САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ВІРИ: РЕЦЕНЗІЯ НА «ПСИХОАНАЛІЗ І

РЕЛІГІЯ» ЕРІХА ФРОММА

Юрій Кузьменко

У цій короткій рецензії пропонується до огляду праця Еріха Фромма

«Психоаналіз і релігія». У згаданій праці автор досліджує взаємодію між
психоаналітичним підходом та релігійним досвідом, розглядає питання віри,
духовності та пошуку сенсу у житті. Фромм активно працював з темою
особистісного розвитку та самовдосконалення, і його робота містить
широкий аналіз взаємозв'язку між цими аспектами та релігійними
віруваннями.
Перш ніж перейти до більш предметної рецензії, пропоную звернутися
до постаті самого Еріха Фромма, позаяк його інтелектуальний доробок може
надати нам своєрідні ключі та підходи до рецензування «Психоаналізу і
релігії».
Еріх Фромм – соціальний психолог, психолог та психоаналітик, серед
праць якого бачимо великий доробок психоаналізу, що сприяв збагаченню
знань про людину, але він не збільшив знань про те, як людина повинна жити
і що вона має робити. Входячи у певну полеміку з доробком та ідеями
Зігмунда Фройда – австрійського психолога, психоаналітика, психіатра та
невролога, Фромм вважає, що психоаналіз має робити акцент на етиці
(принаймні, мав зробити для закриття своєрідного гештальту), а не бути
«природною наукою», як це бачив Фройд. Саме тому науково-
публіцистичний доробок Еріха Фромма це праці соціально-психологічні,
серед яких знаходимо «Втечу від свободи», в якій автор аналізує
психологічні аспекти виникнення та поширення фашизму в Німеччині під час
Другої світової війни; «Анатомія людської деструктивності» - праця
присвячена питанням людського насилля тощо. Якісну зміну бачимо в ряді
праць: «Мистецтво любити» - психоаналітичний трактат про кохання та
любов; «Мистецтво слухати» - праця-мемуар про терапевтичну практику
Фромма; «Мати би бути?» - праця, присвячена духовному та побутовому
життю людити; зрештою, «Психоаналіз та релігія» - праця щодо людського
самовизначення в духовному плані, яку обговоримо детальніше.
Ці нотатки можуть здатися розтягуванням тексту, одначе для цієї
рецензії вони мають колосальне значення: вони дають змогу оприявити
еволюцію та коло думок, які були опрацьовані автором.
Ще однією сходинкою до безпосереднього аналізу «Психоаналіз та
релігія» може стати прийом біографізму. Еріх Фромм був народжений у
родині німецьких євреїв. Його прабатьки були рабинами, що вказує на
вагому складову виховання Еріха в дусі ортодоксального патріархально-
докапіталістичного іудаїзму. З приходом Гітлера до влади, у 1933 р. Фромм
переїхав до Женеви, згодом – до Нью-Йорка, як це довідуємось з відкритих
джерел. Вочевидь, ці факти можуть бути визначальними для нашого
подальшого дослідження: вихованець «старого порядку» стикається з «новим
світом» - Америкою, яка слугувала країною нових цінностей на засадах своєї
економічної окремішності та протестантизму. Цей топос теж вартий
обговорення, позаяк, за ствердженням Анюра Каримського, в Америці
формується засадничо нова філософія: Джон Вінтроп вважав, що суспільне
життя має визначати особисте. Роджер Вільямс вважав релігійну
толерантність, на відміну релігійної гомогенності, більш істотним умовою
цілісності суспільства1. Або ж згадаймо, бодай, як образ Америки постає у
творі Анй Ренд «Атлант розправив плечі»: авторка конструює образ «країни
мрії» на основі філософських текстів Фрідріха Ніцше та його уявленнях про
«надлюдину», що, вочевидь, мотивує людину повірити в себе.
Зробивши потрібні зауваги, можемо перейти безпосередньо до тексту
«Психоаналізу та релігії». Об’єктом нашого розгляду є психологія релігії, що
аналізує особливості релігійного усвідомлення, структуру, функції та
різновиди релігійності, характер релігійного досвіду, віру, почуття, релігійне

1
Каримский А. Революция 1776 года и становление американской философии. М., 1976. С. 2-5
виховання та інші аспекти. Вона також вивчає соціально-психологічні
чинники, пов'язані із релігійними уявленнями людини та суспільства.
Відтак, у «Психоаналізі релігії» розбиратимемо саме психологію релігії
та допомоміжні чинники. Передовсім, звернімо увагу на структуру роботи,
яку пропонує автор.
Передмова. У цій частині Фромм коротко анонсує те, що релігія та
етика нерозривно пов’язані. Так само автор зазначає, що є два підходи до
бачення релігії: перший з них трактує релігію як віру, яку практикують
психоаналітики, інші ж вбачають релігію як симптом невирішений
емоційних конфліктів. Одначе, залишається сутінковим значення «етика» та
«релігія» для автора.
Проблема. У цій частині автор концептуалізує проблему тогочасного
життя Америки й людства, яка могла б бути перефразована Григорієм
Сковородою так: «Ми надто цікаві до чужих країв, дбайливі щодо них і
проникливі: виміряли моря, землю, повітря, небеса, потурбували задля
металів черево Землі, розмежували планети, дошукалися на Місяці, гір, рік
та міст, знайшли незчисленну кількість некомплектних світів, будуємо
незрозумілі машини, засипаємо прірви, зупиняємо, скеровуємо водну течію,
ставимо щодня нові досліди і творимо дивні винаходи… Це явне
невдоволення нашої душі...»2. Попри зовсім недотичний до Фрома
філософський феномен Сковороди, справді знаходжу перелелі: обоє
послуговуються поняттям «душа» як чогось «вищого» (значно вищого, за те,
що бачив Фройд у поняттях «психіка» та «свідомість» 3); обоє бачать певну
недовершеність людського технологічного розвитку на фоні того, що люди
забувають про турботу про власну душу тощо. Відтак, одним зі способів
плекання душі Фромм бачить саме в релігії та релігійних практиках.
Фройд і Юнг. Серед дослідників релігії з точки зору психоаналізу
Фромм виокремлює два імені – Зігмунд Фройд та Карла Юнга. З
поверхневого аналізу Фромма випливає думка про те, що для Фройда
2
Глива Є. Онтологічний образ людини в творчості Григорія Сковороди. К., 2006. С. 46
3
Фромм Э. Психоанализ и религия. Москва. 1990. С.
засадничою метою людського розвитку в досягненні таких ідеалів, як знання
(розум, істина, логос) є братська любов, полегшення страждань, здобуття
незалежності та відповідальності. Ці ідеали, як стверджує Фромм, етичне
ядро всіх великих релігій, на яких засновані східна та західна культури:
вчення Конфуція та Лао-цзи, Будди, пророків та Ісуса. Що ж стосується
Юнга, він більш лояльний до феномену релігії, ніж Фройд. У своїх поглядах
Юнг піднімає несвідоме до рівня релігійного феномену.
Аналіз деяких типів релігійного досвіду. У цій главі Еріх Фромм
намагається з’ясувати, наскільки несвідоме може бути усвідомленим на
прикладі релігійного досвіду. Відправним пунктом міркувань про релігію для
Фромма служить думка про те, що людина, в силу своєї психофізичної
природи, прагне привести до єдності все різноманіття досвіду, що
переживається нею, шляхом створення тих чи інших ідеалістичних систем.
Кожна людина, стверджує автор, має релігійну потребу у системі орієнтації
та об'єкті для служіння. На підтримку цього положення наводиться факт
наявності релігії у всі історичні епохи у всіх культурних регіонах. Одначе,
положення Фромма, як стверджує Наталія Буряк-Стефанова, для Фромма
людина «є премордіальним феноменом, навколо якого повинні відбуватися
концептуалізація й проблематизація теми релігії»4. Пояснюючи ці ремарки,
можна ствердити, що ціннісні орієнтири для людини Фромм конструює за
відносно старими лекалами – релігією та ритуальними практиками, що,
вочевидь, може бути пояснено його біографією та сімейним бекграундом, і
піддано критиці модерних та постмодерних філософів.
Важливою складовою праці Фромма є поняття «авторитарних релігій»,
під якими автор модифікує тезу Фройда: є релігії, на думку Еріха Фрома, які
змушують людину відчути свою слабкість перед ціннісним ідеалом, на що
неодноразово вказував Фройд, акцентуючи увагу на тому, що «релігія –
опіум для народу», за визначенням іншого класика. Натомість, як стверджує

4
Буряк-Стефанова Н.Б. Феномен релігії у філософії Еріха Фромма: соціально-філософський аналіз. Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія
та філософія історії. – Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Київ, 2019. С. 90
Фромм (і в чому, власне, полягає «модифікація» уявлення), є релігії
«гуманні», які покликані на те, аби розрити в людині її таланти, її волю, її
жагу до пізнання світу тощо. Таким чином справжня релігія у поглядах
Фромма – не тоталітарне примушене ідолопоклонство, а служіння власному
людському ідеалу, що, безперечно, може бути класифіковано нами як культ
Розуму часів Ренесансу чи ж гуманістичним уявленням доби Просвітництва.
Психоаналітик – «лікар душі». У цій частині тексту Фромм акцентує
свою увагу на досягненнях класичного психоаналізу як засобу, що
покликаний для вдосконалення та лікування душі. Очевидно, Фромм вступає
у певну полеміку з ортодоксальними течіями релігіями і порушує питання
вини. Можу провести певні паралелі з текстом Паскаля Брукнера «Тиранія
каяття»5, де порушується питання примусу каятися (себто визнавати свою
вину там, де її не було). Таке «каяття» як на думку Фромма, так і на думку
Брукнера лише пригнічує людський дух та душу. Покликання
психоаналітика, натомість, полягає у розвінчування цих думок, у
комплексній терапії, яка, безумовно, передбачає певну віру. В цьому моменті
Фромм робить цілком модерний крок вперед, попри свої премордіальні
упередження – релігією може називатися і віра людини, в яку вона вірить
особисто, яка має гуманістичні ідеали турботи про себе та навколишніх, але
яка не досягла інституційних масштабів як релігія.
Підводячи підсумок нашого огляду, Еріх Фромм у праці «Психоаналіз
та релігія» звертав увагу на взаємодію між психологічними аспектами та
релігійним досвідом. Важливим елементом його дослідження стало
розуміння, як релігія впливає на психіку і поведінку індивіда, а також як вона
взаємодіє із соціальними структурами. Вкупі з іншими працями, нам вдається
прослідкувати акцент на широті релігійної концепції Фромма, що заснований
на гуманістичних ідеалах.

5
П. Брюкнер Тиранія каяття (есе про західний мазохізм). Київ. 2013. 146 с.