Лук’ян

Кобилиця
 Лук'я́н Кобили́ця
(*1812 — †24 жовтня 1851) —
ватажок народних повстань 1843–
1844 і 1848–1849 років на
Путильщині (Буковина), депутат
австрійського парламенту (1848).
Керовані ним жителі 22
буковинських сіл захопили ліси й
пасовиська, відмовилися від
повинностей, вигнали чиновників і
встановили самоуправління.
 Протягом багатьох столітть
Буковина перебувала під
впливом іноземних держав.
Прості селяни найчастіше
зазнавали утисків,
порушувалися їхні права та
свободи, гнобилася людська
честь.
Перебування Буковини у
складі Австрії, а згодом і
Австро-Угорщини не
найкращим чином позначилося
на соціально-економічному та
культурному становищі
гуцулів.
Місцева еліта в особі
нікчемних панів
використовувала селян як засіб
експлуатації у власних
корисних цілях. Важко було
гордим гуцулам коритися
паничам. Були серед них
бунтівні, непокірні, сміливі та
горді ватаги, які запалювали
народний дух.
Село Путила (Буковина) в ХІХ столітті
 Одним із них був Лук'ян
Кобилиця.
Родом із села Сергії
Путильського району,
широкоплечий, інтелігентний,
розумний та кмітливий народний
лідер виступив на захист свого
народу - гуцулів.
У 1838 році він подав до
окружної управи скарги та петиції
на захист горян від свавілля
румунських бояр.
Гуцули так любили Кобилицю,
що проголосили його громадським
депутатом. В його обов'язки
входило відстоювання прав та
свобод селян, економічних та
національних інтересів,
розв'зання суперечок з панами.
Неодноразово Кобилиця писав
скарги до Буковинської крайової
управи, Галицької крайової
адміністрації та органів
державної влади у Відні. Проте ці
дії не принесли результатів.
 У 1848 році Австрійський уряд прийняв
конституцію, яка надавала місцевим
громадам право обирати свого представника
до парламенту.
З надією на зміни гуцули обрали свого
представника від Вижницького виборчого
округу Лук'яна Кобилицю.
Кобилиця не знав німецької мови, тому
виникали певні труднощі у справах
парламенту.
Будучи в Відні, Кобилиця як тільки міг
намагався вирішити наболіле питання щодо
становища своїх земляків.
Проте ці кроки зазнали невдачі і тому
Кобилиця вирішив вдатися до більш рішучих
кроків.
 Він повернувся до рідного краю, там де його чекали,
де його поважали, там, де його любили. Гордий
народний ватаг з великою бронзовою медаллю на
грудях мчався на конях від села до села, закликаючи до
повстання проти поміщиків.
 На околицях Вижниці, Путили та Селятина під його
проводом скликалися численні селянські збори. На цих
народних віче Кобилиця, який мав статус депутата
австрійського парламету, дозволив селянам
безкоштовно користуватися землею та лісовими
угіддями, не платити податки та вільно обирати
крайових війтів. Проте так тривало не довго.
 Перелякані пани зверталися зі
скаргами до австрійської влади, а
обурені румунські бояри
звинувачували Кобилицю у
зв'язках з керівниками угорського
повстання, яке завдало
австрійській владі чималого
клопоту якраз в той час.
Тому влада вирішила будь-
яким способом позбутися
бунтівного ватажка.
 В 1849 році Кобилицю з важкими зусиллями вдалося
заарештувати. Йому винесли вирок зі строком в один
місяць перебування в румунській в'язниці.
Проте панам і місцевій владі цього вироку
виявилося недостатньо.
Тому було прийнято рішення поселити його на
проживання у село Солка, що в північній частині
Румунії, під пильним наглядом жандармів.

З протоколу допиту Лук’яна Кобилиці.

«Що ж стосується підбурювання тутешніх гірських підданих, …то його треба б
приписати… головним чином Лук’яну Кобилиці, який поширив між підданими ідею, що вони
вільні й мусять відібрати у дідичів ліси. Для обґрунтування цього твердження оповідав
Кобилиця підданим, що він має цісарський патент, друкований золотими буквами, який
забезпечує населенню Русько-Кимполунзької округи ці свободи. Але під час детального
допиту він сказав, що не мав такого патенту, що він тільки купив книжку про права і
повинності гірських підданих, яка мала позолочену печатку, й через це він дійшов думки, що
вона писана золотими буквами. З цього патенту він сказав зробити багато копій для
тутешніх підданих». 
 У 1851 році за загадкових
обставин обірвалося життя
народного ватажка.
Існує версія, що його отруїли,
за іншою версією - він помер від
жорстоких тортур.
Поховали його в невідомій
могилі в невідомому місці,
подалі від рідного краю.
 Однак пам'ять про нього гуцули берегли і тепер
бережуть. На його честь названо чимало вулиць
населених пунктів Путильського, Вижницького районів
та міста Чернівці, споруджено багато пам'ятників.
Його славне ім'я стало символом гордого духу,
нескінченної свободи та славного історичного минулого
Путильщини.
 Діяльність Лук'яна Кобилиці
докладно проаналізував Іван
Франко у своїй праці
«Лук'ян Кобилиця».

Іван Франко так писав про Лук’яна Кобилицю:

«Його лице добродушне, та при тім поважне, з
великими блискучими очима, дуже нагадувало лице
Христа, як Його звичайно малюють на іконах».
Епізод з історії Гуцульщини в

першій пол. XIX ст.".

У доробку Юрія Федьковича є

поема "Лук'ян Кобилиця".

Сміливцем був Лук’ян на гордість всім,
Пожертвував здоров’ям і життям своїм.
Всім серцем прагнув миру в Буковині,
Про подвиг Лук’яна згадують і нині.
А скільки він приклав наснаги й сил,
Скільки раз панів про мир молив.
Він жертвував життям і головою,
Сміливо першим йшов до бою.
Він горам низько до землі клонивсь,
За порятунок і життя людей моливсь.
Він сильна, як орел, людина,
На всій Гуцульщині єдина.
Гуртом збирав гуцулів на народу,
Карав за підлість і за зраду,
Був чесним, добрим, не “сліпим” ,
І людям помагав він не одним.
Він ясний розум мав і гострий зір,
Його відважності немає мір,
Своїх на вітер не кидав він слів,
І слово дотримати своє умів.
За свій народ і совість він віддав життя,
Він ненавидів нечисть ту й сміття,
Та не зламали месникові дух вони,
Помер, але відважність перейняли ми.
 На хуторі Красний діл
відбудована садиба Л. Кобилиці.
Тут ростуть смереки, які посадив
ще батько Лук’яна Кобилиці.
Вони мають історико–
меморіальне значення. І також
дуже мальовнича місцевість.
 Музей - це і є та дерев’яна хата, в якій народився і
виріс народний ватажок антикріпосних селянських
повстань Лук’ян Кобилиця. Цій хаті понад 200 років. В
ній можна побачити старовинні гуцульські предмети
побуту: дерев’яний стіл, ліжко, широку лавку, вішалку,
піч, полицю для посуди. Також збереглися документи,
які засвідчують активний опір місцевим поміщикам та
владі. Ці документи - це петиції, скарги, з якими
Кобилиця звертався до астрійського парламенту.
В приміщенні садиби знаходяться експонати,
які стосуються періоду проживання
Л. Кобилиці на садибі.
Пам’ятник Лук’яну Кобилиці
в селі Сергії
Пам’ятник Лук’яну Кобилиці
в селі Вижниця
Пам’ятник Лук’яну Кобилиці
в селі Вижниця