Духовно-культурні основи

єдності ісламського світу

 Зміст

 1. Виникнення ісламу;
 2. Аравія – прабатьківщина ісламу;
 3. Поширення ісламу;
 4. Заснування Ісламу;
 5. Коран – Священна книга мусульман ;
 6. Догмати ісламу;
 7. П'ять стовпів ісламу;
 8. Духовно- культурні єдності ісламу;
 Висновки
 Список використаних джерел
 Виникнення ісламу
 Іслам – наймолодша зі світових релігій. Вона виникла на
початку VII ст. у кочових і напівкочових народів семітської
мовної сім’ї, що жили на території Аравійського півострова.
Порівняна молодість наклала на іслам подвійний відбиток. З
одного боку, іслам багато чого запозичив у релігійно-
культовому плані в іудаїзму та християнства, оскільки
склався на Близькому Сході, у тому ж соціокультурному й
мовному середовищі, що й вони, але значно пізніше. Ці
запозичення, зокрема, відчутні й у Священній книзі
мусульман – Корані, позначаються вони на віровченні,
помітні й у культі. Ісламу вдалося довести до абсолюту
принцип монотеїзму, єдинобожжя, на якому ґрунтувалися ці
основоположні для нього релігії.
 Назва «іслам» походить від арабського слова «салам», що в буквальному
перекладі означає «мир», але має ще додаткові значення «підкорення» або
«покірність». Таким чином, назву цієї релігії можна перекласти як
«абсолютний мир, який настає, якщо життя людини підкорене Богові».
Людину, яка сповідує іслам, називають мусульманином («вірним», від
арабського «муслим»).
Аравія – прабатьківщина ісламу

 Французький археолог Ж. Пірен у книзі про

Давню Аравію зазначала, що Європа довго
залишалася у повному незнанні відносно Аравії і
всього арабського світу . Між тим, Аравія – це
історична прабатьківщина арабів і арабівбедуїнів
(від арабського «бадв» – «життя в пустелі»), а
також історична прабатьківщина третьої світової
релігії – ісламу.
 Поширення ісламу
 Іслам — панівна релігія на Близькому Сході, у деяких місцевостях Африки й Азії. Велика ісламська
громада є в Китаї, на Балканському півострові у Східній Європі й Росії. Є також великі ісламські
громади серед іммігрантів в інших частинах світу, наприклад, у Західній Європі. Близько 20 %
мусульман живуть у країнах арабського світу.

Карта поширення ісламу за країнами. Зелений

колір — суніти, синій — шиїти.
Майже всі мусульмани належать до однієї з двох головних течій, Сунізму або Шиїзму.
Сьогодні у світі приблизно 85 % сунітів і 15 % — шиїтів.

Мусульманське населення країн світу (відсотки)

 Заснування Ісламу
 Засновником ісламу вважається пророк Мухаммад
(букв. Прославлений), Мухаммад Ахмад ібн Абд Аллах
(570–632 рр.) – реальна історична особа. В різних
джерелах зустрічається декілька варіантів написання і
вимовляння імені Пророка.

Мусульмани різних національностей вимовляють

його ім’я також по-різному: турки – Мухаммет, перси
– Мохаммед; давня руська вимова – Магомет. На
нашу вчених, враховуючи те, що іслам має арабські
коріння, ближче до істини є арабський варіант імені
Пророка – Мухаммад.
 Єдиним достовірним джерелом відомостей про життя і
проповідницьку діяльність Мухаммада вважають
Священне Писання ісламу – Коран. За своїм змістом
Коран – це збірка проповідей Мухаммада, проголошених
ним без хронологічного порядку, часто в екстатичному
стані та з різних приводів. Короткі повідомлення про
слова і вчинки вчителя, що стали основою ісламського
Священного Переказу – Суни, почали збирати із спогадів
найближчих сподвижників Пророка або їх слухачів через
кілька десятиліть після смерті Мухаммада.
 Першу біографію Мухаммада складено Ібн Ісхаком, мединцем, який
народився через півстоліття після смерті Пророка. Вона дійшла до
нас уривками в творах більш пізніх авторів – Ібн Хашіма, Ібн Са’да
та ін. Зазвичай її називають Сіра, скорочено від «Сірат расуль Аллах»
– «Життєопис посланника Аллаха». Існують і незалежні джерела, що
підтверджують, що Мухаммад не міфічний персонаж, а історична
особа. Це, наприклад, папірус з Єгипту, датований 643 р., в
арабському тексті якого міститься ім’я пророка – Мухаммад ібн
Абдуллах – разом з іменами інших відомих діячів початкового ісламу.
Збереглися також послання, відправлені від імені Мухаммада
сасанідському шаху Хосрову ІІ Парвізу, наміснику Олександрії та
інші письмові свідоцтва історичності засновника ісламу і арабської
держави Аравії.
Ібн Ісхак
Коран – Священна книга мусульман

 Основні положення віровчення ісламу викладено у Корані

(араб. al-Qur’án («аль-Куран») – «читання», точніше,
«декламація вголос підготовленого тексту», подібно до
словосполучень «читати лекцію», «читати вірші», «читати
нотацію») – релігійній книзі, яка є Священною для
прибічників усіх ісламських напрямів. Вона слугує основою
як релігійного, так і цивільного мусульманського
законодавства.

Перша сура в рукопису Корану Гаттат Азіза Ефенді

 Догмати ісламу
 Основні догмати віри випливають зі змісту Корану.
Віровчення ісламу ґрунтується на шести основних догматах або, як їх
називають, «корені, основи віри» (усуп дін), визнання яких є істиною і їх
беззаперечне виконання вважається обов’язковим для кожного мусульманина.
 1.Віра в Аллаха

6.Віра в 2.Віра в існування

божественне янголів і духів
приречення (джинів

Догмати ісламу

5.Віра в загробну
3.Віра в надвічність
віддяку, Судний
і святість Корану
день, рай і пекло

4.Віра у пророків
Перший догмат – віра в Аллаха, доведена до логічно завершеного монотеїзму.
В ісламі існує тільки один Аллах (араб. аль-Іллах – «божество») – Бог єдиний,
вічний, мудрий і всемогутній, всемилостивий.
 Другий догмат ісламу – віра в існування янголів і духів (джинів). Янголи (малаіка) –
не фізичні істоти. Люди створені з глини, а янголи – з вогню і світла. Безумовно, в
тому, що вони створені зі світла, закладено ідею їх чистоти, безгрішності і
можливості володіння надприродними здібностями. Незважаючи на це, перед
Аллахом людина все ж таки вище за янголів. Янголи досконалі «самі собою»,
такими їх створив Аллах. Люди ж поставлені перед обличчям зла і спокус та,
маючи свободу волі, якої янголи позбавлені, покликані вибирати праведність.
 Третій догмат ісламу – віра в надвічність,
нестворенність і святість Корану, списки
якого споконвіку існували на небесах. Потім
вони були перенесені янголом Джибраїлом
від престолу Аллаха на найближче до землі
небо, а уже звідти його зміст протягом 22-х
років передавався Пророку Мухаммаду,
починаючи з 610 р. за християнським
календарем.
 Цей (третій) догмат ще називають по-
іншому – віра у Священні Писання, даровані
Аллахом через пророків. Маються на увазі
Божественні Одкровення, що даровані у
різні періоди історії людства.
 Четвертим догматом ісламу є віра у пророків (посланників) Божих і в
посланництво Пророка Мухаммада, що доніс до правовірних слово і волю
Аллаха.
 П’ятий догмат ісламу – віра в загробну віддяку, Судний день, рай і
пекло. Необхідність віри в загробну віддяку розуміється таким
чином: досконалий Бог створює досконалий світ, і людина, яка
проводить у цьому світі такий нетривалий час, не повинна
випадати із загального плану Творіння, а тому приречена на вічне
життя безсмертя
душі

 Ця віра ґрунтується на трьох складових :

існування
Віра пекла і раю;

неминучість
останнього –
Судного дня
світу
 Шостий догмат ісламу – віра в божественне приречення. Ця віра випливає з
віри у винятковість і всемогутність Аллаха, завдяки якому всі людські
справи ще до створення світу були занесені в особливі скрижалі, і є
зворотним боком віри в потойбічну віддяку.
 П'ять стовпів ісламу
 П'ять стовпів ісламу (араб. ‫ ركان ا``إلسالم` خمسة‬хамсат уль-аркян аль-іслам) —
основні приписи шаріату, що утворюють основу ісламу, і обов'язкові для всіх
віруючих мусульман.

 Вчення про п'ять стовпів ґрунтується на відомому хадисі, що міститься в

основних збірниках мусульманського Священного Писання
 Духовно- культурні єдності ісламу
 Специфіка ісламу – зближення духовного та світського початків політичної адміністрації
і релігійної влади. У жодній ісламській державі не існувало організованої церкви, що
протистояла б державі. Це не означає, що інтереси клерикального мусульманського
духівництва, особливо найбільш реакційних муллів і шейхів, ніколи не входили в
суперечність з політикою адміністративного керівництва країни – таке траплялося і
нерідко трапляється в сучасних умовах. Але, на відміну від християнства, іслам
формувався в умовах релігійно-політичної єдності, а носіями були політичні та
одночасно релігійні вожді – Пророк, халіфи, еміри та їхні помічники на місцях.
 Це зближення світського та духовного в єдине ціле, з одного боку, сприяло
абсолютизації релігійного авторитету і зниженню значення адміністративно-
бюрократичної ієрархії – з іншого.
 Важлива риса політико-культурної традиції ісламу, яка зіграла особливу роль
у формуванні ставлення правовірних до життя, – це ідея приречення і
пов’язана з нею пасивність. Звичайно, не можна стверджувати, що
правовірні, сподіваючись в усьому на волю Аллаха, переставали до чогось
прагнути. Вони робили свою справу, слухали заклики, а часом навіть
піднімалися на рішучі дії. Однак індивідуальна енергія, ініціатива, завзятість
у досягненні мети, що мали велике значення для швидкого соціально-
економічного розвитку, ісламом ніколи не заохочувалися, тому що це не
відповідало буденному життю з п’ятьма щоденними молитвами та іншими
обов’язками правовірного.
 Сильний акцент на обрядовий бік життя – також одна з характерних для
ісламу релігійно-культурних традицій. Традиції такого роду виховували
звичку до покори, слухняності, дисципліни, а головне, різко протистояли
будь-якій індивідуальності. Ані талант, ані натхнення майстра, ані зліт думки
генія – ніщо не може і не повинно бути на перешкоді обов’язковій
п’ятикратній молитві у визначений термін, дотриманню посту та інших
обрядових установлень. Проте п’ятикратна молитва, перетворившись у
звичку, у напівавтоматичний ритуал, не занадто обтяжувала правовірного, не
дуже заважала займатися його власною справою, якою б далекою від
заповідей Аллаха вона не була. До того ж, заповіді ісламу не перешкоджали
мусульманину займатися політикою, підприємництвом.
 Висновки:

 Отже, іслам пронизує усі сфери життя і діяльності мусульманина, всі

відносини та інститути мусульманського суспільства. Недивно, що проблема
відокремлення ісламу від державних справ, політики вирішується в
мусульманських країнах з великими труднощами. Якщо в християнських
країнах секуляризація – відокремлення церкви від держави і школи від
церкви – була полегшена тим, що ці сфери ніколи і не зливалися повністю,
то в ісламському суспільстві часом неможливо визначити, де закінчується
конфесіональне, релігійне і де починається світське, мирське.
 Список використаних джерел:
 Беляев Е. А. Арабы, ислам и Арабский халифат в раннем Средневековье / Е. А. Беляев. – М. : Наука, 1965. –
350 с.
 Гольдциэр И. Ислам и арабское общество / И. Гольдциэр. СПб., 1904. – 562 c.
 Зину М. Д. Столпы ислама и веры / М. Д. Зину. – М., 1992. – 477 с.
 Іслам: шлях крізь століття : монографія /Н.А. Латигіна. – Київ : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2016. –360 с
 Історія релігії в Україні : навч. посіб. / А. М. Колодний, П. Л. Яроцький, Б. О. Лобовик та ін. ; за ред. А. М.
Колодного, П. Л. Яроцького. – К. : Знання ; КОО, 1999. – 735 с.
 Климович Л. И. Ислам / Л. И. Климович. – М. : Наука, 1965. – 343 c.
 Кудрявцев В. В. Лекции по истории религии и свободомыслия / В. В. Кудрявцев. – Минск, 1997. – 392 с.
 Матар Н. И.
 Кучер О. Н. Ислам / О. Н. Кучер, О. П. Семотюк. – Ростов/н-Д – Х., 2004. – 337 с. Знакомьтесь: Ислам / Н. И.
Матар. – К., 1997. – 298 с.
 Матвеев К. П. История Ислама / К. П. Матвеев. – М. : АСТ; Восток-Запад, 2007. – 254 с.
 Релігії світу ; пер. с фр. / П. Балта, Ж. Боттеро, К. Шадефо та ін. – К. : Махаон-Україна, 2007. – 260 с.
 Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу / В.А. Рубель. – К. : Либідь, 1997. – 461 с.
 Савичева Е. М. Арабский халифат. Возникновение и распространение ислама / Е. М. Савичева. – М., 1996. –
215 с.
Дякую за увагу