Порівняльний аналіз концепції самоактуалізації Абрахама Маслоу та антропологічного вчення святого Франциска Сальського

Український Католицький Університет
Львівська Духовна Семінарія Святого Духа
Порівняльний аналіз концепції самоактуалізації

Абрахама Маслоу та антропологічного вчення святого
Франциска Сальського
Дипломна робота
студента VII-го курсу
Юрія Ігоря
Науковий керівник
кандидат психологічних наук,
доцент Тетяна Партико
Львів-Рудно
2004
Зміст
Список прийнятих скорочень…………………………………………………………… 4
Вступ……………………………………………………………………………………… 5
Розділ I. Теоретичні підходи до розуміння проблеми самоактуалізації

I. 1. Історичні перспективи………………………………………………………...... 10
I. 2. Розуміння концепції самоактуалізації………………………………………..... 17
Розділ II. Ставлення людини до зовнішнього світу у вченні святого Франциска

Сальського і гуманістичній психології Абрахама Маслоу
II. 1. Природність особи…………………………………………………………….. 21
II. 2. Комфортабельне ставлення до дійсності…………………………………….. 22
II. 3. Ефективне сприйняття реальності……………………………………………. 26
II. 4. Зосередженість самоактуалізованої особистості на зовнішньому світі……. 27
II. 5. Покликання людини і середовище…………………………………………… 29
II. 6. Позитивна незалежність від культури і середовища……………………….. 31
II. 7. Почуття співпричастя, єднання з іншими…………………………………… 33
II. 8. Суспільна і індивідуальна синергії…………………………………………... 36
Розділ III. Ставлення людини до свого внутрішнього світу за вченнями святого

Франциска Сальського і Абрахама Маслоу
III. 1. Звільнення від механізмів захисту………………………………………….. 39
III. 2. Холістичність: антиномічність і атомістичність…………………………... 42
III. 3. Містичний досвід як наслідок самоактуалізації…………………………… 45
III. 4. Досвід вищих станів: трансцеденція особи………………………………… 46
III. 5. Відповідальність……………………………………………………………... 47
Розділ IV. Порівняння підходів до розуміння внутрішньої природи людини:

характеристики реалізованої особистості
IV. 1. Внутрішня інтеграція……………………………………………………….. 48
IV. 2. Самість як основа особистісного буття……………………………………. 48
IV. 3. Відкриття внутрішнього потенціалу……………………………………….. 49
IV. 4. Функціювання синдрому «тут і тепер»…………………………………….. 51
2
IV. 5. Радість і філософське почуття гумору …………………………………….. 51
IV. 6. Творчість і імпровізація самоактуалізованої особистості ………………... 54
IV. 7. Вторинна креативність………………………………………………………. 56
Висновок……………………………………………………………………………… 58
Використані джерела та література………………………………………………….. 61
3
Список прийнятих скорочень
1. A. H. Maslow. Religions, Values, and Peak-Experiences. – Abraham Harold Maslow.
Religions, Values, and Peak-Experiences. − USA, Arkana, Penguin Books Ltd,1994.
2. A. H. Maslow. Farther Reaches of the Human Nature. – Abraham Harold Maslow.
Further Reaches of the Human Nature. − USA, New York, N. Y., Penguin Classics, 1989.
3. A. H. Maslow. On Management. – Abraham Harold Maslow. On Management. − USA,
New York, Oxford University Press, 1996.
4. Francis de Sales, Jane de Chantal. Letters of Spiritual Direction. – Francis de Sales,
Jane de Chantal. Letters of Spiritual Direction. − USA, New York, Paulist Press, 1988.
5. Saint Francis de Sales. Treatise on the Love of God. – Saint Francis de Sales. Treatise
on the Love of God − USA, Illinois, Rockford. Tan Books and Publishers, Inc., 1997.
6. Francis de Sales. Introduction to the Devote Life. – Francis de Sales. Introduction to the
Devote Life. − USA, New York, Society of St. Paul, Alba House, 1999.
7. Francis de Sales. Finding God Wherever You Are. – Francis de Sales. Finding God
Wherever You Are. − USA, New York, New City Press, 2000.
8. St. Francis de Sales. God Desires You. – St. Francis de Sales. God Desires You. −
Ireland, Dublin, The Columbia Press, 2001.
9. C. F. Kelley. The Spiritual Maxims of St. Francis de Sales. – C. F. Kelley. The Spiritual
Maxims of St. Francis de Sales. − Great Britain, London, Lowe and Bridone Printers,
1954.
10. Jean Pierre Camus. The Spirit of St. Francois de Sales. − Jean Pierre Camus. The
Spirit of St. Francois de Sales. − Great Britain, London, Lowe and Bridone Printers, 1953.
4
ВСТУП
У сучасному світі є багато дискусій щодо розходжень між наукою і релігією.
Часто науковці звинувачують Церкву в тому, що вона не дає можливості особистості
розвивати себе, постійно притісняє її внутрішні сили, придушує внутрішній потенціал,
а з іншого боку, представники Церкви наголошують на відсутності в науки моральних
цінностей, які б могли дати людині більш глибокий сенс життя, перетворити його із
поверхневого, матеріалістичного в цілеспрямоване і духовне. Така конфронтація
приводить часом до небажаних наслідків, наприклад, до цілковитого відчуження чи
безпідставних звинувачень. Тому важливим питанням є досягнення порозуміння і
привідкриття тих скритих властивостей, які є спільними для двох сфер діяльності
людини. Із цієї причини в даній праці я б хотів на прикладі двох представників із
кожної сфери, Абрахама Маслоу‚ як одного із засновників гуманістичної психології‚ та
святого Франциска Сальського як представника християнського віровчення XVI −
початку XVII століття, показати подібності й водночас відмінності сприйняття
людської діяльності, людської особи та інших сфер, щоб спростувати штучно створену
відчуженість Церкви і науки.
Особливий інтерес до самоактуалізації в даній роботі є викликаний
надзвичайною актуальністю гуманістичних ідей в нашому суспільстві, потребою
пошуку високих цінностей. Традиційна психологія концентрувалася на аналізі
біологічної сутності особистості, що й стало причиною невідповідності між істинними
вимогами людської природи і цими трактуваннями. Акцент ставився на природничих
дослідженнях, а духовні властивості не мали достатнього наукового підґрунтя, тому й
особа, яка прагнула здійснити свої можливості, реалізувати таланти, дари, не могла
віднайти відповіді на нагальні потреби. Їй потрібно було не лише долати кризи,
віднаходити і лікувати патології, але й розвивати себе. Саме в нових напрямках
5
психології і психотерапії було показано значення внутрішньо закладених потенціалів,
роль середовища та інших факторів в процесі самоактуалізації. Тому я вибрав тему, яка
б була актуальною для сьогодення і могла дати особі відповіді, за якими вона
наполегливо шукає. Водночас цікавим є саме порівняння концепції Абрахама Маслоу із
вченням святого Франциска Сальського. Фактично це є люди із різних епох, із різних
культур, різних середовищ, і з різним менталітетом. Теоретично такий підбір для
порівняння є надзвичайно суперечливим і міг би навіть видатися банальним, якби саме
ціллю цього порівняльного аналізу не було показати, як абсолютно різні особистості
виражали одні й ті ж ідеї в різні епохи. Наприклад, святий Франциск цілковито
незалежно описує зміст людського життя, його основи і потреби, і вкладає в це такий
сенс, ідентичне відображення якого ми знаходимо в Маслоу і інших психологів-
гуманістів. Звичайно, це свідчить про важливість розуміння істинної суті особи у всі
часи і у всіх контекстах.
Актуальність цього дослідження є також очевидною через протиріччя, які
виникають між наукою і релігією, як вже згадувалося раніше. Їх можна сприймати як
поштовх до одного із кроків віднайдення спільних трактувань поняття особи, до
подолання конфліктів на антропологічному ґрунті. Важливою є і новизна даної праці,
фактично це є одна з перших спроб порівняти концепцію самоактуалізації Абрахама
Маслоу із вченням святого Франциска Сальського. Не зважаючи на те, що практика
порівняння праць гуманістів із представниками релігійного віровчення набирає щораз
більшого поширення, такі порівняння базуються більше на культурально, етнічно,
епохально, концептуально споріднених елементах. Дана ж праця аналізує особистостей,
які не мають цих споріднень. З таким новим підходом є пов’язані і певні проблеми, із
якими я зустрівся в роботі над працею, а саме необхідність викристалізувати із вчення
6
святого Франциска концептуальні ідеї, які можна на одному рівні співставляти із
вченням А. Маслоу.
Метою даної праці є дослідження концепції самоактуалізації А. Маслоу та
антропологічного вчення святого Франциска Сальського та їхнього співставлення для
віднайдення подібностей. Загальна ж мета передбачає розв’язання таких завдань:
− аналіз творів святого Франциска Сальського
− аналіз творів Абрахама Маслоу
− віднайдення спільних і відмінних елементів
− класифікація і систематизація основних ідей святого Франциска для
уможливлення повноцінного порівняльного аналізу
Методом є теоретичний аналіз, який базується на порівнянні у кожному
підрозділі (на відміну від більш традиційного, де кожен автор розглядається в
окремому розділі і пізніше вони порівнюються), тобто у кожному підрозділі подаються
ідеї двох авторів, які мають спільне тематичне поєднання. Цей метод використовується
з метою детального вияснення основних понять та демонстрації подібностей.
Базовою літературою в праці є оригінальні твори Маслоу та святого Франциска.
Через відсутність критичного матеріалу і досліджень на основі порівнянь даної теми
мені довелося самому розробляти метод співставлення.
У першому розділі, який має характер скоріше описовий і вступний, ніж
дослідницький, я висвітлюю передумови, на основі яких виникла гуманістична
психологія, порівнюю гуманістичний підхід із попередніми спробами дати цілісний
образ людини і виявити її потреби. У першому підрозділі є представлені історичні
7
корені гуманізму та біографії обох авторів, у другому – розуміння поняття
самоактуалізації.
Другий розділ розкриває ставлення людини до тих чинників, які є зовнішніми по
відношенню до неї. А саме, у ньому йдеться про позитивне сприйняття світу, інших
людей, про співпрацю і високу синергію. Зовнішні фактори є часто нейтральними чи
навіть позитивними, лише наше ставлення може викривити дійсність і її зміст. Наші
потреби обмежують спектр сприйняття багатогранності середовища. Тому в контексті
самоактуалізації необхідним є підхід, який дозволяє цілісно відтворювати реальність.
Без адекватної перцепції ріст особистості, її реалізація є неможливими чи
неповноцінними.
Третій розділ є присвячений ставленню людини до свого внутрішнього світу. В
ньому я роблю спробу з’ясувати необхідність позитивного сприйняття себе, своїх
вчинків, подолання роздільностей між потребами, уявленнями, цінностями
(атомістичність, антиномічність і холістичність). Тому надмірна сила механізмів
захисту там подається як така, що не дозволяє холістично діяти, творити, акцептувати.
Особливо є виділений містичний досвід самоактуалізованої особистості. Саме він є
вираженням глибокого пережиття вищих вартостей. Доцільність представлення в
цьому розділі підрозділу, який стосується внутрішнього прагнення до
трансперсонального пояснюється тісним зв’язком внутрішнього і зовнішнього факторів
діяльності людини. Також відповідальність як внутрішній елемент є тісно
взаємопов’язаний із зовнішнім середовищем, що й підкреслює відносність поділу на
інтровертивне і екстравертивне.
В четвертому розділі будуть описані підходи А. Маслоу та святого Франциска
Сальського до розуміння людської сутності, а саме трактування внутрішньої інтеграції
та самості особи. Проаналізуються базові характеристики самоактуалізованого індивіда
8
в контексті реалізації закладеного потенціалу. Наприклад, творчість взагалі і вторинна
креативність зокрема там будуть висвітлені як необхідні складові самоактуалізації.
9
РОЗДІЛ I.
ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ПРОБЛЕМИ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ
I. 1. Історичні перспективи
Інтенсивний історичний розвиток психології в контексті різноманітних культур і
традицій свідчить про важливість віднайдення автентичного образу людської природи.
Те, що у різні часи і в різних місцях були спроби дослідити сутність психологічної
структури особи, підкреслює бажання інтегрованого сприйняття, а не часткового,
одностороннього і атомістичного. Саме тому при відсутності єдиного цілісного підходу
важливу роль у формуванні концепції самоактуалізації відіграли психологи-гуманісти,
які й поглибили холістичне дослідження особистісного буття. Теорії, які висувалися
гуманістично налаштованими теоретиками, зосереджувалися на основах людської
природи.1
Представником і одним із засновників гуманістичної психології є Абрахам
Маслоу. Саме його вирізняє серед інших психологів велике натхнення і
харизматичність, особиста зрілість. Ось як говорить про нього Генрі Гейгер у одній із
своїх праць: «Читаючи твори Абрахама Маслоу, складається враження, що вони наче
іскряться. Це була б марна спроба пояснити цей феномен, коли б ми сприймали його
просто як психолога. Насамперед про нього слід думати як про людину, а вже потім як
про вченого, що надзвичайно інтенсивно трудився в галузі психології. А найкраще
сказати, що він утілив свою людську зрілість у новому способі мислення. У цьому одне
з його головних досягнень: він дав психології нову концептуальну мову».2
1
Гуманістична психологія. За ред.: Романа Трача, Георгія Балла. − Київ, 2001. − С. 17.
2
Генри Гейгер. Про Абрахама Маслоу і його останні роботи. http://pusvik78.narod.ru/maslou.html
10
Абрахам Гарольд Маслоу народився 1 квітня 1908 року в Брукліні в сім’ї
єврейських емігрантів з України.3 У віці 18-ти років Абрахам Маслоу поступив у Нью–
Йоркський коледж. Батько хотів, щоб син став адвокатом, але юридична кар’єра юнака
абсолютно не цікавила. Інтерес до психології виник у нього на передостанньому курсі
коледжу, і тема курсової роботи була вибрана із галузі психології. Це відбулося під
впливом яскравих виступів батька американського біхевіоризму Джона Уотсона.
Довгі роки Маслоу зберігав прихильність до поведінкової психології і
переконання, що тільки природно-науковий підхід до людської поведінки відкриває
шлях до вирішення всіх славнозвісних проблем. Лише згодом обмеженість
механістичного трактування поведінки, що є характерним для біхевіоризму, стала для
нього не тільки очевидною, але й неприйнятною.
Систематично займатися психологією Маслоу почав, коли поступив в
Корнельський університет, і це ледь не погасило його інтерес, що зароджувався до цієї
науки. Біхевіоризм остаточно перестав цікавити його, а в цьому університеті він був
базовим принципом. Юнак перевівся в університет штату Вісконсіт, і вже в 26 років
отримав ступінь доктора. Перша його наукова публікація з’явилася в 1937 році і
представляла собою розділ про крос-культурні дослідження в збірнику «Психологія
особистості» за редакцією Росса Стагнера. В другій половині тридцятих років XX ст.
Маслоу вдалося особисто познайомитися з багатьма видатними психологами, яких
історичні катаклізми змусили перебратися з Європи в Америку. З перерахування цих
імен можна було б скласти досить представницький зміст хрестоматії психології XX
століття – це були Альфред Адлер, Еріх Фромм, Карен Хорні, Курт Кафка, Курт
Гольдштейн, Макс Вертгеймер.
3
11
Початки теорії Маслоу, що стали основою цілого напрямку наукової думки –
гуманістичної психології, були сформульовані ним в двох невеликих статтях,
опублікованих у «Psychological Review» у 1943 році. У 1951 році він одержав
запрошення в університет Брейдса під Бостоном. Маслоу прийняв запрошення і
пропрацював в цьому університеті до 1968 року, завідуючи кафедрою психології.
У 50-і й особливо в 60-і роки ХХ ст., в епоху радикальної переоцінки багатьох
цінностей, теорія Маслоу здобула чималу популярність і визнання. Хоча з наукової,
точніше – природно-наукової точки зору, його позиція є надзвичайно вразлива для
критики. Найважливіші його теоретичні судження з’явилися як результат життєвих
спостережень і міркувань, ніяк не підкріплених експериментально. Утім, і ці роботи
сам автор розглядав як попередні, сподіваючись, що в майбутньому вони отримають
своє підтвердження. До здійснення своїх надій він не дожив – раптово помер від
серцевого приступу 8 червня 1970 року.4
Початки гуманістичної психології сягають творчості Вільгельма Ділтея, який у
критиці природничо-наукової психології дає своєрідний поштовх до розвитку нової
течії, яка отримала назву «geisteswissenschaftliche psychologie».5 Важливу роль у
заснуванні гуманістичної течії психології відіграв Карл Роджерс. З появою його книги
«Консультування та психотерапія» у 1942 році вийшов на сцену гуманістичний підхід
до психотерапії. Особливістю К. Роджерса було демократичне, повне поваги до людини
ставлення. Свій особоцентрований підхід він незабаром поширив на теорію та практику
педагогіки, на динаміку групового співжиття та на ряд інших антропологічних наук. 6
4
Біографія на основі:
www.maslow.com/
www.psychology-online.net/galery/Maslow.html
www.flogiston.ru/arch/maslow.shtml
www.maslow.org/
www.pbs.org/wgbh/aso/databank/entries/bhmasl.html
5
6
Там же. − С. 37.
12
Згодом гуманістичний підхід набув різноманітних відтінків і розгалужень, зокрема
розвинулась феноменологічна гуманістична течія і екзистенціальна. Наприклад, Ролло
Мей відкрив для американської психології ідеї феноменологічних та екзистенційних
психологів. Поява його книги «Екзистенція: новий вимір у психіатрії та психології»
стала поштовхом до пошуку філософського підґрунтя для гуманістичної психології у
феноменологічній філософії Е. Гуссерля, а також в його екзистенційних послідовників
М. Гайдеггера і Ж. П. Сартра.7 Особливістю гуманістичної психології є те, що вона
виникла як реакція на неадекватне трактування образу особи: вона не заперечує фактів,
доведених у попередніх течіях, однак вважає незадовільним втілений у них ідеал
людини. Щодо невідповідності відтворення образу людини у всій його повноті
попередніми течіями, то можна сказати, що різні школи робили спроби розкрити
внутрішню сутність особистості, показати можливий шлях її зцілення, але не завжди ці
спроби були успішними, через те що наголос ставився на несуттєвих елементах. 8
Наприклад, психоаналітична школа, засновником якої є Зігмунд Фройд (1856-1939),
зосереджується на підсвідомій сфері людини і більший акцент робить на патологіях,
ніж на позитивах індивідуальності. Особливістю психоаналітичного підходу до
особистості є зосередження на концепціях медицини і біології, тому що Зігмунд Фройд,
як лікар, надіявся знайти біологічну основу психічних процесів, що і виразилось в його
психосексуальній теорії (psychic determinism).9 Тому все інше залишилось поза сферою
досліджень. Наступники З. Фройда розширили його вчення, зокрема Альфред Адлер
(1870-1937) наголосив на стремлінні людини до вищості (superiority) і на її соціальному
7
Там же. − С. 39.
8
«Різного роду „біхевіоризми” не дають можливості сформулювати таке визначення, принаймі, таким
чином, щоб його можна було сприймати серйозно. Образ людини створеної Фрейдом, був явно
непридатним, тому що поза його рамками залишились стримління людини, її богоподібні якості... Деякі
прихильники екзистенціальної філософії роблять занадто великий наголос на „самостворенні самості”.
Сартр і інші говорять про самість, як про „проект”, який цілком створюється в процесі постійного
прийняття рішень... Звичайно ж, такий крайній погляд майже неминуче містить перебільшення, що
прямо суперечить фактам генетики і конституційної психології». A. H. Maslow. Farther Reaches of the
Human Nature. − Р. 53.
9
Lester M. Sdorow. Psychology. − USA, Massachusetts, 1998, − Р. 352.
13
зацікавленні;10 Карен Хорні (1885-1952) показала, що особистість розвивається із
дитячої спроби знайти безпеку і подолати основну тривогу, яка спричинена
безпомічністю по відношенню до потенційно ворожого світу; 11 Еріх Фромм (1900-1980)
зосередився на застосуванні психоаналітичної теорії до концепції любові і на конфлікті
між потребою свободи і тривогою щодо наслідків, які ця свобода спричиняє; 12 Карл
Юнг (1875-1961) наголосив на колективному несвідомому і архетипах. 13 Адлер і Хорні
надали поняттю едіпового комплексу більш культурального, а не біологічного значення
і підкреслили роль особи в співдії із іншими. Але їхні психоаналітичні концепції все-
таки не дозволяють повністю, у всій багатогранності розкрити сутність людини, так як
акцент ставиться на негативи і патології.14
Біхевіоральна школа також великий наголос робить на механістичних функціях
людини, не враховуючи того, що не можливо проекспериментувати, тому й залишає
велику сферу діяльності поза увагою, зокрема ментальні процеси. 15 Наприклад, Б. Ф.
Скіннер (1904-1990) обмежує особистість тим, що диктує їй оточення, тобто ми є
продуктом власних дій: «Ми є тим, що ми робимо».16 Він розробив ситуативний
детермінізм, де наші дії визначаються і контролюються зовнішніми стимулами і
подіями, в яких ми беремо участь.17 Біхевіорист Альберт Бандура розробив «взаємний
детермінізм», когнітивним фактором якого є «самопродуктивність».18 В той же час
екзистенціальна психологія бачить особу як «проект», який цілковито створюється
підчас прийняття рішень. Людина народжується чистою, без закладених потенціалів,
10
?
Там же. − С. 346.
11
Там же. − С. 345.
12
Там же. − С. 346.
13
Там же. − С. 348.
14
Jane E. Vaicunas. Personality theories. − USA, New York, 1989. − Р. 301.
15
«I am a radical behaviorist simply in the sense that I find no place in the formulation for anything which is
mental». (B. F. Skinner) Lester M. Sdorow. Psychology. − USA, Massachusetts, 1998, − Р. 352.
16
Jane E. Vaicunas. Personality theories. − USA, New York, 1989. − Р. 303.
17
Там же. − С. 211.
18
Там же. − С. 232.
14
отже важливість розвитку внутрішніх, вже закладених дарів перестає бути
актуальною.19 Більш повний образ особистості дає гештальтпсихологія, засновником
якої є Макс Вертгеймер (1880-1943). Він піддав критиці метод структуралізму і
наголосив на цілісному підході.20 Кофка, Кохлер, Левін розширили базові принципи
гештальту і застосували його в соціальній і культурній сферах. 21 Але вони все-таки ще
не до кінця описали потребу людини в реалізації себе, як це зробила гуманістична
школа.
Незважаючи на ці інтенсивні наукові пошуки в галузі психології, які проводилися
у XX ст., ще задовго перед тим були успішні спроби описати критерії здорової
особистості, дати характеристики поведінки реалізованої людини. До таких дослідників
належить і святий Франциск Сальський, який є представником християнського
антропологічного вчення в даній роботі. Він народився 21 серпня 1567 року в місті
Торенс, Савоя, тепер частина Франції. З 1578 року почав вивчати гуманітарні науки в
Парижі, з 1588 − переїхав в Падую, щоб вчити право, а згодом і теологію. Його батько
хотів, щоб Франциск вивчав законодавство, але воно не було для нього цікавим, тому
таємно відвідував лекції богослов’я в Сорбоні.22 Був висвячений на священика в Женеві
18 грудня 1593 року. 1599 року його призначено єпископом-коадютором Женеви. У
1610 році – він заснував Чин Візитації разом із святою Жанною Шантальською.
Найвідоміша його книга − «Введення до посвяченого життя» − була вперше
опублікована 1609 року. Святий Франциск помер в грудні 1622 року в Ліоні і був
19
?
Там же. − С. 232.
20
«The whole is different from the sum of it’s parts». Wertheimer & King, 1994 // Lester M. Sdorow.
Psychology. − USA, Massachusetts, 1998, − Р. 352.
21
Там же. − С. 358.
22
«In Paris, I learnt many things to please my father and theology to please myself». Ronis Francis, friend of St.
Francis de Sales, gives this account at the Process for Beatification – Processus t.III // Jean Pierre Camus. The
Spirit of St. Francois de Sales. − Р. 9.
15
канонізований папою Олександром VII 1665 року. 1877 року він був проголошений
доктором вселенської Церкви папою Пієм IX.
Одне з імен, яким святого Франциска характеризують дослідники, є
«християнський гуманіст».23 Саме його праці є надзвичайно споріднені із основними
ідеями психологів-гуманістів. Звичайно, ми не можемо говорити про базові
гуманістичні концепції, створені святим Франциском, тому що вимоги того часу, коли
він жив, були зовсім іншими, і умови, які штовхали його на працю, були відмінними від
наукових вимог XX століття. Найперше, він писав свої трактати не для вчених-
дослідників сутності людської природи, а саме до звичайних людей, які потребували
чітких відповідей на життєві проблеми. Тому методологія, концептуальне оформлення,
засоби передання ідей є далекими від прийнятних для нас стандартів. Але важливим є
те, що якщо підсумувати його думки, узагальнити приклади і алегорії, то виявиться
цілісна гуманістична структура, надзвичайно споріднена із основними принципами
сучасних гуманістів.
Тому можна твердити, що гуманістичний підхід не є винаходом науки XX-го
чи XXI-го століття. Його зародки існували ще задовго до виникнення самого поняття
«гуманізм». Наприклад, Святий Франциск у своєму антропологічному вченні особливо
наголошує на розкритті людиною внутрішньої сутності, на вираженні закладеної
божественної радості.24 Навіть якщо біди і нещастя цього світу можуть спричинити сум
у людському житті, перетворити його в поле відчаю і тривоги, то людина, яка живе
щодо свого внутрішнього голосу, який перетворює смуток у радість, має більше сил
перебороти терпіння. «Бджоли наближаються до різноманітних квітів і рослин, які
можуть мати неприємний запах чи гіркі плоди, але вони беруть гіркий сік і
23
Jean Pierre Camus. The Spirit of St. Francois de Sales. − Р. 23.
24
«What the world can not detect is the cordial inward devotion that renders all such actions joyful, agreeable
and easy». Francis de Sales. Intoduction to the Devote Life. − P. 5.
16
перетворюють його в мід, тому що мають внутрішню силу робити це. Таким самим
чином святі люди сприймають гіркоту життя і перетворюють її в щось чарівне і
прекрасне, в чесноту»25. Тут, на проілюстрованому прикладі, основною ідеєю виступає
розкриття сутності і при позитивному внутрішньому сприйнятті себе – трансфігурація
зовнішньої перцепції. Практично ця ідея є описана в прикладі із бджолами, а
концептуально вона звучить як типово гуманістична.
I. 2. Розуміння концепції самоактуалізації
На відміну від інших психологічних шкіл, гуманістична психологія
зосереджується на внутрішньому багатстві людини, на розвиткові внутрішньої суті, яка
є дарована кожній особі, тому й представляє цінність індивідуума, виділяючи його
серед тваринного світу. Саме в цьому розумінні можна помітити велику схожість із
християнським віровченням, яке говорить про закладений при народженні вогонь, який
може розгорітися при зовнішній підтримці і бажанні людини, а може і погаснути, коли
його занедбати. Спасіння людини є вже їй дароване, вона може його прийняти, а може і
відкинути.
Самоактуалізація — це є здатність людини розвинути себе, свої можливості,
потенціали, таланти, стати тою, якою вона покликана бути. Процес самоактуалізації
триває постійно26 і не може бути здійсненим через прийняття одного рішення, тому він
вимагає від особи постійних зусиль. Саме від вибору суб’єкта в кожну хвилину і
залежатиме його життєвий шлях.27 Важливість самоактуалізації полягає у зосередженні
25
Francis de Sales. Introduction to the Devote Life. − P. 5
26
«Самоактуалізація — це тривалий процес. Самоактуалізація – це не “річ”, якою можна володіти чи не
володіти. Це процес, який не має кінця». A. H. Maslow. Farther Reaches of the Human Nature. − P. 84.
27
«Самоактуалізація передбачає здійснення багатьох виборів: збрехати чи бути чесним, вкрасти чи не
вкрасти в конкретному випадку. І при цьому повинен бути зроблений вибір, який веде до вибору. Це і є
рух до самоактуалізації». A. H. Maslow. Farther Reaches of the Human Nature. − P. 50.
17
на процесі відтворення ідентичності, а не лише на досягненні певної мети. 28 Відповідно
процес вимагає систематичної праці, максимального застосування своєї сутності в
кожну хвилину життя.29 Проблема самоактуалізації полягає не у пошуку своєрідного
магічного засобу для того, щоб здійснити заповітну мрію – зробити людину щасливою і
безтурботною, а скоріш у віднайдені таких критеріїв поведінки, способів мислення,
основ життєвої діяльності внутрішнього і зовнішнього світу особистості, які б могли
розкрити особу у всій її повноті, багатогранності дарів, талантів і можливостей. Тому й
необхідно задати своєрідні напрями, які б носили не релятивний характер, а мали
універсальну основу (яку б поділяли як наукові концепції, так і базові релігійні вчення).
На думку Абрахама Маслоу, «актуалізуватися – значить ставати реальним,
існувати фактично в кожну мить, а не лише в потенціалі».30 Самоактуалізація – це
також постійний процес розвитку своїх здібностей. Великий талант чи інтелектуальні
задатки – це не те саме, що самоактуалізація. Багато обдарованих людей не змогли
повністю використати свої здібності, інші ж, можливо, менш талановиті, зробили
набагато більше.31 Тому А. Маслоу наголошує на постійному відтворенні багатства
дарів, на віднайдені людиною своєї ідентичності в кожну хвилину життя. І не лише на
віднайдені, але й на реалізації і на розкритті внутрішньої природи. 32 Абрахам Маслоу
висвітлює можливості реалізації людини на основі загально визнаних цінностей, які в
різних культурах мають своєрідний регіональний відтінок, але в самій суті
дотримуються базових концепцій. Можна провести паралель і щодо інтерпретації
28
«Самоактуалізація — це не лише кінцевий стан, але також і сам процес актуалізації потенцій індивіда у
будь-яку хвилину, у будь-якій мірі». A. H. Maslow. Farther Reaches of the Human Nature. − P. 51.
29
«Самоактуалізація вимагає праці, яка має бути спрямована на те, щоб добре робити те, що людина хоче
робити. Стати другорядним лікарем – це не шлях до самоактуалізації. Людина, яка самоактуалізується,
прагне бути найкращою в своїй справі, або принаймі, настільки професійною, наскільки можливо ». A. H.
Maslow. Farther Reaches of the Human Nature. − P. 49.
30
A. H. Maslow. Farther Reaches of the Human Nature. − P. 45.
31
A. H. Maslow. Religions, Values, and Peak-Experiences. − P. 89.
32
«Із цього природнім способом виникає наше зацікавлення в ідеальному, справжньому, досконалому чи
богоподібному сотворінню, у вивченні людського потенціалу, як вже реально існуючого, як реальності,
яку можливо пізнавати». Абрахам Маслоу. Следующие рубежы человеческой природы. Москва, 1999. −
С. 98.
18
християнських принципів. Наприклад, фундаментальна ідея самоактуалізації про те, що
людина вже має закладений потенціал, який слід розвинути, тісно переплітається із
християнським вченням про Образ і Подобу, дані кожній особі при народженні і
призначені для реалізації у Богоуподібненні. Така внутрішня самість, 33 тобто
внутрішньо закладений потенціал, принцип ідентичності людини, який слід розвинути,
є своєрідним вихідним пунктом, основою подальшого дослідження суті особистості.
Абрахам Маслоу говорить так: «Людина – не tabula rasa, не кусок глини чи пластиліну.
Вона – вже існуюча, але ще недостатньо сформована структура».34 Тому й ціллю
самоактуалізації не є набуття певних нових зовнішніх чи внутрішніх властивостей, які
б витворили інтегровану особистість, а розкриття внутрішнього потенціалу,
прислухання до закладеного дару, до його імпульсів і життя згідно гармонійного
поєднання інтеріорного і екстеріорного світів: «Існує “самість” – “self” і прислухатися
до голосу внутрішніх імпульсів – означає дати їй проявитися».35 Хоча дуже часто
людина притуплює внутрішній голос, прикриваючи чи заміняючи його штучними
потребами. Вона витворює новий базовий принцип свого життя, який має свої етапи
розвитку, що часто є напрямлені в іншу сторону від реалізації. Кожен раз, коли людина
змушена зупинитися перед вибором, вона робить крок вперед або назад. Якщо штучно
вироблений критерій життя займе домінуючу позицію у найрізноманітніших сферах
діяльності, людина буде схильною до викривленого і патологічного трактування себе,
своєї місії і сутності. Відсутність справжніх метапотреб і метацінностей спричиняється
до метапатології,36 своєрідної хвороби душі. Часто нейтральні задатки людини, які
можна вживати як для добрих, так і злих цілей, через хибне бачення і трактування
реалізовуються не для збагачення внутрішнього світу, а навпаки, для його збідніння.
33
A. H. Maslow. Fаrther Reaches of the Human Nature. − P. 132.
34
A. H. Maslow. Remarks on Existentialism and Psychology. Existentialist Inquiries. − New York, 1961. − Р. 5.
35
A. H. Maslow. Health as Transcendence of the Environment. Jour. Humanistic Psychology. − New York,
1961 − Р. 65.
36
Там же. − С.66.
19
«Наприклад, любов і статевий потяг, які можуть стати шляхом до причасності
таїнственного світу, можуть бути засобами звичайного егоїстичного використання».37
Тому важливим аспектом самоактуалізації є віднайдення справжньої сутності,
відкриття якої б дозволило проявити та реалізувати різноманітні покликання людини.
«Подолати ілюзії, позбутися хибних уявлень, понять, до чого ти не є здатний, і яких
потенціалів у тебе немає – це також елемент відкриття того, ким ти не є насправді ».38
Ознакою самоактуалізації є сприйняття світу у всій його багатогранності;
преображеними очима він стає не засобом, а ціллю, зникає розділеність і чорно-біла
винятковість.39
37
38
39
«Люди вже звикли бачити світ у чорно-білих тонах, через взаємну ексклюзивність і роздільність». A.
H. Maslow. Religions, Values, and Peak-Experiences. − P. 32.
20
РОЗДІЛ II.
СТАВЛЕННЯ ЛЮДИНИ ДО ЗОВНІШНЬОГО СВІТУ У ВЧЕННІ СВЯТОГО
ФРАНЦИСКА САЛЬСЬКОГО І ГУМАНІСТИЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ АБРАХАМА
МАСЛОУ
II. 1. Природність особи
Для людини сприйняття її іншими є надзвичайно важливим фактором. Вона
бажає якнайповніше реалізувати ідеали інших саме на своєму образі, але дуже часто не
може чи не хоче відповідати тим вимогам, що суспільство ставить для ідеального типу,
тому й зберігає стару внутрішню сутність, а сам стиль життя видає за ідеальний, тим
самим і вирішує проблему поєднання свого внутрішнього способу життя із
сприйняттям інших. Але така роздвоєність і постійна напруженість через
неспівмірність внутрішнього і зовнішнього патологізує40 природу особи. Вона змушена
виконувати діяльність, яку не хоче виконувати, і говорити те, що не відчуває.
Постійний примус зовнішнього фактору і штучне підсилення характеристик ідеального
типу штовхають особистість на ведення подвійного життя і підтримання подвійних
стандартів. Психологічна напруженість концентрує життєві сили особи, її увагу,
таланти на підтриманні штучного іміджу, і тим самим не дозволяє розкрити глибоку
сутність. Абрахам Маслоу вважає, що якщо людина витворює штучні критерії життя,
або сама є розділена в собі, то вона не може повністю відкрити себе, тому що «людина,
яка самоактуалізовується, віддається своїм почуттям цілковито, активно, забуваючи
про себе, повністю зосереджується на них, без підліткової сором’язливості. В хвилину
40
«Буттєві цінності функціонують подібно потребам. Я назвав їх метапотребами. Втрата таких цінностей
приводить до патологічних розладів, які я назвав метапатологіями – хворобами душі. Людині потрібно
жити в красивих, а не потворних обставинах, в такій самій мірі як їй потрібна добра їжа для шлунку і
відпочинок для втомленого тіла». A. H. Maslow. Fаrther Reaches of the Human Nature. − P. 142.
21
такого пережиття персона цілковито і повністю розкриває свою людську сутність. Це і
є хвилина самоактуалізації».41 Святий Франциск Сальський у своїй праці «Введення
до посвяченого життя» також наголошує на важливості природного розвитку і
співмірності внутрішнього і зовнішнього світів людини. Він образно запитує, чи є сенс
робити золоту рамку для паперової картинки.42 Штучність просто губить усі наміри
особи, навіть добрі і благородні задуми втрачають свій сенс, якщо вони не походять із
глибини серця і не підкріплюються справжньою Любов’ю: «Людина не може природно
розвиватися, коли вона є під примусом. Посвячення себе якійсь справі є просто жива
діяльність, саме через яку внутрішня любов і виливається назовні. Не може бути
примусу чи штучності, лише радість і бажання».43 Святий Франциск говорить, що він
ніколи б не вдавав із себе мудреця, тому що, «…як смирення забороняє йому
представляти себе в образі знаного філософа, так щирість і відкритість забороняє
принижувати44 себе. Так як марнославство є протилежністю до скромності, так і
штучність чи удавання є протилежними до щирості і відкритості».45 Також він за
умову природності ставить простоту.46 Для нього безпосередність завжди є у згоді із
правилом Божественної любові47 і завжди є бажана для кожної особистості.48 Простота
допомагає людині актуальніше сприймати події: «Я рекомендую вам святу простоту:
дивіться прямо перед собою і не зважайте на можливі небезпеки, які виглядають із
далини».49 І підсумовує він словами: «Все потрібно робити через любов, і нічого через
силу».50
41
42
Francis de Sales. Letters to Persons in Religion. − P. 45.
43
Francis de Sales, Jane de Chantal. Letters of Spiritual Direction. − P. 4.
44
«Деякі святі мали особливий дар, і це не відноситься до всіх людей, які хочуть вести благочестиве
життя: „деякі подвижники були покликані, щоб грати роль нерозумних, але це була особлива благодать,
яку ми не можемо копіювати, лише подивляти». St. Francis de Sales. God Desires You. − P. 96.
45
Francis de Sales. Finding God Wherever You Are. − P. 12.
46
Francis de Sales. Jane de Chantal. Letters of Spiritual Direction. − P. 102.
47
Francis de Sales. Spiritual Conferences. − P. 43.
48
Francis de Sales. Introduction to the Devote Life. − P. 14.
49
Francis de Sales. Letters to Persons in Religion. − P. 45. // Пор.: «Simplicity will prevent me from playing the
fool». Francis de Sales. Introduction to the Devote Life. − P. 87.
50
Saint Francis de Sales. Treatise on the Love of God. − P 70.
22
З іншого боку, природність не передбачає статичності. Вона, навпаки, штовхає
людину бути гнучкою і приглядатися до змін в суспільстві й середовищі.51 Це є
своєрідне життя в гармонії із двосторонньою взаємодією: гармонія із внутрішнім світом
і зовнішнім середовищем. Здатність людини імпровізувати є яскравим показником
природної реалізації внутрішнього дару. Вона надто не зосереджується на несуттєвих
деталях чи нюансах, а живе динамічною дійсністю. Тому статичність чи концентрація
на периферійних елементах лише свідчить про нерозуміння базових цінностей. Потребу
суспільства в гнучкій, імпровізуючій особистості розкриває Абрахам Маслоу в книзі
«Наступні досягнення людської природи»: «Слід поглянути на світ як на потік, рух, а
не як на статичну річ, тому ми потребуємо інший тип людини, яка була б здатною жити
в постійно змінному світі. Слід пробувати сформувати новий тип людини, яка почуває
себе комфортно при змінах, якій зміни подобаються, яка є здатною на імпровізацію. Я
говорю про роботу, ціль якої - люди, які не мають потребу в чомусь непорушному і
стійкому, в „замороженому” світі, в тому, щоб жити так, як жили їхні батьки».52
II. 2. Комфортабельне ставлення до дійсності
В аспекті комфортабельного ставлення до дійсності як Франциск Сальський, так
і Абрахам Маслоу передумовою здорового сприйняття реальності і комфортабельного
відношення із нею ставлять внутрішню установку особистості, її інтегровані цінності,
відкритість до перцепції. Наприклад, для Франциска Сальського сприйняття світу
пояснюється тією внутрішньою сутністю, якою людина живе. Якщо особа керується
позитивними принципами і справді є щасливою всередині, тоді і все навколо
51
«Найкращий спосіб сприйняття існуючої проблеми – це віддати їй все, що у вас є, вивчити саме її і її
природу, увібрати зв’язки, що існують всередині неї, відкрити (а не винайти) відповідь на питання із
середини самої проблеми». Абрахам Маслоу. Следующие рубежы человеческой природы. Москва, 1999.
− С. 92.
52
23
перетворюється в її очах,53 вона більш цілісно сприймає інших людей, глибше проникає
в події і не старається якнайскоріше розкритикувати ситуацію. «Розвідники, яких
Мойсей послав в землю обіцяну, виявили для себе її неприємною і навіть повітря було
для них отруйним»54. Люди, послані в Святу Землю, негативно описали її. 55 Інші, що
пішли незабаром в обіцяну землю, сказали, що вона є переповнена

56
найрізноманітнішими добрами. Це і є приклад, який розкриває сприйняття світу
залежно від внутрішнього стану людини. Особа, яка вже має певну негативну
установку, не може позитивно сприймати реальність чи бути відкритою до інших
людей. Злість, що засідає всередині, росте і викривляє дійсність, вона негативно
перетворює бачення і виконує функцію призми.57
Подібно говорить і Абрахам Маслоу, викриваючи негативну установку у своїй
праці «Наступні досягнення людської природи». Людина, яка позитивно сприймає
себе, розвиває свої дари, задатки, має більш цілісне, холістичне бачення дійсності,
зосереджується скоріше на позитивних аспектах, а на негативи дивиться більш
виважено. Комфортабельне відношення до світу проявляється в ідентичному
сприйнятті середовища: «Більш висока якість взаємодії з реальністю проявляється в
цих людей і в тому, що їм не важко розрізнити оригінальне від банального, конкретне
від абстрактного, ідеографічне від рубрикованого. Вони надають перевагу жити в
реальному світі, їм не подобаються штучно створені світи абстракцій, вишуканих
понять, уявлень і стереотипів, в яких до кінця своїх днів поселяються більшість наших
53
?
«Some find things like coffee and grapefruit to be sharp and bitter, but sugar can correct this taste. Now,
devotion is that true spiritual sugar for it corrects the bitterness of mortification and anything that the world sours
our consolations». Francis de Sales. Introduction to the Devote Life. − P. 5.
54
Francis de Sales. Introduction to the Devote Life. − Р. 6.
55
Біблія. «Книга Чисел» – 13: 32.
56
«However as Joshua and Caleb taught that the Holy Land was good and beautiful and that to possess it would
be pleasing and agreeable ( Numbers 14: 7-8), so, the Holy Spirit assures us, through the words of Our Lord and
of all the saints that the devote life, above all the things, is a life that is sweet. Happy and amiable ». Francis de
Sales. Introduction to the Devote Life. − Р. 5.
57
«When reason brings along anger, passion or rage, it is feared rather than loved. Once anger is let in, it is
difficult to drive it out. It comes in as a little twig and in less than no time it grows into a beam ». Francis de
Sales. Finding God Wherever You Are. − P. 146.
24
сучасників. Невідоме не лякає здорових людей, і тому вони не піддаються
упередженням чи забобонам: вони не завмирають перед чорним котом, не плюють
через плече, не схрещують пальців, одним словом їх не тягне на вчинки, які
здійснюють звичайні люди, які бажають застерегти себе від уявних небезпек».58
Адекватність сприйняття і відповідність між реальністю і уявленням про неї дають
особистості можливість робити правильний життєвий вибір, а не губитися в фантазіях і
штучних ідеалах. Самореалізована людина, сприймаючи реальність, не позбавляє її
цілісності, а навпаки відтворює її: «Як дитина дивиться на світ наївними, широко
відкритими очима, нічого не очікуючи і нічого не вимагаючи, не критикуючи і не
засуджуючи його, лише спостерігає те, що постає перед нею, саме таким же чином
самоактуалізована людина сприймає свою людську природу, природу інших людей».59
Фактично майже такими ж термінами Святий Франциск підкреслює відношення святої
людини до реальності; говорить, що не слід щось вимагати і коли сприймаєш –
відмовлятися.60 Він приводить приклад маленької дитини, що обнімає своїми руками
шию матері і дозволяє матері діяти, не накидаючи на її поведінку ніяких умов. 61
Найважливішою, на його думку, є сама сутність, а не вигляд, який не займає суттєвого
місця в сприйнятті світу: «Якщо я хочу напитися чистої води, то чи слід мені
перейматися в якій посудині мені подадуть цю воду, в звичайному стакані чи
позолоченому кухлі».62 Там, де є справжня байдужість, там не може бути суму чи
неспокою.63 Тому світ, який сприймається із почуттям любові і відкритості, виглядає не
меланхолійним, а надзвичайно багатим і колоритним.64
58
59
Абрахам Маслоу. Следующие рубежы человеческой природы. Москва, 1999. − С. 243.
60
Francis de Sales. Letters to Persons in the World. − P. 18.
61
62
Francis de Sales. Treatise on the Love of God. − P. 433.
63
C. F. Kelley. The Spiritual Maxims of St. Francis de Sales. − P. 47. // Пор.: «You must remain calm and
indifferent between desolation and consolation». Jean Pierre Camus. The Spirit of St. Francois de Sales. − P.
203.
64
Saint Francis de Sales. Treatise on the Love of God. − P. 138.
25
II. 3. Ефективне сприйняття реальності
Коли людина сприймає реальність, вона може легко спокуситися на можливість
прив’язати її до своїх потреб, і тому кожен нюанс дійсності буде автоматично
відноситися до певної категорії, до здатності бути корисним чи шкідливим, бути
доречним чи перешкоджати досягненню мети. Таке сприйняття є негативним, тому що
реальність сприймається через призму корисливості, потрібності, актуальності,
сучасності і т.д. Інша людина перестає бути унікальною і неповторною, а стає в
категорію друга чи ворога, еталону для наслідування чи прикладом для погорди, вона
перестає бути ціллю сама в собі, а сприймається як засіб (або як перешкода) для
досягнення конкретної можливості чи цілі. Вона є потрібна настільки, наскільки
потрапляє в потрібну категорію, і перестає бути потрібною, коли втрачає вигідну для
прагматичної особи рису чи характеристику (наприклад, рисою певної особистості є
винахідливість і це є важливим аспектом; людина цінується лише за цю характеристику
і коли ця особа перестане бути винахідливою, вона втратить свою цінність). Тому такій
людині із відповідним ставленням є важко сприймати річ незалежно від середовища,
вона не може побачити унікальність і красу явища, створіння, тому що вони швидко
контекстуалізуються і отримують лише ярлик відповіді на питання «для чого?».
Відповідно Абрахам Маслоу65 і Франциск Сальський66 описують явище дефіцитного
пізнання і сприйняття як негативне і несприятливе для розвитку особистості. Вони
вважають, що об’єкт може сприйматися повноцінно лише при цілісному буттєвому
оцінюванні. А. Маслоу характеризує таке сприйняття як B-сприйняття,67 а його

65
?
66
67
«Б – пізнання є більш точним і ефективним, тому що той, хто сприймає, в меншій мірі викривляє своє
сприйняття відповідно до потреб і бажань. Б – пізнання не судить, не оцінює і не порівнює.
Фундаментальним відношенням тут є сприйняття того, що є, і здатність цінувати це. Стимули
викликають цілковиту увагу. Сприйняття видається більш багатим і цілісним». Дж. Фейдимен, Р.
26
відсутність як D-сприйняття.68 При B-сприйнятті особа має тенденцію сприймати
об’єкт як завершену цілісність, без прив’язування його до можливої корисності,
призначення і т.д. Об’єкт сприймається так, наче він є лише єдиним і унікальним в
світі.69
Також неефективне сприйняття реальності відбувається, коли людині невигідно
адекватно сприймати дійсність: «Дитина може відмовлятися бачити те, що для всіх
інших є просто очевидним: що її батько – презирливий слабак і що її мати не любить
його по-справжньому. Такого роду знання є викликом до дій, які неможливо здійснити.
Тому краще не знати».70
II. 4. Зосередженість самоактуалізованої особистості на зовнішньому світі
Коли свідомість людей є надто зосереджена на них самих, тоді вони більше
спостерігають за собою, критикують свою поведінку і тим самим не дозволяють
природно виражатися своїм почуттям, думкам, бажанням. Своєрідні психологічні
перешкоди самоспостереження блокують експресивність і сковують внутрішню
сутність людини. Вона тоді цілковито концентрується на аналізі своєї поведінки, а не
на розвиткові. Лише зосередженість на зовнішньому, повна експресивність дозволяє
безборонно виявляти внутрішню сутність і сприймати себе адекватно: «Коли ви є
повністю задіяні в чомусь, ви стаєте схильними до меншого усвідомлення себе,
Фрейгер. Абрахам Маслоу и психология самоактуализации.

68
«Більшість психологів займається лише дефіцитною мотивацією, тобто поведінкою, що є спрямована
на задоволення певних потреб, які є фрустровані. Голод, біль, страх – перші приклади дефіцитної
мотивації». Дж. Фейдимен, Р. Фрейгер. Абрахам Маслоу и психология самоактуализации.
69
«Там, де місце має Б – пізнання, вся увага того, що пізнає, зосереджується виключно на об’єкті. Це
можна назвати „абсолютною увагою”. „Особистість можна сприймати саму по собі, поза всім іншим. Її
можна сприймати як унікальне створіння, єдиного представника свого роду». Абрахам Маслоу.
Следующие рубежы человеческой природы. Москва, 1999. − С. 34.
70
A. H. Maslow. On Management. − P. 65.
27
меншого слідкування за собою в ролі критика чи спостерігача. Говорячи мовою
психодинаміки, ви перестаєте бути розділеними на Я, що переживає, і Я, що
спостерігає, і підходите до того стану, де все перетворюється в Я, що переживає».71
При цьому втрачається характерна для підлітків сором’язливість і скутість, хворобливе
усвідомлення того, що за вами хтось спостерігає. Відповідно наслідком такого
сприйняття є виникнення більш цілісної, інтегрованої особистості. 72 Віднайдення своєї
справжньої ідентичності проходить через саме таке самозабуття і звільнення від
гальмуючої сили надмірного спостереження.73 Лише тоді особистість може цілковито
посвятитися улюбленій справі, сім’ї чи обов’язкам... 74 Святий Франциск Сальський
робить особливий наголос на зменшенні внутрішньої концентрації уваги, на
припиненні перебільшення самоспостереження.75 Він говорить, що багато людей
перебільшує зосередження на несуттєвих внутрішніх елементах: «Вони зляться через
те, що злі, засмучуються через те, що сумні, тривожаться через те, що тривожні.
Фактично вони лише підсилюють дію».76 Лише внутрішній мир, врівноваженість,
відкритість77 можуть подолати негативне сприйняття. Тому не слід так завзято
преревіряти рівень своєї досконалості, а просто довіритися Богові.78
II. 5. Покликання людини і середовище
71
Там же. − С. 97.
72
Там же. − С. 99.
73
«Таке самозабуття – один із шляхів до віднайдення своєї істинної ідентичності, свого справжнього Я,
своєї автентичності, глибинної природи». A. H. Maslow. Religions, Values, and Peak-Experiences. − P. 102.
74
«Вивчаючи людей, що самоактуалізуються, я однозначно можу сказати, що, принаймі в нашій
культурі, це люди, які є віддані своїй справі “поза ними самими”, певній професії, улюбленій праці». A.
H. Maslow. Farther Reaches of the Human Nature. − P. 54.
75
«We must never fret about our own imperfections. It is reasonable, of course, to be depleased and sorry when
we commit a fault, but we should not get bitter or gloomy or emotional about it ». St. Francis de Sales. God
Desires You. − P. 73.
76
77
«When we combat anger in word and work, and in prayer as well, it must be done calmly and with interior
peace». St. Francis de Sales. God Desires You. − P. 64.
78
28
«Ми повинні любити те, що Бог любить, зараз він любить наше покликання».79
Цими словами Святий Франциск Сальський наголошує на важливості кожного
покликання і на обов’язковості його реалізації, приводячи для цього цитату із Святого
Письма.80 Кожна людина, отримавши окремий дар чи талант від Бога, повинна
працювати над його розвитком, а не зосереджуватися на здібностях іншої людини, яка
й, можливо, має більш яскраві потенціали. Також важливим елементом реалізації
людини є розрізнення місця і значення покликання до певного роду чи способу
діяльності: «В час Творіння Бог наказав рослинам принести плоди кожен відповідно
свого призначення. Таким самим чином Він наказує християнам, живим рослинам Його
Церкви, щоб вони принесли плоди святості кожен відповідно свого стану і
покликання».81 І кожна людина повинна для процвітання і реалізації розкрити
якнайповніше внутрішню сутність. Тут немає привілейованих чи позбавлених права,
всі є рівні в можливостях, хоча і різні в призначенні. 82 Кожен отримав дар і тим самим є
зобов’язаним цей дар плекати; коли ж відбувається занедбування своїх талантів, тоді
людина іде проти покликання і своєї сутності. Таких людей, які «закопують» свої
таланти, Франциск Сальський називає нерозсудливими, тому що вони мріють про
мученицьку смерть в Індії, але нічого не роблять, щоб розвинути себе там, де вони є і
занедбують навіть дрібні зобов’язання.83 Лише тоді, коли особа розвиває себе, працює
над тим, що є справжнім її покликанням, вона може відчувати себе щасливою і тоді
зникає поняття примусу чи небажання до діяльності, зусилля і праця приносять
справжню радість.84
79
St. Francis de Sales. God Desires You. − P. 99.
80
Біблія, книга «Буття». – 1: 11-12.
81
C. F. Kelley. The Spiritual Maxims of St. Francis de Sales. − P. 177.
82
«Devotion must be exercised in the different ways by the gentleman, the worker, the soldier, the servant, the
prince, the married woman, the widow or widower and the young. Not only is this true, but the practice of
devotion must also be adapted to the strength, temperament, activities and duties if each person». Francis de
Sales. Introduction to the Devote Life. − P. 156.
83
?
84
«Walk ever in the way of your vocation with simplicity, more intent on doing than on desiring; that is the most
happy road». Saint Francis de Sales. Spiritual Conferences. − P. 18.
29
На цьому аспекті зосереджує свою увагу і Абрахам Маслоу: «Самоактуалізовані
люди є віддані тому, що є цінне для них – своєму покликанню в древньому,
релігійному розумінні цього слова. Вони трудяться над тим до чого покликала їх доля і
що вони люблять, так що розрізнення між роботою і задоволенням для них зникає.
Один посвячує своє життя закону, інший справедливості, третій – красоті чи істині».85
І, як правило, реалізація покликання особистості і відданість приносить настільки
велику радість, що людина стає прикладом позитивного самозречення.
Позиція Абрахама Маслоу щодо трактування покликання є надзвичайно
співзвучною із вченням Церкви, і зокрема святого Франциска Сальського. Навіть
термінологія, яку використовує А. Маслоу, має древнє християнське значення. Він
надає йому особливого сакраментального відтінку, показуючи небуденність цього
поняття: «Як правило, це є настільки сильно виражено, що, для того, щоб хоч як-
небудь описати пристрасну, самозабутню відданість самоактуалізованих людей справі
слід вдатися до таких древніх слів, як покликання, призначення, місія. Інколи
напрошується навіть слово „доля”. Деколи я починав говорити про відповідальність в
релігійному значенні, про самозречення, присвячення себе певній справі у зовнішньому
світі, чомусь більшому, ніж сама людина, чомусь, що знаходиться поза особистістю».86
II. 6. Позитивна незалежність від культури і середовища
Суспільство настільки сильно закладає в людині бажання бути підлеглою
певним зовнішнім принципам, що вона втрачає відчуття свого природного голосу і при
прийнятті рішень шукає допомоги в того, хто, на її думку, може бути компетентним.
Постійно керуючись такими зовнішніми нормативами чи раніше закладеними
85
86
30
принципами, особа може навіть не помічати їхньої штучності і сприймати за свої власні
думки. А. Маслоу вважає, що більшість із нас (зокрема, це стосується дітей і молодих
людей) більшу частину свого часу слухає не свій природній голос, а закладений
всередині нас голос матері, чи батька, або старших, або істеблішменту, авторитету,
традиції.87 Щоб віднайти свою справжню сутність, слід відмовитися від штучної
залежності, не боятися бути таким, яким ти є насправді, могти відрізнятися від загалу,
навіть коли це невигідно і може принести неочікуваний результат. 88 Висока стійкість
перед несприятливими умовами і обставинами є наслідком незалежності від
середовища. Індивідуум тоді набагато легше переживає кризи життя, різноманітні
потрясіння, депривації, фрустрації і т.д.89 Лише особа, яка має «дефіцитну» потребу в
зовнішніх настановах, впадає в глибокі кризи, коли їх нема. Вона постійно шукає
критерії правильності чи нормальності, і коли знаходить такі, то старається
пристосуватися до них при відсутності внутрішніх принципів. Здорова ж особистість
зосереджується більше не на дефіцитних потребах, а на неупередженному сприйнятті:
«Головними мотивами самоактуалізованої людини є не потреби дефіцитних рівнів, а
мотиви росту, і тому ці люди майже не залежать від зовнішніх обставин, від інших
людей і від культури в загальному. Цю якість характеризують як відкритість у стосунку
до певної ситуації, простодушність, відсутність апріорних очікувань, різноманітних
„необхідно” і „слід”, нехтування модою, пристрастями, догмами, звичками і іншими
уявними зразками того, що підходить, що є нормальним, готовність прийняти те, що
трапиться, без здивування, шоку чи відмови».90
Коли особистість відмовляється від цих зовнішніх зусиль, від штучних масок,
від справляння вражень і бажань бути улюбленою, завойовувати аплодисменти, лише

87
88
«Щоб виражатися чесно, слід відважитися бути не таким, як інші, не прагнути подобатися іншим, не
бути конформістом». A. H. Maslow. Religions, Values, and Peak-Experiences. − P. 20.
89
90
?
31
тоді у ній відкривається внутрішний голос і скритий потенціал. Вона перестає бути
актором і грати роль перед аудиторією,91 вона живе, щоб виражати, а не щоб вражати.
За святим Франциском Сальським навіть дріб’язкова прив’язаність до певної
речі може погубити особу, він наголошує, що ким би ти не був і чим би ти не володів –
не дозволяє свому серцю хоча б незначну залежність.92 Серце людини мусить бути
відкритим до небес і не бути зосередженим на тимчасовому, 93 воно повинне стояти над
всіма залежностями.94 Коли все зовнішнє існує і не узалежнює нас, тоді воно не є
отруйним для нашого сприйняття: «Залишайся над ними, але не в них. Тому що є
різниця між тим, хто володіє отрутою, і тим, хто має цей отрута всередині себе.
Фармацевти тримають багато різноманітних отрут у приміщеннях, але це не значить,
що ці отрути шкодять їм, але той, хто приймає їх, отруюється».95 Той, хто має свою
основу всередині себе, живе за внутрішніми принципами, при небезпеках є стійкішим і
легше переживає проблеми.96 Як людина, яка володіє перлинами, не женеться за
шкарлупою, так і незалежні мири не прагнуть зовнішніх почестей.97 Франциск
Сальський описує цей стан параболічно, порівнюючи людські переконання із мостами.
Ті міста, які мають дерев’яні мости, бояться повені, а ті, що збудовані із каменю – легко
протистоять їм.98 У більшості своїх праць святий Франциск наголошує саме на
унезалежнені від матеріальних цінностей, тому що вони мають властивість заманювати
людей своєю привабливістю, але суспільна залежність також є немаловажною для
нього, тому що вона відвертає увагу особи від вищих цінностей; те, що диктує культура
і середовище, може відштовхнути людину від бажання якнайглибшого пошуку,
91
«Можна сказати так: коли нема аудиторії, перед якою слід грати роль, то і ми перестаємо бути
акторами». Там же. − С. 155.
92
93
94
Там же. − С. 213.
95
96
«Souls solidly grounded in holiness of life can overlook the words and lies let loose by evil tongues ». Francis
de Sales. Introduction to the Devote Life. − P. 35.
97
Там же. − С. 38.
98
Там же. − С. 37.
32
узалежнити особу від цілковитого марнославства: «Деякі люблять, коли їх поважають і
надають їм почесті через їхні обмеженні знання. Інші ж мають привабливу зовнішність
чи розвинуті фізичні якості, і тому постійно стараються демонструвати їх, витрачають
багато годин, щоб підтримати властивості тіла. Все це є надзвичайно марнославним і
дурним, і слава, що базується на таких основах, є даремною».99 Виходом із цього стану
є байдужість до того, що світ думає про тебе і чим він живе. 100 Відречення від гордощів
і суєти є тим об’єктивним станом, в якому людська природа віднаходить себе. Якщо
хтось може відмовитися брати участь в тому, що вважає невідповідним своїм
переконанням, то може зустріти у відповідь зневагу чи висміювання. Сприйняти це і
триматися внутрішніх цінностей є подвигом душі над марнославством світу.101
II. 7. Почуття співпричастя, єднання з іншими
Одна із проблем суспільства, зокрема сучасного, полягає у відчуженні
особистостей одна від одної. Люди втрачають глибину стосунків і віддаляються у свої
власні світи, часто штучно створені. Святий Франциск констатує цю розділеність
заміткою: «Діти світу є всі розділені між собою, тому що їхні серця є у різних
місцях».102 Ми часто боремось за наші власні права, але хочемо щоб інші були більш
помірковані у своїх вимогах. Наші ближні можуть бути об’єктом наших звинувачень,
але ми не хочемо, щоб звинувачували нас. За порадою Ф. Сальського, слід поставити
себе на місце ближнього і його на своє, і лише тоді можна судити справедливо.103
99
100
«Trouble yourself little about what the world thinks, and let it say what it likes, good or ill». C. F. Kelley. The
Spiritual Maxims of St. Francis de Sales. − P. 52.
101
102
103
«We condemn every trifle in our neighbor, but exuse ourselves of important things». Francis de Sales, Jane de
Chantal. Letters of Spiritual Direction. − P. 66.
33
Незважаючи на розділеність між людьми, і в сучасному суспільстві зокрема, все-
таки кожна людина має внутрішньо закладене бажання єднання із іншими. Як дерево
має потребу в сонячному світлі й воді, так само кожна людина потребує безпеки,
любові і поваги, і отримати їх вона може тільки ззовні.104 Абрахам Маслоу описує таке
прагнення єднання із іншими терміном, який він бере в Альфреда Адлера −
«GEMEINSCHAFTSGEFǗHL».105 Він видається йому єдиним, що може підійти для
опису тих почуттів, які переживають самоактуалізовані люди до людства взагалі. 106
Однією із характеристик самоактуаліованої особистості є «почуття єдності з людством,
симпатія і любов до людей. Можна сказати, що самоактуалізована особистість відчуває
себе членом великої сім’ї, сприймає людей як своїх братів».107
Для Франциска Сальського важливість єднання із іншими є виражена у
дружньому ставленні до інших. Для нього досконалість полягає не в тому, щоб не мати
дружніх стосунків, а в тому щоб вони базувалися на святих і сакральних цінностях. 108 І
саме через зовнішні вияви (відкритість, щирість, простота) особа може стати важливою
складовою дійсності другої особи.109 Відношення людини до інших вимірюється якістю
не великих справ, а скоріше звичайними життєвими подіями, наприклад, коли ми в
повсякденному житті концентруємо свою увагу на собі і тим самим не дозволяємо
іншим виразити себе, «коли хтось постійно зосереджений на собі, на своїй розмові, і не
дає іншому висказати свою думку, тоді це є знаком мізерності».110 Також без
спілкування стосунки перестають існувати чи зростати; лише при високій повазі до
104
105
Почуття спільності, нім.
106
107
Там же. − С. 233.
108
«For those who live in the world and desire to embrace true virtue, it is necessary to unite together in holy,
sacred friendship». Francis de Sales. Finding God Wherever You Are. − P. 112.
109
«To love our neighbor as ourselves means that we must show this love, and to love ourselves we must dwell
within ourselves. In all associations with people, sincerity, simplicity, meekness and modesty are to be preferred.
Affectations and artificiality are to be avoided. Cheerfulness should predominate in our meetings with others ».
110
34
особи, яку ми любимо, при відкритому серці й комунікації, тобто взаємному обміні
цінностями, особи зближуються, незважаючи на недоліки: «Так як добрий
золотодобувач відділяє дорогий метал від землі і піску, так і друзі повинні відбирати
найкраще і цінувати це. Справжня прив’язаність є у всі часи і у всіх випадках щирою,
відвертою і люблячою».111 Чим більші цінності особи поділяють, тим ціліснішою стає
їхня єдність. Але також надмірна концентрація може закрити людину до стосунків із
іншими.112 Подібність із А. Маслоу тут полягає в тому, що Ф. Сальський наголошує на
відкритості до зовнішнього світу як людини, так і спільноти, а Маслоу говорить, що
група чи індивід, будучи відкритими – реалізовують себе, а будучи закритими –
вичерпують потенціал.113 В загальному, відмінність між двома підходами полягає в
тому, що Святий Франциск Сальський по відношенню до стосунків особи більше
зосереджується на практичному рівні і тому дає поради, які можна застосувати в
побуті, а Абрахам Маслоу концентрується на онтологічному, більш глибокому вимірі
взаємин.
II. 8. Суспільна та індивідуальна синергії114
Співпраця між особистостями є надзвичайно актуальною в контексті
самоактуалізації. Людина сама, без середовища, не може повністю розвинути себе, вона
потребує зовнішніх засобів для реалізації. Тому позитивна суспільна синергія створює
умови, де через повагу, безпеку, любов особа розквітає, почуває себе готовою виробити
атмосферу інтенсивної праці. Відповідно, якщо суспільство не відзначається здоровими
тенденціями співпраці, тоді гідність особи не цінується, і вона не може повноцінно

111
112
«They possess it so completely that it can do no other good work. Finally they bring on so many temptations,
distractions, suspicion and other effects that the whole heart is trampled down and ruined by them». Francis de
Sales. Intoduction to the Devote Life. − P. 16.
113
114
Слово синергія походить із старогрецької мови, – συνεργία, – «співдія», «співпраця».
35
розвиватися. Абрахам Маслоу приводить приклади із культур із низькою синергією, де
соціальна структура викликає дії, що є спрямовані одні проти одних 115 і з культур із
високою синергією, що викликає дії, які взаємно скріплюють одні одних. 116 Якщо
суспільство може подолати негативні тенденції трактування особистої гідності людини,
тоді воно може поглиблювати структури взаємної співпраці. Якщо ні, тоді воно
зосереджується на речах банальних: «Деякі нещодавні дослідження статевого і
сімейного життя представників нижчих класів в нашій країні (Kirkendall, 1961, США −
Ю.І.) і в Англії (Spinley, 1953) описують те, що автори називають стосунками
експлуатації, це, звичайно, відноситься до стосунків низької синергії. Тут завжди
виникає питання, хто господар в сім’ї, хто кого більше любить, і можна зробити
висновок, що той, хто любить більше, є простаком і страждає від цього».117
Поняття синергії відноситься не лише до загальносуспільного рівня, але й до
тісних міжособистих стосунків, наприклад, між чоловіком і дружиною, між братом і
сестрою, між батьком і сином.118 Позитивна синергія на міжособистому рівні виявляє
справжню буттєву любов, яка нічого не вимагає і сприймає все безпосередньо: «Вона
доволяє дати позитивне визначення високих любовних стосунків, які є описані під
назвою буттєвої любові (Maslow, 1962). В різних визначеннях любові вказувалось на те,
що твої інтереси стають моїми інтересами, що дві ієрархії базових потреб зливаються в
єдине: в мене нога болить, коли на твоїй є мозоль, і що моє щастя залежить від твого
щастя».119 Також важливість синергії має своє застосування і в психодинамічній
структурі особистості, наприклад, «коли, цілісність особи трактується як висока
115
116
Там же. − С. 160.
117
?
118
«Концепція синергії може бути застосована також і на індивідуальному рівні міжособистих стосунків
між двома людьми». A. H. Maslow. Farther Reaches of the Human Nature. − P. 141.
119
Там же. − С. 142.
36
синергія, а інтрапсихічні дисоціації звичайного патологічного типу (особистість наче
розривається на конфліктуючі частини) – як низька синергія».120
Святий Франциск Сальський говорить про те, що особисті стосунки не можуть
базуватися на відносних цінностях, а повинні відображати християнське віровчення на
практиці. Сварки, неповага повинні бути зокрема поза християнським подружжям,
якщо навіть непорозуміння і виникають, то їх слід вирішити через взаємне спілкування
і добру волю. Він закликає людей плекати стосунки в святій, сакральній і божественній
любові. Любов зрівнює тих, хто любить.121 Також особа, що не може співіснувати із
іншими людьми, не може і по-справжньому бути щасливою всередині, вона не має
основи для розвитку божественного дару: «Бог закликає нас виконувати заповідь
любові, і коли ти не любиш ближнього, тоді ти і не любиш себе».122 Інші люди є
посередниками для нашого спасіння, лише в іншій людині можна віднайти цілісне
втілення своєї сутності, без інших життя людини є позбавлене спасіння.123
Порівнюючи цей підхід із розумінням міжособистісної та суспільної співпраці
святого Франциска Сальського, можемо сказати, що він концентрує свою увагу на
застосуванні біблійних принципів любові, на практичному використанні заповідей,
тому у нього важко знайти узагальнення, як це є в А. Маслоу. Але самі висновки, які
випливають із постанов Франциска Сальського, мають багато подібностей із думками
А. Маслоу. Наприклад, що без горизонтального виміру стосунків (на відміну від
вертикального, тобто поєднання із Богом) особа не може повноцінно реалізувати себе і
бути щасливою.
120
Там же. − С. 143.
121
«Love equalizes lovers». Saint Francis de Sales. Treatise on the Love of God. − P. 112.
122
Jean Pierre Camus. The Spirit of St. Francois de Sales. − P. 108.
123
37
РОЗДІЛ III.
СТАВЛЕННЯ ЛЮДИНИ ДО СВОГО ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ ЗА ВЧЕННЯМИ
СВЯТОГО ФРАНЦИСКА САЛЬСЬКОГО І АБРАХАМА МАСЛОУ
III. 1. Звільнення від механізмів захисту
«Люди, яких ми називаємо хворими, - це ті, які не є самі собою, які побудували
найрізноманітніші невротичні захисти проти своєї людської сутності».124 Ці слова А.
Маслоу свідчать про потребу подолання невротичних захистів для реалізації людини.
Тому визволення від механізмів захисту є вагомою частиною самоактуалізації.
Звичайно тут не йдеться про крайнощі, які б позбавили особу всіх захисних структур,
але саме від надмірного перебільшення їх дії, наприклад, від комплексів. Внутрішні
страхи часто сковують особу, не дозволяють їй показати себе, виразити. Боязні і
переживання більше зосереджують на обдумуванні поведінки, минулого, позицій, на
124
А. Н. Maslow. Farther Reaches of the Human Nature. − P. 128.
38
надмірному самоспостереженні, і тим самим перешкоджають творчій діяльності,
самоплинному бутті: «В певному сенсі свідомість (особливо самосвідомість) часами
створює гальмуючу дію. Вона деколи стає причиною сумнівів, конфліктів, страхів і
т.д., і вона часто створює перешкоди для повноцінної креативності, подавляючи
спонтанність і експресію».125 Для реалізації потрібно забути про страхи, ніяковіння і
йти до кінця, необхідно бути задіяним в зовнішніх елементах існування, не
викривлювати образи себе і образи зовнішнього світу через регресії, проекції і інші
механізми захисту.126 Абрахам Маслоу пропонує для вирішення цієї проблеми
психотерапію для послаблення всіляких принципів негативного захисту, наприклад,
надмірної сором’язливості, страхів і т.д.127 Наслідком є духовний стан особи, яка не
концентрується на минулому чи майбутньому, яке давить на неї своїми надмірними
вимогами, споминами чи планами, чи на зовнішньому середовищі, яке ставить свої
параметри поведінки, а живе повнотою свого існування, виявляє свої дари, можливості,
таланти. Саме тому обов’язковою умовою самоактуалізації є подолання гальмуючої дії
механізмів захисту. Такий внутрішній стан передбачає послаблення страхів, гальм,
меншу потребу в самозахисті, меншу обережність, меншу необхідність в штучності,
меншу боязнь виявитися смішним, пережити приниження чи невдачу. Всі ці
характеристики – частина забуття себе і перцепції нас іншими. Зайнятість долає страх.
Зрозуміло, що перспектива успіху може привести в дію найрізноманітніші механізми
невротичних страхів, почуття неповноцінності, контрцінностей, динаміку синдрому
Йони і т.д. Тому для того, щоб цілковито віддатися вищим цінностям, необхідно
спочатку побороти ці перебільшені захисні механізми.128
125
Там же. − С. 128.
126
Там же. − С. 129.
127
«Це значить виявлення психологічних захистів і – коли вони є вже ідентифіковані – психотерапія
пропонує достатньо мужності, щоб відмовитися від них». A. H. Maslow. Farther Reaches of the Human
Nature. − P. 136.
128
39
Святий Франциск Сальський говорить, що через розбіжності між тим, що
людина виявляє і тим, ким вона є всередині, особа створює своєрідну напруженість і
хвилювання. Він наголошує на розходженні між словом і ділом, або однією справою і
іншою, що руйнує внутрішній світ людини, не дає можливості запанувати гармонії
всередині особи: «Людина, яка постить і відмовляється від їди і пиття, деколи просто
не задумується пити кров свого ближнього через заздрість, гордість і відразу. Інші ж
дають свої гроші з кишені на благочинні цілі, але не можуть знайти милосердя в своїх
серцях».129 Тому неспокій і страхи є не лише спокусою, але і джерелом, із якого постає
багато спокус.130 Постійне виникнення в нашій уяві минулого або амбіцій майбутного
не дозволяє особистості приймати радощі теперішнього, постійна зосередженість на
собі сковує позитивні тенденції особи.131 Тому виходом із ситуації святий Франциск
бачить постійні зусилля для відсторонення негативних накопичень у нашій душі. Для
опису цього процесу він приводить фрагмент із Біблії, книги «Пісня Пісень», де
наречений говорить, що «квіти з’явились в нашій землі, і час обрізати виноградні гілки
прийшов...».132 Так само і ми повинні видалити із нашої свідомості всі мертві і
непотрібні нагромадження.133 Іншим прикладом із Свято Письма він говорить про те,
що ніякий поступ не є можливим без очищення від нездорових тенденцій: «В
древньому Ізраїлі перед тим, як дівчина-чужинка стала дружиною жителя Ізраїлю, вона
повинна була відкласти на сторону свій одяг, обстригти нігті і поголити свою голову.
Початок справжнього душевного здоров’я починається із очищення недоброякісних
тенденцій».134 Увага і наполегливість повинні супроводжуватися спокоєм, миром
129
130
Там же. − С. 447.
131
?
«Ironically, anxiety and fear usually make it even more difficult to deal with those things that threaten what is
important to us. While needing to be realistic, even the most challenging events and changes in our lives are
better resolved with a calm, reasoned, and centred approach». Francis de Sales. Introduction to the Devote Life.
− P. 6.
132
Біблія, книга «Пісня Пісень». – 2: 12.
133
134
40
розуму, і не бути послабленими страхом, хвилюванням, напруженням: «Ріки, які течуть
спокійно і повільно, легко перевозять пасажирів і вантажі. Повеневі річки і проливні
дощі спричиняють велику шкоду людям».135 Особи, які не мають внутрішнього
спокою, приносять більше шкоди суспільству, ніж користі. Значення страху в житті
людини святий Франциск особливо підкреслює: «Страх є більшим злом, ніж саме
зло».136 Насправді слід дозволити «вітру дути, як він дує, і не думати, що шелест листя
є рухом чиїхось рук».137 Занепокоєння і боязні не дають полегшення нашим болям, а
лише загострюють їх, ведуть нас до зламу, і внутрішні проблеми спричиняють набагато
більші негативні наслідки, ніж зовнішні: «Так як внутрішні перевороти і проблеми
можуть спричинити падіння держави, так і серце, що перебуває в страхах і боязнях, не
має сили протистояти нападам ворогів».138
Щодо цього підходу ми бачимо певні відмінності в сенсі способу інтерпретації
людських можливостей і перешкод для їх розвитку. А. Маслоу вживає більш
концептуальну мову і навіть застосовує власну термінологію для опису понять, що не
були достатньо висвітлені класичною психологією. Франциск Сальський вкладає сенс в
практичні образи, і зокрема, в алегоричні історії. Він концентрується на Провидінні, на
силі Божій, що допомагає особі перенести і подолати внутрішні страхи, навіть
говорить: «Що б не сталось, що б ми не переживали – Бог з нами».139 В нього
основною зцілюючою силою є Бог, а в А. Маслоу – психотерапія. Також Ф. Сальський
є далекий від чіткого формулювання засобів подолання внутрішніх криз, від детального
і безпосереднього визначення захисних форм особистості. Його слова є скоріше
словами мудреця, який на власному досвіді пережив кризи і піднесення. Саме у його
135
Там же. − С. 150.
136
137
Там же. − С. 18.
138
Francis de Sales. Introduction to the Devote Life. Page − 10.
139
Там же. − С. 11.
41
«ненауковому» підході ми бачимо сприйняття світу самоактуалізованою людиною, він
не розкладає на частини, не атомізує, а параболічно напоумляє.
III. 2. Холістичність: антиномічність і атомістичність
Сприймаючи зовнішній світ, людина часто занадто аналізує його, тому й
сприймає реальність не цілісно, а по частинах. 140 Вона бачить те, що їй потрібно, а все
інше стає менш важливим, з’являються категорії поділу суттєвого і несуттєвого,
вирішального і менш істотного. Часто у такому сприйнятті виринають парадокси, які,
як видається, неможливо подолати. Своєрідна антиномічність багатьох процесів
змушує людину концентруватися на цих протилежностях. Саме наслідком
атомістичного бачення є антиномічність, тому що те, що немає цілісності і спільного
взаємооб’єднуючого стосунку, набуває протилежних рис. Здорова ж особистість,
навпаки, старається холістично вбирати реальність, вона не концептуалізує, не
схематизує, не розділює по категоріях, а сприймає дійсність у повноті її багатства.
Внаслідок цього класичний дуалізм переходить в різнобарвну цілісність: «Кінцевим
продуктом естетичного, неабстрактного сприйняття є цілісний образ, де всі і все в
рівній мірі цінується і ділення на більш важливе і менш важливе стає несуттєвим.
140
?
«Наш свідомий інтелект є надто аналітичним, раціональним, таким, що постійно вираховує, атомізує,
концептує, і тому викидає великі частини реальності, особливо реальності всередині нас». A. H. Maslow.
Farther Reaches of the Human Nature. − P. 175.
42
Надається перевага багатству образу, а не спрощенню і схематизації. Єдність, яка
виступає дуалістичною дійсністю, виглядає так, тому що ще не розвинулася настільки,
щоб перетворитися в цілісність».141
Абрахам Маслоу описує високорозвинутих, психологічно здорових,
самоактуалізованих людей як таких, що долають антиномічність і поєднують речі, які
на перший погляд неможливо поєднати. Наприклад, він говорить, що «вони по
відношенню до одних справ надзвичайно альтруїстичні і водночас надзвичайно
егоїстичні до інших».142 Для звичайного аналітичного типу таке трапляється
надзвичайно рідко і є неможливим для поєднання. Цей процес (єдність у
протилежності) не має достатнього опису чи словесних відповідників у психології, але
він, безсумнівно, є однією із специфічних рис реалізованої особистості. Також
зникнення розділень здійснюється через високу синергію і передбачає проникнення
антитез одна в одну: «Протилежність, дихотомія, гіпотеза, що чим більше в одного,
тим менше у іншого – все певним чином зникає. Протилежності проникають одна в
одну, і ви отримуєте єдине поняття, для якого ще нема відповідного слова. Висока
синергія з цього погляду може бути засобом подолання дихотомізації, злиття
протилежностей у єдиному понятті».143
Для християнського світогляду єдність у протилежності не є чимось особливим.
Фактично сама основа християнства базується на антиномічності, наприклад,
Боговоплочення чи Дівство Марії є для розуму таким, що не вкладається в логічні
рамки, але за своєю сутністю несе зміст, що перевищує усі логічні структури і долає
парадокси, які неможливо поєднати. Святий Франциск Сальський на основі прикладів
із Святого Письма робить акцент на різноманітності, яку не потрібно штучно
141
142
143
?
Там же. − С. 82.
43
протиставляти; саме із цією ціллю він приводить за взірець Марту і Марію із Біблії і
говорить про місійність кожної особи, без загальної уніфікації. 144 Також практична
антиномічність є притаманною для його світогляду. Він напоумляє людей і каже, що
вони можуть бути, наприклад, як багатими, так і бідними водночас, що матеріальне
багатство не є перешкодою для духовного зросту, що духовні блага можуть бути
розвинутими у повноті всіма, незалежно від стану, 145 що у його часи було справді
несумісним і перевага надавалася вибраним особам. Також він акцентує на природному
ставленні до зовнішнього світу, на тому, що не слід тиснути на обставини чи на людей,
бути найперше відкритим: «Якщо ти тиснеш на людину чи на обставини, то ти їх
втрачаєш, якщо ти відкритий до них, тоді вони стають ближчими тобі».146 Отже, в
цьому розумінні Святий Франциск і А. Маслоу підкреслюють подолання
протилежностей на основі більш широкого, цілісного бачення місії людини у
суспільстві.
III. 3. Містичний досвід як наслідок самоактуалізації
Коли ми переглядаємо основні принципи теорії А. Маслоу, то може скластися
враження, що все (процеси, стосунки і т.д.) відбувається в людині, навколо людини і
саме нею все завершується. Але це є хибна думка, тому що він, можливо, не до кінця
чітко, але все ж таки окреслює потребу людини в чомусь вищому і більшому від неї:
«Людина не може бути самодостатньою в собі і тому завжди шукає вищих станів».147
Він це називає метапотребами.148 І лише переживши єднання із чимось вищим, особа
довершує свій розвиток. Саме містичне пережиття є знаком виходу особи поза себе, і
144
Jean Pierre Camus. The Spirit of St. Francois de Sales. − P. 26.
145
C. F. Kelley The Spiritual Maxims of St. Francis de Sales. − P. 99.
146
147
Там же. − С. 146.
148
44
воно прирівнюється А. Маслоу до класичного містичного досвіду: «Майже завжди весь
досвід переживається як блаженство, екстаз, захоплення. Я маю тут на увазі містичний
досвід, як він є описаний релігійними містиками в різноманітній релігійній
літературі».149
Святий Франциск Сальський концентрується на внутрішньому вогні, що Бог дав
кожній людині, який штовхає людину шукати чогось більшого, і вона прагне єднання з
Ним. Така спрага не може бути подолана ніякими земними радощами. 150 Ми можемо
заволодіти всіма земними благами, мати повноту влади, але це не може зробити нас
щасливими, лише коли ми поєднаємось із тим, хто створив нас, тоді здійснимо
закладене прагнення.151 Також можуть бути і хибні розуміння містичного досвіду.
Багато людей часто видавали свої власні амбіції і бажання за прояви містичного
досвіду і духовного піднесення. Проти цього застерігає святий Франциск. Він каже, що
своєрідне замилування без змісту є пустим і сумнівно містичним.152
III. 4. Досвід вищих станів: трансцеденція особи
Вищі стани, які може пережити самоактуалізована особистість, міняють
сприйняття людиною себе, зовнішнього світу, інших людей, додають йому цілісності,
завершеності. Деколи вони настільки шокують і вражають особу, що докорінно
міняють її життя.153 Саме це є вершиною прагнень, пережиттів і бажань. Вищі стани
сміливо можна назвати піком самоактуалізації,154 без якого вона не була б здійснена.
149
Там же. − С. 145.
150
«Our hearts have a thirst which cannot be quenched by the pleasures of this mortal life ». Saint Francis de
Sales. Treatise on the Love of God. − P. 328.
151
Там же. − С. 320.
152
«If the ecstasy of love be more beautiful than good, more bright than warm, more speculative than affective, it
is deserving of suspicion». Там же. − С. 329.
153
A. H. Maslow. Towards a Psychology of Being. − Princeton, N.J.,1962 − Р. 62.
154
«Можна припустити, що високі пережиття є наче вершина тих всіх станів і пережиттів, при яких
відбувається втрата чи трансциденція Я...». A. H. Maslow. Farther Reaches of the Human Nature. − P. 149.
45
Тому ті, що досягнули певних результатів у розкритті своєї сутності, але ще не
пережили повноти самотрансцеденції, не реалізували себе до кінця: «На мій погляд,
здорові, самоактуалізовані люди, які не досягнули меж вищого пережиття, які все ще
живуть на рівні житейського сприйняття світу, ще не пройшли весь шлях до
справжньої людськості».155 Переживаючи втрату себе, вихід поза своє Я, особа
виходить поза рамки свого егоїзму і у повній мірі сприймає світоустрій. А. Маслоу
додає: «Не дивно, що такого роду досвід часто сприймався як надлюдський,
надприродній. Обов’язково повідомляється про бачення скритої раніше істини, про
одкровення в строгому сенсі цього слова, про зникнення своєрідної завіси».156 Святий
Франциск акцентує на надприродності релігійного життя, тому що воно само по собі є
понад природою і його душа формується благодаттю.157 Також особа, яка вміє керувати
своїми природніми схильностями, є більш відкритою до надприродних натхнень. 158
Якщо людина з’єднується із своїм Творцем, тоді вона віднаходить те, за чим шукала
все життя і тоді її сутність перемінюється, довершується, вона стає реально щасливою.
III. 5. Відповідальність
Абрахам Маслоу говорить, що «…питання відповідальності є ще погано
досліджене. Воно не розглядається в наших підручниках психології (ну й справді, як
дослідити відповідальність білих щурів?) Але все-таки воно займає суттєве місце в
психотерапії».159 Очевидним і незаперечним є той факт, що реалізація особистості
передбачає також і прийняття відповідальності. Кожен раз, коли людина приймає на
155
Там же. − С. 145.
156
?
Там же. − С. 149.
157
Saint Francis de Sales. Letters to Persons in Religion. − P. 142.
158
159
46
себе відповідальність, вона самоактуалізується. Тут йдеться про вибір росту замість
страху, про те, як важливо прислухатися до внутрішнього голосу, про те, щоб бути
чесним і признавати свої помилки.160 Якщо особа розуміє своє призначення, то тоді
вона ставиться до своєї місії із повнотою відповідальності. Вона не старається бути у
всьому, а навпаки, лише добре робити те, до чого є покликана. Тому людина не може,
відповідно до свого статусу, перейматися діяльністю, що не входить в її можливості і
не є її покликанням, і тим самим занедбувати основне призвання в житті. Вона є
відповідальна за те, до чого Бог покликав її. Святий Франциск запитує: «Чи було б
нормально для одруженого чоловіка позбутися всієї своєї власності і жити життям,
яким живе, наприклад, францисканський монах, чи для досвідченого ремісника
проводити в церкві стільки ж часу, як і трапістському монахові?»161 Саме
відповідальність в контексті самоактуалізації передбачає сумлінне виконання
конкретних обов’язків, зосередження на клопіткій праці розвитку дарів і талантів. Що
може робити людина, так це дякувати Богові за те, що він показує їй життєві обов’язки
і за досягнення вже здобуті.162
160
Там же. − С. 16.
161
?
162
Там же. − С. 7.
47
РОЗДІЛ IV.
ПОРІВНЯННЯ ПІДХОДІВ ДО РОЗУМІННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ПРИРОДИ
ЛЮДИНИ: ХАРАКТЕРИСТИКИ РЕАЛІЗОВАНОЇ ОСОБИСТОСТІ
IV. 1. Внутрішня інтеграція
Відсутність внутрішньої цілісності спричиняється до дихотомізації особистості.
Вона розділюється на частини, які конфліктують між собою, наприклад, раціональне
стає несумісним із ірраціональним, а фізичне з духовним. Для самоактуалізації
потрібно, щоб не було роздільностей між «я можу» і «я хочу», між розумом і серцем:
«Це ситуації, де, так мовлячи, голова і серце, раціональне і ірраціональне говорять
однією мовою, де наші несвідомі спонукання розважливо направляють нас.
Складається гармонія між внутрішньою і зовнішньою необхідністю».163
Святий Франциск Сальський говорить про прийняття себе, своєї природи, свого
тіла, своїх особливостей, і лише тоді вони почнуть плодоносити. Без прийняття і
внутрішнього спокою, який є його наслідком, навіть найменші справи неможливо
успішно здійснити. Розділеність постійно руйнує наміри. Для нього важливим аспектом
є позитивне сприйняття себе, своїх якостей, тому що більшість внутрішніх проблем є
163
48
пов’язані із неприйняттям себе: «Бог дав нам зерно, із якого має вирости дерево, і
якщо це дерево від Бога, то чи можуть бути плоди поганими?».164
IV. 2. Самість як основа особистісного буття
Під самістю А. Маслоу розуміє ессенційну природу особистості, її сутність,
місію, покликання, всі задатки, які при сприятливих умовах розвинуться і помножаться.
Людина вже від самого початку отримала все, що їй потрібно для повноти життя. І ціль
лише полягає у тому, щоб допомогти особі досягнути більшої досконалості в тому, ким
вона вже є, цілісно розкрити в собі те, що вона вже має потенційно. 165 Тому та персона,
яка не прислухається до голосу власної самості, не може робити правильний життєвий
вибір. Вона змушена слухати голосу інших і реалізовувати очікування тих, хто
напрямляє її, але не свою сутність. Святий Франциск також особливо зосереджується
на дарі, який вже є закладений Богом у кожній особі. Він каже, що все, що є в нас від
народження, не є наше, а дароване, тому наше завдання полягає у принесенні
помножених плодів нашому Творцеві.166 Коли ми занедбали таланти, тоді ми не
виконали свою місію і наше перебування на землі було марним. Також до специфіки
розуміння внутрішньої сутності святим Франциском відноситься і та особливість, що
не лише дари є в людині, але й сам Бог: «Він є присутнім не лише у тому місці, де ти є,
але й у глибині твого духу».167
164
165
A. H. Maslow On Management. − P. 27.
166
The Deposition of St. Jeanne de Chantal in the Cause of Canonisation of St. Francis de Sales. // Jean Pierre
Camus. The Spirit of St. Francois de Sales. − Р. 16.
167
Francis de Sales. Intoduction to the Devote Life. − P. 33.
49
IV. 3. Відкриття внутрішнього потенціалу
Святий Франциск особливо зосереджується на елементі подяки Богові за дари.
Саме через свою невдячність людина не хоче працювати над собою, розкривати свої
потенціали. В контексті розуміння глибини Божої благодаті особа повинна зважати
навіть на фізичні дари, наприклад, властивості тіла, також на ментальні здібності, на
дар свободи і гідності. Лише коли вона усвідомлює цінність того, що є вже закладене в
ній, тоді вона плекає свій внутрішній потенціал. Франциск Сальський каже: «Подумай
про блага, якими ти був нагороджений і які ти марнуєш. Де є їхні плоди? Що трапилось
із дорогоцінними перлинами, якими Бог прикрасив тебе? Подумай про свою
невдячність. Бог дав тобі дари, а ти втік від них, щоб загубити себе».168 Наша природа,
дана Творцем, є надзвичайно багатою, і коли Бог дав її людині, він також заклав
бажання розвинути її: «Подумай про природу, що Господь дав тобі. Вона є найвищою у
цьому видимому світі... Коли Бог дав нам свої дари, благодаті і таланти, він запланував
і нашу співпрацю в цьому. Не брати участі у плані є знаком гордої відмови від
співпраці з Богом».169 Тому, коли особистість не працює над собою, вона грішить і
марнує дорогоцінне життя. У цьому ми можемо бачити велику подібність із вченням А.
Маслоу, тому що у його розумінні, коли людина не робить поступ вперед, тоді вона іде
в іншу сторону, не розвиває себе, а руйнує. Зупинки на місці немає – якщо не
відбувається прогрес, тоді іде регрес і занепад.170
Також суттєвим аспектом у розвитку внутрішнього потенціалу є зовнішні
чинники, які допомагають особі розкрити себе. Без них нема своєрідного підґрунтя для
повноцінної діяльності. Але з іншого боку, не слід перебільшувати їхню дію чи навіть
універсалізувати, бо вони самі по собі витворити людину не можуть. Вони лише дають
168
Там же. − С. 54.
169
Там же. − С. 60.
170
A. H. Maslow. Towards a Psychology of Being. − Princeton, N.J.,1962 − Р. 11.
50
необхідні умови, а сутність вже закладена. Навіть найідеальніше суспільство не може
створювати самоактуалізованих особистостей. Вчитель чи культура не творять людину.
Вони не закладають в ній здатність любити чи бути цікавою, або створювати
філософські концепції чи символи. Скоріш за все вони дають можливість, сприяють
тому, що вже існує в зародку, стати реальним і актуальним.171
IV. 4. Функціювання синдрому «тут і тепер»
Дуже часто при оцінюванні реальної ситуації особа відмовляється бачити її
безпосередньо, вона дивиться через призму потреб, минулого, майбутнього. Вона
чекає, щоб пройшов час (тому що щось важливе повинно трапитись через годину, день,
місяць чи рік), щоб наступила певна мить, і так проводить більшість свого життя в
чеканні, а сприйняття теперішнього втрачає свій зміст. Відсутність буття у повноті у
певну хвилину позбавляє особистість радості життя. Усе перетворюється у спогади про
минуле чи мрії про майбутнє. Бачення реальності прагматичними очима губить її
красу. Лише через функціювання синдрому «тут і тепер», через заглиблення в хвилину,
в якій ти живеш, можна відчути цілісність і повноту індивідуального буття. Хвилі
самозабуття і відмова від критики дозволяють позитивно сприймати внутрішню
природу предмету: «Рішення дозволити собі керуватися внутрішньою природою
предмету, що знаходиться „тут і тепер”, обов’язково передбачає розслаблення,
очікування, прийняття. Звичайні зусилля, що є спрямовані на володіння, керування і
контроль, суперечать істинному порозумінню з предметом (чи з проблемою, з
людиною і т.д.), так як і його правильному сприйняттю».172 В хвилі заглиблення в «тут
і тепер» і в моменти самозабуття люди є схильними бути «позитивними» і в іншому
171
Там же. − С. 12.
172
51
сенсі, а саме, відмовитися від критики того, з чим вони зустрічаються в повсякденному
житті (від відбору, редагування, корекції, покращення, відкидання, оцінювання, прояву
скептицизму і сумніву). Тобто вони його приймають замість того, щоб відкидати чи
відбирати. Відсутність перешкод у стосунку до предмету уваги значить, що вони наче
дозволяють йому виливатися на них. Вони дозволяють йому іти своїм шляхом, бути
собою.173 Наслідком цього сприйняття є більша цілісність, повернення до первинних
процесів: поетичних, метафоричних, містичних, архаїчних, дитячих.174
З іншого боку, Святий Франциск Сальський говорить, що наші внутрішні
обмеження штовхають нас до негативного сприйняття зовнішнього середовища.
Гордість, самозарозумілість, марнославство й інші недоліки людини спричиняють
викривлене бачення наших ближніх і світу. Ми спотворюємо реальність своїми
намірами і гріховними устремліннями. Користолюбне очікування не може дозволити
нам відкритися до повноти життя. Він твердить, що швидке судження і накидання своїх
рамок сковує все, що піддається нашій критиці. 175 Справжній християнин не повинен
робити відбір, не повинен бачити світ в тому світлі, як його негативні помисли
представляють йому.176 Для цього він приводить приклад бджіл, які збирають мід із всіх
квітів і трав.177 Відкритість до кожної хвилини життя, до кожної речі є рисою
християнина, він не судить і не критикує, а просто сприймає. Також святий Франциск
наголошує на тому, що наше минуле, часто негативне, впливає на теперішнє і робить
свій відбиток на наших діях. Воно викривляє його, надає йому присмаку попереднього
досвіду. Наприклад, особа, що згрішила перелюбом, жаліє про те, що вчинила, але
водночас її минулий досвід може постійно спотворювати сприйняття чи при подібній
173
?
Там же. − С. 21.
174
Там же. − С. 22.
175
176
«We should listen with great reverence to Our Lord’s words, “Eat what is set before you” (Luke 10:8)». Там
же. − С. 121.
177
52
ситуації пропонувати повторити певні дії.178 Тому бути чистим по відношенню до
теперішньої миті, без упереджень і безпідставної критики, є надзвичайно важливим
елементом повноцінного функціонування особи.
IV. 5. Радість і філософське почуття гумору
Деякі люди хибно трактують святих людей як похмурих, розчарованих, сумних і
постійно в поганому настрої. Це хибне трактування спричиняє уявлення про святість як
про меланхолію. Звичайно, це є неправильне розуміння, тому що святе життя понад
інші приклади є сповнене радістю, щастям, миром й іншими чеснотами.179 Франциск
Сальський наголошує на радісному сприйнятті світу, святі люди не можуть бути
переповненими негативними почуттями чи емоціями, вони смиренно сприймають хід
подій і розуміють, що не все залежить від них.180 Для цього він приводить приклад
святого Ігнатія Лойоли, який із гумором сприймав багато життєвих труднощів і це
допомогло йому легше пережити їх.181 Навіть ті, що позбавляють себе відпочинку чи
розваг, не є гідні постати прикладом для інших: «Для нас необхідно мати певний час
відпочинку як для розуму, так і для тіла. Якщо лук був натягнутий довший час, то
згодом він втратить свою силу і стане непотрібним. Так і наші тіла, уми потребують
відпочинку. І, безсумнівно, строгість, скованість є недоліками людини. Радість від
танців, дружньої розмови, співу, полювання є корисною для душі».182 І веселість не
повинна бути лише в час відпочинку, але постійно.183 Святий Франциск твердить, що
присутність гумору, цієї радості і солодкості сердець, є навіть рідкіснішою, ніж
178
179
?
180
«Their faces are fair and joyful because they accept all things with contentment». Francis de Sales. Finding
God Wherever You Are. − P. 31.
181
Там же. − С. 45.
182
Там же. − С. 67.
183
«Live joyously amongst your holy occupations!» Francis de Sales. Letters to Persons in Religion. − P. 12.
53
найдосконаліша чеснота.184 Абрахам Маслоу говорить, що самоактуалізовані люди
володіють надзвичайною властивістю радуватися життю. Навіть буденність стає для
них джерелом радості і піднесення, будь-яка хвилина може подарувати торжественість.
Все свідчить за те, що життя людей стане незрівнянно кращим і щасливішим, якщо
вони навчаться тішитися ним, якщо вони відчують по відношенню до нього таке ж
глибоке почуття вдячності, яке відчувають самоактуалізовані люди. 185 З іншого боку,
відсутність радості також може спричинити трагічні наслідки: «Я все більше і більше
переконуюся, що нездатність радуватися життю – одна із головних причин і джерел
зла, людських трагедій і страждань. Ми з легкістю звикаємо до доброго, ми
сприймаємо його як щось природне і буденне і тому недооцінюємо, як часто ми
відмовляємося від радостей життя, без каяття і жалю міняючи їх на несуттєве».186
IV. 6. Творчість та імпровізація самоактуалізованої особистості
Здатність до імпровізації є однією із найхарактерніших особливостей
самоактуалізації, тому що вона є її знаряддям, способом вираження. Людина, що не
може творити і бути гнучкою відповідно до швидких змін у суспільстві, швидко
втрачає зв’язок із теперішнім, сучасне стає для неї недосяжним. Хоча, з іншого боку,
короткочасний приплив натхнення ще не є завершальним етапом - це лише початок,
який потребує праці і неймовірних зусиль. Людина може мати багато натхнень і
прагнень виразити себе, щоб імпровізувати чи творити, але у більшості вони
помирають так і не зреалізованими. Тому Абрахам Маслоу розрізняє дві фази: фазу
натхнення і фазу розробки, характеризуючи першу припливом ідей, пробудженням
внутрішньої сутності, а другу – наполегливою, терпеливою працею, титанічними
184
Там же. − С. 34.
185
186
Там же. − С. 25.
54
зусиллями. Друга фаза є здійсненням першої і без неї вона втрачає зміст: «Ця остання
вимагає не лише творчої здатності як такої, але й важкої, простої праці, дисципліни
митця, який деколи витрачає півжиття на оволодіння знаряддями, вміннями,
матеріалами, аж поки він не зуміє у повноті виразити те, що бачить. Я впевнений, дуже
багато людей пробуджуються серед ночі і є повними натхнення написати книгу, чи
п’єсу, поему чи ще щось. Однак більшість таких дій ні до чого не приводить. В цьому
сенсі натхнення немає ніякої вартості».187 Вторинна креативність, що знаходить своє
вираження в реальних продуктах, включно із великими витворами живопису, у великих
шедеврах культури, у винаходах, базується не лише на творчих даних особистості, але
й на інших властивостях людини, як, наприклад: терпеливість, наполегливість, важка
праця.188 Тому А. Маслоу більше описує первинні натхнення (без наявного результату,
продукту дії), так як вторинна креативність є окремою галуззю досліджень і дуже мала
кількість людей задіює себе у ній. Для загального прикладу він приводить маленьких
дітей, тому що їхню винахідливість і креативність часто неможливо описати в термінах
продукту: «Коли маленький хлопчик сам відкриває десятинну систему, це може бути
найвищим злетом натхнення і творчості, від якого не слід відмовлятися посиланням на
апріорне визначення, яке пов’язує творчість із соціальною корисністю чи новизною,
тим, що ніхто раніше не винаходив...».189
Святий Франциск Сальський також робить особливий акцент на двох видах
творчості, правда він не концептуалізує це поняття чи ділить його на фази, як робить А.
Маслоу, але ці ідеї проглядаються на основі загальних тенденцій його праць.
Наприклад, він говорить, що ми часто маємо стільки планів і мрій, наші поривання
переповнюють нас, але ми просипаємо більшість того часу, у який ми б могли
187
Там же. − С. 34.
188
189
55
здійснити їх.190 Тому, ідучи за натхненням, потрібно не зосереджуватися на розвитку
своїх мрії, а на реальному втіленні їх: «Ми є як кури, які ще не мають достатньо
розвинутих крил, щоб літати, як літають орли. Тому ми не повинні бути занадто
амбіційними і бажати те, що ми на даному етапі ще не можемо досягнути. Наші руки
ще не є достатньо довгими, щоб досягти кедарських дерев Ливану, тому ми повинні
задовільнитися іссопом долин».191 Щоб робити рух вперед, потрібно іти малими
кроками і не відкладати поступ на невизначений час: «Для розвитку ми повинні іти
дорогою, що є найближчою нам і не відкладати подорож, а почати її того ж дня».192
Зокрема святий Франциск особливий наголос робить на натхненні, як на дарі Бога, коли
людина втілює його, тоді вона співдіє з самим Творцем. Участь особи в процесі
творіння вирізняє її серед інших істот, уподібнює її до Бога.193
IV. 7. Вторинна креативність
Абрахам Маслоу для опису вторинної креативності приводить зразок жіночої
творчості. Тому що саме жінка у процесі імпровізації концентрується не на цілі, а на
процесі.194 Якщо більше зосереджуватися на тому, до чого ти ідеш, тоді радість від
праці, яка лежить між первинним натхненням і кінцевим продуктом перестає справді
радувати. Кожна хвилина реалізації задуму, без зациклення на результаті, є хвилиною
актуалізації внутрішнього потенціалу. Також потрібним елементом у реалізації задумів
є певний вид самоусвідомлення, самоспостерігання, самокритики. Якщо для
190
191
?
192
Там же. – C. 88.
193
Там же. – C. 89.
194
«Я переконався недавно, що жіноча творчість – це перспективне поле досліджень, тому що жінки
менше є зацікавлені в результаті, в досягненні, а більше в процесі – в тому процесі, що відбувається, а не
в його найвищій точці тріумфу і успіху». A. H. Maslow. Farther Reaches of the Human Nature. − P. 136.
56
початкового натхнення самоаналіз відіграє роль сковуючої сили, то для вторинної
креативності він діє як позитивний ефект.195
Святий Франциск говорить, що людина, яка щойно вийшла з-під влади хвороби,
іде важко і дуже повільно, подібно як і людина, яка набуває своєї душевної сили. Але з
часом її сили через вправи і важкі зусилля укріпляються, і вона може ступати вже
впевненіше і навіть бігти. Якщо б вона почала бігти одразу, то це б ще більше
зашкодило їй.196 В цьому пункті він підкреслює поступовий зріст, який є набагато
ефективнішим від стрімкого злету. Цікавим є також відмінність його думки від
розуміння А. Маслоу радості від самої тривалої дії. Франциск Сальський порівнює
працю людини із пологами жінки: «Я говорю про наші зусилля як про жінку підчас
пологів, яка сильно страждає і терпить болі, але коли дитина вже народилася, її радість
є безмежною».197 У цьому порівнянні він ставить на перше місце ціль, яка й перевищує
всі терпіння, а сам процес не є ціллю. Також для підтвердження він каже: «Початок
добрих речей є добрим, поступ є вже кращим, а кінець – найкращим».198 Хоча в іншій
своїй думці він радить зосередитись на самій дії: «Іди шляхом здійснення свого
покликання у простоті, більше зосереджуйся на тому, що ти робиш, ніж на тому, що ти
бажаєш досягти. Це і є найкоротша дорога».199 Щодо переваги вторинної творчості над
первинною, то у нього вона є однозначною.200 Для нього речі, які виникають за один
день, як правило, за один день і зникають. Добрі люди, які ще не досягли висоти,
наполегливо працюють, але роблять це не спонтанно, час від часу, але повільно і
поступово.201
195
Там же. − С. 135.
196
197
198
199
Francis de Sales. Spiritual Conferences. − P. 22.
200
«Eagerness is the mother – imperfection of all imperfections». Там же. − С. 53.
201
57
ВИСНОВОК
В даній праці були представлені основні принципи концепції самоактуалізації
Абрахама Маслоу та особливості антропологічного вчення святого Франциска
Сальського. Ця робота є спробою опису умов повноцінного розвитку особи та ознак
вже реалізованої людини. Порівняння на основі вчення двох видатних особистостей
різних часів було вибране саме для підкреслення універсальності самоактуалізації,
незалежно від обставин, території, стану і епохи. Послідовне представлення
досліджуваного матеріалу, велика кількість цитат розкривають в повноті специфіку
кожної характеристики реалізованого індивіда.
Одна із основних проблем, яка виникла при написанні дипломної роботи, була
потреба розділення на частини того, що повинно бути представленим цілісним і
інтегрованим. Тому поетапне структурування є частково штучне і викликане
необхідністю аналітичного співставлення. Також складність і глибина досліджуваної
ділянки не дозволила вичерпно розкрити усі нюанси і особливості даної сфери. Тут
були подані лише загальні положення, а не детальні дослідження. Тобто існують
подальші перспективи розвитку даної теми. До проблем написання відноситься і те, що
базова література для написання роботи є в більшості англомовною, тому передання
специфіки мови через переклад було ускладненим віднайденням відповідників.
Важливим досягненням в даній праці є висвітлення практичного застосування
можливостей самоактуалізації, тобто наведені приклади не є надто абстрактними і
ідеалізованими, а мають відповідні порівняння на побутовому рівні. Наприклад, в
описаній творчості А. Маслоу ми зустрічаємо життєві поради для кожної хвилини
буття особи (вибір, відповідальність, відкритість, стосунки із іншими людьми). Також у
58
наведеному вченні святого Франциска Сальського особливістю є можливість пересічної
людини побачити себе, свої вчинки у реальному чи алегоричному порівнянні.
На основі порівняння двох авторів ми бачимо, що при сприятливих умовах
особистість, незалежно від часу і обставин розкриває себе, а при відсутності
необхідних умов, вона занепадає і руйнується. Для розвитку її не потрібні екстеріорні
принципи діяльності, тому що вона вже народилася із закладеними потенціалами, які й
слід актуалізувати, застосувати в кожній хвилині життя; зовнішні обставини також
відіграють важливу роль, але їхня ціль полягає не у наданні особі нових основ чи
цінностей, а у створенні сприятливих умов, щоб ця людина могла повноцінно
самореалізуватися. Також роздвоєність і постійна тривога через відсутність
внутрішньої гармонії стає перешкодою розвитку; лише коли є співмірне відношення
між зовнішнім і внутрішнім, коли особа є сама собою, не накладає на себе масок, щоб
комусь догодити, тоді вона проявляється цілісно і в повноті. Така природність штовхає
людину бути гнучкою, швидко пристосовуватися до змін в суспільстві. Адекватність
сприйняття дозволяє індивіду робити правильний життєвий вибір, а не плекати хибні
ідеали чи уявлення. Нейтральність і неупередженість ставлення до зовнішнього світу,
відсутність потреби постійного протистояння стає своєрідною запорукою
об’єктивності. Особливе місце в процесі самоактуалізації відіграє і покликання особи,
тому що кожна людина, отримавши дар від Бога, повинна працювати над його
розвитком. Покликання є найрізноманітнішими і кожен має своє особливе призначення.
Коли ми зосереджуємося на особливостях дарів іншої особи, а свої таланти занедбуємо,
тоді відбувається регрес, і наша діяльність стає лише недосконалою копією творчості
інших.
Також частково реалізація особи залежить і від глибини особистих стосунків,
тому що кожна людина має закладене бажання єднання з іншими. Самоактуалізована
59
особистість відчуває велику любов і симпатію до людей. Тому висока синергія як на
загальносуспільному рівні, так і на міжособистісному є проявом здорового і
повноцінного розвитку.
З іншого боку, існують перешкоди, які гальмують творчі процеси, не
дозволяють особі розкрити себе. Різноманітні страхи, боязні, упередження, почуття
неповноцінності часто блокують внутрішні пориви і спричиняють комплекс Йони, де
людина має бажання іти вперед, але не реалізує його, через те, що боїться невідомого.
Тому подолання надмірної дії захисних механізмів є одним із перших кроків до
самоактуалізації.
Також до важливих перешкод на шляху реалізації особи належить атомістичне
сприйняття світу, себе і інших людей. Упереджене ставлення з метою використання
розділяє реальність на більш і менш важливе (корисне, потрібне і т.д.) Тому, коли інші
(чи інше) стають засобом чи перешкодою для досягнення певної цілі, тоді з’являються
конфлікти на основі неадекватного сприйняття дійсності. Подолання атомістичного
бачення, цілісне відтворення реальності уможливлює гармонійне поєднання того, що
видається на перший погляд антиномічним.
До ознак вже реалізованої людини належить відповідальність, креативність
(первинна і вторинна), імпровізація, внутрішня інтеграція, пережиття містичного
досвіду, почуття співпричастя з іншими, холістичність сприйняття, філософське
почуття гумору. Складна взаємодія всіх факторів творить цілісну особистість, яка може
в різних обставинах віднайти відповіді на питання, прийняти необхідні рішення, і в
кожну хвилину свого існування реалізувати даний Богом дар.
60
Список використаної літератури
I. Джерела
1. Маслоу Абрахам Гарольд. Новые рубежи человеческой природы. – Москва,
«Смысл», 1999. – 425 с.
2. Francis de Sales. Finding God Wherever You Are. – USA, New York, «New City
Press», 2000. – 159 p.
3. Francis de Sales. Introduction to the Devote Life. – USA, New York, «Society of St.
Paul, Alba House», 1999. – 185 p.
4. Francis de Sales, Jane de Chantal. Letters of Spiritual Direction. – USA, New York,
«Paulist Press», 1988. – 296 p.
5. Maslow Abraham Harold. Farther Reaches of the Human Nature. – USA, New York,
N. Y., «Penguin Classics», 1989. – 397 p.
6. Maslow Abraham Harold. Health as Transcendence of the Environment. – Jour.
Humanistic Psychology, New York, «Berkley Press», 1961. – 89 p.
7. Maslow Abraham Harold. On Management. – USA, New York, «Oxford University
Press», 1996. – 389 p.
8. Maslow Abraham Harold. Religions, Values, and Peak-Experiences. – USA, Arkana,
«Penguin Books Ltd»,1994. – 123 p.
9. Maslow Abraham Harold. Remarks on Existentialism and Psychology. Existentialist
Inquires. – USA, New York, «Random House», 1961. – 95 p.
61
10. Maslow Abraham Harold. Towards a Psychology of Being. – Princeton, N.J., «D. Van
Nostram Co.», 1962. – 186 p.
11. Saint Francis de Sales. Letters to Persons in the World. Great Britain, London,
«Peters’ Press», 1979. – 164 p.
12. Saint Francis de Sales. Spiritual Conferences. – USA, New York, «Paulist Press»,
1988. – 97 p.
13. Saint Francis de Sales. Treatise on the Love of God. – USA, Illinois, «Rockford: Tan
Books and Publishers, Inc.», 1997. – 557 p.
14. St. Francis de Sales. God Desires You. – Ireland, Dublin, «The Columbia Press»,
2001. – 157 p.
II. Література
1. Гуманістична психологія. – За ред.: Роман Трач, Георгій Балл. Київ, «Пульсари»,
2001. – 252 с.
2. Camus Jean Pierre. The Spirit of St. Francois de Sales. – Great Britain, London, «Lowe
and Bridone Printers», 1953. – 299 p.
3. Kelley. C. F. The Spiritual Maxims of St. Francis de Sales. – Great Britain, London,
«Lowe and Bridone Printers», 1954. – 191 p.
4. Sdorow Lester M. Psychology. – USA, Massachusetts, «McGraw Hill Press», 1998. –
669 p.
62
5. Vaicunas Jane E. Personality Theories. – USA, New York, «Lafayette College», 1996.
– 648 p.
III. Довідкова література
1. Вейсман А. Д. Греческо-Русский Словарь. – Москва, 1991. – 1370 с.
2. Русско-украинский словарь. – Т. I-III. / за ред. Головащук С. И. – Киев, 1987.
3. Словник: Англійсько-український. Українсько-англійський / за ред. Коваль С. А.
– Київ, 1997. – 496 с.
IV. Інтернет-ресурси
1. http://pusvik78.narod.ru/maslou.html
2. www.cfin.ru/management/people/maslow.shtml
3. www.connect.net/georgen/maslow.htm
4. www.countries.ru/library/antropology/maslou.htm
5. www.flogiston.ru/arch/maslow.shtml
6. www.lib.ru/psiho/maslou/
7. www.loopback.ru/psytech/otherpsy/amaslowa.htm
8. www.maslow.com
9. www.maslow.org
63
10. www.pbs.org/wgbh/aso/databank/entries/bhmasl.html
11. www.peoples.ru/science/psihology/maslow/
12. www.psychology-bg.com/texts/freudmaslou.htm
13. www.psychology-online.net/docs/self-actualization.html
14. www.psycho.ru/biblio/hr/motivation/maslow_plus.html
15. www.psylib.ukrweb.net/books/masla03/
16. www.ship.edu/~cgboeree/maslow.html
17. www.socioego.ru/practica/motiv/meny_masloy-.html
18. www.wynja.com/personality/maslow.html
64

Порівняльний аналіз концепції самоактуалізації Абрахама Маслоу та антропологічного вчення святого Франциска Сальського

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Порівняльний аналіз концепції самоактуалізації Абрахама Маслоу та антропологічного вчення святого Франциска Сальського

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Український Католицький Університет

Львівська Духовна Семінарія Святого Духа

Порівняльний аналіз концепції самоактуалізації

Список прийнятих скорочень…………………………………………………………… 4

Розділ I. Теоретичні підходи до розуміння проблеми самоактуалізації

Розділ II. Ставлення людини до зовнішнього світу у вченні святого Франциска

II. 1. Природність особи…………………………………………………………….. 21

II. 2. Комфортабельне ставлення до дійсності…………………………………….. 22

II. 3. Ефективне сприйняття реальності……………………………………………. 26

II. 4. Зосередженість самоактуалізованої особистості на зовнішньому світі……. 27

II. 5. Покликання людини і середовище…………………………………………… 29

II. 6. Позитивна незалежність від культури і середовища……………………….. 31

II. 7. Почуття співпричастя, єднання з іншими…………………………………… 33

II. 8. Суспільна і індивідуальна синергії…………………………………………... 36

Розділ III. Ставлення людини до свого внутрішнього світу за вченнями святого

III. 1. Звільнення від механізмів захисту………………………………………….. 39

III. 2. Холістичність: антиномічність і атомістичність…………………………... 42

III. 3. Містичний досвід як наслідок самоактуалізації…………………………… 45

III. 4. Досвід вищих станів: трансцеденція особи………………………………… 46

Розділ IV. Порівняння підходів до розуміння внутрішньої природи людини:

IV. 1. Внутрішня інтеграція……………………………………………………….. 48

IV. 2. Самість як основа особистісного буття……………………………………. 48

IV. 3. Відкриття внутрішнього потенціалу……………………………………….. 49

IV. 4. Функціювання синдрому «тут і тепер»…………………………………….. 51

IV. 6. Творчість і імпровізація самоактуалізованої особистості ………………... 54

IV. 7. Вторинна креативність………………………………………………………. 56

Використані джерела та література………………………………………………….. 61

1. A. H. Maslow. Religions, Values, and Peak-Experiences. – Abraham Harold Maslow.

Religions, Values, and Peak-Experiences. − USA, Arkana, Penguin Books Ltd,1994.

2. A. H. Maslow. Farther Reaches of the Human Nature. – Abraham Harold Maslow.

3. A. H. Maslow. On Management. – Abraham Harold Maslow. On Management. − USA,

New York, Oxford University Press, 1996.

4. Francis de Sales, Jane de Chantal. Letters of Spiritual Direction. – Francis de Sales,

Ireland, Dublin, The Columbia Press, 2001.

У сучасному світі є багато дискусій щодо розходжень між наукою і релігією.

Часто науковці звинувачують Церкву в тому, що вона не дає можливості особистості

розвивати себе, постійно притісняє її внутрішні сили, придушує внутрішній потенціал,

а з іншого боку, представники Церкви наголошують на відсутності в науки моральних

поверхневого, матеріалістичного в цілеспрямоване і духовне. Така конфронтація

приводить часом до небажаних наслідків, наприклад, до цілковитого відчуження чи

безпідставних звинувачень. Тому важливим питанням є досягнення порозуміння і

людини. Із цієї причини в даній праці я б хотів на прикладі двох представників із

кожної сфери, Абрахама Маслоу‚ як одного із засновників гуманістичної психології‚ та

святого Франциска Сальського як представника християнського віровчення XVI −

початку XVII століття, показати подібності й водночас відмінності сприйняття

відчуженість Церкви і науки.

Особливий інтерес до самоактуалізації в даній роботі є викликаний

надзвичайною актуальністю гуманістичних ідей в нашому суспільстві, потребою

пошуку високих цінностей. Традиційна психологія концентрувалася на аналізі

біологічної сутності особистості, що й стало причиною невідповідності між істинними

вимогами людської природи і цими трактуваннями. Акцент ставився на природничих

дослідженнях, а духовні властивості не мали достатнього наукового підґрунтя, тому й

віднайти відповіді на нагальні потреби. Їй потрібно було не лише долати кризи,

віднаходити і лікувати патології, але й розвивати себе. Саме в нових напрямках

наполегливо шукає. Водночас цікавим є саме порівняння концепції Абрахама Маслоу із

вченням святого Франциска Сальського. Фактично це є люди із різних епох, із різних

культур, різних середовищ, і з різним менталітетом. Теоретично такий підбір для

порівняння є надзвичайно суперечливим і міг би навіть видатися банальним, якби саме

ціллю цього порівняльного аналізу не було показати, як абсолютно різні особистості

виражали одні й ті ж ідеї в різні епохи. Наприклад, святий Франциск цілковито

сенс, ідентичне відображення якого ми знаходимо в Маслоу і інших психологів-

часи і у всіх контекстах.

Актуальність цього дослідження є також очевидною через протиріччя, які

виникають між наукою і релігією, як вже згадувалося раніше. Їх можна сприймати як