1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА

АКАДЕМІЯ»

Факультет гуманітарних наук

Кафедра філософії та релігієзнавства

Релігія у дзеркалі психоаналіза: зіставлення та/або аналіз авторських

концепцій (З. Фрейд, Е. Фромм, К. Юнг)

КУРСОВА РОБОТА
студента ІІ курсу
Старинця Вадима Віталійовича

Науковий керівник:
доктор філософських наук,
професор Головащенко С. І.

КИЇВ – 2023
 2

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………… С.3-4

1. РЕЛІГІЯ ЯК СИСТЕМА ТАБУ (З. ФРЕЙД)…………………………. С.5-8

2. РЕЛІГІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ АРХЕТИПУ (К. ЮНГ)…………………….. С.9-12
3. РЕЛІГІЯ ЯК ТИП СУСПІЛЬСТВА (Е. ФРОММ)………………….С.13-17
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………С.18
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………С.19-20
 3

ВСТУП
Процес виникнення релігії та розкриття її глибинної природи дослідники
вивчали в контексті психоаналізу. Зиґмунд Фрейд (1856-1939) був провідним
представником психоаналізу і працював над його вдосконаленням та науковим
обґрунтуванням. За допомогою психоаналізу вчений намагався встановити
факти, пояснити їхні причини та передбачити їхні наслідки. Значення вивчення
релігії Фрейд вбачав у трансформації метафізики в метафізичну психологію. З
огляду на особливості різних проявів релігійної свідомості, саме психологія
вивчає релігію крізь призму людської психіки та виявляє психологічні
закономірності її генезису, розвитку та функціонування.
К. Юнг розглядав релігію як елемент архетипу. Архетипи - це образи, які
є продуктом несвідомого. Архетипи дуже мінливі й можуть створювати міфи,
релігії та філософії, які захоплюють людей, немов магнітом. Світ архетипів
розкривається в релігійних і міфологічних вченнях. Вони є символічними
уявленнями внутрішніх і несвідомих драм душі. У своїй психотерапевтичній
практиці Юнг звертав увагу на схожість змісту снів своїх пацієнтів із
магічними фантазіями та міфологічними народними казками.
У своїх працях Е. Фромм дуже детально й раціонально підійшов до
вивчення релігії. Фромм критикував освячення і секуляризацію авторитарних
релігій. Він бачив трагедію в тому, що щойно всі великі релігії стали
колективними організаціями, керованими церковною бюрократією, принципи
свободи, незалежності та щастя одразу ж почали порушуватися й
перекручуватися. Авторитарна релігія – це продукт суспільства, в якому одна
людина пригнічує іншу, а особистість стає засобом, а не метою. З одного боку,
віддання людини Богові зміцнює її владу над собою, з іншого боку,
створюється суперечлива й парадоксальна ситуація, коли всі «досягнення» Бога
відбуваються коштом тих, кого він зробив однобокими й одновимірними.
Об’єктом дослідження є процес вивчення релігії в парадигмі
психоаналізу.
 4

Предметом дослідження є релігія як система табу, як елемент архетипу

та як тип суспільства.
Метою дослідження є розгляд праць таких відомих дослідників як Фрейд,
Юнг і Фромм, детальний аналіз концепції й поняття релігії в різних аспектах за
цими дослідниками, повне розуміння релігії в психоаналізі.
Завдання дослідження:
1. Вивчення релігії як системи табу за Фрейдом
2. Вивчення релігії як елемента архетипу за Юнгом
3. Вивчення релігії як тип суспільства за Фроммом
 5

1. РЕЛІГІЯ ЯК СИСТЕМА ТАБУ (З. ФРЕЙД)

«Тотем і табу» - перша праця, в якій Фрейд зосередився на груповій, а не
індивідуальній психіці. Фрейд вважає, що релігія - це ілюзія й одна з тих речей,
які культура робить, щоб зберегти свою владу над людьми й не дати їм
повернутися до свого природного стану. Він вважає, що на даному етапі вона
шкідлива і що рано чи пізно люди відмовляться від своїх помилкових
переконань. Фрейд зазначає, що «табу» - це полінезійське слово, яке важко
перекласти, оскільки воно більше не є поняттям (Фрейд, 2019, с. 10).
Справді, поняття табу може означати як «священний, освячений», так і
«небезпечний, заборонений, нечистий». Зазвичай табу описуються в термінах
заборон або обмежень. Табу можна розділити на групи. Залежно від об'єкта
табу можна розділити на три групи: тварини, неживі предмети й люди. Існують
також постійні та тимчасові табу, залежно від їхньої тривалості. Ще однією
важливою особливістю табу є те, що людина, яка торкається забороненого
об'єкта, сама стає табу.
Табу – це найдавніші заборони, які передавалися з покоління в покоління
як спадщина духовної властивості. В основі табу лежить заборонена дія, до
вчинення якої підсвідомість відчуває сильний потяг. Сила табу спокушає, але
почуття страху сильніше, ніж бажання отримати задоволення. Заборона
усвідомлена, а прагнення до задоволення несвідоме. Забороняючий ефект табу
є результатом амбівалентності. Амбівалентність більш виражена в емоційній
динаміці давніх народів, ніж у сучасних людей. Зменшення амбівалентності
призводить до поступового зникнення табу, що є свого роду компромісом
амбівалентного конфлікту (Лубський та ін., 2008, с. 464)
Свої антирелігійні погляди Фрейд висвітлював у своїх працях. Фрейд
вимагав, щоб релігія мала наукові докази на підтримку своїх доктрин і
концепцію «теології».
 6

Для Фрейда Бог – це абстрактна сутність, «порожня тінь, а зовсім не

особистість» (Головащенко, 2003)
Релігія, на думку Зигмунда Фрейда, зародилася із системи тотемів і табу,
які збереглися до наших днів у ряду традиційних суспільств, наприклад, у
країнах Африки та Австралії, а колись існували у всіх народів планети.
Питання про розвиток культури тісно переплітається з питанням про
походження і природу релігії у спадщині Фрейда. Він прагнув пояснити
релігійні вірування та ритуали з психоаналітичного погляду й установити роль
релігії в розвитку людської культури та людської діяльності.
Таким чином, у психологічній інтерпретації Фрейда релігія стає захистом
від несвідомих імпульсів, а в релігійній вірі несвідомі імпульси отримують
задоволення в алегоричній формі, тож внутрішній психічний конфлікт у
середині особистості між свідомим і не свідомим втрачає свою гостроту. Таке
розуміння релігії відповідає ранній інтерпретації Фрейдом культурного
розвитку людини, згідно з якою культурний прогрес ґрунтується на
зовнішньому і внутрішньому придушенні імпульсів людини.
Фрейд вважав, що частина процесу придушення людських інстинктів
відбувається на користь релігії. Її різноманітні ритуали та обряди символізують
відмову людини від безпосередніх чуттєвих задоволень з метою досягнення
спокою та блаженства як нагороди за відмову від плотських насолод. Згідно з
Фрейдом, релігія виконує місію перемикання функціональної активності
людської психіки з принципу задоволення на принцип реальності. Релігійні
ритуали спрямовані на відтермінування виконання бажань і переведення
несвідомих імпульсів у соціально прийнятну площину поклоніння богові.
Таким чином, релігія у Фрейда набуває суто психологічного (точніше,
психоаналітичного) пояснення, що ґрунтується на здатності людини
сублімувати несвідомі імпульси, проектувати їх назовні та символічно
виконувати соціально неприйнятні й заборонені бажання. У будь-якому разі,
завдяки своїм науковим дослідженням, він вважає, що релігійні забобони, віра в
богів і міфічний світогляд – це психологія, спроектована на зовнішній світ.
 7

Механізм виникнення релігії залишається тим самим і полягає в

приборканні несвідомих імпульсів. Різниця лише в тому, що в першому
випадку враховувалися несвідомі психологічні настанови на ритуальні людські
дії, а в другому – психологічні зміни, за яких один об'єкт ненависті або
прив'язаності замінюється іншим. У цьому сенсі, на думку Фрейда, табу
дикунів нечужі сучасній людині, в несвідомій схованці душі якої незримо
присутній Едіпів комплекс і, відповідно, несвідома схильність до вбивства.
Основною причиною невдачі Фрейда в царині історичного
релігієзнавства була споконвічна зумовленість його концепції, яка виникла до і
незалежно від вивчення конкретної історичної реальності. Виконати це
завдання без спотворення фактів було неможливо.
Виведення релігійних уявлень із факту людської безпорадності та інші
версії Фрейда про походження релігії не суперечать його психоаналітичній
концепції.
Другий аспект релігійної проблеми стосувався психологічної значущості
релігійних вірувань і доцільності збереження або усунення релігійних ілюзій.
Під час обговорення цих питань Фрейд займав явно антирелігійну позицію,
критикуючи не тільки окремі релігійні вчення, а й сам інститут релігії.
Оскільки релігія для Фрейда – це універсальний невроз нав'язливих
станів, а релігійні вчення – невротична спадщина минулого, можливість
усунення релігійних ідей з людської свідомості пов'язана з тими самими
психоаналітичними процедурами, що їх Фрейд та його колеги використовували
при лікуванні індивідуальних неврозів. В обох випадках ідеться про поступову
трансформацію несвідомого і заміну його раціональною психічною діяльністю.
На думку Фрейда, це може сприяти свідомому ставленню як окремої людини,
так і людства загалом до змінених і раціонально обґрунтованих настанов
культури. Однак у цьому напрямі належить виконати велику роботу. Адже
релігійні ідеї закріплюються в людській свідомості століттями і не можуть бути
усунені шляхом насильства. Такі спроби приречені на провал, так само як і
 8

аналітики зазнають невдачі, якщо спробують насильно перевести несвідоме

невротика у свідомість.
Завершуючи огляд фрейдівської концепції релігії, слід зазначити, що у
своїх працях Фрейд виходить з ідеї паралелізму між розвитком особистості та
історією. Якщо релігія виникає з труднощів подолання Едіпового комплексу, то
атеїзм корениться в його продуктивному подоланні.
Таким чином, рішуче відкидаючи ідею божественної духовності релігії,
Фрейд водночас визнавав, що в релігійному бажанні домінує Едіповий
комплекс. Критикуючи релігію як груповий невроз одержимості й групову
ілюзію, він водночас вважав релігію позбавленням від неврозу індивіда.
Більше кажучи, релігійний нігілізм, позбавлений позитивного змісту,
який сам по собі є своєрідною «збоченою» свідомістю, рано чи пізно
перетворюється на різновид сексуальної релігії, з якої теологи із задоволенням
черпають нові ідеї та аргументи для своєї системи. Саме така доля чекала на
Фрейда. З переконаного захисника розуму він незабаром перетворився на
апостола віри, який критикує розум, із соціального реформатора, який звільнив
людство від багатовікових ілюзій та оман, на творця псевдонаукових міфів, що
стали опорою ідеологічного люфту нашого часу.
 9

2. РЕЛІГІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ АРХЕТИПУ (К. ЮНГ)

Архетиповий світ представлений релігійними та міфологічними
символами й формами. Вони асимілюють духовну енергію архетипу. Символи
проектуються назовні, впорядковуючи світ і перетворюючи хаос на космос.
Концепцію архетипів було створено в аналітичній психології Юнга, але
ідея про те, що існують загальні принципи, приховані від їхніх носіїв, існувала
задовго до Юнга. Психоаналітики самі посилалися на це. Термін «архетип»
використовували в працях Іудей, Філон, Іриній та Діонісій Ареопагіт.
Походження символів і архетипів пов'язане з думкою Платона, але цей філософ
не використовував слово «думка». Його думка - це відбиток процесу спогаду,
який іноді співвідносять із міфічною реальністю. У словнику літератури – є
посилання на давньогрецького філософа який згадується при тлумаченні
архетипів (Ковалева та ін., 2006, с. 64).
Відомо, що теорія архетипів Карла Юнга розвивалася в три етапи. А саме,
1912 року Юнг виокремив первісний/кореневий образ, схожий на загальні
історичні культурні мотиви, представлені впродовж усієї історії, основними
характеристиками якого були сила, глибина та автономія. У 1917 році було
описано «домінанта», провідний аспект психіки, який притягує енергію і
впливає на діяльність індивіда, а термін «архетип» увійшов у пряме вживання у
1919 році.
Згідно з Юнгом, архетипи – це символічні формули, які починають
функціонувати там, де свідомі поняття ще не існують, або там, де вони
неможливі через внутрішні чи зовнішні причини. Архетипи не можуть бути
представлені самі по собі, але виникають у свідомості як архетипічні образи або
ідеї як результат самих себе. Це універсальні моделі або мотиви, що виникають
із колективного несвідомого і є основним змістом релігій, міфів, легенд і казок.
Для окремих людей архетипи виникають у снах і фантазіях.
Коли архетипічна дія реалізується, вона характеризується
«нумінозністю». «Нумінозність» - це термін, запозичений Юнгом у Р. Отто;
нумінозність – це спеціальний термін для поняття «священного», що слугує для
 10

позначення невимовної, таємничої та цілком іншої природи, яка безпосередньо

розпізнається як унікальна, притаманна лише Богові. Згідно з К. Г. Юнгом,
нумінозне лежить в основі релігійного досвіду. Він визначає нумінозне як
мимовільний стан суб'єкта, а також як властивість видимих або невидимих
об'єктів, що викликає цей стан. Нумінозне не можна подолати, перемогти чи
відкинути, його можна тільки розкрити. Це щось, що захоплює людину
настільки, що викликає зміну свідомості.
Юнг, який досліджує «внутрішнє життя» людини, своєрідно інтерпретує
феномен релігії. Він вказує, що релігія – це насамперед стан свідомості, прояв
важливого зв'язку з духовними процесами в глибині душі. Релігія - це шлях
порятунку, явлений в одкровенні, внутрішня позиція людини, прояв якої
розкривається в ході її духовної історії. Кожна релігія спонтанно виражає
певний домінуючий психологічний стан. Вона вкорінена в історії народу і
виражає його психологію.
К.-Г. Юнг вважає, що релігія дає людям психологічну рівновагу. Тому з
давніх часів люди підкріплювали свої дії релігійними засобами, коли це було
необхідно. Саме чаклунство дає людям відчуття безпеки та сприяє здійсненню
їхніх намірів. Згідно з Юнгом, історія релігії - це історія зміни символічних
образів, у якій колективне несвідоме прагнуло об'єктивації, тобто
самовираження, і створювало систему символів. Таким чином, релігійний
ритуал, у всіх його формах, слугує контейнером, здатним вмістити весь зміст
несвідомого.
Релігійні символи надають сенсу людському життю і дають відчути свою
присутність. Люди можуть подолати неймовірні труднощі, якщо замисляться
над своїм місцем у світі й дадуть йому сенсу.
Коли символи позбавлені таємниці та божественності, людина втрачає
сенс життя. Символи у сновидіннях компенсують цю величезну втрату. Образи
стають емоційно насиченими, оживають і знаходять сенс тільки тоді, коли вони
переживають у своїй божественності. Світові релігії стверджують, що у
 11

величних образах закарбовано невидимий рух емоцій і виражені таємниці душі,

і тому вони священні.
Втрата священної природи символів для людини трагічна. У цьому
випадку ця сакральність замінюється абсурдними політичними й соціальними
ідеями. Ідея Бога, наприклад, містить у собі величезну духовну інтенсивність. І
коли її байдужість, тобто те, що стимулює відчуття побожності і страху,
спустошується, під іншим ім'ям може виплисти що завгодно. У результаті
відбувається психічний розлад особистості, порушення узгодженості психічних
процесів. Релігія, таким чином, функціонує як свого роду ціннісний центр для
морального керівництва особистістю.
Юнг намагається розмежувати такі явища, як релігійний досвід, релігійне
переживання, догма, віровчення і віра, підкреслюючи при цьому їхній
взаємозв'язок. Цього мислителя не задовольняє християнське трактування Бога
як трансцендентної реальності, що перебуває за межами людини. Він
переконаний, що теза про те, що «Бог у нас», перетворює релігію на
невіддільну рису людського існування. У результаті колективне несвідоме,
вкорінене в людській душі, може вдихнути життя в релігійну доктрину.
Релігійний досвід - це стан радості та прив'язаності до ірраціональної та
незрозумілої сили, яка не може контролюватися людським розумом або волею.
Цей стан породжується внутрішніми психологічними чинниками. Філософ
називає це динамічним фактором. Він має амбівалентну природу. З одного
боку, він потужний і небезпечний, з іншого – величний і прекрасний. Релігійна
догма – це символічне вираження особливого психічного стану людини, який
К.Г. Юнг назвав колективним і вічним образом, що витканий із матеріалу
одкровення і відображає первинний досвід Бога. Тому догма – це квінтесенція
первинного релігійного досвіду.
Юнг намагається прояснити психологічний зміст вчення про Трійцю. Він
виділяє кілька аспектів цього психологічного символу. По-перше, Трійця
позначає омозис, або єдність триступеневого процесу, який розглядають як
процес несвідомого дозрівання: три іпостасі уособлюють триста природних та
 12

інстинктивних психологічних подій, виражених у формі міфів і ритуальних

практик. По-друге, Трійця символізує процес усвідомлення, що триває
протягом століть. По-третє, Трійця не тільки здатна уявити персоніфікацію
психічних процесів у трьох ролях, а і є єдиним Богом із трьома обличчями та
єдиною божественністю (Юнг К.-Г. Аіон, 1997, с. 179).
Розглядаючи ідею Трійці як архетипу (що логічно вписується в загальну
концепцію Юнга про свідомість і несвідоме), мислитель може знайти аналогічні
еквіваленти в архаїчних дохристиянських культурах, таких як Вавилонія,
Єгипет і Стародавня Греція. Таким чином, згідно з Юнгом, Трійця - це не
християнське «творіння», а прояв архетипу, який сягає корінням у людину.
Становлення архетипів та уявлень про них має зв'язок з релігією, тому що
світ і його явища неможливо зрозуміти тільки розумом, а деякі речі мають бути
пізнані апріорі (Зборовська, 2003, с. 392).
 13

3. РЕЛІГІЯ ЯК ТИП СУСПІЛЬСТВА (Е. ФРОММ)

У певному сенсі релігійна тема була концептуальною. Фромм надав
концептуальне підґрунтя для переосмислення класичної психоаналітичної
теорії та дав змогу переглянути її з погляду більш значущої психосоціальної
інтерпретації. Тож питання релігії посідає доволі специфічне та важливе місце в
теоретичній спадщині Фромма. За словами самого представника
психоаналітичної традиції, його дослідження релігії має особливий характер, на
якому він наголошує.
Наприклад, у передмові до англійського видання своєї книги
«Психоаналіз і релігія» Фромм стверджував, що, на його думку, психоаналіз у
жодному разі не є загальновизнаним (Буряк, 2014, с. 93-94).
Цю позицію можна сформулювати в загальному вигляді: існування
феномена релігії є вираженням властивої людському існуванню психологічної
форми свідомості, що має певну структуру, потреби, зміст та інтенційну
спрямованість. Феномен релігії полягає не в формі її соціального існування, не
в поясненні раціоналізованих понять і трансцендентних станів, не в
метафізичному існуванні, не у вірі в авторитет священних традицій, не в
ілюзіях, забобонах чи стереотипах (Буряк, 2016, с. 9 – 11).
Проблема релігії виникає в Е. Фромма саме у зв'язку з проблемами
сучасного йому суспільства і втілює в собі не лише його дослідницький інтерес
до широкого кола явищ, які необхідно пояснити та включити у філософську
теорію, що має пояснити весь світ, а і його інтерес до розв'язання реальних
проблем і завдань, що стоять перед людьми сьогодні.
Традиційна для Фромма відмінність між релігією та не релігією полягає в
тому, що ідеали як духовність і практика прив'язані лише до конкретних
релігійних традицій, і стверджується можливість реалізації цих явищ лише в
просторі релігії, наче тільки релігія має право розглядати, аналізувати та
працювати з цими явищами.
 14

На думку Фромма, така інтерпретація обмежує релігійне, його основні

функції, і, крім того, така інтерпретація не пояснює релігійні функції, що
допомагають людям досягти впевненості в собі, цілісності та здатності любити.
Тому дослідник шукає альтернативні шляхи розуміння релігійного та
можливості його розкриття в сучасності для реалізації людського благополуччя.
За його власним визначенням, Фромм є представником гуманістичного
психоаналізу. Слід зазначити, що й донині в науковій спільноті існує неабиякий
інтерес до психоаналізу. Різні дослідники намагалися інтегрувати його з
філософсько - антропологічним, екзистенціальним, феноменологічним,
індивідуалістичним та іншими напрямами. Проте здебільшого психоаналіз має
суто філософське забарвлення. Фромм спробував синтезувати та критично
осмислити вчення 3.Фрейда та К. Маркса. На думку Фромма, цих мислителів
об'єднує бажання звільнити людину від ілюзії, що саме свідомість вирішальною
мірою визначає поведінку людини та історію, а також покращити людину та
суспільство загалом. Об'єднуючи ці дві теорії, Фромм прагне, з одного боку,
подолати надмірну біологізацію людської психіки Фрейдом та, з іншого боку,
заповнити прогалини в марксизмі, вченні про закони дії та мотивації. Його
концепція релігії - це своєрідна відповідь на духовні пошуки людства, що
визначаються як питання життя і смерті, життя і безсмертя, добра і зла.
Це пов'язано з тим, що, на думку філософа, релігія - це духовне ядро
людини, внутрішнє багатство, джерело її сили та життя. На думку Фромма,
релігія – це феномен для розуміння екзистенціальних проблем.
Фромм розрізняє аспекти релігії: досвід, наукові та магічні аспекти,
ритуальні та семантичні аспекти. Досвід належить до релігійного почуття і
служіння. Психоаналіз і наука сприяють релігійному почуттю. Загрозою для
релігії є ринкова орієнтація людини, де все продається і купується, а людина є
товаром, відчуженим від самої себе.
 15

Наукові та магічні аспекти релігії змінювалися протягом усієї історії.

Люди зверталися до вищих сил для задоволення бажань, які вони не могли
виконати самостійно. Люди ототожнювали себе з конкретним божеством і
конкретним видом діяльності та молилися цьому божеству, щоб нейтралізувати
несприятливі обставини.
Психоаналітики завжди приділяли особливу увагу ритуальному аспекту
релігії, оскільки це питання дало їм змогу глибше проникнути в психологічну
природу релігії. Ритуал – це дія, спільна для багатьох людей, що виражає
загальне бажання, ґрунтоване на спільних цінностях.
Фромм каже, що гуманістична релігія підтверджує незалежність
людського існування і стимулює можливість його реалізації. Не безпорадність,
а сила людини, не смиренність, а повна реалізація сутнісної сили, не горе чи
провина, а радість і щастя існування - ось сенс гуманістичної релігії. У
гуманістичній релігії Бог - це образ вищого «Я» людини, символ того, чим
людина потенційно є або має бути. У цій релігії совість – не внутрішній голос
влади, а голос самої людини. Гуманістична релігія Е. Фромма прагнула
створити релігію, вільну від догматичних і культових обмежень, яка б
відповідала науковому способу світу та зберігала особливе емоційне тло,
включно з почуттям священної побожності й пошани, що є невіддільними
атрибутами будь-якої релігії.
Це вона має глибоке коріння в історії релігійної та суспільної думки.
Яскравими прикладами такого роду релігій є ранній буддизм, даосизм, вчення
Ісаї, Ісуса, Сократа, Спінози та релігія розуму у Французькій революції. Вони
розглядають людей як спів-творців разом із Богом у процесі перетворення
світу. Тому ядром гуманістичної релігії є безпосереднє переживання людиною
своєї екзистенціальної ситуації, свого морального та психологічного буття.
Релігійний досвід людини містить в собі здатність людини переживати
життя як проблему, постійне прагнення до саморозвитку, самореалізацію
внутрішнього потенціалу, єдність і зв'язок з усім сущим і трансценденцію себе.
 16

Фромм порівнює дзен-буддизм і психоаналіз як системи світосприйняття,

що взаємодіють із сутнісними силами людини. По-перше, психоаналіз прагне
подолати процес відчуження людини та розв'язати внутрішні суперечності, а
дзен-буддизм відповідає на екзистенційні питання. Психоаналіз – це метод
психічного лікування, а дзен – теорія і техніка для розкриття прихованих
здібностей індивідуального розуму і для просвітлення. Е. Фромм вказує, що і
дзен - буддизм, і психоаналіз характеризуються етичною спрямованістю. Однак
ці явища досягають своєї мети в процесі індивідуальної етичної трансформації.
По-друге, ці системи незалежні від будь-яких авторитетів. Досвід просвітлення
не передається інтелектуально, не доноситься до інших за допомогою пояснень
чи аргументів. Для того, щоб досягти просвітлення, необхідно усунути багато
ментальних конструкцій, що перешкоджають істинному баченню.
Фромм переконаний, що тільки через психоаналіз ми можемо звільнитися
від тягаря цивілізації, що унеможливлює розвиток наших сутнісних сил, і
досягти стану просвітлення. Для Фромма дзен - це релігійна система, яка не
вимагає поклоніння і повністю заснована на раціональності. Згідно з дзеном,
знання нічого не варті, якщо вони не ростуть із самого себе. Ні авторитети, ні
вчителі не можуть навчити ні чому, окрім як сумніватися. Слова і системи
думки небезпечні, тому що вони легко можуть стати об'єктами поклоніння.
Фромм акцентує увагу на призначенні людини шукати відповіді на
питання про сенс життя. Добре відомо, що для людини найскладнішою і
найзагадковішою річчю у світі є сама людина, яка народилася з дикої природи і
залишається біологічно вкоріненою в ній. Натомість «екзистенційно», людина
вийшла за межі дикої природи. Тут виникають різні питання. Фромм вважає,
що саме психоаналіз і дзен-буддизм дають змогу людині увійти в інший вимір
існування, який стоїть вище за традиційний світогляд, що завжди обмежений
біологічними, соціальними та психологічними чинниками. Дзен-буддизм
 17

імпонує йому тим, що в ньому містяться відповіді на проблеми західної

свідомості.
Релігійні питання – це людські, а не божественні питання. Тому
релігійний досвід у концепції Е. Фромма є релігійним. У концепції Е. Фромма
він трактується як утвердження принципів любові, справедливості, свободи та
щастя. Це характерно скоріше для атеїстів, ніж для віруючих.
Біблія наголошує, що людина не повинна намагатися створити образ
Бога. З одного боку, це побожне поклоніння Богові, з іншого - уявлення про
Бога як про символ усього того, що не є людським, символ духовної реальності,
яку ми прагнемо зрозуміти, але не можемо описати чи визначити. Бог подібний
до горизонту, який обмежує наше бачення.
Фромм зазначає, що існує гостра потреба в релігійному оновленні. Така
реформа могла б подолати розрив між людиною та первозданною гармонією.
Зразком для філософа послугували вчення та настанови Сходу, зокрема дзен-
буддизм, і саме там він розпізнав особливість, притаманну його власній
інтерпретації психоаналізу, а саме те, як він розширює когнітивне поле людини.
Таким чином, психоаналіз людської природи Е. Фромма дає змогу поглибити
наше розуміння людини, її особистісних та психологічних аспектів, тобто
релігії. Це відбувається тому, що в ній можна знайти відповіді на
екзистенціальні питання: як підкреслює Е. Фромм, релігія набуває сенсу як
елемент, що виражає потребу в гуманізації людської реальності, тобто турботу
людини про виконання власного призначення, тобто як самоствердження
людини. Е. Фромм стверджує, що релігія є невід'ємним елементом культури й
володіє глибоким людським потенціалом, що реалізується в конкретних
історичних формах існування, таких як релігійні рухи та конфесії, але він
наголошує на тому, що релігійні інституції перебувають під впливом та
забарвлені суспільством, а від так є дегуманізованими й авторитарними.
 18

ВИСНОВКИ
Саму ж релігію психоаналіз прирівнює до неврозу нав'язливих станів,
лише колективному, і розуміє як сукупність нав'язливих ритуалів та
раціоналізацій, тобто віровчень. Це й зрозуміло, адже будь-який психотерапевт
вам скаже, що прояв неврозу нав'язливих станів напрочуд схожий на ті страхи,
яким схильні всі віруючі. Інакше кажучи, ці страхи мають спільну природу.
Проте, релігія залишається дуже корисною для багатьох людей і відіграла
вирішальну роль у появі культури і всієї людської цивілізації. Тільки страх і
почуття провини – основні «двигуни» будь-якої релігії – могли змусити наших
диких предків не повбивати один одного, створювати щось прекрасне, зберегти
соціум у принципі та мислити «конструктивно». Інша справа, що людство не
стоїть на місці і багато хто для «регуляції» своєї поведінки вже не потребує
страху та почуття провини, замінивши їх елементарною людяністю, яка
формується за допомогою психологічного дорослішання людини. Але, на жаль,
поки що не все.
Людина завжди, а тим більше в давнину, відчуває своє безсилля перед
природою та залежність від різноманітних життєвих обставин, які вона не
здатна контролювати. Йому необхідний захист, потреба в якій постулюється З.
Фрейдом як базова людська характеристика. Тому релігія формується як форма
психологічного захисту цих станів. Також вона є формою захисту людини від
власних незадоволених, витіснених у підсвідомість потягу.
Глибинна психологія - це відкрита теоретична система, яка не заперечує
досягнень інших галузей знання, а також не прагне розширити та поглибити
наше уявлення про людство та їхні стосунки зі світом. Різні напрямки
глибинної психології містять у собі наукову та раціональну містичну й
поетичну, релігійну й міфологічну.
 19

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Буряк Н. Б. Любов у гуманістичному психоаналізі Еріха Фромма. Міжнародна
наукова конференція «Дні науки філософського факультету »
(м. Київ, 15-16 квіт. 2014 р.). 2014. Ч. 7. С. 93-94.
Буряк Н. Б. Християнські ідеї в осмисленні Еріха Фромма. Гуманітарно
релігієзнавчий вісник «Софія». (2016 р.) Вип. 1 (5). С. 9-11.
Фромм Еріх. Психоаналіз і релігія. «Видавництво Біг-Прес.» (2012 р.) С. 96.
Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. «К.:Академвидав»
(Посібник. Альма-матер) (2003 р.) С. 392.
Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство. «К.:Академвидав»
(Підручник. Альма-матер) (2008 р.) Вид.2 С. 464.
Архетип і символ. (2011 р.) Процик І.В. Проблеми визначення й взаємодії.
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/71648/47-Procuk.pdf?
sequence=1
Релігієзнавство. Тексти для читання та опрацювання на семінарських заняттях
з курсу "Релігієзнавство-1" зібрав та впорядкував - кандидат філософських
наук, доцент С.І. Головащенко. «К.: Національний університет «Києво-
Могилянська Академія». (2003 р.)
Психологія релігії. (2011 р.) Стоцький Я.
http://surl.li/fypny
Теорія архетипів Юнга. (2011 р.) Медведев Н.В.
http://surl.li/fypqi
Тотем і табу. (2019 р.) Фрейд З.
https://chitaka.com.ua/knigi/totem-i-tabu/
Юнг К.-Г. Аіон (Пер. с англ., лат.) «М.: Рефл-бук; К.: Ваклер». (1997 р.) С. 336
Яценко Т.С. Теоретичні передумови психологічної практики
«Академія педагогічних наук України» (1994 р.) С. 66-74.