конструкції, яка б охопила всі правові явища, цілісно та системно
охарактеризувала їх внутрішні та зовнішні відносини. Основою методології
такої теорії є застосування системного підходу до аналізу правових явищ. За
допомогою системного підходу певний об’єкт розглядається як складне,
багатоаспектне явище, що складається з різноманітних елементів, зв’язки між
якими утворюють відносно стійку структуру та забезпечують його цілісність.
Цінність використання категорії правової системи для юриспруденції полягає у
можливості за її допомогою комплексно проаналізувати всю правову сферу
життя суспільства, виявити найсуттєвіші закономірності, що складаються між її
частинами та у стосунках з іншими суспільними явищами [2, с 26].
Національне цивільне право кожної країни розвивається під впливом
інших існуючих правових систем. Головним способом такого впливу є
запозичення правових конструкцій. Таке запозичення може бути прямим
(наприклад, рецепція римського права на території південної і середньої
Європи) або опосередкованим, коли той чи інший інститут формувався
виходячи із загальних засад інституту, який раніше існував, але з урахуванням
тих чи інших національних особливостей (так, зокрема, запозичувалася
конструкція довірчої власності в континентальному праві).
В результаті запозичення цивільним правом однієї країни більшості
правових інститутів іншої формується цивільно-правова система. Формування
цивільно-правової системи можливе також шляхом формування в різних

6
країнах одних і тих самих економічних закономірностей [3].
У вузькому значенні правова система — це право певного суспільства і
пов’язані з ним правові явища. Наприклад, у цьому значенні термін «правова
система» використовується у словосполученні «правова система суспільства»
або «національна правова система».
Численність та різноманітність правових систем — це очевидність, що
обумовлена різнорідністю людських суспільств, у межах яких існує і
упорядковує життя право. Людство увійшло в третє тисячоліття у великій
багатоманітності існуючих правових систем. Підкреслюючи глибоку різницю в
організації правових систем сучасності, порівняльне правознавство водночас
припускає можливість їх зіставлення за певними принциповими критеріями для
виявлення спільних ознак.
Правовою системою у широкому розумінні є певна сукупність різних
правових систем, об’єднаних за спільними ознаками. Термін «правова система»
в широкому значенні є тотожним терміну «правова сім’я», що активно
використовується в порівняльному правознавстві.
Для позначення групи правових систем, що мають схожі юридичні ознаки,
які дають підстави говорити про відносну єдність систем, порівняльне
правознавство користується специфічною термінологією: «сім’я правових
систем», «правові кола», «форма правових систем», «структурна спільність».
Проте найбільшого поширення в сучасній компаративістиці набув термін
«правова сім’я».
Об’єднання правових систем у правові сім’ї нагадує також об’єднання
національних мов у мовні сім’ї, яке проводять вченілінгвісти (наприклад,
українська мова входить до підгрупи східнослов’янських мов слов’янської
групи, яка, у свою чергу, є складовою індоєвропейської мовної сім’ї). До речі,
ідея об’єднання правових систем у певні групи виникає у компаративістів у
другій половині ХІХ ст. саме під впливом лінгвістики.

7
 Отже, правова система — це певна сукупність правових систем,
об’єднаних спільністю найбільш важливих рис, які вказують на суттєву
схожість цих систем [2, c 30-31].
Слід виділяти основні ознаки або компоненти цивільно-правової системи.
До таких ознак (компонентів) відносяться:
1) джерела права, їх склад і співвідношення між собою за значимістю;
2) структура цивільного права, у тому числі розподіл норм серед інших
правових інститутів (підгалузей). Основними серед цих інститутів є норми про
особи, речове право, зобов'язальне право, виключні права, сімейне право і
спадкове право;
3) правозастосовча практика, не лише судова, але також конституційна,
адміністративна тощо;
4) доктрина як сукупність існуючих поглядів на право і практику його
застосування [3].
Поняття «правова сім’я» має суттєве значення для порівняльного
правознавства. Так, використання цього поняття полегшує порівняльно-правові
дослідження. У XX ст. кількість лише національних правових систем
збільшилася майже втричі й нині наближається до двохсот, тож вивчити кожну
окрему правову систему неможливо. Тому дослідження насамперед має бути
обмежене кількістю правових систем. Для цього доцільно визначити у складі
тієї чи іншої правової сім’ї так звані материнські правові системи, де вперше
були створені оригінальні правові рішення [4]. Крім того, дослідження можна
сконцентрувати на порівнянні правових сімей як певних «моделей», особливих
типів права, до яких входить більш-менш значна кількість правових систем.
Неможливо обійтися без поняття «правова сім’я» і при формуванні
загального уявлення про правову картину світу. Тільки глибоке й усебічне
вивчення правових сімей та правових систем, узятих спочатку кожна окремо, а
потім — у їхньому взаємозв’язку і взаємодії, дозволяють намалювати чітку
правову картину світу, що адекватно відображає реальну дійсність. Таке
8
дослідження побудоване на діалектичному прийомі сходження від
абстрактного до конкретного і у зворотному напрямі.
Крім того, поняття «правова система» допомагає у вивченні окремих
правових систем. Завдяки об’єднанню правових систем у правові сім’ї
компаративісти можуть виявити внутрішню спільність принципів та інститутів
правових систем, побачити загальну основу правових систем, яка ховається за
їхньою зовнішньою різнорідністю. Допомога в пізнанні окремих правових
систем є особливо відчутною в ситуації, коли дослідник починає вивчення
іноземної правової системи. Віднесення конкретної правової системи до певної
правової сім’ї дозволяє, навіть без детального ознайомлення з конкретним
правовим матеріалом, зробити низку висновків про її характерні риси. Це свого
роду дедукція: відомо, що певна правова сім’я має деякі характерні
особливості. Також відомо, що правова система, яка досліджується, належить
до цієї правової сім’ї. Отже, можна зробити висновок про те, що даній правовій
системі притаманні певні характерні особливості. Це дає можливість відразу ж
сконцентруватися на їх дослідженні.
Поняття «правова система» має наукове значення і для теоретиків права,
оскільки принципово важливі особливості права, однотипні елементи, його
якості та риси розкриваються значною мірою саме в сім’ях національних
правових систем [2, с. 31-32].
Отже, поняття "правова система" виникло в XX столітті і
використовується для системного аналізу правових явищ. Національне
цивільне право кожної країни розвивається під впливом інших правових
систем, запозичуючи правові конструкції. Правова система може розглядатися
у вузькому та широкому значенні, в якому вона представляє собою сукупність
різних правових систем, об'єднаних спільними ознаками або "правовою
сім'єю". Поняття "правова сім'я" має важливе значення для порівняльного
правознавства, спрощуючи дослідження та виявлення спільностей між різними
правовими системами. Для вивчення окремих правових систем поняття
"правова сім'я" дозволяє робити висновки про їхні характеристики без
9
детального ознайомлення з кожною з них, а також сконцентруватися на
дослідженні типових рис.
1.2 Classification of civil legal systems of the modern world
Є багато підходів щодо типології правових систем світу. Дане питання
обговорюється науковцями протягом всієї історії розвитку порівняльного
правознавства, проте однозначної класифікації правових систем на цей час так і
не вироблено. Запропоновано декілька варіантів критеріїв, за якими вони
об'єднуються у системи (сім'ї). Кожний з них заслуговує на увагу. Однією з
найбільш популярних є класифікація правових систем, запропонованих Рене
Давидом. Вона грунтувалася на поєднанні двох критеріїв:
1) ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні
структури;
2) юридичної техніки, яка включає джерела права як основний елемент [5,
с. 25].
Згідно з іншою класифікацією в основу покладено критерій «правовий
стиль» [6, с. 107]. В основу цього критерію покладається п'ять чинників:
1) походження і еволюція правової системи;
2) своєрідність юридичного мислення;
3) специфічні правові інститути;
4) природа джерел права і засоби їх тлумачення;
5) ідеологічні чинники.
Ще одна класифікація виділяє наступні критерії такої систематизації:
1) історія правових систем;
2) система джерел права;
3) структура правової системи — провідні інститути і галузі права [7, с.
228].
Поруч із загальними існують і галузеві спроби класифікації правових
систем. Наприклад, вважається, що у приватному (цивільному) праві та
10
кримінальному праві такі класифікації створюються за схожими критеріями
шляхом поділу систем на дві основні групи - систему загального
(англосаксонського права) та систему континентального (романо-германського)
права. Але, на думку багатьох фахівців, це достатньо обмежена класифікація,
тому що існують й інші типи правових систем та підходи до їх визначення.
В усякому разі, найбільш прийнятною є наступна класифікація правових
систем (сімей):
а) Романо-германська (континентальна) система (сім'я), з виділенням в ній
романської та центральноєвропейської (германської) груп;
б) Англо-американська система (сім'я);
в) Система (сім'я) релігійного права (з відокремленням мусульманського,
індуського, канонічного та юдейського права);
г) Система (сім'я) традиційного права;
ґ) Соціалістична правова система (сім'я);
д) Змішані правові системи.
Згідно з традиційними визначеннями кожна правова система має свої
характеристики. Так, романо-германська (законодавча) правова система
об'єднує правові системи всіх країн континентальної Європи. Ця правова
система виникла на основі рецепції римського права. Основне джерело права -
нормативний акт. їй притаманний чіткий розподіл норм права на галузі, а всі
галузі поділяються на дві підсистеми: приватного і публічного права. До сфери
публічного права належать адміністративне, кримінальне, конституційне,
міжнародне публічне, до приватного - цивільне, сімейне, трудове, міжнародне
приватне. В системі органів держави проводиться чітке розмежування на
законодавчі та правозастосовні органи. Законотворчі функції становлять
монополію законодавця. Для більшості країн цієї системи характерна наявність
писаної конституції.
Англосаксонська правова сім'я. Загальне право домінує в національних
правових системах Великої Британії (крім Шотландії), Канади, США, Ямайки,
11
Австралії тощо. Прародителькою цієї правової системи вважається Англія.
Основним джерелом права тут є судовий прецедент. Основні правові принципи
беруться з рішень суду. Для цієї системи характерним є розвиток
процесуальних дисциплін. Суд в цій системі не тільки відіграє провідну роль, а,
по суті, творить право.
Релігійна сім'я, або система мусульманського і традиційного права
сформувалася на основі фактору віри. Регулятори відносин в цих системах
лише умовно можна назвати правом, оскільки вони не підпадають під наше
визначення права. У релігійних правових системах право не розглядається як
результат раціональної діяльності людини, а тим більше - держави. В основі
релігійної правової системи лежить певна система віровчення. Країни
мусульманського права утворюють одну з закритих правових систем.
Під системою звичаєвого (традиційного) права розуміється наявна в
країнах екваторіальної, південної Африки та на Мадагаскарі форма
регламентації суспільних відносин, заснована на державному визнанні
соціальних норм, які склалися природним шляхом і ввійшли в звичку населення
(звичаїв). Звичай є найбільш древнім джерелом права, відомим всім правовим
системам, проте якщо в країнах романо-германського та англосаксонського
права він виконує лише другорядну роль, то в Африці він був і продовжує
залишатися важливим регулятором суспільних відносин, особливо за межами
міст.
Соціалістична правова система була створена спочатку на російських
теренах в результаті Жовтневих подій 1917 р, а після Другої світової війни - в
ряді держав Східної Європи, Азії та Латинської Америки, які проголосили
соціалістичний шлях свого розвитку. За зовнішніми ознаками соціалістична
правова система мала певну схожість з романо-германською системою. Вона
досить широко використовувала наявні в цій системі юридичну термінологію,
юридичні конструкції, правила законодавчої техніки, певного мірою і розподіл
права на галузі. Як і інші системи континентального права, вона грунтувалася
на верховенстві закону, кодифікації основних сфер правового регулювання.
12
 Проте вона мала і певні відмінності. Соціалістична правова система
базувалася на таких принципах регулювання, як злам попередніх правових
інститутів, що грунтуються на захисті і охороні приватної власності,
багатопартійності, поділу влади. її норми встановлювали панування
соціалістичної і передусім державної власності, законодавчо визнавали керівну
роль комуністичної партії в усіх сферах життя. Закони декларували
повновладдя народу, свободу діяльності громадських об'єднань, широкі права і
свободи громадян, проте на практиці, особливо в останні роки, у цій системі
права були відсутні дієві механізми, матеріальні та юридичні гарантії реального
здійснення проголошених принципів.
Також існують і так звані змішані правові системи та декілька точок зору
стосовно загальних критеріїв визначення та ознак таких систем. Найчастіше
змішаними визнаються скандинавська (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія,
Ісландія) та латиноамериканська (Аргентина, Бразилія, Чилі, Парагвай, Уругвай
та ін.) правові сім’ї.
Класифікація правових систем виступає як функція порівняльного
правознавства, яка дозволяє більш різнобічно дослідити окремі правові системи
і виробити практичні рекомендації щодо їх часткового вдосконалення або ж
повного реформування, сприяє обміну досвідом між різними правовими
системами для кращої їх побудови і функціонування, створює передумови для
можливого запозичення ефективних норм, принципів і інститутів одних
правових систем іншими [8, c 33-35].
В процесі класифікації національних правових систем, створення таких
систем на міжнародному рівні потрібно враховувати історичні, економічні,
політичні, культурні та інші умови формування цих систем в тій чи іншій
країні. Тільки за такого підходу можлива ефективність здійснення правового
регулювання суспільних відносин при введенні нових норм, інститутів і
принципів або при їх перенесенні з інших правових систем. Стосується це і
таких процесів на галузевому рівні [9, с. 18].

13
 Отже, існує багато підходів до класифікації правових систем світу, але
однозначної класифікації наразі не існує. Науковці пропонують різні критерії
для їх систематизації, такі як ідеологія, юридична техніка, правовий стиль,
історія, система джерел права та інші. Найбільш прийнятною є класифікація,
яка включає такі системи, як романо-германська, англо-американська, система
релігійного права, система традиційного права, соціалістична правова система
та змішані правові системи. Ця класифікація важлива для порівняльного
правознавства, оскільки дозволяє краще дослідити правові системи,
використовувати їх досвід та сприяє обміну досвідом між ними. У процесі
класифікації необхідно враховувати історичні, економічні, політичні та
культурні умови для їх ефективного функціонування.

14
 CHAPTER II CHARACTERISTICS OF THE MAIN TYPES OF LEGAL
SYSTEMS OF MODERNITY
2.1 Characteristic features of the Romano-Germanic and Anglo-American Legal
Systems
Реалізуючи завдання виділення основних етапів формування романо-
германської правової системи слід зазначити, що в історичній ретроспективі
зазначений тип права формувалось під впливом римського, германського,
канонічного, феодального, комерційного та звичаєвого права. У зазначеному
контексті слід погодитися із В Шаганенко у тому, що розвиток романо-
германської правової системи здійснювався поетапно, коли кожний новий етап
вбирав у себе досягнення попереднього; основним способом трансформації
була рецепція римського права, викликана впливом більш розвитого
суспільства (римського) на менш розвинуте (германське); а формами рецепції,
зокрема, були: вивчення римського права як культурного надбання,
використання норм позитивного права на практиці, сприйняття та
використання розроблених римлянами термінологічних понять та ідей [10, с.
89].
Узагальнення представлених у літературі характеристик романо-
германської правової системи дозволяє до її основних рис віднести:
1) наявність чіткої ієрархічної структури, яку складають норми, інститути,
галузі;
2) поділ на публічне і приватне, матеріальне і процесуальне;
3)створення правових норм у результаті діяльності уповноважених
суб’єктів (у окремих випадках – безпосередньо народом);
4) покладення в основу чітко визначених загальних принципів;

15
 5) існування ієрархії джерел, основним х яких є закони (кодекси) та
підзаконні нормативно-правові акти;
6) не визнання у цілому правотворчих повноважень суддів та судових
прецедентів;
7) подібність поняттєвого апарату та термінології;
8) пріоритетність матеріального права над процесуальним;
9) відкритість до сприйняття правових теорій і доктрин.
Слід наголосити на можливості виділенні і інших якісних характеристик
романо-германської системи права, однак зазначені вище вважаємо найбільш
суттєвими.
Характеризуючи основні історичні етапи формування романо-
германського права, зазвичай виділяють три відносно відокремлені проміжки
часу.
Зокрема, у межах першого етапу (від початку формування звичаєвого
права до занепаду римського права у XII ст.) мали місце кілька важливих і
неоднорідних за змістом процесів, проте у цілому це був час панування
звичаєвого права, як неписаного, так і писаного. Протягом зазначеного періоду
визрівали передумови для формування єдиної системи континентального права.
Після падіння Римської імперії на більшості територій, завойованих варварами,
запанували, переважно, неписані звичаї, досить примітивні, пристосовані до
умов натурального господарства та родо-племінних відносин. Тому ключовою
характеристикою германського права була спрямованість на спрощені
процедури та початкові форми колективізму. У V-VIII століттях закони
германських племен отримали письмове закріплення, переважно, у формі т. зв.
«варварських правд» (leges barbarorum), прикладом яких є Салічна правда 496
р. У VІ-VII ст. більшість германських племен уже мала свої писані закони.
Подальша трансформація правової системи середньовічної католицької Європи
пов’язана із переважанням канонічного (церковного) та земельно-феодального
права.
16
 Другий етап (XIII-XVIII ст.) оцінюють як період формування романо-
германської правової сім’ї, чому сприяло вивчення римського права у
європейських університетах. На думку багатьох компаративістів, саме у цей час
суспільство почало розуміти необхідність писаного права як гаранта
забезпечення порядку і безпеки. Чинниками, що мали вирішальний вплив на
формування романо-германського права у зазначений період називають:
а) рецепцію римського права;
б) розвиток засад юридичної освіти і науки у межах університетів та
правничих шкіл;
в) вплив канонічного права;
г) формування міського та торгівельного права.
Третій етап (кінець ХVІІІ – середина ХХ ст.) визначають часом
завершення формування романо-германського права як цілісного явища.
Змістом зазначеного періоду стало посилення розвитку законодавства у
європейських країнах і подальша кодифікація права. Буржуазні революції
докорінно змінили феодальні правові інститути. Основним джерелом романо-
германської системи права стає закон. У ХІХ столітті в більшості держав
Європи приймаються численні кодифікаційні акти.
Сучасний етап розвитку романо-германської правової системи від- Право
та державне управління 410 бувається в умовах європейської інтеграції,
наслідком якої є існування особливої системи правових норм – права
Європейського Союзу. Наразі усі правові системи держав-членів ЄС
підпорядковуються єдиним засадам – загальним принципам права ЄС,
основними з яких є принципи дотримання прав людини, верховенства права,
юридичної визначеності, пропорційності, прямої дії. Головним наслідком
впливу права ЄС на правові системи країн романо-германської правової сім’ї
називають гармонізацію та уніфікацію національних правових систем. Правові
системи, що складають романо-германську правову сім’ю, при спільності
фундаментальних рис, мають деякі специфічні риси, що уможливлює виділення

17
з-поміж них окремих підгруп, а саме:
а) романської (Бельгія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди,
Португалія, Франція та ін.), яку через значний вплив французького права ще
називають французькою;
б) германської (Австрія, Німеччина, Швейцарія), у межах якої роль
«материнської» основи відіграє німецьке (германське) право;
в) скандинавської (північноєвропейської) (Норвегія, Фінляндія, Швеція),
що характеризується поєднанням ознак романо-германської та англо-
американської правових систем;
г) латиноамериканської (Аргентина, Мексика, Перу, Чилі та ін.), яка також
поєднує ознаки романо-германської та англо-американської систем, з чітким
переважанням першої у сфері приватного права, другої – у публічному праві.
Розв’язуючи завдання виділення сутнісних ознак англосаксонської
правової системи, слід відмітити, що у цілому її характеризують як систему, що
сформувалася багато століть тому в Англії, є найпоширенішою у світі,
відрізняється від інших правових сімей визнанням за головне джерело судового
прецеденту, діяльністю судів не тільки щодо застосування, але і створення
норм права, наявністю у суддів значної процесуальної свободи.
Крім зазначених, до основних характеристик англосаксонської правової
системи також відносять:
а) наявність особливої системи джерел, яку складають загальне право,
права справедливості, статутне право;
б) незначний ступінь кодифікації, хоча іноді вона має місце (наприклад, у
США);
в) визнання у якості найпоширенішого джерела права судового прецеденту
– рішення за конкретною юридичною справою, що виступає зразком у процесі
розгляду аналогічних справ такими самими або нижчими за рангом судами;
г) крім судового прецеденту, не виключається наявність інших джерел
права – статутів, звичаїв, доктрини тощо;
18
 ґ) суттєве значення правотворчих повноважень суддів;
д) важлива роль у судовому процесі інституту присяжних, що наділені
значними повноваженнями при вирішенні справи по суті;
е) пріоритетність процесуального права над матеріальним;
є) відсутність поділу права на публічне і приватне та поділу права за
галузями;
ж) визнання у якості норми права відпрацьованого судовою практикою
рішення з конкретної справи;
з) відсутність поділу норм права за критерієм ієрархічності [11, c 409-410].
Характеризуючи основні етапи формування англо-саксонської правової
системи, дослідники наголошують на тому, шо зазначена система розвивалась
поступово за рахунок історичних подій в різних державах, в першу чергу
Великої Британії, об’єднуючи їх в єдину систему права, яка на сьогодні
розвивається та модернізується через призму часу [12, c. 43].
Першим етапом в історії англосаксонського права був, власне, етап
зародження зазначеного самобутнього явища, коли основною тенденцією у
змісті нормативного регулюванні було змагання між народним (традиційним,
фольклорним) правом та привілеями. Під традиційним правом слід розуміти
сукупність правил, переважно, усних, що були формою вираження юридичної
свідомості спільнот, які ними користувалися. Як слушно зазначає А. Кудін,
традиційне (фольклорне) право на початках мало племінний характер, у процесі
розвитку суспільства зазначені норми або модифікувались, або відкидались
королівською владою [12, с. 39]. До середини V ст. Англія входила до складу
Римської імперії, проте римське право не зробило значного впливу на розвиток
права англосаксонських народів, і власне об’єднання права розрізнених племен
у правову сім’ю було здійснено шляхом поєднання скандинавського права з т.
зв. «варварськими законами» (leges barbarorum). З часом норми, що фігурували
у королівських указах про привілеї, стали домінувати над народним правом.
Другий етап розвитку англосаксонського права починається після
19
норманського завоювання (1066 р.) і, на думку переважної частини дослідників,
закінчується встановленням династії Тюдорів (1485 р.). Його змістом було
створення єдиної централізованої системи королівських суддів та формування
єдиної системи джерел права через інститут судового прецеденту, тобто –
започаткування прецедентного права.
Третій етап (середина ХV – середина ХІХ ст.) найчастіше позиціонується
як період формування «права справедливості» – сукупності норм та інститутів
(таких, як право нерухомості, кредиту, опіки, зобов’язання, комерції,
банкрутства тощо), створених судом Канцлера у процесі доповнення та
перегляду системи загального права. Як слушно зазначає В. Власенко,
«природа права справедливості, пов’язана з діяльністю лорда-канцлера, є
розвитком загального права у напрямі подолання юридично невигідних
судових рішень» [13, с. 5]. Розкриваючи зміст зазначеного етапу формування
англо-саксонської системи права, Д. Вербицький [14] та В. Ткаченко [15]
слушно наголошують, що особливістю тогочасної судово-правової системи
Англії був дуалізм – спирання на загальне право та право справедливості («суд
по совісті, а не за традицією та звичаєм»), а основним процесуальним правилом
– правило судового прецеденту. Проте, незважаючи на різну юридичну
природу загального права та права справедливості, обидві системи правових
норм функціонували у парадигмі судового прецеденту. Тому коректним буде
вважати, що загальне право та право справедливості є прецедентним правом.
Таким чином, особливістю англосаксонської системи права є те, що вона у
контексті джерел складається з норм, створених королівськими судами
(загального права) та норм, створених Судом канцлера (права справедливості).
Четвертий етап формування англосаксонської системи прав почався з
середини ХІХ століття, коли мала місце модернізація законодавства та судової
системи. Зокрема, у законодавчій сфері зміни полягали у:
а) створенні єдиної системи законодавства шляхом об’єднання загального
права та права справедливості;

20
 б) формуванні значної кількості статутів та зростанні їх ролі у правовому
регулюванні;
в) стрімкому розвиткові цивільного права. Якісні зміни у сфері
судоустрою відбулися також у процесі реалізації судової реформи 1872 -1875
р.р., коли на основі Закону Про судоустрій було реорганізовано вищі суди
королівства та створено Верховний Суд Правосуддя. Протягом ХХ ст. судова
система Великобританії не зазнала суттєвих змін. Судові реформи 1971 і 1981
рр. зумовили реорганізацію Верховного суду Великобританії, котрий був
поділений на три палати:
а) Високий суд (розглядає цивільні справи;
б) суд Корони, (спеціалізується на кримінальних справах;
в) Апеляційний суд. Вищою судовою інстанцією, як і раніше, залишається
Палата лордів. У другій половині ХХ ст. у Великобританії фактично
завершився процес реорганізації та модернізації англосаксонської правової
сім’ї, що привів до логічного утвердження її у якості ефективно працюючої
правової системи. Таким чином, в історії формування англсаксонської правової
системи слід виділяти періоди:
а) існування англосаксонського права у формі звичаєвих норм;
б) виникнення та піднесення ролі загального права як основи англійського
права;
в) виникнення права справедливості як альтернативи у вирішенні справ;
г) тлумачення рішень, які приймалися парламентом (статутного права).
Зазначена правова система, у порівнянні з романо-германською, не зазнала
значного впливу римського або канонічного права, вона розвивалася,
переважно, зусиллями юристів-практиків, тому у своїй основі вона є системою
судового прецеденту та судейського права [11, c. 411].
Отже, романо-германська (континентальна) система права сформувалася
під впливом різних правових традицій, включаючи римське, германське,
канонічне та комерційне право. Її характеризує чітка ієрархія норм, поділ на
21
публічне та приватне право, створення правових норм уповноваженими
суб'єктами та інше. Історичні етапи формування включають період з
пануванням звичаєвого права до кодифікації права та розвитку законодавства.
Англосаксонська правова система сформувалася в Англії та
характеризується визнанням судового прецеденту як основного джерела права,
значною роллю суддів у творенні права та відсутністю поділу права на
публічне та приватне. Її історія розвитку включає етапи від зародження
англосаксонського права до сучасної ефективно працюючої правової системи.
Основні відмінності між цими системами полягають у джерелі права
(закон проти судового прецеденту), ролі суддів у правотворчості, ступені
кодифікації та інших характеристиках
2.2 Characteristics of Religious and Mixed Legal System
Релiгiйний тип (сім'я) прaвових сиcтем - сукупнiсть нaціонaльних
прaвових сиcтем, які мають спільні ознаки та закономірності розвитку. В
основу їх формування покладено релігійні тексти, які посдають панівне місце.
Оснoвними oзнаками релігійнoго типу (сім'ї) прaвових cистем:
1) Релігійні норми переважають у соціальному регулюванні, оскільки
основний творець, включаючи закон, - це Бог.
2) Правові норми є частиною релігії і утворюють єдине з релігійними
нормами, і не відокремлюються від релігійних норм, моральних норм та інших
соціальних норм.
3) Релігійнo-правoва нoрма мiститься у священних книгaх, які є oсновним
джерелом прaва (у мусульман - Кoран, Суннa, іджмa, кияс; в індусів – піастри
(Артхашастра) та ін.; в іудеїв - Тора (Старий Завіт), Талмуд).
4) Релігійнo-правoва норма застосовується тільки в громаді де
сповідується певна релігія (мусульманській, індуїстській, іудейській).
5) Доктрина також є джерелом права, в більшості випадків це праці
вченихбогословів і правознавців, що спрямовані на пояснення та для кращого

22
розуміння релігійно-правових першоджерел.
6) Закон (нормативно-правовий акт) є другорядним джерелом.
7) Не існує поділу на приватне та публічне право.
8) Порівняно з романо-германською та англо-американською правовими
системами, де переважають дозволи, у релігійних правових системах право
формується як система зобов'язань та заборон [16].
Мусульманська правова система, являє собою сукупність соціальних норм,
головною складовою частиною яких є приписи ісламу та релігійні, а також
пов’язані з ними моральні та юридичні норми, що регулюють суспільні
відносини всередині громади, яка сповідує іслам. Терміном «мусульманське
право» позначається єдина ісламська система соціального регулювання, яка
охоплює як юридичні норми так релігійні, моральні та звичаєві регулятори
суспільних відносин.
Тим самим, мусульманське право, поширює свою чинність тільки на тих
осіб, які сповідують іслам. Водночас мусульманське право є основою
нормативного регулювання суспільних відносин у країнах, в яких іслам
офіційно встановлений і визнаний, як державна релігія, або в яких переважна
більшість населення сповідує цю релігію, що привносить у його розуміння й
національні особливості.
Мусульманська релігія не розділяє релігію і право, а також мусульманська
правова система є відокремленою.
Основними джерелами є:
1. Нематеріальні джерела мусульманського права – воля Аллаха (заповіді,
вчинки, мовчання Магомета, з яких слід виводити загальні правила, що і
становлять норми мусульманського права).
2. Матеріальні джерела мусульманського права:
- Коран - священне писання, яке, за ісламом, було послано Мухаммеду,
щоб той ознайомив з ним кожну особу, і вони за допомогою приписів

23
останнього змогли б налагодити взаємозв’язок із Всевишнім. Він є основним
джерелом мусульманської правової системи;
- Сунна – це певні закріплені міркування Мухаммада за час його
життєдіяльності, стосовно дій інших осіб вони є приписами, які, згідно з даною
релігією, несуть загальнообов’язковий характер та мають рівень правових
норм.
Потрібно зазначити, що ці джерела є фундаментальними для мусульман.
Норми і принципи Корану досить обширні. Крім Корану, до основних джерел
мусульманського права належать: іджма, кіяс. Іджма – узгоджена думка
(рішення) авторитетних осіб. Обов'язковою умовою прийняття іджми всією
мусульманською спільнотою є її обґрунтування на основі першоджерел ісламу
– Корані і Сунні; Кіяс – рішення за аналогією. Кіяс дозволяє вирішити питання
за аналогією з ситуацією, описаної в Корані і Сунні. Праці засновників і
найавторитетніших теоретиків шиїтської та сунітської шкіл. Ісламське право
поділяє всіх людей на "правовірних" (мусульман) та іновірців, унаслідок чого
значною мірою визначається правовий статус особи [17, c. 206].
Мусульманське право та ісламська правова ідеологія, без сумніву, чинять
потужний вплив на міжнародну політику. Підкреслюючи державний характер
ісламу, мусульманське право завжди перебувало в серцевині його вчення і, як
система норм, сприймалося ще і як універсальна політико-правова доктрина. У
зв'язку з цим вивчення мусульманського права як самостійної правової системи
становить не тільки історичний, загальнотеоретичний, але й практичний
інтерес. Роль, яка нині відводиться мусульманському праву в правовому
розвитку, політиці та ідеології країн Сходу, наочно підтверджує, що воно
зберегло ще досить широкі можливості для активних дій в нових історичних
обставинах [18].
Іслам виходить з того, що чинне право дане Аллахом, який в певний
момент історії відкрив його людям через свого пророка Мухаммеда. Воно
охоплює всі сфери соціального життя, а не лише ті, що підлягають правовому

24
регулюванню.
Канонічне право – релігійно-правова система, що регулює суспільні
відносини всередині громади, яка сповідує християнство. Назва цієї системи
походить від грецького терміна «канон», який спочатку означав усяке
знаряддя для проведення прямих ліній або для рівняння площини, але згодом
його зміст змінився і ним почали називати правила християнської віри та
життя.
Характерними особливостями канонічного права є:
- нерозривний зв'язок з релігією – християнством;
- систематизований характер канонічного права – під час так званої
Папської революції розпочалося вирізнення церковних законів в окрему
релігійну систему норм та їх систематизація;
- канонічне право в Європі розвивалося в умовах становлення особливого
політико-правового статусу Римської церкви – у результаті Папської
революції церква стала собливм політико-правовим утворенням в Європі;
- вплив римського права на процес розвитку системи канонічного права –
римське право розглядалося як право ідеальне як писане втілення розуму
принципами якого повинні були керуватися всі, в тому числі і церква, тому
канонічне право запозичало багато понять і норм римського права, особливо в
питаннях власності, спадкування і договорів;
- наявність у канонічного права складної внутрішньої структури — на
підґрунті юрисдикції церкви над певними класами осіб і категоріями справ
виникли такі галузі канонічного права, як корпоративне, кримінальне,
шлюбно-сімейне, процесуальне;
- створення двох систем канонічного права після розколу християнської
церкви – західна церква визнає вищу владу Папи Римського, а значить і його
актів; східна церква – православні — визнають насамперед джерела, що
утворилися в період всесвітніх соборів [19].
Канонічне право завжди змінювалося і цим воно відрізняється від
25
 системи мусульманського права, яка дуже прив’язана до авторитету Корану.
Канонічне право, як релігійно-правова система, що регулює суспільні
відносини в християнській громаді, залишається менш вивченим порівняно з
мусульманським правом, яке активно досліджується науковцями. Це
пояснюється обмеженим застосуванням канонічного права у сучасному світі,
особливо поза Ватиканом. Канонічне право має більш вузьку сферу
застосування і базується на божественній волі, яка знаходить втілення у
Святому Письмі (Біблії).
Отже канонічне право є сукупністю правових норм, що ґрунтуються на
внутрішньоцерковних правилах (канонах). До них належать рішення
церковних соборів, висловлювання Отців церкви, освячені церковною
традицією звичаї.
Таким чином, вся діяльність християнської Церкви побудована на
канонічному праві, але з врахуванням особливостей історичного розвитку
конкретного суспільства і конкретної держави.
Канонічне право відрізняється від інших правових систем своєю
нерозривною пов'язаністю з релігією християнства, систематичністю та
впливом римського права на його розвиток. Протягом середніх століть
Римська церква використовувала виключно римські закони. Канонічне право
ніколи не вважалося сталим і незмінним, а змінювалося відповідно до потреб
часу. Після розколу християнської церкви на Західну і Східну виникли дві
системи канонічного права, які мали різну систематизацію і методологію
розвитку: католицька церква систематизувала канонічне право за допомогою
схоластики, тоді як східна церква зберегла первісні традиції світових рад [20].
Іудейське право (ізраїльське право) – право єврейського народу.
Єврейське право є складовою частиною іудаїзму. Іудейське право
поширюється виключно на одну націю – євреїв. Дотримання релігійних наказів
так само обов'язкове для додержання, як і закони іудаїзму.
Іудейська правова система є однію з найстріших правових ситем. Цьому
26
праву притаманний ряд рис, які визначають його особливості та специфіку.
Так, серед характерних рис іудейського права слід виокремити такі:
- єврейська правова система є частиною релігії – іудаїзму. Тaке
співвіднoшення прaва й релігії зумoвлюється декількoма чинникaми. Поперше,
спільним похoдженням і збігoм джерел прaва і джерел релігії. Відповідно
джерелом єврейського права є Божественне відкриття. Подруге, існує суворий
обовязок єврея дотримуватися тільки релігійних приписів, а також юридичнів
законів іудаїзму;
- іудейське право поширюється на одну націю - євреїв. Цим воно є
мононаціональним та відрізняється від інших рілігійних правоових систем. Ідея
універсальності (до якої, зокрема, мають прийти мусульмани усього світу) є
чужою для єврейської самосвідомості.
Особливістю є також те, що єврейське право розвивалося протягом
великого проміжку часу за відсутності держави. Воно виникло три тисячоліття
тому, та пройшло довгий шлях до свого визнання. Це є унікальним, адже наука
трaдиційно розглядає виникнення й існування права і держaви як нерозривні
явища, що обумовлюють одне одного.
Норми іудейського права переважно містять обов’язки та заборони. Як і в
інших релігійних системах, в іудейському праві норми, що забороняють і
зобов’язують, переважають над тими, що уповноважують [21].
Основними джерелами права є:
- Талмуд — це великий кодекс релігійно-юридичних правил життя євреїв.
Талмуд сформувався впродовж багатьох віків — з IV ст. до н.е. до IV ст. н.е.
Століттями первинний зміст Талмуду передавався усно із покоління в
покоління. Крім законодавчих текстів, званих Галаха, Талмуд включає велику
кількість сюжетів, історичних, медичних текстів;
- Агада – притчі, легенди, сентенції, проповіді, поетичні гімни, присвячені
народу Ізраїля та його Святій Землі, філософсько-теологічні міркування, що є
частиною Усного Закону, але не мають характеру релігійноюридичної
27
регламентації. Повинні полегшити застосування «кодексу законів»;
- Тора – Закон Мойсея, П'ятикнижжя Мойсеєве — перша частина Танаху,
сукупність юдейського традиційного закону. Закон, що встановлює для людини
норми поведінки, який значною мірою визначає її вчинки і характер відносин
між людьми;
- Звичай – відноситься до джерел єврейського права, проте звичаї повинні
відповідати основним положнням Тори;
- Справа – є самостійним джерелом іудейського права. Це рішення судів,
також поведінка та образ дій знавців Галахи в певній конкретній ситуації;
- Доктрина (у єврейському праві - розуміння) – праці єврейських
богословів, а також позиції різних єврейських шкіл є джерелом права.
Нормами іудейського права регулюються окремі сфери суспільних
відносин, пов'язаних з особистим статусом євреїв. За допомогою іудейського
права вирішуються питання шлюбу, розлучення, матеріального утримання
членів сімей, аліментів та управління особистою власністю [22].
Іудейська правова система Ізраїлю є унікальним синтезом різних
правових традицій, що відображає багато вікових впливів і культурних
аспектів країни. Відсутність єдиної конституції, але наявність Основних
законів, створює складну систему норм, яка регулює всі аспекти суспільного
життя. Судовий прецедент, встановлений Верховним Судом, має обов'язкову
силу для всіх судів, крім самого Верховного Суду, що сприяє консолідації
прецедентного права на базі рішень останнього.
Також, слід відзначити вплив англо-саксонської правової системи на
сучасну ізраїльську судову практику. Зокрема, суди орієнтуються на
американську судову практику, що відображається в їх рішеннях. Більше
того, звичаї також визнаються як джерело права, особливо у випадках, коли
закон чи тривала практика використання підтримують певний звичай. Така
сполучена правова система відображає складну історію та культурні аспекти
Ізраїлю, а також відкриває шлях для розвитку правової системи в
28
 майбутньому [23].
Індуська правова система базується на приписи індуїзму.
Індуське право, яке встановлено Конституцією Індії в 1950 році, є
частиною індійського правового порядку і має своє коріння у релігійних
уявленнях. Воно сформувалося в Стародавній Індії під впливом релігійних
доктрин і кастових норм, що регулювали різні аспекти життя населення.
Індуська правова система представляє собою сукупність релігійних віровчень,
догм та тверджень, які диктуються державою. Джерела права включають
священні тексти, такі як Ригведа, Самаведа, Яджурведа і Атхарваведа, що
містять божественні приписи та служать ідеологічним підґрунтям для
формування інших джерел індуського права.
Також існують такі джерела як:
- смрити – віровчення про релігійні обряди, які супроводжують життя
індуса із наявними нормами права, окутаними доволі сильною релігійною
оболонкою;
- дхмармасутри – книги, у яких містяться норми поведінки щодо членів
тієї
чи іншої касти, стосовно правителів, батьків та інших родичів. Є першими
книгами права, у яких його норми переплітаються із нормами віри;
- дхармашастри – сукупність юридичних правил, створених шляхом
переміщення релігійних норм у праві;
- нібандхази – коментарі дхармашастри, метою яких є роз’яснення їхніх
положень та усунення спірних питань [24].
Закон (нормативно-правовий акт) не є джерелом індуського права, тому
що він для індусів має мінливий характер, і не може бути стійким джерелом
права.
Індуське право, яке формується під впливом релігійних уявлень, має
давню історію та включає в себе різноманітні звичаї та традиції, що
29
регулюють різні сфери життя. Кастова система в Індії, хоча зазнала певних
змін протягом історії, все ще має великий вплив на суспільство. Сучасні касти
виникли внаслідок соціальних змін, що відбулися в другій половині 19
століття, під час британської колонізації. Ці зміни, які були викликані різними
факторами, включаючи економічний розвиток, політичні процеси та зовнішні
впливи, призвели до перетворення та перерозподілу соціальних класів і каст.
Під впливом британської колонізації індуське право поступово
вдосконалювалося. Індія перейняла англійську правову систему, що
спричинило певну модернізацію та уніфікацію права. Були впроваджені нові
правові норми та процедури, що допомогли у розширенні правової сфери та
захисті прав громадян. Однак, разом з цим, цей процес також призвів до змін
у традиційних системах права та суспільних структурах, що викликало деяке
опору та конфлікти.
Отже, британська колоніальна епоха спричинила значні трансформації у
сфері індуського права, що відображалося в його розвитку та структурі. Цей
процес мав як позитивні, так і негативні наслідки, відображаючи складну
взаємодію між індійськими традиціями та впливами колоніальної влади [25].
Індуське право, засноване на індуїзмі, виступає як важлива складова
частина релігійної правової системи. Його основними характеристиками є
визнання релігії як основи правових норм та вірувань, які впливають на всі
аспекти життя. Індуське право, що сформувалося в давнину, зберегло свою
важливість протягом тисячоліть і залишається актуальним і впливовим і до
сьогоднішнього дня.
В сучасний час індуське право застосовується при регулюванні різних
аспектів суспільного життя, включаючи шлюб, родинні відносини, спадщину,
власність, аліментні зобов'язання та інші. Індуські ідеї також знаходять
відображення у концепції державного землеволодіння.
Загалом, індуське право виступає як регулятор поведінки членів
індуської громади і має вплив на всіх індусів, що сповідують індуїзм,

30
незалежно від їхнього місця проживання.
Поняття ж змішаної правової системи багатьма визначається як
сукупність національних правових систем, що мають найбільш загальні
закономірності розвитку та подібні ознаки, які склалися як на основі місцевих
джерел права, так і шляхом запозичення окремих елементів романо-
германського та англо-американського права, тобто у такому вимірі змішані
правові системи оцінюють як поєднання двох західних традицій права:
континентального (цивільного) та загального (прецедентного).
Критеріями класифікації зазначених правових систем виділяють такі:
а) домінування нормативно-правового акту як джерела права;
б) використання судовий прецедент нарівні з нормативно-правовим
актом;
в) поділ права на приватне та публічне; кодифікація законодавства;
г) паритет процесуального та матеріального права та ін.
Згідно цього розуміння поняття «змішана правова система» виділяють
скандинавську та латиноамериканську групи [26, с. 338 - 351].
Але, існує думка, що поняття змішаної правової системи можна
визначити як сукупність національних правових систем різних країн, які
мають спільні риси, такі як:
а) поєднання в регулюванні суспільних відносин західної традиції права,
релігійних норм та правових звичаїв;
б) суттєвий вплив на формування права культурних та релігійних
традицій народу, що мешкає у певній державі;
в) мирне співіснування різних культур, які особливо сприймають право;
поєднання універсального права з особливими нормами права та іншими
соціальними нормами;
г) наявність правових комбінацій між системами та підсистемами різного
походження;

31
 ґ) культурний плюралізм та зіткнення різних культур;
д) в деяких випадках наявність перехідної економіки.
Категорія «змішані правові системи» охоплює поняття правового
плюралізму, тобто це та система, в якій співіснують дві чи більше правові
традиції або їх частини, які працюють одночасно в одній правовій системі.
Держави, які можна зарахувати до змішаних правових систем, якщо їх
розглядати в такому аспекті, за чисельністю жителів посідають головне місце у
світі (Китай, Індія, більшість країн Південносхідної Азії є державами змішаної
правової системи). У багатьох азіатських країнах західна юридична система
була додана до релігійних законів індуїзму, буддизму, конфуціанства та ісламу,
які співіснували до колонізації.
Багато хто вважає, що всі країни, які до 90-х рр. ХХ ст. належали до
соціалістичної правової сім’ї та нині знаходяться в правовому пошуку чи
намагаються приєднатися до наявних правових систем, можна також
зарахувати до держав зі змішаної правової сім’ї [27, c 47]
Дослідники університету Оттави виділили одинадцять груп держав зі
змішаною правовою системою: змішані системи цивільного (у вітчизняній
літературі таку систему прийнято називати континентальною системою права)
та загального права (Кіпр, Філіппіни, Мальта, Південна Африка та ін.); змішані
системи звичаєвого та цивільного права (Китай, Японія, більшість країн
Африки та ін.); змішані системи цивільного та мусульманського права (Туніс,
Марокко, Мавританія, Алжир та ін.); змішані системи загального та звичаєвого
права (Бутан, Гана, Непал та ін.); змішані системи загального та
мусульманського права (Бангладеш, Судан, Пакистан); змішані системи
цивільного, мусульманського та звичаєвого права (Індонезія, Оман, Йорданія та
ін.); змішані системи загального, мусульманського та звичаєвого права (Індія,
Кенія, Малайзія та ін.); змішані системи цивільного, загального та звичаєвого
права (Камерун, Зімбабве, Вануату та ін.); змішані системи загального,
цивільного, звичаєвого та мусульманського права (Бахрейн, Катар, Сомалі);

32
змішана система цивільного, загального, іудейського та мусульманського права
(Ізраїль); змішана система мусульманського та звичаєвого права (Об’єднані
Арабські Емірати) [28].
Отже, релігійний тип (сім'я) правових систем є сукупністю національних
правових систем, що ґрунтуються на релігійних текстах та нормах. Основні
характеристики цього типу систем включають панівне значення релігії,
єдність релігійних і правових норм, походження норм зі священних текстів,
обмежений застосування у громадах, де сповідується відповідна релігія, роль
доктрини та другорядне значення закону.
Мусульманська правова система є однією з груп релігійних правових
сімей і базується на Корані та інших священних текстах ісламу. Канонічне
право, в свою чергу, ґрунтується на текстах Старого і Нового Завіту, а також
на вченнях церковних батьків та екуменічних соборах, іудейське право
випливає зі Старого Завіту (Тори), а також з Талмуду - збірки релігійних і
правових коментарів до Тори, а індуське право ґрунтується на священних
текстах, які включають Веди, Упанішади, Смріті та інші.
Змішані правові сім'ї є групами національних правових систем, що
поєднують елементи різних правових сімей, таких як романо-германська,
англо-американська та релігійна. Вони часто виникають під впливом
культурних, релігійних та економічних традицій, а також можуть відображати
перехідні економічні умови.

33
 CHAPTER III TRENDS IN THE DEVELOPMENT OF CIVIL LAW
SYSTEMS IN THE MODERN WORLD
3.1 The impact of globalization on civil law systems.
Глобалізація є феноменом, який охоплює усі сторони життя сучасного
суспільства, адже сучасний світовий розвиток характеризується процесами, які
зумовлені інтеграцією різних сфер суспільного життя багатьох держав, серед
них – політична, економічна, культурна, духовна та інші. Якщо на етапі свого
становлення глобалізація була спрямована на створення глобального ринку для
єдиної економічної зони та торгівлі, то в процесі розвитку вона охопила й інші
напрями, зокрема і право.
Сьогодні глобалізація стала об’єктом дослідження у юридичній науці
завдяки різновекторному впливу на правові системи держав. Такий вплив
вбачається в процесах адаптації національного законодавства до міжнародного,

34
уніфікації чинного національного законодавства, а також в наданні пріоритету
міжнародному законодавству над національним. Правові системи сучасності
також зазнали впливу процесів глобалізації. Адже саме глобалізація зумовила
набуття правовими системами нових ознак та особливостей, і, таким чином,
спричинила їх розвиток [29, с. 10]
Найбільш суттєвий вплив процесів глобалізації на романо-германську
правову сім’ю можно спостерігати через формування та становлення права
Європейського Союзу. Насамперед, таке формування здійснюється шляхом
інтеграції правових систем різних держав, яка забезпечується уніфікацією та
гармонізацією. Уніфікація передбачає встановлення Європейським Союзом
єдиних правил поведінки, які безпосередньо регулюють суспільні відносини на
всій його території, тобто на території тих держав, які є його учасницями.
Згадані правила поведінки зібрані у регламентах, які є нормативними актами та
фактично інструментом уніфікації. Гармонізація передбачає приведення
внутрішніх законів та підзаконних нормативно-правових актів держав-учасниць
у відповідність до законодавства Європейського Союзу. Переважно саме
директиви є тими основами законодавства, яким мають слідувати держави-
учасниці під час погодження законодавства з нормами Європейського Союзу.
Крім того, у романо-германській правовій сім’ї можна помітити збільшення ролі
судового прецеденту, що не було характерним для неї раніше. У прецедентних
рішеннях Європейського Суду з прав людини формуються правові позиції, які
мають юридичне значення для судів національних судових систем. Існують різні
думки щодо обов’язковості рішень ЄСПЛ, але вцілому цей напрям також можна
вважати складовою глобалізаційних процесів. Треба відзначити, що з початку
свого становлення право Європейського Союзу уже побудоване на принципах
романо-германського права, адже виникло значно пізніше. Проте саме
уніфікація та гармонізація є головним наслідком впливу європейського права на
правові системи романо-германської правової сім’ї. Крім того, з тих же причин
відбувається зближення романо-германського права з англо-американським [30,
с. 61].
35
 Досліджуючи еволюцію англійського права, науковці Ф. П. Шульженко та
М. В. Маркарян дійшли висновку, що зі вступом до Європейського Союзу,
англійське право як і правова система Великої Британії зазнала суттєвого
впливу, адже під «тиском» міждержавного утворення було прийнято низку
законодавчих актів парламенту, які внесли зміни як в інституційну будову
державних органів, так і впровадили принципи побудови незалежної та
самостійної судової гілки, що відповідає світовим та європейським стандартам.
Також за багатолітню історію загального права англійські судді при вирішенні
справ почали брати до уваги досвід та доктринальні напрацювання країн
романо-германської правової сім’ї [31, с. 38].
Треба зазначити, що англо-американська правова сім’я має ряд ознак, які
формують її ідентичність, але глобалізаційні процеси спричинили певний вплив
на неї, зокрема у сфері нормотворчості.
Досліджуючи вплив глобалізації на релігійну правову сім’ю, Д. В.
Лук’янов дійшов висновку, що процеси глобалізації мають будуватися на
повазі до культурної, релігійної та правової багатоманітності, убезпечувати її
від примусової «вестернізації». Також науковець підкреслює наявність значних
відмінностей впливу глобалізації на зближення правових систем західного
права та їх впливу на релігійні правові системи. Вчений зазначає, що вплив на
мусульманське право має місце переважно у питаннях розвитку суспільних
відносин та появи нових відносин, щодо яких немає сталих і однозначних норм
[32, с. 257–258].
Оскільки релігійна правова сім’я заснована на принципах дотримання
релігійних норм у всіх сферах суспільного життя (особливо прослідковується у
мусульманській правовій системі), то вплив глобалізації є значно меншим,
порівняно з романо-германською чи англо-американською правової сім’єю.
Хоча держави релігійної правової сім’ї також мають конституції держав,
закони, які в основному базуються на релігійних нормах. Проте такі держави
також є членами міжнародних організацій, учасницями міжнародних конвенцій
та договорів, які вцілому дозволяють говорити про розвиток глобальних
36
відносин держав релігійної правової сім’ї.
Усі без винятку правові сім’ї, які існують у сучасному світі піддалися
впливу глобалізації через інтеграцію свої правових систем, уніфікацію
правових норм та гармонізацію законодавства. Безумовно, що деякі правові
сім’ї зазнали більшого впливу, оскільки мають за мету розвиток правових
систем, а деякі намагаються зберегти свою ідентичність. Перш за все, такий
вплив зумовлений виконанням глобальних завдань, які зачіпають життєві
інтереси всіх народів світу, характеризуються динамізмом і вимагають для
свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості [29, с 12-13].
3.2 Legal integration and its impact on modern legal systems of the world.
Під правовою інтеграцією пропоновано розуміти закономірний процес
соціально-правового розвитку, який забезпечує завдяки застосуванню правових
засобів і формуванню якісно однорідної правової основи поетапне об’єднання
соціальних (політичних, економічних, правових, інформаційних) систем у
єдину консолідовану соціальну систему вищого рівня, а також підтримання
цілісності та єдності наявної соціальної системи.
Специфіка правової інтеграції зумовлена використанням права як єдино
можливого засобу для об’єднання соціальних систем.
Можна виокремити низку характерних особливостей правової інтеграції:
а) складовою частиною правової інтеграції є інтеграція права задля
формування основи для об’єднаної взаємодії соціальних систем;
б) суб’єктами правової інтеграції є учасники, наділені повноваженнями
ухвалювати владні правові рішення та застосовувати правові засоби;
в) спланованість і регламентованість інтеграційних процесів;
г) гарантованість врахування інтересів її учасників;
ґ) характерні методи здійснення правової інтеграції.
Підставами правової інтеграції можна вважати єдність пріоритетів у
побудові державної влади і системи органів управління (адже в сучасному світі

37
в більшості розвинених держав влада здійснюється на демократичних засадах);
підвищення авторитету міжнародного права і його активний вплив на
національні правові системи, універсалізація правових та демократичних
цінностей тощо.
Правова інтеграція спрямована на об’єднання подібних систем, які мають
незначні відмінності і підпорядковуються єдиним правовим принципам, ідеям,
правилам, оскільки таке об’єднання в систему можливе лише за умови
відносної тотожності елементів, що утворюють правову єдність. Така
подібність може варіюватися залежно від ступеню інтегрованості, однак
доводиться констатувати, що в підсумку вона призводить до утворення
однорідних систем без акцентування на специфічних правових особливостях,
які можуть суперечити єдиним принципам консолідованої правової системи
[33, с. 25 - 41].
Можна констатувати, що в межах світового співтовариства сформовані і
далі формуються унікальні правові системи окремих держав, міждержавних
об’єднань зі своїми базовими принципами, правовими концепціями і
категоріями, системою джерел права, її внутрішньою структурою,
особливостями правотворчого процесу і реалізації права.
Внаслідок тісної та конструктивної взаємодії і розвитку інтеграційних
процесів межі між основними типами правових систем світу стираються,
стають менш очевидними і більш формальними. На сьогодні поширеною є
тенденція зближення англосаксонського типу права з романо-германським, що
демонструє глибокі взаємозв’язки світового правового регулювання: розвиток
писаного права в англосаксонській правовій системі та активніше використання
судової практики в романо-германській правовій системі. Це зумовлено
поглибленням економічної інтеграції, яка переплітає правові системи держав,
що беруть в ній участь. Відбувається взаємний обмін правовими ідеями,
рішеннями, конструкціями [34, с. 21].
Таке зближення можна пояснити й іншими обставинами, з-поміж яких:

38
подібність загальної та правової культури, однотипність державного механізму,
схожість соціальної та політичної структури і, беззаперечно, членство
Великобританії (осердя англосаксонського права) у Європейському Союзі, до
складу якого входять держави, чиї правові системи побудовані на традиціях
романо-германського права.
Згадувані правові системи хоча і є центральними ланками у правовій
географії світу, не вичерпують його змісту і багатоманітності інших правових
систем та їх типів. До прикладу, зміни у світовій інфраструктурі, формування
світової та регіональних соціальних систем сприяють становленню
міждержавних правових систем, які, своєю чергою, впливають на формування
цих соціальних систем, що дає підставу для висновку про важливу роль
міждержавних правових систем у якісно новій світовій інфраструктурі, на які
покладається завдання у забезпеченні структуризації соціального простору [35,
с. 145].
Отже, вплив інтеграції проявляється в наступних аспектах:
Зближення правових систем:
а) Розвиток писаного права в англо-саксонській системі.
б)Активніше використання судової практики в романо-германській
системі.
в) Взаємний обмін правовими ідеями, рішеннями, конструкціями.
Формування нових правових систем:
а) Міждержавні правові системи.
б) Світова та регіональні правові системи.
Підвищення ефективності правових систем:
а) Використання соціально-правового досвіду один одного.
б) Уникнення помилок.
в) Вихід з кризових станів.
Створення єдиного правового простору:
39
 а) Сприяє структуризації соціального простору.
б) Забезпечує гармонійне співіснування різних правових систем.
3.3 Development trends of the civil legal system in Ukrainian law
Історичне минуле суттєво вплинуло на правову систему України,
починаючи з Київської Русі та набуваючи сучасного виразу після незалежності
в 1991 році. "Руська Правда" є ключовою пам'яткою права, що визначила
розвиток багатьох його галузей. Під впливом неї формувалися правові системи
Великого Князівства Литовського та Польського Королівства, а також
джерелами права були норми звичаєвого права. Європейський досвід міського
самоврядування, зокрема Магдебурзьке право, також відіграв свою роль у
розвитку права на території України. Виникнення Української козацької
держави у 1648 році спричинило формування "козацького права", що
складалося з норм звичаєвого права та рішень генеральних рад і гетьманських
універсалів. Період до 1991 року також характеризувався впливом правових
систем імперій та держав, таких як Російська імперія, Польща, Австро-
Угорщина, а також соціалістична правова система в часи Радянського Союзу
[36, с. 66–69].
Правова система України ґрунтується на романо-германських традиціях,
де верховенство права є ключовим принципом. Вона має складну ієрархічну
структуру законодавчих актів, з Конституцією України на вершині. Крім того,
джерелами права є нормативно-правові акти, договори, судова практика та
кодифіковані закони, що сприяє стабільності й упорядкованості системи.
Останнім часом в Україні активно працюють над кодифікацією законодавства,
створюючи нові кодекси, які є основою для нового законодавства і
забезпечують єдність у термінології та правових нормах [37, с. 227].
У країнах романо-германського права, в тому числі в Україні, правові
норми мають абстрактний і загальний характер. Загальний характер вказує на
те, що норми права адресовані невизначеному колу осіб, а абстрактність
означає, що вони регулюють не конкретні відносини, а передбачають загальні

40
обставини. Норма права встановлює для невизначеної кількості випадків, які
правові наслідки настають за тих чи інших фактичних обставин, що
описуються абстрактно. Важливою проблемою розвитку правової системи є
пошук оптимального ступеня узагальненості правових норм. Норми права не
мають бути занадто загальними, оскільки тоді вони перестають бути
ефективним керівництвом для практики. Водночас вони не мають бути
надмірно деталізованими, оскільки призначені регулювати певний тип
суспільних відносин, а не застосовуватися до конкретної ситуації.
З урахуванням розвитку громадянського суспільства в Україні та
постійних змін у національному праві, виникає необхідність переглянути
концепцію системи права. Нові галузі права, такі як транспортне, комерційне,
валютне, інформаційне, медичне, нотаріальне, спортивне, муніципальне,
ювенальне та інтеграційне право, відображають сучасні потреби суспільства.
Протягом останніх десятиліть спостерігається стрімке оновлення нормативно-
правового масиву, що сприяє розвитку цих галузей.
Важливо відзначити, що публічне та приватне право поступово
наближаються на основі гуманістичних принципів, зокрема, за пріоритетністю
прав людини та захистом інтересів особи і суспільства від державного
втручання. Цей процес дифузії публічного і приватного права сприяє взаємодії
інститутів обох сфер. З урахуванням розвитку громадянського суспільства в
Україні та постійних змін у національному праві, виникає необхідність
переглянути концепцію системи права. Нові галузі права, такі як транспортне,
комерційне, валютне, інформаційне, медичне, нотаріальне, спортивне,
муніципальне, ювенальне та інтеграційне право, відображають сучасні потреби
суспільства. Протягом останніх десятиліть спостерігається стрімке оновлення
нормативно-правового масиву, що сприяє розвитку цих галузей. Важливо
відзначити, що публічне та приватне право поступово наближаються на основі
гуманістичних принципів, зокрема, за пріоритетністю прав людини та захистом
інтересів особи і суспільства від державного втручання. Цей процес дифузії
публічного і приватного права сприяє взаємодії інститутів обох сфер.
41
 Україна активно впроваджує європейські стандарти в свою правову
систему після приєднання до Ради Європи у 1995 році. Це включає
реформування законодавства з метою забезпечення прав людини та
верховенства права, боротьбу з корупцією та тероризмом, і співпрацю з
Європейським Союзом. Європейська Конвенція про захист прав людини є
основоположним документом, який визначає стандарти прав людини для країн-
членів. Правова експертиза законодавства проводиться регулярно для
забезпечення відповідності його положенням Конвенції та практиці
Європейського суду.
У 2014 році Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, яка встановлює
різні способи співпраці з ЄС і механізми гармонізації законодавства. Згідно з
угодою, Україна зобов'язалася пристосувати своє законодавство до стандартів
ЄС, зокрема, у сферах технічних правил та захисту прав інтелектуальної
власності. Діяльність Європейського суду з прав людини також впливає на
українську правову систему, і суди України зобов'язані застосовувати
Конвенцію та практику Суду як джерело права [38, 29-30].
Отже, правова система України зберігає певні залишки попередньої,
соціалістичної системи, вона має статус правової системи перехідного типу. За
формальноюридичними ознаками національна правова система тяжіє до
романо-германського права, а отже, успадковує західну правову традицію. На
сучасному етапі вітчизняна правова система відчуває вплив глобалізаційних
процесів і потребує оптимізації. Основними тенденціями її розвитку є визнання
принципу верховенства права і пріоритетності прав людини, забезпечення
провідної ролі нормативноправового акта в системі джерел права, кодифікація
законодавства, виникнення нових галузей права, зближення публічного і
приватного права, впровадження європейських правових стандартів у
нормотворчу і правозастосовну практику. Активне реформування правової
системи України сприятиме якісному її удосконаленню, дотриманню
євроінтеграційного курсу, відповідності загальновизнаним міжнародним
нормам і принципам.
42
 CONCLUSION
У ході дослідження було проведено аналіз поняття "правова система" та її
класифікаційних критеріїв з урахуванням впливу глобалізаційних процесів на
розвиток правових систем світу. Результати дослідження дозволили зробити
кілька висновків.
Поняття "правова система" використовується для системного аналізу
правових явищ. Національне цивільне право кожної країни розвивається під
43
впливом інших правових систем, запозичуючи правові конструкції. Правова
система може розглядатися у вузькому та широкому значенні, де вона
представляє собою сукупність різних правових систем, об'єднаних спільними
ознаками або "правовою сім'єю". Поняття "правова сім'я" має важливе значення
для порівняльного правознавства, спрощуючи дослідження та виявлення
спільностей між різними правовими системами. Існує багато підходів до
класифікації правових систем світу, але однозначної класифікації наразі не
існує. Найбільш прийнятною є класифікація, яка включає романо-германську,
англо-американську, систему релігійного права, систему традиційного права,
соціалістичну правову систему та змішані правові системи.
Романо-германська (континентальна) система права сформувалася під
впливом римського, германського, канонічного та комерційного права. Її
характеризує чітка ієрархія норм, поділ на публічне та приватне право,
створення правових норм уповноваженими суб'єктами та інше.
Англосаксонська правова система сформувалася в Англії та характеризується
визнанням судового прецеденту як основного джерела права, значною роллю
суддів у творенні права та відсутністю поділу права на публічне та приватне.
Релігійний тип (сім'я) правових систем є сукупністю національних
правових систем, що ґрунтуються на релігійних текстах та нормах. Основні
характеристики цього типу систем включають панівне значення релігії, єдність
релігійних і правових норм, походження норм зі священних текстів, обмежений
застосування у громадах, де сповідується відповідна релігія, роль доктрини та
другорядне значення закону. Змішані правові сім'ї є групами національних
правових систем, що поєднують елементи різних правових сімей, таких як
романо-германська, англо-американська та релігійна. Вони часто виникають
під впливом культурних, релігійних та економічних традицій, а також можуть
відображати перехідні економічні умови.
Усі без винятку правові сім’ї, які існують у сучасному світі піддалися
впливу глобалізації через інтеграцію свої правових систем, уніфікацію
правових норм та гармонізацію законодавства. Вплив інтеграції проявляється в
44
зближенні правових систем, розвитку писаного права, активнішому
використанні судової практики, взаємному обміні правовими ідеями.
Глобалізація сприяє формуванню нових правових систем, таких як
міждержавні, світова та регіональні. Підвищення ефективності правових систем
відбувається через використання соціально-правового досвіду, уникнення
помилок та вихід з кризових станів. Створення єдиного правового простору
сприяє структуризації соціального простору та забезпечує гармонійне
співіснування різних правових систем.
Правова система України зберігає певні залишки попередньої,
соціалістичної системи, вона має статус правової системи перехідного типу. За
формально-юридичними ознаками національна правова система тяжіє до
романо-германського права, а отже, успадковує західну правову традицію. На
сучасному етапі вітчизняна правова система відчуває вплив глобалізаційних
процесів і потребує оптимізації. Ця оптимізація відбувається через визнання
принципу верховенства права і пріоритетності прав людини. Також
відбувається забезпечення провідної ролі нормативно-правового акта в системі
джерел права, кодифікація законодавства. Розвиваються нові галузі права,
відбувається зближення публічного і приватного права, впроваджуються
європейські правові стандарти у нормотворчу і правозастосовну практику.
Активне реформування правової системи України сприятиме її якісному
удосконаленню, дотриманню євроінтеграційного курсу, відповідності
загальновизнаним міжнародним нормам і принципам. З цього можна зробити
висновок, що правова система України перебуває у стані трансформації,
започаткованої процесами державотворення і незалежності. Відбувається
поступовий відхід від радянської правової спадщини та активне запровадження
принципів і норм романо-германської правової сім'ї. Інтеграція України до
європейського правового простору є одним із ключових чинників розвитку
національної правової системи. Подальше дослідження правової системи
України може бути зосереджене на аналізі впливу окремих правових інститутів
романо-германської сім'ї, ефективності правових реформ, що проводяться, та
45
становленні верховенства права.
З урахуванням вищевикладеного, можна зробити висновок про
необхідність постійного адаптування національних правових систем до
сучасних викликів і вимог, а також про значення спільних стандартів та
співпраці між правовими системами для підтримки стабільності,
справедливості та правопорядку в міжнародному співтоваристві. Такий підхід
дозволить ефективніше вирішувати сучасні глобальні проблеми та сприяти
збереженню прав людини та правової демократії в різних країнах світу.

REFERENCES
1. Аврамова О. Цивільне право: Загальна частина : [навч. посіб.] / О. Є.
Аврамова, А. С. Горбенко, Н. О. Горобець ; за ред. С. О. Сліпченка, О. Л.
Зайцева. – Харків : ХНУВС, 2022. – 332 с.
2. Погребняк С. Порівняльне правознавство : [підручник] / С. П.

46
Погребняк, Д. В. Лук’янов, І. О. Биля-Сабадаш ; за ред. О. В. Петришина. – Х. :
Право, 2012. – 272 с.
3. Майданик Р. Цивільне право: Загальна частина / Вступ у цивільне
право : [підручник] / P.A. Майданик – К. : Алерта, 2012. – 472 с.
4. Саідов, А. Порівняльне правознавство. Основні правові системи
сучасності : [підручник] / А. Х. Саідов. – М. : Юрист, 2000. – С. 119–120.
5. Давід Р. Основні правові системи сучасності : [підручник] / Р. Давід –
М. : Прогресі, 1988. – 496 с.
6. Введення у порівняльне правознавство у сфері приватного права. - Том
I. Основи: Пер. з ним. - М.: Міжнар. відносини, 2000. - 480с.
7. Саідов А.Х. Порівняльне правознавство (основні правові системи
сучасності) / В.А. Туманова. М.: Юрист, 2000. 448 с.
8. http://www.lawbulletin.oduvs.od.ua/archive/2018/6_2018/7.pdf
9. А.Н. Головистикова, Ю.А. Дмитрієв. Проблеми теорії держави і
права: Підручник. М: ЕКСМО. 2005. 649 с .
10 Шаганенко В.П. Особливості системи права у романо-германській
правовій сім’ї. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету.
Сер.: Юриспруденція. 2013. 6-1. Т. 1. С. 88-91.
11 http://www.pdu-journal.kpu.zp.ua/archive/2_2023/59.pdf
12 Кудін А.А. Роль англосаксонської правової сім’ ї у розвитку правових
систем світу. Науковий вісник публічного та приватного права: Збірник
наукових праць. 2020. № 4. С. 35-45.
13 Власенко В.В. Історія виникнення та особливості застосування
«загального права» та «права справедливості» в аглосаксонській правовій
системі. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2022. № 5. С. 3-7.

14 Вербицький Д.В. Теоретико-правові аспекти формування

прецедентного права. Юридичний науковий електронний журнал. 2019. № 4. С.

47
12-15.
15 Порівняльне правознавство: підручник для студентів юридичних
спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк,
Д. В. Лук’янов; за ред. В. Д. Ткаченка. X.: Право, 2003. 274 с.
16 Хашматулла Бехруз. Ісламські традиції права . О. : Юрид. л-ра, 2006. –
296 с
17 https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/yusef_osoblyvosti.pdf
18 Жилюк С.І., Іщук О.В., Якубович М.М. Канонічне право: навчальний
посібник. — Острог, 2009.
19 Лазор Л.І. Канонічне право / Л. І. Лазор, В. В. Лазор. І. І. Шамшина. –
Луганськ. 2010. - 568 с.
20 Садовська О. М. Особливості канонічного права: загальнотеоретична
характеристика основних елементів : автореф. дис. канд. юрид. наук : спец. Х.,
2001. – 18 с
21 Іудейське (єврейське) право. [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://adhdportal.com/book_2651_chapter_52__4._udejjske_(vrejjske)_pravo..htm18.
22 Іудаїзм та його виникнення. [Електронний ресурс] – Режим доступу:
https://osvita.ua/vnz/reports/relig/20825/.
23 Л. Рочер. Міжнародна енциклопедія соціальних та поведінкових наук,
2001. https://www.sciencedirect.com/topics/social-sciences/hindu-law.
24 Д.С. Кларк. Міжнародна енциклопедія соціальних та поведінкових наук
, 2001. Веб-сайт. URL: https://www.sciencedirect.com/topics/social-
sciences/hindulaw.
25 Лоррі Річард. «Право та релігія в Індії». Закон, мораль та релігія:
глобальні перспективи. ред. Алан Уотсон. Берклі: Каліфорнійський
університет, 2003.
26 Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс) :
учебник / О.Ф. Скакун. – Х. : Эспада, 2005. – 840 с.

48
 27 https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/4758/1/%D0%97%D0%9C
%D0%86%D0%A8%D0%90%D0%9D%D0%86%20%D0%9F
%D0%A0%D0%90%D0%92%D0%9E
%D0%92%D0%86%20%D0%A1%D0%98%D0%A1%D0%A2%D0%95%D0%9C
%D0%98%20%D0%9F%D0%A0%D0%9E%D0%91%D0%9B%D0%95%D0%9C
%D0%98%20%D0%9A%D0%9B
%D0%90%D0%A1%D0%98%D0%A4%D0%86%D0%9A
%D0%90%D0%A6%D0%86%D0%87.pdf
28 Mixed legal systems. [online] Available at: http://www.juriglobe.ca/eng/sys-
juri/class-poli/sys-mixtes.php
29 http://apnl.dnu.in.ua/1_2022/2.pdf
30 Порівняльне правознавство: підручник для студентів юридичних
спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк,
Д. В. Лук’янов; за ред. В. Д. Ткаченка. X.: Право, 2003. 274 с.
31 Шульженко Ф. П., Маркарян М. В. Еволюція англійського права:
історико-правовий дискурс. Правове регулювання економіки. 2018. № 17. С. 29
– 39.
32 Лук’янов Д. В. Релігійно-правові системи світу: порівняльно-правове
дослідження : дис. ... к-та юрид. наук : 12.00.01 / Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава
Мудрого. Харків, 2016. 407 с.
33 Кулапов В. Л., Потапенко Е. Г. Теоретические основы правовой
интеграции : монография / В. Л. Кулапов, Е. Г. Потапенко. – М. :
Юрлитинформ. 2011. – 184 с
34 Быкова Е. В. Современные процессы сближения и размежевания
основних правових систем / Е. В. Быкова. – М. : Юрлитинформ, 2012. – 232 с.
35 Луць Л. А. Європейські міждержавні правові системи:
загальнотеоретична характеристика : дис. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 –
теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / Л. А.
Луць. – Львів, 2004. – 448 с
49
 36 Хаустова М.Г. Правова система України: особливості становлення та
сутнісні риси. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2011. № 21. С.
65–75
37 Теорія держави і права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. /
Петришин О.В. та ін. ; за ред. Петришина О.В. Харків : Право, 2014. 368 с.
38 http://www.lsej.org.ua/4_2021/6.pdf

50