Рух опору 1960 – 90

років в Україні
Опозиційний рух у межах України виникає наприкінці 1950-х рр. в
умовах наростаючої системної кризи радянського ладу

 Поширення дисидентство у 1960–1980-х  Значно впливала на формування

рр., розповсюдження опозиційних настроїв дисидентства поразка національно-

серед різних верств населення України визвольної боротьби 1940–1950-х рр. у

стало своєрідною реакцією на згортання Західній Україні, яка засвідчила

безперспективність збройних методів
процесу десталінізації радянського
опору. Не менш важливу роль у
суспільства, бездержавний статус України,
становленні опозиції в УРСР відіграли
утиски національного культурно-духовного
світові процеси деколонізації 1950–1960-х
життя, серйозні порушення конституційних
рр., антитоталітарні виступи в країнах
норм щодо свободи совісті й віросповідань,
народної демократії, зокрема у Польщі,
істотні прорахунки у галузі соціально-
Угорщині, НДР, Чехословаччині,
економічної політики КПРС. міжнародний правозахисний рух, що
активізувався після прийнятої 1948 р.
загальної Декларації прав людини
Провідне місце серед опозиційних сил
у 1960–1980-х рр. займали:

 український національно-
визвольний рух (національно-
орієнтоване дисиденство),
 рухи національних меншин
(кримськотатарський та
єврейський національні рухи за
повернення на історичну
Батьківщину),
 рух за свободу совісті (релігійне
дисидентство),
 рух за соціально-економічні
права.
Схема національно-визвольного руху у
другій половині ХХ сторіччя
 Як свідчить схема, вітчизняний спротив другої половини ХХ ст. еволюціонував із вікових
традицій національних змагань. Урахувавши уроки збройного протистояння воєнного та
повоєнного періодів, зазнавав постійних трансформацій, пристосовуючись до умов «відлиги»,
«застою» чи «перебудови», і щоденно, ніби непомітно, але методично підточував підвалини
гігантської людиноненависницької споруди. У цілому, він знаменувався як узвичаєними, так і
новими, але, беззаперечно, феноменальними якостями:
 вирізнявся українським пріоритетом,
 високою ефективністю дій мізерної кількості учасників,
 проник у кожну сферу життєдіяльності соціалістичної республіки,
 охопив усю територію УРСР, хоча зосереджувався в містах,
 став справою гідності високоінтелектуальної інтелігенції: молодіжно-середньовікової,
різностатевої.

Протиборство велося не силою, а, радше, словом. Незбагненний першопоштовх навертав

нафаршированих комуністичними мантрами й приватизованих владою підданих на шлях жертовного
служіння Україні.
 Форми протесту
Характерною рисою українського
національно-визвольного руху була боротьба за
національні інтереси українського народу, яка
поєднувала в собі найрізноманітніші форми
громадського протесту:
 від інтелектуального опору, що виражався у
написанні й поширенні через “самвидав”
оригінальних публіцистичних, прозових, Ескіз мозаїки Прапор перемоги для музею в Краснодоні
Луганської області – спільний проект Алли Горської, Віктора
поетичних творів, в яких рішуче Зарецького та Володимира Смирнова

викривалися серйозні деформації

радянського суспільства
 до ствердження нерегламентованих
 а також створення організаційних

культурних ініціатив (розбудова структур для боротьби з існуючим

непідконтрольних органам влади державним та суспільним ладом.

неофіційних музеїв, бібліотек,
неформальних об’єднань),
 Дисидентський рух
 Словом «дисидент» (від лат. dissidens –
незгідний), стали називати осіб, які у 1960 – на
початку 80-х рр. в СРСР та інших країнах
«соцтабору» піддавали сумніву й критикували
офіційну комуністичну ідеологію та політику. Самі
учасники руху не використовували слово
«дисидент» як самоназву.
 Більшість учасників українського дисидентського
руху, що пізніше набув характеру правозахисного,
пройшли крізь різного роду переслідування
(позбавлення праці, звільнення студентів з
навчальних закладів та аспірантур тощо),
найактивніші – крізь табори, тюрми та заслання.
 Деякі з них загинули у таборах – Ю. Литвин, В.
Марченко, В. Стус, О. Тихий; окремі – кинуті в
психлікарні, стали жертвами злочинної психіатрії
– Л. Плющ, В. Рубан, М. Плахотнюк, М.
Якубівський.
Учасників руху можна поділити на дві
групи:
 тих, хто відкрито критикував офіц. ідеологію та політику (письмово або усно);

 тих, хто виготовляв, переховував та поширював позацензурну літ-ру.

Ці групи діяли в оточенні «пасивних» учасників – тих, які знали про діяльність цих осіб,
спілкувалися з ними, симпатизували їхнім ідеям (а нерідко дотримувалися навіть
радикальніших поглядів) та були читачами позацензурної літературири. Дисидентство хоча й
містило політ. складник, але його підґрунтям був інтелектуал.-культур. рух. Скориставшись із
процесу десталінізації, українська інтелігенція започаткувала нову спробу національно-
культурного відродження. За умов деякої лібералізації почали з'являтися літературні та
мистецькі твори, позначені більшою розкутістю думки, вільнішими естететичними пошуками,
національними тривогами. «Друге дихання» прийшло також до багатьох визнаних майстрів.
Шістдесятники – це молоде покоління митців шістдесятих років двадцятого століття,
сформоване в період тимчасової «відлиги» радянського режиму.

 Поети: Василь Симоненко, Микола

Вінграновський, Ліна Костенко, Василь
Стус, Борис Олійник, Дмитро Павличко,
Іван Драч; прозаїки Григір Тютюнник, Євген
Гуцало, Валерій Шевчук.
 Малярі та графіки: Опанас Заливаха,
Алла Горська, Галина Севрук.
 Кіномитці й театральні діячі: Сергій
Параджанов, Юрій Іллєнко, Лесь Танюк,
Леонід Осика.
 Публіцисти, критики й
правозахисники: В’ячеслав Чорновіл,
Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Іван
Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк,
Михайлина Коцюбинська й інші.
Характерні риси шістдесятництва:
Різдвяний вертеп у
домі Садовських у
Львові.

 критика інакшістю, тобто заперечення соцреалізму власною творчістю;

 відстоювання свободи митця, естетична незалежність, самобутність;
 єдність традицій і новаторства;
 витончений інтелектуалізм, естетизм.
 Рух шістдесятників виразно протримався ледве

Кінець відлиги одне десятиліття. Вже 17-го грудня 1962 на спеціально

скликаній нараді-зустрічі творчої інтелігенції з
керівництвом держави їх гостро розкритикували. Після
внутрішнього перевороту в КПРС та відставки Хрущова
восени 1964 тиск державної цензури на інтелігенцію
різко посилився.
Із 1963 розпочалася хвиля ідеологічних
звинувачень на адресу Шістдесятників, насамперед у
націоналізмі. Влада розгорнула кампанію цькування
Шістдесятників у пресі, на засіданнях спілок та
різноманітних зібраннях. Партійні та карні органи
забороняли, а потім і розганяли літературно- мистецькі
зустрічі та творчі вечори Шістдесятників, закривали
клуби творчої молоді. Поступово більшість
Шістдесятників була позбавлена можливості видавати
свої твори, їх звільняли з роботи, проти них
влаштовувалися провокації.
 Рух «шістдесятників» було розгромлено або
загнано у внутрішнє «духовне підпілля» арештами. У
цьому процесі частина шістдесятників без особливого
опору перейшла на офіційні позиції (В. Коротич, І.
Драч, В. Дрозд, Є. Гуцало та ін.), декого на довгий
час (Л. Костенко), а інших взагалі перестали
друкувати (Б. Мамайсур, В. Голобородько, Я.
Ступак).

На початку 1970-х літературний рух шістдесятників цілковито зник, лише в творчості кількох поетів і
прозаїків (Ліна Костенко, Валерій Шевчук) збереглися прикмети літературного оновлення, ними
започаткованого.
Коли заборонили публікувати шестидесятників в часописах і газетах, припинили видання їхніх книг, їхні
твори друкувалися в україномовних виданнях Польщі (газета «Наше слово», «Український календар»),
Чехословаччини (часописи «Дукля», «Дружно вперед» і «Народний календар»), на Заході (видавництво
«Сучасність»), почали поширюватися в самвидаві. Був він спочатку чисто літературним, переважно
поетичним, проте в 1963–1965 український самвидав стрімко політизувався. З’явилася політична
публіцистика. Спочатку це були анонімні або псевдоанонімні статті; із другої половини 1960-х починають
переважати відкриті виступи, статті та листи протесту з приводу репресій. Самвидав фактично став
інфраструктурою руху шестидесятників, засобом консолідації нонконформістської інтелігенції.
 Опозиційні видання
 «Воля і Батьківщина». Нелегальна політична організація "Український національний фронт" діяла у
Західних областях УРСР. Саме вона почала видавати один із перших журналів, які виходили всупереч
цензурі і йшли проти офіційної позиції партійної влади і подій у країні. Журнал виходив із 1964 по
1966 роки. Всього світ побачило 16 чисел. Друкувався він на “цигарковому” папері, тому з нього
крутили самокрутки. Часопис перестав існувати через арешти членів організації. Цей журнал
вважається предтечею "самвидаву".
 «Біт-ехо». Перший вітчизняний рок-н-рольний журнал, що виходив у Харкові в 1967 році. Писати про
"ворожу" рок-музику було добровільним переходом в опозицію. "Біт-Ехо" видавав Сергій Коротков.
Згодом журнал був репресований, і Сергій Коротков на двадцять років пішов у глухе підпілля.
 «Український вісник». Вперше він виходив у 1970-1972 роках (6 номерів). Видавцем і головним
ідеологом журналу був В'ячеслав Чорновіл. В "Українському віснику", окрім політичних, друкувалися
ще літературні та публіцистичні матеріали. Журнал нелегально провозили у Чехословаччину,
Німеччину, США, Англію. Його публікації читалися в ефірах "Радіо Свобода". У них розповідалося
всьому світу про життя українців за "залізною завісою". У 1972 році Чорновіл опинився за ґратами і
видав розпорядження припинити випуск видання. Через 13 років Чорновіл повернувся на волю і вже
у 1987 вийшов перший номер відновленого часопису.
 «Поступ». 12 березня 1989 року у Львові відбулася велика проукраїнська демонстрація, яка завершилася
міліцейським розгоном. Після цього керівництво і активісти організації "Товариство Лева" зустрілися з
міським головою і в легкій формі говорили про легалізацію свого середовища. Коли мер покинув зустріч,
активіст організації Олександр Кривенко виступив із пропозицією створити інформаційний бюлетень під
назвою "Поступ". Так народилася газета. Вже через кілька днів був готовий перший наклад - близько
трьох тисяч екземплярівПізніше "Поступ" почав виходити десятитисячними тиражами і відіграв значну
роль у перемозі галицьких націонал-демократів у місцевих виборах 1990 року.
 "Голос відродження" Щомісячна газета Української Гельсінської спілки. Головним редактором якої став
колишній політв'язень Сергій Набока. Писали до видання В'ячеслав Чорновіл, Левко Лук'яненко, Євген
Пронюк та інші. "Голос відродження" одразу ж стала популярним виданням. Її вихоплювали з рук, а
десятитисячний тираж розходився за кілька днів.
 «Каяла». Художньо-публіцистичний журнал, який видавав Донецький осередок Української Гельсінської
спілки. Почав виходити у 1990 році. Всього світ побачило два номери. Редактором видання був вчитель
Ярослав Гомза.
 «Євшан-зілля». Літературно-громадський альманах, що виходив у Львові протягом 1987-1990 років.
Протягом цього часу вийшло 5 номерів. Основною метою журналу було не лише відображати хроніку
подій, а й публікувати аналітичні матеріали, які б зосереджували увагу на трагедії української культури.
 «Пороги». Літературно-мистецький і громадсько-політичний журнал, що виходив у Дніпрі (тоді
Дніпропетровськ) протягом 1988-1990 років. Засновником і головним редактором був дисидент і
поет Іван Сокульський. Журнал став місцевим флагманом інтелектуальної думки, мистецького
злету. Навколо нього згуртувалися борці за незалежність, філософи і літератори, священики і
правозахисники. У своїх публікаціях автори наполягали, що у найтяжчі моменти людина здатна
подужати, коли вона тримається свого роду й історії, і коли вона не сама в полі, а поряд існує
плече друга, готове завше підтримати.
 «Чорноморія». Самвидав, що виходив у Миколаєві наприкінці 1980-х років. Наклад видання
складав близько 500 примірників. Всього вийшло 10 номерів часопису. КГБ та інші каральні
органи намагалися тиснути на видавців, однак все, що вони хотіли видати – видавали.
Найбільші проблеми у них були з розповсюдженням, коли штрафували розносчиків.
 «Рок-кур’єр». Це був один з перших радянських рок-журналів часів перебудови. Виходив він у
Харкові. Головним редактором став Олександр Мартиненко. У журналі публікувалися репортажі
з квартирних концертів, заборонених акцій, розмови із музикантами. Наприклад, з лідером
гурту "Акваріум" Борисом Гребєнщиковим.
 Спогади:
Моя мати згадує свої шкільні та інститутські роки та роль
самвидату в її житті: «Першою книгою, яка була надрукована на
сірому папері на друкарській машинці, і яку моїй матері дали
всього на один день, була «Майстер і Маргарита». Вона була
не зшита, і тому ми могли читати її майже одночасно. Потім
були збірки В.Висоцького, статті про рок-групи. І десь у 1982
моя мати змогла купити друкарську машинку і
передруковувала різні книжки сама. Я тоді не здогадувалася,
що за це її могли засудити.
В роки навчання в університеті мій майбутній чоловік
(він тоді працював у КБ «Південне») приносив тексти,
надруковані на перших ЕОМ. Це були «Архіпелаг Гулаг», пісні
«Акваріума», вірші Ахматової, Бродського, статті про Стуса,
Солженіцина і ще багато чого.
А коли у 1989 р. почалася предвиборча компанія для
перших майже вільних виборів, ми з твоїм татом друкували
листівки про демократичних депутаів, розповсюджували їх
(розклеювали, роздавали).»
Українська Гельсінкська група
 Незважаючи на репресії, опозиційний національний рух продовжувався. Новим його етапом
стало створення наприкінці 1976 Української Гельсінкської групи (УГГ).
 УГГ була заснована з ініціативи члена Московської Гельсінкської групи, українця за
національністю Петра Григоренка. Із 41 члена УГГ 39 відбули у в’язницях, таборах, засланнях і
психлікарнях у цілому 550 років, четверо – Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко і
Василь Стус – загинули в неволі, Михайло Мельник покінчив із собою напередодні арешту.
 Гельсінкський етап дисидентства на Україні означав прийняття національним рухом
правозахисних методів і форм. УГГ основну увагу зосередила на фіксації порушень
національних прав. На відміну від інших гельсінкських груп вона майже не озивалася на
релігійні переслідування, на рух за соціально-економічні права. І програмний документ УГГ, і
переважна більшість інших її 30 документів присвячені різним аспектам національної проблеми.
 На початку 80-х діяльність УГГ була цілком паралізована: майже всі її члени були позбавлені
волі.
 У першій половині 1980-х відкриті прояви українського дисенту були придушені, і він за
рідкісним винятком існував переважно у формі підпільних організацій (як і в 1950-ті).
Збільшилася кількість анонімних антирадянських листівок. Посилилися психіатричні репресії.
Українська діаспора
 В основі поняття "українська діаспора" лежить визнання сучасних кордонів України як історичної та
політичної реальності, а також наявності проживання українців у багатьох інших країнах на
території кількох континентів.
 Головні причини формування української діаспори : економічні, соціальні, політичні, культурні,
етнічна дискримінація.
 Українська діаспора являє собою досить численну групу - більш 7 млн. українців проживають у
колишніх радянських республіках і до 5 млн. - у далекому зарубіжжі.
 Наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХХ ст. українська діаспора, створила розгалужену систему
національної освіти та виховання. Важливе значення відігравав саме зміст навчання. Під час
вивчення курсів історії України, геополітики, історії української культури, географії, української
мови і літератури, релігієзнавства та інших акцент робився на висвітлення державотворчих зусиль
українського народу, на його давній історії та культурі, вивченню драматичних сторінок.
Молодь знала про геноцид українського народу, про організацію штучного Голодомору в 1932 –
1933 рр., знищення церков, переслідування за політичні та релігійні переконання в УРСР, тиск
на українську культуру, проведення політики русифікації, репресій проти політиків, письменників
та інших діячів.
 З перших років імміграції українці в своїх поселеннях
організовували національні хори, танцювальні ансамблі, драматичні
гуртки, оркестри. Не було жодної української організації чи
овариства, незалежно від політичних або релігійних уподобань їхніх
членів, де б не існували гуртки художньої самодіяльності.
 У країнах, де проживає велика діаспора діє низка українських
архівів, музеїв, бібліотек.
 Велику роль у збереженні та поширенні культурної спадщини зіграв
ПЛАСТ. Він стави перед собою такі завдання: знання мови, історії,
культури України; живий духовий зв’язок із культурою України, не
лише з минулими її надбаннями, а й теперішніми.

Громадську активність українців засвідчують і значні періодичні видання, які

також мали безпосереднє відношення до справи збереження української
ідентичності та розвитку культури.
«Смолоскип» - видавництво української діаспори у США, що спеціалізувалося
на виданні творів українського самвидаву і творів українських письменників; після
здобуття Україною незалежності перенесло свою діяльність в Україну
Висновки:
 Рух опору 1960-80-х рр. в Україні набув широкого розголосу в СРСР та за кордоном. Найважливіші публікації

дисидентів потрапили за кордон і були перекладені іноземними мовами. Гуманістичні політичні позиції руху

здобули йому прихильне ставлення як в Україні, так і в демократичних колах світу. Завдяки самовідданій

боротьбі дисидентів у громадській свідомості поступово стверджувалася думка, що український народ є не

просто при­датком до «великого брата», що можливе створення незалежної держави.

 З початком та розгортанням Перебудови тиск з боку держави на суспіль­но-культурну сторону життя

громадян СРСР було поступово знято. Однією з важливих особливостей українського Дисидентського руху є

той факт, що чимало колишніх дисидентів, повернувшись у 1987-1989 з ув'язнення і за­слання, стали

активними учасниками політичного життя України кінця 80-х — початку 90-х років XX ст.
 Дисидентський рух в Україні став невід'ємною частиною загальнолюд­ської боротьби за дотримання прав та

свобод. Він виник на ґрунті націо­нально-визвольного руху та опозиційного комуністичній ідеології інако­

думства, поставленого тоталітарною державою поза законом, із суспільної необхідності захищати права

людини від постійних порушень їх із боку держави — у соціально-економічній, національно-культурній,

релігійній сферах. Дисидентський рух став особливим періодом національно-визволь­ного руху, його роль в

утворенні сучасної української незалежної держави була вирішальною.

 https://
old.uinp.gov.ua/sites/default/files/ruh-oporu.pdf
 http://
dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789
/12176/15-Bazhan.pdf?sequence=1
 https://
edera.gitbook.io/lit-lifehacks/rozdil-13-14/shiste
desyatnyki
 https://
uamoderna.com/event/novij-poglyad-na-fenomen
-ukrainskogo-shistdesyatnicztva
 http://
ukrpohliad.org/national-memory/zlochy-n-bez-str
oku-davnosti-vby-vstvo-ally-gors-koyi.html
 http://museum.khpg.org/27
 https://esu.com.ua/search_articles.php?id=24366
 http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/REF0004751
 https://plastovabanka.org.ua/
 https://100krokiv.info/2017/09/
 http://politics.ellib.org.ua/pages-10004.html
 https://
uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/dopovidi
/konferenciya-ugs/etychni-zasady-pravozahys
nogo-ruhu-v-ukrayini-60-80-h-rokiv-hh-stolitty
a
 https://dissidensua.livejournal.comhttp://
resource.history.org.ua
 https://
history.sumy.ua/research/books/9050-rusnac
henko-anatolii-natsionalnovyzvolnyi-rukh-v-uk
raini-seredyna-50kh-pochatok-90kh-rokiv.htm
l
 https://wisecow.com.ua/zhurnalistika
 resource.history.org.ua/cgi-bin/
 https://er.nau.edu.ua/bitstream/NAU/
 https://miok.lviv.ua/