Георгій Нарбут і його «Українська абетка»

ГРИЩЕНКО КАТЕРИНА, 9-А

• "Пишний, рожевощокий, кремезний і вбраний по-
українськи, то з усмішкою, а то зі строгою
діловитістю, він полонив своєю мовою, говіркою,
слівцями всілякими, дотепністю і знаннями,
вражав начи­таністю для художника
надзвичайною, ерудит був справжній", — так
згадував про Нарбута відомий дослідник давньої
української архітек­тури Г. Лукомський, з яким
вони довгі роки товаришували.
• Шлях Нарбута не звичайний, якщо порівняти
його з біографі­ями тогочасних художників. Він
чимось нагадує підготовку серед­ньовічних
мініатюристів, які, не працюючи безпосередньо з
нату­рою, переймали від своїх учителів комплекс
готових прийомів, графічних рецептів, розвивали
свій творчий потенціал відповідно до свого
таланту і фантазії.
• А талант Нарбута був феноменальний.
Він народився графі­ком, опанувавши
техніку самотужки. Як зазначав
дослідник його творчості П. Білецький,
сама природа дала Нарбутові все необхід­
не, щоб стати графіком-віртуозом: міцні,
точні, чутливі руки, виняткову пам'ять
(завдяки якій художник безпомилково від­
творював через роки раз поба­чений
орнамент), рідкісну пра­цездатність,
спокійну вдачу і дисциплінованість. Як
худож­ник він сформувався у Петер­бурзі,
а прибувши до Києва, заклав підвалини
нової школи української книжкової
графіки.
• Народився Георгій Івано­вич Нарбут 26 лютого (9 березня за
новим стилем) 1886 р. на хуторі Нарбутівка поблизу Глухова
(тепер Сумської облас­ті), успадкованому від предків-козаків.
Батько належав до дав­нього дворянського роду і був людиною
освіченою.
• Бажання малювати пробу­дилося у Георгія з раннього дитинства. А
ще хлопець вирі­зував з обгорткового паперу різні силуети і
наклеював їх на картон. З десяти років Нарбут навчався у
Глухівській гімназії.
• Уроків малювання в ній майже не було, проте були рукописні
книги, писані старослов'янською мовою, які можна було читати і
копіювати, журнали "Мир искусства". Його полонили графічні
твори І. Білібіна, який відкрив йому чудовий світ російських ка­зок
і був близький лінійно-локальним вирішенням ілюстрацій. Нарбут
захопився копіюванням шрифтів, вивченням історії Укра­їни, міста
Глухова, цікавився генеалогіями, гербами, архівними
документами. Незабаром графічні вправи здобули визнання спо­
чатку на сільськогосподарській виставці у Глухові, а напередодні
випуску з гімназії — у Петербурзі, де надрукували його малюнок
"Герб Москви", вважаючи твором зрілого майстра.
У 1906—1917 рр., працюючи в Петербурзі, він щороку приїж­джав в Україну. Одразу по прибутті
до столиці він приніс свої тво­ри Білібіну. Маститий художник дуже приязно поставився до юна­ка і
навіть запропонував йому кімнату у власному помешканні. Однак, незважаючи на вплив творчості
і теплі стосунки, Нарбут не став "маленьким Білібіним".

Згодом художник виробив власний стиль на

основі засвоєння й розвитку українських
національних традицій, зокрема стародруків
і народного мистецтва. Він першим в Україні
і одним із перших у Росії поставив і вирішив
зав­дання комплексного оформлення книги.
Виконав оригінальні, по­значені багатою
творчою фантазією і тонким гумором
обкладинки і малюнки до байок І. Крилова
(1912), казок Г.-К. Андерсена (1912).
•
Продуктивність Нарбута в 1914—1917 рр. була надзвичайна. Протягом 1917
р. він виконав 15 аркушів до "Української абетки", які можна назвати певним
підсумком його попередніх пошуків. На основі шрифтів стародрукованих
книг Нарбут створив новий український шрифт, який згодом назвали
"нарбутівським". Білі та чорні силуети, чіткі лінії, штрихування, — усі
можливі засоби гра­фічної техніки вигадливо і зі смаком поєдналися в
кожному з ар­кушів. Заголовні літери цілком своєрідні. Їх по дві: праворуч —
гранично проста, з чіткими абрисами і стрункими пропорціями, ліворуч —
грайлива, пишна, сплетена з рослинних мотивів. У пе­реважній більшості
композицій домінують українські мотиви: ко­зак, що вимахує шаблею,
народний інструмент ліра, вітряки, ха­тинки, тини, пам'ятки народної
архітектури, садиби. Окремі композиції ("З", "Б", "Л", "В") побудовані як
ліричні краєвиди, інші ("С", "Н", "Ч") — примхливе поєднання різнорідних
еле­ментів. Велетенський слон, підминаючи ногами сосни, крокує до скрині із
самоваром і склянками; негр у циліндрі ріже ножицями нитки. Збереглися
аркуші в чорно-білому варіанті і з подальшим тонуванням за допомогою
акварелі. Обидва варіанти мають довер­шений вигляд. Робота над "Абеткою"
була перервана Лютневою революцією, і повернувся художник до неї 1919 р.
• У березні 1917 р. Нарбут переїхав до Києва. Разом із М.
Бойчуком, О. Мурашком, М. Бурачеком, братами
Кричевськими був обраний до складу професорів Української
академії мистецтв. Очолив графічну майстерню. Був головою
комісії з організації му­зею Б. І. та В. М. Ханенків.
• На Георгіївському провулку, в маленькому дерев'яному бу­
динку першої половини XIX ст., Нарбут наймав кілька кімнат
для своєї сім'ї. Тут жив і працював. Створював ескізи до
перших ук­раїнських грошей, що увійшли в обіг за
Центральної Ради, до поштових марок з елементами "Абетки",
військових мундирів Ук­раїнської армії, нової геральдики,
малював обкладинки до журна­лів. У його помешканні
розміщувалась Українська академія мис­тецтв, ректором якої
він став у лютому 1919 р. Тут він смертельно захворів на тиф і
помер у 1920 р., не маючи коштів на лікування.