ДЖОВАННІ

БОККАЧЧО
Джованні Боккаччо народився
16 червня[3] 1313, у
Флоренції, Италія -
письменник епохи
Відродження, один з
найвідоміших учених-
гуманістів свого часу.
Його батько був багатим і впливовим
флорентійським комерсантом і
сподівався зробити сина спадкоємцем .
Тому готував його до комерційної
діяльності.

Але Джованні не відчував ніякої

схильності до комерції. Тому
вирішив вчитися в Неаполі
канонічному праву, тобто стати
юристом — фахівцем з релігійних і
церковних справ.
Та закохався доньку короля
Неаполя Вона стала великою
любов'ю всього Його життя. Але
Марія була заміжня, тому їх любов
була складною, болісною.

За роки розлуки і страждань він створює

значні, глибокі поеми про кохання у дусі
античних пасторалей, пройняті живим
щирим відчуттям. З них найбільш відомі
«Ф'єзоланські німфи» — (1343), а також
невеликий прозаїчний твір «Ф'ямметта»
(1343). Це фактично перший досвід
психологічного роману в Європі
Джованні Боккаччо – це перший письменник в
Європі, який зробив жінку головною героїнею
роману ( «Фьяметта») і показував її переживання.

Та одним з перших заговорив про рівність між чоловіком та

жінкою, в його оповіданнях зображені люди різних станів,
різних вікових груп, описуються кумедні пригоди і трагічні
події.
• Боккаччо був першим гуманістом і одним з найбільш вчених
людей Італії. У Андалоне дель Неро він вивчав астрономію і
цілих три роки утримував у своєму будинку калабрийского
грека Леонтія Пілата, великого знавця грецької літератури,
щоб читати з ним Гомера.
• Подібно своєму другові Петрарки він збирав книги і
власноруч переписав дуже багато рідкісних рукописів, які
майже всі загинули під час пожежі в монастирі Санто-Спіріто.
• Він скористався своїм впливом на сучасників, щоб завдати їм
любов до вивчення і знайомству з древніми. Так його
стараннями у Флоренції була заснована кафедра грецьких
мови і літератури.
 У 1348 році спустошлива епідемія чуми, що
охопила всю Західну
Європу, дійшла й до Флоренції.
Джованні Боккаччо рятується від «чорної смерті» у
своєму заміському маєтку Чертальдо.
Імовірно, саме там йому на думку спадає
ідея роману, який складається з розповідей десяти
шляхетних молодих людей,
котрі, так само рятуючись від чуми за містом,
упродовж десяти днів проводять
час, розповідаючи один одному веселі історії.
Так народився «Декамерон»

„I propose to tell you a very brief tale about a love

which…ran a smooth course to its happy conclusion.“
„Я пропоную вам розповісти дуже коротку казку про кохання, яке… пройшло плавний шлях до свого
щасливого завершення”.
У «Декамероні» на основі фольклорних творів, застільних розмов і
побрехеньок Боккаччо відтворив портрет італійського життя епохи
Відродження. У героях його новел угадувалися реальні люди, сучасники
поета.

Узявши за основу класичний римський стиль, Боккаччо сміливо увів у

кожну зі ста новел роману італійську народну мову з її соковитим
гумором.

Чимало новел сповнені насмішок над ченцями, скнарами, злодіями і

розпусниками, але найбільш міцно за книжкою закріпилася слава
еротичного
роману.
«Декамерон» подарував Боккаччо європейську популярність.

У «Декамероні» до досконалості доведений жанр міської новели, що

відкрив шлях усій ренесансній новелістиці.

Приваблювали не тільки цікавість оповідань, яскраві образи героїв,

їх соковита мова, але й художня добірність новел Боккаччо,
нетрадиційне трактування ряду фабул, поширених у попередній
середньовічній літературі, загальний ідейний лад його творів.

У «Декамероні» висвітлились нові грані гуманістичного світогляду, в

тому числі його антиаскетичні ідеали.

У центрі уваги Боккаччо — проблема самосвідомості особистості,

що отримала широку перспективу в подальшому розвитку
ренесансної культури.
«Декамерон» побачив світ лише через сто років після
смерті автора. На основі історій, розказаних в ньому,
створювали свої власні твори Шекспір, Лопе де Вега,
Пушкін і багато інших авторів.
У 1953 році вийшла перша стрічка за мотивами
трьох новел Боккаччо – “Ночі Декамерону” Х’юго
Фрегонезе.
Ще одна екранізація – шедевр світової кінокласики
“Декамерон” П’єра Паоло Пазоліні 1970 року.
1994 року свою версію
“Декамерону” зняли й в
Україні. Стрічка “Декілька
любовних історій” Андрія
Бенкендорфа – це одна з
перших українських
еротичних картин, доволі
смілива, як на ті часи.
У сценарії використані ті
самі новели “Декамерону”,
що й у стрічці Пазоліні, але
зняті вони по-новому;
додано також твори інших
авторів – Франческо
Грацціни-Ласка та Аньоло
Фіренцоли.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ