Х а р а кт е р

и с т и ка ге
І . Ф р а н ка р о їв поеми
“ Мо й с е й ”
. П р ол о г
до поеми
«Мойсей» — філософський твір, що відтворює одну з
провідних тем — зображення вождя і народу, їхніх
взаємовідносин, які актуальні в будь-який час. А образ
пророка Мойсея вважають одним із найкращих в
українській літературі.
Складний, багатогранний, він постає у творі «як
концентрована душа народу,
згусток його духовної енергії».
І. Франко розумів образ Мойсея
як провідника нації та творця
держави
У грудні 1913 року в передмові до
польського перекладу поеми він писав:
«…Мойсей стоїть перед нами як
найвеличніша фігура старовинної історії
людства, оточена такою силою глибоко
правдивих і часто чудесних деталей, що
як не для історика,
то бодай для уяви кожної людини і для її
поетичного відображення дає невичерпне
джерело тем та натхнень».
Се Мойсей, позабутий пророк,
Се дідусь слабосилий,
Що без роду, без стад і жінок
Сам стоїть край могили.
Мойсей щиро відданий своїй ідеї,
наполегливий у досягненні мети:
Все, що мав у житті,
він віддав Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.
Пророк прагне розбудити духовні сили народу, засуджує дух рабської
покори,
закликає народ до боротьби
«Як стріла вже намірена в ціль, Наострена до бою,
Чи подоба стрілі говорить: «Я бажаю спокою»?».
Мойсей вірить у велич власної місії, у прекрасне майбутнє свого народу :
Дасть вінець йому царський господь
І прославить безмірно;
Твоє царство не з сеї землі,
Не мирська твоя слава!».
Важлива та визначальна риса характеру Мойсея — велика та безкорисна любов до
свого народу:
Ти мій рід, ти дитина моя, Я без вибору став твій слуга,
Ти вся честь моя й слава...; або Лиш з любові і туги;
Я від тебе невдячність прийму,
Після вигнання Мойсей переживає і сумніваєтьсяІ наруги, і рани».
щодо доцільності справи, якій він
служив усе своє життя :
О Єгово, озвися, скажи:
Я чинив твою волю
Чи був іграшка власних скорбот,
І засліплення, й болю?
Вагання й сумніви підточують духовні сили пророка остаточно,і
він утрачає віру у велику мету.
Єгова карає Мойсея за зневіру: пророк помер на порозі землі
своїх предків, побачив її, але не ступив на неї.
Справу Мойсея продовжують його учні під проводом нового
лідера, конюха Єгошуа :
І підуть вони в безвість віків,
Повні туги і жаху,
Простувать в ході духові шлях
І вмирати на шляху...

В образі Мойсея поєднано земне і вічне; він приваблює нас силою духу,
невгасимою любов’ю до свого народу.
На шляху до високої мети Мойсею перешкоджають Авірон
і Датан — дрібні людці, що вважають метою не великий ідеал,
а мізерну особисту користь, намагаючись схилити до цього ж єврейський народ.
«Лихими демонами громади» зобразив Іван Франко цих ворогів Мойсея. У цих
образах поет викриває зрадників, користолюбців і пристосуванців серед народу, який
довго скнів у становищі рабів.
Азазель — образ злого духу, що з’являється перед пророком у пустелі й отруює його
душу сумнівами, вириваючи з неї розпачливий крик: «Одурив нас Єгова!»
Сам Іван Франко так пояснював роль Азазеля у
своїй поемі: «І се я поклав у роль Азазеля як найсильнішу
частину демонської спокуси, що може захитати віру
навіть найсильнішого характеру…
Передмова до «Мойсея» — чи не найважливіша частина поеми,
це стислий художній літопис історії українського народу.
Цікаво, що коли митець читав свою поему в містах Буковини й Галичини, часто «Пролог»
лунав не на початку твору, а як епілог, завжди викликаючи хвилю аплодисментів.
Вступ написано терцинами, які вперше застосував Данте в «Божественній комедії».
Терцини звучать урочисто, піднесено, патетично:
Народе мій, замучений, розбитий.
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізніх
Палитиме, заснути я не можу.
Оглядаючи минуле України, поет бачить у ньому не тільки «облудливу покірність усякому,
хто зрадою і розбоєм» його скував, а й вияв духовної снаги. Ціною величезних втрат і жертв
народ здобував собі волю. Митець упевнений, що всі ті жертви не даремні:
... Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання …
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольнім колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
 І. Франка вважають першим українським
претендентом на Нобелівську премію саме за поему
«Мойсей».
В архівному документі Шведської академії під № 19
за 1915 рік є запис:
«№ 4. Іван Франко». Кандидатура «великого
Провідника свого народу, міжнародного генія»,
«справді найвизначнішого письменника сучасної
Європи» І. Франка була цілком прохідна, але його
смерть унеможливлювала пошанування цією
відзнакою.
 Поема «Мойсей» — важливий витвір художньої майстерності Франка. У поемі
письменник показав народ як творця і рушійну силу в розвитку історії. Через увесь
твір проводиться ідея могутності й незламності народу. Своєю високохудожньою
майстерністю, ліризмом і динамічністю образів вона займає почесне місце в
скарбниці кращих надбань світової літератури.

Отже, поема Франка не втрачає своєї актуальності й донині, адже як гостро в сучасних
реаліях звучить ідея утвердження права українського народу на незалежність, на свою
державу та заклики автора до духовної єдності в боротьбі за національне й державне
відродження української нації!