https://www.myslenedrevo.com.

ua/uk/Lit/N/Nechyj-LevyckyI/Studies/
Krutikova/7.html

1. Історія створення й видання роману «Хмари» І. Нечуя-Левицького.

https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/N/Nechyj-LevyckyI/Prose/Xmary.html

2. Символіка назви.
Символізм назви "Хмари" очевидний, бо хмари - то гнобительська
національна політика в Україні, концерватизм в усіх сферах суспільного
життя, схоластично-мертвотна русифікаторська система.
Відкривається твір чудовою панорамою Києва з золотоверхими церквами,
але дійсність – русифікаційна політика царського уряду – не давала
можливості для оптимізму. Тому чорні хмари, які нависли над українством,
були образом-символом, що уособлював у собі національне гноблення. Сам
автор дає таке розуміння провідної ідеї твору:
«…закутали чорні хмари Україну, зібралися з усіх усюдів і заступили нам
ясне й прозоре небо і заплутали у тінь та мряку увесь наш рідний край. І хто
розжене ті хмари…»
І в цих умовах формуються національно свідомі інтелігенти першої генерації
такі як Радюк у "Хмарах".
Ця система калічить розумові здібності української інтелігенції, відбиває її
від праці на користь національної культури й освіти рідного народу.
Завдання письменника – знайти й показати саме ті надійні демократичні
сили, які здатні всупереч царизму й офіційним шовіністичним колам
розігнати «хмари». В пошуках таких «нових людей» пильний погляд
письменника звертається до інтелігенції.

3. Теми й проблеми роману.

Письменник відкрито й повно показав становище українського народу, мови
на той 183* рік : глобальна русифікація ВНЗ, плюндрування всього
українського, національне вбрання і розмова українською викликають
глузування й осуд, виродження інтелігенції, слова "націонал" і "народовець"
мають негативне значення.
Тема примарного життя - центральна не тільки в повісті "Хмари", але і в
житті Івана Нечуя-Левицького. Мені здається, що проблема української
інтелігенції з покоління в покоління криється саме в її аморфності,
інфантильності. Щоб змінити життя на краще, потрібно не мріяти, а діяти.
Інакше хмари залишаться просто хмарами.
У “Хмарах” зіставлено долі людей і поколінь. Професори Київської духовної
академії українець Дашкевич і туляк Воздвиженський є представниками
старшого покоління. Молодшу частину української інтелігенції автор показує
в образі Павла Радюка.
Проблематика:
Роман “Хмари” – проблема нової людини. Зображено село напередодні
скасування панщини (1848), проблема українського дворянства, система
освіти і виховання.
И. С. Нечуй-Левицький ставить наголос на відсутність у його героїв інтересу
до культури й історії народу, бездіяльності, інертності, які ведуть до
денаціоналізації.
Також постає Питання національного відродження. У повісті «Хмари» И.
С. Нечуй-Левицький висміює рушійну силу інтелігенції, що уже не здатна
повернути втрачене. Безодня бездуховності поглинула їх, вони не здатні на
боротьбу за суспільні права. По вираженню И. С. Нечуя-Левицького на душі
героїв опускаються «чорні хмари» – символ Російської імперії, що забороняє
будь-яку індивідуальність: як особисту, так і національну.
Образи «знедолених» у повісті. Це Василь Дашкович і Степан
Воздвиженський. Перший – жертва, другий – носій. Дивно, але зустрівшись у
молодості, вони, зовсім різні по менталітету, стають товаришами. Також
серед «знедолених» є й представники молодого покоління – Ольга й
Катерина. На жаль, вони вже сформувалися під впливом псевдоосвіти в
інституті, що скоріше засліпило їх, ніж освітило.
Ідеал для кохання. Ольга все думала, що «він не підходить під ідеал…
Любила Радюка й хотіла відтягнути час». Радюку не вистачило лише грошей
і титулів, які являли величезну цінність для Ольги. Позиція Павла була
наступною: «…Катерина більше Ольги підходила під його ідеал ставної й
фатальної жінки, …вона б не дозволила своїй голові зарости бур’яном, як
буває з жінками.
Воля думки та чогось нового. Простежимо за поступовим розвитком
Дашковича. Він так і не створив чогось нового. Переписуючи й заучуючи
чиїсь думки, людина не здатна повноцінно розвиватися.
4. Жанрова специфіка роману. Ідеологічний роман: чи відповідає текст
роману такому визначенню?

5. Особливості композиційної побудови тексту. Час, простір,

ретроспекції, вставні епізоди.
Одним з перших в українській літературі Нечуй-Левицький змалював побут,
настрої, сферу інтересів інтелігенції. Розгорнути в епічному творі картини
життя цієї соціальної верстви населення, яка незважаючи на вікові традиції
національної культури, освіти, у період 60-70-х XIX століття перебувала на
стадії дуже повільного усвідомлення своїх суспільних потреб і можливостей,
без відповідного творчого досвіду було дуже важко. І тому Нечуй-Левицький
значною мірою використовував результати своїх попередніх художніх
пошуків.
У творі художньо зображені два покоління інтелігенції 30–40-х і 50–60-х
років. У ці роки український народ був роз’єднаний кордонами чужих його
ментальності імперій, і це стримувало його духовний поступ, негативно
позначалося на мистецько-літературному процесі. Скасування кріпацтва в
1861 році, наступне проведення в Росії земської, судової, міської, військової і
шкільної реформ призводять до кардинальнихзрушень у громадській думці.
Прогресивно настроєна інтелігенція стає основною силою народницького
руху. Активізація громадського наукового і культурно-освітнього життя
відбилася на творчості багатьох українських письменників. Але політика
жорстоко переслідувала все українське, починаючи ще в 1863 році
Валуєвським циркуляром, була знову ще в суворішій формі підтверджена
Емським указом царя 1876 року та інструкцією 1881 року.
Зображено село напередодні скасування панщини (1848), проблема
українського дворянства, система освіти і виховання. Тоді карали за
українське слово, за українську книжку, за все українське.
В романі “Хмари“ ряд виразних сцен свідчать про вади схоластичної системи
духовної освіти. Особливо промовистим є, наприклад, епізод іспиту в
Київській духовній академії (невіглас митрополит заявляє, що Гегель був
“єретик“ і “дурень“ і за згоду з цією “тезою“ виставляє відмінні оцінки
студентам).

6. Система образів: https://md-eksperiment.org/etv_page.php?

page_id=2889&album_id=120&category=STATJI

а) старше покоління української інтелігенції;

Професори Київської духовної академії українець Дашкевич і туляк
Воздвиженський є представниками старшого покоління. В образі Дашкевича
автор показав безвільних українських мрійників, які свої високі поривання до
праці на користь народу зводять до кабінетного просиджування над книгами.
Правда, на старості Дашкевич усвідомив, що прожив життя марно, але було
вже надто пізно. В цьому образі І. Нечуй-Левицький використав елемент
біографії М. Драгоманова.
В образі Воздвиженського зображено українську інтелігенцію, яка живе в
Україні, але не бачить в ній своєї Батьківщини, не переймається до неї
патріотичною любов'ю. (доп. https://ukrtvir.com.ua/obraz-vozdvizhenskogo-u-
romani-i-nechuya-levickogo-xmari/)
Життя української інтелігенції показана на тлі характерних явищ кризи,
феодально-кріпосницьких відносин і початкового розвитку буржуазних часів,
коли активно формувалися нації, гостро поставав питання національної
культури.

б) «нова людина» у романі;

Трактування нової людини у Нечуя-Левицького своєрідне. Це трактування
розкривається на образі Радюка і його однодумців – просвітяни,
культурники, що обмежуються програмою “малих діл”, дбаючи про
національні справи, не заглиблюючись у соціальні причини бідування
народу. Ставлення письменника до героя суперечливе. Автор усвідомлює
необхідність боротьби проти деспотизму і національних утисків, але побачив
можливого борця лише в особі українофіла-народолюбця, методи якого не
завжди ефективні. Невлаштованість селянського життя Радюк пояснює
неосвідченістю, темнотою, згрубілим впливом тогочасної народної школи,
засиллям шинків – це основне зло, на який єдиний засіб – просвіта, а звідси і
програма героя – просвітянство.
Носії української ідеї – Дашкович і Радюк душею уболівають за долею
України. Однак, погляди головних героїв «Хмар» виявляються в дискусіях, у
їхніх просторих самороздумах – практичної ж реалізації задумів, наприклад,
Радюка в добутку не показано. Більш того, герой – ентузіаст, злякавшись
осуду місцевих панів і панночок, негайно виїжджає на Кавказ. Не логічним
здається такий учинок патріота Радюка, але лише тоді, коли розглядати його
вчинок поза тодішньою історичною епохою й політичною ситуацією в
Україні. Тоді карали за українське слово, за українську книжку, за все
українське. Життєва перспектива для Радюка – носія української ідеї –
намічалась дуже сумна – ув’язнення або заслання, коли б він залишався й
далі в Києві. Звичайно ці факти перебувають поза змістом роману, можливо,
через цензурні вимоги, але до такого висновку приводить тодішня історична
дійсність. З іншої сторони ми не можемо відкидати факту суперечливого
відношення автора до свого героя: він то любується ним, то іронізує над ним,
виявляючи недостатність його програми. Звідси можна зробити висновок, що
письменник відчував прірву між мріями Радюка й реальним станом
селянства.
Молодшу частину української інтелігенції автор показує в образі Павла
Радюка. Хлопець значно ближчий до реального життя, здатний на практичні
дії, вчинки. І. Нечуй-Левицький написав, що він списав цей образ із небіжа
Гулака-Артемовського та одного полтавця.
Радюк – пропагандист, розповсюджувач творів Тараса Шевченка, він вірить у
краще майбутнє своєї батьківщини. Досить добре обізнаний з історією. Він
чимось нагадує нам самого автора, який хоче працювати і прагне боротися, в
будь-яких обставинах здатний захищати інтереси народу, його культуру,
навіть допомагати морально і матеріально.
(Оці хмари над рідною землею пристрасно прагне розвіяти Павло Радюк,
представник другого покоління української інтелігенції. Він був ватажком
серед своїх товаришів, умів їх змусити задуматися про долю рідного народу.
Радюк, звичайно, набагато діяльніший за Дашковича, проте діяльність його
іноді просто наївна. Так, протест проти деспотизму, любов до народу Радюк
вирішив виявити тим, що носив просту свиту з грубого полотна.
Але щось корисне і потрібне для співвітчизників Павло все ж робить:
поширює антицарські твори Шевченка, пропагує історію України.
Створивши образи Дашковича і Павла Радюка, І. С. Нечуй-Левицький,
мабуть, хотів сказати, що кожне наступне покоління мусить зробити щось
вагоміше, просунутися вперед, роблячи добро для рідного народу.
Прочитавши роман, ми замислюємося про те, що нове, сьогоднішнє
покоління українців має прийняти естафету від своїх попередників і вчитися
робити добро для своєї держави.)
Він організовує лекції для селян, записує фольклор, читає людям Шевченка,
пропагує заборонені книжки. І хоча це не ідеал автора, бо Радюк має багато
помилок, але це жива людина, яка вміє і планувати, і забувати щось, і
водночас може відірватися від життя і наробити безліч помилок. Хоча автор
добре таки розумів, що тріумф не за Радюком, а за такими, як
Воздвиженський.

в) жіночі образи роману.

Також антиподом освічених і чималих українців Дашкевича й Радюка
виникає пихата салонна дама, виразниця шовіністичних подань столичних
дворянсько-поміщицьких кіл, француженка по походженню, удова генерала-
німця, якій було довірено калічити душі підростаючого покоління українців в
інституті шляхетних дівчин, мадам Турман. З іронією змальовано образ
начальниці інституту шляхетних дівчат генеральші Турман, уродженої де
Пурверсе, з її «модним» петербурзьким кашлем і твердою впевненістю в
своїй місії «розносити з центру на далеку окраїну просвіту».
Згубні наслідки цієї «місії» позначаються на характері Ольги. Після
навчання в інституті Ольга нехтує рідною мовою й уявляє собі весь світ у
вигляді великого балу з музикою, танцями та високоповажними кавалерами.
Охмаренною виявилася й Катерина, спотворена псевдоосвітою в інституті
(простежується чітка паралель у вихованні, згубному для розвитку нації),
який більше затемнив і засліпив, ніж просвітив.
Сухобрусові дочки — Марта та Степанида — також «охмарені». За
природою своєю це були гарні дівчата, чудові господині, дбайливі матері, в
міру релігійні і в міру практичні, але ж яку потворну дістали освіту! В
«городянському пансіонаті вони трохи вхопили романтизму, разом з
тодішніми сентиментальними великоруськими романсами, котрі приблудили
на Україну з романтичною велируською літературою...». Оце були всі їхні
«здобутки, а своє природне, національне обличчя дівчата втратили. Пізніше
Нечуй-Левицький конкретизовано вкаже на згубну роль такої освіти: «Таку
саму роль на Україні мають усяки великоруси женьски институты та
прогімназии, що правдивои науки й просвьти дають трошки, за тежь якь усь
середни великорускы школы на Украинь дають великорускій язык та
повеликорусьня черезь матерь украинскихь сьмьей. Треба пригадати типи
тыхь Гапочокь (й инчихь героинь старыхь романовь Нарожного,) котри,
вернувшись вже украинскимь языкомь, нехтують й чваняться такою
французчиною...»
Галя — ідеальний образ української дівчини з усіма чеснотами і м'якістю
характеру.
Взагалі жіночі постаті роману «Хмари» (Марта, Степанида, Ольга, Катерина
та дещо ідеалізована «хуторяночка» Галя Масюківна) були цілком новими в
українській літературі і відзначалися своєрідністю характерів.