Т.

ШЕВЧЕНКО
«І МЕРТВИМ,
І ЖИВИМ,
І НЕНАРОДЖЕНИМ
ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В
УКРАЇНІ І НЕ В УКРАЇНІ
МОЄ ДРУЖНЄ
ПОСЛАНІЄ».

Грудень 1845 року

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра…
Т. Шевченко
Т. Шевченко «І мертвим, і живим…»
Тема: показ змодельованого образу національної еліти,
якою вона повинна бути, визначення її політичних та
морально-етичних поглядів.
Ідея: утвердження віри народу в перемогу над
класовим ворогом; різке засудження схиляння
співвітчизників перед буржуазною
культурою Заходу; заклик до
вивчення кращих здобутків
світової науки, культури
й літератури.
 ПРОВІДНА ДУМКА:
«Учитесь, читайте, / І чужому научайтесь, /
Й свого не цурайтесь…»
Правду треба шукати на власній землі, силу слід
черпати, спираючись на свій народ, справжню волю
можна здобути в єднанні з ним; інтелігенція України
повинна бути разом із народом, покликана зберегти
українську культуру.
Жанр: послання-звернення до представників
панівного класу.
Послання —
віршований або прозовий
твір, написаний у формі
листа чи звернення
до однієї або
багатьох осіб.
 Значення епіграфу до твору
Епіграфом до твору стали слова з
Біблії: «Коли хто говорить: люблю
Бога, а брата свого ненавидить —
лжа оце». Шевченко таким епіграфом
натякає на панів, які експлуатують кріпаків
і водночас говорять, що люблять народ.
Цим самим поет порушує проблему
лицемірства, фальшивого патріотизму, що
ведуть згодом до зради, утрати своєї
національної свідомості.
“І мертвим,
і живим…”
У посланні Шевченко згадує “славних
прадідів великих”, які поклали
голови за волю України”, а
“правнуки погані” – нащадки
гетьманської старшини,
малоросійські кріпосники,
перетворили таких же козачих
правнуків на підневільних кріпаків.
І. Брюховецький
П. Тетеря

Ю. Хмельниченко
 Образ автора у посланні неоднозначний: «автор» обертається до
читача обличчям то юродивого-печальника за людей («Тілько я, мов
окаянний,і день і ніч плачу…На розпуттях велелюдних»), то пророка

(«Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде»), то апостола-

проповідника («І чужому научайтесь»), загалом - поета-громадянина,
патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з
іпостасей автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття,

апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, любові й надії.

У кінці поеми-послання поет благає:«Обніміте ж, брати
мої, Найменшого брата», бо в основі української душі
є любов до людини, заповідана Ісусом.